Що означає в духовній роботі благословення "Що зробив мені чудо в цьому місці"
Стаття 15, 1991 р.
(переклад з івриту)
Кабалісти сказали (трактат Брахот, 54): "Про чоловіка, з яким сталось чудо, що врятувався від лева. І сказав йому Раба, щоб кожного разу, коли прийде на те місце, хай благословляє: "Благословен, Хто зробив мені чудо в цьому місці". І треба зрозуміти це в поняттях духовної роботи, чому це нас вчить.
Відомо, що мета творіння відповідає Його бажанню – насолодити створіння. І для цього створив у створінь бажання та прагнення отримувати задоволення й насолоду, інакше, якщо немає потреби в насолоді, людина не здатна втішатися.
Адже так ми бачимо в природі, що коли не має людина потреби в чомусь – вона не може втішатися цим. Наприклад, якщо людина не голодна, не може відчути задоволення від їжі, і таке інше. Тому ми бачимо й говоримо, що Творець створив так в нашій природі, - бажання отримувати задоволення й насолоду.
І не слід питати, чому створив Творець таку природу, адже сказали кабалісти (трактат Хаґіґа, 11): "Може людина запитати про те, що передує сотворінню світу? Вчення говорить: від дня, коли створив Всесильний людину на землі". Це означає, що ми не можемо запитувати нічого про те, чому, коли створював світ, створив саме з такою природою, яку ми бачимо. Чи не міг створити з іншою природою? Про це не запитують, а вчимо ми будь-що з точки зору "З дій Твоїх пізнали ми Тебе", тобто ми починаємо вивчати, починаючи з дій, які ми бачимо, і не раніше за це.
І ми бачимо також і другу природу, - що гілка бажає уподібнитись своєму кореню. Тобто, як у кореня створінь, яким є Творець, властивістю є віддача, а не отримання, так і людина: коли їй треба їсти "дармовий хліб", вона соромиться, - це зветься мовою Зоар "хлібом сорому". І згідно з цією природою виходить, що якщо людина отримала б від Творця в своє клі отримання, що протилежне властивості Творця, який є Тим, хто дає, - почувалась би неприємно. Бо через це й зробилося виправлення, зване "скорочення та приховання". Тобто, весь час, коли немає в нижнього тотожності властивостей, що зветься "бажанням віддавати", для людини існує "неіснування та приховання" святості. І про це також не можна запитувати, - чому створив Творець природу сорому, і чому зробив так, що гілка бажає уподібнитися кореню. І все це з причини, згаданої вище, - що не можна нам запитувати про те, що було до сотворіння.
Ось, клі створінь є бажанням отримувати насолоду. І до того, як створено бажання отримувати, ще немає нам про що говорити. І це клі ми відносимо до Творця, тобто, не можна нам працювати з цим клі, а кожна створена людина, якщо вона не зіпсувала це клі, тоді клі є досконалим. Тобто, якщо бажання отримувати бачить де-небудь, що є можливість отримати звідти насолоду, відразу воно біжить туди.
Але не так це з клі, що зветься "бажанням віддавати" тому, що людина бажає тотожності властивостей. Отже, це клі ми відносимо до створіння, тобто людина зобов’язана утворити це клі, адже створіння хоче досягти тотожності властивостей, тому покладено на людину зробити це. І це те, як сказав мій батько й учитель про написане "… яке створив Творець робити". Це означає, "яке створив" – це клі, котре зветься "бажанням отримувати", а "робити" – це належить до створінь, котрі повинні утворити клі, зване "бажанням віддавати". І це не з боку природи, котру створив Творець. Бо почав Він створіння з категорії бажання отримувати, а ви, тобто створіння, маєте утворити бажання віддавати. Тому, коли людина повинна працювати заради віддачі, це є іншою природою, ніж та, з якою створено людину.
