122. Зрозуміти те, що пояснено в Шульхан Арух¹

Почуто напередодні суботи тижня глави «Ніцавім», 22 елуля (4 вересня) 1942 року

(переклад з івриту)

Зрозуміти те, що пояснено в Шульхан Арух: закон такий, що людина повинна повторювати молитви Днів трепету² і заглиблюватись у них, через те, що коли прийде час молитви, тоді буде вже знавцем, звичним до молитви.

А справа в тому, що молитва повинна бути в серці, що означає роботу в серці. Тобто, щоби серце згодилося з тим, що людина промовляє устами (а якщо ні, це називається обманом, тобто, уста і серце не у згоді). Тому в місяці елулі має людина призвичаїти себе до величезної роботи. І головне те, що може сказати «запиши нас до життя». Тобто, коли говорить щоби записали нас до життя, щоб також і серце згодилося (щоб не бути як підлабузник), щоб уста й серце його були б у згоді. «Бо людина бачить очима, а Творець бачить серця». І згідно з цим, коли людина кричить «запиши нас до життя», де «життя» означає злиття з життям живих, а це саме тим, що людина бажає працювати вся у віддачі, і всі її думки про власну втіху будуть повністю анульовані.

І тоді, коли відчуває те, що вона говорить, тоді серце її може злякатися, – а раптом (боже збав) буде прийнята її молитва. Тобто, щоб не мати їй жодного бажання для себе. А щодо власних утіх уявляється такий стан, наче вона покидає всі насолоди цього світу, разом з усіма створіннями і друзями, і домочадцями, і всіма надбаннями та майном. І відокремлює себе йти у пустелю, де немає нічого, крім хижих звірів. І ніхто не знатиме про неї та про її існування. І здається їй, неначе втрачає свій світ за одну мить, і відчуває, що втрачає світ, сповнений принадності життя, і приймає на себе смерть, залишаючи цей світ, і почувається так, начебто свідомо вбиває сама себе, коли відчуває таку картину. А є іноді, що сітра ахра допомагає людині змалювати свій стан усіма чорними барвами, – тоді тіло відкидає цю молитву. І виходить, що неможливо, щоби була прийнята її молитва, через те, що сама людина не хоче, щоби прийняли її молитву.

Тому повинна бути підготовка до молитви, щоби призвичаїти себе до неї, так, щоб уста і серце людини були б у згоді між собою. І до цього можна прийти, коли серце згодиться завдяки звичці, коли зрозуміє, що властивість отримання називається відокремленням, а головне це злиття з життям живих, що є суттю віддачі. І завжди мусимо докладати зусиль в роботі малхут, що зветься категорією «писання», а це є поняттями чорнила й чорноти. Це означає, щоб не бажала людина, аби робота її була б саме у властивості «Лівні та Шим’і». Тобто, що лише в час «лавнуніт» (білина) вона «ішма» (почує, дослухається) до Тори та заповідей. А щоби без усяких умов, – чи то в білині, чи то в чорноті, завжди це було б однаковим для неї. І в усіх станах вона повинна слухатись настанов Тори та заповідей.