Стаття 26, 1990 рік
(переклад з івриту)
Зоар (гл. «Тазріа», в «Суламі» п.37) каже «Жінка, коли запліднить і народить «захара» (чоловічу суть)». Рабі Єгуда почав: «Немає такого святого як Творець, бо немає нікого крім Тебе і немає такого оплоту як Всесильний наш». Текст цей важкий, бо написане «немає такого святого як Творець», означає що все ж таки є інший «святий», гірший за Творця, як і написано «як Творець». А також «немає такого оплоту як Всесильний наш». Виходить, що є інший оплот, однак він гірший трохи за Творця. І відповів, - дійсно, є багато святих, є святі вгорі, тобто ангели, також і Ісраель – святі. Але немає святих таких як Творець. А який сенс слів «бо немає нікого крім Тебе»? Це означає, що святість Творця, вона без їхньої святості, ангелів та Ісраеля. Бо Він не потребує їхньої святості, але вони без Нього - не святі. «І немає такого оплоту як Всесильний наш». Означає це, що Творець «сформував форму всередині форми». Тобто форму плоду всередині форми його матері».
І слід зрозуміти, який зв’язок між «жінка, коли запліднить і народить «захара» - і тим, що написано: «Немає святого, такого як Творець і немає такого оплоту як Всесильний наш». А також, як спало тобі на думку сказати, що народ Ісраеля дають святість Творцю, так, що через це писання повинно говорити нам, що «бо немає такого святого, як Творець». І також, що означає в духовній роботі те, що пояснює «немає оплоту як Всесильний наш» так, що Творець сформував форму всередині форми».
Відомо, що порядок духовної роботи такий, що нам потрібно прийти до злиття з Творцем, як написано: «Святими будьте, бо святий Я». А це означає, що як Творець є святим і відокремленим від отримання, адже Він тільки віддає а не отримує, також і ми повинні бути святими і відокремленими від отримання, і щоби всіма нашими діяннями має бути тільки лиш віддача Творцю.
Однак, оскільки ми народилися в природі егоїстичного отримання, то як ми можемо удостоїтися святості, щоби бути нам відокремленими від себелюбства. І ця категорія бажання отримувати собі називається «злим началом». І про це казали мудреці: «Сказав Творець: «Створив Я зле начало, створив Я Тору-приправу». Тобто тим, що людина буде займатися Торою та заповідями для того, щоби прийти до лішма, - світло, що в Торі, поверне її до кращого. А отже, вийде з-під влади зла і чинитиме добро. І це означає, що в її змозі буде робити добрі справи, що звуться «дії віддачі».
Випливає з цього, що тільки дії людини, коли вона займається Торою та заповідями, - це є причиною того, що удостоїться святості. Тобто, буде святою і відокремленою від дій егоїстичного отримання. І буде належати до категорії «як Він милосердний, так і ти милосердний», що є станом тотожності властивостей. І це й зветься «святими будьте, бо святий Я».
Отже виходить, що людина своїми силами удостоїлася святості. Як сказали мудреці: «Якщо не я собі – хто мені?» Тобто, «в міру скрути й винагорода», і це означає, що згідно з зусиллям, яке людина доклала для того, щоб удостоїтися винагороди, точно в тій мірі вона й дістає її. І як сказали мудреці: «Тому, хто приходить очиститися, допомагають». Якщо так, витікає з цього, що Творець не дає допомоги згори, тобто святості згори, аж поки людина не проявить святість знизу. Інакше кажучи, коли людина освячує себе і приходить очиститися, тоді Творець може дати їй святість згори. А отже, Творець не може дати святість згори аж поки створіння не проявлять святості знизу.
І сказаним слід пояснити те, що ми запитували про пояснення Зоар щодо «немає святого, як Творець». Так, наче є інший святий, гірший трохи за Творця. І відповідає: написано «немає святого як Творець, тому що немає нічого крім Тебе», але святість Творця, вона без їхньої святості, бо Він не потребує її, але вони – не святі без Нього».
