Стаття 15, 1984
(переклад з івриту)
Пояснення того, що сказано в статті 14 про написане в книзі Зоар, в главі «Пинхас» (п.78): «Коли удостоювалися Ісраель, спускався [вогонь] як лев вогняний, поїдати жертви. А якщо не були гідними, спускався там як вогняний собака». І запитали про це, як це так, що спустилося з неба щось негативне. Ми ж розуміємо: те, що приходить з небес, – це щоб дати добро. А коли приходить щось не позитивне, - яке виправлення виходить з цього, коли, скажімо, воно приходить згори як вогняний собака, - адже це не є чимось позитивним.
І слід зрозуміти це із притчі. Чоловік, в якого був хворий син. То пішов він до якогось лікаря, який дав йому ліки. І не допомогло синові. Потім порадили цьому чоловікові друзі, що оскільки є тут один великий професор, то хоча й бере він багато грошей, все одно варто піти до нього позаяк він – великий фахівець. І коли прийшли до нього, і професор прослухав, перевірив його хворого сина, то сказав, що той хворіє на небезпечну хворобу, і вона називається так і так.
Чоловік цей сплатив йому ту ціну, яку сказали йому заздалегідь, а потім, коли прийшов додому, послав за своїми друзями, та й каже їм: «Ви порадили мені, щоб я пішов до видатного лікаря і що варто заплатити йому великі гроші. А зрештою, що зробив мені той «великий» лікар? Сказав, що мій хворий син страждає на хворобу набагато сильнішу, ніж сказав мені «малий» лікар. І за це варто було мені заплатити таку високу ціну, щоби він сказав, що в мого сина дуже сильна хвороба? Але ж навіщо я йду до лікаря? Щоб вилікував хворого, а не щоб сказав, що син мій хворіє на дуже серйозну хворобу».
Тоді друзі кажуть йому: «Те, що лікар сказав точно, що то за хвороба насправді, то згідно з тим, як діагностував цей великий лікар, ми вже знаємо, як лікувати його. Для того, щоб вилікувати хворобу не потрібен великий лікар, бо про кожну болячку вже відомо які ліки давати. А найголовніше – це знати яка насправді хвороба. Тож виходить, те, що платять великому лікарю суму набагато більшу, ніж лікарю малому, це аби визначити точно, що за хвороба».
Виходить, відповідно, що визначення недоліку, що зветься негативним, все одно називається позитивним. Тобто, знання хвороби – саме це знання буквально є виправленням, бо тепер людина вже знає, що виправляти. Виходить, що знання, яка це хвороба, вже входить в лікування хвороби, бо неможливо вилікувати її, якщо не відома причина хворості. Тому, коли спускається «вогняний собака», сама форма «собака» вказує на те, що нижні перебувають під владою себелюбства, що зветься, як каже Зоар, «гав-гав» (дай-дай), як собака, - і це зветься позитивним. Бо тепер відомо, що саме слід виправляти, і нічого більш не треба, як тільки виправити келім отримання.
Виходить, те, що прийшло згори у формі вогняного собаки, воно прийшло задля виправлення, а не для порчі. Тому і зветься воно також позитивним, а не негативним. Бо все, що приходить згори, хай би очам нижнього воно й виглядало як недолік, але після того, як придивляться нижні, то побачать, що все це їм на добро, щоби знали, що саме повинні вони виправляти в собі.
Пояснення до статті 14 [1984] щодо матеріального бажання отримувати, що є лише половиною товщі бажання отримувати. Тоді як коли дається духовне бажання отримувати, тоді людина вже довершена в плані свого бажання отримувати, повністю. Згідно з цим виходить, що коли є в людини матеріальне бажання отримувати, воно не таке вже і зле. То навіщо вона повинна приймати ще й духовне бажання отримувати, щоб було їй ще гірше? І тому можна сказати, що більш варто залишатися в матеріальному бажанні отримувати. І чого це мені труждатися для того, щоб прийти до духовного бажання отримувати і стати набагато гіршим? Навіщо людині входити в небезпечний стан, адже може й не вдасться виправити його? Коли так, то певно краще залишатися з матеріальним бажанням отримувати, тобто щоби всі жадання людини були б тільки до речей матеріальних, і не прагнути духовного зовсім.
Ось, у «Передмові до книги Зоар» (п.29) пише так: «Частина перша – це досягнути надмірного, без обмежень, бажання отримувати, в усій мірі його зіпсованості, під впливом системи чотирьох світів АБЄА нечистоти. Бо якщо не буде в нас цього дефектного бажання отримувати, ми ніяк не зможемо його виправити, бо немає такого, хто виправляв би те, чого в нього немає».
