Стаття 3, 1987 рік
(переклад з івриту)
У Зоар, в главі «Ноах», каже так: «Прийди й дивись, - у всіх в Ісраелі є частка в майбутньому світі». І запитує: про що тут йдеться. І каже, - тому що вони бережуть союз, завдяки якому існує світ. Як написано: «Якби не союз Мій вдень і вночі, законів неба й землі Я не встановлював би». І тому Ісраель, які дотримуються союзу тому що прийняли його на себе, мають частку в світі майбутньому».
І слід зрозуміти, що спочатку він каже: «У всіх в Ісраелі є частка», тобто кожен, хто називається «ісраель», без усяких попередніх умов, мають частку в світі прийдешньому. А потім він пояснює, що не «весь Ісраель», і ставить умови, що тільки ті, хто дотримується союзу. І наводить доказ з вислову, що це ті, які бережуть союз, з того, що написано: «Якби не союз Мій вдень і вночі, законів неба й землі Я не встановлював би». І ще слід зрозуміти, що саме висновується з вислову «якби не союз Мій вдень і вночі» такого, що йдеться начебто про союз.
Отже, в трактаті «Псахім» (68:2) написано: «І так сказав рабі Єльазар: «Якби не Тора, не існували б небо і земля, як сказано: «Якби не союз Мій вдень і вночі, законів неба й землі Я не встановлював би». І пояснив Раші: «Якби не союз Мій вдень і вночі…», тобто вивчення Тори, про яку написано: «І розмірковуй над цим вдень і вночі». Якщо так, випливає з цього, що союзом називається Тора. А тут пояснює Зоар, що «союз» - це «союз обрізання», і вони дотримуються цього союзу».
Щодо справи укладення союзу, яке було у Авраама, про що написано «і уклав з ним союз», пояснили мудреці, що «Творець допоміг укладенню союзу, бо не міг сам укласти союз, а Творець допоміг йому». Маємо зрозуміти це за методикою духовної роботи, що означає те, що не міг укласти союз, настільки, що потребував допомоги Творця.
Також про Авраама з Авімелехом написано: «І уклали обидва союз». І запитав мій пан, батько й учитель, - якщо двоє людей розуміють, що варто їм любити один одного, навіщо мені тоді укладення союзу. Чим допомагає те, коли чинять певну дію, наприклад, укладають угоду, і що це дає нам. Тоді й каже, - це дає те, що укладення союзу має на увазі: оскільки може бути, що з’явиться щось, що внесе розбрат між ними, тому вони й утворюють нині союз, - і так само як і зараз вони розуміють, що існує між ними любов і рівні вони між собою, то союз цей буде існувати, навіть коли потім з’являться речі, що мають внести розлад, - все одно, зв’язок, який вони утворюють наразі, буде назавжди.
Тож згідно з цим ми повинні сказати: якщо потім з’являються якісь речі, які дійсно мають їх роз’єднати, то слід встановити, що кожен з них має йти вище свого знання, і сказати, що вони не звертають уваги на те, що бачать в своїй свідомості, а йдуть вище рівня знання. І тільки в такий спосіб може існувати і союз, і те, що між ними не буде розладу.
Отже, зі сказаного виходить, що чи то кажуть, що союз це Тора, або ж кажуть, що союз – це обрізання, це не означає, що тільки щось одне дає можливість союзу з Творцем, щоб не порушилося укладення союзу, тобто щоб серце людини було у згоді з Творцем. А і Тора, і обрізання, обидві речі з’являються тут аби дати існування укладенню союзу, коли серце людини буде у згоді з Творцем і буде злиття з Ним непорушною основою. Як написано: «Якби не союз Мій вдень і вночі, законів неба й землі Я не встановлював би», - оскільки творення неба й землі було з наміром дати благо створінням. А створіння не можуть отримати благо й насолоду без тотожності властивостей, і це означає, що всі діяння людини мають бути заради віддачі, інакше буде розбрат між створіннями і Творцем.
І заради цього дані нам два союзи, тобто союз обрізання і союз Тори, щоб завдяки обом змогли б ми прийти до укладення союзу з Творцем у вірі вище рівня знання, щоб могли ми робити все заради віддачі.
І це є сенсом «якби не союз Мій». Тобто, якби Я не створив способи, як прийти до тотожності властивостей, не було б можливості отримати благо й насолоду, що є всією метою творіння: «дати благо створінням». І якби Я не підготував способи, як прийти до тотожності властивостей, то не було б потрібно створювати небо й землю. Бо не могли б дістати нічого доброго від створіння. І було б усе створіння позбавленим користі, бо не було б нікого, хто міг би мати втіху від нього. І для цього союзу, що створив непорушну й вічну основу, для допомоги Творцю потрібен був Авраам. І це й є поняттям, що Творець повинен допомогти йому. І це - «і уклав з ним союз», коли Творець допоміг йому, щоб той мав можливість йти вище знання.
