Що означає, що ім’ям Творця є «істина»
Стаття 3, 1988
(переклад з івриту)
В Зоар, глава Аазіну, написано так: «Щаслива доля того, хто закликає Царя, і вміє закликати Його як годиться. А якщо він кличе, і не знає, Кого він закликає, Творець віддаляється від нього, як написано: «Близький Творець до всіх, хто закликає до Нього». До кого Він близький? Повторює й говорить: «До всіх, хто закликає до Нього в істині». Але чи є хтось, хто закликав би до Нього неправдиво? Сказав рабі Аба: «Так, це той, хто кличе, і не знає, Кого кличе. Звідки це в нас? – бо написано: «До всіх, хто закликає до Нього в істині». Що таке в істині? Це означає – відбитком персня Царя, який є досконалістю всього», кінець цитати.
Дуже важко зрозуміти відповідь книги Зоар на це питання. Адже чи є хтось, хто закликатиме до Нього в неправді? На це відповідають: «Сказав рабі Аба: «Так, - це той, хто кличе і не знає, Кого закликає». Слова ці дуже дивують, - чому, коли хтось не знає, до Кого він закликає, зветься це «неправда»? Можна сказати, що ця людина помиляється, але ж не брехун. А також доказ, котрий наводить до пояснення «істини», говорячи – «це означає – перснем Царя, котрий є досконалістю всього». Який це доказ того, що людина має знати, до Кого вона кличе, а інакше називається неправдою?
І щоб зрозуміти сказане вище, бо це те, що необхідно зрозуміти, адже, за словами Зоар, «коли молиться, і не знає, до кого він закликає, - Творець віддаляється від нього». Чи можна зрозуміти таке? І також - як може людина знати, до Кого вона закликає? Певно, кожна людина закликає до Творця. А інакше – кому вона молиться? А якщо так, що означає «до Кого закликає»? І ще важче за це те, що говорить: «І не знає, Кого кличе». Чи ж не вчили ми, що людина має вірити, а не знати, до Кого закликає?
І необхідно спочатку сказати про поняття мети творіння і виправлення створіння. І тоді знатимемо, що покладено на людину виправляти. Як відомо, метою творіння є те, щоб створіння отримали благо та насолоду, і для цього створив в них бажання отримувати задоволення, а інакше вони не можуть існувати в світі. А це бажання змушує їх робити все, що в їхній змозі, аби дістати насолоду, І завдяки цьому є в них право існування в світі.
Але ж разом з цим, як написано в Передмовах, народилася в цьому бажанні під час отримання насолоди, яку воно отримує непрямим способом, - властивість сорому. І щоби виправити це, зробилися скорочення та приховання, коли духовна насолода схована від нас, і розкривається лише в мірі, в якій видаляється саме бажання отримувати для себе, - в цій мірі розкривається духовна насолода. А якщо бажання отримувати перебуває в якомусь місці, відразу зникає звідти вищий достаток, і не можуть вони обидва існувати в одному місці.
І зі сказаного зрозуміємо, що таке виправлення створіння, - це коли робимо налагодження, щоб створіння отримало призначене йому, заради якого було створено. Тобто, створіння отримає добро та насолоду в довершеності, без ніякого «сорому дармового хліба». І ми вчили, яким є порядок роботи. Означає це, - що саме людина має робити, аби не було б їй того сорому, коли отримуватиме насолоду від Творця. Тобто, ще до того, як людина матиме це клі, - отримувати з наміром віддачі, бо тоді вже не існує сорому. Іншими словами, в час отримання не відчуватиме в ньому неприємність через протилежність властивостей.
