Що означає в духовній роботі: срібло, золото, Ісраель, інші народи

Стаття 19, 1988 рік

(переклад з івриту)

У Зоар (в главі «Ітро» і в коментарі «Сулам», п. 40) сказано так: «І почув Ітро», почав і сказав: «За це буду славити Тебе серед народів, Творцю, і ім’я Твоє оспівувати буду». Цар Давид сказав це, коли побачив, що слава Творця підноситься і робиться все більш дорожчою в світі лише серед інших народів. І якщо скажеш, що Творець робиться дорожчим у світі лише для Ісраеля, то це дійсно так, адже Ісраель є основою світильника, щоб світити. Але, коли інші народи приходять і дякують Йому, підкоряючись славі Творця, тоді основа світильника збільшується і зміцнюється в усіх діяннях Його в одному єднанні і панує один Творець, вгорі й унизу», кінець цитати.

І слід зрозуміти те, що каже: «Так воно напевно, що Творець робиться дорожчим у світі лише для Ісраеля, це дійсно так, адже Ісраель є основою світильника, щоб світити. Але, коли інші народи приходять і дякують Йому, підкоряючись славі Творця, тоді основа світильника збільшується». І на перший погляд виходить, - чим збільшується основа світильника, коли приходять народи і дякують Творцю? Адже з цього можна виснувати, що начебто народ Ісраеля дістають зміцнення і допомогу від народів, від того, що ті дякують. Тобто, начебто віра, якою народ Ісраеля вірять у Творця, вона недостатня, настільки, що вони повинні отримувати допомогу від народів у справі величі Творця, адже написано, що народи додають до основи світильника. 

І це дуже важко зрозуміти, чи дозволено отримувати допомогу щодо віри від народів світу. Адже повинна основа віри бути на фундаменті «вище знання» - а як людина дістане сили, щоб була можливість йти вище рівня знання. Про це ми вчимо – завдяки Торі, бо світло що в ній, повертає до добра.

І також маємо ми молитися Творцеві, щоб дав нам силу віри в Нього. І також написано в молитві рабі Елімелеха («Молитва перед молитвою»), так: «Хай буде бажання перед Тобою і буде віра Творця зв’язана з серцем нашим як непорушна основа». Якщо так, віру потрібно отримати з уст Вищого. А тут виходить, що якщо народи приходять і дякують Творцеві, тоді збільшується основа віри, що зветься основою світильника.

І для того, щоб з’ясувати сказане вище, потрібно пам’ятати те, що означає «Ісраель» і «інші народи» в духовній роботі, згідно з правилом, що все це існує в одній людині. Отже, властивістю «ісраель» називається віддача, коли всі діяння – тільки лиш віддавати, і називається вона добрим началом, що в людині. А решта народів називаються келім отримання людини, що зветься злим началом, що в людині.

І це як з’ясували ми те, що сказали мудреці: «І полюби Творця Всесильного твого всім серцем твоїм (букв. «серцями»), двома основами, - добрим началом і злим началом». І пояснили ми, що йдеться про келім віддачі, що є добрим началом, і зле начало, яке є келім отримання. Те ж саме слід пояснити і тут, тим, що говорить Зоар: «Так воно напевно, бо Ісраель є основою світильника для освітлення». Тобто основа, на якій будується робота людини, це добре начало, зване келім віддачі, і називається «Ісраель».

Але це називається половина духовного рівня. І рівень цей є вищим за своєю важливістю, тому що вони є чистими келім, і це не називається, що Творець панує над усіма діяннями людини, бо Ісраель зветься діяннями віддачі, тобто діяння віддачі він може спрямовувати на віддачу Творцю. Тому називається це, що Творець панує над людиною тільки в келім віддачі. Але над келім отримання, там володарює сітра ахра і кліпот. Тобто, людина не може мати намір, щоб вони були в ім’я небес. І ці келім називаються «іншими народами», категорією низу, оскільки келім отримання, вони нижчі за важливістю.

І сказаним зможемо пояснити те, що написано: «Але, коли інші народи приходять і дякують Йому, підкоряючись славі Творця, тоді основа світильника збільшується». І запитували ми, - як можна сказати, що народ Ісраеля отримують зміцнення від інших народів, як написано «збільшується основа світильника». Сенс цього слід пояснити, що келім отримання людини приходять і визнають, що потрібно все робити заради віддачі.

І це те, що написано: «І дякують Йому, підкоряючись славі Творця». Виходить, спочатку тільки категорія «ісраель» могла віддавати Творцеві, бо Ісраель визнавав славу Творця і визнавав, що варто підкорити себе Творцеві, але коли решта народів приходять і дякують Йому і підкоряють себе славі Творця, тобто що варто працювати в ім’я небес навіть через келім отримання, - є вже в них сила, щоб змогли зміцнитися, щоб діяти заради віддачі, тоді збільшується основа світильника, бо світильником називається категорія малхут небес.

Тобто, головне в основі це категорія Ісраель, бо початок роботи, він в келім віддачі, які називаються «Ісраель». А потім додають до основи світильника. Тобто коли і келім отримання, що називаються «інші народи», також входять у володіння святості, яка зветься «світильник» і «малхут», коли малхут небес панує над іншими народами.