І запитували ми, як спаде на думку казати, що ту святість, що є у Творця, Він бере її знизу, у Ісраеля. Чи можна так сказати? Однак, як зазначено вище, коли йдеться про духовну роботу, то хоч і висновується зі слів мудреців, що Творець дає святість народу Ісраеля, - все ж Він потребує їх, тобто повинно бути спочатку збудження з боку людини, щоб було в неї бажання до святості, тоді Творець може дати святість.
Виходить, що Творцю потрібна святість знизу, - і лише потім Він може дати їм святість? То на це Зоар повідомляє нам – «немає святого як Творець». Що означає: немає ніякої святості в людини. Отже, для святості, яку дає Творець, Він не потребує святості людини, тобто людина спочатку повинна бути тим, хто «приходить очиститися», і тоді Творець може дати їй святість. Про це каже: «бо немає нікого крім Тебе». Бо немає кому допомогти Тобі проявити їхню святість, тобто щоб вони дали Тобі святість знизу, - через те, що «немає нікого крім Тебе». Бо немає ніякої сили в світі, крім Творця. А отже, ми повинні вірити в особисте управління, як написано (в «Тринадцяти принципах»): «Я вірю повною вірою, що Творець є Створювачем і Управителем всіх створених, і Він Сам робив, робить і робитиме всі діяння».
Тобто, оскільки людина чинить добрі діяння, завдяки яким удостоїться святості, як зазначено вище, щоб заслужила бути «святою», тобто щоб усі дії її були б тільки лиш віддачею, то з цього можна зробити висновок, неначе людина допомагає Творцеві. На це каже Зоар: «Бо немає нікого крім Тебе». А все робить Творець, і Він не потребує святості людини, щоб допомогла Йому. А Він Сам робив, робить і робитиме всі діяння, і людина не має жодної частки в цьому.
Якщо так, то що означає: «Тому, хто приходить очиститися, допомагають»? Адже виходить, що людина таки діє. І це слід пояснити, що людина має вірити: те, що вона прийшла очищатися зараз, а не раніше, то ця дія, що вона прийшла очиститися, - це дається як допомога згори. Тобто, спочатку було збудження згори, і це дало людині бажання й прагнення піти, очистити і освятити себе. Отже те, що вона приходить очиститися, це не від сил самої людини, а - приходить згори.
І так само слід пояснити те, що сказали мудреці (в трактаті «Авот», 5, 27): «Бен Га Га каже: «В міру скрути й винагорода». Означає це: яка міра скрути, яку людина терпить при виконанні Тори та заповідей, настільки ж великою буде і її винагорода. З цього випливає, що людина таки робить щось, бо через те, що людина діє, вона отримує винагороду. Однак і це слід пояснити у той же спосіб, - що слід людині вірити, що скрута і труд, які вона терпить, це тому, що відчуває, наскільки далека вона від злиття з Творцем і занурена в себелюбство, - це горе і називається винагородою.
Іншими словами, Творець дав людині збудження, щоб не залишалася в стані людського загалу, що плинуть разом з течією всього світу і не вдаються до розрахунку, - чим їхній рівень вищий за решту живих істот на землі? Тобто, тим же, чим живляться тварини, тим і вони харчуються. І не відчувають, що створено їх в образі Всесильного. Тобто, що є в них належність до рівня «елокут» (присутності Творця) і слід їм отримувати живлення від духовного, як і личить категорії «медабер», людина, - а не категорії «тварина».
І це й є винагорода. Тобто, зусилля і скрута, що відчувають, є буквально оплатою, яку Творець дає їм. І не думати, що зусилля це прийшло зі сторони людини, що це вона трудиться. Бо це – оплата, - те, що Творець закликає їх до Свого служіння, а інших не закликає. Якщо так, разом зі скрутою та стражданням, що вони відчувають, вони також повинні бути в радості, тим що Творець бажає поєднатися з ними.
