33. Суть жеребів, що були в Йом Кипурим і у Амана

Почуто в шостий день тижня глави «Трума» (12 лютого) 1943 року

(переклад з івриту)

Як написано: «І поклав Аарон на двох козлів жереби, один жереб для Творця, і один жереб для Азазеля» (Тора, глава «Ахарей»). А щодо Амана написано: «І кидав пур, і це – жереб» («Меґілат Естер¹», 3:7)

Жереб має місце там, де не можуть з’ясувати розумом, тому що думка не сягає туди, щоби змогли з’ясувати, що є добро і що є зло. Тоді кидають жереб, коли покладаються не на розум, а на те, що жереб їм говорить. Виходить, згідно з цим, що коли користуються словом «жереб», це говорить нам, що наразі йдуть вище розуму.

Поняття сьомого адара, – це день, коли народився Моше, і цього ж дня помер Моше.

Треба зрозуміти, що означає слово «адар». Воно від слова «адерет» (накидка), як написано про Еліягу: «І кинув йому свою «адерет» (тут – волосяну накидку)». Де адерет – це накидка з «сеар» (волосу), що є категорією «сеарот» (бурь) та судів, а в духовній роботі це чужі думки та погляди, що віддаляють людину від Творця.

І тут виникає проблема подолання їх. І попри те, що людина бачить багато протиріч, що існують в управлінні Творця, все ж вона має перебороти їх вірою вище знання, і сказати, що вони є управлінням властивістю «добрий і добродійний». І це зміст того, що написано про Моше: «І закрив Моше обличчя своє», тобто, побачив усі суперечності і стримав їх тим, що зміцнився силою віри вище знання. І як сказали мудреці: «В заслугу за «І закрив Моше обличчя своє, бо боявся глянути, удостоївся образ Творця [він] бачить». І це суть написаного: «Хто сліпий, як раб Мій, і хто глухий, як посланець Мій».

Відомо, що «очима» називаються знання, розум, тобто «очі розуму». Бо коли щось осягають розумом, говорять, – адже ми бачимо, що розум і думка зобов’язують нас говорити так. Тому той, хто йде вище розуму, подібно це неначе немає в нього очей, і він зветься «сліпим». Тобто, робить себе наче сліпого. Також і той, хто не бажає чути те, що розвідники говорять йому, і робить з себе неначе глухого, він називається глухим.

І це те, що каже: «Хто сліпий, як раб Мій, і хто глухий, як посланець Мій». І говорить людина: «Очі в них і не побачать, вуха в них і не почують». Тобто, як сказано, не бажає слухатись того, до чого зобов’язує розум, і того, що чують вуха, як сказано про Єгошуа бін Нуна, що в його вуха ніколи не входило нічого злого.

І це є поняттям «адерет сеар» (волосяна накидка), – що було в нього багато протиріч і судів, обмежень. Де кожне протиріччя зветься «сеар» – волосина, а під кожною волосиною є западина, тобто робить вона діру в голові. Інакше кажучи, чужа думка розколює і пробиває голову людині. І коли є в неї багато чужих думок, це зветься, що є в неї багато волосся. І називається адерет сеар.

Це й є зміст написаного про Елішу: «І пішов звідти, і знайшов Елішу бен Шафата, і той оре дванадцятьма парами перед собою, і він при дванадцятій, і пройшов Еліягу до нього, і кинув накидку свою йому». (А смисл «пари» – це два воли, оскільки орали разом двома волами, які з’єднані між собою, і це зветься парою волів).

«Бакар» (бик, віл) означає «бікорет» (критика). А дванадцять – це довершеність ступеня (як дванадцять місяців, дванадцять годин). Тобто, що вже є в нього всі «сеарот» (тут – «суперечності»), які можуть бути в світі. І тоді з сеарот робиться адерет сеар.

