Стаття 19, 1991 рік
(переклад з івриту)
Ось, так каже Єрусалимський Талмуд: «Вивчаємо, що говорить Рашбі: «Якщо бачив ти створіння, руки яких дуже зневірилися в Торі, стань твердо і зміцнися в ній, і ти отримаєш винагороду всіх їх», кінець цитати.
І слід зрозуміти, що означає, що створіння зневірилися в Торі. Адже про зневіру належить казати тоді, коли людина доклала багато зусиль аби досягти чогось. І бачить вона, що всі зусилля не допомогли їй, і досі ще не досягла вона тієї речі. Тоді людина впадає у відчай. Згідно з цим виходить, - якщо людина бачить, що створіння вже зневірилися в тому, щоби знайти Тору, то це певно після того, як доклали зусиль, а коли так, як можна сказати «стань твердо і зміцнися в ній», - адже видно, що зусилля не допомогли їм. І якщо так, в чому тут можна зміцнитися?
Відомо, що про поняття духовної роботи ми все вивчаємо стосовно одного тіла. Згідно з цим виходить: те, що бачить, як створіння зневірилися займатися Торою, - все це відбувається в одній людині. Якщо так, що означає «побачив, що руки їхні дуже зневірилися в Торі»? Також слід зрозуміти, про що йдеться – «зневірилися руки їхні в Торі». Відомо, що поняття «руки» означає те, що руками беруть. Якщо так, що означає, що руки їхні зневірилися? Тобто побачили, що неможливо отримати своїми руками від Тори те, що бажають отримати. І коли це так, тоді потрібно взнати, що таке те, що вони бажали отримати від Тори і зневірилися в цьому.
Відомо, що людину створено зі злим началом і з добрим началом. І зле начало створене відразу, як людина народжується, тож задля цього бажання вона не повинна докладати зусиль щоби придбати його. І це через те, що Творець створив людину з такою природою, що зветься «бажання отримувати задоволення й насолоду». І оскільки це приходить від природи, тому є річчю дуже сильною, і не потребує жодної допомоги. А будь-де, коли людина бачить, що може мати втіху від чогось, відразу зробить все, що в її змозі для того, щоб досягти насолоду.
Тож, відповідно, маємо запитати, - якщо воно старається принести насолоди людині, чому зветься «злим началом». Адже воно дбає про надання насолод людині, а не чогось поганого. А відповідь така, що дійсно, метою творіння було дати благо створінням, але через те, щоб не було феномену сорому, сталося виправлення, щоб у келім отримання вище благо не входило. І це зветься «виправлення скороченням». І тільки «негіро дакік» (тоненьке світіння) світить в келім отримання. І це те, що пояснює Арі, що малхут оживляє кліпот за принципом «і ноги її спускаються до смерті». Від цього живиться матеріальний світ.
Однак, істинні добро й насолода, що були в задумі Творця, не світять в келім отримання. Виходить згідно з цим, що зле начало, яке зветься «бажанням отримувати ради власної користі», не здатне отримувати істинні добро й насолоду. Отже, через те що бажання отримувати собі є тим, що стоїть на заваді, тому і зветься «злим началом», тому що воно заважає людині, щоб мала вона змогу отримати благо.
Тому, оскільки людину створено з природою бажання отримувати, як може існувати можливість, щоб людина мала силу вийти з-під влади злого начала? І на це приходить відповідь мудреців (в трактаті «Кідушін», 30), кажуть: «Так Творець сказав їм, Ісраелю: «Сини мої, створив Я зле начало і створив Я йому Тору-приправу. І якщо ви займаєтеся Торою, не віддаєтеся йому в руки».
