Про важливість усвідомлення зла

Стаття 2, 1987 рік

(переклад з івриту)

У Зоар, в главі «Берешит», написано так: «Зберуться води під небесами в одне місце і покажеться суходіл». «Зберуться води», тобто Тора, що зветься «вода». «В одне місце», тобто Ісраель. І це те, що написано: «Зберуться води в одне місце», де вода означає Тору, а «одне місце» означає Ісраель, ті, хто отримують Тору, як сказано. Виключаючи народи світу, які не бажали отримати Тору, і тому залишилася земля висохлою і безводною. А Тора є населеним місцем у світі, і нею він існує, а народи світу, що не отримали її, залишилися сухими і безводними». Кінець цитати.

І маємо зрозуміти слова Зоар, те, що він пояснює про загал людський, тобто про Ісраель і народи світу. Адже як це може бути поясненим стосовно однієї особи, тобто коли «Ісраель» і «народи світу» - в одному тілі. Адже, як відомо, Зоар каже, що «кожна людина є малим окремішнім світом, самим по собі», який включає в себе всі сімдесят народів та Ісраель.

А в «Піркей авот» рабі Яаков каже: «Цей світ подібний до передпокою перед світом прийдешнім. Виправ себе у передпокої, для того, щоб увійти тобі в залу». І ясно те, що не належить виправляти будь-що, якщо не знаходимо в ньому якусь несправність. І тому, коли напучують людей щодо роботи Творця, виховують їх шляхом досконалості.

Тобто, оскільки загал налічує багато особистостей, і кожен відрізняється від ближнього свого, як сказали мудреці: «Як їхні обличчя не однакові між собою, так і їхні погляди не однакові», через це існує обов’язок напучувати людський загал так, щоб виховання було одним і тим же для кожного. Тобто, щоб кожен індивідуум мав би контакт з Торою та заповідями. І це так, як сказали мудреці (в трактаті «Мінхот», 99): «Сказав рабі Амі: «Зі слів рабі Йосі можемо навчитися тому, що навіть якщо вивчила людина лиш тільки один абзац вранці й один абзац увечері, - вже виконала заповідь «Хай не відходить книга Тори ця від уст твоїх». Сказав рабі Йоханан зі слів рабі Шимона бен Йохая, що навіть якщо прочитала людина лише молитву «Шма, Ісраель» вранці і ввечері, - виконала «хай не відходить». І цю річ не можна казати перед простолюдом, а Раба сказав: «Заповіддю є казати це перед простолюдом».

Звідси ми бачимо, що є багато різних мір виконання Тори для загалу. І це – з попереднім задумом, тому що люди не подібні один одному. А тому слід зобов’язувати виконувати «хай не відходить книга Тори ця від уст твоїх» - кожного лише за його можливостями. І оскільки весь загал людський вважається одним тілом, виходить, що в загальному сенсі кожен є включеним у спільноту. Отже, є тоді в усій спільноті разом, багато Тори, тобто загалом вивчається багато Тори. Виходить, що читанням «Шма, Ісраель» вранці й увечері, на думку рабі Шимона бар Йохая, людина виконує обов’язок «і розмірковуй (над Торою) вдень і вночі».

І це є новиною щодо рабі Шимона бар Йохая, про якого говорили (в трактаті «Брахот», 35): «Багато хто чинив як рабі Ішмаель, і вдалося їм, і багато хто чинив як Рашбі, і не вдалося їм. Бо рабі Ішмаель каже: «Оскільки написано: «І збереш збіжжя своє», що сказано в писанні? - «Хай не відійде ця книга Тори від уст твоїх». Може чинити буквально як написано? Писання каже: «І збереш збіжжя своє» - існує щодо цього звичай людський». Це слова рабі Ішмаеля. Рашбі каже: «Може бути, що людина оре в час оранки і сіє в час сівби, і жне у час жнив, і молотить в час обмолоту, і віє, коли є вітер. А Тора? Що буде з нею?»

І слід зрозуміти це з того, що каже рабі Йоханан від імені Рашбі (в трактаті «Макот»,99): «Навіть якщо прочитала людина лише молитву «Шма, Ісраель» вранці і ввечері, - виконала «хай не відходить ця книга Тори від уст твоїх». Проте, слід пояснити, що це Рашбі говорить для людського загалу, що може людина виконати слова «хай не відходить» читанням «Шма, Ісраель» вранці й увечері. Але індивідууму він каже: «Може бути, що людина оре в час оранки… А Тора? Що буде з нею?»

