Отобранное из сборника “Лев боер” (“Сердце пылает”

ЛЕВ БОЕР (СЕРЦЕ ПАЛАЄ)

(перекладено з івриту, з тексту книжки обраних уривків з книги “Маор ва-шемеш”)

Збираємося навколо світла праведника

 

Велика користь є у тому, щоб зібратися разом до праведника, що в поколінні. Адже відомо, що душа зветься свічею, як написано: «Свічею Творця є душа людини». І сказали мудреці: «Чому подібні праведники перед ликом Шхіни? Свічці перед смолоскипом». І коли збирається паства свята разом до праведника, що в поколінні, тоді численними робляться свічки, бо не подібна самотня свіча багатьом свічкам разом, адже світло святості примножується і єднає, і подібне до факела. І попри все це перед Шхіною подібні вони до  свічки перед смолоскипом, і тоді, зрозуміло, зможе кожен з них залучити святість на себе. І зможе потім знати, як і в чому дати раду душі своїй служити Творцю у трепеті, з любов’ю і радістю, і займатися Торою та заповідями з полум’яною пристрастю, щоб утворилася завдяки йому єдність Творця і Його Шхіни.

 

Тим, що збирається разом свята паства до праведника, кожен скасовує себе перед товаришем, коли бачить переваги товариша свого в Торі, у заповідях і в добрих діяннях, і стає ницим у своїх очах, а товариш його – більшим за нього. І любить кожного, і бажанням його й прагненням є ввійти буквально в кожного, через радість і любов. І ось що є головним: щоби бачив кожен переваги товариша свого і соромився б перед ним. Адже коли кожен у своєму домі, тоді зазвичай він є щирим у своїх очах і вважає себе знавцем великим, праведним і людиною великих чеснот, оскільки не бачить в собі й крихти чогось іншого, - а зле начало його є більшим за нього, і росте все більше, і зростає так, що робиться він великим у своїх очах.

 

І коли збираються разом до праведника, спадає з кожного ницість його, бо там знаходить біля праведника людей, що тріпочуть перед Творцем, і досконалі й великі у Торі та заповідях, і молодші за нього віком, і докладають зусиль в служінні Творцю. І також людей похилого віку, які, попри все це, схиляються перед праведником і жадають роботи Творця. І також знаходить там людей багатих, які, попри це, не слідують за пристрастями цього світу, а миле в їхніх очах лише служіння Творцю і схиляються перед праведником. І також знаходить там бідних і злиденних, які, попри всю цю міру злиднів і горя, вони відкидають усе, і звертають свідомість свою й зусилля на роботу Творця з радістю й любов’ю. І ось, коли бачить він усе це на власні очі, тоді, навіть якщо серце його каменю подібне, розтане серце в нутрі його і розіб’ється серце його на дванадцять уламків перед кожним з них, і бажанням його буде ввійти буквально в кожного через велику радість. І це – в злитті товаришів.

 

І коли приходить зібрання пастви святої разом до праведника, що в поколінні, тоді, природно, благословляє й благословляється кожен з них усім, що потрібно, і приходить на нього вище благо, згори вниз, за мірою його необхідності і потреб. Але якщо не збираються разом, означає це, що не знають вони абсолютно, як це - виконувати заповідь з трепетом і любов’ю. Адже Тора й заповіді, які виконують, позбавлені вони тоді знання та розуміння.

 

Коли збираються разом сини Ісраеля, це є річчю надзвичайно великою . Головним є лиш те, щоб кожен з цих, що зібралися до праведника, хай не думає про себе як про щось важливе, адже буває, що вважає себе праведником або чимось суттєвим між святою спільнотою. Хай лиш турбується про те, що може він, боже збав, і не гідний доєднатися до виконання цієї заповіді, і хай омине його завдати шкоди святій спільноті своїми діями.  

І хоча й виглядає він людиною великою, попри все це хай перевірить діяння свої і поміркує про це. І також кожен зі святого товариства хай подумає так, а особливо той праведник, до якого збираються, хай думає так, бо чим він вважається? - і анулює себе повністю.

 

І відомо те, що там, де є десятеро, перебуває Шхіна, і це, як ми знаємо, є повним рівнем, а у повному рівні є голова, руки, ноги і п’ятки, як повідомляють нам високі й святі. Виходить, що оскільки кожна людина вважає себе як ніщо у святій спільноті, то нехай тоді вважає себе п’яткою у товаристві, а вони є головою, тілом і вищими органами. І коли кожен з них вважає себе таким, тоді вони діють так щоб розкрилися їм брами вищого блага й усього добра, що у світі, і найголовніше з цього буде залучено тим, хто найбільше вважає себе як ніщо і «п’ятка».

 

Кращим і більшим виправленням є виконувати заповідь у зібранні людей, пройнятих трепотом і досконалих, ніж робити це на самоті. А головне на сходинах це щоб кожен вважав себе як ніщо, з пригніченим духом і ницою душею, тож хай лише введе себе між товаришів, а особливо – долучить себе до якогось праведника, і це буде якнайкраще.

 

Основою всієї роботи є зрозуміти й осягнути, що існує Всесильний, який править і наглядає за моїми шляхами, детально, і управляє всіма світами, і не існує місця, вільного від Нього. Проте, потрібні для цього великі зусилля, осягти це абсолютно й беззаперечно, і потрібно усамітнитися й детально досліджувати всі Його справи, і пильнувати за собою у кожному своєму русі. А також має серце людини горіти в ній, як потужне полум’я, в захопленні й прагненні до Творця, хай благословиться. Тоді зможе прийти до того, щоб знати всесильність Його істинно і неспростовно. І це основа усього, згідно зі сказаним царем Давидом, мир з ним: «Знай Всесильного батька свого». І це основне в поступі: обертатися в тіні праведників покоління, для того, щоб прийти до усвідомлення, що Він є основою й коренем усіх світів.

 

Тора наша свята є вічною і діє в кожному поколінні, в усі часи й у всяку добу. Тож як відноситься ця заповідь до цього часу, тепер? І святий Зоар докладно говорить про це, що писання її вказують поколінням, і пояснює: «І візьміть Мені «труму», приношення», тобто хай прийме людина на себе «ітромемут», піднесення до роботи Творця, благословен Він.

 

Задум Творця при створенні людини в цьому світі, це видобути святі іскри, що в усіх речах і повернути їх угору, у місце її піднесеності, як відомо зі святих книг. А іскри це святі душі, що належать до її кореня, і в кожної людини є іскри, що належать саме до кореня її душі. Тому є в кожного праведника люди, що йдуть до нього, аби бути злитими з ним, і вони є відгалуженнями від кореня його душі. І завдяки наближенню їх до нього він піднімає і зв’язує їхні душі з їх коренями вгорі, і вони є його іскрами, які потрібно підняти. І коли людина виправляє себе, тоді, природно, приходять до неї всі іскри, що належать до кореня її душі, щоб виправити їх.

 

Завдяки поєднанню праведників, а також любові, приязні й дружності між ними, започатковуються і вершаться всі дива і всі діяння й дивовижні справи.

 

Ступені Тори лішма не мають міри, і одна з них та, що коли прокидається опівночі, хай здійснить написане: «Ти, яка живе у садах, дослухаються товариші до голосу твого, дай мені почути його!» І це той, хто зв’яже себе з душею праведників, що у Ґан Едені і поєднається з ними насолоджуватися принадністю занять Торою і зв’язати рівні душі своєї, нефеш, руах і нешама, з внутрішньою суттю букв Тори, і зв’язувати їх з Нескінченністю, й поєднувати Святого, благословен Він, з Його Шхіною. Також і цей шлях неможливо досягти перш ніж злучить себе з праведниками покоління, ревно відвідувати їх щодня і покриватися пилом ніг їхніх в істині, і сподіватися сяйва від світла Тори, тоді все, чого не досяг у цьому ницому світі, досягне, прокинувшись у Ґан Едені. І це є граничною насолодою світу майбутнього: осягати вищі світла і тішитися сяйвом Шхіни.

 

У час, коли займається служінням Творця і стає до молитви, якщо зважить терезами розуму свого всі свої слова і обмовки, пізнає й усвідомить, що також і тоді шкодить негідними думками. А коли й немає в нього негідних думок, то може є в нього якийсь ухил, чи може не молився з трепетом та любов’ю як годиться. І тоді відчує, що і мовлення його, що йде з його вуст перед Творцем, не є ясним та чистим. І навіть коли приймає на себе тягар малхут небес і промовляє «Шма, Ісраель» (слухай, Ісраелю), то коли зверне на це увагу як слід, знатиме він, що не говорить ще він це мовою чистою, без жодного присмаку гонору чи навернення на себе, хай і легкого. І тоді прийде до повного підкорення себе. А рада тому, щоб прийти до такої риси, щоб у кожній дрібничці своїх слів у Торі та молитві повертатися до Творця, це злиття з праведниками покоління, і вони пробудять його серце до істинного повернення.

 

 

Робота праведника і злиття з Творцем

 

Існують два види праведників, і це: один ступінь праведника, який постійно у щирості своїй йде в Торі, молитві й добрих діяннях, і не вміє заглиблюватися у мудрість, тобто науку всесильності Творця, а рухається в простоті у навчанні своєму й молитві. І цей праведник ніяк не здатен поєднати себе з людьми, геть-чисто, бо здається йому, що люди зведуть його від його роботи. Також і розуму великого він не має - наближати людей до роботи Творця, оскільки розум його в служінні, він дуже малий, і йде самотньо у простоті своїй, тобто відособлено, без спільноти людської. А є ступінь праведника, який йде, у мудрості й відданості, виконати «на всіх шляхах своїх пізнай Його», за словами мудреців. І цей праведник зможе поєднати себе з багатьма людьми, завдяки рухові своєму у святості й мудрості, з великою відданістю. І при тому, що єднає себе з людьми, не заплутують вони думки його через те, що пов’язаний він з вищою мудрістю і вірністю Творцю, хай благословиться.

 

Слід знати, що неможливо людям збагнути діяння й шляхи праведника, до яких меж простирається його осягнення, тому що праведник, він позбавлений матеріальності цього світу і неможливо істоті людській, яка одягнена в матерію світу, зрозуміти осягнення праведника, докіль воно сягає. А він, діяннями його святими і завдяки заняттям в Торі та заповідях, світить на землю і на тих, що животіють на ній, а особливо на тих, що злиті з ним. І сіє в серцях їхніх світло святості і захоплення роботою Творця. І все, що вони роблять, саме він є чинником і побудником цього, і тому звуться його добрі справи сівбою, коли він сіє і зрощує поривання святості в серцях людей, близьких йому. І праведник цей що не день, зростає все більше.

 

Відомо, що вічно існує спротив праведнику в його роботі на Творця, адже сітра ахра не дозволяє, щоб слава небес розкрилася прилюдно завдяки діянням праведників, бо тоді зникне вибір. Тому є велика протидія істинним праведникам, і основна їхня робота – аби перемогти сітру ахру. І тому мусять супротивники подякувати праведнику, робота якого істинна і стійка.

 

Шлях істинних праведників – постійно переглядати дії свої, з незмірною смиренністю, що не день все більше й більше. І завдяки цьому вони досягають кожного дня нових осягнень, бо завжди бачать себе так, що не виконали поки що обов’язків своїх у духовній роботі. І цим удостоюються вони дістатися до місця коренів своїх, до джерел походження душ своїх.

 

Хоча й не знає праведник, якою дорогою піде, серце його готове й певне йти за Творцем. І з цього знатимемо, що навіть коли праведник не на тому рівні, щоб побачити ім’я Творця, що йде перед ним, попри це зможе відчути святість, і цим визначить праведник, чи істинний шлях перед ним. Бо якщо той праведник не порушить злиття своє з Творцем на шляху, яким іде, то знатиме, що шлях цей істинний перед ним. Проте, коли побачить, що відійшло від нього злиття, тоді стане і не йтиме більше ним, бо не той це шлях, в якому житиме світло святості Творця.

 

Справжні праведники, що йдуть дорогою Творця в істині й по правді, в глибині серця вони завжди в поверненні до Творця, бо знаходяться в них постійно недоліки в їхній роботі. І той, хто йде цим шляхом, то всі блага світу цього неважливі для нього, вони як ніщо, і не тішиться ними взагалі.

 

Як діє зле начало щодо великих праведників, коли не може ухопити його і ввести в гріх. Отже, коли входить праведник в усамітнення велике й веде пошуки у діях своїх, і оцінює себе, що він гірший з найпоганіших, і він як нуль і ніщо, і про себе думає, що навпаки, сповнений він прогріхів. Такий шлях праведників, коли залишаються сам-на-сам із собою і чинять велике каяття. Тоді вдається зле начало до того, щоби ввести цих праведників у велику печаль і в чорний смуток, боже збав, коли говорить душі його, що він повен гріхів. І тоді він зможе його ухопити, не дай бог, і посприяти невдачі в чомусь. А отже, повинен праведник негайно ж помітити, що це є думкою злого начала, і має відразу вийти з того, чим себе оточив, щоб не рахуватися з тим, що він усамітнив себе за звичаєм праведників аби пройтися по своїх гріхах, а навпаки, хай введе себе в стан радості й урятується від каверзи злого начала.

 

Праведник покоління, вся робота його залучити милосердя й добрі хасадим до спільноти Ісраеля. І коли він бачить, що існують, - хай нас омине! - звинувачення проти спільноти Ісраеля, підносить він тоді сукупність Ісраеля до вищих світів, туди, де джерело милосердя й милості, такі, що й око не бачило, і неможливо дістатись туди жодному звинуваченню. І це є місце найбільш закрите з усіх закритих, і, само собою, приходить на спільноту Ісраеля все благо й милосердя і добра милість.

 

Якщо побачить світ свій за свого життя, побачить і світи інших праведників, також за свого життя. І побачить, що винагорода їхня численніша за його винагороду. І зрозуміє, що певно вони є більш праведними за нього, і завдяки цьому зміцниться він ще більше в служінні Творцю, - це і є «світ свій побачиш за життя свого».

 

Немає нічого, як у внутрішній суті світів, так і в їх зовнішньому, у чому не було б святої іскри з Нескінченності. А втім вона прихована і кліпот обсідають її, - для того, щоби був вільний вибір й існували б винагорода й покарання. І завдяки тому, що праведник очищає себе буквами Тори, заповідями й добрими діяннями і єднає себе з Нескінченністю, він пробуджує всі створіння, щоби прагнули повернутися й піднятися до Кореня свого. Тому що в усіх є свята іскра з Нескінченності, що оживляє їх. Проте, удостоїтися цього, пробудити мей нуквін, зможе не кожна людина, а лише той, хто служить Творцю з відданістю душевною, кожну мить, всіма діяннями своїми й рухами. 

 

Шлях праведника це применшувати себе, а велич бачити залежною від Господаря її, тобто від Творця, бо саме Він чинить цю дію, щоб усі були у єдиній зв’язці й у товариському єднанні, а не від нього це пішло.

 

Найголовніше спочатку, це приставити себе до того, щоб поєднувати Святого, благословен Він і Його Шхіну, - кожен за мірою свого розуму, сил і наміру. І коли спрямовує себе так, то хоч і неможливо тримати намір впродовж усієї молитви, від початку до кінця, - не дано нам це, але є праведник, який зв’язує всіх разом і він єднає все. А головне, коли є в нього зачаток від кожного, згідно з силою й розумом того, - свята іскра, - тоді він поєднує все святістю, що вгорі, у вищих світах.

 

І не потрібно Творцеві вивіряти праведника, бо Він напевно знає всі думки людей, навіть коли ще не прийшли у світ, - те, що виникне потім у помислах сердець їхніх. Для цього Творцю не потрібні проби, бо знає істину. А дає йому Творець випробовування, аби зробити його великим у світі й сповістити про нього, щоби знали й пізнали всі велич праведності й святості його.

 

Творець створив усі світи та їхній спуск униз для того, щоб розкрилася Його Шхіна серед нижніх. Аби всі створені й усі мешканці світу пізнали славу, надзвичайну велич і всесильність Творця, те, що Він сам управляє всіма світами, і щоб зміцнилася віра, що Він єдиний і немає нікого крім Нього. І спершу проявився для нас Творець з обителі Його святої через пророків святих, які пророкували «світним дзеркалом». І явним було очам усіх розкриття Шхіни Його, яка являє себе пророкам задля народу Його, Ісраеля. І цим зміцнювалася в людей повна віра, вірити в Нього, у те, що Творець особистим наглядом управляє усіма діяннями людей і їхніми помислами.

 

Відомо таке, і бачив я це у великих праведників, що коли вони єднали себе з вищими світами, і вільні вони від облачень матеріального, і Шхіна перебуває на них і промовляє з гортані їхньої, й уста їхні висловлюють пророцтва і бачення майбутнього. І ті праведники самі не відають потім того, що говорили, бо злиті вони з вищими світами і Шхіна промовляє з їхньої гортані.

 

А головне в тому, щоб повернулася людина до очищення і зв’язала б себе з Коренем своїм, то це завдяки праведникам, які злиті повсякчас думками своїми з вищими світами вгорі. І саме вони зв’язують душі свої, разом з синами Ісраеля, з їхнім Коренем, тим, що збуджують свої серця повернутися до Нього, хай благословиться.