І зі сказаного виходить, що тільки завдяки Торі можемо вийти з-під влади злого начала, інакше кажучи, коли людина вивчає Тору, тоді потрібно їй постійно дивитися, чи вже дала їй Тора підкорення злого начала. Тому, якщо людина вивчає Тору, вона бачить, що не отримала від Тори ті ліки, якими підкорюють зле начало. Виходить, за кількістю часу і зусиль, що доклала у вивченні Тори, все одно ще не [прийшла до] відокремлення від свого зла ні на дещицю, а іноді бачить і навпаки, що відступила назад. І кожен день людина вважає себе новим створінням, тобто кожного дня думає, - може сьогодні вона удостоїться того, що Тора дасть їй ліки переконати зле начало.
І коли вона бачить, що не йде в неї це, тоді людина приходить до зневіри й каже, - хоч і сказали мудреці: «Створив Я зле начало, створив Я Тору-приправу», може це стосується саме такої людини, яка народилася з добрими властивостями. Але сама вона бачить по собі свою ницість, що не з її здібностями прийти до такого рівня. А тому слід їй покинути це поле бою, позаяк воно не для неї і шкода часу, коли вона докладала марних зусиль, бо все це ще й привело її до стану, що зветься «дивується на основи».
І це те, що написано: «Якщо бачив ти створіння, руки яких зневірилися в Торі…», тобто всі ті дні, коли людина займалася Торою з наміром дістати від Тори ліки для анулювання зла, і оскільки кожен день вона бачить себе як нове створіння, виходить, що є в її тілі багато створінь. І ось тепер відмовилися руки їхні від Тори, тому що людина перебуває в стані, коли вже ніколи не отримає необхідних ліків від Тори. І так вона й буде під владою бажання отримувати. І коли так, що їй робити тепер? Адже в світі ведеться, що коли людина зневіряється в чомусь, чого бажає досягти, тоді вона покидає цю справу і тікає від цього. Отже, має вона втекти з цієї справи.
Про це каже Рашбі: «Стань твердо і зміцнися в ній, і ти отримаєш винагороду всіх їх». І слід зрозуміти, що каже Рашбі, додаючи: «і ти отримаєш винагороду всіх їх». Чому недостатньо того, що сказано і щоб ти вірив тому, що він сказав: «Стань твердо і зміцнися в ній». Тобто, нам потрібно вірити вірою мудреців, що заборонено зневірятися, а слід вірити, що Творець чує молитву кожних уст. То чому він додає й каже: «і ти отримаєш винагороду всіх їх»? А якщо людина не отримає винагороду всіх, то їй, боронь боже, не треба зміцнюватися й не зневірятися?
Тож необхідно пояснити те, що він каже: «і ти отримаєш винагороду всіх їх». Це тому, що не можна зневірятися через те, що не отримала людина від Тори ліки, що дають нам анулювання злого начала. А справа в тому, що ми повинні вірити: коли людина починає працювати у віддачі, вона щоразу бачить, що все більше занурена у себелюбство. І кожен день, коли вона додає в духовній роботі, це вважається новим створінням, як сказали мудреці про «ґер, який пройшов ґіюр, подібний новонародженому». А це означає в духовній роботі: щодня людина приймає на себе тягар малхут небес і робиться тоді «ісраелем», що і зветься «ґер, який пройшов ґіюр, подібний новонародженому».
Виходить згідно з цим, що людина складається з багатьох створінь. І що більше «примножуються створіння», і вона бачить, що поки що не удостоїлася постійної віри, і досі ще віддалена від Творця через розбіжність властивостей, це спричинює відокремлення від Творця а також означає, що бачить, що «створіння, руки яких зневірилися в Торі», як сказано вище, - зневірилися в отриманні ліків, званих «скасування зла».