І через це слід завжди розрізняти між масами і індивідуумом. Також можна тлумачити це так, що «масами» називається «погляди обивателів», а індивідууми це люди, що мають індивідуальність, - говорять про них, що їм притаманний погляд Тори.

А поняття «погляди обивателів» означає, що ведеться у світі, коли хтось купляє якийсь будинок, то кажуть, що дім цей належить такому-то, тобто дім цей не належить комусь іншому, а виключно йому. І якщо придбає навіть невелику річ, також так само, тобто коли запитують один одного, кому належить ця річ, - вона належить такому-то, який придбав її завдяки зусиллям, які вклав заради цієї речі для того, щоб ця річ була його. І ім’я цієї людини «наречено» цьому предмету.

І так само в служінні Творцю, коли людина докладає зусиль і хоче оплати за свої труди, виходить, що винагорода, яку вона бажає отримати, називається на її ім’я. І вона бажає здобути оплату цього світу і оплату світу майбутнього. Виходить, що все входить до її володіння, і вона є господарем всі цих речей, які придбала завдяки своїм зусиллям.

І ці люди називаються «поглядами обивателів», тому що погляди, те, як вони все розуміють, – це щоб робити все не інакше як для особистої користі. Тобто щоб мати право власності на речі, які людина зможе придбати завдяки своїм зусиллям. А якщо вони не бачать, що зможуть досягти чогось для власної користі, тоді немає в них сили працювати й діяти, коли не бачать, що є тут можливість здобути щось для свого володіння, що зветься себелюбством. І це називається масою, загалом, які є властивістю «обивателі».

Тоді як індивідуум називається «думкою Тори». Тобто, всі ті люди, що належать до категорії індивідуумів, мають думку Тори. Тому що людина бажає скасувати свою індивідуальність, щоб позбутися свого окремішнього існування, бо вона не хоче сама мати ніякого значення. Тобто, вона не бажає бути господарем будь-чого, оскільки бажає вийти з себелюбства і не дбати задля особистої сутності ні про що, а лиш тільки анулюватися щодо Творця. І це є всім її спрямуванням, тобто скасувати своє володіння і хоче, щоб залишилося лише володіння Єдиного, що є володінням Творця. Означає це, що не бажає, щоб було два володіння, а було б виключно володіння Єдиного.

І коли читаємо «Шма, Ісраель», такі люди при промовлянні «Слухай, Ісраелю, Творець – Всесильний наш, Творець – один» спрямовують намір на те, щоб було тільки одне володіння у світі, а їхнє особисте володіння, вони хочуть щоб воно скасувалося, і не було б нічого, крім «Творець – один». І це називається «поглядами Тори», тому що мудреці сказали (в трактаті «Брахот», 63): «Слова Тори існують тільки в тих хто вмертвляє себе за неї», і це означає, що вмертвляє свою сутність, мається на увазі – себелюбство.

Випливає з цього, що індивідуум і погляд Тори є одним і тим же поняттям. Тобто, зміст його – прийти до злиття, що зветься тотожністю властивостей і до анулювання себелюбства, і щоб усе спрямування людини було – скасувати себе перед Творцем. І весь той час, коли людина відчуває, що вона поки що занурена у себелюбство, хоча й виконує Тору та заповіді з усією точністю, але не може побачити себе щирою в цій роботі, щоб сказати, що робота є досконалою. Адже бачить людина: в усьому, що вона робить, поки що бажає вона, щоб увійшло все в її володіння, зване «погляди обивателів», і не хвилює її, що є в неї два володіння. І вона бере близько до серця те, що існують для неї два володіння.

Тоді здатна людина підняти істинну молитву з глибин свого серця, щоб Творець вивів її з себелюбства і ввів у володіння Творця. Тобто, щоб відчувала вона, що немає в світі нічого, крім володіння Єдиного, перед Яким все як ніщо. І через це є особлива форма виховання для загалу, і особлива форма виховання для індивідуума.

Проте, маємо зрозуміти, чому виховують загал шляхом досконалості, тобто в усьому, що вони роблять, відчувають досконалість, як сказано, що навіть Рашбі, який виносить набагато суворіші постанови, ніж рабі Ішмаель, і запитує: «Може бути, що людина оре в час оранки… А Тора? Що буде з нею?», все одно, він каже: «Навіть якщо прочитала людина лише молитву «Шма, Ісраель» вранці і ввечері, - виконала «хай не відходить ця книга Тори від уст твоїх». Тобто, неначе виконала вислів: «і розмірковуй (над Торою) вдень і вночі».

Однак, має загал триматися за Тору та заповіді, і ми бачимо закон в природі, що людина не може нічого робити, якщо вона не бачить просування в своїх справах. І через те, що у загалу є погляди обивателів, то якщо скажуть їм, що існує погляд Тори, вони навіть не зрозуміють, про що з ними говорять.