Але у Еліші це було у властивості «бокро шель Йосеф» (ранок Йосефа), як написано: «Світло ранку, і люди відіслані, вони і віслюки їхні». Тобто, коли вже удостоївся світла, що перебуває над цими протиріччями. І це – завдяки цим протиріччям, що звуться «бікорет» (критика), бо коли він бажає подолати протиріччя, – це робиться тільки притягненням світла на них.

І це як написано: «Тому, хто приходить очиститися, допомагають». А оскільки вже притягнув світло на всю «критику», і немає йому більше що додати, бо вже завершено ним всю критику, отже, критика і протиріччя самі собою усуваються. І це за правилом, що не існує жодної марної дії, оскільки немає діяча без цілі.

І дійсно, слід знати: те, що уявляються людині речі, які суперечать управлінню Доброго і Добродійного, це лише для того, щоб людина була вимушена притягнути вище світло на ці протиріччя, коли вона бажає їх подолати. Інакше не може вона перебороти їх. І також це називається піднесеністю Творця, те, що притягує в час, коли є суперечності, що звуться «дінім» (суди, обмеження).

Іншими словами, якщо людина хоче подолати протиріччя, вони можуть анулюватися лише тоді, коли вона залучає піднесеність Творця. Виходить, що ці суди, – протиріччя – є чинниками для притягнення піднесеності Творця. Що є суттю написаного: «І кинув накидку свою йому». Тобто після цього приписував всю адерет сеар «йому», тобто Творцеві. Інакше кажучи, побачив тепер, що Творець дав йому цю адерет, і це було з наміром, щоби залучити вище світло на них.

Однак це можна побачити лише потім. Тобто, після того, як вже удостоїлася людина світла, що перебуває над цими прихованнями [Творця] і обмеженнями, що були в неї спочатку. Адже вона бачить, що без «волосся», тобто падінь, не було б можливості вищому світлу перебувати там, бо не існує світла без клі. Тому вона бачить, що вся піднесеність Творця, котрої досягла, відкрилася через «волосся» і протиріччя, які були в неї, і це сенс сказаного: «Могутній (івр. «адір») у висотах Творець», тобто завдяки накидці (івр. «адерет») удостоюємося піднесеності Творця.

І це є суттю сказаного: «Велич Творця в гортані (івр. «ґарон») їхній», тобто недоліки (недолік – івр. «ґіраон») в роботі Творця спричинюють, щоб людина підняла себе аби здійнятися вгору. Бо без поштовху людина лінується поворухнутися, і згодна залишатися в стані, в якому перебуває.

Але ж якщо вона спускається на рівень, нижчий ніж вона себе мислить, це дає їй силу подолати, бо не може залишатися в стані настільки поганому, позаяк зі станом, до якого спустилася, вона не може згодитися й так залишатися. Тому людина мусить щоразу переборювати і виходити зі стану падіння, і тоді ій треба притягувати піднесеність Творця. Це підштовхує її притягати згори сили ще вищі, інакше вона залишиться в цілковитій ницості.

Виходить, що кожного разу завдяки «сеарот», протиріччям, людина просувається і розкриває піднесеність Творця, аж поки розкриє імена Творця, що звуться тринадцятьма мірами милосердя, і про це сказано: «І старший служитиме молодшому». А також: «Грішник підготує, а праведник одягне». Також: «І брату своєму служитимеш».

Це означає, що все служіння, тобто протиріччя, які були, – а виглядали вони так, неначе перешкоджають духовній роботі, і діють проти святості, – тепер, коли заслужили світло Творця, що перебуває на цих суперечностях, бачимо навпаки, що вони служили святості. Тобто завдяки їм виникла можливість, щоби святість могла б облачитися в їхнє вбрання. Що зветься: «Грішник підготує, а праведник одягне», тобто вони дали келім і місце для святості.

І цим маємо пояснити те, що сказали мудреці: «Удостоївся, – праведник, отримує свою частку і частку ближнього свого в раю². Провинився, – грішник, отримує свою частку і частку ближнього, в пеклі³».