І сказаним слід пояснити «в міру скрути й винагорода». Тобто наскільки людина повинна цінувати те, що Творець дає їй оплату? Відповідь така: в міру тяжкості й зусиль, які людина може відчути від того, що вона віддалена від Творця. Це й є величина оплати. Тобто, коли бажає довідатись, якою була величина оплати, людина повинна оцінити, скільки страждань і горя мала вона від того, що віддалена від служіння Творцю. Це і є міра винагороди. Тобто, неможливо оцінити нестачу духовного, перш ніж людина відчуває важливість духовного, і в міру важливості духовного людина може відчути хісарон до цього.
Виходить, що це відчуття хісарону вже є винагородою. Тому слід пояснити слова Бен Га Га, який каже «в міру скрути». Тобто те, що людина горює з причини, що вона віддалена від служіння Творцю, приходить це не від самої людини, - Творець дав їй відчути це, а не сама людина своїми силами.
Отже, скільки Творець світить людині важливістю духовного, цією ж мірою вона й горює через те, що віддалена від духовного. Тому не можна сказати, що те, що людина прийшла очиститися, - це є роботою з боку самої людини. А Творець дав їй думку й бажання прийти і очиститися.
Отже, це не зі сторони духовної роботи людини, щоб можна було сказати щодо святості, - те, що Творець дає їй святість згори, - то також і людина посприяла цьому. А «немає нікого крім Тебе», бо як сказано вище в словах Зоар, Творцю не потрібна їхня святість, тобто від нижніх, а все – Він робить.
І в цей же спосіб слід пояснити тлумачення мудреців про те, що написано: «А тепер залиш Мене». І пояснив Раші: «До цих пір ми не чули, щоб Моше молився за них. А Він каже: «Залиш Мене». Однак, відчинив Він йому цим вхід і повідомив, що справа залежить від нього, - якщо буде молитися про них, не згубить їх».
І маємо пояснити слова мудреців там, де вони сказали: «Відчинив Він йому цим вхід і повідомив, що справа залежить від нього, - якщо буде молитися про них, не згубить їх». Означає це, що Творець повідомив Моше, тобто дав йому бажання молитися за Ісраель, щоби Творець пробачив їм гріх золотого тельця. Отже те, що Творець повідомив, щоб молився, означає, що дав йому силу молитися. Тобто, якщо Творець не дає силу молитися, людина не здатна цього робити.
Маємо сказати, що і те, що людина молиться Творцю аби пробачив їй її гріхи, - і це також приходить зі сторони Творця, бо Творець дає людині силу і бажання молитися. А отже, як сказано вище, все робить Творець. Тобто навіть те, що людина молиться Йому щоби простив їй її гріхи, і на це також вказують слова «немає святого, як Творець», тому що «немає нікого крім Тебе», нікого, хто мав би силу святості. А все приходить від Творця.
Однак, не забувати, що хоча й кажемо ми: «Все приходить від Творця», але людина має сказати: «Якщо не я собі – хто мені?» І все залежить від дій людей. І хоча це й суперечить сказаному вище, ми повинні вірити, що це так, - як в словах Рамбама.
І сказаним слід пояснити те, що ми говоримо в суботу в пісні «Кожен, хто освячує сьомий день як належить йому, кожен, хто береже суботу від порушення як каже закон, - винагорода його дуже велика в міру його діянь». І на перший погляд важко зрозуміти що нового в тому, що каже «винагорода його дуже велика в міру його діянь». Адже це річ проста, бо так ведеться у світі, що платять винагороду відповідно до цінності роботи. Якщо так, то що повідомляє нам тим, що каже, що «винагорода його дуже велика в міру його діянь»? Чи може бути інакше?
Однак, якби сказав, що той, хто дотримується Тори та заповідей, - навіть якщо працює небагато, отримує велику оплату, це, якщо було б так, чується як новина. Але якщо не отримує оплату більше міри свого труда, - це природно, адже і в матеріальному так прийнято.
