Стаття 5, 1986 рік
(переклад з івриту)
В книзі Зоар (глава «Вайєра») написано так: «Рабі Шимон почав і сказав: «Син шануватиме батька, а раб господаря свого». «Син шануватиме батька» – це Іцхак Авраама. І запитує: коли вшанував його? А це коли той зв’язав його на жертовнику і він не постав проти нього, - щоб виконати бажання батька свого. «А раб господаря свого» - це Еліезер Авраама, коли той послав Еліезера в Харан, і виконав він там все бажання Авраама, і вшанував його, як написано: «А Творець благословив господаря мого». І написано: «І сказав: «Раб Авраама я», аби звеличити Авраама. Адже людина, що приносить срібло і золото, і каміння коштовне, приводить верблюдів, і сам достойний і гарний видом, - не сказав, що він улюбленець Авраама, або ближній його. А сказав: «Раб Авраама я» для того, щоб піднести славу Авраама і викликати в них повагу до нього».
А в пункті 145 каже: «І тому каже писання: «Син хай вшанує батька, а раб господаря свого. А ви, Ісраель, сини Мої, ганебним вважаєте сказати, що Я – батько ваш, чи що ви – раби Мої. І якщо батько Я – де шана до Мене? І якщо Господар Я – де трепіт переді Мною?»
Слід зрозуміти слова Зоар, де Творець сказав: «А ви, Ісраель, сини Мої, ганебним вважаєте сказати, що Я – батько ваш». Випливає звідси, що маємо говорити всім, що Творець є Батьком нашим. А ми не здатні такого сказати через те, що соромимося. І потрібно нам знати: перед ким ми повинні говорити, що Він – Батько наш? І також маємо знати, що то за сором, що з причини сорому ми не в змозі це сказати, як написано: «ганебним вважаєте».
І це взагалі незрозуміло, адже щодня промовляємо ми [молитву]: «Батьку наш, Царю наш». Також і в молитві «Шмоне Есре» ми кажемо: «Поверни нас, Батьку наш, до Тори Своєї». Якщо так, то кому ще ми повинні говорити, що Творець є нашим Батьком, а ми соромимося сказати це, і за це Творець сердиться і каже: «І якщо батько Я – де шана до Мене?».
І маємо пояснити це, те, що «Творець є Батьком нашим», - це ми повинні говорити Творцеві. І ми говоримо постійно: «Батьку наш, Царю наш», а Творець сердиться на це, тобто як ви не соромитеся казати переді Мною, що Я – батько ваш, при тому, що не надаєте Мені аніякої пошани. І це те, що каже: «Якщо батько Я – де шана до Мене?» Тобто Творець каже, що ганебним ви вважаєте називати мене «Батько наш», і Я бачу, що Моя шаноба для вас на землю кинута, і зветься «Шхіна в пороху», тож як ви не соромитеся називати мене батьком своїм?
«А якщо Господар Я – де трепіт переді Мною?» Адже ви твердите, що всі ви – служителі Творця, а Я не бачу, щоб був у вас трепіт, тобто трепіт перед небесами, те, що ви повинні прийняти на себе. Бо «раб» означає, що немає в нього власного володіння, як сказали мудреці: «Те, що купив раб – купив господар його», бо він анулюється перед паном своїм і все, що він отримує від пана, це лише для того, щоб міг служити господареві, а не для власних потреб.
А Я бачу, що ви йдете протилежним шляхом, тобто бажаєте ви, щоб Я служив вам, тобто щоб Я задовольняв би ваше себелюбство. І те, що ви приходите до Мене просити – це лише як примножити ваше володіння. Тобто ви – пани, а Я – раб ваш, і ви походжаєте увесь день з претензіями до Мене, а Я - боржник ваш, і якби ви могли б взяти від Мене силою, певно що брали б.