 

Завдяки діянням праведників додається вище благо спільноті Ісраеля, як написано: «Надайте міць Всесильному», і завдяки їм йде потім вище благо згори вниз. І якщо, боже збав, йдуть Ісраель шляхом недобрим, тоді суди бажають звинувачувати їх. Тож рада дається така: пробудити бажання бажань до них, щоб розкрилося воно над ними, те первинне бажання, яке створило світи дарувати благо створінням без жодного збудження, і тільки єднання було від Нього і в Ньому, - і розкриється над ними Святий таємний.

 

В усіх цілком світах існує внутрішнє й зовнішнє, і лиш зовнішнє, що у вищому світі, є внутрішнім у світі, нижчому за нього, і так від світу до світу, до кінця усіх світів. І дії праведників доведуть, як і бачать наші очі, що їжа їхня і пиття, й розмови матеріальні мають більший намір ніж ми маємо намір в наших Торі й молитві. Праведник, коли приходить у світ, вдивляється у себе, навіщо прийшов він у світ і що необхідно виправити. І переконання його вкладені у Творця і не женеться за турботами свого часу, і все спрямування душі його – виправити те, що потрібно. І такий праведник не проходить більше перевтілення.

 

Праведник називається на ім’я коена, який піднімає душі синів Ісраеля, сполучити їх з Нескінченним, хай благословиться. І коли збираються сини Ісраеля разом, в єдину спільноту, прийти до праведника, він надихає душі їхні до роботи Творця. Проте, після того, як йдуть від праведника, гасне піднесення, яке було в них.

 

Слова «скажи мені, Ти, кого любить душа моя» означають, що праведник благає спільноту Ісраеля: «Скажи мені, де пастимеш?» Означає це: які вони, ті сутності, в яких слід пасти (івр. «лір’от») й водити синів Ісраеля. І також це від слова «реут» (дружба) і означає те, чим зв’язати їх разом, щоб спаялися в одне. «Де покладеш (івр. «тарбіц») отару опівдні?», означає це, - яке питання з Тори вивчати (леарбіц), щоб була вона лішма і світила б як полудень.

 

Немає нічого внизу, що не мало б правителя вгорі, а проте все віддав у руки служителів своїх, істинних праведників, що перед Всесильним ходять, як сказали мудреці: «Творець присуджує, а праведники скасовують». І мають вони міць в руках їхніх силою праведності своєї залучити милосердя на народ свій і розірвати зло присуду їхнього, і вилити на них достаток вищого блага, і благословити всі діяння рук їхніх, і виправдати їх на суді у судний день.

 

Шлях істини для праведників, що перед Творцем походжають, це коли оступився, боронь боже, в якомусь гріху, навіть помилково, і навіть в легкому з найлегших, відразу ж каятиметься в цьому серцем розбитим і пригніченим. Адже коли оступиться людина в гріху помилково і не розкається, прийде цим, боже збав, до порушення зловмисного, за словами мудреців: «Прогріх тягне за собою прогріх». І ось, ця людина, праведник, який діє у святості, виправляє він усі створіння світу діяннями своїми, адже весь світ створено лише для людини, і коли всі її дії є служінням Творцю, тоді дає вона виправлення усім створінням. 

 

Є праведник, який здатен наближати душі Ісраеля до Творця й надихати їх настільки, що зможуть вони промовляти речі з великим запалом, як в Торі, так і в молитві. І промова ця, коли вона полум’яна, в трепоті й любові, умить підноситься вгору.

 

Хоча й зважує іноді праведник у душі своїй, що все зроблене ним, було воно виключно для одного лиш Творця, і ніяк не для самовдоволення, попри все, не прийде від цього до чванства. І таке відповідає серцю своєму, що вся його робота, яка дійсно є діяннями святими, подарунком є вона від Нього, благословенно ім’я Його, який удостоїв його цими добрими справами, а зовсім не проявом власної чистоти.

 

Правилом є те, що кожен праведник триматиметься свого шляху й поступу у святості, і відкриє цьому свій власний вхід, і не виконуватиме завчених людських заповідей. Тобто якщо побачить рава свого або товариша, що чинять так і так, щоб і він зробив подібні їм дії та рухи, - не йтиме цим шляхом, тому що кожен хай відкриє для себе вхід і браму до святості, по собі. І це: «побачив, що входи їх не налаштовані один проти одного», тобто щоб не дивився кожен йти через той вхід, який відкрив його ближній у святість, а нехай кожен іде тим ходом, який відкрив для себе. І цим буде на ньому дух Всесильного, щоб перебувала на них Шхіна.  

 

Праведник, що прийшов до рівня звільнення від матеріального, все одно, якщо буде служіння його у прихованні й усамітненні, не зможуть ті, хто обертаються в тіні його, навчатися від нього порядкам служіння і шляхам злиття з Творцем, і щоб змогли й вони зробити це, звільнивши себе від матеріального, в міру змоги. Тому є потреба, щоб була робота праведників покоління відкритою, і щоби видно було всім, що навіть між людьми свого кола, також звільняють вони себе від матеріального і єднають себе з Нескінченним. І завдяки цьому зможуть ті, що п’ють з їхнього джерела, також навчатися від них бути у злитті в час молитви, принаймні коли промовляють якийсь спів у молитві або «Шма, Ісраель». І завдяки цьому навчатимуться потроху додавати завзятості у єднанні з Нескінченним.  

 

Коли людина промовляє устами своїми, це позначається вгорі. І навіть думка людини злітає вгору і залишає знак. Тому, якщо дала вона обітницю про будь-що, не зможе поступитися своїми словами, бо відмовляється від знаку, що відбився вгорі від того, що промовила, і може заподіяти, боже збав, шкоду. Але праведник, мовлення якого є вищим навіть за думку простолюду, він панує над ницими промовами, скасовуючи їх.

 

Щодо справи вибору й знання вже відзивалися попередні мудреці. Рамбам писав: «Так само як знання не осягається розумом людським, так само людський розум і вибір не осягає». І Арі писав, що знання, воно вище за створіння, а вибір, він у створінні. І для урозуміння цього питання, скажемо: той, хто йде у своїй щиросердості, праведно, і виконує заповіді й чинить добрі діяння згідно зі святою Торою, і не примудряється спрямувати свою роботу щоби злитися зі світлом Нескінченності, здається йому, що сила його й міць руки його дали йому це здобуття, те, що гидиться злом і обирає добро, і вимагає винагороду від Творця, - адже передав Він вибір у руки людини. І цей вибір, він в руці її, куди побажає, спрямує. І насправді, за простим сенсом Тори, вибір, він в руці людини, як сказано «і обери життя».

 

Чоловік, який не піднявся на ступінь істинного праведника, здається йому, що вибір – в його руці, і має він собі винагороду за мірою милосердя, яку Я чиню з ним. Адже насправді немає в нього, бо як глина в руці майстра, так ви в руці Моїй. Лише з милосердя дарую Я йому це, коли даю знак світові, що має він осягнення.

 

Тора, Ісраель і Творець є одне. Бо вся Тора є іменами Творця, і вона є залишками вищої мудрості, а Він і мудрість Його є одне. А праведник, який напучує народ синів Ісраеля, як служити Творцеві і злитися з Ним, і осягти Його існування, хай благословиться, і цим він зв’язує їх у їхньому корені поєднатися і злитися з Його простою єдиністю. Цей праведник, він подібний до ручки посудини, місця, за яке її тримають, і так само, як завдяки ручці зручно переносити посудину і тримати її, так завдяки праведнику можна долучитися до Його єдиності й триматися за неї, бо він вказує шлях, як повернутися в каятті й наблизитися до Творця.

 

Найголовніше, завдяки чому зможе праведник перетворити властивість суду на милосердя, це те, що потрібно йому поєднати себе з мірою «ніщо». Тобто, щоб вважати себе за ніщо, і тільки постійно існувати в категорії «ма?» («що», від слів «що є я?»), подібно до властивості Моше, вчителя нашого, мир з ним, який був на рівні «ма?». Завдяки цьому він завжди міг встояти проти обвинувачів, перетворити властивість суду на властивість милосердя. Так повинен кожен з праведників триматися свого шляху у святості, і з’єднати себе з категорією «ма?». Завдяки цьому зможе перетворити властивість суду на властивість милосердя.

 

Людина, яка тільки починає потроху служити Творцеві, малий розум у неї, бо не зможе зарадити душі своїй, щоб служити Творцю в істині, аж поки не прийде до першого рівня «ґадлуту», великого стану, коли має вже розум збагнути, як дати ради своїй душі, щоб служити Творцю в істині. Але весь той час, поки не очиститься матеріал її остаточно, коли видалені з нього всі матеріальні жадання, і поки не виправить повністю всі гріхи юних років, падає людина зі свого ступеня і впадає у другий «катнут», малий стан. І слід їй допомогти душі своїй великим пробудженням, щоб очиститися повністю. І тоді приходить до ступеня другого ґадлуту, тобто до злиття з Творцем, і зможе служити Йому всіма своїми рухами, навіть займаючись справами цього світу.

 

Має бути спочатку, щоби дійсно прийняла людина на себе тягар влади небес, знати, що Творець є великим і панівним, і царство Його над усім володарює. І це відкрито, бо річ ця є явною й відомою, що немає світу без Управителя. А після того, як людина приймає на себе тягар влади небес по правді, і бажає служити Йому як раб господареві своєму, в усіх видах робіт, котрі бажані будуть Царю слави, тоді Творець наближає її і вводить у Свій палац, у внутрішні чертоги. І там усвідомлюється людиною ще більше велич Всесильного, і налягає на неї сором й підкорення велике, і серцю в її нутрі велика троща коїться. І наслідком цієї роботи є те, що прийме на себе малхут небес, що зветься відкритим світом.  

 

Місяць не має від себе самого нічого, а є тільки те, що отримує від сонця. І коли він наближається до сонця аби отримати від нього, тоді він як дуже маленька цятка, нікому не видна, яка майже анульована у своїй реальності. А потім, коли віддаляється від сонця, сяє він силою сонця, що світить у ньому. Так і учень повинен анулювати себе, коли наближається він до свого рава, і зможе його рав проявитися в ньому світлом своєї Тори й святості.

 

 

Приєднатися до праведника

 

Слід знати й повідомляти людям, які зв’язують себе з праведниками, щоб не привчали себе діяти подібно до їхніх рухів та поведінки, як до завченої заповіді людської. Тобто через те, що праведник чинить так, то й він робитиме так само. Тому що це дуже недобре, а нехай навчиться діяти за своїм розумом, по правді й істині служити Творцю зі щирим серцем.

 

Знайшли ми в кожному з поколінь, що праведники навчають учнів, які приєднуються до них, шляхам Творця і як виправити їм каяттям те, що зіпсували і як виправити їм свої душі. Але нечисленні ті, хто виправить себе у одного праведника, щоб не змушені були потім, після відходу праведника, їхати до іншого праведника виправляти свої душі.

 

Праведник називається «все», як відомо зі святих книг, тому що він зв’язаний усім з Творцем. Навіть матеріальними жаданнями поєднаний він з Творцем безмірно, з великою наполегливістю і силою. І завдяки цьому те, чим зв’язана людина, що з’єднана з праведником, скасовується це в неї і звільняється також від матеріальних жадань, і дістає вона цілковите виправлення. Адже те, що зіпсувала спочатку в мірі основи, що зветься «все», тепер, завдяки поєднанню з праведником, який зветься «все» і з’єднаний з чистим і святим, вона подібна йому в категорії «все», яка є тим, що зіпсувала спочатку, а тепер виправилося все.

 

Ось, відомою є велика користь у з’єднанні себе з праведником, і головне, споглядання обличчя праведника приносить велику святість людині, як наводиться в Ґемарі: «Отже, я кмітливіший за товаришів, тому що я бачу рабі Меїра». І що більше людина з’єднується з праведником, вона все більше освячується і привертає праведник на неї більше світла і святості.  

 

Ось, нам, синам Ісраеля, дана заповідь з Тори, «і злийся з Ним». І як пояснив Раші цей вислів, «Можна сказати так… але – злитися з мудрецями». І ось, коли їде чоловік з Ісраеля до праведників свого покоління, і наближає себе з жаданням та любов’ю великою до праведника, тоді «як вода лице до лиця», праведник впливає на нього своєю святістю, бути йому непохитною основою у святості, щоб не опустився, відпавши від нього.

 

Служіння Творцю є річчю цінною й великою незмірно, але не відразу той, хто хоче «взяти собі ім’я», прийде та візьме, а тільки завдяки великим зусиллям і з’єднанням з праведниками.

 

Користь велика є у приєднанні простолюду до праведників покоління, тому що не має простолюд серця розуміти, як служити Творцеві по правді, і як виконувати всі діяння в ясності, щоб світили всі дії їхні Творцеві. Тільки тим, що приєднують себе до праведників покоління, вони збуджують свої серця, з завзяттям, завдяки їхнім святим словам, і тоді зрозуміють, як служити Творцю по правді.

 

Праведник покоління, всі діяння його ясні й сяють в усіх світах, тому в приєднанні до нього душ Ісраеля світить він також і в них, щоб сяяли й їхні діла також і дух їхній приємний підносили б вони до Творця, як аромати.

 

Той, кого обдарував Творець знанням та розумінням і відкрилися очі його, тоді, коли приходить до праведників покоління, може відчути у них пахощі Ґан Едена і різноманітних ароматів. І все одно, той, хто не на такому рівні, «хоч сам він не бачить, доля його бачить». І здалеку зможе виникнути збудження, в душі його й в корені його душ, відчувати запах служіння праведника і щоб душа його тягнулася до нього. Коли бачить він праведника, тоді сам він, природно, анулюється і робиться як ніщо, і само собою спадають з нього його первинні властивості. І це все – через злиття з товаришами, і тямущому досить. І, безперечно, завдяки цьому відходить від нього вся ницість.

 

Коли збираються товариші до праведника, скасовує себе кожен перед товаришем своїм, і це – «в численності народу пишнота царя». Означає це: пишнота царя існує, коли відбувається зібрання, тоді підноситься вищий Цар над усіма світами.

 

Коли бажає людина приліпити себе до праведника, щоб показав йому той щось зі своїх шляхів, необхідно їй приліпити себе добре до людей його, які ще раніше зросли при ньому, і вони дадуть їй зрозуміти, як може вона черпати від нього живу воду його. Адже сама собою ніяк не осягне шляхів праведника без злиття з товаришами й любові до товаришів, які пізнали його шляхи раніше.

 

Ось, без близькості до праведника і без прилучення до нього, важко вчинити повернення до Творця як годиться, і майже позбавлена людина можливості цього, особливо коли в поколіннях цих подрібнішали серця. Тож головне, приєднати себе до праведників покоління і до святих, що на землі, і вони зв’яжуть душу людини з її коренем і покажуть їй, як повернутися в істині й зі щирим серцем до Творця. І змилосердиться Він над нею, і виправлені будуть усі корені створіння. І оскільки злита людина з праведником і прагне до нього, і праведник зв’язує душу її вгорі з її коренем, тож і їй самій стає сил вчинити виправлення повернення як слід. Але якщо сидить у себе вдома, не з’єднуючись з праведниками покоління, і уявляючи собі, що в її руках виправити те, що спотворила, немає їй виправлення тоді і залишається людина у глупстві своєму.

 

Ось, людина, яка іде й повертається, і кружляє навколо питання – як служити Творцеві, і не може осягнути цього, і є в ній перепони і внутрішні бар’єри, і не здатна вона вчитися й молитися як слід, і серце її обурюється на неї, то йде вона зі смиренністю й гіркотою серця до одного з праведників, може знайде там спокій душі своїй і буде їй пуття від праведника в її служінні Творцю. І це спричинює також праведнику смирення, бо коли бачить він, як людина покладає всі свої жадання на те, щоб змогти служити Творцеві й відчуває її упокорення, тоді бачиться праведнику, що вона краща за нього. І завдяки цьому праведник підноситься в роботі Творця, і служіння його в цей час є вищим за все найвище. І тоді зможе праведник піднести свідомість тієї людини до служіння Творцю. І виходить, що дається їм обом величезна користь.

 

А зарозумілістю своєю і наслідками зверхності серця, коли бачить себе як наче удостоїлася піднестися духовними сходами, цим людина усуває святість, що виливається на істинного праведника, щоб не йшла вона прямотою на праведника, а ллялася б навсібіч. І відсікає цим праведника від його злиття, коли був він поєднаний зі світлом вищої святості, яка є даруванням і безмежним надбанням. І тим, що заплутує й відсторонює його від його святості й злиття, приводить того до вузькості й обмеженості. І тоді спричинює, щоб вищий вплив, який залучає праведник саме на спільноту Ісраеля, проливався безцільно. 

 

А справа приходу людей до праведників покоління має декілька видів. Є такі, що йдуть навчатися, щоб змогти молитися в трепоті й любові, як слід. Є такі, що йдуть задля вивчення Тори лішма, і є такі, що йдуть навчатися від праведника духовним ступеням. Проте, все це не є основним спрямуванням. Головне, чому слід іти, це просити Творця, щоб знати й відати Його реальність і всесильність.

 

Завдяки приєднанню до праведників покоління, коли він зв’язує їхні душі з Коренем їхнім, стають вони як одна людина.

 

Праведник, він пробуджує всіх своїх сучасників прийти до каяття. І завдяки «збудженню знизу» є в нього «збудження згори».