І це те, що написано, - тоді збільшується основа світильника, і зміцнюється від усіх діянь. Тобто, і дії отримання входять у святість в єдиному поєднанні. Це те, як ми вивчаємо про келім «ґальґальта ве-ейнаїм», які є келім віддачі, що з’єднуються з АХАП, які є келім отримання, і робляться єдиним духовним ступенем, що зветься «ґадлут» (великий стан).

І це те, що написано «і панує Творець Сам», і сенс цих слів, - над усіма келім, а не так, як було перед цим, коли панував тільки над категорією «ісраель», і це те, що написано: «Творець панує вгорі і внизу». Тобто Він володарює, а це означає, що увійшли в Його володіння як келім віддачі, які називається категорією високої важливості, так і келім отримання, які визначаються як категорія низької важливості.

І над усім панує Творець. І маємо пояснити, що людина набуває тоді справжньої досконалості, бо вже є в неї келім отримувати, як хасадим, що зветься «катнут» (малий стан), так і хохма, що зветься «ґадлут» (великий стан), - тому що є в неї тепер келім, здатні отримувати.

І це те, що написано: і панує Творець Сам вгорі і внизу. Тому сказав Давид про це: «Буду славити Тебе серед народів, Творцю, і ім’я Твоє оспівувати буду». У час, коли поширилася влада Творця також і на народи, які є келім отримання, що увійшли вже у володіння Творця, тоді перебуває досконалість в усьому.

Однак, для того, щоб прийти до досконалості, щоб і решта народів, що в людині, увійшли б у святість, існує процес, що зветься виправленням ліній в катнуті і виправленням ліній в ґадлуті, і виправленням ліній у ВАК («шість кінців»), які є трьома видами, що звуться одним іменем, але є між ними відмінність.

Зоар (в главі «Ітро» і в коментарі «Сулам», п. 499) каже так: «Не робіть при Мені божеств срібних і божеств золотих», сказав рабі Йосі: про що це написано? – а це про те, що сказано: «Моє срібло і Моє золото». Попри те, що Моє срібло і Моє золото, - не робіть при Мені, тобто, Мене».

І маємо зрозуміти це за методикою духовної роботи, який сенс сказаного Творцем, - Моє срібло і Моє золото, тому не робіть Мене. І також слід зрозуміти в тому, що каже «попри те, що Моє – срібло і Моє – золото, все одно… не робіть Мене», і це означає що каже – «попри те».

Отже, порядок духовної роботи відбувається у два способи:

1) Коли людина прагне до злиття з Творцем, що зветься «кісуфін» (прагнення), що визначається як права лінія, як написано: «Жадала й знемагала душа моя за дворами Творця, серце моє і плоть моя співатимуть Всевишньому живому» («Теилім, 84).

Тобто, коли людина йде правою лінією, тоді «серце моє і плоть моя співатимуть».

Іншими словами, коли згадає Творця і хоча весь день була вона заклопотана іншими справами, як в плані матеріальних, так і в плані духовних потреб, а от про любов до Творця не пам’ятала. Але коли згадала про любов до Нього, то хоч тіло й не бажає любити Творця, все одно, людина жадає цих моментів, коли приходять їй думки про любов до Творця, і вона рада й весела через те, що згадала, що існує Творець світу, який наглядає за кожним.

Тому, з одного боку, вона бачить наразі, як тіло протидіє цим жаданням, тобто воно не має втіхи від того, що людина хоче приліпитися до Творця. Але «серце моє і плоть моя співатимуть Всевишньому живому». Тобто, людина підносить подяку Творцеві за ці прагнення, через те, що є в неї контакт з Ним. Інакше кажучи, вона бажає злитися з Творцем, а тіло протидіє їй – і це також великою заслугою вважається їй, бо бачить вона нині, що це для неї є категорією «і це, і це судитиме їх».

Але до того, як спало їй на думку поняття любові до Творця, вона була взагалі віддалена від любові до Нього, бо геть забула, що існує така річ як любов до Творця, і голова її була занурена в інші речі. А головним чином тоді, коли йде правою лінією, вона повинна вірити: те, що згадала нині про поняття любові до Творця, це не випадково з’явилося, а Творець звернувся до неї і дав їй тепер в думки, що існує Творець і варто поєднатися з Ним. Тобто думка ця не прийшла їй «своїм ходом», а Творець звернувся до людини і нагадав їй всю справу служіння Йому. Але це тільки на короткий час. Тобто, думка ця не перебуває в її мозку і серці багато часу, бо весь той час, коли людина поки що не готова до цього, думка ця не може бути довготривалою.

І це як написано: «Ось, грішники ці, вони недовговічні і сповнені жовчі». І пояснив мій батько й учитель, що грішники, коли досягають трохи відчуття «день», що зветься світлом згори, то оскільки вони поки що грішники, тобто не вийшли ще з егоїстичного отримання, світло видаляється з них. Це і зветься «недовговічні». Тому вони сповнені жовчі, бо злість їхня про те, – чому видалилося з них світло, адже вони прагнуть світла.