Тому все, над чим людина має працювати в роботі Творця, - це утворити клі, і це є дією, протилежною клі, з яким створено людину. І коли людина починає входити в роботу віддачі, то ще не відчуває, наскільки її бажання отримувати заважає їй в роботі віддачі, і це є виправленням, - те, щоб людина не бачила істини, міри зла, що є в ній. Бо напевно, коли вона побачить зло, що в ній, вона втече і навіть не захоче починати цю роботу. Тому говорить Рамбам, що потрібно призвичаювати людину спочатку до ло лішма, "аж поки примножиться у людей знання, і здобудуть додаткову мудрість, тоді розкривають їм поняття лішма, що зветься "ради віддачі".
І треба знати: те, що людина перебуває під владою бажання отримувати для себе, зветься "єгипетським вигнанням". Бо в час, коли входять в цю роботу, помалу розкривають людині зверху величину влади зла, що в ній, так, як написано: "І застогнали сини Ісраеля від роботи", тобто що робота віддачі, котру почали виконувати, - побачили, що не в змозі вони виконувати цю роботу, бо єгиптяни володарювали над ними. І вони побачили тоді, що несила їм вийти з єгипетського вигнання, лише Творець може вивести їх. Це зветься "чудо". Що будь-яка річ, котру людина не може зробити своїми силами, а лише завдяки допомозі згори, зветься "чудо". І це є чудом виходу з Єгипта.
І треба знати, що в час, коли людина бажає прийти до злиття з Творцем, є в неї підйоми й падіння. І порядок такий, що в час падіння, коли людина впадає у відчай, а іноді вона доходить до стану "дивується всьому, до чого дурно докладала зусиль", що зветься "дивується на основи", і бажає втекти зовсім від роботи Творця, і раптом вона дістає пробудження зверху, і отримує життєву силу і прагнення до роботи, і забуває взагалі, що колись було в неї падіння, а задоволена підйомом, - тоді людина не здатна втішатися підйомом більше, ніж як перебувала під владою зла в падінні.
І треба знати, що феномен вигнання, коли людина відчуває, що вона перебуває в вигнанні, воно виміряється не за самим вигнанням, а за відчуттям зла та страждань, котрі терпіла через те, що перебувала у вигнанні. І тоді, коли людина відчуває страждання через те, що перебуває під владою гнобителів, і мусить робити все, що вони вимагають від неї, і немає їй жодного права здійснити те, що вона бажає, а вимушена служити і виконувати все, що народи світу, що є в тілі людини, вимагають, і не має вона ніяких сил зрадити їм, відповідно до міри страждань, які відчуває і хоче втекти від них, - в цій мірі вона здатна втішатися від визволення.
І як ми бачимо, те, що написано про раба-єврея: "Коли купиш раба єврея, шість років працюватиме, а на сьомий вийде на волю безоплатно". І певно, раб має радіти тому, що він виходить на волю, і вже сам в своєму розпорядженні, і немає над ним ніякого господаря. І все ж таки ми бачимо те, що говорить Тора: "І якщо скаже раб, говорячи: "Люблю я господаря свого, дружину свою і дітей, не вийду на волю". Бачимо ми, що є й таке, коли людина хоче залишитися рабом. І разом з цим написано: "І пам’ятай, що рабом був ти в Єгипті".
Тобто, що бути рабом – це погана річ, і все ж таки є іноді, що людина бажає залишатися рабом. Коли так, чому написано: "І пам’ятай, що рабом був ти в Єгипті". І хто говорить, що бути рабом це настільки вже й погано? Адже існують люди, які хочуть бути рабами, як зазначено вище, що сказав раб: "Люблю я господаря свого". Але ж, поняття вигнання – воно відповідно до міри страждань та болю, котрі відчувають у вигнанні. І в цій мірі можемо дістати радість від визволення. І це як світло та клі, тобто, страждання, котрі відчувають від чогось, - це клі, котре може отримати світло, якщо звільнить себе від страждань.
