Порівняльна оцінка науки Ісраеля та наук зовнішніх

(переклад з івриту)

Критерій для оцінки науки

Кожна з наук світу оцінюється відповідно цінності практичної користі, яку вона приносить. Що є метою, в яку поціляють усі стріли вивчення науки. І тому ніяк не можна уявити науку без якоїсь мети, - крім іграшкових задач, якими займаються малі діти, бо для проведення часу вони дані їм, і це й є їхньою метою, згідно з їхнім власним рівнем. Тому наука оцінюється не гостротою аналізу та поінформованістю, а за важливістю та перевагами практичної користі, котру вона дає.

І ось, ти бачиш, що практична цінність будь-якої зовнішньої науки, - в користі для матеріальності, яка безсумнівно, безслідно минеться, сьогодні чи завтра. І якщо так, то «досить обговорюваному бути темою».

І при тому, що наука має велику перевагу над цією «користю», бо в якому стані вона б не була, вона все ж є духовною сутністю. Але ми вже говорили, що наука судиться за ціллю, якою є – залишитися існувати повік, і якщо ціль спрямована на річ, що минає й зникає, то й вона зникає разом з нею.

Отже, тепер ми маємо міру конструктивності, аби виміряти важливість науки Ісраеля порівняно з зовнішніми науками. Адже вся її тематика є ніщо інше, як урозуміння шляхів, якими Творець управляє Своїми створіннями, і злиття з Ним. Виходить, що вся сутність цієї науки спирається на Творця. А оскільки немає такої міри, якою можна оцінити важливість Творця для створінь, які Він створив, тому неможливо оцінити велич науки Ісраеля порівняно з зовнішніми науками.

І внаслідок того, що головна тема нашої науки це Живий назавжди і Вічний, тому вся наша наука також залишиться навічно. І оскільки ціль її знайти милість Творця в наближенні до Нього, що є найславнішою з усіх цілей, які можуть бути уявленими, тому той, хто займається нею, не говорячи вже про того, хто удостоївся її, - саме він є найславнішим в роді людському.

Немає прихильності до дурнів

Але «немає прихильності до дурнів», і тому нечисленні вони, дім Ісраеля, як сказали мудреці: «Тисяча людей входить до Писання... сто до Мішни... десятеро до Талмуду, виходить з них один (на світло)». «Бачив я тих, хто піднімається, і нечисленні вони». І було це через багато причин, а головне, що кожен, хто приступає до науки, бажає скуштувати в ній повною мірою, і навіть найменший, як його оцінюють ті глупаки, він все ж таки, [бажає] знати праведність управління Творця.

І це начебто обов’язок, знати, і можна було б повідомити це в дусі того ж дурня, але «Що зробимо сестрі нашій в день, коли мова йтиме про неї...», бо науку нашу можна витлумачити всіма сімдесятьма мовами, крім мови черева, бо поняття цієї науки не потребують мови черева. І це те, що ми бажали пояснити, і пояснимо це в окремій статті, бо це початок замішання та його кінець.

І життям скрути живи

Іди й учи, і знайдеш, що одна обов’язкова умова є близькою до всієї науки, і навіть до зовнішніх наук, і це: «І життям скрути живи». Бо широко відомою річчю є те, що кожен, хто удостоївся називатися мудрецем, нехтує всіма тілесними насолодами. І згідно з мірою виснаження, котру обрала душа його, страждати від гіркоти труда, домагаючись мудрості, - точно в тій мірі знаходить її.

Коли так, треба поставити одне серйозне питання всім мудрецям світу разом: «Адже вся ця любов виходить з точки його суті та плоті, і повертається в точку його суті та плоті, і якщо так, то як могли помилитися всі мудреці, люблячи науку, початок і кінець якої є нічим іншим як утомою для плоті.

Проте, кожен, хто має досвід в цьому, знає, що існує одна річ у світі, найкраща за всі насолоди, які можна уявити, і це - отримання визнання у створінь, і варто розточити всі сили й тілесні насолоди, аби досягти цю принаду в великій мірі. І це приваба, на яку спрямовані очі найкращих людей в усіх поколіннях, і ради цього киплять і парують, як заради життя плоті.

Так от, кожна наука, має вона свою власну мову, яку опорядили перші представники цієї науки, і пояснили свої тенденції її висловами. І мова визначається як центральна властивість, що близька до сутності цієї науки, і близька тим, хто займається нею, бо велика можливість існує в цьому, - зробити лаконічним викладення і посилити пояснення.