І питання таке: чому Творець не дає їм те, що обіцяв нам, як сказано: «Створив Я зле начало, створив Я Тору-приправу». То чому тим людям, які бажають працювати заради віддачі, Він не дає «приправу»? А відповідь така, як пояснили ми в попередніх статтях: «Немає світла без клі, немає наповнення без хісарону». І оскільки не показують людині хісарон більше, ніж вона готова прийняти, тобто згідно з мірою добра, що є в людині, в міру того, наскільки займається подоланням зла, і чинить дії для анулювання зла, - тому розкривають людині щоразу ще більший хісарон, відповідно до її роботи, наскільки вона віддалена від бажання віддачі. Виходить, що насправді Творець чує молитву, просто відповідь на молитву – вона не те, про що людина думає, що їй бракує, тобто якогось наповнення. Бо насправді бракує людині хісарону, тобто істинного бажання, щоб захотіла вона в своєму житті удостоїтися бажання тільки лиш давати задоволення Творцю. І оскільки людина на початку своєї роботи думає, що їй не вистачає трошки бажання віддачі, тобто те, що не має вона потреби досягти можливості надати задоволення Творцю, - це не є великим недоліком, тому що в самої неї себелюбство не таке вже й грубе.
А думає людина, що як тільки вона побажає діяти заради віддачі, вона зможе це зробити. Виходить, що немає в неї поки що справжньої потреби, тобто відчуття, наскільки віддалена вона від того, щоб зробити щось не для власної користі. Тому таке не вважається істинним хісароном, щоби Творець задовольнив би їй його.
А отже, початок відповіді на молитву, - людині, яка хоче йти дорогою віддачі, - такий, що Творець показує їй щоразу все більший недолік, наскільки вона віддалена від роботи у віддачі. Виходить, те, що людина бачить, що Тора не дає їй «приправу», це їй на благо, тобто цим вона отримує клі, що зветься «хісарон», щоб Творець дав їй потім наповнення цього хісарону.
Отже, в тій мірі, в якій дістає хісарон до бажання віддавати, людина примножує свої келім, щоб були готові отримувати наповнення цього хісарону. Тобто, якщо вона дуже хоче досягти бажання віддачі, то примноження хісарону називається примноженням келім для отримання наповнення, що зветься бажанням віддачі. Тобто, коли людина отримує бажання віддавати велике – в міру примноження своїх келім, - це означає що наскільки великий її хісарон, - настільки великою мірою вона може отримати «приправу» від Тори. Отже, відповідно до примноження келім, тією ж мірою людина отримує світло.
І сказаним слід пояснити те, що ми запитували, - що додає нам Рашбі тим, що каже, що людина бере собі винагороду всіх. З того, що сказано, маємо пояснити: буває, що людина спостерігає створіння, руки яких відмовилися від Тори, і бачать вони, що не отримують собі в руки приправу, яку Тора повинна їм дати, і яка є скасуванням злого начала, а навпаки. Про це й каже Рашбі: знайте, що всі відштовхування, які людина відчуває, так, що кожного разу вона все далі відштовхується від наближення до Творця, тобто від тотожності властивостей, що зветься «злиття з Творцем», - це для того, щоб здобула собі келім для отримання «приправи».
Виходить, тепер, коли є багато келім, що з’явилися від багатьох відштовхувань, - тепер всі ці келім отримають винагороду, тобто наповнення. Це і зветься, що людина отримає винагороду за всіх, тобто за всі відштовхування, через те, що ці відштовхування є келім для отримання наповнення, званого «винагородою».
Виходить, іноді людина бачить, що перебуває між бажаннями й думками, що належать до бажання отримувати. І звуться вони «грішниками», тому що роблять зло людині, щоб вона не змогла прийти до досягнення блага й насолоди, які є в задумі творіння, - в Його бажанні дати благо Своїм створінням. І необхідно знати, що вони називаються також «ворогами Творця», оскільки заважають Творцеві і Він не може реалізувати свій задум, яким є – дати благо створінням. Бо бажанню отримувати для власної користі Творець не може давати вище благо, тому що все піде в клі отримання, які є категорією сітра ахра. Отже, ці грішники, тобто бажання отримувати, що накопичилися в людини, звуться «ворогами Творця і ворогами створінь».
І сказаним слід пояснити те, що написано (в «Теилім», 34): «Питав я Творця і відповів Він мені». І пояснив Радак: «Питав я», бо коли був він в їхніх руках, в серці своєму просив Творця і благав Його в серці своєму щоби врятував його від їхніх рук».
