Стаття 8, 1985
(переклад з івриту)
Щодо того, про що ми говорили в першій статті [1985], слід трошки розширити деталізацію.
а) необхідно розрізняти між людиною та Творцем; б) між людиною та її ближнім; в) між людиною та рештою людей, які не є її товаришами, але разом з цим існує стан, про який ми кажемо: «Товариші – увесь Ісраель».
Ми знаходимо іноді у вислові «Зроби собі рава і придбай собі товариша», що це є шляхом виправлення, а іноді й у вислові «І суди кожну людину на шальку заслуг» (трактат «Авот», розд.1). І маємо зрозуміти, що означає «зроби», і що таке «придбай», і що означає «суди на шальку заслуг».
Поняття «зроби» слід пояснити так, що це має виключити справу зі сфери розуму, як і щодо речі, яку розум не може збагнути, – чи варто робити це, чи ні. Якщо так, то як можна вирішити, що добре для мене, а що – навпаки, якщо з боку розуму вони рівні. Тоді хто вирішує для людини, що саме варто їй робити? Тільки в плані діяння людина може вирішити.
Бо необхідно знати, що перед людиною лежать два шляхи: працювати ради віддачі, або працювати ради отримання. Є частини в тілі людини, які кажуть їй, що досягнеш більшого успіху в своєму житті, якщо працюватимеш заради віддачі, - і саме так матимеш втіху в житті, що є твердженням доброго начала, як сказали мудреці: «І якщо ти чиниш так, – щасливий ти в цьому світі і добре тобі в світі прийдешньому».
А твердження злого начала, воно навпаки – краще і доцільніше працювати ради отримання. І тоді тільки сила, що зветься «дією», яка є категорією вище знання, вона вирішує, а не розум та відчуття. Тому дія зветься вище знання і вище сенсу. Бо це є силою, що зветься «віра», і вона проти розуму.
А «придбай» - це в рамках знання. Бо так ведеться в світі, що коли людина хоче щось купити, то продавець показує їй товар, і людина починає підраховувати, чи варто їй дати ціну, яку вимагає продавець, і коли вона не бачить доцільності в цьому, то не купляє. Виходить, що поняття «придбай» – це в рамках знання.
А тепер з’ясуємо поняття «рав» і поняття «товариш». Отже, «товаришами» звуться іноді, коли з’єднуються в групі і бажають бути в єдиному зв’язку. Це може бути завдяки тотожності властивостей, так, що кожен дбає про любов до ближнього. Виходить, що цим вони поєднуються і робляться як один.
Тому, якщо заснувалася якась спільнота, щоби стати однією групою, тоді бачимо, що ці люди, в яких виникла ідея утворити таку спільноту, потім шукають зазвичай людей, які пасуватимуть один одному поглядами та властивостями, коли бачать, більш-менш, що є в них трохи тотожності, - інакше вони не приймають їх в таку групу, яку вони хочуть заснувати. А після цього починається робота в товариській любові.
Але якщо спочатку, тобто якщо до того як увійшли в спільноту, не було в них нічого спільного з метою групи, тоді годі й сподіватися, що вийде щось з цього поєднання. Проте, якщо перш ніж вони увійдуть в спільноту, видно було по них, що існує більш-менш якась тотожність, тоді можна сказати, що вони здатні почати роботу в справі товариської любові.
Між людиною та Творцем
Ось між людиною та Творцем усе починається так: спочатку «зроби собі рава», а потім «придбай собі товариша». Тобто, перш за все, людині слід вірити вище знання, що Творець – «рав» (букв. «великий»), як написано в Зоар: «Головний трепіт, він в тому, щоб людина тремтіла перед Паном (в оригін. - «равом») своїм, тому що Він – великий і панівний».