Отже, не маємо ми виходу, і мусимо діяти, щоб дали нам осягнення духовного бажання отримувати. І це також не легко. Людина може досягти духовного бажання отримувати тому що це залежить від віри, коли вона повинна спочатку вірити, що існує духовне, і воно набагато важливіше від усіх матеріальних насолод. Настільки, що варто поступитися матеріальними насолодами для того, щоб досягти насолод духовних. Тому це також велика робота, і не кожен здатен досягти цього.
Але разом з цим поки що вважається це «злом», тобто що досяг зіпсованого бажання отримувати. І це є поняттям, що «із ло лішма приходимо до лішма». Тобто, спершу має людина прийти до рівня «ло лішма», а потім можна виправити його на «заради лішма». Бо не можна ж додати намір, якщо немає дії. А після того, як вже є дія, тоді можна старатися, щоби дія йшла правильними рейками, що звуться «заради небес».
І згідно зі сказаним вище виходить у нас, загалом, чотири категорії в духовній роботі людини, завдяки якій вона має прийти до досконалості, задля якої її створено:
а) людина отримує ради отримання;
б) віддає заради отримання;
в) віддає заради віддачі;
г) отримує заради віддачі.
Перша категорія, тобто «отримує ради отримання», це перша сходинка, бо створіння народжуються з цією властивістю. Тобто, вони не розуміють нічого більше, крім себелюбства. Адже немає в них жодного інтересу, щоб робити добро будь-кому, а занурені вони в ту природу, в якій народилися з бажанням отримувати лише собі. І в цьому стані існує весь світ, і немає різниці між людиною та її ближнім.
Друга категорія, це категорія «віддає заради отримання». Це ступінь, що вже вийшов з загалу світу, з того, що вони звичні робити тільки те, що є отриманням. І людина вже чинить дії віддачі, проте, повинна вона пояснювати, чому вона хоче відрізнятися від людського загалу. Тобто, робити те, що проти природи, в якій ми народилися. Тоді вона каже своєму тілу: «Знай, тим, що я роблю дії віддачі, буде тобі потім насолода набагато більша». І дає зрозуміти своєму тілу, що це варто йому, що воно повинно вірити, що це добре оплачується. І якщо тіло вірить в це, людина дає йому виконувати роботу в мірі, якою воно вірить, що заплатять йому за те, що відкидає дії егоїстичного отримання, і виконує дії віддачі. І це зветься «ло лішма», і про це сказали мудреці, що «із ло лішма приходять до лішма».
І це є трампліном щоб перейти з одного стану в інший, тобто зі стану ло лішма до стану лішма, тому що в плані дії обидва рівні. Тобто, не можна визначити і сказати, що слід додати якусь дію до лішма. І тому, оскільки з боку дії вони рівні, виходить, що немає тут ніякої роботи в плані діяння, а лише в плані наміру вся їхня робота. Це означає, що їм слід тільки думати, чи та дія, яку вони виконують, вона й насправді спричинена заповіддю Творця. Адже Творець заповідав нам виконувати заповіді, і ми бажаємо виконувати Його заповіді, тому що це для нас велика заслуга, те, що ми служимо Йому, а Він ще й дав нам знати, чим ми можемо прислужитися Йому. І тоді з’являється робота в плані аналізу. Тобто, чи насправді це так, що весь намір людини в Торі та заповідях, він з боку віддачі, чи може є в неї інші розрахунки. Тобто розрахунки себелюбства, ради якого вона виконує Тору та заповіді. І коли людина бачить, наскільки вона ще віддалена від того, щоб насправді всі її дії були заради небес, тоді їй потрібен дійсно правдивий аналіз. Бо є багато людей, які не вдаються до цього правдивого аналізу, а думають, що насправді вони діють ради небес. І хоч воно, звісно, ще не на сто відсотків лішма, але все одно, загалом вони відчувають, що це – лішма. Просто потрібно ще чогось там додати в справі лішма. Але насправді немає в них істинного відчуття, - чи то через їхню природу, чи з тієї причини, що не було в них доброго вихователя, який показав би їм шлях, як не вводити себе в облуду. Тому вони не здатні прийти до лішма, бо «лішма» називається істиною, а «ло лішма» називається брехнею. І має бути середнє між істиною та брехнею, щоб був трамплін [для переходу] від брехні до істини. Тож посередині між істиною та брехнею є істинна брехня. Тобто буває неправда, але вона не насправді брехня, бо людина думає про цю брехню, що це правда. Тобто вона йде дорогою неправди, а думає, що це істина. Виходить, що це не є істинною брехнею. Тоді як якщо людина знає, що вона насправді вся у брехнях, - це означає, що вона йде дорогою істини, бо знає, що насправді це брехня, і тоді є в неї трамплін. Бо лише в такому випадку людина може увійти в істинну правду, тобто від істинної брехні – в істинну правду.
