Стаття 14, 1991
(переклад з івриту)
Зоар (гл. «Вайєхі», стор.116 і в коментарі «Сулам» п.371) запитує про те що написано: «І благословив [Яаков] Йосефа і сказав: «Хай благословить цих отроків». І це були його слова, а в цей текст слід вдивитися там, де написано: «І благословив Йосефа». І не знайшли ми тут благословення щоб він благословляв Йосефа, а [благословив] його синів. І відповів: «Сказав рабі Йосі: «Ет» (займенник знахідного відмінку) – це точно, бо «ет» вказує на Малхут. І написано «ет Йосеф» (Йосефа), що є благословенням його синів, бо сини його, Менаше та Ефраїм, вони є категорією Малхут, що зветься «ет». І коли благословляються його сини, він благословляється першим. Тому написано також ім’я «Йосеф», бо сини людини є її благословенням», кінець цитати.
І слід зрозуміти, що означає в духовній роботі, що коли благословляються його сини, також і Йосеф благословляється, - що нам цим повідомляють.
Відомо, що вся наша робота в тому, що ми повинні прийти до злиття з Творцем, зміст якого – тотожність властивостей. І означає це, бути тим, хто віддає, - як Творець дає нижнім. І через це дана нам робота в Торі та заповідях, виконувати їх заради віддачі, бо завдяки цьому людина робить виправлення в корені своєї душі, якою є Малхут світу Ацилут, - загал Ісраеля. Тому називається Малхут «спільнота Ісраеля», оскільки всі душі походять від неї.
Тому, тією мірою, якою вони виконують дії віддачі, вони спричинюють те, що у Малхут, що зветься Шхіною, буде єднання з Творцем, званим Зеїр Анпіном, або ж єсодом Зеїр Анпіна. Адже єсод зветься «праведником», який впливає на Малхут. Однак, коли Малхут перебуває в стані отримання для себе, вона не тотожна Тому, хто дає, званим Творцем. І це називається, що Шхіна віддалена від Творця через розбіжність властивостей, а також, що Творець не може віддавати Малхут, тож само собою, не буде вищого блага для душ.
І коли Творець не може давати нижнім, через розбіжність властивостей, що є між ними, це називається «горем Шхіни». Тобто, з боку її як отримувача, а вона не може отримувати вище благо, адже якщо отримає його для нижніх, все піде у кліпот, що звуться «отриманням заради отримання». І це також зветься «горем» з боку Дарителя, оскільки задумом творіння було дати благо Його створінням, а тепер він не може дати їм добро й насолоду, тому що все, що буде у створінь, - піде в кліпот.
Тому є горе Дарителю, бо не може віддавати. Як, наприклад, мати, яка хоче дати їсти немовляті, а дитина хвора і не може їсти, отже, відчуває горе той, хто дає. І це називається мовою Зоар, що є біль вгорі, бо не може статися єднання, тобто щоб Даритель дав вище благо отримувачу. А той, хто дає нижнім, називається Малхут, яка отримує благо від Зеїр Анпіна, що мовою мудреців називається «Ісраель живлять Батька свого, що на небесах». А що це за живлення? Це те, що Ісраель готують себе, щоб бути гідними отримати вище благо, це й є Його живленням, тому що це буде метою творіння, а вона в тому, щоб дати благо Його створінням.
Тому в час, коли нижні займаються Торою та заповідями з наміром віддачі, вони спричинюють вгорі єднання, так, що і Малхут, що отримує вище благо для нижніх, буде віддавати їм. І це зветься «єднанням Творця і Шхіни». Тобто, є задоволення вгорі через те, що нижні приводять до того, що проллється вище благо вниз.
Та коли нижні не діють з наміром віддачі, це спричинює горе Шхіні. Тобто є горе вгорі через те, що Малхут, звана «Шхіною», не може давати благо й насолоду створінням.
Однак стосовно горя Шхіни слід розрізняти також дві згадані категорії, тобто потрібно бачити горе для Того, хто дає, званого «Творець», і є горе Шхіни, яка зветься «мати синів», тобто «спільнота Ісраеля», адже вона народила «душі Ісраеля». І також відносять до Малхут те, що вона дає життєву силу кліпот, за принципом написаного «і ноги її спускаються до смерті». Де «ноги» означає Малхут в кінці її, де зветься «ноги», і спускається дати життєву силу кліпот, що звуться категорією «смерті», аби дати їм існування, інакше кліпот не існували б. І оскільки є потреба в кліпот, як написано: «А Всесильний зробив, щоби тріпотіли перед Ним», тому Малхут і живить їх, лиш тільки для існування, тобто в мірі, щоб могли існувати.
