П’ятниця, переддень суботи глави «Екев», 5 серпня 1955, Лондон.
(переклад з івриту)
Друзям, хай живуть вічно.
«І буде, «екев» (внаслідок) того, що послухаєтесь», - заповідей, які людина топче п’ятами своїми (п’ятка - івр. «екев»)...» («Ялкут»).
І пояснив мій пан, батько і учитель, що йдеться про віру, бо це річ легка в очах людини, тож топче вона її своїми п’ятками.
І аби зрозуміти це з більшою ясністю, з’ясуємо те, що сказали мудреці (у «Мідраші Танхума»), де сказано так: «І буде внаслідок» - це те, що каже писання: «Чому боятися мені в дні лиха? Гріхи п’ят моїх (дрібні гріхи) оточують мене» («Тегилім», 49:6). Хай благословиться ім’я Творця, який дав Тору Ісраелю, і є там 613 заповідей, і є серед них легкі та суворі. І через те, що є в них заповіді легкі, на які люди не зважають, а кидають під ноги, тобто – «вони ж легкі» … - тому Давид страшився дня суду й казав: «Володарю світу, не боюсь я суворих заповідей, що в Торі, адже вони – суворі, а чого я боюся – заповідей легких, бо може переступив одну з них, а також: чи виконав, чи не виконав, - адже була вона легкою. А Ти сказав: «Будь уважним у легкій заповіді так само, як і в суворій”, - тому й сказав: «Чого боятимусь у дні лиха?» - і написано: «Також і раб Твій обережний з ними, дотримуючись їх, внаслідок того, що великою є оплата за них».
І маємо запитати: відомо те, що набагато легше виконувати легкі заповіді, ніж важкі та й сенс поняття «легкий» - це те, що легше зробити, а «важкий, суворий» - те, що важче виконати. То чому він боїться, що може переступив заповіді, які легко виконуються, легше ніж ті заповіді, які важко виконати? А потім наводить слова Мідраша, бо оскільки боявся легких речей, тому закінчує: «Також і раб Твій обережний з ними, дотримуючись їх, внаслідок того, що великою є оплата за них», бо необхідна увага й велика осторога для того, щоб виконувати легкі речі, - більші ніж речі важкі. І слід зрозуміти, що поняття «легкі» і «важкі» - це визначають люди: яка з них зветься легкою, а яка - важкою. А позаяк люди завжди близькі до зовнішньої сторони речей, тому вони знають, що слід бути уважним до дій, бо вони відкриті для всіх. Тобто, в кожного є міра і вага, щоб бачити: скільки дій зробив сьогодні й скільки годин займався вивченням Тори. І ближній, коли бачить, що людина виконала декілька заповідей, і просиділа декілька годин, вивчаючи Тору, - поважає її і шанує. І Боже збав, якщо не побачить добрих справ ближнього свого, - тоді він наче бачить, в якому низькому стані перебуває його ближній, і що він вже далекий від Тори та духовної роботи. Адже він не може бачити нічого крім того, що на виду, і тому називаються дії в заповідях – суворими.
І вони дійсно, якщо по-правді, є суворими. Адже вся суть святості, вона в «зробимо й почуємо». Отже, головне – це дії, бо лише діяння приведуть до «почуємо», що зветься категорією лішма, і тільки через ло лішма прийдемо до лішма. А без дій неможливо прийти ні до одного духовного ступеня.
І тому суспільна думка встановила, що оскільки головне це дія, і вона річ найсуворіша, зробили через це думку, тобто намір, чимось несерйозним та нікчемним. Тобто, не слід гаяти часу й зусиль на це, бо ж найсуттєвіше – це дія.
І хоч воно й правда, що головним є дія, але це лише в сенсі засобу, тобто основний спосіб для того щоб прийти до лішма - це дія, але через це люди покинули бажану ціль, якою є – виконувати заради небес. Бо в заняттях Торою та заповідями криється чудодійний засіб очистити тіло, щоб прийти до лішма, але вони покинули мету й кінцеву ціль, і зробили практичну дію кінцевою ціллю. І вона в них є річчю найбільш суворою.
А з думки, якою є намір, щоб було лішма, зробили річ «легку», тобто коли хтось лише займається Торою та заповідями й не зацікавлений докладати зусиль, щоб намір його був лішма, вважається це в них як легкий проступок, і не варто клопотатися цим. Бо навіть якщо трудитиме себе в цьому, ніхто не побачить, наскільки він докладає зусиль для того, щоб поважали його, бо загальним шляхом є тільки ло лішма.
А для того, щоб люди на початку духовної роботи йшли шляхами ло лішма, було необхідно, щоб вони не бачили істини, тобто щоб взагалі не звертали на це уваги, бо річ ця - легка, і над нею не варто працювати. Інакше, якщо з самого початку, коли входить в роботу Творця, побачить серйозність, що є в цьому, тобто як сказали мудреці: «Той, хто навчається ло лішма, - краще було б йому не народжуватися», - то хто захоче входити в цю роботу?
І оскільки немає іншого шляху увійти в лішма, як тільки саме «із ло лішма приходять до лішма», само собою, була потреба приховати правду й казати, що найбільш суворою річчю в цій справі є практична дія, а думка, вона не така вже й важлива.