Бо це подібно до того, якщо хтось розмовляє тільки на івриті, то коли звернутися до нього англійською мовою, ясно, що він не зрозуміє ані слова. Так само і погляди обивателів, якщо вони розуміють лише мову себелюбства, ясно, що не зрозуміють іншу мову, тобто мову віддачі.

А тому потрібно їм якось триматися за Тору та заповіді, адже це нагально необхідно для блага загалу, бо як сказано вище, існує досконалість в загалові з боку його кількості. То якщо скажуть їм, що робота їх недосконала, тоді, зрозуміло, вони покинуть виконувати Тору та заповіді. Тож це зовсім не брехня, боже збав, що не кажуть їм правду. Адже будь-яке тримання за Тору та заповіді це дуже велика річ, тому що «монета до монети скопичуються у великий рахунок», а Ісраель є поручителями один за одного. І якщо так, будь-яка робота, яку хтось вкладає, додається до роботи кожного із загалу.

І це те, як сказав мій пан, батько й учитель, що існує два герої: герой у кількості і герой у якості. Герой у якості це лев, а герой у кількості це сарана, і в обох є сила, яку важко подолати. А тому потрібен загал, бо вони є героями в кількості. І через це кажуть, що коли моляться, навіть не знаючи сенсу слів, - це є річчю великою, бо існує в святих словах велика сґула (чудодійна сила), яка світить навколишнім світлом людині, хоч вона внутрішньо і не відчуває цього.

І якщо людина бачить слова, які вона промовляє, і знає трошки що вони означають, але бачить, що тіло не згодне з тим, що вона промовляє, - не кажуть людині про це. А говорять їй: «Це тебе не стосується, і не зважай на сторонні думки, які підказує тобі твоє тіло, і не згоджуйся з тим, що тіло твердить. Адже «пошана зрештою приходить». Тобто, якщо ти тільки промовлятимеш слова, які наші мудреці впорядкували, щоб ми повинні були промовляти весь порядок молитов і прохань, - то тобі не треба й звертати увагу на все це. Іншими словами, не слід тобі зважати, що там тіло твердить, що ти, мовляв, говориш неправду. Тобто те, що виходить тобі з вуст, все це брехня. Інакше кажучи, ти просиш щось, а по правді ти й сама не рахуєшся зі своїм проханням, з тим, що просиш.

Наприклад, ти кажеш: «Поверни нас, Батьку наш, до Тори Твоєї», а сама ти навіть не думаєш про те, що ти просиш, бо всі потреби твої, те, що ти відчуваєш що бракує тобі, це пошана і гроші, й подібне.» Якщо так, то тіло стверджує речі істинні. Тоді кажуть людині, що нічого тобі й дивитися на те, що тіло твердить, адже те, що воно говорить, воно не стверджує, щоб ти просила насправді про повернення до Творця, а бажає, щоб ти зазнала невдачі, щоб ти не молилася, тому воно звертається до тебе і говорить претензіями праведника. Тож все це сторонні думки і не дивись у той бік взагалі.

А причина того, що напучують людину діяти так, щоб усе, що вона робить,  було досконалим, вказана вище: людина не здатна працювати у будь-чому, якщо вона не бачить там поступу. Як це в процесах, що відбуваються в речах матеріальних. Наприклад, коли людина починає вивчати якийсь фах, столярство, і бачить, що не просувається в професії, то кажуть їй:  «Столярство це не для тебе, а йди та навчайся іншому фаху». І якщо і в іншій професії також не вдається просуватися, тоді кажуть людині: «Ти не можеш продовжувати тут, тому що не видно ніякого поступу в цьому навчанні». І взагалі ця людина не здатна бути майстром, а може вона бути лише простим роботягою.

Так само й тут, в роботі Творця, коли хочуть, щоб людина таки продовжувала цю роботу, тому що в духовному все, що роблять, визначається, з боку загалу, як досконалість, не можна вказувати людині на якийсь недолік в її роботі. А кажуть їй: «все, що ти робиш, є досконалим», тому що монетка до монетки накопичуються у великий рахунок, і жодна дія в духовному не пропадає, бо коли прийде час кінця виправлення, тоді всі діяння виправляться.

Виходить, що не говорять людині, боронь боже, неправду, а достатньо для неї цієї роботи з тієї причини, що вона не придатна до роботи як індивідуум. Бо там навчають людину просуватися контрольовано, тобто – чи справді вона здатна виконати те, що вона просить, інакше кажучи, чи уста і серце її в згоді, - в тому, що вона просить у Творця, - або ж людина бачить, що тіло не згодне з тим, що вона просить. І завжди необхідно бачити свій істинний стан.