Однак, як сказано вище, новина в тому, що коли приходить субота, тоді людина, коли удостоюється суботи, вона відчуває правду, - що робота сама по собі вже винагорода, яку Творець дає людині. Тобто дає людині думку й бажання виконувати Тору та заповіді, прийти й очистити себе, як сказано у вислові «тому, хто приходить очиститися…»
Виникає питання: чому приходить очиститися саме зараз, тобто в цей час, а не перед цим. А це саме в час, коли людина дістає допомогу згори, тоді вона приходить очиститися, а не раніше. Отже, сенс вислову «винагорода його дуже велика в міру його діянь» в тому, що те, що людина працює і труждається в Торі та заповідях, - це й є її винагорода. Виходить, якщо вона працює багато, це й є оплатою, яку Творець дав їй, тобто дав думку і бажання виконувати духовну роботу. Якщо так, то немає тут того, як це ведеться в матеріальному, - в тій мірі, як працюють, кожен робітник отримує платню. Тобто компенсацію йому за роботу. А тут новина в тому, що оплатою є сама робота.
І згідно з цим - висновок: сенс сказаного «винагорода його дуже велика» в тому, що якою б не була винагорода, - немає тут такого, щоб давали більшу оплату чи меншу. Бо таке можна сказати саме коли людина працює аби отримати платню за свою роботу, - тоді існують поняття завеликої оплати чи замалої. Але коли оплатою є сама робота і немає тут такого, щоб отримала людина винагороду за роботу, то щоб вказати на це, він каже: «Винагорода його дуже велика» і саме «в міру його діянь». Тому що тільки робота є винагородою.
І цим слід пояснити те, що написано (в гл. «Ваетханан»): «Не додавайте до того, що Я заповідую вам і не віднімайте від цього, щоби берегли ви заповіді Творця Всесильного свого, які Я заповідую вам». В плані духовної роботи слід пояснити: що означає «не віднімайте» ми розуміємо, але ж заборонено додавати, - чому?
Маємо пояснити в плані духовної роботи, що якщо людина хоче отримати більше винагороди, рада їй може бути, щоб додала в Торі та заповідях. Але – «не додавай і не віднімай», бо винагородою є сама робота, те, що Творець дав людині силу, щоб служила Царю. І сила ця є оплатою. Тому й існує натяк «не додавай і не віднімай». Бо неможливо додати більше, тобто отримати більше винагороди, бо все це дуже точно, тобто робота і винагорода, вони як дві краплі води.
І це саме в плані духовної роботи. Тобто, коли людина хоче працювати по правді, що є роботою заради віддачі. І хоча простий сенс стосується практичних заповідей, в плані дії, намір – щоб не додавали і не зменшували. Однак в сенсі наміру, тобто коли людина працює заради віддачі, тоді діє при цьому також і «не додавай». Тобто, неможливо додати до винагороди більше ніж людина працює. Бо те, що вона хоче отримати більше ніж її робота, - це означає, що бажає оплати, щоб і крім того, що працює, дали б їй винагороду. Отже, працює ло лішма, але, як сказано, винагорода й робота врівноважені і неможливо отримати більшу оплату, а лиш тільки в мірі роботи.
І сказаним слід пояснити те, як Зоар тлумачить написане: «Немає оплоту такого, як Всесильний наш». Це означає, що «Творець сформував форму всередині форми, тобто форму плоду всередині форми його матері». А в духовній роботі – що таке «сформував форму всередині форми»? А це, як сказано вище, коли людина освячує себе, тобто бажає діяти заради віддачі, то святість не приходить з боку самої людини, коли вона допомагає в чомусь Творцеві щоби Творець дав їй святість, як сказано вище, «тому, хто приходить очиститися, допомагають». Проте, все робить Творець, «Він Сам робить і робитиме всі діяння».
І це те, що написано: «Сформував форму всередині форми». Тобто форму плоду в формі його матері. Це означає, що «форма матері» є основою, з цією формою людина народжується. І це називається «формою його матері». А потім, коли людина починає духовну роботу і хоче йти шляхом віддачі, починає спочатку з першої сходинки святості. Як відомо, існують три етапи, що звуться:
а) зародження;
б) вигодовування;
в) мохін.
І найпершим і початковим, коли людина входить у святість, є стан зародку. І це означає, що Творець сформував форму віддачі всередині попередньої форми, яка є її матір’ю, і зветься «келім отримання». І з келім отримання людина народжується. А потім вона переходить до властивості святості, яка полягає в тому, що всі її діяння будуть на благо Творця.