 

Якщо праведник є єдиним у поколінні, коли взагалі немає праведників крім нього, і сучасники його блукають і продовжують грішити з кожним днем все більше й більше, тоді повинен той єдиний праведник покоління зміцнювати себе майже щодня все більш наполегливо задля існування світу, щоб не зруйнувався, боронь боже, через гріховність покоління. Тому потрібно додавати щодня до праведності своєї все більше й більше, і думати й бачити, що діяння його, які чинив до сьогодні, не варті нічого, адже бачить, що люди покоління грішать все більше, тому має бути все більше праведності.

 

Ось, праведник, що в місті, через те, що він поводиться за критерієм істини і за всіма властивостями святості й чистоти, і відкидає ницість, завдяки цьому він спонукає людей міста свого і тих, хто приліпився до нього і поводиться за чеснотами серця свого, щоб не було між ними заздрості й ненависті, і суперництва, а щоб кожен згоден був би з ближнім своїм у правді, і щоб не бажав ніхто брати гору над ближнім своїм у справах матеріальних і так само в усіх ганебних властивостях - хай нас омине! І також пробуджує серця їхні до повного каяття і завдяки цьому включаються гіркі суди в їхній Корінь і спускають прості хасадим, милість, зі світу свободи.

 

Праведники покоління, вони звуться основою світу, бо вони стоять на рівні духовної властивості єсоду (основи), так, що своїми добрими діяннями вони дарують все благо світові. Саме вони є каналом і стезею, якими йдуть всі добрі впливи, і, звичайно ж, приходять ці впливи і на них, але вони задовольняються для себе найменшим вдоволенням і наділяють добрими впливами і всім благом спільноту Ісраеля.

 

Праведник покоління, він поєднує всіх, бо все, що є в ньому, якась іскра святості, яку він спрямовує за своїм розумом і наміром на роботу Творця, зв’язує він її разом з усіма товаришами, і утворює з усіх разом єднання вгорі, і це: свіча, чоловік і дім його. А коли є якийсь початок у святості, тоді робить праведник, щоб кожен додавав усе більше й більше у святості.

 

Наведено у святому Зоар, що в цьому світі мудреці живляться завдяки простолюду, а у світі майбутньому харчуватиметься простолюд завдяки мудрецям. Основа їхньої життєвої сили існуватиме тільки завдяки мудрецям. І ось, знайшли ми в Ґемарі, що і в цьому світі більше ніж господар чинить біднякові, бідняк робить господарю. І тлумачать це з вислову: «Ім’я чоловіка, якому я зробила, Боаз». Хоч певно, бажано й гідно було б мудрецю не отримувати втіху від будь-якої людини, як відомо знавцям прихованої науки. Проте на початку, весь той час, коли праведник поки що не очистився повністю, і він посеред своєї роботи, то не може він дотримуватися детально, від кого отримувати, лиш тільки якщо облишить повністю свої Тору та служіння, боже збав. А от після того, як очиститься праведник, саме тоді буде він тим, хто сам залучає все благо.  

 

Є спроможність у праведників, які йдуть шляхом пророків, залучити благословення з вищих світів тому, кому бажають. І також притягнути прокляття на ненависників Ісраеля, як ми знаходимо у танаїв і амораїв, а особливо у товаристві мудреців Зоар, учнів Рашбі. І також відомо, що з покоління в покоління існують праведники, видатні люди, які мають цю силу, і це є загальновідомим у нашому поколінні. І також є сила в руці праведника передати це своєму учневі.

 

Праведники покоління називаються «келім Творця», вони є келім, завдяки яким спускаються добрі впливи на спільноту Ісраеля. Вони піднімають малхут до мохін і вона дістає вище благо від мохін і передає спільноті Ісраеля через праведників покоління, які збуджують милосердя і милість для спільноти Ісраеля. І ось, існують люди, які вичитують і дорікають Ісраелеві словами докорів, і дуже негарно вони роблять, бо пробуджують розмовами своїми жорсткі сили, боронь боже, проти народу Ісраеля, і можуть прийти якісь горе та шкода, боже збав, через їхні слова.

 

І коли Ісраель у скруті, виходить, що і Творець у скруті, як наведено: «Коли Ісраель у знегодах, що говорить Шхіна: важко голові моїй». А тим більше, коли загал спіткала лиха доля, виходить, начебто, що і Творцю зле. І так написано: «З ним Я у біді», оскільки вони злиті з Його сутністю, хай благословиться. Як написано «Бо доля Творця народ Його, Яаков уділ Його». Тому Він відчуває горе їхнє і через це не дивиться на прогріхи Ісраеля.

 

Найголовніше це приєднати себе до такого праведника, який зможе виправити душі Ісраеля, бо такий праведник, він на зразок вищого Праведника, який зв’язує все, як відомо зі святих книг. Проте, як знатимемо це, хто він, той, хто на ступені Праведника, що у висі, який зв’язує все? Є дві ознаки цього. Першою ознакою є те, що ось, відомо: у всіх десяти святих сфірот є в кожної з них властивість, - ця є властивістю хеседу, а ця властивістю скорочення, а ця, за властивістю, тіферет, і так усі, як відомо. Однак властивість «праведник» не є окремою, самою в собі, а вона переводить вище благо згори вниз, постійно, як річка, що тече постійно, без упину, отримує й віддає, і знову, як завжди, отримує згори і віддає вниз, і не є «властивістю в собі», як відомо зі святих книг.

 

Ось, звичай є у збіговиську людському, що коли чутно, що кажуть про когось, що робить він якесь диво чи знамення, відразу ж вони їдуть до нього і вірять йому в усьому, що він скаже їм, при тому, що й не знайомі були з ним здавна, з молодих днів його, - що воно за один і яка його поведінка. При тому, що по правді він ніхто й ніщо. Адже йти до праведника означає, що навчимося й собі його звичаям, оскільки відомі вже роками його поведінка, праведність і благочестя. Тоді вже їдуть до нього навчатися його шляхам і стати групою при ньому. Але не робити щось дороге собі з чудес і знамень, - не знаючи при цьому природу його, - бо це взагалі ніщо, і не можна їхати до такого. І якщо знайдеться сказати: «А яка шкода тобі з цього? Чи каже він комусь з людей, що йдуть до нього, порушити щось, боронь боже, навіть найлегше з легкого? Навпаки, він ще й переконує їх щодо роботи на Творця, - то що нам з того, що він чинить знаки й чудеса?» Але насправді знай, що це недобре, - приліплюватися й приєднуватися до нього.

 

Тора вказує нам на користь, яка є у з’єднанні з праведниками, на те, що є добро праведнику, коли приєднуються до нього ті, хто має трепіт перед Творцем. І також буде пуття людям, що єднаються з праведником. Користь для праведника вона така: наприклад, коли їде група людей до праведника через те, що запало їм у серце якесь пробудження, що бажають вони служити Творцю в істині, але не можуть дати ради душам своїм, як і чим можна працювати на Творця по правді. І приїжджають до праведника з таким от збудженням, почути від нього Тору Творця й поради, як служити Йому. І цим збудженням спричинюють праведнику те, що приходить йому велика святість від Творця, нові розуміння, як побачити в Торі нові речі, добрі поради й настанови добрі, як служити Творцеві по правді, кожен за розумом своїм. І це й є користь для праведника, що Творець передає йому задля них нові розуміння в Торі та служінні.

 

«А ти накажи синам Ісраеля», бажає сказати, що Тора говорить великому праведнику покоління, щоби вказав синам Ісраеля, як служити Творцю згідно зі святою Торою. І також «тецаве» (накажи) це від слова «цевет» (група, команда), тобто бажає сказати, щоби праведник приєднав себе до синів Ісраеля бути з ними в «цевет» і в єдиній громаді. Тоді велика користь праведнику, бо вони «принесуть тобі чистий єлей з олив», хоче сказати, що вони спричинять те, що Творець наділить праведника великими розуміннями, що уподібнені єлею, який вказує на вищу мудрість.

 

Коли приходять люди до праведника, щоби вчитися й шукати порад і служіння Творцю, певно, приходять у великому упокоренні і з розбитим серцем. І тому таким збудженням вносять вони в серце праведника також велику покору, і також і його серце трощиться в нутрі його. Адже думає він собі: як це прийшли до мене люди гідні й праведні послухати порад для душ своїх, як служити Творцеві, тоді як я сам повинен слухати й якось зарадити душі своїй, бо невідомо мені, як служити Творцю по правді, і цим, природно, розбивається серце в нутрі його. І це надзвичайне підкорення спіткало його через тих людей, які прийшли з покорою до нього. І хоч у звичаї праведника завжди бути зі зламаним серцем, і все ж, коли приходять люди благочестиві й щирі до нього, це трощить його серце все більше й більше.

 

Потрібно спочатку служити Творцеві у нижчому трепоті, тобто у страху перед покаранням, а потім зможе прийти до любові, а від любові прийде до вищого трепоту, що є страхом перед піднесеністю. Адже якщо почне з любові, зможе прийти до багатьох помилок через зле начало. Тому що коли буде в радості, прийде до гордині й до сміху і безпутності. Тому потрібно працювати спочатку з трепотом і підкорити зле начало трепоту, як відомо тим, хто поєднується з праведниками. А потім, коли зміцниться у цільності й праведності, тоді само собою прийде до властивості любові.

 

 

Молитва праведника

 

Коли праведник у місті, тоді всі впливи його даються мешканцям міста молитвою того праведника, який молиться за них, щоб було їм щастя в усіх їхніх справах. І попри все річ ця прихована, так, що містяни не бачать залежності успіхів від праведника, бо та частина їх, що також моляться про себе Творцю, уявляють собі, що виключно їхня молитва спроможна бути прийнятою. І не знають, що молитва праведника, вона є основою, і вона є причиною того, щоб і їхня молитва піднялася й була би прийнятою перед Господарем усього.

 

Праведник покоління, що світить світлом своєї Тори й молитви усім сучасникам своїм, тримаються за ці молитви душі синів Ісраеля, що потребують підйому, і вони є душами, що тримаються за краї молитви праведника. І це прагнення, щоб молитвою своєю наділив він їх любов’ю й трепотом, воно як наче цицит, що на краях одягу, а поширення любові й трепоту від його молитви, вони є їм кінцями одягу, що підносяться, і тримаються за них душі Ісраеля, аби бути й собі в підйомі.   

 

Той, хто стоїть на ступені праведника, що вгорі, він на рівні полум’я, на зразок вищого праведника і є властивістю єсоду, і він зв’язує всі сфірот, як полум’я в жарі. Так само й праведник, що внизу, повинен запалити серця тих, хто приєднується до нього, щоби постійно прагнули зв’язатися з Творцем і щоб запалювалися як полум’я вогню до служіння Йому, хай благословиться, а служіння це молитва. Такий праведник, він подібний вищому праведнику, на зразок Йосефа-праведника, що також зветься полум’ям, як написано «… а дім Йосефа буде полум’ям». І праведник, в якого є ці властивості, гідний того, щоби поєдналися душі Ісраеля, тому що може зв’язати їхні душі з Батьком їхнім, що на небесах, з вищим коренем, вузлом життя, джерелом їхніх душ.

 

Основним у молитві праведників є те, що приліплюють себе і всі думки свої до Творця, і зв’язують усіх, хто існує, і всі світи з Нескінченністю. А основне в мові молитви це мова злиття, від слів: «У боротьбі Всесильного зійшлася я…», а злиття з Творцем називається злиттям з вищими мохін.

 

Хоча й немає у нас нині скінії та Храму, попри все це завдяки Торі святій і поєднанню й зібранню Ісраеля разом для служіння Творцю, перебуває Шхіна в нижніх, і праведники, що в Ісраелі, можуть залучити велике милосердя на спільноту Ісраеля й підсолодити всі суди й жорсткі сили у їхніх коренях.

 

Усе бажання Творця, воно виключно в розкритті Його всесильності серед нижніх, і завдяки цьому зміцниться віра. І тим, що праведник покоління виконує дію своєю чистою молитвою, завдяки якій зцілиться хворий і благословиться дітьми бездітна, про яку він молився, - цим видним стане його сучасникам розкриття всесильності Творця, що чує Він молитву праведника, що благає Його, і вкоріниться віра в серці кожного. Також праведник покоління повинен не думати, боже збав, про якусь матеріальну річ, коли молиться він про щось, чого потребують люди, а хай буде наміром його  те, щоб розкрилася завдяки цьому всесильність Творця, і зміцнилася б віра, бо без цього він зовсім не вважається праведником.

 

Якщо праведник чинить якусь дію, і виводить з прихованого в явне певну річ своєю молитвою, він сам також відчуває велике зачудування щодо себе, тим, що Творець чує молитву зневаженого й недостойного. І, як сказано, коли праведники думають постійно про себе, що самі вони набагато гірші за найпоганіших з гидких, і є для них дивом те, що Творець чує їхні молитви, тоді також і віра  праведника зміцнюється ще в більшій мірі ніж раніше.

 

Творець проявляється в дусі святості над праведниками покоління для розкриття всесильності Його, щоб укріпилися у вірі. Також і намір самого праведника, він для цього, а не для слави своєї вимагає він задля людей, а лиш аби наблизити серця їхні до Творця, щоби вкорінилася віра й упевненість в серцях їхніх. Тому що немає в бажанні праведника бути загальновідомим, адже для нього це є відмовою від Тори та молитви через клопоти людські, якими вони утруднюють його. Адже краще праведникові приховати свої взаємини з Творцем, проте, намір Творця той, щоб відомим став праведник, щоб цим розкрилася всесильність Його, аби зміцнилася віра і впевненість у Ньому, хай благословиться ім’я Його.

 

Головне спрямування праведника, щоб у того, хто просить див від Творця, виникла думка, що Він дослухається до молитви праведника, і завжди хай пам’ятає те, чим переймається, хай пам’ятає постійно дива Творця і прагне завдяки цьому служити Творцю по правді. Також чув я від праведників пораду про те, щоб змалювала людина собі у думці образ того праведника, який задіяв їй прохане нею, і завдяки цьому пам’ятатиме постійно дива Творця.

 

Коли прийшли люди до якогось праведника, щоби вдіяв для них щось необхідне для них, то головне при цьому, щоби праведник зв’язав і зблизив би душу свою з місцем їхнього кореня, з Творцем. Тоді річ та безсумнівно реалізується. І такий праведник повинен бути в перемінному стані підйомів і спусків, тобто має він бути постійно злитим з Творцем надзвичайним злиттям, а якщо йому потрібно говорити з людьми, хай спуститься трохи зі стану злиття, але не повністю, бо також і тоді слід бути у єднанні з Творцем.

 

У час свого навчання і в час своєї молитви потрібно бути більше злитим з Творцем, і тоді дістанеться користь тому чоловікові, що говорить з ним. Але якщо говоритиме з якимось чоловіком, а серце його не спрямоване й не злите з Творцем, то мало того, що нічого не припаде на користь тому чоловікові, який говорить з ним, а навіть і роботу свою занапастить, боронь боже.

 

Існує такий ступінь великих праведників, що мають впевненість настільки велику завдяки їхній Торі й молитві, що здатні вони також і в серцях людей оселити прагнення до Тори й молитви і впевненість у Творці.

 

Ось, істинний праведник йде молитвою через усі світи, аж поки приходить до вищих мохін, а звідти до Нескінченності, яка є непізнаваною. І ось, коли дістається туди, тоді залучає звідти достаток благословення й удачі щодо синів, життя й харчування, прибутку, здоров’я тіла і зцілення душі, й усяких гараздів для спільноти Ісраеля.

 

 

Істинний праведник

 

Знайшли ми в Ісраелі декілька видів праведників, кожен на своєму рівні, є такі, хто мають добрі якості, є такі, що є в них Тора, і вони великі в Торі, і є благочестиві. І до кожного з праведників приєднуються автори збірників, мудреці покоління і решта душ, що в Ісраелі, навчатися з їхніх діянь і виправляти себе.

 

Спроба розрізнити щоб пізнати, який праведник є істинним, адже є декілька категорій праведників. Проте єдиний спосіб пізнати який він, істинний праведник, що відповідає рівню «праведник основа світу», що вгорі, це піти до істинного праведника. Тоді, прийшовши до нього, споглядають його святі риси і його образ, і запалює він серця їхні до служіння Творцю, і все, що роблять там, це він робить, і візьме їх і піднесе у святості. Тоді це й є тією єдиною рисою, яка є рисою «праведник основа світу». 

 

Існує певна кількість мудреців благочестивих, які їдуть до праведника. Вони виконують заповіді й чинять добрі діяння також і в себе вдома, й у себе вдома також моляться з великим піднесенням. Тож якою є для них прикмета, вирізнити, йдучи до праведника, аби побачити, чи він є істинним праведником? Є ще один знак для них, аби вирізнити найголовнішу ознаку: якщо приїхавши до великого праведника, вони не зможуть молитися і навчатися, так, як у себе вдома, і згасне їхнє піднесення трохи, як наче свічка перед смолоскипом, яка слабшою є за його світло, так і вони падають зі свого рівня, прибувши до нього. А після цього спалахує серце їхнє подібно до світла полум’я жару праведника, - і тоді це є ознака того, що праведник істинний він, і відповідає він рівню вищого єсоду.