А причину того, що ведуться два види навчання, ми бачимо в мудреців, у дискусії школи Шамая зі школою Гілеля в питанні «Як танцюють перед нареченою». Де в школі Шамая кажуть: «Наречена така, як вона є», тобто казати правду, який вигляд вона має. А в школі Гілеля кажуть: «Наречена гарна і цнотлива». І сказали зі школи Шамая до школи Гілеля: «Отже, якби була кульгава або сліпа, кажуть їй: «Наречена гарна та цнотлива»? (І пояснив Раші: «Цнотлива» (івр. «хасуда») – нитка хеседу (благочестя) простягнута над нею»). Але ж сказала Тора: «Від слів неправди віддаляйся». Сказали їм, школа Гілеля до школи Шамая: «За вашими словами, той, хто приніс з базару погану покупку, - хай хвалять йому в очі, чи ганять її в нього на очах? Слід все ж сказати «хвалять йому в очі». І через це сказали мудреці: «Завжди слід поділяти свою думку з людьми». І пояснив Раші: «Завжди слід поділяти свою думку з людьми: чинити відповідно до бажання кожної людини».

І ця тема потребує з’ясування. Якщо чоловік, який не є таким вже й фахівцем, наприклад, в справах будинків, або ж діамантів, візьме з собою людину, яка є знавцем у цих питаннях. І якщо клієнт бажає купити квартиру, яка сподобалася йому, або ж діамант, що припав йому до душі, а та людина, яку він узяв з собою як спеціаліста, бачить, що вони недобрі, то чи можна їй не повідомити тому правду, що це буде поганим придбанням? Чи можна таке сказати? А згідно з тлумаченням Раші, який пояснює: «Завжди слід поділяти свою думку з людьми, - чинити відповідно до бажання кожної людини», тобто якщо той бажає цю погану покупку, то хай скаже йому, - так, дійсно, це добре придбання?

Проте, маємо сказати, що є тут відмінність: якщо людина вже взяла погане щось і в її змозі виправити справу, тобто зрештою не брати цю річ, - ясно, що потрібно сказати їй правду. Тоді як якщо вже взяла цю погану покупку і не в її силах виправити цей стан, тоді не можна казати їй правду, бо що вона виграє з того, що знатиме ту правду? Тільки марно страждатиме.

Тоді можна сказати, як пояснив Раші, - чинити відповідно до бажання кожної людини. А це означає: «бажання кожної людини», це щоб була їй насолода. Тому, якщо скажуть людині правду, вона страждатиме, то не можна казати їй правду, бо це не є її бажанням. Адже бажання кожної людини мати втіху від життя, і це було й метою творіння. А тут, якщо скажуть їй правду, вона страждатиме. Тоді як поки що не купила, і скажуть їй правду, вона буде задоволена цим, тому що тепер, коли знає як воно насправді, не куплятиме погану річ, а візьме добру покупку, яку фахівець порадить їй, і дасть ціну, яку вимагають, за добре надбання.

Те ж саме і тут, в справах роботи Творця. Бо в людей, що належать до загалу, які не бажають або ж не можуть розуміти іншу мову крім мови себелюбства, якщо скажуть такій людині про її роботу, що вона недосконала, то це подібно до того, що сказали мудреці, «той, хто зробив погану покупку». Тобто коли немає вже можливості виправити, не можна йому говорити, що це погана покупка. А слід «хвалити йому в очі», тому що, як пояснював Раші те, що сказали мудреці: «з цього (висновок): слід поділяти свою думку з людьми», - тобто чинити відповідно до бажання кожної людини. І це означає що в разі, коли бажанням людини є лише любов до себе, маємо сказати, що ця робота, яку ти виконуєш ло лішма, є роботою «гарною і цнотливою». Але як можна сказати дві протилежні речі одночасно, тобто робота твоя - ло лішма, і все одно вона є роботою досконалою й доброю?

Однак людина починає розуміти сама, що вона не здатна діяти лішма. Адже вона - як і весь загал, де люди діють виключно ло лішма, тому й каже: «Я не гірша за всю спільноту». А те, що написано усюди, що людина має працювати лішма, то робота ця дана обраним особистостям в кожному поколінні, а не загалу людському, тому що робота лішма є роботою важкою. Тому виходить, що повчають людину відповідно до її бажання.