Тож поняття «легкий» маємо пояснити від слова «легкість», - те, що не настільки вже й важливе, а суворим називається щось важливе. І ще слід зрозуміти, що це від слів «легка (івр. «кала») і зневажена», і «калон» (неслава). Тобто в час, коли людина починає працювати над наміром цієї роботи, - вона вже зневажена серед людей, бо хоча головним наміром має бути – удостоїтися віри, але в природі людини шанувати розум, а не те, що вище за розум.
І цим можна пояснити слова з «Мідраша», де сказав цар Давид: «Чого я боюся?» – легких заповідей, бо може порушив одну з них і - чи виконав, чи не виконав через те що була вона легкою, а Ти сказав: «Будь уважним щодо легкої заповіді як і щодо суворої». І необхідно зрозуміти, що означає: «чи виконав, чи не виконав», «чи не повинен він знати, якщо виконав?» - то чому він не пам’ятає.
Проте, як зазначено вище, про «легкі», тобто про намір лішма, - цього людина не може знати достеменно, чи був намір її в ім’я небес. Бо відносно заповідей суворих, тобто щодо практичних діянь, знаю, що я сторожко ставився до них, оскільки щодо них існує суспільна думка, що, мовляв, слід дотримуватися дій. Але стосовно наміру: про це немає схвалення від загалу, бо люди не тримаються того, щоби намір був заради небес, тому боявся він, що може не був його намір належним. І про це завершує мідраш: «Також і раб Твій обережний з ними, дотримуючись їх, внаслідок того, що великою є оплата за них». Тобто, завдяки страху, коли боявся, щоб не йти за масами, які вважають, що намір, якщо він не такий як треба, це не таке вже й велике порушення, - налаштував я себе на збереження і увагу щодо внаслідок (екев), тобто наміру, адже люди думають, що це «п’ятка» (також «екев»). І удостоївся стану лішма на постійно, щодо всіх діянь, щоб були виправленими в нього, навіть вчинки в минулому.
І це є сенсом: «І буде, внаслідок… заповіді, які людина топче п’ятами». Тобто, загальна думка така, що не такі вже й великі заборона й порушення, якщо хтось не дуже дотримується того, щоби намір був лішма. І через таку роботу людина приходить до «порушив і повторив», і це зветься що «топче п’ятами», і не звертає уваги на це, тому що загальна думка їй у поміч.
Але маємо знати, що це є виправленням для світу, щоб не бачили істини. Бо не кожна людина спроможна йти дорогою істини, як сказали мудреці: «… один виходить до світла», і тому не показують людині її справжній стан на шляхах Творця. Тобто, щоб мала вона змогу займатися Торою та заповідями й думати, щоби весь її намір був заради небес, як сказали мудреці: «Людина не бачить боргу за собою», - тому судить себе завжди на шальку заслуг.
Тоді як той, хто звичний до духовної роботи, і бажає побачити істину, щоби йти за нею, і все його прагнення це виправити свої діяння, тоді, за мірою його жадання до істини, буквально тією ж мірою показують людині з небес її справжню «величину», наскільки вона віддалена від роботи лішма. І через це людина змушена перебувати в стані ницості, оскільки вона (бачить) зло, що в її нутрі більшим, ніж у всіх сучасників. Бо маси не бачать істини, те, наскільки вони перебувають під владою зла, а роботу на благо небес ще й не почали. А вона, людина, бачить, наскільки позбавлена вона хоч якоїсь можливості зробити хоча б щось на благо небес, і, само собою, відчуває себе відокремленою від Творця.
І почувається людина мертвою, тому що відділена від Життя живих, і оскільки відчуває смак смерті, само собою, вона перебуває в остаточній ницості, бо немає більш ницого за мертвого. І тоді кричить: «Краще смерть мені ніж таке життя», - бо тоді вона принаймні не завдаватиме шкоди Торі та заповідям, користуючись святим заради власної користі, бо наразі вона відчуває, що користується святим для потреб буденного.
І через це, в тій мірі, якою йде шляхом правди, людина робиться, природно, ще більш нікчемною. І це є ознакою, що той, хто гордує, ще не удостоївся бачити правду, і ясно, що немає ницості, більшої за це, тому що перебуває, весь цілком, під владою неправди.
А є такі, що примудряються пишатися тим, що бачать істину. Тобто, попри те, що бачить по собі, що повністю відданий під владу зла, і не в силах він нічого зробити заради небес, і бачить, що є в нього зла більше, ніж у сучасників, - і все одно такі люди пишаються, кажучи, що мають перевагу тим, що бачать істину. Тоді як інші люди не бачать правди, того, наскільки вони перебувають під владою зла. А ці радіють і веселяться в роботі в Торі та заповідях, незважаючи на те, що насправді це не заради небес, -(але ж ми бачимо правду!) - тому вони і пишаються цим. І не відчувають ніякої ницості.