Інакше кажучи, що весь час, коли немає в нижнього бажання отримувати, а це бажання отримувати не призведе до жодної розбіжності властивостей зі світлом й вищим достатком, - доки перебуває над ним скорочення та приховання, то світло й достаток не розкриваються, і на що б у святості він не подивився, - бачить він пітьму, а не світло. Проте, таке ведеться в людей, які насправді бажають наблизитися до святості, у них існує такий звичай через те, що з небес бажають, щоб вони не витрачали марно час, оскільки вони готові прийти до святої роботи в чистоті. Що означає – заради віддачі. Такі люди, якщо вони не мають наміру заради віддачі, - то бачать вони темряву а не світло.
Але ж ті люди, що належать до загалу, щодо них існує загальне світло, котре світить їм як навколишнє, і отримують від цього задоволення, і вони не відчувають своїх недоліків, які треба б їм виправити. І це світло світить і в “ло лішма” (не в ім’я Тори).
Однак, коли людина хоче вийти з категорії «людський загал», вона бажає бути робітником Творця, який базується на основі віри вище знання, і не хоче отримувати дарування від створінь з плоті та крові. Як ми пояснювали, що є іноді, коли віра, що в людині, недостатня, аби зобов’язати її займатися Торою та заповідями. Але оскільки вона перебуває в оточенні, де всі товариші займаються Торою та заповідями, людина отримує дарування від товаришів, бо вони неначе дають їй частину свого бажання. І це, дарування частин бажання, котрі людина отримує від товаришів, дає їй, що й вона зараз займається Торою та заповідями. Виходить, що Тора й заповіді, котрі вона виконує, базуються тепер на основі дарувань створінь з плоті й крові, а не на основі Творця. Тобто, що не сила віри в Творця, котру вона має, зобов’язує її займатися Торою та заповідями. А причиною, що приводить її до виконання Тори й заповідей, є дари створінь з плоті й крові.
І зі сказаного маємо пояснити те, що ми говоримо в благословенні після трапези: «І не дай нам потреби, Творець Всесильний наш, ні в даруваннях плоті й крові, і ні в їхніх позиках, а лише в руці Твоїй, повній та відкритій, щоб не встидались би ми і не осоромились би повік».
Бо коли людина благословляє Творця, і складає Йому подяку за те, що дав їй харчування, то під час благословення після трапези людина має звертати увагу й думати, що завдяки харчуванню вона існує в світі, і коли б не мала харчування, страждала б від голоду, а зараз Творець надав їй харчування, і за це вона складає Творцеві подяку, за добро, яке, як людина відчуває, Творець дав їй.
А від матеріальних харчів людина має вчинити собі самоаналіз і щодо духовного живлення, - яке духовне харчування вона дістає від Творця. Бо має вона знати, що як без матеріальних харчів людина не може існувати в матеріальному світові, так само і стосовно духовного, що зветься «життя ісраеля», і є в цього багато найменувань. Є таке, що називають «життя Тори» або «життя святості», а буває, що духовне життя називають «життя, в котрому є зв’язок з Творцем», тобто, людина говорить, що все дає їй Творець.
І є іноді, що Творець бажає, щоб людина просила б у Нього, а потім Він дасть їй бажане. І не мається на увазі, - хай омине нас! – що Творець прагне, аби створіння просили б у Нього благ, і вже тоді Він дасть їм, як це в створінь з плоті та крові. А пояснити це треба так, як сказали кабалісти (трактат Євамот, 64): «Творець жадає молитв праведників».
І сенс цього, що «немає світла без клі». Коли так, то Творець не може дати їм тоді, коли вони не мають бажання й потреби, виходить, що те, що «жадає молитов праведників», означає, що жадає, щоб мали вони потребу та клі для вищого достатку. Тому що бажання та потреба праведників – вони заради віддачі Творцеві, і ці клі та потреба здатні утримувати світло, і тоді світло не піде до зовнішніх сил, як це при розбитті келім. Але ж молитов грішників Він не жадає, оскільки їхні клі та потреба не здобувають нічого, тому що Творець не може дати світло, щоб пішло до кліпот. А всі набутки Творця від того, що Він віддає.