Тому в єгипетському вигнанні, про яке писання говорить: "І згадаєш, що рабом був ти в Єгипті", виходить, що бути рабом це настільки зле, тому що там, в Єгипті, народ Ісраеля відчував страждання. Тому говорить писання: "І згадаєш", тобто, треба пам’ятати страждання, які терпіли там. Тоді є можливість бути в радості при визволенні з Єгипту.
І там, в Єгипті, говорить писання: "Також чув Я стогін синів Ісраеля, коли єгиптяни гнобили їх, і згадав Свій союз". Виходить, що в Єгипті були рабами, як написано: "Рабами були ми у фараона в Єгипті", оскільки відчували страждання, і також говорить писання: "І застогнали сини Ісраеля від роботи". Тому дана нам заповідь "пам'ятати про Єгипет", як написано: "Щоб пам’ятав ти день виходу твого з землі єгипетської всі дні життя свого".
І зі сказаного виходить все згідно з правилом "немає світла без клі, немає наповнення без хісарону". Тому що, хоч ми вже й вийшли з Єгипту, але треба нам радіти визволенню з Єгипту. Тому покладено на нас пам’ятати вигнання єгипетське, тобто пам’ятати та уявляти, як народ Ісраеля страждав у єгипетському вигнанні. Тоді ми можемо і нині відчувати задоволення від визволення з Єгипту.
Інакше ми не можемо радіти визволенню з Єгипту, зі згаданої вище причини, що страждання називаються келім для отримання радості. Тому ми бачимо, - про раба-єврея, - як він не бажає вийти на свободу. І не треба питати, - як може бути, щоб хтось не хотів би вийти на волю. Відповідь, як зазначено вище, - через те, що він не відчуває страждань, коли він - раб, само собою, не хоче вийти на волю. Як і пояснюється сенс цього, коли говорить: "Люблю я господаря свого, дружину свою та дітей, не вийду на волю". Але про вигнання єгипетське написано: "Щоб пам’ятав ти день виходу свого з землі єгипетської", тому що там терпіли страждання, як написано: "І застогнали сини Ісраеля від роботи".
І зі сказаного зрозуміємо те, що ми запитували, - що означає в духовній роботі, що людина повинна благословити "в місці, де вчинилося їй чудо". А справа в тому, що коли людина починає просуватися в роботі віддачі, тоді вона приходить до станів підйомів та падінь. Де стан підйому, - це коли людина, після того, як була піддана під владою бажання отримувати, і була примушена задовольняти всі його запити, і хотіла перебороти його і не слухатись його, але бажання отримувати було сильнішим за неї, і людина терпіла страждання від того, що вона віддалена від Творця.
А потім людина дістала пробудження зверху, і почала знову відчувати трошки піднесення в святості. І бажає тоді анулюватися перед Творцем "як свічка перед смолоскипом", і тоді вона втішається станом підйому. Проте людина не підготовлена ще, аби здобути від цього підйому просування в духовній роботі, через те, що вона не цінує наближення, котре отримала зараз від Творця, тому що бракує їй келім. Тобто, під час підйому вона вже забула, що колись було їй падіння. Тобто, хоч і відчуває, що зараз вона наближена до Творця, і цінує це, але відразу ж, на місці, забуває. І, само собою, немає в неї клі, тобто хісарону, щоб могла оцінити так, як написано: "Як перевага світла над темрявою". Тому вона не просувається, як це має бути завдяки підйому.
Тому в час підйому людина має пам’ятати і сказати, що на цьому місці, де я маю зараз підйом, було мені падіння, і Творець врятував мене, і підняв мене з найбільшої низини, і вийшла я зі смерті, що зветься "віддалення від Творця", і заслужила в певній мірі наближення до Творця, а це зветься "злитися в певній мірі з Життям життів".