А от люди, що належать до індивідуумів, мають внутрішній поштовх і не відчувають задоволення від роботи загалу, тому що мають схильність до істини і не здатні розуміти речі протилежні. Тому каже собі: «або я служу Творцю, або я служу собі». Тобто ця людина не знає компромісів, а говорить: «або я вся на благо Творця, а не собі на користь, або для особистої користі і не на благо Творця». І це як сказали мудреці (трактат «Сукка», 45): «Кожен, хто поєднує ім’я небес і «іншу річ» (егоїзм), викорінюється зі світу», а це означає: той, хто хоче працювати на користь Творця і також трохи й на свою користь, викорінюється з вічного світу.

Тому, коли бажанням цієї людини є бачити істину, навчають її критично ставитися до своїх дій. Тобто, чи відповідають одне одному її уста і серце у тому, що вона каже. А якщо ні, вона має докласти зусиль, щоб могла спрямувати намір «в ім’я небес». І тоді навпаки, тіло дає їй зрозуміти, що слід їй знати, що є вона вищою за решту народу, і не рівня вона іншим людям, бо вони належать до маси народу, а їй належить піднятися на рівні, що відносяться до обраних індивідуумів, що в поколінні.

А якщо Творець не допомагає негайно в тому, що людина просить, відразу вона сердиться й говорить: «Щиро кажучи, решта людей, - а вони того сорту, що належать до мас, - коли вони вимагають від Тебе, щоб ти задовольнив їм їхні матеріальні запити, тобто потреби себелюбства, то якщо Ти не відповідаєш їм, я можу зрозуміти, бо вони не гідні того, щоб Ти виконував їхні бажання. Тоді як я звертаюся до Тебе тільки з вимогами про духовне, тобто Тобі ж на добро, бо що я хочу? – щоб працювати для Тебе, служити тільки Тобі, а для себе я не вимагаю нічого, - то чому Ти не допомагаєш мені відразу ж на місці? Тим більше вже досить довгий час я прошу в Тебе, що бажаю працювати для Тебе, тільки от тіло моє не дозволяє мені робити це і я благаю про допомогу Твою, то чому Ти не допомагаєш мені?»

Виходить, що людина приходить з реальними претензіями. І слід зрозуміти: дійсно, чому не відповідають їй? А сенс простий: це тому, що людина приходить з твердженням, що вона права. І виникає питання: у чому її правда? Тоді вона скаже, що ведеться в світі так, що коли хтось бажає зробити добро комусь, тоді той, хто має отримати добро, дослухається до голосу того, хто дає.

І через це тут, в роботі Творця, також, коли людина хоче працювати для Творця, то Творець, виходить, є отримувачем добра, а людина є тим, хто дає. Тому вона й сердиться на Творця, - чому Той не слухає її.

Однак в роботі Творця все назворот тому, як людина думає. Адже тут все подібно до того, як сказали мудреці про дарунок вінчання, де закон щодо того, хто освячує жінку, такий, як сказано в писанні: «Дає їй в руку», тобто чоловік зобов’язаний дати гроші освячення. І все одно, якщо він є людиною поважною, то якщо вона дає гроші освячення, і він каже: «Ось, ти присвячуєшся мені», - вона присвячується. А сенс той, що якщо він є поважною людиною, то тим її задоволенням, коли він отримує від неї, це (отримання) вважається буквально як дарування.

І зі сказаного виходить: те, що людина бажає віддати все Творцю, вона вважається отримувачем. Тобто, якщо Творець прийме її роботу, це буде вважатися, що людина є отримувачем, а не те, що вона є дарителем, як людина думає.

А тому коли вона бажає дати щось Творцю, це вважається, що Творець дає їй. Тоді бачать згори, чи варто давати цій людині задоволення, тобто щоб Творець отримав би від неї. І тому молитва її не приймається негайно, як людина думає, вважаючи себе тим, хто дає.

А коли дарують, не вимагають від того, хто дає подарунки, ніяких умов, а навпаки, може бути що отримувач має виконувати умови, яких вимагає даритель.  

І через це, якщо особа важлива, вважається той, хто дає, отримувачем, і важлива людина може вимагати від дарителя умов, інакше вона не прийме від нього. Так само в роботі Творця, Він також від людини, яка хоче віддати Йому свою роботу «заради небес», вимагає певних речей, інакше Творець не побажає отримати від людини те, що вона хоче дати Йому. І через це повинна людина багато просити у Творця, щоб побажав отримати від неї.