Що означає, що дістає суди і чужі думки свого ближнього, котрого слід розуміти як весь світ, тобто, з цієї причини створено світ настільки сповнений безліччю людей, що кожен – і другий, і третій, – має свої думки і свої погляди, і всі перебувають в одному світі. Це з тим наміром, щоби кожен містив би в собі всі думки ближнього, і тим, коли людина повертається до Творця, був би виграш від цього взаємовключення. Оскільки людина, коли бажає вчинити це повернення, вона мусить схилити себе і весь цілий світ на шальку виправдання, адже вона сама включає всі погляди і всі чужорідні думки цілого світу.

І це суть сказаного: «Провинився, – грішник, отримує свою частку і частку ближнього, в пеклі», це означає, що в час, коли був поки що грішником, що й зветься провинився, тоді його власною часткою були «бурі» і протиріччя і чужі думки. А також включив у себе частку ближнього свого в пеклі, тобто включив у себе всі думки всіх людей, які існують у світі.

Тому потім, коли стало: «Удостоївся, – праведник», тобто після того, як повернувся до Творця, схилив себе і весь цілісінький світ на шальку виправдання, має свою частку і частку ближнього свого в раю. І це тому, що мусить притягнути вище світло також для чужорідних думок людського загалу всього світу, тому що він сам складається з них і повинен схилити їх на шальку виправдання. І це, саме як зазначено, є способом притягнення вищого світла на ці «суди» усього загалу.

І хоча вони самі не можуть отримати це світло, яке людина притягнула для них, тому що не мають готових для цього келім, але вона отримує також і для них.

Однак слід зрозуміти, згідно з відомим правилом, що кожен, хто викликає притягнення світел до вищих ступенів, говорять, що мірою, якою він став причиною світла для вищого, то й він сам також отримує від цих світел, через те, що був цьому причиною. І тому також і грішники мали б отримати частину з тих світел, причиною яких вони були для праведників.

І щоб зрозуміти це, нам необхідно спочатку поняття жеребів, адже було два жереби, як написано: «один жереб для Творця, і один жереб для Азазеля».

Як відомо, феномен жереба – це «вище розуму, знання», тому коли один жереб вище за знання, це призводить до того, що другий буде для Азазеля, що є суттю сказаного: «і буря на голову нечестивих».

Оскільки людина притягнула завдяки цим протиріччям вище світло, виходить, що цим збільшується піднесеність Творця. А для грішників це є недоліком, оскільки всі їхні прагнення лише в рамках розуму. А коли посилюється світло, що приходить на основі «вище за розум», само собою, що вони все більше усуваються і анулюються. Тому немає в грішників нічого, крім того, що допомогли вони праведникам притягнути піднесеність Творця, а після цього вони анулюються.

І це зветься: «Удостоївся, – отримує свою частку і частку ближнього свого в раю». (На мою думку, звідси витікає, що лише той, хто допоміг зробити виправлення, щоби здійснилося розкриття світла завдяки добрим справам, і тому ця дія залишається в святості, і він отримує те, що викликав вгорі, щоб була можливість розповсюдження світла, – тоді нижній отримує те, що спричинює вищому. Протиріччя ж і обмеження анулюються, позаяк приходить на їхнє місце піднесеність Творця, що розкривається в роботі вище за розум. А вони бажають саме, щоби вона відкрилася в келім, що в рамках розуму, тому вони анулюються. Так можна пояснити). Однак також і чужі думки, до яких призвів людський загал, і якими притягується піднесеність, – це світло залишається для них. І коли будуть гідні отримати, вони отримають також, те, чому кожен з них був причиною в притягненні вищого світла на них.

І це поняття «Доріжка, що утворюється при розділі волосся (івр. «сеар»)», що наведено в Зоар, і вона розділяє між правим і лівим. І два козли (івр. «сеїр») були в Йом Кипурим, що є суттю повернення через трепіт⁴. А також був жереб в Пурим, що є суттю повернення через любов⁵. Адже це було перед будівництвом Храму, і було потрібно тоді повернення через любов. І мусила бути спочатку потреба, щоб вчинили повернення. А ця потреба спричинює до обмежень і «сеарот».