І це називається також «тоненьке світло», для того, щоби змогли існувати. Тобто те, що ми бачимо, що є насолода в матеріальному світі, і за цією насолодою весь світ женеться, досягти її. А загалом ця насолода зодягнена в три речі, що звуться: заздрість, пристрасті, і шанолюбство. І якби не було там «тоненького світла», яким вона дає насолоду в ці матеріальні речі, хто міг би існувати в світі? Бо без насолоди не можна жити, адже метою творіння був намір дати благо Його створінням. Тому без добра й насолоди неможливо жити.
Проте, маємо зрозуміти, чому називається це «горе Шхіни», адже Творець створив світ щоби дати благо Своїм створінням. А отже, слід було б сказати «горе Творця». Тобто те, що створіння не займаються Торою та заповідями заради віддачі, це призводить до того, що Творець не може віддавати. Виходить, що горе і смуток слід віднести до Творця, а не до Шхіни, що зветься «Малхут».
І казав мій пан, батько й учитель: яка різниця між Творцем і Шхіною? І сказав, що це лише одна річ. Як каже Зоар: «Він – Шохен (букв. «мешкає»), а вона – Шхіна», і це означає, що два ці імені є однією суттю, лиш тільки те, що вони – світло і клі. Тобто там, де Шохен розкритий, це зветься Шхіною. Тому вони є одним, просто там, де світло не може бути розкритим через розбіжність властивостей, що існує між світлом та клі, це визначається як те, що Шхіна, в якій повинен розкритися Шохен, має недолік.
Тому відносимо [горе] до Шхіни. Тобто, Шохен не може бути розкритим для нижніх з причини відмінності властивостей. І оскільки ми говоримо лише з боку келім, тому й називаємо стан вигнання «Шхіна в пороху», «Шхіна у вигнанні», адже ми говоримо з боку келім, а не з боку світел. Тому й називається це «горе Шхіни», так наче вона страждає від того, що не може давати нижнім. Але якщо будемо говорити особисто, маємо сказати, що є тут горе також з боку Того, хто дає, в плані віддачі нижнім. Проте, коли судимо з боку келім, ми називаємо це «горем Шхіни».
І зі сказаного виходить: для того, щоб було задоволення вгорі, в плані «сказав і виконалося його бажання», - тобто оскільки Його бажання дати благо Своїм створінням реалізується і створіння отримують від нього добро й насолоду, - є радість, яку створіння викликають вгорі, як сказали мудреці: «Не було радості перед Ним, подібної як у день, в який створено було небо і землю».
Тому коли створіння йдуть прямим шляхом, який зветься, що всі їхні діяння – заради надання задоволення Творцю, тоді вони приводять Малхут, яка є коренем душ, до того, щоб вона діяла заради віддачі у тому, щоб вона отримувала для душ, тобто для потреб душ, які здатні отримувати заради віддачі. І це означає, що створіння спричинюють єднання Творця і Його Шхіни.
І завдяки цьому вище благо дається нижнім, тому що благо, що притягується, воно приходить як виправлення. Тобто, завдяки цьому отриманню у той спосіб, коли воно в тотожності властивостей, існує насолода вгорі, тому що в час отримання вищого блага вже немає при цьому сорому, - через виправлення, бо отримують заради віддачі.
І зі сказаного зрозуміємо те, що ми запитували: що означає «благословенням людини є благословення її синів»? Коли сини, тобто створіння, що звуться «синами Творця», отримують вище благо, виправлене благословенням, тобто все, що вони бажають отримати, - це тому, що хочуть дати задоволення Створювачу своєму. Бо поняття «благословення» означає віддачу, що є категорією хеседу, тобто «віддавати», як написано в Зоар («Передмова книги Зоар» і в «Сулам» п.37), що літера «бет» є категорією хеседу, що вказує на благословення, і це – хасадим, які є палацом для хохми, що включена в «бет».