І тільки після того, як Творець бачить, що людина вже готова і гідна того, щоб Творець взяв у неї те, що вона бажає дати Йому, тоді Творець дає їй допомогу, щоб могла вона робити все заради віддачі. А до того людина не отримує допомогу так, щоб вона змогла побачити відкрито, що Творець допомагає їй. А щодо допомоги, яку вона дістає перед тим, як стає гідною робити все заради віддачі, - також і до того без допомоги Творця нічого не відбувається, але  людина не підготовлена бачити це прямо.

І через це людина, яка бажає, щоб Творець допоміг їй, щоб мала вона можливість виконувати те, що сказали мудреці: «Усі діяння твої хай будуть в ім’я небес», мусить спочатку відчути важливість Творця для того, щоб з’ясувати для себе феномен свого даяння, як описано вище у прикладі з поважною людиною. І тоді знатиме: коли вона хоче дати, то хай думає, що йде вона нині отримати від Творця. Тому що коли йдеться про шановану людину, то через те задоволення, що отримує від неї, називається її власне дарування отриманням.

Тому покладено на людину, перш за все, цінувати важливість Творця і шукати собі ради, як осягти Його велич. Тобто, всі дії у заповідях, які вона виконує, будуть з наміром, що завдяки цьому вона осягне велич і важливість Творця.

І це як написано в Зоар про вислів «відомий у воротах чоловік її». Говорить Зоар: «Кожен в міру того, як він оцінює в своєму серці». Бо тільки тоді, в міру важливості й величі Творця, як людина собі оцінює їх в своєму серці, вона починає відчувати, що бажає віддати всі свої діяння, щоб були вони тільки лиш на користь Творцю. І це тому, що вона хоче отримати задоволення від того, що Творець отримує від неї те, що людина бажає дати Йому, - як це сказано про поважну людину.

І при отриманні насолоди - сама ця властивість отримання вкарбована в людину. Тому, коли людина відчуває важливість і велич Творця, і оскільки людина поважна має задоволення від того, що отримують від неї, природно, збуджується в людині бажання, коли вона хоче робити все на благо Творцю. Тобто все, що є в неї, вона хоче віддавати Творцю з причини того задоволення, яке людина отримує, коли віддає Йому.

Але це не називається «віддає заради отримання». Бо «віддає заради отримання» означає, що все йде як у торгівлі, коли покупець дає продавцю гроші, то виходить, що покупець віддає продавцю заради того, щоб продавець дав йому щось за його «віддачу».

Виходить, що є тут дві речі:

а) гроші, які покупець дає;

б) те, що продавець дає йому за це якусь річ.

Тоді як в роботі Творця, коли малий дає великому якусь річ і не хоче нічого натомість, то є тут тільки одна дія. І в цьому слід розрізняти: в одній дії - два наміри. Тобто щодо тієї речі, яку людина дає поважній особі.

Слід розрізняти тут два протилежних наміри:

а) людина дає, і в неї, дарителя, є намір отримати задоволення від віддачі;

б) отримувач цього предмета, який є особою поважною, - його намір дати задоволення дарителю; виходить, що той, хто дає називається отримувачем, а той, хто отримує зветься дарителем.

І зі сказаного виходить, що причиною задоволення, яке відчуває людина від того, що віддає Творцеві, є важливість.  І справа в тому, що дано нам виправлення, що зветься тотожністю властивостей, злиттям, як сказали мудреці про вислів «і злитися з Ним». То слід сказати, що сенс цього, - «як Він милосердний», і має Він втіху від того, що дає створінням, «так і ти милосердний», тобто щоб мала людина задоволення від того, що вона віддає Творцеві. Виходить, якщо віддає Йому і не має задоволення, отже, є недолік в тотожності властивостей.

А саме тоді, коли людина радіє тому, що віддає Творцю, то можна сказати, що є тут тотожність властивостей. Проте, як людина може прийти до такого рівня, щоб тішитися тим, що віддає Творцю? Це може бути тільки тоді, коли вона відчуває велич і важливість Творця. Тоді існує природне задоволення, як сказано в прикладі про поважну особу. Від цього людина може отримати задоволення від віддачі, тому що ця віддача дає їй отримання насолоди. А там, де вона отримує, людина здатна працювати.

Однак, тут виникає питання: як приходять до відчуття величі Творця? Про це сказав мій батько й учитель, що існує така річ, як віра вище знання. І описав таку картину, що буває іноді, коли людина відчуває, що той чоловік – вище за весь загал, і має властивості найбільш шановані в світі. І знаннями своїми він є найбільшим мудрецем у світі. Це – перша категорія.

А друга категорія – це коли людина не відчуває величі й важливості того чоловіка, а вірить вище рівня знання в те, що всі переваги, які тільки існують у світі, є в нього. І якщо віра її стовідсоткова, це подібне тому, як наче вона осягла це знанням. І у вірі вище знання слід розрізняти також два види:

1. Коли людина не має ніякого способу осягти важливість і велич того, і через це вона вірить, що той є людиною найважливішою в світі.