І в цьому суть того, що згори дали владу Аману, за принципом: «Я ставлю над вами владу. Він пануватиме вами». І це те, що написано, що Аман «кинув пур, – це жереб». В місяці адар, а це – дванадцять, суть дванадцяти [пар] волів, про які написано у Еліші, як сказано «шість-шість сполучень», і це місяць адар, за сенсом адерет сеар, що є найбільшими судами й обмеженнями. І з цього узнав Аман, що він переможе Ісраель, оскільки в місяці адар помер Моше. Але не знав, що в ньому народився Моше, за принципом: «І побачили його, що хороший».

Отже, в найтяжчому стані, коли зміцнюються, то заслуговують найбільших світел, які звуться піднесеністю Творця. І в цьому таємниця «шеш машзар» (переплетення шести ниток). Тобто, коли удостоюються «проділу, що розділяє волосся», шість-шість сполучень, то виникає машзар (переплетення), від слів ве-маш зар «і видаляється чужинець", і це – сітра ахра. Тобто чужинець, або сітра ахра, анулюється та йде собі, оскільки вже виконала свою роль.

Виходить, що всі обмеження і протиріччя з’явилися аби проявити піднесеність Творця. Тому щодо Яакова, який є «чоловік гладкий», – без волосся, – не міг він розкрити піднесеність Творця, тому що не було йому причини і потреби притягувати її. І з цієї причини не мав Яаков можливості отримати благословення від Іцхака. Адже не було в нього келім, а світла не існує без клі, тому порадила йому Ривка, щоби взяв одяг Ейсава⁶.

І це є сенсом слів: «І рука його тримається за п’ятку Ейсава». Тобто, хоча й не було в нього ніякого волосся, але він узяв це від Ейсава. І це те, що побачив Іцхак, і сказав: «Руки – руки Ейсава», але «голос – голос Яакова». Тобто Іцхаку сподобалося це виправлення, що зробив Яаков. І з цього утворилися в нього келім для благословень.

І це обставини, через які нам потрібен такий великий світ, де так багато людей. І це для того, щоб кожен включився б у ближнього свого. І з цього виходить, що кожна окрема людина включає в себе думки та бажання цілого світу. З цієї причини називається людина «окремим маленьким світом», – через те, що описано вище.

Також це є поняттям «не удостоївся». Тобто, коли людина ще не заслужила, – «отримує свою частку і частку ближнього свого в пеклі». Це означає, як сказано, що вона включає в себе пекло, що належить її ближньому. І більш за це, – якщо навіть виправила свою частку «пекла», але не виправила частку ближнього, тобто те, що включено в неї самої від усього світу, – то це ще не виправлення, і людина ще не називається досконалою.

І звідси зрозуміло, що хоча Яаков сам по собі був гладким, без волосся, все ж він тримався за п’ятку Ейсава. Інакше кажучи, дістав «сеарот» тим, що включив у себе Ейсава. І тому, коли він удостоюється виправити їх, отримує частку ближнього в раю. Мається на увазі частку піднесеності вищого світла, що притягує на «сеарот» людського загалу. Він заслуговує цього, хоча ніхто в світі ще не може отримувати, тому що бракує їм підготовки для цього.

А зі сказаного зрозуміємо зміст суперечки між Яаковом і Ейсавом. Коли Ейсав сказав: «Є в мене багато». А Яаков сказав «Є в мене все». Означає шість-шість сполучень, тобто в рамках розуму і вище розуму, що означає: бажання отримувати, – і світло злиття. Бо Ейсав сказав «Є в мене багато», що є світлом, яке приходить в келім отримання, і це означає в рамках розуму. А Яаков сказав, що є в нього все, тобто обидві категорії. Іншими словами, що він користується келім отримання, і є в нього також світло злиття.