 

Знайшли ми й бачили у кожному з поколінь, також і в цих поколіннях, що коли є праведник у поколінні, який освячує й очищує себе різними видами святості, і займається постійно Торою й молитвою, заповідями й добродіяннями, так, щоб діялось це виключно заради Творця, до такого чоловіка приєднується в кожному поколінні велике зібрання товаришів, почути від нього Тору Творця і добрі поради в служінні Творцю, та інші речі, і щодо молитви також. Тому, що праведник цей освітлює очі їхні у багатьох справах: як служити Творцю по правді і в піднесенні, і пробуджує їх до повного повернення до Творця.

 

Два види праведників є: існує праведник, який зміцнюється у праведності своїй постійно, і він насправді є повним праведником, але не єднається він зі справою каяття, бо відчуває себе праведником. І такий не може продовжувати й напучувати молодь синів Ісраеля, щоб виправляли діяння свої каяттям, оскільки сам він не злився з каяттям. І є праведник більш високий, який навіть добрі діяння свої переглядає, чи вони ясно й безумовно присвячені виключно Творцю, без жодного стороннього звернення. І постійно він тримається каяття, адже може виконав одну з заповідей з якимось ухилом, навіть легким з найлегших. І за таким праведником хай женеться людина, і досягне його, і приліпить себе до нього, і завдяки йому зможе виправити свої діяння і прийти до найвищих меж у роботі Творця.

 

 

Робота між товаришами

 

Людина, яка починає служіння Творцю, має берегтися, щоб не дивитися на недоліки товариша свого взагалі, і не тримати себе за мудреця, який прозирає ближнього і його шлях. Тому що людина бачить очима, а Творець бачить те, що в серці. Також дивиться людина у недоліки ближнього свого, і це через гординю її, бо тримає себе за велику цінність. А якби принизила себе і визнала б вади свої й потворність свою, тоді визнала б товариша кращим за себе, і не дивилася б на його вади зовсім, бо лише через те, що великою є у своїх очах, не бачить вона прямими слова й шляхи товариша.

 

Коли збирається разом загал людський, молитися чи навчатися, або задля якоїсь заповіді, то іноді здається кожному, що він спрямовує себе до користі небес більше за свого ближнього. А якби знав він, що намір його не заради небес, бажано і правильно, тоді зміцнював би себе все більше й більше, діяти виключно ради Творця. Проте, здається йому, що діє він у трепоті й любові, так, що немає людини, яка робила би більше за нього. Але це не є шляхом прямоти, а слід йому уявляти, що товариш його служить Творцеві все більше й більше за нього, і цим він зміцнить себе до роботи Творця ще сильніше, бо повинна людина завжди казати: «Коли вже дійдуть діяння мої до діянь батьків моїх».

 

У цьому світі здається кожному, що він служить Творцю більше за ближнього свого, а в майбутньому, коли дасть Творець праведникам винагороду за їхні добрі діла, дасть кожному згідно з його заслугами, тоді дістане людина осягнення всесильності Творця, і побачить, що товариш її досяг більше за неї, і зрозуміє, що товариш у своїх добрих діях у цьому світі спрямовував їх заради небес набагато більше за неї, і тому й досяг більшого, ніж вона. І заздрість мудреців збільшить мудрість, і зміцниться людина завдяки цьому в служінні Творцю все більше й більше, і дістане завдяки цьому більше осягнень всесильності Його.

 

 

Коли промовили «зробимо й почуємо», здавалося кожному з них, що він спрямовує себе до небес більше за ближнього свого. І якби знав, що неясний і нечистий ще його намір до небес, зміцнив би себе ще більше, проте видавалося йому, що сказав він це з таким запалом і жаданням, що жодна людина не здатна мати намір більший ніж у нього. А коли розкрився над ними Цар царів над царями, Святий, благословен Він, і сказав: «Я Творець Всесильний твій», тоді побачив кожен всі моменти з’єднання й злиття, свої і ближнього свого, і тоді узрів, що єднання й злиття з Творцем ближнього його були більшими й вищими, ніж у нього, і дістався той до осягнень всесильності Творця більше, і зрозумів, що, як видно, ближній його більше за нього уготовив серце своє до небес.

 

Наведено в Мідраші й у Рашбі, що «Коли застав він тебе в дорозі», де «застав» (тут «карха») від слова «холодність», («кар» - холодний), бо погасив вогонь любові їхньої і охолодив їх. Адже відчували спочатку теплоту й запал у любові один до одного, а Амалек привів їх до холодності й остудив любов їхню, щоб не любили один одного. І чим охолодив їх, - зарозумілістю й гординею, адже ґематрія «Амалек» як у слова «рам» (піднесений), що означає чванливість, бундючність і гординю. Тоді як основне, що приводить кожного до того, щоб любив він товариша свого, це те, що кожен є низьким і знехтуваним у своїх очах, так, що завжди знаходить недоліки в усіх діяннях своїх і бачить праведність і діяння товариша свого, і дуже великим є той в його очах. Завдяки цьому він любить товариша і перебуває в єднанні з ним.

 

Основне в товариській любові це те, що «кожен братові своєму допоможе», - в Торі й молитві, вилити душу разом, і кожен від ближнього свого дістане мораль, коли бачить, наскільки той спритніший в служінні Творцю. І виснує собі з цього, що робота товариша його більш піднесена за його роботу, і цим скрушеним стане серце у нутрі його і прийде до повної скромності й приниженості.

 

Основою й коренем служіння Творцю є товариська любов, і завдяки їй зможе людина прийти до істинної роботи на Творця, коли бачитиме, як товариші її прагнуть і жадають служити Творцю у Торі й молитві. І тоді запалає також і її серце, щоб і їй з’єднатися з ними, і всі діяння товаришів її будуть великими в її очах порівняно з її власними вчинками.

 

Бачили ми в зірках, що немає в них такого, щоб одна зірка впливала б на іншу як сонце й місяць, а кожна з них призначена на щось певне й на роль, особисту для неї, і всі зірки, вони є разом товаришами і служать Творцю.

 

Відомо, що головним є істинне поєднання між товаришами, це дає всі спасіння й підсолодження судів.

 

Злиття між товаришами, воно від тих сорока восьми речей, якими можемо придбати Тору. Як пояснено в главі «Масаей», для цього потрібно злиття між товаришами, всупереч безпричинній ненависті, яка була тоді, в час руїни, коли саме через безпричинну ненависть зруйновано було Храм. І повинні ми зміцнити те, що переможено було руками Ейсава через розбрат і безпричинну ненависть у цей місяць, і бути в любові й братерстві, й у злитті товариському, і зміцнитися в Торі.

 

Коли є багато праведників, людей видатних у поколінні, тоді соромиться кожен праведник ближнього свого, як відомо, тому що кожен «опікається від хупи товариша свого», адже кожен з них не такий, як інший, і кожен має перевагу, якої немає у ближнього. Тоді як, боронь боже, коли їх мало, тоді жоден не соромиться і надто великим є у своїх очах.

 

Головний чинник і основа, від якої все залежить і зміст шляхів вірного повернення до Творця, можуть бути відшукані й знайдені товариською любов’ю і злиттям товаришів, і наближенням до праведників покоління. І завдяки цьому прийде до повного упокорення, бо бачитиме кожен служіння товариша свого і величина горіння його запалить їхні серця і їхнє піднесення до служіння Творцю, хай благословиться. І завдяки цьому вчитиметься також і він чинити як і вони, і визнає приниженість свою, і повернеться до Творця у повному каятті.

 

Хоча й уявляє він у душі своїй, що в час усамітнення пробудить серце своє до більшого повернення і злиття з Творцем, ніж буде це в групі улюблених і дружних, що дослухаються, бо гурт людський відокремить його від злиття, разом з цим більш гідно й правильно триматися оплоту товариської любові і наближати їх до шляху Творця. Адже завдяки цьому зможе залучати світіння довгий час тим, що наближає їх до служіння Творцю. А в усамітненні це діє лише тимчасово. І ось, відомо з «Тікунім», що свята Шхіна зветься пташиним гніздом, і це тому, що птах вказує на душі Ісраеля, бо в будь-якому місці, де угрупуються разом душі синів Ісраеля служити Творцю, як Торою, так і молитвою, Шхіна перебуває між ними і кружляє над ними, як мати над дітьми.

 

Ось, відомо, що великим принципом з основ і коренів духовної роботи і входом до каяття є поєднатися разом і зв’язатися кодолами товариської любові, і дивитися в товаришеві на його переваги і його служіння Творцю, а не вдивлятися в його викривлення. І завдяки цьому прагнутиме й жадатиме уподібнитися йому в добрих діяннях і повернутися до Творця всім своїм серцем.

 

Через ту властивість, коли людина не звертає уваги на недоробки товаришів своїх у заповідях і в добродійстві щоб ненавидіти їх за це, а вимагає лише блага їм і щоб вони діяли ще більше за неї самої, - завдяки цьому не мають сили обвинувачі обмовляти їх, як у сказаному: «Прив’язаний до ідолів Ефраїм, - облиш його». І завдяки цьому Творець поводиться також і з Ісраелем милосердно і проводить над гріхами, і збуджує цим добрі властивості і переступає гріх. І це те, що Він каже: «Ви постаєте сьогодні», зміст цього, що є у вас зміцнення й відродження перед Творцем, через те, що «голови колін ваших, старійшини ваші… кожна людина з Ісраеля». Означає це, що всі вони, як одна людина, в любові, у братерстві й у дружбі.

 

Хай будуть на терезах праведності нарівно за вагою, бо якщо переважить один ближнього свого, не будуть зв’язаними єдністю нарівно, і не зможе загальне тіло їхнє спиратися на них, і буде «кульгати на стегно своє». І це сенс того, що «багатий не збільшить, а бідний не зменшить», щоб ніхто не переважував би ближнього свого.

 

«Коли піднімав Моше руку свою», тобто силу свою і ступінь свій, - і це є справжньою мірою скромності, і була також і в Ісраелі властивість скромності. І тоді бачив кожен переваги ближнього свого, і був дуже приниженим у своїх очах, і через це любив кожен ближнього свого повною любов’ю. Завдяки цьому перемагали Амалека, - ґематрія якого як слово «рам» (піднесений), - який приводив їх до гордині й звеличення себе, - і долав Ісраель.

 

Попри те, що на більшість з них тиснуло життя, що означало, що «тиснули» один одного, щоб той увійшов би до ближнього свого, писання каже «безтурботно й тихо». І бажає цим сказати, що кожен стояв на своєму місці безтурботно й тихо, і хоча й здавалося йому, що в місці ближнього його  - розкриття Шхіни там більше, не рушив з місця свого, якого він гідний.

 

«Пам’ятай, що зробив тобі Амалек, як він застав тебе в дорозі», коли охолодив тебе від твоєї теплоти й запалу, коли мали ви любити кожен ближнього свого. І чим він охолодив тебе? Гординею й зарозумілістю, що й є «рам» (піднесений), ґематрія слова Амалек. І тому «коли Творець, Всесильний твій, дасть тобі спокій від усіх ворогів твоїх з усіх боків», тобто після того, як видалить від тебе всі кліпот і обвинувачів, які є істинними ненависниками людини, - тією поміччю, якою Творець допомагає людині, бо якби не допоміг, «не подолала б його», як відомо. І це: «коли Творець, Всесильний твій, дасть тобі спокій від усіх ворогів твоїх з усіх боків, на землі, яку Творець…», тобто ввійдеш у вищу «землю», якою є малхут небес, що є роботою істинних праведників, і «це – брама Творця, праведники ввійдуть у неї», - зітри пам’ять Амалека.

 

 

Молитва

 

Коли людина молиться з трепотом і любов’ю, у піднесенні й злитті, неможливо їй не робити рухів органами своїми, як відомо зі святого Зоар. Тому що людина з Ісраеля, якій світить святість душі її, вимушено не може встояти в одному стані в молитві своїй, а рухається як свіча, коли палає і світить, виглядає полум’я як наче рухає собою. І тому неможливо людині, яка молиться в злитті з Творцем, щоб молилася нерухомо.

 

Порядок дорожньої молитви, якою слід людині молитися перед тим, як рушає в дорогу. Як відомо, коли людина в домі своєму, зможе вона більше зберігати себе від спокус злого начала, а в дорозі набагато легше попасти в його тенета. Тому коли чоловік рушає в путь, слід перед виходом молитися й очистити душу свою поверненням до Творця у повному каятті, щоб не зазнав, боронь боже, падіння у пастку злого начала. І якщо він чинить так, поїздка його робить свою дію, так, що піднімає з місць його подорожі святі іскри, що впали в ті місця.

 

Коли чоловік з Ісраеля займається Торою з великою наснагою, тоді також і молитва його відбивається вгорі, і приймається у вищих світах, і дає повню блага всім мешканцям світу, що прагнуть його молитви.

 

Коли людина виправлена у діях своїх і очистила тіло й душу свої, вона зливається з Творцем і бачить, що все є ясністю вищих світів, і не думає, боже збав, уподібнити це жодному тілесному явищу, тому що все є великими світлами, так, що неможливо оцінити це думкою. І також коли ми займаємося Торою і молитвою і двадцятьма двома буквами Тори, і згадуємо духовні образи в молитві і з’єднуємо святі імена, то хай нас омине матеріалізувати в уяві якийсь образ або одну з двадцяти двох букв, або ім’я, тому що все це є ясністю великою і вищими світлами, так, що думкою оцінити це ніяк неможливо.

 

Чим може людина залучити всесильність Творця на створіння? Все це завдяки Торі й роботі, якою є молитва, так, що заняттями Торою і докладаючи зусиль в молитві, у співах, прославляннях і псалмах, говорячи: «Вихваляйте Творця з землі, риби великі… звір і всяка худоба», і приєднуючи себе до злиття з Творцем, тоді залучає всесильність Його на них, щоб кожному створінню прийшла б життєва сила всесильності Творця.

 

Коли вивчає Тору і приєднує себе в час навчання свого і молитви до букв Тори і внутрішнього сенсу, туди, де є корінь усіх створених, бо немає жодного створіння у світі, яке не мало б кореня в буквах Тори. Тоді притягує життєву силу Всесильного на них також в час їжі і також облачанням своїм залучає життєву силу всесильності на створіння, і зв’язує їх вгорі. І це через те, що людина є малим світом, і включені в неї всі вищі і нижні світи, тому зможе з’єднати себе з ними своїми Торою і молитвою, щоб підняти їх і притягнути їм світло всесильності Творця. І само собою такий праведник зможе підтримати існування всього цілого світу, щоб не зруйнувався, боронь боже, тим, що притягує силу Його всесильності, хай благословиться, на всі створіння.

 

Людина, яка служить Творцю у великому злитті Торою та молитвою, вона досягає великих осягнень і все більше приєднує себе до вищих світів, від світу до світу: від Асія до Єцира і від Брія до Ацилуту, так, що зможе з’єднати себе з Нескінченністю.

 

Іноді чоловік, який тріпоче перед словом Творця, знає в душі своїй, що не плутають його матеріальні думки й жадання, бо розтрощив він жадання і виправив свої властивості. І коли стоїть у молитві у великому злитті з Творцем й вимовляє устами псалми і співи й прославляння у великому прагненні до любові Творця, і раптом беруть від нього піднесення, що палало в ньому і не може вимовляти слова з жаданням і захопленням, які були в нього досі. То чоловік, якому все це сталося, не засмутиться сильно, бо зможе побачити залежність від того, що був він у світі, де стояв до Атіка, якого важко досягти за сенсом Атік, тобто «муатак» (віддалений) від розуму людського. І зміцнить впевненість у Творці, і зміцниться завдяки Його оплоту молитвою своєю і промовлянням співів, наскільки зможе, - осяє його Всевишній ликом своїм і дасть йому в серце прагнення і любов до Творця.

 

Свята Тора наша з’являється аби навчати нас шляхам Творця в Його служінні, де основне служіння, воно в Торі й молитві, вихваляти Його і підносити. І необхідно знати те, що боронь боже нас від того, щоб матеріалізувати якесь слово або букву в Торі й молитві, помислити, що вони з речей простих. А потрібно думати в час, коли стоїть в молитві, що від кожного слова й букви, і навіть від маленької крапки залежать тисячі тисяч світів, існування яких і життєва сила, вони від святості букв. І це вказано в словах мудреців, що Він, Творець, є місцем світу, і бажали сказати, що Тора і Творець є одне й єдине. Якщо ж людина не враховує це, тоді вона матеріалізує свою молитву і та не є молитвою праведників. Отже, головне думати так, і завдяки цьому поєднує себе з духовністю букв і збуджує вищі мохін.

 

Зобов’язана кожна людина молитися в мірі осягнення нею мохін й усвідомлення піднесеності Творця, і це є основна робота, яка в серці й у думці про піднесеність Творця. І завдяки цьому самі букви прагнуть і збуджуються, самим притягнути світіння духовне, вищі мохін. І кожна з букв прагне притягнути на себе світіння всіх мохін.

 

Основна робота людини, це прийти до кінцевої досконалості в служінні Творцю, осягти всесильність Творця, і це - Торою та молитвою. І не зможе бути одне без одного, тому що «не простолюдин є благочестивим», і також однією лиш Торою не довершить душу свою, як кажуть наші мудреці: кожен, хто каже «ніщо крім Тори» - немає в нього Тори. Адже хоч і ясно, що завдяки заняттям Торою лішма може прийти до великої святості, коли навчається лішма і приєднує себе своїми «нефеш, руах, нешама» до букв Тори. Проте, попри все це, не зможе прийти до основ трепоту, любові і прагнення до служіння Творцю, і осягти всесильність Його інакше, як завдяки молитві у повній відданості душі й піднесеності, як відомо з усіх святих книг.