Але, коли людина є праведником і вона виправдовує вище управління, і каже, що те, що Творець забрав у неї це пробудження, - це їй на добро, і складає хвалу й подяку за те, що дана була їй заслуга, – пробудження, хай і невелике, - і це те, що послав їй Творець. І людина радіє й веселиться через це. І стан надання подяки Творцеві, це називається правою стороною, тому що людина прагне до Творця, і не важливо їй, скільки часу вона куштує від стану «день», і вона дякує і підносить хвалу весь день за те, що дали їй на одну мить злитися з Ним. І зветься це божествами срібними, коли робота людини в категорії «праве», що зветься «сріблом», або ж властивістю хесед (милість), коли людина прагне тільки хеседу.

2. А ліва лінія називається «божества золоті», бо, як пояснив мій батько й учитель, сенс золота (івр. «загав») – це «зе-гав» (це – дай), що є протилежним правій лінії, коли не бажає нічого, а тільки прагне до Творця і бажає анулювати себе перед Ним, а собі людина не хоче нічого, і скільки є в неї – вона й радіє своїй долі, так, як наче дають їй величезне багатство.

Тоді як в лівій лінії вона каже: ось це я хочу, а от цього не хочу, і вже вона робить розрахунок щодо вигідності. І зветься це так, наче, вказуючи пальцем, говорить, що вона хоче. І це саме через ту критичну перевірку, яку людина влаштовує, як написано (Йов, 37:22): «З півночі золоте сяйво світить», де північ (івр. «цафон») означає «мацпун» - сумління серця, що є поглядами й судженнями про свої дії. Тобто, що саме людина бажає за те, що трудить себе в цьому світі, на яку оплату вона сподівається. Де поняття виправлень належать саме до лівої лінії.

Тобто, коли людина починає з’ясовувати деталі, які існують в духовній роботі, робити перевірку – для Кого вона працює і також заради чого вона трудиться, тоді починає відчувати істинне зусилля, яке є в роботі Творця. І людина вже думає, що вона знає, що є добрим і що є злим для неї, і думає вона, що це й є тим, що покладено на неї, тобто що робота її буде в лівій лінії. І це називається «божества золоті». І хоч це Творець дав їй ці думки, що звуться лівою лінією, все одно сказав Він – не робіть переді Мною божеств срібних і божеств золотих.

І цим слід пояснити слова рабі Йосі, який запитував: «Про що це написано? – а це про те, що сказано: «Моє срібло і Моє золото». Попри те, що срібло Моє і золото Моє, - не робіть при Мені, тобто, Мене». І маємо пояснити: попри те, що Я дав вам праву лінію, що зветься «божества срібні», і також ліву лінію дав Я вам, бо всі думки, які ви відчуваєте, Я послав вам, - і все одно, «не робіть Мене», тобто істинна духовна робота, вона саме в середній лінії. Інакше кажучи, означатиме це, те, що сказав Творець «Моє – срібло і Моє – золото», - тобто саме «Моє» - іншими словами, незважаючи на те, що Я дав вам, і все одно це ще не кінець історії, а потрібно йти в середній лінії, а лінія ця складається з обох.

Однак, звідки беруться сили, щоб змогли йти всіма цими шляхами. Про це сказали: «Створив Я зле начало, створив Я Тору-приправу», як пояснили ми, - все міститься в Торі. Тобто, коли вивчають Тору, потрібно вимагати винагороду за вивчення Тори, що розуміється нами у двох загальних аспектах:

1) Щоб винагорода наша була у вигляді «світло, що в ній, повертає до добра», і це означає, що удостоїться келім віддачі, бо без допомоги згори неможливо вийти з себелюбства.

2) Удостоїтися категорії «Тора», як написано в Зоар: «Той, хто не знає наказів Пана свого, - як служитиме Йому?»

І це й є оплата, яку людина повинна просити за свої труди в Торі. І зрозуміло, що вивчення кабали більш придатне для отримання світла Тори. Як написано в книжці «Прі хахам» (ч. 1): «Через те, що наука кабала, вся вона говорить про сутність розкриття Творця, і зрозуміло само собою, що не знайдеш науки важливішої, яка є більш придатною методикою, ніж вона».

Тобто коли людина вивчає Тору з наміром щоб отримати світло Тори, слід зрозуміти, що оскільки наука кабала говорить також і про духовне, тоді як решта частин Тори – там Тора облачається в поняття матеріальні, - тому важче взяти звідти світло Тори, адже нелегко людині зосередитися на Тому, хто облачається в Тору, тобто на Творці, - попри те, що вся Тора є іменами Творця.

І ось, в «Передмові» до книги «Імрей Йосеф» адмора зі Спинки, який наводить там від імені рабі Хаїма з Цанза, де пояснює вислів («Мішлей», 25): «Слава Всесильного у прихованні речей, а слава царів у дослідженні речей». І питання таке: яка відмінність «слави Всесильного» від «слави царів», тобто ясно, що в обох випадках йдеться про духовне, але якщо так, то яка різниця між цими рівнями.