Виходить, що завдяки тому, що сини діють в категорії благословення, тобто діють заради віддачі, цим вони приводять до того, щоб і вища Малхут з’єдналася з Зеїр Анпіном, що зветься «єднанням Святого, благословен Він і Його Шхіни», а через це єднання і вгорі можуть діяти у віддачі, тому що діти займаються віддачею. І це спричинює те, що й у вищому корені продовжиться благословення вниз, до синів. І це зветься, що «народ Ісраеля отримують благо від Батька їхнього, що на небесах».
Як написано в Зоар (гл. «Берешіт», ч.1): «А те, що великі мохін суботи називаються «спадщина», - це тому, що всі мохін, які сини Ісраеля отримують від Батька їхнього, що на небесах, все це завдяки збудженню знизу, так, як сказано: «Трудився і знайшов – вір». І це так, як люди здобувають придбання цього світу: що більшим є придбання, то і зусилля, що докладають за нього, має бути більшим. Однак, світла суботи не зобов’язують докладати жодного зусилля за них».
А сенс того, що світла суботи не потребують зусилля, той, що субота є кінцевою ціллю неба і землі, подібна вона до ґмар тікуна, коли все буде виправлено. Тому є перед суботою шість будніх днів, що вказують на «шість тисяч років», що є категорією роботи, аж поки приходимо до ґмар тікуна, кінця виправлення. Так само існують і «шість днів творіння», і тоді також час роботи, а субота є категорією відпочинку.
Тому сказали мудреці: «Той, хто не клопотався напередодні суботи, - що їстиме в суботу?»
Виходить, що завдяки тому, що докладають зусиль вийти з-під влади себелюбства і удостоїтися келім віддачі, що є категорією благословення, - цим є втіха вгорі, через те, що звідти можуть віддавати «синам».
І зі сказаного зрозуміємо те, що пояснює нам Зоар про написане: «І благословив Йосефа», і не знайшли ми тут благословення, щоб благословив він Йосефа, а [благословив] тільки його синів. І пояснює: «А коли благословляють синів його, і він благословляється». Про це написано також «Йосеф», бо «сини людини є її благословенням», тобто, як зазначено вище, «Йосефом» зветься той, хто дає, а «сини його», пояснює Зоар: «Бо сини його, Менаше і Ефраїм, вони є категорією Малхут, що зветься «ет».
Означає це: те, що Малхут називається «ет» (алеф-тав), це тому, що вона включає всі літери, від «алеф» (першої літери абетки) і до «тав» (останньої в абетці), бо літери називаються келім, які є отримувачами вищого блага, що і зветься «його сини», оскільки вона отримує для створінь. Виходить, тим, що його сини благословляються, також і він благословляється, тобто той, хто дає, - Йосеф, званий «єсод», який передає все Малхут, і коли Малхут здатна отримувати для синів, називається вона тоді «радісна матір синів, - слався (букв. «галелуйя»)!»
Бо в час, коли нижні займаються Торою та заповідями заради віддачі, і цим вони спричинюють в корені своєї душі, яким є Малхут, щоб була в тотожності властивостей з Тим, хто дає, що і зветься «єднанням», тоді вище благо дається нижнім, - виходить, що вони приводять до того, що Малхут може отримати вище благо для них. Тому Малхут називається «радісною матір’ю синів».
«Галелуйя», тобто «галелу» (прославляйте) «йя» (юд-гей, літери імені Творця), літери, що звуться хохмою і біною, які передають благо категорії «Йосеф». А від Йосефа, який є єсодом, - до Малхут, яка зветься «ет». І це те що написано: «І благословив Йосефа (букв. «ет Йосеф»)», і це є поясненням, що «благословення людини це її сини». Якщо сини її благословляються, це зветься благословенням для людини, коли вона може давати благо й насолоду.
Однак, ця робота, щоби всі дії людини були заради віддачі, - є роботою важкою, оскільки всі органи тіла протидіють цьому, і це проти природи людини, яка створена з бажанням отримувати для власної користі. І це те, що написано («Теилім», 32): «А я – черв а не чоловік, ганьба людська і безчестя народу».