 

Завдяки молитві з піднесенням і наснагою може чоловік прийти до піднесеного трепоту, який зветься мовою мудреців «дім», як сказали мудреці, «шкода того, хто не має дому». І це – небесні ворота, тому що молитва є головною брамою небес, увійти в осягнення всесильності Творця і трепіт перед небесами – добрий скарб небесний, бо «трепіт перед Творцем, він є скарбом людини».

 

Коли існує звинувачення, тоді виправлення цьому – кричати, просто голосом, без розмов, і тоді почута буде молитва його, адже Творець «бажання тих, хто тріпоче перед Ним, виконає».

 

Коли чоловік збуджує себе знизу і очищає себе від матеріальності, повністю, і жадає дістати осягнення всесильності Творця, як жінка, яка жадає чоловіка свого, і зв’язує нижні світи з вищими світами, він пробуджує мей нуквін і притягує добрі впливи й вищі світла на спільноту Ісраеля.

 

Тлумачили вчителі наші вислів «Творець тінь твоя» так, що Творець покладає Шхіну свою на святих Його в міру їхньої готовності, як тінь, коли є людина і є її рухи, діятиме й тінь відповідно. І тому сказали мудреці: може хай молиться людина ввесь день? Писання каже: ввечері, вранці й ополудні, оскільки неможливо людині бути в злитті весь день з вищими мохін. І також в час молитви необхідним було б, щоб підготувала себе заздалегідь, за годину, як казали мудреці про перших хасидів.

 

У нашому поколінні особливим є те, що в очищенні для пізнання всесильності Творця і служіння Йому, головним у цьому й основним є молитва. Відтоді, як прийшов святий Бааль Шем Тов, проявилося й засяяло світло сяйва святості молитви у світі, усім, хто бажає наблизитись до служіння Творцю. Але потрібно для цього прийти до чистої молитви, багато служити мудрецям, трудитися вдень і вночі в Торі й добрих діяннях, так, що завдяки цьому зможуть дійти по правді до вміння молитися в трепоті й великій любові, як відомо тим, хто розуміє.

 

Іноді посеред молитви здається їм, що впали з рівня усіх урозумінь і не знають, де вони, і засмучують себе. Але насправді, хоч іноді й не на ступенях великого праведника, який доходить до межі непізнаваного, і залучає звідти вище благо, все одно, приходить до них момент чистоти через те, що, знімаючи з себе матеріальність, приходять також до межі непізнаваного, і тому здається їм у нутрі їхньому, що вже не можуть молитися через це. Щаслива доля й частка тих, хто приходить до такого. І цим «визволений буде Яаков, радітиме Ісраель», оскільки удостоївся цього, і, природно, залучається достаток благ звідти на спільноту Ісраеля. І це й є основне в молитві: молитися, аж поки не дійде до місця межі непізнаваного, тоді знатиме що тут вже не дозволено йому рухатися далі, і радітиме долі своїй.

 

Творець виконує бажання тих, хто тріпоче перед Ним, тобто їхнє бажання й думки, - і чим? Тим, що лемент їхній почує й визволить їх, бо Він чує виключно голос крику їхнього, що є голосом простим, і в цьому облачається намір їхньої молитви, і Творець, особисто, Він є тим, хто знає і визнає.

 

Якщо людина бажає дійти до чистої молитви при тому, що матеріальність поширюється, тоді потрібно для цього велике зусилля в Торі й добродіяннях, і багато прохань щоб удостоїтися прийти до чистої молитви. Тому що є багато підбурювачів і обвинувачів проти людини вгорі, які не дають їй піднестися й прийти у палаци, які є буквами й словами молитви, як відомо тим, хто «покривається пилом з-під ніг праведників». Аж до того, що потім, служінням мудрецям, Торою і численними проханнями, коли удостоюється вона дістатися до ступенів, де зможе молитися чистою молитвою, і тоді світять людині згори, щоби прийшла вона до чистої молитви у справжньому поширенні матеріального, і щоб просувалася у своєму духовному осягненні до місця, де закінчуватиметься її осягнення. І знатиме тоді, що вона у місці високому, і тоді залучається звідти завдяки їй вище благо.

 

Бувають часи, коли молитва не може піднестися вгору через обвинувачів, які перекривають їй шлях подібно до стіни залізної, як написано: «бо гріхи ваші відділяють». Виправлення цьому наведено у святому Зоар: волати з глибин серця, у єдиному намірі своєму, і це є одним лише зойком, без слів. Це називається криком і лементом, і цього обвинувачі не знають, тільки сам Творець звертається до цього крику, коли він дійсно з глибини серця, і відповідає тим, хто кличе Його. І це важливіше за молитву, яка є мовленням з поділом на букви й слова, що розуміють і ангели, і може виникнути звинувачення проти неї. І зовсім інше це крик без слів – один лише Творець знає думки й бажання людини, і наповнює потреби серця її на добро.

 

Молитвою можна досягти осягнення всесильності Творця, і це дано осягти лише тим, що поєднає себе зі святими праотцями аби йти їхніми слідами. Тому що вони є «ніжками престолу», і завдяки їм зможе людина досягти осягнення.

 

Основне в служінні Творцю є те, щоб осягла людина, що Він є основою й коренем усіх світів. І у внутрішній суті світів і в їх зовнішньому все є простою єдністю. Але це неможливо осягти, доки не очистить себе абсолютно й віддаватиме цьому душу свою, у всякий час і кожну мить, у всіх своїх діях і пориваннях. І праведники у своїх добрих діяннях збуджують мей нуквін знизу вгору і спускають святу Шхіну на землю, щоб була Шхіна Творця в нижніх, щоб усі створені знали про всесильність Творця, так, як і було це первинним задумом, а грішники своїми злими діяннями видаляють Шхіну.

 

Існує певна кількість людей зі служителів Творця, які перед молитвою своєю готують себе подумки і зв’язують себе з Творцем величиною палання душі, любові й трепоту. І так проводять підготовки декілька годин перед молитвою. І попри все це, іноді в час молитви охолоджується трохи жар палання вогню сердець їхніх, і молитва їхня тоді холодна і не висока й дорогоцінна. Проте, Творець у великому милосерді Своєму долучає задум і підготовку, які були перед молитвою, і з’єднує їх з дією молитви, або з якоюсь іншою заповіддю, яку виконує, те, що підготувала себе людина до цього з трепотом і любов’ю, але в час виконання охолола сила прагнення.

 

Іноді людина розраховує виконати заповідь, і вона в її думці вже кілька років, і не реалізує з потенціалу в дію ще й декілька років потому. І незважаючи на це, Творець додає їй також і зачатки задумів, те, що думала про це кілька років раніше, і через це заповідь виходить великою й цінною. І завдяки цьому заслуги переважають, і це охоплює все так, що приєднанням задуму вони набувають великої ваги.

 

Коли людина просувається у святості й очищає себе, тоді вся її молитва й Тора приймаються у висях. І кожне тлумачення, яке промовляє при вивченні Тори на славу небес, наскільки тямить розумом своїм задля світу, - приймають вгорі її вчення.

 

 

Молитва у громаді

 

Особливо під час молитви повинна кожна людина дуже-дуже берегтися, щоб молитися разом зі спільнотою, і якщо молиться в громаді, буде вона забезпеченою тим, що прожиток її буде уготований їй щодня і щедро, і благословення існуватиме в діяннях рук її. Завдяки молитві у громаді можуть бути скасовані всі жорсткі й погані, боронь боже, присуди.

 

«У численності народу пишнота царя», означає це, що коли збирається спільнота разом молитися, тоді вони скасовують усі жорсткі присуди і приводять «царя», Царя світу, до повернення, коли відвертається від того, що постановив про синів Ісраеля, боже збав, якийсь жорсткий присуд, і каже, - відмовився Я від того, що присудив їм». І це – «в численності народу пишнота царя», означає, що коли збирається спільнота народу разом у молитві, тоді є «гадар (пишнота) Царя», - і Творець каже: «Гадарті (тут «відмовився») Я від того, що присудив їм», і залучають вони на спільноту Ісраеля, завдяки своїм молитвам, добрі впливи.

 

«І служитимете Творцю, Всесильному вашому», це у множині, а яке те служіння, та робота, що в серці? Я сказав би, що це – молитва. І сказало писання, - якщо разом служитимете Творцю Всесильному вашому, тобто будете молитися разом у громаді, «і благословить хліб твій і воду твою», означає це, що благословить твої заробітки, так, що буде в тебе достаток добрий і довільний.

 

«І видалю хворобу з нутра твого», - бо завдяки тому, що людина молиться в громаді, вона залучає всі добрі впливи на спільноту Ісраеля і скасовує всі важкі присуди щодо спільноти Ісраеля. І не муситимуть більше молитися ні про що матеріальне, а лише про повне визволення, щоб сталося якнайшвидше, в наші дні. І це й є «і видалю хворобу з нутра твого», означає це, що видалю молитву з середовища твого. Хвороба (махала), це від слів «і благав (вайєхаль) Моше», означає молитву, тобто що не потрібно вам буде молитися ні про що матеріальне бо завдяки молитвам спільноти зійдуть на Ісраель всі добрі впливи, а всі жорсткі присуди скасуються. І муситимуть надалі молитися тільки про повне визволення, щоб прийшло якнайшвидше, в наші дні, амен.

 

Головне в молитві це думка, а мовлення й дія це келім щоб вивести думку з потенціалу в дію, а моменти єднання утворюються з пари з вуст того, хто молиться. І ось, буває, що прийде людина молитися молитвою своєю як годиться й вимовляти слова свої перед Творцем, і не буде в її змозі вимовити слова свої, так, як вони на серці в неї, і через це закричить до Творця в час молитви своєї, і застогне з джерела серця свого на різні голоси, як це відомо тим, хто намагається підносити свою молитву як годиться. І ось, «гевель» - пара з рота, яка виходить з цим голосом, - зможе виразитися в ньому вся молитва людини і її Тора. А особливо, коли зберуться спільно ті, хто тріпоче перед Творцем, молитися разом й вилити перед Ним скаргу свою, ось, гевель, який виходить від зойку їхнього, яким кричить кожен з них, робить враження вгорі, у вищих світах, і можуть приєднати до цього всі сполучення, що в Торі та її таємницях, від першого слова «спочатку», до останніх слів «на очах у всього Ісраеля».

 

Основне, це молитися саме зі спільнотою, навіть коли моляться швидко або довго, зобов’язана людина примусити себе молитися саме в громаді, а не наодинці, і тоді зможе прийти до великих ступенів. І ось, хай моляться навіть тисяча людей разом, все одно не подібна молитва однієї людини до молитви іншої, бо кожен знаходить всесильність Творця згідно зі своїм наміром і підготовкою, яку вчинив перед молитвою.

 

«У кожних десяти Шхіна перебуває», тому що в численності народу пишнота царя і будь-яку річ, що у святості, краще робити в спілці ніж робити наодинці. Попри те, що коли усамітнюється праведник і молиться наодинці, і може підняти себе більше й піднятися ступенями ступенів більше ніж якщо молився б разом з рештою народу, незважаючи на все це може піднятися проти нього обвинувачення і може, не дай бог, впасти вниз. Проте, коли робить будь-що у святості спільно, тоді немає проти нього звинувачення. І це є доказом того, що хоча й молиться праведник і підносить себе у вищі світи, попри все це не може промовляти таку частину молитви, як «кдуша», коли немає десятьох.

 

Коли людина зливається думкою своєю з любов’ю до Створювача свого, і сповнюється вона жаданням і прагненням служити Творцю Торою чи молитвою, тоді силою того прагнення вона видає простий голос зі стінок серця свого. І в той гевель, що виходить з тим звуком, записується вгорі вся її думка і все благання людини, яке має у своєму серці просити. Згідно з її думкою про це, включається все в той гевель, що піднімається з її вуст. І коли згуртовуються разом численні з народу синів Ісраеля, які збираються разом служити Творцеві молитвою в громаді, або вивченням Тори, тоді гевелем з уст їхніх, що підноситься вгору, поєднуються вищі світи і завдяки цьому виливають вище благо на спільноту Ісраеля.

 

 

Радість

 

Головне в служінні Творцю те, щоб було воно завжди в радості, тому що властивість смутку дуже шкодить роботі на Творця. І дивися в книзі «Сефер а-яшар» вчителя нашого, рава Тама, який писав, ганячи цю властивість, смуток. У природі людини, яка бажає служити Творцеві по правді, існує в ній трішки смутку через те, що діяння її не є щирими в її очах, і здається їй завжди, що вона діє недостатньо в роботі Творця. І тому потрібно зміцнюватися проти цієї властивості й бути завжди в радості. А найбільше є в людини смуток, коли вона просувається щиро й зосереджено в роботі Творця по правді, і бажання й прагнення її примножити славу небес.

 

Найбільше задоволення для Творця, це коли Ісраель підносять голос свій в Торі або молитві через радість й відраду, а служіння Творцю, що відбувається у смутку, воно спричинює шкоду у вищих світах. І тому попередили мудреці, щоб не молилася людина в стані смутку або лінощів, і так сказали в Ґемарі: хай перед навчанням скаже щось жартівливе в сенсі написаного «служіть Творцю в радості». Проте людина, очі якої є плоть, не може розрізнити це по-справжньому, чи служіння її в радості, як годиться, чи ні, так, що навіть коли вбачатиметься їй, що діє з радості, то може статись, є в ній все ж трохи смутку, і тільки Той, хто випробовує серця, Він знає істину, чи все це з радості, як личило б, чи ні.

  

В істинній глибині неможливо, щоб було там чіпляння зовнішніх сил, і тільки в зовнішній суті світів, там тримаються зовнішні сили. Бачимо ми це також, коли зустрічаються двоє улюблених разом, радіти, вони сидять обличчям до обличчя. Це через те, що радість, вона від форми, тобто від внутрішньої суті, що відбивається на обличчі, адже форма це «целем», образ Всесильного, а там і чоло, і очі, і борода й подібне їм, тому неможливо, щоб було там таке вже й тримання зовнішніх сил.

 

Завдяки співу приходить радість, і той, хто в радості, виспівує й прославляє. Але той, хто в стані трепоту, а особливо у великому страху, коли нападає на людину переляк і жах, певно, що ця людина не здатна виспівувати, тому що спів, він лише від любові й радості. А Ісраель у той час, на морі, були в стані трепоту, як сказано «і убоявся народ Творця», тому певно що не могли заспівати, бо не було їм радості, і лише прагнули до того, що розкриється їм світ любові й радості, і тоді заспівають з любов’ю й радістю. Завдяки цій вірі удостоїлися відразу ж піднестись на рівень любові й радості, і відразу заспівали «Пісню на морі».

 

Є ще великий ступінь у милостині в обраних особистостей, які буквально кожну мить очікують, коли наблизиться до них якийсь бідняк, або решту добродіянь вчинити, і коли Творець надає їм щось, щоби вчинити милість, тоді відчувають вони велику радість, так, наче дав їм Творець якийсь добрий подарунок.

 

За звичаєм каяття має серце бути дуже розбитим через гіркоту гріха, і певно, коли людина усамітнюється, наодинці з собою зможе вона добре передивитися свої діяння і привести серце до розбиття правдою, в упокоренні великому, і це й є її чистота. Але важко це, тому що через трощення серця й журбу про гріхи свої більше посилиться хворобливість, бо так воно у природі. Проте, це дійсно так: той, хто трощить серце своє повністю в абсолютному підкоренні перед Творцем, певно що прийде йому повна радість через цей смуток, як відомо зі святого Зоар про вислів «служіть Творцю в радості».

 

І сама людина не розуміє по собі, і ні жодна інша людина: чи є в тому, хто вчинила каяття, радість. І це тому, що постійно відчуває гіркоту, трощачи серце своє щодо гріхів своїх. І тільки великі праведники, або коли людина сама довгий час просувається безупинно цим шляхом, коли розбиває серце своє повністю з великим упокоренням в роботі Творця по правді. Тоді відчуває також що приходить радість їй в серце, коли її каяття піднімає її з великою смиренністю.

 

Той, хто йде в роботу Творця істинно і вивчає Тору лішма, тоді всі перешкоди цього світу ввижаються йому як полова й солома, і не потрібно йому трудити себе важкою роботою проти перепон або молитвою проти злих думок. Бо головна робота в нього це щоб зміг він вилити душу свою перед Творцем у великому злитті й любові, у радості й приязні. До цього він докладає зусилля, воно є тією великою горою, що перед ним, - щоб мати змогу прийти до цього у правді й щирості.

 

При тому, що слід служителю Творця, щоб раділо його серце, разом з цим бажано, аби характер його радості походив би з того, що душа його побачила і серце його зрозуміло б його щастя, адже він ще не зробив і крихти з його обов’язків у роботі Творця, тож хай всерйоз визнає свою потворність. Після цього зможе ввести радість у своє серце від того, що повів його Творець шляхом істини пізнати свою вагу. Радість ця, вона є наслідком великого упокорення, і також в час радості не відсторониться від його очей обов’язок сумувати про упертість своїх шляхів і малість своєї роботи. І завдяки цьому послабиться й принизиться він у своїх очах, і прийде до повного упокорення.

 

Хай підготує себе освятити Творця з усієї сили, і той, хто готовий до цього щиро і з радістю – зараховує йому Творець так, як наче виконав це буквально й дієво.

