Що означає в духовній роботі «Приховане – Творцю Всесильному нашому»

Стаття 45, 1990

(переклад з івриту)

Відомо, що є у виконанні Тори та заповідей категорія «дії» і категорія «наміру». Дією зветься, коли людина має виконувати Тору та заповіді в усіх їх подробицях і деталях. І повинна вірити, що за це отримає винагороду. І це як говорить Рамбам в кінці «Законів повернення до Творця», такими словами: «Тому, коли навчають малих, і жінок, і загал простолюду, навчають їх лише служінню зі страху, і щоб отримати винагороду. Аж поки примножиться у них знання і здобудуть додаткову мудрість, – тоді відкривають їм цю тайну потрохи».

Виходить, що вони дивляться на дії при виконанні заповідей, що вони на добро тому, хто їх робить. І це зветься «відкрита частина в духовній роботі». Тобто, коли людина може побачити свої дії, чи вони до ладу. Також і інша людина, коли дивиться на неї, як вона виконує Тору та заповіді, також може це побачити. Це зветься «відкритою частиною». Оскільки дії, котрі людина виконує, - вони відкриті і їй самій, і іншим.

А категорія «наміру» - зовсім інше. Тобто, спрямовувати намір, щоб всі ці дії були «заради небес», - то стосовно наміру людина не бачить правду. І може обдурити себе, бо людина нездатна бачити правду. Бо «Людина не бачить у себе провини». Виходить, що справа наміру зветься «прихованою частиною». Тобто, прихованою від самої людини, котра не може знати правду. А особливо прихований намір від її ближнього, бо людина не в змозі бачити те, який намір має її ближній при виконанні заповідей. Тому зветься це «прихованою частиною в духовній роботі». І згідно з цим, в роботі ми маємо розрізняти відкриту частину, що зветься «дії», і приховану частину, що зветься «намір заради небес».

І треба розрізняти між «роботою мас» і особистою роботою. Бо в «роботі мас» людина бачить, що вона просувається. Тобто, щоразу вона здобуває більше Тори, більше заповідей, і, само собою, є в неї «паливо» для роботи, і вона завжди перебуває в радості. І не може вона зрозуміти, чому всі люди не приєднуються до Тори та заповідей, бо сама вона відчуває смак в Торі та заповідях.

І цей смак світить людському загалу як «ор макіф», - світло, що оточує, і ця категорія зветься «неживе в святості». Тобто, як в матеріальному, всі рослини походять від неживого. Так і в роботі, вся категорія «рослинне» в духовній роботі походить від категорії «неживе в святості». І без «неживого» немає «рослинного». І це світло що оточує, світить в людському загалі, якщо вони приймають на себе тягар Тори та заповідей.

А головне, що немає в них намірів, котрі відповідали б «тілу», званому «егоїстична користь», оскільки з людьми загалу треба навчатись, як говорить Рамбам, для того, щоб отримати винагороду. А в мірі, в якій вже вірять в покарання й винагороду, - мають вони вже «паливо» продовжувати роботу з радістю й бажанням.

Але ж коли людина хоче йти шляхом, щоб удостоїтись категорії «заради віддачі», а це - проти природи тіла, тоді тіло відразу починає противитись цьому шляху. І тоді недостатньо категорії віри, щоб світило йому як «ор макіф». А людина бачить тоді, що бракує їй віри в велич Творця, щоб була в неї сила подолати питання тіла.

І тоді починається порядок підйомів та падінь. І людина думає тоді, що вона не гідна бути працівником Творця з наміром робити все «заради небес». І вона бачить те, що кожного разу приходять їй чужі думки, і не в її силах перебороти їх.

Однак, як сказав мій батько й учитель: «Ми повинні вірити, що Творець посилає нам ці думки. Для того, щоб цим ми здобули бажання молитися Йому, такою мірою, щоб це було з глибин серця», - як написано в статті «Чужі боги» в році 1945-му. Коли так, то на нас покладено лише примножувати молитву Творцю, щоб дав Він нам бажання віддавати, а ми самі не здатні досягти цього бажання своїми силами. І треба нам лише виконувати поради двох видів:

а) виконувати поради, - як нам відчути, що бракує нам лише сили віддачі;

б) просити в Нього, аби дав нам цю силу. І це зветься «тарьяґ ітін», тобто «613 порад» - як прийти до того, щоб було в нас клі, зване «хісарон», і наповнення, що зветься «світло».

Тобто, те, що Творець дає бажання віддавати, що зветься «Все, що в руці й у силі твоїй зробити – роби». Тоді Творець дає людині другу природу, що зветься «бажання віддавати». І лише після того, як досягнемо бажання віддачі, - можемо прийти й заслужити категорію «тарьяґ пкудін», що є світлом, одягненим в 613 заповідей.