І що зробив Творець, щоб не брали силою? Зробив Він одну маленьку річ - створив темряву в світі, що зветься «приховання й укриття». Це коли створіння не будуть готові бути служителями, працювати для Нього, що звалося б «отримувати заради надання задоволення Створювачу своєму», як сказали мудреці: «Злийся з Його властивостями». Як відомо, весь час, коли людина перебуває в келім отримання, то виходить, що чим більше отримує, робиться вона ще гіршою, тобто віддаляється від Творця. Тому Він зробив велике виправлення, таке, що коли панують в людині келім отримання, вона не бачить в святості нічого, звідки могла б вона взяти насолоду.
А бачить вона лише ті насолоди, що дано їй бачити, що звуться насолоди відокремлення. Як каже Арі, що для кліпот дано «тоненьке світіння», для всіх матеріальних насолод, аби вони існували. І тільки це світло, що у матеріальному, дано бачити, що є там насолода. Тоді як щодо духовного існує хмара темряви, яка покриває всі духовні насолоди. І само собою не отримують їх через силу, тобто навіть Господар не бажає дати, оскільки не бачать насолод. Тому всі ті, все прагнення яких в себелюбстві, тікають від усього істинного, де є і благо й насолода, тому що темрява покриває землю.
І через це людина не може відразу ж, на початку своєї духовної роботи, діяти лішма, а змушена почати з ло лішма. Бо якщо йдеться про лішма, що є істинним духовним шляхом, то тіло вимушено тікати від цієї роботи. Адже всяка властивість тягнеться до того, що відповідає її суті. І оскільки людина створена з клі отримання заради отримання, тому, коли бачить щось (хай то думка, мовлення, дія), що не дасть нічого для її келім отримання, відразу вона тікає від цього, тому що це не відповідає її характеристикам. Бо те, що характеризує людину, полягає в її природі, в якій її створено, а це – отримання ради отримання, не віддаючи нічого.
А для того, щоб людина, яка починає роботу Творця, не втекла б від роботи віддачі через те, що це не її властивість, для цього змушені ми починати в ло лішма. Це означає, що людина виконує Тору та заповіді, які Творець заповідав нам, а за це Він виплатить нам винагороду за нашу роботу. І це тому, що ми можемо працювати тільки з речами матеріальними, тобто аби заробити гроші й пошану, і щоб насолоджуватися спокоєм. І ми поступаємося досягненням грошей, пошани та інших принад, того, що тіло вимагає від нас робити, щоб була нам насолода від цього, і замість цього діємо в Торі та заповідях, які Творець заповідав нам. І ми бачимо, що коли ми вимагаємо чогось від тіла, щоб воно поступилося своїми насолодами, від чого, як воно розуміє, зможе мати задоволення, воно запитує: що ти виграєш з цього, тобто від тих нових робіт, які хочеш виконувати, чи будуть тобі з цього більші насолоди? А інакше, навіщо тобі міняти своє місце роботи, якщо ти вже звик працювати у цього господаря. Тобто ти бажаєш тепер працювати у Творця і заради Творця, бо Йому потрібна твоя робота, але чи заплатить Він тобі більшу платню, тобто більше насолод? Іншими словами, чи будеш насолоджуватися більше від тієї роботи, до якої ти вже звичний?
І ясно, що слід сказати йому, що донині мало воно, тіло, прибутки - маленькі надбання, тобто уявні насолоди. Тоді як тепер удостоїшся ти великих прибутків, коли задоволення твої будуть істинною насолодою. Бо Творець бажає дати тобі духовну винагороду, але без роботи буде це «хлібом сорому». Тому дані нам Тора та заповіді, і ми повинні вірити, що певно Він заплатить нам за те, що ми поступаємося нашими потребами, від яких ми могли б мати втіху, ради істинної оплати, яка є оплатою духовною.