І зі сказаного маємо зазначити, що життя, коли людина бажає, щоб був у неї зв’язок з Творцем, чи то в молитві, коли вона просить у Творця, щоб дав їй що-небудь, або коли складає подяку Творцеві за те, що вже дав їй, - врешті-решт людина говорить тоді до Творця. І цей зв’язок, коли говорить до Творця, - він дає їй життя, якщо людина цінує бесіду, котра є в неї з Творцем, і отримує життєву силу від того, що не бракує їй тоді нічого. Тобто, якщо людина здатна звернути увагу і змалювати собі, що якби вона могла б говорити з царем з плоті й крові, котрого всі шанують, - і природним є те, що людина може дати все, що є в неї, аби говорити з царем, - а вона сама, коли здатна зміцнити віру в те, що розмовляє з Царем царів над царями, який не з усяким розмовляє, тоді, як ми вже говорили, треба визначити тут три стани:
а) коли людина зовсім не знає, чи взагалі є в цій країні якийсь цар;
б) навіть якщо знає, що є цар, але не знає, що цар прибув у місто;
в) навіть коли знає, що «цар прибув у місто», але не знає величі свого Царя, а в усьому світі прийнято, що всі царі та міністри в світі прагнуть говорити з її Царем. А їй випало на долю, що отримала дозвіл увійти й говорити з Царем. І чого їй ще бракує? Тобто, людина не потребує, щоб Творець дав би їй те, що вона просить, бо їй досить того, що має вона заслугу говорити з Царем, досить. І це дає їй життя. І те, що вона просить чогось у Царя, то вона не має на увазі, щоб Цар дав їй те, що вона просить, бо самої молитви їй достатньо, неначе вже дав їй те, що їй треба.
Також і в час, коли дякує Творцеві за те, що дав їй, людина не зважає на величину даяння, а лиш те, що має вона зараз можливість говорити до Царя і подякувати йому, лише це є для неї найважливішим.
Це означає, що людина не зважає на дарування, котре Творець вже дав їй, або те, що вона бажає, щоб дав їй, а найважливіше для неї те, що вона вірить, що наразі говорить з Царем.
Людина, коли вона в такому стані, тобто, коли вона зовсім не цінує те, що має, і абсолютно не зважає на те, що ввійшло в келім отримання, а виміряє важливість тим, що ввійшло в келім віддачі, що зветься «духовним життям», оскільки всі думки її в тому, щоб удостоїтися злиття з Творцем, а не в своїй користі. Про цих людей говорять, що існують в них підйоми й падіння. Бо іноді вони відчувають важливість злиття з Творцем, а іноді перебуває на них скорочення й приховання, і відчувають вони в такому стані смак смерті, без духовного життя.
А тепер з’ясуємо те що запитували, стосовно того, що ім’я Творця зветься «істина». Тому від того, хто закликає Його неправдиво, він віддаляється. А рабі Аба пояснив, що таке неправда, - це коли не знає, до Кого він закликає, зветься «брехнею». І запитували ми, чому той, хто не знає, зветься «брехуном».
Отже, щоб зрозуміти що означає правда, наведемо тут те, що написано в ТЕС, част.13, де пояснюється сьоме виправлення з «тринадцяти виправлень дікни». І пише так: «І згідно з цим називається це виправлення іменем «і істина». Бо при розкритті цих двох «святих яблук» внизу, тоді розкривається нижнім істинність управління Творця. Тому зветься розкриття Його управління іменем «і істина». Бо це є істинністю Його бажання. Адже всі види приховань, котрі існують у світах, існують лише аби розкрити цю істинність, що в Його управлінні, котре є «дати благо створінням», як відомо».
І зі сказаного виходить, що те, що написано, що «Ім’ям Творця є «істина», це означає, що істина дається взнаки в тому, що метою творіння є – дати благо Його створінням. І це те, що говорить рабі Аба: «Що таке істина, - вона у відбитку персня Царя, котрий є досконалістю всього». І треба зрозуміти, на що вказує нам те, що істина є досконалістю всього.