 

 

Служіння Творцю

 

Всесильний Ісраеля є вашим Батьком, тож знайте, кому ви служите і тріпочіть перед Ним, щоб це було основним у зібранні, а не те, що будете слухати Тору чи молитву, або бачити духовні ступені у праведника, а зробіть основним у відвідуванні його, щоби відати про Творця і як тріпотіти перед Ним.

 

Основне у служінні Творцю те, що вчитимете Тору Його лішма, з трепотом і любов’ю, щоб надавати задоволення Створювачу своєму без домішок негідної думки. А якщо хтось вивчає з якимось іншим ухилом: зробити собі вінець, щоб було йому шаною й пишнотою, або дражнити, боронь боже, то цим дають силу сітрі ахрі, боже збав. Як відомо з усіх святих книг і вчення мусар, що основним є вивчення Тори лішма, і завдяки цьому немає сили у жодного народу й племені панувати над Ісраелем.

 

Той, хто не наглядає за собою безперервно, виправляючи свої попередні діяння і знаходячи недоліки у своїй роботі кожну годину, те, що не є досконалим, і не розкаюється кожен час, міркуючи з повним каяттям про недосконалість, яка була в нього у служінні, певно, що він ще далекий від Творця і все його служіння як ніщо.

 

Основним у служінні є те, щоб не йти за пристрастями цього світу, і тільки знати напевно, що основна життєва сила жадань цього світу це духовність, що є в усьому, і цим спрямує свою увагу на духовну суть речей, на те, що все, що існує у цьому світі, є тим, що вказує на набагато вищі речі, і все це є келім для вищих духовних речей.

 

У всьому спуску світів той, хто дає, є набагато більшим за отримувача. Однак, у порядку вивчення Тори це не так, бо іноді учень більший за свого вчителя. І це є практичною суттю навчання: зменшити себе і навчатися від кожної людини, навіть від менших за себе, як говорить вислів: «Від усіх, хто навчав мене, порозумнішав я».

 

Коли людина тріпоче перед Творцем, вона не боїться нічого іншого, що б їй загрожувало, тому що всілякі боязні, що існують у світі, вони для того, щоби пробудити себе до трепоту перед піднесеністю Творця. І само собою, коли є в людини трепіт перед піднесеністю Творця, не боїться вона нічого у світі, бо неможливо нічому лячному запанувати над людиною, яка тріпоче перед Творцем. Також і це відомо: той, в кого є постійно страх перед небесами, залучає на себе святість всесильності Творця, і приходить до великого злиття з Творцем, так, що майже анульований він щодо реальності й не бачить і не чує нічого загрозливого у світі, бо він злитий з «неіснуванням», і звідти притягує велику святість на себе.

 

Людині необхідно, щоб був на ній тягар малхут небес, весь час і кожну мить. Хоч таке й важко дуже, і зовсім це не дрібниця, досягти людині такої висоти, щоби був на ній постійно тягар малхут небес. А отже, рада цьому та, щоб призвичаювала вона себе потроху, щоразу, аж поки привчить себе приймати постійно тягар царювання Творця. І коли призвичаїть себе людина до цього, тоді звичка зробиться для неї її природою, і буде легко їй потім залучати на себе тягар малхут небес постійно, і завдяки цьому усуває вона з себе ярмо влади, і не матиме вона жодного страху й боязні перед тягарем царів та правителів.

 

Таємна мова це те, що ніяк неможливо розкрити іншим. Але вся кабала і тексти Арі, і Зоар можна розкривати іншим і пояснювати у великій мірі, а якщо так, оскільки розкрилися, вони не є секретом. Проте, що є таємницею, яку неможливо розкрити жодній людині, то це таємниця Творця, і це означає – сутність всесильності, те, що Він був, є і буде, і Він є основою і коренем усіх світів, - це неможливо розкрити жодному створінню. І кожна людина лише уявляє собі осягнення всесильності Його за своїм розумом і мірою серця свого. А що більше людина очищає себе і трудить себе великою роботою осягнення, в цій мірі вона й осягає своїм чистим розумом, все більше й більше.

 

Основне у служінні Творцю – підсолоджувати ґвурот, піднімати їх до їхніх коренів й імена сутностей вказуватимуть на імена Всесильного. І підсолоджуються ґвурот у їхніх коренях, і тоді ґвурот перетворюються на милосердя і зовнішні сили, що трималися, падають у глибину великої безодні, і розкриваються милість і милосердя великі над спільнотою Ісраеля.

 

Творець створив усі світи, і основним бажанням Його є щоб пізнали всі, що Він, хай благословиться, являє собою всі сутності, і Він вливає життєву силу в усіх. І якщо, боже збав, видалиться з них Його життєва сила, навіть на єдину мить, стануть вони як ніщо і нуль, що й є сенсом «і царство Його усім володіє». І це - основне у служінні Творцю: хай осягне людина, що всі речі і всі створіння, і всі сутності існують лише життєвою силою Творця, і неможливо зробити жоден легкий рух поза Його волею. І навіть Тору й заповіді, які людина виконує, не може вона приписувати собі, оскільки сама людина не робить нічого, виключно сам Творець.

 

Чув я від праведників тлумачення вислову «бо добре вихваляти Всесильного нашого», що Творець підносить хвалу сам Собі, оскільки все, що робить людина, все воно – від Нього, хай благословиться. І якщо людина осягає це, певно що вона скоряється перед Творцем, тому що знає сама, що вона є нуль і ніщо, і завдяки цьому зможе осягти мудрість Тори і робиться злитою з Ним. Проте якщо людина чваниться, боже збав, кажучи «я мудра», або приписує собі якусь гідність і перевагу, вона відокремлюється, не дай бог, від Творця.

 

Попри те, що Творець знає все і прозирає, дивлячись до кінця всіх поколінь, усе, що думатиме людина, і тим більше справи людські, все ж бажає Він, щоб розкрилося всім мешканцям світу діяння кожного за його вибором. І коли обирає людина добро завдяки багатьом випробуванням, тоді розкривається для всіх велич її вибору і відомим робиться всьому світові те знання, яке було у Творця спочатку.

 

Тому, хто бажає осягти й пізнати Творця, потрібна для цього величезна уважність, і слід відвертати думку свою від цього світу, повністю, і вдень і вночі не послабляючи уваги, прагнучи Творця й надихаючись Ним, хай благословиться. Думкою своєю хай вигадує собі способи постійно: зроблю так і так, а може завдяки цьому зможу осягти єдиність Творця, а від цього берегтиму себе, щоб не робити, - і все для того, щоб осягти єдиність Його, благословенно ім’я Його. Слід не робити жодним органом будь-якого руху, великого чи малого, інакше, як лиш замислюючи розумом своїм якийсь спосіб осягти єдиність Творця. І такий чоловік, він і осягає єдиність Творця, і сам Творець свідчить про нього, що всі діяння його були гідними й належними.  

 

Людина, яка є ницою у своїх очах, так, що не може уявити себе навіть як «гниль і черви», удостоюється знання, і може зв’язати нижні світи зі світами вищими.

 

Коли людина бажає ввійти на путі Тори й духовної роботи, і підготувала серце своє, кричить вона до Батька свого, що на небесах, аби допоміг їй, і могла б вона служити Йому у правді й непорочності, посилити добре начало проти злого начала. Адже вбачається її очам, що коли старанною буде в роботі своїй хоч якийсь час, буде її серце ясним і чистим, і не завдаватиме більше жодної шкоди, і зможе сказати «стріла в око сатану». Але насправді не так воно, а щодня є в людини війна зі злим началом… але чому має бути так? Чи ж не кричить людина в гіркоті душі своєї перед Творцем, щоби видалив з неї кам’яне серце, адже Він, хай благословиться, може все і для всіх, і може пристрахати зле начало, щоб не спокушало більше людину, щоб могла вона служити Творцеві служінням високим і піднесеним.

 

На початку, в молоді літа, коли починає входити в роботу Творця, слід замінити свої матеріальні пристрасті. І чоловік, який вже переміг зле начало в цих справах, повинен уточнити щодо себе: може все ж спокушає його зле начало в якійсь малопомітній справі, яка здається заповіддю, а насправді це не так, а бажає воно розкинути для нього тенета. І що більше входить він у роботу Творця, потрібно уточнювати для себе все більше й більше, навіть щодо чогось що здається тонким як волосина. Потрібно підкорити зле начало й перемогти його. І тому Творець вимогливий до праведників «на товщину волосини».

 

Чим людина може підкорити зле начало? Тим, що бачить: що більше вона зміцнює себе в роботі Творця, тим часом зле начало збуджує в її серці поняття недобрі в різних сферах. І розбивається серце в її нутрі, і каже, що як видно, немає в мене ясного спрямування до небес, і ще більше вдається до прийомів проти злого начала. І завдяки тому, що принижує так себе, зміцнює себе цим і упокорює зле начало потроху, аж поки підкоряє його повністю і в усьому.

 

Коли людина бажає прийти насправді до роботи Творця, та істинно поєднати Творця і Його Шхіну усією своєю роботою, для цього потрібне серйозне відокремлення від людей, щоб не поєднувати себе з людьми не гідними цього, а тільки з праведниками покоління, щоб хоч іноді бачити їхнє досконале служіння, а головне це усамітнюватися в думці своїй постійно, вдивлятися у піднесеність всесильності Творця, і це – один ступінь. І ще потрібен інший ступінь щоб не любити набувати великі статки, а все має бути у мірі забезпеченості, задовольнятися малим, адже якщо, боже збав, любитиме гроші, тоді не зможе взагалі служити Творцю по правді. І ці два ступені є дуже обов’язковими для всіх, хто бажає ввійти й бути справжнім служителем Творця.

 

Коли людина живе своїм життям, їй потрібно їсти й пити, потрібне житло й одяг та інші необхідні речі. Тоді істинним шляхом є те, що потрібно звернути все спрямування душі своєї в усіх своїх діяннях і справах, щоб було воно виключно на Творця, споглядати відрадність Його. І душа людини буде спраглою відчути смак солодкості, близькості й приємності всесильності Творця, і всі дні життя свого прагнутиме: коли наближуся й побачу світло лику Царя життя. І чоловік, душа котрого поривається до цього, під час молитви, коли оголяє думку свою від цього світу, душа його смакує потроху солодкість приємності вищого світла.

 

У той час, коли кожна людина пробуджується від сну свого, і приходить виконувати роботу Творця, то бажано, щоб не лінувалася вона триматися цього, і хай стоїть у своїй роботі, бесідувати зі Створювачем своїм і вивчати Тору. Адже тоді, в той час, Творець тішиться з душами праведників, що в Ґан Едені, і тоді згадуються й оголошуються всі заслуги праведників і пробуджує милосердя у світі. І всі, хто докладає зусиль у той час постати до вивчення Тори лішма, Творець дослухається до його голосу і всі заслуги людини будуть прочитані перед Царем, Творцем воїнств, і закриються уста її обвинувачів.

 

Головна втіха Творця, це коли людина очищає свою матеріальність і обирає добро, і зв’язує себе з Коренем своїм.

 

Повинна людина виправити все, що пошкодила у своїх властивостях, тобто те, чим завдала шкоди негідними любовями або негожими трепотами, боронь боже, або хвастощами негідними. Тобто гординя та інше самохвальство ганебні. І також решта недобрих властивостей, все потрібно виправити повним каяттям.

 

Коли тримається людина ступенів святих праотців, само собою піднімає всі ниці любові й негідні трепоти, хвастощі ганебні, до їхніх коренів, - і виправиться все.

 

Написано: «Початок мудрості – трепіт перед Творцем», бо зрозуміло, що неможливо людині зробити будь-що, як в Торі, так і в молитві і також в іншому служінні й добродіяннях без того, що упередить цьому певну міру трепоту перед небесами. Тому що це, безсумнівно, є вратами небес, без яких неможливо ввійти ні в яку Тору й молитву, ні в служіння, без того, щоб передував цьому трепіт. А початком трепоту є боязнь гріха, коли боїться покарання.

 

Має кожна людина перед тим, як почне вчитися або молитися, помислити про каяття. Але зрозуміло, коли поки що немає в людини Тори, неможливо прийти до основного у трепоті, що є найвищим, - трепотом перед тим, що Творець, хай благословиться, Він є основою й коренем усіх світів. А цього неможливо осягти інакше, як тільки коли є в людини спочатку Тора, а завдяки Торі зможе все більше осягати кожного дня велич і піднесеність всесильності Творця. Тому, після того, як матиме людина Тору, потрібно потім вчинити ще більше каяття, бо основа каяття це знати, наскільки велика сила пошкодження, і перед Ким вона чинила пошкодження. І це можливо лише після того, як знатиме основи Тори.

 

При тому, що перш ніж починає навчання, потрібно також вчинити каяття, проте це називається нижнім трепотом. Але після того, як став мудрецем у Торі, тоді вже знає корінь і основу вищого трепоту, через велич і піднесеність Творця, благословенно Його ім’я.

 

Потрібно людині насправді бути ницій щодо себе самої, знати ганебність своїх властивостей, і не знаходити в собі ніяких переваг, хоча й бачить, що люди надають їй шану, має бути серце її скрушеним в її нутрі все більше й більше, і думати про себе, що не гідна вона цих ушанувань. І тим більше, зрозуміло, й найпростішим розумінням ясно їй, що не слід їй думати собі, що належить їй якась пошана. Така людина, вона насправді тікає від почестей і через це Творець бажає, щоб була їй шана.

 

У кожної речі, що у нижньому світі, є корінь вгорі, тому що в кожної травинки є зірка, призначена над нею, ангел, який каже їй «рости!». Так само неживе, рослинне, тваринне, людське, - все коріниться у вищих світах. І все, в чому є жива душа, як худоба, звірі й птахи, їхні корені у «святих істотах», що у святій меркаві (букв. «колісниці»). І завдяки тому, що людина займається Торою та заповідями Творця, вона поєднує і зв’язує все вгорі, у своєму корені, і притягує вищий вплив й життєву силу згори вниз до всього, до кожної речі.

 

Коли починає виблискувати трепіт перед Творцем у серці людини, приходить до неї захоплення й жадання до роботи Творця і підноситься в її серці, як смолоскип, полум’я – виконувати бажання Творця. Або є в неї такий ступінь, що зможе приліпити себе до Творця і до Тори Його декілька годин, або являється їй ясність святих речей. І разом з усім цим, коли вона вже має духовний рівень, спокушає її зле начало згрішити проти Створювача, вдатися до думок про те, що вона праведник і на духовних ступенях, і коли бачить себе, що є в неї трохи піднесення і злиття та ясності, зрадіє цьому і праведником видаватиметься у своїх очах. І це підбурювання злого начала, мислити такими чужими думками, і оскільки людина думає так, падає вниз з усіх ступенів.

 

Усі світи й усі створені, вони належать до категорій захар і некева, до властивостей того, хто дає, і того, хто отримує. Тому що світ більш високий передає світові, нижчому за нього, і також малий потребує вищого, навчатися від нього, бо кожна річ, в якої є кінці, має вона кінець і початок, соф і рош. І від її рош до соф далеко. І що вище від соф, ближче до рош. Так само все, що вище від нижнього світу, є ближчим до Нескінченності. І тому малий потребує великого, навчатися в нього служінню Творцю. Тому що той більше осягає і передає меншому за себе.

 

У майбутньому кожен виправить частину своєї душі до її кореня, і піднімуться іскри святі, і зовнішні сили скасуються повністю й в усьому, і проявиться тоді світло ясноти всесильності Творця в усіх світах. Будуть іґуль і кав рівними між собою, і не буде тоді категорій захара й некеви, тому що всі нарівно осягнуть світло Творця, благословенно ім’я Його, як у чомусь круглому, де немає ні рош, ні соф. І не потрібно буде більше жодній людині навчатися у ближнього свого, як у «танку у винограднику», коли з середньої лінії близько до всього іґуля нарівно. Так тоді осягнуть усі світіння ясності всесильності Його нарівно, як написано: «І не навчатимуть більше чоловік ближнього свого, бо всі знатимуть Його, від малих їхніх до великих».

 

Основне в роботі людини посилити розум над матеріалом і зменшити для себе всі насолоди цього світу, і той, хто гидиться насолодами цього світу і принижує матеріальне, і веде себе за розумом і не бажає задоволень і насолод цього світу, і хоча й є в нього багатство і слава, не тішиться ними взагалі, окрім лиш тим, що потрібно для служіння Творцю. І в мірі того, як трощить своє матеріальне і свої жадання у цьому світі, так буде йому в «шай» (310, букв. «подарунок») разів більшою насолода у світі прийдешньому.

 

Служіння Творцю є річчю надзвичайно цінною, адже великим є Творець і прославленим дуже, і потрібно людині, яка насправді бажає прийняти на себе роботу Творця, трудити себе зусиллями тіла й душі, вдень і вночі, не заспокоюватися й не відпочивати. І навіть за якийсь малий шанс успіху – вкладати всі сили, бо навіть коли приходить до хоч якого малого осягнення всесильності Творця, після тисячі тисяч і десятків тисяч зусиль до величини краплі з моря, слід дуже берегтися, бо падає з цього. І потрібні зусилля плоті й душі, вимагати й досліджувати постійно, як написано, «вимагайте лику Його завжди». І тоді дають людині більше осягнення, і падає також і з цього, і потрібно після цього трудити себе постійно, аж поки дадуть їй з небес, як відомо зі святих книг і з уст людей святих, що належать до висей.