І пояснює: якщо людина бажає вивчати науку кабала, знати, скільки існує світів і скільки сфірот, тобто «славу Всесильного», знати величину Його слави, - приховай ці речі. Але якщо бажає вивчати науку, - знати, як коронувати Творця, і як служити Йому з наміром, і освячувати 248 Його органів і зробити їх «колісницею святості», що є «славою царів» - як коронувати Його і служити Йому, тоді – досліджуй ці речі. Бачимо ми, що справа вивчення науки кабала є особливим засобом, який дає силу людині освятити себе, і щоб була вона «колісницею Творця».
Мудреці (в «Авот діврей Натан») сказали так: «Рабі Іцхак бен Пінхас каже, - кожен, хто знає «мідраш» (тлумачення Тори) і не реалізує його у виконанні «галахот» (практичних законів), не відчуває смаку мудрості. Кожен хто виконує «галахот», але не вивчає «мідраш», - не відчуває смаку страху гріха».

І пояснює там: «Не відчуває смаку страху гріха, - бо оповідання і тлумачення мудреців повні моральними настановами і притчами, які приводять людину до страху гріха. І навпаки, учні мудреців, які займаються законами про дати й свята, і підноситься серце їхнє, бо вважають себе мудрецями, тоді, боже збав, прийдуть взагалі до гордині. А зле начало ще й підганяє їх, бо займається воно найбільше саме з учнями мудреців, як написано (трактат «Сукка», 52): «Кожен, хто більший за ближнього свого – зле начало його більше ніж у того».

І слід розуміти, чому «галахот», закони, не можуть привести до страху гріха, і яка перевага є у «мідраші», тлумаченні, більша, ніж у законів, чи не відомо, що вся повністю Тора є іменами Творця. І ще слід зрозуміти, чому закони називаються «мудрістю», тобто на що вказує нам те, що закони називаються мудрістю.

Ось, «мідраш» називається трактуванням (івр. «друш»), і писання каже: «Назвали тебе: це - «Сіон», і немає нікого, хто  потребував би його (івр. «дореш»)».

І Радак пояснює: назвали тебе так народи світу, і сказали, що Сіон – це місто, і ніхто не потребує його, щоб повернути його Ісраелю. А мудреці тлумачили: «Немає нікого, хто потребував би Сіон, бажаючи сказати цим, що слід потребувати його».

Відомо, що малхут називається Сіоном, а «потребує» означає вимагає і просить. Тобто, людина вимагає тільки того, чого їй бракує, тоді вона просить задовольнити її потребу. І оскільки, коли починаємо займатися Торою та заповідями, починаємо з ло лішма, як сказали мудреці: «Завжди хай займається людина Торою та заповідями ло лішма, а із ло лішма приходять до лішма». Тому, коли людина призвичаює себе діяти ло лішма, вона не відчуває недолік в тому, що не може займатися лішма, і оскільки не відчуває недоліку в своєму стані, то звісно, не має потреби виправляти це. І це спричинює їй те, що коли збуджується в ній бажання віддачі, що потрібно діяти на благо Творця, а не для особистої користі, вона відчуває в цій роботі смак пороху. І це зветься мовою Зоар, що людина повинна докладати зусиль в Торі та заповідях для того, щоб підняти Шхіну з пороху. Тобто, в духовній роботі, коли людині слід діяти на благо Шхіни, вона відчуває смак пороху, бо вона звична діяти тільки лиш для особистої користі.

І завдяки тому, що людина займається Торою, Тора повертає її до добра, і тоді вона відчуває смак життя в своїй роботі, оскільки завдяки наміру віддачі вона отримує злиття з життям життів. Але зрозуміло, що людина повинна просити у Творця, щоб утвердив малхут небес (владу властивості віддачі), тобто, щоб була вона важливою. Оскільки з тієї причини, що нижні не гідні отримати від неї вище благо, яке малхут повинна давати їм, - адже вона називається «спільнотою Ісраеля» і є сукупністю всіх душ, - мусить вона приховувати себе, щоб не побачили те, що є в  неї дати нижнім.

І це - на благо Ісраеля. Інакше, тобто якщо буде розкрита її велич, всі отримуватимуть від неї заради отримання. Тому вона мусить приховати себе, і не розкривається в неї нічого, крім смаку пороху. І також цей смак пороху, що отримують від неї, це також на благо людині, тобто людина повинна знати, що це приведе її до дослідження причин смаку пороху, який вона знаходить в ній в час прийняття тягаря малхут небес заради віддачі.

Бо те, що Тора пообіцяла нам, - це якщо будемо йти шляхом Творця, тобто коли всі наші діяння будуть з наміром віддачі, - тоді відчуємо смак життя. Як написано: «Скуштуйте і побачите, що добрим є Творець». Якщо так, чому ми відчуваємо смак пороху? Тому що з цього ми бачимо, чи насправді ми йдемо шляхом істини, чи ні. Адже те, що ми відчуваємо смак пороху, це свідчить про нашу роботу. Про те, що слід нам знати: причиною цього є те, що немає в нас ще келім віддачі, тому Шхіна вимушена бути в пороху, і ми повинні просити Творця, щоб підняв її з пороху. А це – тим, що дасть нам дух чистоти, і видалить із серця нашого себелюбство, і цим удостоїмося побачити красу святості.