І за це людина повинна скласти подяку Творцеві, бо цим вона зараз увійшла в стан, де були в неї страждання, а зараз, подяка Богові, вона відчуває добро й насолоду через те, що Творець наблизив її, тоді вона досягла нових келім хісарону, які може наповнити станом підйому, в якому нині перебуває.
Виходить, що людина притягує світло радості в нові келім, які придбала зараз тим, що дивиться на чудо, що було їй, як Творець врятував її. Тому, коли вона дивиться на страждання, це неначе вона є тою, що отримує страждання, і відразу ж наповнює їх насолодою.
Виходить, тим, що людина змальовує собі стан падіння, це дає їй, щоб підйом, який дістала нині, розповсюджувався в нові келім, за правилом "Немає світла без клі". Тому під час підйому, коли починає думати про стан падіння, котре відбулося з нею, страждання падіння визначаються як келім, в котрих може розповсюдитися світло підйому.
І це подібно до того, що сказано вище про вигнання та визволення. Тобто, відповідно до міри страждань, котрі відчуваються у вигнанні, можна втішатися визволенням. Тобто, вигнання є келім для визволення. Це означає, що визволення не може наповнити більше, ніж ті келім, що є в людини від вигнання. Отже, в духовній роботі, коли людина змальовує собі стан падіння, це означає, як сказали кабалісти, що людина має благословити: "Благословен, Хто зробив мені чудо в цьому місці".
А стосовно форм страждань, то вони мають багато видів. Візьмемо, наприклад, людину, яка хоче прокинутися перед ранком, і підготувала будильник. І коли той дзвонить, а тілу не хочеться вставати, то воно відчуває страждання, якщо встане зараз з ліжка, і все ж людина переборює лінощі, і приходить у дім зібрання. І коли бачить, що є там люди, які сидять і вчаться, виникає в неї тоді бажання та прагнення взяти участь в навчанні, і з’являється в неї радість і піднесений настрій. І тоді людина забуває, яким чином вона вставала з ліжка і йшла в дім зібрання. І якщо людина бажає отримати нові келім, щоби в них перебувала радість, тоді їй треба змалювати собі, як вона встала з ліжка, тобто яке бажання було в неї тоді, і який настрій вона має тепер. Тоді вона також може сказати: "Благословен, Хто зробив мені чудо в цьому місці". Тобто, як Творець дарував їй зараз наближення до Себе. І від цього людина отримує нові келім, де поширюється радість від того, що Творець наблизив її до Себе.
І так людина повинна призвичаювати себе в усьому, порівнювати час страждань з часом насолоди, і підносити благословення за чудо, що виведено її зі страждань в стан насолоди. І при цьому буде в неї можливість подякувати Творцю і отримати втіху в нових келім, котрі додалися їй нині, коли вона порівнює два стани, один з одним. І завдяки цьому людина може просуватися в духовній роботі.
І це те, про що сказав мій пан, батько й учитель: "Неважливо, що людина отримує від Творця, чи то велику річ, чи малу. А важливо, наскільки людина складає подяку Творцеві. В мірі подяки, котру людина дає, в цій мірі збільшується дарування, яке дав Творець". Тому покладено на людину бути уважною, красно дякувати Йому, тобто, цінити Його даяння, щоб змогти наблизитися до Творця. Тому, коли вона постійно дивиться під час підйому, в якому стані вона була в час падіння, тобто, яке відчуття було в неї в стані падіння, тоді людина вже може розрізняти, на зразок "як перевага світла над темрявою". І вже є в неї нові келім, наповнити їх радістю і подякувати Творцю. І це те, що написано, що людина зобов’язана благословляти: "Благословен, Хто зробив мені чудо в цьому місці", тобто в тому «місці», в якому перебуває зараз в час підйому, бо неможливий підйом, якщо не було раніше стану падіння.