І це є суттю «ерев рав», великого наброду, які зробили тельця і сказали: «Елє – елокейха, Ісраель» (ось це – всесильний твій, Ісраелю). Тобто елє без мі. Означає, що тільки до «елє» хотіли приєднатися, а не до «мі», тобто не хотіли обох разом, щоб було б мі і елє, бо разом це – ім’я Елокім (Всесильний). Тобто, все і багато – цього не хотіли.

І це – таємниця «херувимів» (івр. «крувім», (множ.), званих Крав’я і Пат’я. Де один «керув» (одн.) з однієї сторони, що є категорією багато, а другий керув з іншої сторони, що є категорією все.

Це є суттю написаного: «Голос говорить до нього з-проміж двох керувів». Але як це може бути, чи не є вони двома краями, протилежними один одному? Все одно, він повинен утворити «пат’я» (івр. «петі» – простак), і так прийняти. І це зветься «вище розуму». Хоча він і не розуміє нічого, що говорять йому, все одно він виконує.

А стосовно все, що зветься вище розуму, людина має старатися працювати в радості. Бо завдяки радості розкривається істинна міра категорії все. А коли немає в людини радості, вона журиться через те, що немає їй радості. Оскільки саме тут головне місце роботи, – розкрити радість від того, що працює вище знання. Тому, коли не має вона радості від цієї роботи, людині слід журитися про це.

І це сенс написаного: «Кого спонукає (івр. «йєдаве») серце його», що означає печаль (івр. «даве») і біль від того, що не має радості від цієї роботи. І це суть: «За те, що не служив ти Творцю Всесильному своєму в радості від [того, що] всього багато». А облишив все, і взяв одне тільки багато. Тому результат цього той, що будеш в самому низу, і будеш мати нестачу в усьому. Інакше кажучи, втратиш також і багато. А в мірі, в якій має все, він перебуває в радості, і цією мірою заслуговує також категорії багато.

І зі сказаного маємо пояснити те, що написано: «Жінки оплакують [місяць] тамуз». І пояснив Раші, що «служили ідолам, і був свинець (івр. «оферет») в очах, і розпалювали цю роботу, щоби виплавити свинець з очей». Кінець цитати.

І треба пояснити поняття «оплакують», тобто немає їм радості, тому що є прах (івр. «афар») в очах. Прах – це суть четвертої стадії, тобто малхут небес, яка є категорією віри вище за розум. І вона – як прах, тобто неважлива. Тож відчувається в цій роботі смак праху. Тобто, вона зовсім не важлива, а як прах.

А та притча, що жінки оплакують тамуз, означає, що розпалюють це ідоловірство, для того, щоб через розігрів вийшов би «прах із свинцю» (івр. «афар мі-оферет»).

А натяк такий, що вони плачуть про роботу, коли дано вірити в управління Творця вище рівня знання, в те, що Він – добрий і добродійний. А в рамках знання бачать лише протиріччя в Його управлінні. І ця робота є роботою в святості. І вони хочуть видалити прах, тобто роботу вище знання, звану «прахом», – а вона «в очах», що зветься баченням, і є натяком на бачення управління Творця, – щоб було на рівні знання. І це називається служінням ідолам.

Це схоже на чоловіка, ремесло якого виготовляти глечики та посудини з глини. І робота його – виробляти глиняний посуд. А порядок такий, що перш за все він робить круглі кулі з глини, а потім він видавлює і робить отвори в цих кулях. І коли його маленький син бачить, що його батько робить, то кричить: «Тату, чому ти псуєш ці кульки?» І не розуміє син, що головне в намірі батька це якраз отвори, що лише отвори здатні бути келім отримання. А син бажає саме закрити ті отвори, які батько робить в кулях.

Так само і тут, адже цей прах, що в очах, він застилає людині зір, і куди б вона не подивилася, – все протирічить вищому управлінню. І це є все те клі, за допомогою якого може людина розкрити іскри любові, яка не залежить від егоїзму. Що зветься «радістю заповіді».

І про це сказано: «Якби Творець не допоміг йому – не подолав би його». Тобто, якщо б Творець на давав би людині цих думок, не була б готова досягти ніякого духовного підйому.