І цим зможемо зрозуміти те, що написано, що людина має молитися Творцю про вигнання Шхіни і про горе Шхіни.

І слід зрозуміти це, - чому Шхіна горює, а Творець не піднімає її з праху. Отже, слід нам просити у Творця, щоб Він підняв її, і без молитви нашої Він не підніме її, як написано: «Милосердний, Він підніме нам сукку Давида, що падає». І це означає, що Йому потрібно, щоб ми просили. Але яка цьому причина?

І зі сказаного зрозуміємо, що оскільки проблема приховання, те, що малхут у пороху й у пітьмі, це задля нижніх, для того, щоб була в них можливість діяти заради віддачі. Отже, горе Шхіни, воно в тому, що вона повинна приховувати благо й насолоду, які вона бажає дати душам, але не може, через те, що від цього їм буде зле. Бо через те вище благо, яке вона дасть їм, коли вони перебувають в келім егоїстичного отримання, вони будуть ще більше віддаленими від святості, оскільки це благо піде у кліпот. Виходить, - що називається горем у вищого? - те, що він не може віддавати нижнім, це і зветься горем Шхіни.

Тому ми молимося Творцю, щоб дав нам силу подолати келім егоїстичного отримання, і ми зможемо працювати тільки заради віддачі. Тоді Шхіна зможе показати цінність та пишноту, що в ній, - тим, що буде можливість отримати те, що вона бажає дати. І існує правило: «Більше, ніж теля хоче смоктати, корова хоче його нагодувати», бо все залежить від отримувачів.

А отже, буває час, коли людина займається Торою та заповідями і не має наміру отримати за свою роботу світло, що повертає її до добра, а вивчає «галахот», закони, і не звертає уваги на «мідраш», тлумачення, тобто на категорію «Немає нікого, хто потребував би Сіон». Тому що немає вимоги й прохання про підняття Шхіни з пороху, і, як каже Радак: «Сіон – це місто, і ніхто не потребує, щоб повернути його Ісраелю». І слід пояснити слова Радака, як написано (в «Сліхот»): «Згадає його Всесильний і пожаліє його, коли бачу я будь-яке місто на місці своєму побудовано, а місто Всесильного принижене до найнижчої прірви».

А пояснення цьому те, що «місто Всесильного» називається Сіон, і ті, хто займаються Торою та заповідями, немає з них кому подбати і вимагати повернути місто Сіон в Ісраель, - хоч тоді малхут небес, що зветься Шхіна, повернеться до спільноти Ісраеля, і особисто до тієї властивості «ісраель», що є в кожному. І цим слід пояснити те, що сказали мудреці: «Кожен хто має в руці виконання законів і не має тлумачення, - не відчуває смаку страху гріха». Бо страх гріха означає, що є в нього страх, що може статись, що не зможе спрямувати намір на «заради віддачі», - а тільки на заради отримання для себе, як написано в «Сулам».

І слід знати, що неможливо щоби був у когось страх за те, що він не може працювати заради віддачі, - крім як у тієї людини, в якої є потреба в Сіоні і яка займається «підняттям Шхіни з пороху». І бажає вона, щоб місто Всесильного не було приниженим до найнижчої прірви. Усе це може бути в неї саме завдяки тому, що вона бажає працювати заради віддачі, інакше змушена буде малхут приховувати сама свою важливість для того, щоб благо вище не пішло б у кліпот.

Виходить що саме така людина страшиться гріха. І гріхом в неї називається те, коли вона не працює заради віддачі. А отримання називається в неї гріхом, тому що тільки це є тим, що заважає, і Шхіна не може розкрити своє обличчя, а приховує обличчя, що і зветься горем Шхіни, - те, що вона не може дати створінням благо й насолоду, які є в неї для них.

Отже якщо людина співчуває горю Шхіни, це означає, що вона робить самоаналіз щодо того, до чого вона спричинює тим, що занурена в себелюбство. Тобто щодо того, наскільки вона бажає тішитися насолодами, що належать келім отримання і можуть бути прийняті в них, - а ця життєва сила називається життям кліпот, тобто життєва сила, що зветься мовою Зоар «тоненьке світло», яке передане кліпот, щоб вони існували.

І цю життєву силу вони передають всім тим, хто поки що не здатен отримати світло святості, яке дається саме в келім віддачі. Тобто, ми повинні вірити, що немає ніякої життєвої сили в світі, крім як від Творця. А та життєва сила, яку отримують в келім отримання і зветься вона, що отримують через кліпот, означає, що дають її кліпот, а не Сам Творець, бо неможливо існувати постійній вірі перш ніж досягнемо келім віддачі, як пояснено («Передмова книги Зоар»).