А в роботі вище знання потрібно розрізняти три відмінності.
Перша, - коли не відчуває ніякого недоліку в своїй роботі аби мати потребу йти вище знання.
Друга, - коли відчуває свій недолік, але він в стані «некева» (жіноча суть), тобто ослабла сила його як у жінки, іншими словами, немає в нього сили зміцнитися і йти вище знання.
Третя, - коли визначається як «захар» (чоловіча суть), тобто є в нього сила подолання аби йти вище рівня знання.
1) Наприклад, коли людина хоче встати вдосвіта, і її будять, щоби встала, то буває іноді, що вона чує, але не звертає уваги ні на що і продовжує спати. І тоді немає кому відчути свій недолік, тому що відразу ж вона починає дрімати, тож природно, немає в неї часу думати про свій недолік. І через це людина поки що не ввійшла у рамки визначення «людина», коли дано розрізнити між чоловіком та жінкою. Бо «адам» (людина) споріднене з висловом «іш адама» (людина землі), тобто вона обробляє землю для того, щоб дала врожай і плоди, харчувати людей.
І це можна сказати тільки про того, хто відчуває свій недолік і він починає працювати, тобто виправляти цей порок. А якщо хтось не відчуває свого недоліку, то нема про кого й говорити. Тобто, навіть коли повідомлять йому про його хиби, він і не чує. Тому що є в нього багато пояснень про що б то не було. І само собою, не бачить він місця для молитви щоб Творець допоміг йому, аби мав він можливість вийти з нещасть, що насуваються.
2) Коли будять його, він починає думати, що дійсно, я сказав своєму товаришеві, щоби збудив мене. Але ж коли казав я товаришу, що хочу встати вдосвіта, це було тому, що мав я трошки прагнення прокинутися й учитись, і прагнув я до насолоди, яку отримаю від Тори. І, скажімо, навіть коли б і не думав, що матиму велику насолоду від вивчення Тори, все одно, страждань від того, що я повинен встати з ліжка і поступитися насолодою відпочинку, в мене тоді не було. Бо коли я розмовляв з товаришем своїм про те, щоб збудив мене, думав я тільки про насолоду, яку зможу дістати від вивчення Тори, і через це я й сказав йому.
А тепер, коли я лежу в ліжку під ковдрою, а якщо назовні ще й дощ та вітер, ясно що я відчуваю наразі насолоду від спокою. І я повинен вставати? Звідки я знаю, що від вивчення Тори я отримаю більше насолоди? А отже краще мені вдатися до принципу «сиди й не роби нічого», бо сумнівне не скасовує певного. Адже від спокою явно є мені насолода, а від вивчення Тори - не світить мені, що матиму я насолоду.
Але потім з’являються в нього думки, що адже вивчали ми, що потрібно йти вище рівня знання. Тобто, не дивитися на те, скільки насолоди буде мені, так щоб це було виміром для мене, а потрібно працювати в ім’я небес. А коли так, то чому я роблю ці розрахунки, тобто – скільки я виграю з цього. Ні, мені слід робити розрахунки – чи цією дією, яку я роблю, я виконую заповідь Творця, і Він тішиться тим, що я слухаюсь Його. То чому є в мене інші думки, думки себелюбства? Проте, що я можу вдіяти тепер, адже не здатен я перебороти свої думки. Виходить, що він таки називається робітником Творця, і хоче подолати чужі думки, тобто ті думки, які є чужими шляху Тори. І називається це, що він в стані «некева», тобто ослабла сила його як у жінки, бо бракує йому сили подолання.
3) Коли властивість його - «захар», тобто має він силу подолання. І тоді, коли будять його, і якщо приходять до нього думки «чого це тобі вставати, покидати спокій, яким ти тішишся? Певно, що ти думаєш, що коли встанеш з ліжка і підеш вчитися, матимеш більшу насолоду ніж та, що маєш тепер, - але звідки ти знаєш, що буде так?» І [тіло] дає йому відразу пораду, щоб перевірив, чи дійсно це так. І каже йому, - що за смак маєш ти зараз від навчання, з того, що ти думаєш отримати потім? І відразу з’являються йому такі смаки, що аж «світ тьмариться для нього». Тобто, з’являються картини приховання, іншими словами те, що приховує від нього життєву силу, що в Торі. І тіло запитує його: скажи по правді, чи до такого ти прагнеш?
