(переклад з івриту)
Запитав, чи впливає на нас звільнення країни нашої від пригноблювачів. І те, що ми удостоїлися того, що зробилися вільними від ярма народів. І стали ми як усі народи, де ніхто не поневолений іншим. І чи ця свобода діє на нас, так, що є в нас через це якесь відчуття в служінні Творцю.
І сказав, що не можна нам думати, що це не впливає на нас. Тобто, що в служінні не видно ніякої зміни від цієї свободи. Це неможливо. Адже Творець не діє марно (боронь боже). А все, що Він вдіяв, це відбивається на нас, або на добро, або на зло. Тобто, від кожної дії, яку Він здійснює, в позитивному, чи в негативному плані, тобто чи то світло, чи то темрява, сходить до нас додаткова сила, або ж ми отримуємо підйом через цю дію. Це так, бо в духовному немає такого, щоб завжди була постійна влада і сила, щоб під впливом цієї сили ми мусили б продовжувати. Тому людина не може сказати, що воля, якої ми досягли, не зробила в нас жодної зміни. І якщо ми не відчуваємо змін на краще, то зобов’язані сказати, що є тут зміни на гірше, хоча ми цього і не відчуваємо.
А на виході свята, після авдали, дав пояснення цьому, на прикладі суботньої та святкової трапези. Що завдяки тілесним насолодам, ми, за принципом гілки й кореня, пробуджуємо також духовні насолоди, подібні до світу прийдешнього. І певно, що аби скуштувати насолод, подібних майбутньому світові, нам необхідна велика підготовка протягом шести днів діяння. І яка міра підготовки, така й міра відчуття.
А якщо без жодної правильної підготовки залучати смак духовної суботи, – все виходить навпаки, бо через тілесні насолоди робиться тільки гірше. Адже після матеріальної трапези тягне лише до сну і не більше. Бо після їди охоплює сон. Виходить, що їда опускає людину ще нижче.
Отже, необхідно докласти додаткових зусиль, щоб через тілесні насолоди прийти до духовного, бо таким було бажання Царя. Хоча вони й суперечать одне одному, адже духовне діє за законом віддачі, а матеріальне – за законом отримання. І оскільки таким було бажання Царя, тому духовне йде за матеріальними насолодами, що заповідані Ним, і це насолоди суботи та свят.
Також ми повинні бачити, що і стосовно тієї волі, якої ми удостоїлися, необхідно спрямовувати намір і вдаватися до великої підготовки, щоб отримати духовну свободу, що зветься свободою від ангела смерті1. Тобто, заслуговуємо тоді стану «сповнена вся земля славою Його», що зветься мохін де-Аба ве-Іма. Означає це, що не бачимо тоді ні місця, ні часу, в котрі не був би зодягнений Творець, так, що не зможемо сказати, що в цей час, або в це місце Він (боронь боже) не може облачитися. А – «сповнена вся земля славою Його». Але до цього – існує різниця та відмінність «між світлом та пітьмою, і між Ісраелем та народами». Коли Творець перебуває в місці світла, а не в місці пітьми.
Так само і в Ісраелі є місце, в котрому може мешкати світло Ісраеля, – Творець. Тоді як в народах світу Творець не облачається. І «між сьомим днем і шістьма днями діяння». Коли ж осягаємо світло мохін де-Аба ве-Іма, то удостоюємося стану «сповнена вся земля славою Його», коли немає різниці між одним та іншим часом, а в будь-якому місці й у будь-який час панує світло Творця.
І це сенс Песаха, коли Ісраель удостоїлися свободи, тобто мохін де-Аба ве-Іма, що є станом «сповнена вся земля славою Його». І само собою, немає місця для злого начала, оскільки воно не віддаляє своїми діями від служіння Творцю. А навпаки, бачимо, як воно наблизило людину до служіння Творцю. Але це було лише з боку збудження зверху. Тому сказано, що промовила свята Шхіна: «Як краплю, подібну до троянди червоної, бачила я». Тобто, бачила людина, що є місце, яке треба ще виправити. І в цьому місці Творець не може світити. Тому треба було їм відраховувати сім тижнів «сфірат а-Омер» (відлік Омеру), щоби виправити все, щоб було видно, що «сповнена вся земля славою Його».
І подібно це цареві, в якого є вежа, повна всякого добра, але немає у нього гостей. А тому створив людей, щоби прийшли отримати все його добро. Але ж не бачимо ми цієї вежі, котра наповнена добром, – а навпаки, весь світ сповнений стражданнями. І це пояснюється так, що «вина царського вдосталь», – з боку царства немає нестачі в вині. Тобто, в насолодах, що уподібнені вину. А нестача лише з боку келім, бо немає в нас келім отримання, які годилися б для отримання вищого блага. Адже саме у клі віддачі можна отримувати. І за мірою величини келім – міра величини блага. Якщо так, всі зміни, вони лише в келім, а не в світлах. І це те, що говорить нам писання, що «Посуд (келім) – з різноманітних посудин, і вино царське – з царською щедрістю». Тобто так, як це було в задумі творіння, тобто, дати благо Його створінням усіма Його можливостями.
Ангел смерті – бажання насолодитися заради отримання є «ангелом смерті». Смерть це влада нашого егоїзму, котрий убиває нас і запирає в могилі цього світу, не даючи вийти з неї. «Ангелом смерті» є також сила спротиву об’єднанню душ, що не дає людині з’єднатися з іншими в єдину душу.↩