Висновок: коли життєву силу отримують завдяки кліпот, це зветься, що передав команду над народами світу в руки правителів, а не Він Сам панує ними. І ми пояснили, що за принципами духовної роботи сенс той, що ті люди, які мають лише часткову віру, вони визначаються як категорія «народи світу» і вони кажуть, що ті правителі, що вгорі, - чи то правителі з боку природи, чи решта духів, - саме вони дають життя у світ, і не можуть сказати, що лише Творець є Тим, Хто панує.

А те, що вони віддані в кліпот, означатиме, що вони хоч і кажуть так, але це вважається горем Шхіни, тому що вона мусить приховувати себе від створінь. І це подібно як у притчі, коли мати мусить приховувати себе від дитини, і вона передає її в якийсь заклад для дітей з відставанням у розвитку, де опікуються ними не так, як мати своєю дитиною. І дитина взагалі не знає, що є в неї мати. А отже те, що дитина страждає і мати страждає від того, що не може ростити свого сина і дати йому все, чого йому бракує, як це між матір’ю і дитиною. І це називається горем Шхіни, яке вона терпить.

Тому дана нам робота в Торі та заповідях, щоб ми займалися ними з наміром «підняти Шхіну з пороху», щоб не терпіла горя від того, що не може піклуватися про свого сина, бо це на благо дитини, щоб вона не знала, що є в неї мати, яка дуже прагне до неї.

Тобто, завдяки заняттям в Торі та заповідях через те, що є горе у Шхіни, що означатиме, що оскільки причиною того, що Шхіна не може розкритися їм, є те, що бажання отримувати протилежне їй, то оскільки світло Тори повертає людину до добра, тому ми бажаємо повернутися до добра, а отже, удостоїтися завдяки Торі та заповідям келім віддачі, і цим буде дана нам категорія трепоту.

І завдяки трепоту удостоїмося віри. Тоді удостоїмося ми познайомитися з Тим, хто панує Ісраелем, бо тільки Він один ним володарює. Тобто, Творець знає, що Він є Тим, хто панує, але це не відчувається нижніми перш ніж удостоюються віри, як сказано вище, як написано у «Передмові книги Зоар», так: «І виходить, що попри те, що Він Сам робить і робитиме всі повністю діяння, все одно залишається це прихованим від тих, хто відчуває добро і зло».

Отже, відповідно, людина повинна просити у Творця, щоб дав їй келім віддачі, щоб не було горя Шхіні через те, що вона мусить бути прихованою від людини. І це – на добро людині, як сказано вище. Але на добро людині тільки для того, щоб вона не увійшла більше у володіння сітри ахри. Проте, до кінцевої цілі людина завдяки цьому не приходить, адже метою творіння є те, щоб створіння отримали благо й насолоду. Тому весь час, поки створіння ще не готові отримати благо й насолоду, вважається це горем Шхіни, тому що вона не може дати  їм те, що створіння повинні отримувати від неї.

І зі сказаного зрозуміємо, чому сказали мудреці: «Кожен хто має в руці виконання законів і не має тлумачення, - не відчуває смаку страху гріха», де сенс «тлумачення» («мідраш»), як написано: «Сіон – ніхто його не потребує (івр. «дореш»)», бо немає нікого, хто потребував би і просив би у Творця, щоб повернув місто Сіон народу Ісраеля. І тоді людина починає розуміти причину падіння, яке є в неї, як написано: «Впала, не піднімешся більше, дівчино Ісраеля», і це приходить нам через те, що ми перебуваємо у себелюбстві.

Це усвідомлення причини і ми починаємо розуміти що таке гріх, для того, щоб знати, що виправляти. Тоді приходимо до відчуття, що весь гріх у тому, що ми занурені в себелюбство. Тому тільки від цього можемо прийти до боязні гріха, тобто знати, що то за гріх, через який ми страждаємо і не можемо отримати благо й насолоду.

І сказаним слід пояснити те, що написано: «Кожен, хто має в руці «мідраш», тлумачення, і не має виконання законів, «галахот», не відчуває смаку мудрості». Відомо, що немає світла без клі. І загалом світлом називається те, що Творець бажає дати створінням, і це зветься Його бажанням дати благо Своїм створінням, і ця назва включає в себе світло, що зветься «хохма» (мудрість). І є ще одне світло, що зветься світлом виправлення створіння, і називається світлом хасадим. Тобто, два світла Творець має дати створінням.

І згідно з відомим правилом ми не говоримо про світ Нескінченності, а мова починається зі стану після першого скорочення, тобто після того, як реалізувався закон, що заборонено користуватися келім отримання, і потрібно утворити нові келім, щоб були придатні до отримання вищого блага, і не буде стану роз’єднання. І, як відомо, вони називаються келім віддачі, і це келім, які походять від категорії виправлення створіння.

Тобто, після того, як вже існують створіння - келім отримання, і (отримання) - це є матеріал усіх створінь, що є бажанням отримувати для себе, і в це клі дано нам притягнути два світла:

1) Світло виправлення створіння, що дано залучити завдяки світлу, що в Торі, як сказали мудреці, «світло, що в ній, повертає до добра». І завдяки цьому досягаємо клі, що зветься бажанням віддачі. І, як сказано вище, це називається, що вже є в людини стан трепоту, і це означає, що вже думає про кожну річ – робити чи не робити це. І якщо бачить людина, що не може спрямувати намір на «заради віддачі», вона остерігається торкнутися до цього.