І якщо цей чоловік – справжній мужчина, що зветься «муж війни», каже він тілові своєму, - все так, те що ти кажеш, тобто згідно з твоєю думкою ти маєш рацію, але та основа, на якій я будую свої заняття в Торі та заповідях, - вона базується на «вище рівня знання». А це означає: знання наполягає, що бажання отримувати задоволення й насолоду – воно визначає, чи варто працювати, чи ні. А «вище за знання» означає, що людина працює заради віддачі. Тобто бажання отримувати і не повинно згоджуватися з цим, бо постанову виносить бажання віддачі. Тобто, якщо він вірить, що буде з цього задоволення для Творця, від тієї дії, яку він хоче зараз виконати, відразу він готовий зробити це, не відкладаючи ні на мить. І хоч тіло стверджує щось навпаки, проти цього, все одно він має силу подолати його. І це називається «захар».
Однак, після того, як людина пройшла і завершила ці три стани в духовній роботі:
а) коли вона ще не відчуває свого недоліку, щоб свідомо просити Творця аби допоміг їй;
б) коли вона таки відчуває свій порок, але не має сили подолання, і це називається станом «некева»;
в) коли вона в стані «захар» і «муж війни», тобто таки може перебороти свій недолік, - тоді приходить людина до стану суботи, тобто до відпочинку від своєї роботи, що зветься «шість днів працюй, а в сьомий день відпочивай».
І цим слід пояснити слова «Ось породження Ноаха, Ноах чоловік праведний». Ноах є категорією «найха» (спокій, відпочинок), як написано в Зоар. І тому називається праведником, тому що має спокій. Бо Зоар каже, - там, де є клопіт, є сітра ахра. Отже, природно, той, хто є праведником, неможливо, щоб мав він клопіт. І як сказав мій батько й учитель, там, де світить святість, там людина скасовує себе як свічка перед смолоскипом, і не можна про це сказати, що є для тіла клопіт, тому що святість є джерелом блага й насолоди.
Проте, коли є в людини контакт з сітрою ахрою, коли вона облачається в людину, в її себелюбство, зване отриманням заради отримання, у властивість, на яку було скорочення й приховання, то святість не може розкритися там, і тільки лиш приховання перебуває в цьому місці, тобто не світить там благо й насолода, а навпаки. А те, що ми кажемо: «Бо вони життя наше й довголіття наше і над ними будемо розмірковувати вдень і вночі», або ж коли ми говоримо: «Привабливіші за золото й численне червоне золото, і солодші за мед і стільниковий мед», це тоді, коли є в людини келім, пристосовані для цього, звані келім віддачі, що дає нам стан тотожності властивостей. І тоді отримання насолод відбувається «заради віддачі». Інакше, тобто якби світили світло й вище благо в келім отримання, отримувачі ще більше були б віддаленими від Творця. А мета полягає в тому, що повинні бути злитими з Творцем, як написано: «А ви, злиті з Творцем Всесильним вашим, живі ви всі сьогодні».
І зі сказаного випливає: той, хто є праведником, немає при ньому місця для сітри ахри, а є там місце для душевного спокою. І це є феноменом суботи, як написано: «Бо в (день) цей скінчив роботу й відпочив», і через святість суботи немає нині місця для роботи.
Проте, мудреці сказали (в трактаті «Авода зара», 3:1) так: «Сказав їм Творець: «Найдурніші ви в світі, - адже хто клопотався напередодні суботи, той їстиме в суботу, а той, хто не клопотався напередодні суботи, - що їстиме в суботу?»
А сенс цього: той, хто мав клопіт, тобто була в нього робота й докладав зусиль з сітрою ахрою, яка заважала йому йти дорогою лішма, тобто під час роботи він відчував, що не може подолати зло в собі, -і це тому, що не удостоївся поки що увійти в святість. Але він вірить, що коли ввійде у святість, то сітра ахра певно анулюється як свічка перед смолоскипом, і не буде йому тоді ніякого контакту з сітрою ахрою. Виходить, що він знає, що бракує йому тільки одного, - щоб Творець допоміг йому і дав би йому досягти трохи святості. Тоді само собою все з миром прийде на своє місце.
І через це, в час роботи та клопотів, людина молиться з глибини серця, щоб Творець допоміг їй і відчуває при цьому, що без допомоги від Творця вона не досягне нічого. А це відчуття, що є в людини, що Творець може допомогти їй, утворює в людині клі для отримання помочі від Творця, тому що хісарон називається клі для отримання наповнення. І через це віра, якою вона вірить у Творця, як написано, «бо Ти чуєш молитву кожних уст», - це утворює клі для отримання допомоги.