Однак, як ми вчили, досконалість створіння в тому, що створіння мають прийти до осягнення мети творіння, а вона в тому, що бажанням Творця є, щоб створіння отримали благо та насолоду. А «досконалість всього» в тому, щоб коли отримають добро та насолоду від Творця, не припинятимуть своє злиття, що зветься «тотожність властивостей». А це може бути саме тоді, коли, отримавши добро та насолоду, їхній намір буде заради віддачі, і це зветься «досконалість всього».
Виходить, згідно з цим, що коли людина просить у Творця, щоб задовольнив би її запити, вона має знати ім’я Творця, коли вона закликає до Нього, інакше це зветься не «істиною», а «брехнею», і Творець віддаляється від неї.
І запитували ми, чому, якщо людина не знає Його імені, це зветься «брехнею». А також чому Творець віддаляється від неї.
А відповідь така, що коли людина збирається молитися Творцеві, вона має вірити, що ім’я Творця – «істина». Тобто, що Творець бажає, щоб була визнана властивість істини, що Творець бажає дати благо Своїм створінням. І якщо людина закликає до Творця, і не вірить, що ім’я Творця в істині, що Він бажає, аби створіння отримали б добро та насолоду, виходить, що не вірить в мету творіння, котра є – дати благо створінням. Виходить, що вона закликає «в неправді». Тобто, що вона просить у когось, щоб зробив їй добро, в той же час не вірячи, що ця людина здатна зробити їй добро.
Отже, людина закликає, щоб зробили їй добро, закликаючи «не істинно», тому що не вірить, що Творець є Добрим і Тим, хто дає добро. Тому Творець і віддаляється від того, хто кличе його «в неправді». Бо ми бачимо також і в матеріальному, що коли збираються просити добра в когось, а та людина знає, що прохач не вірить в неї, в те, що вона може зробити йому добро, а просить в неї просто так, певно, вона віддаляється від нього, і не захоче слухати навіть, що той говорить до неї. Так само і Творець знає, що людина говорить неправду, що не закликає Його на ім’я, котрим є «істина», що «істинно» Творець дає благо створінням Своїм. І само собою зрозуміло нам, що Творець віддаляється від неї.
І зі сказаного виходить, що коли людина збирається молитися Творцеві щоби допоміг їй, якщо людина готується молитися Творцю, щоб Він наблизив її, бути злитим з Ним, то порядок такий, що перед молитвою людина має перш за все вдивитися, Кому вона молиться, тобто, якому імені Творця вона молиться. Це означає, що в Творця є багато імен, і імена Творця називаються відповідно до дій, які проявляються від Нього. Як сказали кабалісти про ангелів, що кожний ангел зветься на ім’я дії.
Тому передусім і перш за все, людина має вірити, що ім’ям Творця є «Добрий, Той, хто дає добро». І це було метою творіння, - «дати благо створінням». І ім’я Його – «істина». Бо в час кінцевого виправлення розкриється Його істинне ім’я, що Він мав на увазі, в тому, що ми терпіли страждання, що це не було помстою та злопам’ятством, як це ведеться у матеріальних людей, а все було з одним наміром, яким є – дати благо створінням. Іншими словами, ті страждання, які ми терпіли, - то були виправлення, аби привести створіння і підготувати їх, щоб змогли отримати добро та насолоду.
І коли є в людини ця віра, вона просить у Творця, щоб наблизив її, тобто, щоб дав їй силу згори прийти до рівня підготовленості в такій мірі, щоб були всі її дії заради віддачі, і це людина просить у Творця. Тобто, щоб розкрилася слава Творця в світі, а не так, як вона зараз, - Шхіна в поросі, - і молиться вона, щоби слава Творця розкрилася б у світі. І це зветься, що людина знає ім’я Творця, і закликає до нього не неправдиво, а істинно.