І таке клі людина не в силах утворити, оскільки це проти природи створіння, якою є те, щоб створіння отримували благо й насолоду. А те, що створіння не можуть отримати самі, - приходить потім від першого скорочення. Але це вже відносять до створінь, після того, як малхут Нескінченності забажала тотожності властивостей. І тоді, як ми вивчали, утворюється екран. І від цього екрану, від сили відштовхнення, тим, що він не бажає отримувати, народжується завдяки цьому нове клі, зване «відбите світло».

І це відбите світло народжується від двох сил:

а) від екрану, званого силою затримання, бо  не бажає бути отримувачем для себе;

б) і завдяки світлу, яке бажає дати, щоб нижній також отримав вище благо.

Від цих двох і народжується це відбите світло, яке слід розуміти так, що нижній отримує велику насолоду тим, що бажає віддавати Вищому. І тоді нижній приходить до відчуття, - що є у нього, щоб дати Вищому таке, щоб той насолоджувався цим? Адже чого бракує Вищому, щоб нижній дав йому? Тоді приходить він до усвідомлення, що вся насолода Вищого, вона в тому, щоб нижній допоміг Йому довершити Його мету, тобто щоб нижній дав Вищому можливість, щоб той зміг би наповнити бажання нижнього. І оскільки бажання Вищого - дати благо Своїм створінням, щоб нижні отримали благо й насолоду, тому нижній збирається тепер отримувати від Вищого благо й насолоду, що є Його бажанням, як написано розлого в ТЕС, ч. 4.

І зі сказаного виходить, що після того, як вже отримав від Вищого нові келім, якими є келім віддачі, і це прийшло йому завдяки «мідрашу», тому приходить нині час отримувати світло в нові келім, які досяг.

2) Це друга стадія, тобто притягнути світло від Вищого, що зветься стадією хохма, і вона й є метою творіння, щоб створіння отримали благо й насолоду, і світло це називається світлом хохма. І це називається, що «вивчає галахот, закони», як сказано вище: «Кожен, хто має в руці «мідраш», тлумачення, і не має виконання законів, не відчуває смаку мудрості (хохми)».

І слід зрозуміти, яку належність мають закони до мудрості. Проте, відомо, що малхут називається законом (івр. «галаха»), від слова «наречена» (івр. «а-кала», букви як і в «галаха»), і клі отримання для світла хохма – це малхут. Тоді як келім віддачі називаються «біна», - як відомо, світло біни називається світлом виправлення створіння, і це – світло хасадим. І згідно з цим вислів «той, хто має в руці «мідраш», тобто удостоївся келім віддачі, - є в нього страх перед гріхом, а як сказано вище, страх його в тому, що може не стане йому сил віддавати, тобто коли вже досяг келім віддачі, званих біна.

І тоді потрібно старатися, щоб були в його руці «галахот», тобто намагатися досягти категорію «кала», наречена, якою є малхут, бо вона – клі отримання для світла хохма. І це як написано в коментарі «Сулам» (до «Передмови книги Зоар»): «Бо трепіт є заповіддю, що включає в себе всі заповіді, що в Торі, оскільки він є воротами до віри у Творця, і в мірі збудження трепоту, існує в людині віра. Однак, як перший трепіт, так і другий трепіт, вони не ради особистої користі, а боїться, щоб не применшити надання задоволення Створювачу своєму».

Отже, ми бачимо, що спочатку потрібно удостоїтися трепоту. А потім заслуговуємо світла віри, бо повною віру можна назвати тоді, коли світить світло хасадим зі світінням хохми. І це називається «галаха» - закон, тобто як написано, що кожен, хто має в руці закон, той відчуває смак хохми, мудрості, а «мідраш» – смак страху перед гріхом.

Однак, що людина може зробити, коли навіть в час, коли відчуває, що вже є в неї трепіт, тобто бажає віддавати Творцю, і думає тоді, що вона буде підніматися щабель за щаблем до верхівки сходів, але відразу приходять людині думки, що кажуть їй, щоб подивилася на своє минуле. Мовляв, були вже в неї такі періоди, коли думала, що вже удостоїлася чогось і була впевнена, що віднині й надалі не буде в неї ніяких падінь, і що не страждатиме більше від того, що не може подолати своє зло, а як відчуває вона наразі смак в духовній роботі, так піде в неї й надалі.

А що було потім – впала людина зі свого рівня, і знову перебуває в стані страждань, бо немає в неї ні цього світу, тобто щоб було в неї життя повне задоволення, а задоволення вона не має, - і також не має вона світу прийдешнього, тобто щоб було в неї бажання виконувати роботу святості. А якщо так, тепер, коли вона бажає надати подяку Творцеві, що нині вона трохи піднялася над попередніми станами, і бажає займатися роботою в святості з радістю, - то що вона може зробити, якщо думки її заважають їй своїми справедливими твердженнями.