І наскільки людина вірить у велич Творця, який зветься «Рав», в тій же мірі має вона сили докласти зусиль до «придбай», тобто купити поступками, поступаючись себелюбством, можливість прийти до тотожності властивостей, що зветься злиттям з Творцем. І це називається «хавер» (товариш), що є станом «хібуру» (єднання) з Творцем. Так само, як коли хочуть придбати матеріальні речі, вимушені поступитися грошима, або шаною, або просто зусиллям для того, щоб досягти чогось. Те ж саме, коли людина бажає купити поєднання з Творцем, вона змушена робити поступки в плані себелюбства, бо інакше не можна прийти до тотожності властивостей.
І коли людина бачить, що вона не здатна робити поступки для того, щоб придбати тотожність властивостей, то це не тому, що вона народилася слабкодухою, і через це не може подужати своє себелюбство. А недолік – у справі «зроби собі рава», тобто людина не працює зі своєю вірою, бо в мірі важливості, коли вірить у велич Творця, - в цій мірі матиме вона сили для поступок. До того ж людина повинна знати: якщо вона бажає зважити величину своєї віри, то може побачити це за мірою поступок, які може зробити по відношенню до свого себелюбства, тоді знатиме, якою є міра її роботи з вірою вище знання. І це ведеться щодо взаємин між людиною та Творцем.
Між людиною та її ближнім
Між людиною та її ближнім треба сказати спочатку «придбай собі товариша», а потім «зроби собі рава». Тому що в час, коли людина шукає товариша, вона повинна спершу його перевірити і побачити, чи насправді він вартий того, щоб поєднатися з ним. Адже ми бачимо, що встановлено для нас особливу молитву щодо товариша, де ми промовляємо, після благословень, в молитві «І хай буде бажання…»: «І віддали нас від людини недоброї і від товариша недоброго».
Витікає з цього, що покладено на людину, перш ніж прийме собі когось в товариші, перевірити його в усьому, в чому можна перевірити, і тоді вона користується вже своїм знанням. Тому не сказали «зроби собі товариша», де поняття «зроби» вказує на те, що вище за знання. А отже, в справах між людиною та її ближнім вона повинна йти за своїм знанням і перевірити, наскільки це можливо, чи він є добрим товаришем, як ми молимося кожен день: «І віддали нас від людини недоброї і від товариша недоброго».
І тоді, коли людина бачить, що варто поєднатися з ним, тоді їй слід заплатити для того, щоб з’єднатися з ним, тобто робити поступки щодо свого себелюбства і отримати за це силу любові до ближнього. І тоді людина може сподіватися удостоїтися також любові до Творця. А після того, як вона вже приєдналася до групи людей, які хочуть прийти до рівня любові до Творця, і бажає дістати від них силу для роботи, якою є «заради віддачі», і перейматися тим, про що вони розмовляють, стосовно того, що необхідно прийти до любові до Творця, – тоді вона повинна вважати кожного з товаришів у групі більшим за саму себе. Як написано в книзі «Дарування Тори» (стор.143), що людина не може захоплюватися групою щоби цінувати їх за щось, якщо вона не вважає, що група має бути більшою за неї саму. І тому кожен мусить відчувати себе так, наче він є найменшим з усіх. Тому що великий не може отримувати від меншого за себе, а тим більше перейматися його словами. І тільки малий вражається від високої оцінки великого.
Виходить, що на другому етапі, тобто коли кожному треба чомусь навчатися у іншого, тоді ведеться принцип «зроби собі рава», для того, щоб міг сказати, що товариш його більший за нього самого. Тоді йому слід користуватися категорією «дії, роблення», що є дією без знання, де лише вище рівня знання він може сказати, що товариш його стоїть на ступені вищому, ніж він. Тому між людиною та її ближнім порядок такий, що спочатку вона має здійснити «придбай собі товариша», а потім «зроби собі рава».
Між людиною і кожним іншим
Ось Мішна каже нам: «Зроби собі рава і придбай собі товариша, і суди кожну людину на шальку заслуг».
І от ми з’ясували, що між людиною та її ближнім діє такий порядок, що спочатку йде і «купляє» собі товариша. І ми пояснили, що поняття «придбай» – це в знанні, а потім слід займатися «зроби собі рава». А між людиною та Творцем порядок такий, що спочатку «зроби собі рава», а потім «придбай собі товариша», як зазначено вище.
