Дев’ятого сивана (11 червня) 1962 року, Антверпен.
(переклад з івриту)
Другові моєму …
Плід пера твого я одержав і в цих рядках ти розкриваєш серце своє, те, чого замало й забагато, і хай буде вишнє бажання, щоб щастило тобі на новому місці.
«І встав ти й піднявся» навчає нас, що чинником є місце. Тобто, що є іноді, коли людина піднімається завдяки сидінню, тобто завдяки принципу «сиди й не роби нічого [- краще]», як сказали мудреці: «Сидів і не вчинив прогріху, - неначе виконав заповідь». А буває, що піднімається на вищий рівень завдяки «встань і зроби».
Виходить, що «І встав ти й піднявся» - мається на увазі, що підйом його – завдяки «встань і зроби». З цього виходить, що «зроби» важливіше за «не роби нічого», як сказали мудреці: «роби» скасовує «не роби», оскільки природа людини – любити спокій, а в «роби», коли вона повинна встати (до роботи), є для неї більше зусилля, тому це важливіше.
А за методикою духовної роботи більш важливим є «не роби», як пояснено в Зоар. Однак з боку відкритої Тори, яка вважається зовнішньою стороною Тори, бо починають з зовнішнього, а потім, коли формують зовнішнє, тоді починають входити у внутрішнє, - порядок роботи такий, що «роби» є більш важливим.
Бо людина з самого свого початку вибирає тільки спокій. Тому, там, де вона повинна «встати» і не бути в стані «сиди й нічого не роби», це для неї набагато важче. І там, де є більше зусилля, - воно набагато важливіше. Але після того, як людина вже звична до роботи, вона рахується лише з набутками. А поняття «не роби» вказує, що насолода, що розкривається завдяки Торі та заповідям, є поняттям, що винагорода й велика насолода розкриваються так, що їх можна отримати не інакше як в кінці виправлення, у спосіб, про який сказали мудреці: «У майбутньому повернеться «свиня» до Тори…»
І повернемося до нашої теми. Нам слід знати, що головна мета людини в цьому світі – удостоїтися приємної солодкості й розради в Торі. Бо тільки коли людина відчуває солодкість Тори, вона може побачити себе, що лише вона є людиною, найщасливішою в світі.
Тоді як решта людей, коли дивиться на них, вона збуджує в собі милосердя до них, як вони проводять дні свої в стражданнях, і ніколи не відчувають смак в житті, щоб було їм варто терпіти ті страждання, які вони відчувають у світі за ті насолоди, що отримують за свої зусилля.
А те, що вони згодні жити в таких умовах, вони самі не знають і не здатні судити про це. А справжнє пояснення те, що «вимушено ти живеш…». Тому вони хочуть жити, і «все, що є в людини, вона віддасть за душу свою». І попри те, що за розрахунком, якщо людина зробить його, - варто поступитися всім цим життям, але те, що «вимушено ти живеш», не дає їй думати таке, і вона бажає існувати.
Але треба зрозуміти, навіщо Творцю було робити так, що життєва сила буде у людини лише від усвідомлення, а не від насолоди.
А зроблено це виключно для виправлення людини. Тобто, з однієї сторони побачить, що заради матеріального не варто жити, тобто що матеріальні насолоди не дадуть їй задоволення за те зусилля, яким людина повинна платити за них. І через це існує можливість, щоб людина зробила самоаналіз, і віддала б усі свої прагнення тільки Торі. Але якщо буде в неї забезпеченість в матеріальному, ніколи не вдасться до самоаналізу, щоб було варто перейти з матеріальних потреб до потреб духовних. І якби не було поняття «вимушено ти живеш», відразу кожна людина вчинила б самогубство, аби не терпіти страждань. Виходить, що поняття «вимушено ти живеш» стає людині в нагоді лише для того, щоб не тікати від страждань.
Страждання виправляють прогріхи людини, тобто призводять її до того, щоб віддала всі свої жадання тільки Торі та заповідям, і цим вона удостоюється життєвої сили Тори. І саме про це ми кажемо: «Бо вони – життя наше й довголіття наше», тобто ми бажаємо довголіття не з причини «вимушено ти живеш», а через те, що «вони – життя ваше», що є справжнім життям. Тому ми хочемо цього довголіття.
І оскільки ти вчинив нині «і встань, і піднімися», тобто увійшов у нове місце, «і не існує нічого, чому не було б місця» (трактат «Авот», 4:3). Тому тобі необхідно старатися, щоб був ти завжди в стані «встань і зроби», і не лінуватися, а підніматися вище й вище й удостоїтися приємності сяйва світла Тори.
Від друга твого, Баруха Шалома Алеві, сина пана мого, батька й учителя, Бааль Сулама