І при тому, що ми ще не знаємо, що таке духовне, все одно ми віримо, що це є річчю великою і що всі матеріальні насолоди, порівняно з ним, виглядають як «тоненьке світіння», як пояснено в словах Арі, який каже, що через розбиття келім і через гріх древа пізнання, впали іскри в кліпот для того, щоб оживляти їх, щоб не анулювалися весь той час, коли вони потрібні. Тоді як у світах святості містяться основні благо й насолода. Тому варто нам працювати в Торі та заповідях, завдяки чому удостоїмося майбутнього світу за нашу роботу в Торі та заповідях.
Але після того, як людина вже увійшла в роботу Творця, і бажає знати спосіб істинної роботи, тоді кажуть їй: «Якщо господар Я – де трепіт переді Мною?» Що означає: адже раб зазвичай робить все для потреб господаря, а не для себе. І як це ви працюєте тільки для того, щоб удостоїтися світу прийдешнього, бажаючи оплату за свою роботу. Але ж раб, як прийнято, працює без жодної винагороди. А те, що господар забезпечує йому його потреби, це для того, щоби раб міг би працювати для нього, але в самого раба немає ніякої власності, щоб сказати, що щось належить рабові, і не існує при цьому нічого, крім одного володіння, і воно є володінням господаря.
А вся наша робота в Торі та заповідях має бути для того, щоб прийти до тотожності властивостей, що є злиттям з Творцем. А те, що ми займаємося Торою та заповідями, то це не те, що ми думали раніше, наче Творець хоче, щоб ми виконували Його Тору та заповіді, і через це Він дасть нам потім оплату. А Тору та заповіді дали нам виконувати тому, що це нам потрібно, тобто завдяки виконанню Тори та заповідей ми отримаємо світло Тори і з допомогою цього світла ми зможемо прийти до тотожності властивостей, бо світло, що в ній, повертає нас до добра.
Випливає з цього - якою є та винагорода, яку ми повинні вимагати за роботу тіла, коли ми поступаємося потребами тіла задля виконання Тори та заповідей? Адже без оплати, певно що неможливо працювати, бо [тіло] запитує відразу ж на місці: для чого ти поступаєшся насолодами, від яких можеш мати втіху? І що ти виграєш?
А відповідь така, що весь наш виграш у тому, що ми удостоїмося служити Творцю. І це є річчю дуже важливою, тому що це є правдою, - те, що ми удостоїмося бути злитими з Царем царів над царями. Тоді як усі насолоди влаштовані так, що будь-яке задоволення, яке має людина, полягає в тому, що вона отримує насолоду з того, що обслуговує сама себе. Але ж діставати насолоду у вигляді отримання притаманно також і тваринам, а не тільки людям, які є обраними з усіх створінь. І отримувати насолоду в тих самих облаченнях, від яких тварини втішаються, це не личить їй.
А всі облачення, від яких людина хоче отримати задоволення, будуть облаченнями келім віддачі. Тобто без насолоди неможливо діяти. Але всі насолоди людини будуть вимірятися тим, наскільки вона може дати задоволення Царю. Тобто, якщо вона бажає знати, скільки вона отримає задоволення від своєї роботи, то хай не виміряє тим, скільки вона має втіхи від своєї роботи, тобто скільки насолоди є в неї від обслуговування Царя. А хай виміряє своїми діяннями, тобто скільки вона бажає, щоби Цар втішався від її роботи. Виходить, що вся важливість для неї від того, що вона служить Царю.
Виходить з цього, якщо людина бажає перевірити себе, чи просувається вона в роботі, слід зробити це двома способами:
1) тим, що дивиться на винагороду, тобто оплату, яку вона сподівається отримати від Творця, - чи отримує вона що не день, то більшу оплату, і тоді вимірювачем є клі отримання;
2) наскільки вона втішається тим, що служить Творцю, і вся її винагорода в тому, що віддає Йому. І якщо вона обслуговує, наприклад, найбільшу в країні людину, має вона насолоду, і якщо вона служить найбільшій людині покоління, певно що задоволення її вже більше, тому вона хоче, щоб кожного дня Творець був би для неї ще більшим і ще важливішим. Це й є істинний вимір.