Але це подібно до групи хворих людей, яких поклали в лікарню й лікарі виявили, що всі вони хворіють на рак, не про нас буть сказано. І одному з них лікар відкрив це, сказавши йому: «Знай, синку, - не можу я зарадити тобі, адже в тебе рак, не про нас будь сказано». І цей чоловік, безумовно, стає зануреним у свої турботи та лиха, адже він знає, що жити йому лише лічені дні й, що він, зрештою, приречений вмерти, і не залишилося йому що робити, як тільки молитися Творцеві.
Тоді як ті люди, яким лікар не відкрив, що за хвороба в них, вони раді й веселі, і живуть собі безтурботно. І коли хвороба їх не гнітить, вони думають, що скоро вийдуть з лікарні й повернуться по домам, і влаштують дружню вечірку, оскільки відчувають, що вони вже здорові й бадьорі.
І ясно, що не спаде на думку тому чоловікові, який знає, що в нього рак, підноситися над ними й казати, що він вищий за них. Тобто, що є в нього більше життєвої сили й радості від того, що він знає про себе, що він онкологічно хворий. Адже ми на свої очі бачимо, що той, хто знає, що має цю хворобу, вже не дбає ні про що й не цікавить його нічого, крім лише однієї турботи: як би видалити рак зі свого нутра.
І немає йому змоги брати участь у радості решти хворих, які не знають, що є в них ця хвороба. А те, що лікар виписав їх з лікарні, це не тому, що вони вже здорові, а тому, що немає в нього ніяких ліків проти їхньої хвороби. А вони думають, що причина того, що виходять з лікарні це те, що вони вже здорові.
Так само й в роботі заради Творця. У того, хто бачить, що зло в його нутрі діє на повну силу, і розкрили йому з небес правду, що немає жодних ліків його хворобі, а лише Творець може допомогти йому. Як сказали мудреці: «Зле начало людини посилюється проти неї щодня, і якби Творець не допоміг їй, не подолала б його», - отже, немає місця пишатися тим, що розкрили йому правду, а іншим ні, як у наведеному прикладі.
Витікає з цього, що ницість, яку людина відчуває, свідчить про неї, наскільки вона йде шляхами правди, і тільки, коли бачимо правду, тоді є місце для істинної молитви з глибини серця. Бо лише тоді вона може сказати: “Володарю світу, якщо Ти не допоможеш мені, не бачу я жодного способу, що допоміг би мені вийти з себелюбства й удостоїтися сил віддачі та віри в Творця”.
Тому порядок такий, що людина мусить почати роботу в ло лішма, а потім їй слід старатися заслужити йти шляхами істини, і прийти до лішма.
І це те, що сказано про Яакова, - як пояснив Раші, він підготував себе «до подарунка, до молитви й до війни». І слід запитати в непрямий спосіб, - як може бути, що Яаков даватиме подарунок Ейсаву, що в його нутрі, і як можна давати подарунок злу, що в нутрі людини. Однак, як сказано вище, початок роботи – в ло лішма, тобто, коли починають процес духовної роботи, то обіцяють тілу, що буде йому з цієї роботи багато всякого добра, і що тіло буде втішатися тим, що займається Торою та заповідями. Бо кажуть, що прийде йому все ло лішма, у загальному вигляді. Тобто, у кожного тіла є різні пристрасті, у одного – гроші, а у іншого – пошана тощо. І це називається подарунок. А потім – молитва, коли починають молитися Творцеві, щоб розкрив людині правду й, щоб побачила свій істинний стан, наскільки вона віддалена від роботи лішма. І тоді людина починає війну, тобто не бажає давати тілові ніякої оплати за його роботу в Торі та заповідях.
Аж поки не змилосердяться з небес і дадуть людині подарунок, щоб мала вона віру й удостоїлася б бути служителем Царя. І відчує, що тільки заради цього варто жити, щоб мати можливість сказати, як казали мудреці: «Краще одна година повернення до Творця й добрих справ у цьому світі за все життя в світі майбутньому».
Виходить з усього цього сказаного, що існує дія, і називається вона річчю суворою й зветься ло лішма. А потім необхідно бути уважним до речей легких, тобто до наміру лішма. А ознака цього – це ницість. Бо той, хто бачить свою нікчемність, він бачить, що рухається шляхом, що веде до роботи лішма. І завдяки цьому є в людини можливість істинної молитви з глибини серця. Коли бачить, що немає кому допомогти їй, крім самого Творця. Як пояснив мій пан, батько й учитель про визволення з Єгипту: «Я, а не посланець», бо всі бачили, що тільки лиш Творець власною персоною визволив їх з-під влади зла.
А коли удостоюємося роботи в лішма, певно що не буде чим пишатися, тому що бачимо тоді, що це тільки лиш подарунок Всесильного, а не «сила моя й міць руки моєї». І немає нічиєї іншої руки між ними, щоб допомогла людині. А коли так, то людина відчуває свою нікчемність і те, наскільки служіння Творцю є чудовою й безмірною насолодою, - а без допомоги Творця людина не згодилася б з цим. І не існує більшої низькості, ніж ця.
Творець допоможе нам, щоб удостоїлися ми служити Цареві шляхом істини.
Барух Шалом Алеві Ашлаґ,
син пана мого, батька і учителя, Бааль Сулама