 

Усі справи, коли судяться, приходять через заздрість людини до ближнього свого, тобто якщо ввижається комусь, що ближній його втручається в його перемовини і забирає в нього його заробіток, і входить йому до глибин його життя й грабує його. І якщо праведник молиться за синів Ісраеля, щоб дав їм Творець щедро за мірою їх потреб, і дає їм багатство і пошану, і всі блага, то такий чоловік, якщо прийдуть до нього люди судитися, що, мовляв, утрутився один у володіння іншого, зможе навчити їх і говорити до їхнього серця: адже Творець, він живить і забезпечує, і має Він у всесильності Своїй достатньо аби вилити повню благословень вам обом безмежно. І навчає їх, щоб зайнялися перемовинами у вірі, і не порушували б межу один одному, і хай не грабує людина ближнього свого.

 

Ступенем Моше, вчителя нашого, мир з ним, була властивість скромності, бо був він скромнішим і нижчим за будь-яку людину, що на землі, і була в його очах кожна людина важливішою за нього. І це було його роботою, - привести Ісраель також до цього ступеня, щоб любив кожен ближнього свого, тим, що буде ницим у своїх  очах, а ближній його буде на рівні, вищому за нього, і завдяки цьому любитиме ближнього свого.

 

Коли людина, перебуваючи на певному духовному рівні, приходить до стану, де переконується, що немає їй більше осягнення надалі. Адже про те місце, в якому, як вона розуміє, вже немає їй там осягнень, буде уважною, щоб не думати більше, бо місце те називається Атік, тому що воно «неетак» (видалено звідси) і приховане й утаєне від неї, і не дано їй дозволу думати більше. Адже воно вважається як стороння думка, оскільки бачить людина, що не дано їй права осягти більше, і те, що вона думає про це, називається чужою думкою. І це є надлишками мохін, щоб не думати більше, а тільки те, що бачить вже у своєму осягненні і дано їй дозвіл.

 

Людина має зле начало, попри те, що добре начало також з нею. Незважаючи на це, зле начало підбурює людину щодня щоб не йшла дорогою добрих. Тому потрібно людині зміцнювати добре начало проти злого, й упокорювати зле начало під владою доброго, бо добре начало, воно з правої сторони, а зле начало, воно з лівої сторони. А тим, що вона посилює добре начало над злим началом, тобто праве над лівим, тоді праве також у вищих світах переборює ліве, і включаються ґвурот у підкоренні хасадим, і підсолоджуються ґвурот у своїх коренях, і світять хасадим над ґвурот, і всі робляться хасадим.

 

Ось, коренем нашої роботи є знати й дійти щирим серцем до величини віри у те, що Творець є основою й коренем усіх світів, і немає місця, вільного від Нього. І бути у прагненні всім серцем і душею злитися з Його світлом. І коли буде зв’язана у повному обсязі з синами Ісраеля віра в Його єдиність, тоді буде їм сила й сміливість примусити також усі народи світу, щоб вимушені були вони визнати єдиність Творця, благословенно ім’я Його. І тоді немає у народів світу ніякої влади, абсолютно, над народом синів Ісраеля, і це так, як буде, якнайшвидше, в наші дні, у дні Машіаха, - «у той день буде Творець єдиним».

 

Кожному чоловікові, що наближається до служіння Творцю, якщо після своєї молитви побачить у душі своїй, що поки що не виконав свій обов’язок, хоча під час молитви конала в жаданні своєму душа його величиною прагнення свого злитися з Нескінченним, благословен Він, то разом з цим, що більше благатиме чоловік любові Творця й злиття з Ним, тим все більше розкриватимуться очі розуму його в розумінні, що поки що не дістався він навіть до краю служіння, бо це річ, якій немає ні міри, ні оцінки.

 

Така молитва, з відданістю своїми нефеш, руах і нешама у повному прагненні злитися з Нескінченним, і вона у вигляді вищих букв, що відлітають, і що більше додаватиме у злитті своїх «нефеш, руах і нешама» зі світлом Нескінченності, в тій же мірі осягне, що не виконав ще свого обов’язку. І завдяки цьому зробить себе  другорядним, а молитва й робота ближніх його буде в очах його дуже великою порівняно з його роботою, тоді цей чоловік, - служіння й молитва його будуть дорогими за своєю цінністю.

 

Той, хто удостоюється вивчати Тору лішма, це дуже велика річ, а тим більше той, хто удостоївся викладати. Але не це є основним в його роботі, те, що бачиться практично, на земному рівні, що він займається Торою і служінням. А те, що навіть в час, коли не займається цим, і не робить нічого, серце його палатиме як язики полум’я любов’ю і трепотом. І від такого чоловіка можемо навчатися любові до Творця і трепоту перед Ним, при тому, що не чуємо від нього нічого, а одним тільки зором, коли бачить його, хоч і не каже той йому нічого, входить у нього інший дух, і загоряється душа його до служіння Творцю.

 

Чітка ознака того, яким є чоловік, з уст котрого слід вивчати Тору: якщо він сприймає від нього служіння Творцю, навіть коли той не каже йому ні слова, і не бачить від нього жодної дії, а лише коли бачить його, спалахує серце в нутрі його до роботи Творця, - хай вивчає Тору з уст його. Бо це є знаком, що той служить постійно Творцю в думці своїй з найміцнішою любов’ю, і тому може напучувати думкою своєю всіх мешканців світу шляхом добрим і прямим.

 

Повинна людина бути уважною до входів у Тору та духовну роботу, і хай не заспокоюється, аж поки не довершить цей ступінь і зруйнує пристрасті свої. І завдяки цьому приходить до великого урозуміння, коли людина знає й розуміє, що Творець дає їй існування у світі, і всі блага й милості, вони від Нього, благословен Він. І служить Творцю з любові. І тоді душа її є чистою і матеріал її очищається, проте, поки що не повністю, а іноді зможе прийти ще до якоїсь злої думки, або до якогось жадання, боронь боже, і поки що є невелике чіпляння кліпот до неї, тому що працює за винагороду. І потрібно діяти й очищувати себе ще більше, аж поки не стане серце скрушеним в її нутрі, і тоді анулюються для неї кліпот, повністю й у всьому, і удостоїться ґадлуту розуму і дійде до осягнень всесильності Творця. І стане злитою з Ним. 

 

Основне служіння, воно в любові, при тому, що повинна людина упередити ступінь любові ступенем трепоту, але не служіння є основним, а служіння в любові, це основне.

 

Писав автор книги «Обов’язок сердець» в розділі «Відокремленість», що основне у відокремленості це те, що уявляє собі людина, коли вона в домі, повному людей, що вона порожня від них. Бажає сказати, щоб приліпила себе думкою до Творця, коли майже не знає, що є тут з нею хтось з людей. А особливо під час молитви слід людині дійти до великого злиття, настільки, щоб і не здавалося їй, що є тут якісь створіння, а є лише Творець. І це є основним в усамітненні. І також коли бесідує з людьми низькими, хай не зв’язується душа її з ними, а буде відділеною в думці своїй від них і мислить хай про піднесеність всесильності Творця.

 

Основним у служінні є те, щоб не вихваляти в очах тих, які бажають ввійти в роботу Творця, жодної переваги мудрості або героїзму, або багатства, тому що слід знати, що все це від Нього, хай благословиться, і в Нього і сила, і мудрість, і багатство. І не пишатися самому чимось з цих трьох, і жодною іншою перевагою у світі, а тільки лиш пізнанням Творця. І само собою, той, у серці якого буде вирішено так, по правді й вірі, природно, не буде й сам він вихваляти нікого іншого жодною перевагою з цих тимчасових, тих, які в його очах ніщо, а буде славити й вихваляти лише праведників, які завжди просуваються в Торі Творця і служать Йому в істині.

 

Зобов’язаний праведник покоління ввести в серця людей, щоб вони не зважали ні на що, і, само собою, хай би не славили ніяких людей крім праведників, які служать Творцю. І цим освятиться слава небес, тому що введе трепіт перед Творцем у серця людей, тим, що навчатиме їх шляху Творця, щоб не вартою була в їхніх очах жодна інша перевага. І цей праведник, він поєднує спільноту Ісраеля з Творцем, і підносить і зв’язує їхні душі з Коренем їхнім, знизу вгору, і зможе підняти й великих, що на землі, до джерела їхніх душ.

 

На початку входу людини в заняття Торою, а її в ній немає поки що й порожня вона від неї, тоді неможливо їй, щоб упередила все боязню гріха, бо ще не навчалася боятися Творця. Через це дозволено їй на початку входу на шляхи Тори займатися також ло лішма, а від ло лішма прийде до лішма, і світло, що в ній, поверне її до добра. І про цей період сказали: «Невіглас не боїться гріха».

 

Після того, як вже навчався і прийшов до входу у внутрішні приміщення Тори, тішитися перлинами, щоб зберігалося це в його нутрі, і щоб існувала Тора в істинності її, тоді потрібно упередити це боязню гріха, щоб навчання його було задля істинної мети – злиття з Творцем. І щоб не сподівався на людей, на жодне матеріальне задоволення чи пристрасть. А якщо не так, краще йому не вивчати її зовсім, аніж витрачати всі дні свої на таке навчання, - досягати своїми заняттями фальшивих цінностей, користуючись вінцем Тори.

Дай бог, щоб було між нами таке налаштування, щоби знав кожен своє місце, гідне йому, і не штовхав би ближнього свого підніматися вгору, а сподівався б на Творця, і допомагав би йому, щоби зміг зі свого місця осягати й дослухатися до служіння Творцю.

 

Головним чином повинна людина спочатку виправляти свої властивості, тобто любов, трепіт, вихваляння, перемагання, вдячність. Тобто, щоб любити виключно Творця, Його Тору і Його служителів, і подолати своє зле начало, і тріпотіти перед Творцем трепотом піднесеності. І хай не вихваляє нікого крім Творця, Його Тору і праведників покоління, і перемагає зле начало, і дякує за істину, і руйнує свої пристрасті. А після цього приходить до великої міри розуму, осягати всесильність Творця. І це й є «початок мудрості – трепіт перед Творцем, добрий розум для всіх, хто чинить так». Усе це, аби повідомити, що коли буде в його нутрі трепіт перед Творцем, і виправить свої властивості, то потім приходить до великої міри розуму. Але якщо мудрість передує боязні гріха, - мудрість його не встоїть.

 

Творець створив світ Свій для того, щоб ми служили Йому і щоб знали, що царство Його в усьому править, і служіння це має бути в трепоті й любові. А трепіт це читання «Шма, Ісраель», що є прийняттям тягаря малхут небес, а любов це молитва. І потрібно йти знизу вгору, спочатку трепіт, а потім любов, а після властивості любові прийдемо до вищого трепоту, тобто трепоту перед Його піднесеністю, тому що є один трепіт і є інший трепіт. А потім прийдемо до властивості покори, яка є вищою за трепіт.

 

Той, хто підпорядковує діяння свої Батькові своєму, що на небесах, він у змозі піднімати світи й з’єднувати їх аж до Нескінченності. А той, хто не налаштовує діяння свої як годиться, залишається зануреним, боже збав, у відокремлений світ.

 

Слід людині розкрити очі свої на всі свої шляхи, і «хитрощами вести війну». Тому що коли бачать обвинувачі вхід, який відкрила собі людина служити Творцеві, зміцнюються вони стояти й підбурювати її при тому вході й заплутувати її. І тому потрібно людині розкрити перед собою інший шлях, який не знатимуть і не розумітимуть обвинувачі, щоб заплутувати її.

 

Є декілька чуттів у людини: зорове чуття, слухове чуття і дотик. І коли усамітнюється людина, і зв’язує себе з Творцем, тоді всі чуття скасуються з самої людини і входять у розум. І не бачить і не знає того, що робиться перед нею, тому що всі чуття включені в розум через прагнення до Творця, і приєднує себе до вищих розумів, і зв’язує себе з Нескінченним, благословен Він.

 

Завдяки заняттям Торою, не потрібно було більше вдаватися до всяких прийомів переборювати зле начало, аби займатися Торою, а тільки спочатку. А потім зробилися слова Тори солодкими для них, і займалися Торою, як людина, що займається своїм і немає кому суперечити їй, і Тора навчала їх як зруйнувати свої пристрасті.

 

Іноді випробовує Творець чоловіка і діє Творець благами, які дає йому, і той чоловік, оскільки бажання його у служінні Творцю, і те благо, на його думку, здається таким, що відволікає його від служіння, і не є гідним для нього отримувати його. І також у цьому потрібно, щоб не бути зв’язаним тією милістю, і не відкидав би, боже збав, добродіяння Творця щодо нього. І, однак, правильно буде, щоб знав чоловік, що на благо дано йому, хоч на його думку, обтяжує це його в служінні Творцю. І якщо попросить, щоб відомими стали йому благодіяння Творця, і буде старатися ради цього, розкриє Творець очі йому і зрозуміє він Його істинне добро.

 

У час, коли збуджується в людині те прагнення, і починає запалювати серце своє до служіння Створювачу нашому, то хоч людину ту тримають гущавини глибин її клопотів, зможе втекти з них і повернутися до служіння Творцю. І через це основне жадання злого начала утруднювати людей численними клопотами і оточувати їх ними з усіх боків, аби тільки відпали вони потроху від палання вогню сердець своїх. До того, що забудеться з серця людини повністю її бажання й знак душі її, який був у ній спочатку.  

 

Хай буде думка його набагато більш великою й глибокою в роботі Творця, більше, ніж це видно по його діях, і наслідки її сповнені любові до Творця і трепоту перед Ним. І це є головним у прихованні взаємин з Творцем, коли думку не видно жодному оку крім Творця, хай благословиться. А той, хто йде цим шляхом, щоб була основна робота його, в думці, набагато більшою ніж в його діях, з небес додають йому злиття думкою зі служінням Творцю, і також практичні заповіді його примножуються щодня.

 

У природі пристрасної любові – жадати й прагнути злитися з улюбленим через величину палання вогню любові. І ті, хто люблять Творця, чекатимуть злитися з приємністю світла Його, до того, що від сили їхнього злиття, конання душ їхніх і прагнень, важким буде їм відокремлення від того злиття. Проте природа трепету, вона зворотна цьому, тому що боїться наблизитися через величину страху й трепоту. Неможливо служити Творцю тільки через страх, так само, як і бути злитим зі світлом Його так, як той, хто служить з любові.

 

Тим, що людина бажає передати душу свою з прагненням великим і міцною любов’ю, вважатиметься в очах Творця, начебто зробила це буквально практично. Адже відкрито й відомо перед Ним, хай благословиться, бажання людини. І через це утворюється єднання, начебто робить вона це буквально практично, і завдяки цьому більше не приходить до відданості душевної буквально в дії. Тому що Творець знає її і знайомий з нею, що здатна вона віддати душу свою за Його святість. Через це не спричинює їй більше тиск практичних дій, щоб прийшла вона через них до відданості душевної і не випробовує її більше.

 

Кожна людина, яка служить Творцеві, повинна постійно бачити себе так, начебто не існує Творця у світі цьому, а є лише вона одна. І так, начебто весь світ залежить від її діянь. І тоді, завдяки цьому, дивитиметься, як повернутися до Нього, хай благословиться, і виправити все, що пошкодила, для того, щоб переважити весь світ на шальку заслуг.

 

Людина, в якої трепіт перед Творцем палає в серці як жар, зможе навчатися служінню Творцю від будь-чого у світі, і навіть від зовнішнього, і з нього вона бере внутрішнє, як наведено в Ґемарі: «Рабі Меїр: гранат знайшов – внутрішнє з’їв а шкаралупу (івр. «кліпа») викинув».

 

Основне в добрій винагороді це осягнення всесильності Творця, проте, осягти всесильність Його можна лише якщо очиститься людина від матеріального повністю й у всьому, і служитиме Творцю з відданістю душі, тіла і статків, з любов’ю до піднесеності і з трепетом перед піднесеністю, так, що конатиме душа її за Ним, хай благословиться. Тоді вона осягає Його всесильність.

 

Якщо людина служить Творцю по правді, перевіряючи діяння свої і чинить істинне каяття, надає цим втіху Йому, хай благословиться, і видаляє все, що розділяє їх. Тоді Творець проявляє ясноту всесильності Своєї, і це є її доброю платнею, адже основне в добрій винагороді, це осягнення всесильності Творця.

 

Коли Творець проявляє ясноту всесильності Своєї, спускаються тоді всі добрі впливи у світ. І ось, Творець є основою й коренем усіх світів, і Він наповнює всі світи, Він усередині всіх світів і спричинює всі світи. Немає нічого, як у внутрішньому так і в зовнішньому, в чому не було б, буквально, внутрішнього змісту всесильності Творця.

 

Усе, чим нас забезпечують, воно не є виплатою винагороди, а так зобов’язала природа створіння, що буде у кожного чоловіка з Ісраеля все, чого потребує щодо «синів, життя й харчування», для того, щоб було його серце готовим служити Творцеві без утруднень для нього, серця. І це те, що «мають постачання за добрі діяння», тому що так зобов’язав задум творіння, щоб мали вони все потрібне для них. Адже всі народи, які не отримали Тору і не виконують жодної з заповідей Творця, тому від природи створіння не годилося б, щоб мали вони якийсь достаток і харчування, адже всі блага цього світу створені лише для того, щоб бути уготованими для робітників Творця, для їхніх потреб. І тому вся шана й багатство народів, вони в їхніх руках через грабунок, і лише якби служили Ісраелю, тоді мали б свій достаток через службу, якою служать йому.