І зі сказаного можна пояснити те, що написано: «Приховане – Творцю Всесильному нашому». Тобто, частина намірів, котрі людина спрямовує на те, щоб усі дії її були б «заради небес», - належать Творцеві. Іншими словами, не в змозі людина сама досягти цю силу. Тому людина має знати, що коли вона бачить, що неможливо прийти ніколи до того, щоб була в неї сила працювати «заради небес», - тоді вона хоче втекти з поля бою. Бо бачить, що ніколи не прийде до цього. Тому говорить писання: «Приховане – Творцю Всесильному нашому». Інакше кажучи, прихована частина, тобто намір віддачі, - не в силах людині досягти, а лише Творець може дати другу природу, що зветься «бажання віддавати». І це те, що написано, - «приховане» це належить Творцю Всесильному нашому, і Він дасть його.

Проте, коли людина удостоюється бажання віддавати, не треба їй молитися, щоб бажання отримати вмерло. Бо тоді, якщо бажання отримати помре, тоді людина не зможе бачити ницість цього бажання. І виходить, що бажання отримувати, котре є в неї, помре, не повернувшись до Творця. А людина воліє, щоб бажання отримувати повернулось би до Творця. Бо цим людина мститься цьому бажанню.

Тобто, людина побачить, як бажання отримувати змушене працювати так, як того хоче бажання віддавати. Бо «поверненням» називається, коли бажання отримувати підкоряється бажанню віддавати, і воно вимушене працювати тепер в формі «отримання заради віддачі». Але ж коли бажання отримувати помре до того, як людина зможе його підкорити, щоб було отримувачем заради віддачі, вийде, що людина не виправила бажання отримувати.

І згідно зі сказаним треба пояснити те, що написано (в Теилім, 59:11): «Всесильний мій милість Своєю упередить для мене».

І пояснив Раші: «Упередить для мене допомогу мені», перед тим, як запанує в мені сила моїх ненависників. «Побачу я тих, хто панує наді мною», - те, чого я жадаю побачити. «Не вбивай їх» - бо це не буде явною помстою. «Щоб не забув народ мій», - бо всі мертві забуваються. «Зсунь їх силою Твоєю і скинь їх», - зсунь їх з їхнього володіння, щоб були нужденними, і це – помста, що буде пам’ятатися довго.

І треба зрозуміти, кого так проклинав Давид, і говорив Творцю, щоб не вбивав його ненависників, а щоб залишив їх живими, і щоб були злидарями. Бо коли вб’є їх, вони не будуть страждати. Тому він просить, щоб Творець залишив їх живими, і щоб були нужденними. Тільки так буде в нього можливість помститися їм, тим, що Творець скине їх з їхньої всевладності, як написано: «і скинь їх».

Як пояснити цю справу в духовній роботі? Треба зрозуміти, перш за все, хто такий Давид. Відомо, що «Давид» зветься малхут - «царство», і вона – «царство небес». Бо малхут святості, - це бажання віддавати, а протилежне їй – бажання отримувати собі, що зветься «сітра ахра» - зворотна сторона. І вона всупереч святості, і ненавидить святість, як написано: «Спостерігає грішник за праведником, і бажає вмертвити його», - означає, що бажання отримувати хоче вбити бажання віддавати.

Тоді Давид, котрий є основою, «меркава», малхут святості, молився, що його ненависник, тобто бажання отримувати, - воно бажає вбити бажання віддачі, котре є святістю, і щоб Творець прискорив би порятунок, аби бажання отримувати, ненависник, не зміг би запанувати над ним. І це те, що написано: «Всесильний мій милість Своєю упередить для мене».

Тобто, Творець прискорить для мене Свою милість. Іншими словами, - бажання віддавати, що зветься «хесед», - котре запанує над бажанням отримувати.

Проте, «не вбивай їх», бо це не є явною помстою. «Щоб не забув народ мій» - бо всі мертві забуваються. «Зсунь їх силою Твоєю і скинь їх» - а зсунь їх з їхнього володіння, щоб були нужденними, і це – помста, що буде пам’ятатися довго.

І щоб зрозуміти ці прокляття в плані духовної роботи, треба пояснити, що він проклинав ненависника, тобто бажання отримувати собі, щоб не вмерло. Тобто, якщо усунено буде бажання отримувати, виходить, що бажання отримувати не побачить владу бажання віддавати. Це означає, що «помстою» зветься, коли другий бачить, як він вимушений бути підкореним. І тут мається на увазі, що головне в досконалості, - це підсолодження судів, що зветься «ґвурот, що радують».

Тому, якщо бажання отримувати скасується і залишиться панувати бажання віддавати, - це не є досконалою ціллю. Тому, що метою творіння було – насолодити створіння, а не те, щоб створіння надавали б Творцю втіху й насолоду. Як відомо, те, що створіння мають приносити задоволення Творцеві, є лише виправленням, потрібним самим створінням. Коли так, це не є явною помстою, оскільки бажання отримувати не підкорено бажанню віддавати тому, що бажання отримувати вже не існує.

Але ж коли бажання отримувати живе, і воно змушене прийняти владу бажання віддавати, це зветься «очевидна помста». Тобто, буде явним для всіх, що бажання отримувати функціонує тепер існує лише завдяки бажанню віддавати, тим, що прийняло його на себе.