Виходить, хто дав їй келім віддачі? Як ми вивчаємо, авіют рівня кетер зветься «кореневим авіютом» і називається «авіютом зародку». А «корінь» означає - Творець, бажання Якого - дати благо Його створінням. І коли людина отримує першу властивість святості, це означає, що отримує келім віддачі. Тобто, може спрямувати намір на заради віддачі в келім віддачі.
І це зветься, що Творець «сформував форму», тобто форму віддачі. А це означає, що дав їй силу щоби змогла віддавати всередині форми її матері. І це – попередній стан, перш ніж увійшла в контакт зі святістю. І попередній стан називається «мати», а другий стан називається «зародженням».
А після зародження є категорія народження, і аж поки виросте дитина і дійде через виправлення вже до стану «велика», а це зветься, що удостоїлася мохін святості. Бо слід пояснити «убар» (зародок) від слова «овер» («переходить» - ті ж букви що і в «убар»), що є першим станом, коли переходить від користування келім отримання на рівень святості, де користуються тільки лиш келім, які можуть спрямовувати намір на віддачу. А інакше не користуються келім.
Отже, маємо: головне це стан зародження, як і в матеріальному, коли жінка вагітніє, і якщо так, певно що вона народить. А всі турботи в тому, щоб жінці завагітніти. А потім як зазвичай жінка і народить також. Хоча іноді є винятки, коли у жінки трапляється викидень через якийсь дефект.
Так само і в духовній роботі, головне те, що важко нам в роботі увійти в стан убара, а це означає, що бажання отримувати прийме в себе інше бажання, зване «бажанням віддавати». І коли людина удостоюється стану «убар», тобто всередину бажання отримувати входить бажання віддавати, це називається, що Творець «сформував форму всередині форми». І слід зрозуміти, що це за диво таке, що «сформував форму всередині форми». То згідно з тим, як ми пояснювали, це є великою новиною, буквально творіння дива. Адже це проти природи, - але лише Творець може змінити природу, і не в людських силах таке. І це й є новиною, те, що Творець сформував форму віддачі всередині материнської форми, яка є формою отримання. І зветься це «святістю, яку дає Творець».
А отже, як зазначено вище, «немає святого, як Творець», тому що «бо немає нікого крім Тебе». Бо немає в світі нікого, хто міг би змінити природу і утворити всередині клі, що дається людині з боку природи, бажання отримувати, - щоби утворилася в ньому потім інша природа, звана «бажання віддавати». І це й є те нове, що в «сформував форму всередині іншої форми».
А тепер слід пояснити це словосполучення: «Жінка, коли запліднить (в оригін. - «тазріа» - посіє) і народить «захара». Де рабі Єгуда почав тим, що написано: «Немає такого святого, як Творець, бо немає нікого крім Тебе». Відомо, що процес посіву це як, наприклад, беруть пшеницю або ж ячмінь і подібне, і кладуть це в землю, аж поки розкладеться, а потім виходить з цього врожай, - те, чого потребуємо.
Ось, в духовній роботі «жінкою» називається та, що діє, яка повинна народити. Тому, якщо жінка, яка є категорією «некева» (жіноча суть), тобто клі отримання, якщо сіють цю категорію, «жінка», тобто некева, бажання отримувати, в «землю», щоби «розклалося», з цього «виросте» потім породження, яке є категорією «захар». Тобто, якщо людина сіє свою властивість «некева», тобто клі отримання, в землю, виростуть з цього келім віддачі, звані «захар».
А якщо чоловік запліднює (букв. «сіє») першим, коли він бажає, щоби келім віддачі, що в ньому, «розклалися б в землі», тобто те, що він займається Торою та заповідями, і при тому, що він віддає і займається Торою та заповідями, намір його такий, що дії віддачі увійдуть в «землю і розкладуться». Тоді «і народить «некеву». Тобто, категорія бажання отримувати його зросте, що й є поняттям «і народила «некеву». Тобто, дії віддачі принесуть йому особисту користь, що зветься «некевою».