Бо аж поки людина не збагне, що вона йде дорогою неправди, навіщо їй міняти свій шлях і йти іншою дорогою, якщо вона позбавлена ясного усвідомлення, що перебуває в брехні. А лише коли вона прийде до усвідомлення, що насправді вона вся в брехні, тоді людина здатна змінити свій шлях і йти дорогою істини.
Згідно з цим буває, що вже є в людини путь істини, тобто вона йде дорогою лішма, але поки що вона на половині свого шляху. Тобто, наприклад, людина, яка хоче їхати в Єрусалим, сідає у автобус, який везе, як це написано на табличці, в Єрусалим. І все одно, хоча вже вісімдесят чи дев’яносто відсотків відстані до Єрусалиму проїхала, все одно поки що вона не в Єрусалимі. І лише коли насправді прибуде до Єрусалиму, тоді можна сказати, що вона вже в Єрусалимі.
Те ж саме тут, в духовному, якщо, скажімо наприклад, Єрусалим називається «істина», тобто лішма, тоді напевно, що перш ніж увійде в лішма, яка є правдою, мусимо сказати, що поки що перебуває в брехні, тобто в ло лішма, що зветься неправдою. Незважаючи на те, що людина вже пройшла майже увесь шлях, і вже стоїть біля воріт, званих «правда», що вже є категорією лішма, все одно поки що вона зовні. Виходить, згідно з цим, що людина не може знати, чи вона прийшла до лішма, перш ніж удостоїлася ввійти в лішма.
Але коли ж людина може знати, що вона вже увійшла в рівень лішма? Що є ознакою цього, щоб усвідомити, що наразі вона вже перебуває на ступені істини?
А відповідь цьому ми знаходимо в «Передмові до ТЕС» (п. 56), де написано так: «І з цього зрозумій сказане мудрецями: «Повернення – як це? Поки не засвідчить про нього Той, хто знає таємне, що не повернеться більше до глупства свого». Хоч на перший погляд, дивними є ці слова: адже якщо так, - то хто підніметься на небеса почути свідчення Творця? І перед ким повинен Творець давати це свідчення? І чи не досить того, що Сам Творець знає, що людина повернулася до Нього всім серцем своїм і не згрішить більше?
Але з’ясовується, що все це цілком проста річ. Адже людина дійсно не впевнена повністю, що вона більше не згрішить, доки не удостоїться осягнути управління винагородою та покаранням, тобто розкриття лику. А розкриття лику – це те, що з боку визволення, яке дає Творець, називається «свідченням».
І тому дали людині ясний знак, тобто «аж поки не засвідчить про неї Той, хто знає таємне».
Висновується з цього, що коли людина прийде до віддачі, тоді вона удостоюється розкриття обличчя Творця. І це зветься, що «Той, хто знає таємне, свідчить про неї, що вона прийшла до лішма». І називається це третьою категорією, тобто «віддача ради віддачі», що зветься, що прийшла до категорії лішма, і означає, що дісталася до рівня істини. І приходить це завдяки трампліну, яким є «із ло лішма приходить до лішма». Але певно що з усіма умовами, які слід додати, щоб не залишитися в ло лішма, як зазначено вище.
А після того, як довершив свій рівень віддачі ради віддачі, тоді приходить четверта категорія, якою є «отримує заради віддачі», і це вже ступінь досконалості. Тобто, людина приходить до рівня, коли каже, що я бажаю отримувати задоволення та насолоду, тому що я знаю по собі, що бажаю реалізувати мету творіння, адже Творець створив створіння, тому що має бажання дати благо Своїм створінням. Тому вона хоче отримувати від Творця добро та насолоду, бо це є Його бажанням.
Але з причин себелюбства немає в людини ніякого бажання та прагнення до цього, тому що вона вже вийшла на рівень тотожності властивостей, званий «віддає ради віддачі». Тому вона хоче нині виконувати бажання Творця, яке є Його бажанням дати благо Своїм створінням.
Адже ми маємо знати, що існує поняття мети творіння і поняття виправлення створіння. Бо метою творіння є «давати благо Його створінням», і це означає, що створіння отримуватимуть добро та насолоду. Виходить, що більше вони отримують насолоду, тоді й Творець більше втішається. Тому той, хто на рівні досконалості, він бажає завжди отримувати багато задоволення й насолоди. І як пояснено, це – мета творіння, якою є давати благо Його створінням.
Тоді як той, хто вийшов на рівень «віддає заради віддачі», що є категорією злиття і тотожності властивостей, все одно це поки ще лише виправлення створіння. Тобто, створіння мають прийти до стану, щоб отримували добро й насолоду, і все одно залишалися б після всього отримання насолод в стані віддачі. І це називається «отримує заради віддачі».