Однак, як може статися падіння, якщо людина не була перед цим в стані підйому, і впала з нього. Відповідь така, що зазвичай кожна людина, якою вона є, думає, що вона в порядку. Тобто, що людина не бачить, що вона гірша від інших людей, що навколо неї. Тому вона йде за течією всього світу. Тобто, трошки вчаться, трошки моляться і трошки займаються благодійністю та добрими справами тощо. А головна турбота людини – щоб був солідний заробіток, та хата гарна, та начиння тощо.
Бо вона сама відчуває, - якщо вона склала собі порядок взаємин з Творцем, - скільки часу вона повинна працювати для Нього, і якщо виконала все заплановане, що зобов’язалася в духовному, відчуває себе людиною досконалою, і вже можна їй подбати про поліпшення свого матеріального стану. І завжди людина бачить, що наскільки вона докладає зусиль щоб був у неї матеріальний достаток, вона завжди виходить, що вона в нестачах порівняно з іншими. І це зветься, що людина перебуває в стані досконалості.
Проте, коли починається робота у віддачі, тоді вона приходить до стану падіння. Бо бачить, наскільки вона віддалена від роботи "заради небес (властивості віддачі)". Виходить, наразі вона спустилася порівняно з попереднім станом, коли розуміла, що треба лише дотримуватися Тори та заповідей, а щодо наміру "ради віддачі", - на це не звертала уваги. А потім людина отримує пробудження згори, і починає перебувати в стані скасування себе перед Творцем, "як свічка перед смолоскипом", і забуває стан падіння, що було в неї. І тоді покладено на людину, таку, як вона тепер, в час підйому, сказати: "Благословен, Хто зробив мені чудо в цьому місці". Тобто, раніше вона була в такому стані, наче трапилась з нею аварія, так, що вона втратила свідомість щодо духовного життя. Інакше кажучи, забула абсолютно те, що треба працювати ради віддачі, і потім Творець допоміг їй, і вона повернулася до життя, тобто, знову є в неї зв’язок з Творцем. І завдяки такій картині людина може здобути нові келім, щоб була їй можливість отримати світло радості з того, що Творець допоміг їй.
Проте, треба знати, що в час, коли людина просить у Творця, щоб наблизив її до Своєї роботи, тобто, щоб вона виконувала духовну роботу заради небес, і людина думає, що Творець не чує її молитву. А вона вже багато разів молилася, але Творець начебто не чує її молитву. Про це сказав мій батько й учитель, що людина має вірити – те, що вона молиться зараз до Творця, то хай не каже, що це вона сама пробудилася піднести молитву, щоб Творець наблизив її. А перш ніж вона йшла молитися, Творець вже відповів їй на молитву. Означає це, що людина має цінувати те, що вона наразі може молитися Творцеві, - це зветься, що вона має зв’язок з Творцем, і це є річчю дуже важливою, і треба радіти тому, що Творець дав їй бажання і жагу молитися Йому.
І зі сказаного маємо пояснити те, що сказали кабалісти (трактат Меґіла, 29): "Рабі Шімон бар Йохай говорить: "Іди-но й дивись, наскільки милі Ісраель для Творця, - адже в кожному місці їхнього вигнання, Шхіна з ними". І маємо пояснити так, що поняття "вигнання Ісраеля" означає, що категорія Ісраель, що в людині, віддалилася від Творця. Тобто, людина відчуває страждання від того, що категорія Ісраель, що в ній, тобто бажання "яшар-кель", а саме – те, що людина повинна робити все заради небес, - це бажання у вигнанні, під владою бажань народів світу. І тужить через це.
І маємо запитати, - чому саме тепер людина відчуває, що вона віддалена від Творця, в той час як перед цим станом вона відчувала, що вона віддалена від покупки більш просторої квартири, або кращих меблів тощо. І раптом дістала страждання від іншого віддалення, тобто, від того, що віддалена від Творця.
А відповідь: "Шхіна з ними", тобто, Шхіна дала людині це відчуття, що вона віддалена від Творця. І це – як сказано: "Перш ніж людина молиться Творцеві, Він дає їй бажання й потяг молитися".