І в контексті духовної роботи маємо пояснити, що цар Давид бачив, що коли він в їхніх руках, тобто під владою думок і потреб бажання отримувати, тоді в серці своєму він благає Творця. Іншими словами, що хоча й бачив, що вони панують над ним, і все одно зверненнями свого серця вимагав від Творця, щоби врятував його з їхніх рук. Тобто, при тому що зовнішньо вони панували над ним, але в глибині серця він не підкорявся тому, що вони володарюють ним, і благав Творця щоби Той визволив його від їхньої влади. Все одно всередині серця свого вимагав від Творця і молив Його, щоби порятував його з-під їхньої влади, і не впадав у відчай від того, що зовнішньо вони панують ним. І це так, як сказали мудреці (в трактаті «Брахот», 10): «Навіть меч гострий покладено на шию людини, хай не відводить себе від милосердя». Тобто, як сказано, і падіння приводять до наповнення хісарону. І зі сказаного слід пояснити те, що ми запитували, - що таке: «Постань, Творцю, і розсіються вороги Твої і втечуть ненависники Твої від лиця Твого». Щодо духовної роботи слід пояснити, - хто вони, вороги Творця, в духовній роботі? Це ті, що не дають людині працювати на благо Творця. Я сказав би що це бажання, що є в людини, - працювати тільки лиш для власної користі, бажання ці називаються «ворогами Творця і ворогами людини».
Бо те, що не можуть працювати на користь Творця, це зветься «ворогами Творця, тому що не те щоб Йому потрібно, щоби працювали на Нього, але тим, що діятимуть для Творця, вони дістануть злиття з Ним, що зветься «келім віддачі». І в ці келім Він може давати їм благо й насолоду, які були ще в задумі творіння. І оскільки бажання отримання для самих себе заважають цьому, виходить, що вони заважають Його бажанню дати благо Своїм створінням, так, що не може реалізувати його.
І також звуться вони «ворогами людини», тому що бажання отримувати заважають створінням щоб змогли вони отримати ті добро й насолоду, які Творець бажає дати їм. І ці бажання «отримання для себе» здатні отримувати лише від світла, званого «тоненьке світіння», що світить в кліпот. Бо це тонке світло має можливість світити також і в клі отримання, що належать до кліпот.
Тоді як на справжнє світло було скорочення, щоби світило виключно в келім святості, що звуться «келім віддачі». Тобто саме в бажанні надавати задоволення Створювачу своєму, а не для власної користі. Тому ми просимо: «Постань, Творцю, і розсіються вороги Твої». Тому що вся сила, яку має бажання отримувати, походить від того, що Шхіна у праху, Шхіна у вигнанні. Тобто, оскільки святість перебуває в прихованні і в утаєнні, і не бачимо її важливості, тому «вороги Творця» і «вороги людини» піднімають голову і бажають володарювати.
І якщо Творець не допоможе нам в час приховання, коли малхут в стані праху, тобто створіння не відчувають існування Творця, тільки кліпот стоять перед нами, а святість – захована, щоб не бачили ми її цінності, - тоді все як сказано вище: вороги Творця і вороги Ісраеля, - вони панують.
Як наведено в Зоар про малхут, яка є категорією древа пізнання добра і зла. Удостоївся – воно добре, тобто зло приховано і не видно його ззовні. Тож природно зло не панує, тому що заховане. А якщо не удостоївся, - воно зле. Тобто, добро в прихованні, а зло – розкрито назовні. Тоді зло панує, тому що воно відкрито, а добро як наче зникло.
Тому людина бачить: іноді вона розуміє, що основне призначення людини – діяти в ім’я небес, і не має вона в цьому жодних сумнівів, і думає, що це річ природна. Тобто, не може бути інакше. І це такий стан, коли розуміє, що головним є лише робота в святості, і не буде вона тягнутися за масами, і ще більш за це, буває іноді, що людина дивиться на людський загал і не може зрозуміти, як люди, маючи розум, можуть настільки бути зануреними у речі безглузді, і не займатися роботою у святості.