А тепер слід зрозуміти сенс того, що коли йдеться про інших людей, то кажуть так: «І суди на шальку заслуг», – то це категорія «придбай», чи це категорія «зроби»? І згідно зі сказаним вище слід пояснити, що «суди кожну людину на шальку заслуг» – це категорія «зроби», а не «придбай».
Маємо вдивитися в таку притчу: є якийсь народний дім, і приходять туди багато груп людей, і зібралася там невеличка група, і бажають поєднатися в спільноту, щоб займатися зміцненням товариської любові. Наприклад, відвідує цей дім, скажімо, сотня людей, і десятеро з них вирішили об'єднатися. То слід придивитися до того, чому обрали ці десять індивідуумів шлях з’єднання саме між собою, а не з іншими, які приходять у цей будинок.
Чи причина в тому, що ці побачили, що вони вищі за решту людей, які є в цьому народному домі, або ж через те, що вони гірші за інших відвідувачів, – і тому вони відчули, що потрібно щось вчинити для того, щоб піднятися сходами [вчення] Тори та трепоту?
А з наведеного вище можемо пояснити це таким чином, що ті люди, які згодилися, що поєднаються в одну групу, щоб займатися товариською любов’ю, – це тому, що кожен з них відчуває, що всі вони мають одне бажання, яке може об’єднати всі їхні погляди, щоб вони отримали силу любові до ближнього. Адже відомий нам вислів мудреців, де сказано: «Як обличчя їхні не подібні одне до одного, так і думки їхні не подібні одна до одної».
Тому ці люди, що згодилися між собою поєднатися в одну групу, зрозуміли, що вони не такі вже й далекі один від одного в цій справі, і що розуміють вони нагальність роботи в любові до ближнього. Тому кожен буде здатен робити поступки на благо ближньому і на цьому зможуть об'єднатися. Тоді як у решти людей немає такого вже розуміння необхідності роботи в любові до ближнього, тому вони не можуть долучитися до цих.
Виходить, згідно з цим, коли займаються єднанням в товариській любові, тоді кожен перевіряє іншого і щодо розуму, і щодо його рис, чи варто, або ж, скажімо чи він гідний увійти в спільноту, в яку ці люди вирішили увійти. І це, як сказано, те, про що ми молимося щодня: «І віддали нас від людини недоброї і від товариша недоброго», – на рівні знання.
Тож виходить, згідно з цим, що людина пишається перед іншими відвідувачами народного дому, але як можна так сказати, адже це проти того, що ясно написано в Мішні: «Рабі Левітас, чоловік з Явне, каже: «Дуже-дуже будь скромним» (трактат «Авот», розд.4).
А про це висловлюється рабі Єгошуа бен Перахья і каже: «І суди кожну людину на шальку заслуг».
Що означає: по відношенню до решти відвідувачів дому повинна людина йти вище рамок знання, що зветься категорією «дії» і є діянням, а не міркуванням. Бо з боку розуму людина бачить, що вони не настільки вдатні, як ті люди, до яких вона приєднується, і так кожен каже собі. А коли так, то кожен гордує перед усіма, і порада цьому – те, що він каже: «І суди кожну людину на шальку заслуг».
А мається на увазі, що по відношенню до кожної людини, тобто як описано вище, щодо решти людей цього дому, людина повинна судити їх на шальку заслуг і сказати, що насправді вони – люди більш гідні пошани, ніж вона сама, а провина – на нас. Бо не здатні ми оцінити їхню велич та важливість, – цього загалу, що зветься мовою мудреців «кожна – людина». Тому в рамках знання людина не бачить їхньої величі. І тоді як між людиною та її ближнім ми казали, що має бути «придбай», то тут вона повинна користуватися категорією діяння, що є вище за знання, і це називається «суди кожну людину на шальку заслуг».