І це зветься «отримує заради віддачі». Що означає, що людина прийняла мету творіння, котра є «насолодити створіння», і разом з цим вона – в злитті з Творцем, мається на увазі, що бажає принести Творцю задоволення. І тоді вона відчуває, що саме може віддавати Творцеві, щоб Той насолоджувався. І людина бачить, що лише від того, що буде вона отримувати від Творця добро й насолоду, - від цього буде втіха для Творця, бо такою була мета творіння.

І зі сказаного маємо зрозуміти поняття підсолодження ґвурот. Адже «ґвурот» означає подолання (івр. «ітґабрут»), що буває саме в час, коли людина займається і послуговується келім віддачі. Адже зазвичай ми вчимо, що дії впливають на намір. Тому тоді, коли людина працює з келім отримання, і бажає спрямувати їх наміром, зворотним дії, тобто, - віддавати, тоді потрібне додаткове подолання. Бо ґвурот зазвичай звуться «суди», через те, що на келім отримання зроблено скорочення і суд (обмеження). І не можна користуватися ними без наміру «заради віддачі». Тому, коли людина перебуває під владою бажання отримувати, ці бажання призводять до стану гіркоти. І вона бажає звільнитися від них. І постійно думає, як можна визволитися від них, і вони свердлять їй мозок. І якби була їй можливість вбити їх, щоб зникли з обрію, наскільки б вона була тоді щасливою!

Отже, це те, що говорить Давид: «Не вбивай їх, щоб не забув їх народ мій, зсунь їх силою Своєю і скинь їх».

А «зсунь їх» означає, коли пересуваються з місця на місце. «І скинь їх» - з височіні їхнього багатства, щоб були нужденними. Тобто, щоб не отримували нічого в свої келім отримання, а щоб були бідними, без жодного достатку. І помста його буде в тому, що бажання отримувати підкориться, і прийме на себе владу «заради віддачі». А прокляття його буде таке, що всі ввійдуть у святість, що зветься «отримання заради віддачі». І це зветься «підсолоджені ґвурот».

І це зміст Рош а-Шана, що зветься «Жахливі дні», як говорить Арі, що Рош а-Шана – це будова малхут, що зветься «категорія суду». А «малхут» (царство) зветься так тому, що все в світі ведеться згідно з її властивістю, оскільки малхут називається «кнесет Ісраель», в котру включено всі шістсот тисяч душ Ісраеля. Отже, вся робота Рош а-Шана, - для отримання «ярма царства». Тому ми молимося: «Царюй над усім світом славою Своєю».

Тобто, царювання, котре треба прийняти, і поставити над собою царювання Творця, щоб не була малхут у стані «Шхіна в пороху», а була б славою. Тому ми молимося в Рош а-Шана: «А також дай славу народові Твоєму». Тобто, ми просимо, щоб Творець дав нам відчути категорію «слави небес». Оскільки Рош а-Шана є категорією «царства небес», котра в стані «Шхіна в пороху». Тому Рош а-Шана – це час, коли ми маємо просити у Творця, щоб відчули ми «славу небес», тобто щоб «царство небес» було б уславленим у нас.

І оскільки, в час, коли ми бажаємо просити, щоб «царство небес», було розкрито над усім світом, тобто, щоб «Сповнена земля славою Його» було відчутне в усьому світі, як у молитві: «І згодяться всі раби Твої». І ця молитва дійсна і для мас, і також для окремої людини. Тобто, оскільки «людина – це маленький світ», то коли так, вона складається з усього світу. І тоді ми просимо, щоб не залишилося в нашому тілі жодної властивості бажання працювати заради власної користі. І також у світі в цілому, щоб була «Сповнена земля знанням Творця». І таким чином ведуться всі молитви Рош а-Шана, - як молитви загальні.

А порядок сурмлінь – також відповідно порядку духовної роботи, котра йде трьома лініями. Тобто, коли починаємо роботу Творця, починаємо властивостями однієї лінії. Бо про «праве» і «ліве» можна говорити лише тоді, коли є в нас дві лінії. А одна лінія зветься «досконалість», називається так, бо починаємо з категорії дії. Тобто, людина має сказати, що оскільки написано: «Цього дня Творець Всесильний твій заповідує тобі…», - а кабалісти тлумачили, - кожен день хай будуть вони для тебе, як нові, неначе сьогодні тобі це заповідано, - то виходить, що кожний день це новий початок. Тому, коли починає з однієї лінії, людина має бути в радості від того, що є в неї заслуга виконувати Тору Творця.

А потім вона працює в категорії наміру. Тобто, оцінює, наскільки відчуває потребу робити все так, щоб було «заради небес». І тоді починається справжня робота. Бо тоді людина бачить, що не має вона жодного органа в тілі, котрий бажав би робити щось «заради небес». Це вже зветься «лівою лінією», як слова кабалістів «ліва відсторонює», тобто, людина бачить, наскільки вона віддалена від Творця. І потрібно вірити, що Творець відсторонює її, оскільки через це вона буде намагатися докласти ще більших сил.

А потім вона повертається до однієї лінії, що зветься «досконалість». Проте тепер одна лінія вже зветься «правою лінією», з тієї причини, що ліва лінія погіршує лінію, коли вона одна, не даючи їй бути правою. А потім людина заслуговує середньої лінії, що зветься «Творець дає душу».