І як вона бачить, немає що й відповісти їм. Через це людина не може нічого тепер і вдіяти, так, начебто вона зараз в стані падіння. А коли так, то яка користь з того, що отримала наразі допомогу згори і вірить, що Творець кличе її і бажає наблизити її. Адже думки твердять своє і кажуть їй: подивись сама, це ж відбувається з тобою щоразу, коли ти думаєш, що ти вгорі, а потім ти падаєш все нижче. А коли так – чому це ти впевнена, що цього разу не станеться з тобою те ж саме.

Однак, ми повинні йти шляхами мудреців, які навчали нас так (трактат «Сота», 48:2): «Кожен, хто має шмат хліба у кошику і каже: що їстиму завтра? - є не інакше як малий вірою». І також те, що сказав рабі Ельазар: «Бо хто нехтує днем малого стану» - хто спричинив праведникам, щоб знехтували столом своїм на майбутнє, - це малість, яка була в них в тому, що не вірили в Творця». І слід зрозуміти те, що каже: хто спричинив праведникам, щоб знехтували столом своїм на майбутнє, - те, що не вірили в Творця, і це є їхньою малістю. Якщо так, якщо не вірили у Творця, то чому вони називаються праведниками?

І слід пояснити те, що написано: називає їх праведниками, і разом з цим немає в них віри. Йдеться про те, що після того, як людина отримала збудження згори, так, що приходить до відчуття, що головне це діяти заради віддачі, а для особистої потреби не варто працювати, то відчуває людина, що тепер вона – праведник, і повинна негайно надати подяку Творцеві за те, що наблизив її до Себе. І зняв з неї приховання, і через це вона бажає тепер скасувати себе перед Ним.

І тепер вона розуміє, і відчуває, що егоїстичне отримання називається злом, і хто користується цим, зветься це, що він «грішить». І виходить, що людина в цей час називається праведником. І це те, що написано: «Кожен, хто має шмат хліба у кошику і каже: що їстиму завтра? - не інакше як він з тих, хто малі вірою».

І пояснення цьому, що попри те, що нині є в людини віра, і вона вірить, що головне це злитися з Творцем, а про себе не варто думати навіть одну мить, якщо так, то повинна вона бути радою й веселою, що удостоїлася нині наближення до Творця. Але відразу приходять їй думки, що та віра, що є в неї наразі, це мало, тобто не буде в неї можливості продовжити також і завтра. І думає, що ще трохи, і ця віра відійде від неї, і вона впаде знову під владу грішників, які дбають тільки лиш про особисту користь. Виходить, це й є питання, яке ставить – «що їстиму завтра».

Й існує правило, що «завтра» не означає завтрашній день, а «завтра» називається «чи є «завтра», коли пройде «зараз». Тобто нинішнє називається «сьогодні», а майбутнє називається «завтра». Тобто, в цей момент, в який людина існує, називається теперішнє, і називається «сьогодні». А мить після цього називається «завтра». Це спричинює людині, що не може скласти хвалу Творцю за те, що наблизив її.

І такі думки про «що їстиму завтра» віддаляють людину від Творця, тому що вона не вірить, що стан цей залишиться навічно. Висновок: попри те, що наразі вона на рівні праведника, але через те, що не вірить, що це залишиться навічно, тому вона й називається «з тих, хто малі вірою». Тобто, є в неї віра, але віра буде в неї короткий час, а потім відійде від неї. Це і зветься «малі вірою».

І цим зможемо пояснити слова рабі Ельазара, - те, що написано: «Бо хто нехтує днем малого стану», - хто спричинив праведникам, щоб вони нехтували своїм столом на майбутнє. Означатиме це: «ті, хто спричинив праведникам» - це ті люди, які перебувають у стані підйому, і всі прагнення їхні, - бути злитими з Творцем. І в той же час вони є праведниками, які знехтували своїм столом на майбутнє, тобто цей стіл, накритий для трапези, вони нехтують ним на прийдешнє майбутнє, тобто кажуть, що після теперішнього, тобто після стану, в якому вони перебувають нині, коли стіл накритий гарно, але, після цього, тобто в час, який прийде потім, буде він знехтуваний. Тобто стіл буде потім під владою сітри ахри, інакше кажучи, вони впадуть знову під владу бажання отримувати для себе.

Це те, що написано, - «і хто нехтує днем малого стану». Катнут, малий стан, який був у них, коли не вірили у Творця, що Він може дати стан наближення до Себе навічно. Випливає з цього, що не можна людині збуджувати ніякого відчуття недоліку щодо подарунку Творця і казати, що ясно їй тепер, що Творець не може дати щось навічно. А те, що наводить доказ з минулого, що стільки разів були в неї хороші стани, а потім пішли від неї, і який доказ є, що цей стан буде навічно, - на це приходить поняття віри. Те, що людина має вірити вище рівня знання, і не дивитися на те, до чого її знання зобов’язує, а вірити вірою мудреців. І той шлях, який вони визначили, так слід іти і не дивитися на «знання», бо потрібно вірити в те, що удостоїлася вона йти вірою, і це є чудодійним засобом.