А потім вона сама падає в усілякі пристрасті до дурниць, з яких раніше сміялася і не могла їх зрозуміти, - а нині вона сама перебуває в цьому. І маємо зрозуміти, як може бути таке. Відповідь, вона, як сказано вище, - оскільки людина прийшла до стану «не удостоїлася», і тоді добро зникло в неї, а зло розкрилося їй, тому вона тягнеться за тим, що розкрито назовні, а це – зло. І не має вона вибору, і робить лише те, що розкрито назовні.
І це те, що написано, що «малхут називається древом пізнання добра і зла». Проте, вся справа вибору в тому, що саме буде розкритим, тобто вибір – бути «удостоєним», чи «не удостоєним». Виходить, що на людину покладено тільки одне, і це – щоб молилася Творцеві, щоби зло було прикритим, а добро було б відкритим. І само собою немає людині тоді великого труда працювати заради небес, бо в такому стані не можна зрозуміти все якось інакше крім як роботу на користь Творця. І немає тоді для неї ніякого зусилля скасувати себе перед Творцем, а думає людина про це, як про річ цілком природну. Тому все, що вона думала раніше, що це є неможливим, то наразі вона бачить, що все природно, і хоче анулюватися перед Творцем, як свічка перед смолоскипом. І все це тому, що зло приховано, а добро розкрито назовні.
І це те, що написано: «Постань, Творцю, і розсіються вороги Твої». І молимося ми, щоби Творець був у категорії «постань», як ми молимося й кажемо: «Милосердний, він підніме нам сукку Давида, що падає». Де «суккою Давида» називається категорія малхут, яка є «Шхіною в пороху». І ми просимо, щоби Творець підняв би її зі стану падіння, і щоби була вона в категорії «постань», на весь зріст.
І само собою кожен скасує свою сутність, і бажатиме працювати тільки на благо Творця, і завдяки «постань, Творцю», станеться потім «і розсіються вороги Твої».
Тобто, ті бажання, що у створінь, які є ворогами Творця і ворогами створінь, - вони розсіються. «І втечуть ненависники Твої від лиця Твого». Тобто, коли існуватиме категорія «постань, Творцю», бо тоді буде святість в стані «панім» (обличчя), тоді здійсниться «і втечуть ненависники Твої від лиця Твого», тобто, як зазначено вище, всі ненависники і вороги втечуть.
А щодо «постань, Творцю, і розсіються вороги Твої» слід знати, що справа «розсіяння ворогів» це ще не кінець роботи, хоча й є її основним змістом, як написано: «І винищи зло з нутра свого». А це тільки виправлення створіння, а не ціль творіння. Бо ціль творіння та, щоб нижні отримали благо й насолоду, що зветься Торою в плані «імена Творця».
Виходить, перша категорія – це віра, малхут небес, а потім приходить категорія Тори. І це те, що написано: «Бо з Сіона вийде Тора», адже людині потрібно удостоїтися категорії «Тора», що є «іменами Творця», і категорією блага й насолоди, що були в задумі творіння.
Проте, не можна забувати, що головне те, що людині слід намагатися йти в «правій лінії», яка зветься досконалістю, і вірити вірою мудреців, які сказали, що людина повинна радіти тому, що Творець удостоїв її, щоб могла вона виконувати Тору та заповіді, навіть ло лішма. Тобто коли людина бачить, що все, що вона робить, усе тільки собі на користь, а на благо Творця не в її силах зробити нічого, - також і це велика справа. І людина має отримати від цього радість і скласти подяку Творцеві за це. Як сказав мій батько й учитель, що «ло лішма», в якому людина працює, є річчю важливою для Творця, набагато більше, ніж людина думає, що «лішма» є важливим. І напевно лішма важливіше, але ло лішма також важливе для Творця. Тому людина має бути в радості навіть від того, що ло лішма.