2. Коли є в неї спосіб, як осягти й відчути його важливість і велич, але [не робить цього] через пошану до нього, щоб не ушкодити її тим, що вона почне досліджувати істину. Подібно до того, як людина просить у когось позику і каже й гарантує йому, що поверне йому вчасно. І той, хто дає позику, йде розпитати між людьми, чи вірною є та людина. І може бути іноді, що ця людина, прохач, чує це, і виходить, що вона уражена цим, а вона є людиною шанованою в світі. Отже, через пошану той вірить вище знання, навіть коли є якийсь інший спосіб.

І зі сказаного виходить, якщо людина бажає саме «через те, що слава Всесильного - у прихованні справи», вона хоче вірити у Творця, навіть коли має спосіб, як осягти і знати важливість Творця, все одно вона відмовляється від тих іскор в її тілі, які кажуть їй, - навіщо тобі йти вище знання замість того, що вже є тобі рада, як осягти все в рамках знання. І це ступінь, що існує для тих, які вже удостоїлися трохи духовного, для яких є спосіб, як осягти велич Творця, і все одно вони хочуть просуватися вище рівня знання.

Однак, та ж річ відбувається також в духовній роботі, і це – в підготовці до входу в істинну духовність. Тобто, щоб коли людина приймає на себе вірити у важливість Творця вище рамок знання, вона повинна прийняти на себе, що бажає йти саме вірою вище знання, навіть хай би дали їй розуміння, як бачити велич Творця на рівні знання, - вона більше схильна вибрати віру вище знання. З тієї причини, що «слава Всесильного у прихованні справи».

І це називається, що людина бажає йти вище рівня знання. І саме тоді вона робиться клі, гідним отримання духовного, оскільки не дбає ні про що стосовно себе, а всі її наміри лиш тільки віддавати Творцю. І через це вже немає страху, що коли дадуть їй якесь світіння, то це піде в келім отримання. Через те, що людина постійно намагається вийти з себелюбства.

Бо сказав мій батько й учитель, що оскільки бажання отримувати бажає лише отримувати і не віддавати, то й там, де кажуть йому працювати вище знання, називається це тільки віддавати і не отримувати, тому що людина відчуває страждання там, де вона мусить іти вище знання. І доказом цьому є те, що оскільки тіло дбає завжди про отримання задоволення й насолоди в усьому, що воно робить, і також те, що «вище за рівень знання», якщо людина повинна так діяти, тіло не задоволене цим, - то через це, коли виховують людину йти вище знання, вже тоді починається робота віддачі. І згідно з цим виходить, коли людина віддає перевагу просуватися шляхом вище знання, це є збереженням для неї, щоби йшла правильною дорогою, що є курсом, який приводить до злиття з Творцем.

І зі сказаного випливає, що слід завжди пам’ятати сенс слів «вище за знання» - що людина повинна, перш ніж збирається прийняти на себе властивість вище за знання, змалювати собі, що означає «в рамках знання», тобто те, що її знання каже їй, що задля таких причин варто діяти в ім’я небес.

І людина повинна уявляти собі: яким чином, якщо було так і так, вона була б згодна діяти заради віддачі. Ми бачимо в природі, що коли малий служить великому, має він задоволення й насолоду, і ми бачимо, що є люди, які платять гроші для того, щоб мати можливість прислужитися великому. І коли людина знає й відчуває велич шанованої особи, вона не повинна докладати зусиль для того, щоб тіло побажало служити їй, тому що це запровадив Творець у природу, що існує задоволення від того, що служать великій людині, і скасовують себе перед нею як свічка анулюється перед смолоскипом. Однак це саме тоді, коли тіло відчуває велич і важливість тієї людини. І через це потрібно завжди думати, як осягнути велич і важливість Творця.

А тепер прийдемо до з’ясування слів Зоар, там, де він пояснює вислів: «Зберуться води в одне місце і покажеться суходіл». І це згідно з тим, як ми пояснювали вище про те, що є загал та індивідуум. А загалу притаманні «погляди обивателів», що зветься себелюбством, тобто бажають вони все отримати у свою власність. Іншими словами, хоч і вірять вони у Творця, що Він є Господарем світу, і все записано на Його ім’я, і все одно, коли займаються Торою та заповідями, вони бажають взяти винагороду від Творця за свої зусилля в Торі та заповідях - собі, в свою власність, що і зветься «переводить з володіння у інше володіння». Тобто переводить з володіння Єдиного у володіння багатьох, і зветься це, що вони бажають, щоб було два володіння, тобто володіння людей і володіння Творця.