І це слід пояснити: «анохі» (я) – мається на увазі «Анохі Ашем Елокейха» (Я – Творець Всесильний твій), і цей стан для нього є станом «черв’яка», тобто слабкий для нього, як черв’як». «А не чоловік» означає, коли я хочу приліпитися до «Я - Творець Всесильний твій», вони кажуть, що ця дія, - йти вище знання, - не личить чоловікові, який має розум і знання. Це личить чоловікові, який несповна розуму. «Ганьба людська» - ця робота у вірі вище рівня знання. Це є «ганьбою людською» щодо того, хто думає, що головне призначення людини - злитися з «Я – Творець Всесильний твій». Тобто те, що бажає удостоїтися, щоби «Я» було б як «Творець Всесильний твій», іншими словами, щоби удостоїтися цього особисто, що і зветься «Всесильний – твій», вони безчестять і лають такого. Кажуть, що робота ця личить ангелам, а не синам людським, що є соромом для людини, яка хоче зробити так. Навіть коли людина говорить їм, - але ж ви бачите, що є багато людей, які просуваються до того, щоб удостоїтися бути в стані, коли «Творець буде Всесильним твоїм».
Тоді вони кажуть на таких людей, що вони просто «безчестя народу», тобто народи світу, що є в тілі людини, кажуть їй, що ця робота, працювати, щоб удостоїтися категорії «Я – Творець Всесильний твій» належить до безчесного, до тих ницих людей, що навіть говорити до них є ганебним, тому що вони йдуть дорогою Творця, як дурні, позбавлені знання.
І все одно, коли людина хоче подолати їхні твердження, це для неї важка робота. І присутні в ній, в цій роботі, підйоми й падіння. І людина потребує щонайбільшого зміцнення, бо твердження народів світу, що в людині, стоять напоготові – знайти якусь слабкість в духовній роботі щоби показати людині, що жалко її зусиль, оскільки робота ця – вона не для неї. І радять їй тікати з поля бою. І людина не має ніяких сил встояти проти них, тож потрібно посилитися в молитві щоби Творець допоміг їй перемогти ворогів, що в її нутрі.
І це те, що написано («Теилім», 32): «Багато страждань у грішника, а той, хто впевнений у Творці, - хесед огорне його».
І маємо зрозуміти, що це, - «багато страждань у грішника». Мається на увазі, що через це «того, хто впевнений в Творці, - хесед огорне його». Проте, в плані духовної роботи йдеться про окрему людину, яка складається з усіх народів. І пояснення буде, як відомо, таке, що весь час, коли людина перебуває під владою бажання отримувати, вона зветься грішником через те, що не може сказати, що управління Творця діє властивістю «добрий і добродійний». Тому вона страждає від болів, коли бажає працювати заради віддачі. І людина запитує: «Чому до того, як я увійшла діяти в духовній роботі, щоби було все заради віддачі, не було в мене страждань, коли займалася я Торою та заповідями?» І мала людина радість від роботи, і була завжди радісною, бо вірила у винагороду й покарання, і через це дотримувалася Тори та заповідей.
А тепер, коли почала роботу на віддачу, вона відчуває страждання, коли хоче займатися Торою та заповідями. І важко їй зробити щось на користь Творця. І бачить людина щоразу, наскільки вона віддалена від святості, де святістю називається стан «тотожності властивостей». А тепер вона бачить, наскільки вона далека від цього.
І відповідь така, що людині слід вірити, - те, що вона нині стала більш віддаленою від Творця, і запитує: адже ці відчуття, які вона переживає, - що стала вона нині гіршою, ніж в той час, коли працювала ради отримання винагороди, - це не тому, що насправді вона гірша тепер ніж в попередні часи? – то це не те щоб додалося їй більше зла і тому вона гірша, а через те, що нині, коли збільшилася кількість добрих справ, тому й розкрили їй правду, - наскільки зло, що в ній, володіє нею. Тоді як раніше, коли було їй добре, не могли розкрити їй правду, бо зло повинно завжди бути урівноваженим з добром. Виходить, що людина не перебуває в настільки вже глибокому падінні, що думає, що ця робота не для неї і хоче втекти з поля бою. А відчуття це з’являється в неї саме в той час, коли є в ній добро.
Однак, людина вірить у Творця, що згори дали їй відчути ці болючі стани. І тоді, коли людина поки що стоїть на ступені грішника, тим, що не може вірити в управління добром та насолодою, ця людина, коли переборює себе, називається «тим, хто впевнений в Творці», тоді вона удостоюється «хесед огорне (івр. «єсовев») його». І слід пояснити «огорне його» - це від слова «месовев» (спричинює). Тобто, страждання, що були у грішника, - це було причиною хеседу, тобто щоби удостоїлася людина категорії хеседу. Виходить, що «багато страждань у грішника» - спричинили те, що удостоївся хеседу.