І цим зрозуміємо поняття «той, хто не клопотався напередодні суботи», тобто не працював з собою щоб діяти заради віддачі і бачити, що не може перемогти сам, без допомоги Творця, то природно, не має він і місця для молитви, яка є клі для отримання допомоги Творця. А правило таке, що немає світла без клі, а якщо так, то нам потрібна підготовка для того, щоб було що їсти в суботу, адже «шість днів діяння», вони є підготовкою для отримання світла суботи. А «суботою» називається вище благо, яке залучається аби наповнити порожні келім, що очікують на поміч Творця.
І це як написано: «Світло, що в ній, повертає людину до добра». Як написано про суботу: «І всі закони зароджуються від неї, і немає іншої влади в усіх світах крім неї». І зі сказаного виходить, що після клопотів з сітрою ахрою, коли відчувають хісарон, що зветься клі, тоді можемо прийняти стан суботи, що зветься припиненням роботи і спокоєм.
А тепер зможемо зрозуміти те, що ми запитували. Він каже там: «Усі в Ісраелі - є в них частка в майбутньому світі, без жодних умов». А потім він говорить, що саме ті, хто дотримувалися союзу, а не «весь Ісраель».
І цим слід пояснити слово «Ісраель», що це – «яшар-ель» (прямо до Творця) і означає це, що все, що він робить, він бажає, щоб усі його діяння були спрямовані прямо до Творця, а не на особисту користь. І це так, як ми пояснили про вислів «хай не буде в тебе чужого бога і не поклоняйся чужинському богу».
І тлумачили мудреці: «Який то «чужий бог» в тілі людини, - я сказав би, що це зле начало».
І слід зрозуміти це, - адже також і добре начало, воно в тілі людини, як написано в Зоар: «Бо люди-брати ми», тобто що зле начало і добре начало близькі один одному, одне по праву руку людини, й одне – по ліву, тобто зле начало з лівого боку, а добре начало – з правого.
Отже, ми бачимо, що і добре начало воно також в тілі людини. А коли так, що означає те, що сказали, - «зле начало, воно в тілі людини». Слід пояснити це за нашою методою, що зле начало, воно дбає і прагне, щоб усе, що воно робить, увійшло б у тіло людини, а це означало б, що все буде для особистої користі, що і зветься «в тіло». Тоді як добре начало жадає щоби всі його діяння були б за межами тіла, і це зветься що все прагнення його – прийти до того, щоб усі діяння людини були в ім’я небес, а не для особистої користі. І цим можна пояснити слово «ісраель», що сенс його «яшар-ель», що всі його дії будуть тільки лиш в ім’я небес.
І в тому ж плані наведено в тлумаченні мудреців («Єрусалимський Талмуд», 9:1): «Сказав рабі Леві: «Серце й око - два спільника в гріху, як написано (в «Мішлей): «Зверни, сину, серце своє до Мене і очі твої шляхів Моїх дотримуватимуться, сказав Творець, якби дав ти Мені серце і очі свої, знав би Я, що ти Мій».
Виходить з цього: те, що ми кажемо «обирає народ Свій, Ісраель», - коли зветься, що людина належить до народу Творця? Це тоді, коли вона звертає туди свої очі та серце, тобто все, на що вона дивиться і до чого серце її прагне, - вона намагається, щоб усе було на благо й на користь Творця, а не для особистої користі. Це і зветься «Мій ти», що означає – ти належиш Мені, і тоді людина включається в Його народ, «яшар-ель».
І сказаним слід пояснити – «у всіх в Ісраелі є частка в майбутньому світі». А потім він пояснює, що це - «Ісраель». І каже, що тільки той, хто зберігає союз, на якому стоїть світ, той називається ім’ям Ісраель. А інакше, тобто той, хто не дотримується союзу, завдяки якому існуватиме світ, не належить до категорії «Ісраель», а належить до народів світу.
А який то союз, завдяки якому існує світ? - це те, як сказано вище, коли людина укладає союз з Творцем, щоб усі її дії були тільки на користь Творця, і це називається «заради віддачі», і саме завдяки цьому буде існування світові. Тобто, світ створено для того, щоб дати благо Його створінням. А весь час, коли немає тотожності властивостей, не можуть благо й насолода облачитися у створіння.
І виходить, що все створення світу, яке сталося аби дати благо Його створінням, було дарма, бо немає того, хто отримав би благо й насолоду. Тоді як завдяки союзу з Творцем будуть створіння підготовлені для отримання блага й насолоди. А для того, щоб прийти до союзу, є Тора і обрізання, тобто все, що ми робимо, потрібно спрямувати на те, щоб цим удостоїлися ми укладення союзу з Творцем навіки. І головним чином маємо вірити, що Творець, Він чує молитву кожних уст, і завдяки цьому будемо визволені.