У той час як індивідуум належить до «поглядів Тори», що має на увазі скасування володіння, як сказали мудреці (в трактаті «Брахот», 63:2): «Слова Тори реалізуються тільки щодо того, хто вмертвляє себе за неї. Як сказано: «Ось Тора: людина, якщо помре в наметі…» І пояснив мій батько й учитель, що людина анулює свою сутність, тобто себелюбство і бажає все робити в «ім’я небес», тобто щоб було у світі лише одне володіння, і це – володіння Єдиного.

І тоді вона може удостоїтися Тори, тому що тоді людина буде в стані тотожності властивостей, що зветься злиттям з Творцем. Отже, зватиметься вона «Ісраель», тобто удостоїться, щоб усі її думка, мовлення і дія, були б «яшар-ель» (прямо до Творця), оскільки всі прагнення – лише аби прийти до віддачі, що зветься тотожністю властивостей, оскільки людина скасовує себе перед Творцем, що і зветься володінням Єдиного, а не двома володіннями, тобто щоб було бажання також і до себелюбства.

Однак, оскільки є правило, що їх в загалі багато, а тому, оскільки думка багатьох має велику силу і панує над індивідуумом, і через те, що загал відчуває себе досконалим в справі роботи Творця, тому думки багатьох з’являються також і у індивідуума. І хоч він і не хоче приймати методику і шлях загалу, все одно вони ослабляють його, щоб не відчував так сильно свій хісарон, потребу. І індивідуум робиться слабшим в своїй духовній роботі.

Тобто тіло каже йому: «Це правда, що ти не є досконалим в роботі заради небес, але це не так вже й страшно, щоб варто було горювати і піднімати за це молитву з глибини серця. Тобто, ти збираєшся сказати: якщо не удостоїшся рівня «надавати задоволення Творцю», ти кажеш про це: «Краще смерть ніж таке життя», - цього ти не зобов’язаний робити. Адже ти бачиш, що весь загал іде дорогою обивателів. Ясно, що було б краще, якби ти міг би все робити заради віддачі. Але маєш просити у Творця, щоб Він допоміг тобі. І якщо ти досі не дістав допомогу від Нього, то ти настільки занепокоєний, що кажеш: «Краще смерть, ніж таке життя»? Але це не так вже й страшно, - подивися зі мною на весь загал.»

І цим людина підкоряється загалу. Означає це, що загал робить її слабкою для виконання дій, які вона може здійснювати, аж поки досягне допомоги від Творця, щоб Він дав їй цю силу і змогла б вона все робити заради віддачі, як вимагає індивідуум.

І коли людина починає отримувати досконалість від загалу, вона вже не може бачити правду, тому що до всякого недоліку, який бачить в собі, вона відразу ж винаходить собі пояснення, яке виправдовує її. І в такій мірі, що людина вже не відчуває, що вона перебуває нині під владою загалу.

І тому, для того, щоб був стан, коли робота відкрита для неї, і щоб не тягнутися їй за владою загалу, з’являється Зоар і дає нам пораду, а вона в тому, щоб людина зосередила все, чим вона займається в Торі та заповідях, в одному місці. Тобто вона має прийти до стану, коли все тільки в одному місці, тобто в одному володінні, а не в двох володіннях.

І тоді людина може сказати: «Слухай, Ісраелю, Творець – Всесильний наш, Творець – один». І це, як сказано вище, «думка Тори». Інакше, тобто за думкою господарів, мусить бути два володіння, одне володіння – Творця, друге володіння – людини. І коли людина перевіряє свою роботу, вона бачить, що немає в неї ніякої належності до злиття з Творцем, яке зветься тотожністю властивостей. І, само собою, вона відкремлюється від життя життів і подібна до народів світу, які не бажали прийняти Тору, а Тору маємо тлумачити як «думку Тори». А бажають вони мати погляди обивателів. А від цього не може бути існування світові. І тим, що людина подивиться на себе і перевірить себе, вона може побачити свій істинний стан на шляхах Творця, - і не буде утягненою за досконалістю загалу, який бажає віддати владу думці обивателів.

І це те, що каже Зоар: «Зберуться води в одне місце». Коли «воду», як зветься Тора, збере в одне місце, тобто з двох володінь, що існують у світі, стане одне володіння, і це зветься «думка Тори». І як завершує Зоар: «Тора є населеним місцем у світі, і нею він існує, а народи світу, що не отримали її, залишилися сухими і безводними».