Представники науки істини – і представники зовнішніх наук

Таким чином, відповідно до важливості науки істини, зрозуміло всім, що умова, яка діє в науці взагалі, - діє також і в ній. Тобто, знецінити все тілесне життя; і в додаток до цього, треба знехтувати також загальною принадою, тобто визнанням у створінь.

Вчений у зовнішній науці нехтує матеріальним життям аби врятуватися від тринькання часу, дорогого йому для осягнень, - бо це те, що відбувається з усіма глупаками разом, які через пристрасть до тілесного життя витрачають на нього весь свій час. І від цього рятується вчений, як від погибелі, тому що вибирає для себе знецінити тілесне життя. І натомість, за той же час, осягне науку.

І від цього проведи аналогію з ученим в науці істини, який, поки не знецінить для себе загальну привабу, тобто добитися визнання у створінь, - доти він абсолютно не готовий осягнути цю науку. Бо розтринькає свій час на досягнення визнання у створінь, і уподібниться дурням, що витрачають свій час на життя плоті. Адже не матиме він серця, вільного для осягнення мудрості, чистої та простої, і не готовий буде удостоїтися милості в очах Творця. І це річ проста.

І з цього зрозумій причину того, що наша наука не знайшла визнання у створінь в світі, і навіть за другорядну науку її не вважають

Бо через підміну тем з’являється в них помилка. Адже представники зовнішньої науки, - оскільки вся їхня мета дістати визнання публіки, - докладають зусиль аби знайти зовнішнє вбрання для своєї науки, щоб було прийнятне навіть серцю глупаків. Адже ті є основною частиною населення, а також тими, хто розповсюджує все, що рекламується.

Приховання науки істини від глупаків

Але не так це у вчених науки істини, вони не мали інтересу, щоби показати свою науку частково, такою мірою, щоб це було прийнятно серцю дурнів. Тому що немає прихильності до цих дурнів.

Я хочу сказати, що навіть якщо постараються мудреці покоління зрозуміти сенс істини, щоб було це прийнято ними, - при всьому цьому, не з цієї причини входитимуть в «Писання».

Бо немає іншого бажання у дурнів, як лише відкрити своє серце до речей близьких їм, тобто тих, що належать до насолод плоті. Як я пояснив, дурень залишається в своїй дурості не тому, що гидиться мудрістю, а через свою близькість до людських насолод, адже всіх днів його життя недостатньо, аби задовольнити «половину його жадань». Тому немає в нього вільного часу для цієї науки, навіть хай вона й подобається йому. І навіть відомі вчені зовнішніх наук вважаються глупими й матеріалістичними порівняно з цією мудрістю, - через свою близькість до пошуків визнання в очах створінь, що по відношенню до цієї науки повністю дорівнює пристрастям тілесного життя і розкошам тіла.

Наші мудреці не розкрили розвиток, що дає наука істини

Оскільки це так, не розкрили наші мудреці для глупаків нічого про розвиток, що дає наука істини. Бо це є великим гріхом, як сказали мудреці: «Так само як є заповідь для людини сказати те, що буде почуте, так само заповідь для людини, щоб не говорити те, що не буде почуте». І як написано в Зоар, в багатьох місцях: «Горе, якщо скажу, горе, якщо не скажу. Якщо скажу, знатимуть грішники, як служити Господарю своєму...» І це через цінність науки, щоб не робити її пустопорожньою розмовою в устах глупаків, без потреби, бо ті, хто живлять пристрасті свого серця, певно не отримають поживи від сяйва Шхіни, і так визначають мудреці: «Кожен, хто гордує...»

І це є причиною того, що кожного разу, коли простирається над поколінням злодійська влада, - відразу присуджують вони нашу святу Тору до спалення. Як це траплялося з нами багато разів, а також і в цих поколіннях. Бо бридкою була їм наука єдиності Творця, котра завжди як колючки в очі дурнів. Як я пояснив, - не знаходять в ній жодної користі аби наповнити своє смердюче жадання. І навпаки, ще й ошукують себе через неї, тим, що не можуть насолодитися і не втішаються прилюдно від нечистоти, і тому подібне. Адже для їхніх сердець лише це є вищим ступенем раювання.