 

«Яка користь людині в усій її праці, якою трудиться під сонцем?» Означає це, що немає людині ніяких переваг з усього її труда, і лише з того, що робить себе скромною, від цього має вона переваги.

 

 

Служіння Ісраеля

 

Ісраель це від слів «яшар ель» (прямо до Творця), і видається мені, що тлумачення таке: означає це, що буде на високому ступені, у великому очищенні, і тоді буде він тим, хто дає благо світові, і всі живитимуться завдяки йому.

 

Ось, виникло у Творця в Його простому бажанні створити світи задля народу Ісраеля, бо побачив у мудрості Своїй, що приймуть вони на себе Його царювання і служитимуть Йому, і піднімуться світи знизу вгору. І буде Йому це насолодами і втіхою, і зі Своєї сторони даватиме їм блага й милості великі, і це було Його прагненням і бажанням, давати благо створінням, тому що бажає хеседу Він.

 

Було відкрито перед Ним, хай благословиться, що буде час, коли занедбають сини Його служіння Йому, й існуватиме звинувачення, боже збав, так, що не зможе дарувати їм від Свого блага. Тому «зробив Всесильний, щоб трепетали перед Ним», на зразок батька, який піднімає палицю свою над сином своїм улюбленим, і не є задумом його завдати тому страждань, а тільки настрахати його, щоб син знову підкорився йому. І коли підкориться, запалає милосердя батька до сина, на якого підняв палицю, і знову змилосердиться над ним. Так поводиться з нами Батько наш, Отець милосердний, який створив сили судів, щоб трепетали перед Ним і поверталися до служіння Йому.

 

Головне в служінні для чоловіка з Ісраеля усунути всі перетинки і облачення, і ввійти всередину святості, і очиститься все зовнішнє й облачення так, що й облачення світитимуть ясним світлом. І ось, людину створено за образом Всесильного, що є навколишнім світлом, як відомо, і повинна очистити себе до того, що світитимуть келім і облачення разом зі світлом, внутрішнім та зовнішнім. І тоді робиться людина «меркавою» (основою) для святої Шхіни, так, що неможливо відділити Творця від неї, ніяк і ні в чому, ніколи, і перебуває на ній Шхіна, назворот тому, як було до того, як очистилася.

 

Ще до світу виправлення утворилися світла, змішані з судом і милосердям, але не за порядком, і розбилися вони, і впали з них святі іскри в глибини кліпот. І зробив це Створювач для того, щоб завдяки заняттям Торою й молитвою народу Ісраеля, який Він створив, були б відібрані святі іскри і підняли б їх з глибин кліпот, і отримали б добру оплату за свої діяння.

 

Чоловік з Ісраеля, який удостоюється істинного трепоту і служить Творцю з граничною щирістю, він постійно знаходить недоліки в собі і є завжди ницим і малим у своїх очах, і знаходить завжди прогріхи, яких припустився, і хоч вони легкі як волосина, в його очах вони в товщину колоди, і обурюється собою. І через це, коли приходять люди бесідувати з ним, здається він таким, як наче сердиться, але насправді сердиться він на себе, на обмеженість в роботі Творця.

 

Гординя й зарозумілість існують з причини матеріальності та пристрастей цього світу. Але коли приходить людина до властивості підкорення, і вважає себе нулем і нічим, тоді абстрагується вона трохи від матеріальності, кожен в міру свого підкорення, тоді все більше абстрагується від матеріального і залишається в духовному. І тоді з’єднує себе з вищими світами і робиться «меркавою» (тут «підніжжям») того, що залучає на себе, тобто підкорення.

 

Відомо, що коли Ісраель вийшли з Єгипту, прийшли вони до великого злиття з Творцем, як сказано: «І нестиму вас на крилах орлиних і принесу вас до Себе», - саме до Себе. Бажає сказати, що прийшли до великого злиття з Творцем, буквально. І це було всім їхнім спрямуванням при виході з Єгипту, щоби бути їм злитими з Творцем. І само собою не буде в них жодного стороннього страху, боятися будь-чого. Але, коли прийшли до зовнішнього страху, тоді побачили, що поки що не мають злиття з властивістю анулювання себе.

 

Основним благом є те, що зможемо ми осягти всесильність Творця, і те, що Ісраель першими виникли в Його думці, тому що було відомо й відкрито перед Ним, що Ісраель, святий народ Його, осягнуть Його єдиність і зв’яжуть вищі світи з нижніми світами, земний рівень з духовним, що зміцнять силу розуму над матерією, доброго начала над злим началом. І це для Творця, хай благословиться, буде великою втіхою, бо це було основним в Його бажанні при створенні світів. І той, хто посилює розум над матерією, тобто добре начало над злим началом, і коронує Творця над РАМАХ своїх органів і ШАСА своїх жил, і над своїми «нефеш, руах і нешама», і це «всім серцем своїм і всією душею своєю і всією сутністю своєю», - такий чоловік удостоюється й робиться «меркавою» (основою) для святої Шхіни.

 

Те, що сказав Яаков, праотець наш: «Зійдіться і послухайте, сини Яакова», означає це, що коли зійдетеся в одну спільноту, тобто коли є зібрання і з’єднання при праведнику, тоді «І послухайте Ісраеля, батька вашого».

 

Навіть у вищих світах також, Ісраель, вони є внутрішньою частиною усіх світів, і вище благо йде через Ісраеля, як відомо зі святих книг. І ось, Раші пояснив «сґула» як «улюблений скарб». А скарб зазвичай приховується у внутрішніх приміщеннях в глибині житла, це й означає, що «і будете Мені сґулою серед усіх народів», - тобто ви будете внутрішністю всього світу.   

 

Основна робота це осягти єдиність Творця, але завдяки чому зможе людина дійти до такого осягнення? Сказало писання: «Подібно діянням землі єгипетської, на якій ви проживали, не чиніть», що покинули Моше, вчителя нашого, і не прийняли на себе благоговіння перед ним. «І подібно діянням землі ханаанської, куди Я веду вас, не чиніть». Бо там також зневажали істинних праведників, а великими й важливими сприймали людей, які полегшували для них роботу Творця, - так не робіть. Лише постанови Мої виконуйте і законів Моїх дотримуйтесь, слідувати ним. Означає це, що йдіть за істинними праведниками, які вказують вам дотримуватись Моїх постанов і Моїх законів, Я Творець Всесильний ваш. Означає це, що завдяки цим праведникам зможете осягти єдиність Творця.

 

Ось, всі десять сфірот, хоч вони з’єднані повним єднанням, як відомо, попри все це у кожної з них є своя окрема міра, крім останньої, яка не є окремою мірою, а вона отримує від усіх них, які передають їй якусь властивість і поведінку, і вона є нуквою і отримувачем. І ось, чоловік з Ісраеля, зобов’язаний не бути нуквою і отримувачем, а має він бути категорією «захар», тим, хто впливає своїми добрими діяннями і Торою й молитвою.

 

Головним захистом від лиха є любов і єдність. І коли існують в Ісраелі любов і єдність, і приязнь між усіма, жодне лихо не може спіткати їх, як сказано в писанні: «Прив’язаний до ідолів Ефраїм – облиш його». І це означає, що навіть якщо вони, боже збав, є ідолопоклонниками, і є між ними єднання серцями нерозривне, тоді вони тихі й спокійні, без підбурювача і злого ураження, і віддаляються цим всі прокляття і страждання.

 

Тим, що вони зв’язуються разом кодолами любові, й існує єдність між ними, і вони підтримують й допомагають мудрецям, то спричинюють вони цим, щоб перебувала між ними Шхіна, і щоб не панувало між ними жодне зло і властивість суду.

 

Основним коренем з основ духовної роботи є любов синів Ісраеля один до одного, від малих їхніх до великих. І хоч люди збочують зі шляху добра, хай любить людина те добре, що існує в них і бажатиме їм добра, і молитиметься за них про їхні нестатки, те, чого їм бракує, і навчає їх бути в любові один з одним. І коли існує між синами Ісраеля любов і братерство й дружба, не мають можливості обвинувачі завдати зла їм, і завдяки цьому перебуває між ними трепіт перед Творцем, бо дослухаються один до одного, щоб звертати на добру путь.

 

Ангели служіння, які існують у світі, не мають потреби виконувати своє призначення, поки не почують, і незважаючи на це вони виконують волю Творця спритно і з великою швидкістю через те, що палає в них любов до Творця. І не заспокояться, і не утихнуть ні на мить у своїй роботі. І Ісраель, коли стояли при горі Синай, попри те, що за людською природою було б логічно, щоб сказали «почуємо» перед «зробимо», все одно вони не зробили цього, - а через іскри полум’я любові, яка палала в їхніх серцях, і через велике прагнення виконати бажання Створювача свого, упередили «зробимо» перед «почуємо» на зразок ангелів, які упередили «зробимо» перед «почуємо» від великого захоплення.

 

Ось, Творець створив усі світи, і основним Його бажанням було дати благо Своїм створінням. Проте, через світіння всесильності Його неможливо їм отримати те благо, тому що анулюється їхнє існування. Тому скоротив Свою всесильність багатьма скороченнями, для того, щоб змогли прийняти благо. І наведено в текстах Арі приклад про це: якщо людина хоче дивитися на сонце, не може вона, аж поки не зробить заслони й фільтри. Так воно, логічно, - боронь боже й від тисячі тисячних долей порівняння, - і у вищому світлі.

 

Головне в справі відданості, це в час, коли людина прийме на себе тягар малхут небес з великою любов’ю і великим прагненням, вона зливається своєю думкою зі світлом Нескінченності. І від великої сили своєї любові й злиття з вищим світлом і трепетом перед спокоєм «бо добре це», зажадала і прагнула душа людини, щоб залишитись злитою зі світлом Творця і прагнути повернутися до основ своїх через величезну приємність і солодкість любові Творця. І ось, чоловік, який переживає все це, і це й є його служінням, не потрібно йому приходити до випробувань, після того, як думка його злита і душа його насолоджується світлом Творця. І також без випробувань приємним буде йому, що залишиться злитим з Нескінченністю, і віддасть свої «нефеш, руах і нешама» так, що важко буде йому розлука з цим, і легким буде в його очах розставання з ницим світом.

 

Усі митарства людини, вони є іспитами від Нього, хай благословиться, - чи зможе вона прийняти на себе ще випробовування через те, що вона є робітником Творця. І тому правильним буде їй прочитати «Шма, Ісраель», і спрямувати себе так: якщо Творець випробовує мене, чи зможу я прийняти служіння Йому, ось, я готова прийняти Його всесильність через велику мою любов і залишитися злитою з вищим світлом.

 

Усе, що є найкращим і найбільш гарним, духовне його також є значнішим і більш святим. Наприклад, мапа світу, на якій намальовано світ і помічено кожне село, і кожне місто, і кожне головне місто. У села помітка мала, лиш дуже мала цятка, у міста помітка більша, а головні міста помічені великими, а столиці помічені найбільшими. І висновок, само собою, зрозумілий. Тому земля Ісраеля є найбільш гарною й пречудовою в усьому за всі країни світу, і не бракує в ній нічого, оскільки духовність її спрямована на вищу землю, тому клі це є більш чудовим і пишним за всі види краси всіх земель, що у світі.

 

Коли прийшли Ісраель у свою землю, знайшли доми, повні всякого добра, і оливні дерева й виноградники, повні плодів, тож зрозуміло, що могли відразу потягнутися за матеріальним. Тому рада, яка дана була цьому і яку дав Творець Ісраелю, щоб знала людина, що все те благо, яке дав їй Творець, не дав їй для неї самої, а для того, щоб віддавати від блага свого іншим. І Творець зробив Ісраель наче скарбником над усім тим добром, щоб роздавати бідним, і не думати б взагалі, що це його. А хай буде йому лише частина як частка бідняка, і цим людина зможе прийти до служіння Творцю по правді.

 

Головним у зібранні є те, щоб були всі у повній єдності і щоб шукали всі тільки єдиної мети – знайти Творця, адже в кожних десяти Шхіна перебуває, і зрозуміло, якщо є більше десяти, тоді певно є більше розкриття Шхіни. І хай кожен з них дослухається до товариша свого, і буде малим у своїх очах, і хай бажає почути якесь слово від товариша свого, якесь визначення, як служити Творцеві і як знайти Творця. І хай усі також діють так. І звісно, коли сходини ведуться з таким наміром, тоді, безсумнівно, більше, ніж теля хоче смоктати, корова хоче його нагодувати, і само собою, Творець наближає себе до них і перебуває між ними. І відкриваються їм, природно, всі визволення й усі благословення, і добрі впливи з джерела милосердя.

 

 

Заповіді й прогріхи

 

Коли людина виконує заповідь у повноті, тоді оплата їй та, що надають їй з небес ще іншу заповідь, і, не порівнюючи, те ж саме також і з прогріхом. І здається мені, що певно з небес та оплата, вона – міра за міру, так, що в мірі заповіді, яку виконала людина, тоді також, згідно з цією заповіддю, нагодиться людині інша заповідь на зразок тієї, яку виконала раніше. І так само, не порівнюючи, з гріхами, коли згідно з прогріхом, який людина вчинила, боже збав, зустрінеться їй інший прогріх, подібний до першого. І це відомо, що немає праведника на землі, який зробив би добро, не згрішивши.

 

Коли трапиться людині якась думка про гріх, яку збудить в ній зле начало, тоді хай пошукає у своїх діяннях, тому що напевне вчинила вже прогріх, подібний до того гріха, на який підбурює її зле начало, і хай вчинить каяття щодо нього, і тоді врятується від «винагороди гріхом» і від потягу до нього.

 

Найголовніше те, щоб початок задуму був насправді в істині й вірі, в кожного за його розумом і силою, й наміром. Хоч зрештою й падає з рівня свого розуму, - не потрібно більше тривожитись, бо після того як праведник покоління відбирає святість, що є святими іскрами, з того, що діяли й робили, кожен за його розумом та розсудом, тоді він поєднує всіх.

 

Той, хто робить з себе «зайвину», тому Творець пробачає всі його злочини, і не може людина зробити себе залишком інакше, як тільки коли вона сама упокорилася, а особливо, коли вона є людиною великою і схиляє себе перед меншим за себе, і робить себе як рештки щодо малого, тоді Творець вибачає її гріхи.

 

На початку, в молоді літа, в час, коли приходить до нього добре начало, що починає запалювати серце його йти в простоті шляхом Творця, тоді зле начало, воно вдається до прийомів відсторонити його від правдивих дій і показує йому їх як наче це великі гори й бездонні води. І тоді слід чоловікові тримати себе сміливо і підбурювати добре начало проти злого начала, і ці часи називаються днями катнуту.

 

Коли людина утримує себе в роботі Творця, тоді приходить вона до великого стану, тобто до певних розумових осягнень, і називається це першим ґадлутом. А потім падає трохи зі свого ступеня, оскільки зле начало поки що переборює її, й називається це другим катнутом. Тоді хай шукає людина зміцнення для себе в усіх можливостях й відчутті правдивості служіння Творцю з великим прагненням і великою наснагою. І тоді приходить після цього на ступінь ще більш великого стану і ще більших осягнень, і це зветься другим ґадлутом. І тоді зливається з вищими мохін і не падає більше зі свого ступеня, і залишається в злитті з Творцем.

 

Завдяки трепоту перед небесами зіллється через повернення з вищою гей, і звідти зможе, природно, приєднати себе до Нескінченності. І само собою будуть залучені звідти всі добрі впливи у чотири світи, і матимете всі добрі даяння.

 

Суперечка є рисою дуже ганебною, і єство суперечки проявляється в заздрості, коли кожен заздрить ближньому своєму. А корінна заздрість, вона до багатих. Тому що серце бідного, воно розбите й пригнічене, і заздрість людини спрямована на того, хто подібний їй за цінністю, тобто, як сказали мудреці, заздрять виключно мудрець мудрецю. І якщо так, то чому б це бідняку заздрити тому, хто є його товаришем у злиденності. Але багач – збільшує статки й любить гроші й «не насититься грішми», і той, хто має сто, бажає двісті й багатство, воно не задля небесних цінностей, тож є в цьому заздрість і ненависть. І через це з’являються сутички й розбрат. Але багатство, яке в ім’я Творця, виконувати ним волю небес, в такому багатстві немає взагалі заздрості й ненависті.

 

Злі помисли, якщо виникають в людях, то це лише в тому, хто має гординю в серці, і від цього походять всі злі роздуми й діяння. А людина, що має душу пригнічену і дух тужливий і принижений, рятується від злих помислів.

 

Ось, зле начало, коли зводить людину з доброго шляху, спочатку вводить у серце людини лінощі. І якщо людина не переборе це з усіх своїх сил, бути спритною, лінуватиметься встати вранці до роботи на Творця свого, внаслідок цього вона приходить до скасування Тори. А через те, що не займається Торою, вона приходить до поганих пристрастей, боронь боже. І тому головне це перебороти своє зле начало, тобто має людина діяти у правильному напрямку і старатися здобути рису спритності, а з цього вона прискорить себе до занять Торою, а Тора навчить її берегтися поганих пристрастей і злих діянь.

 

Усе життя людини, поки живе вона на землі, має вона велику війну зі злим началом, яке бажає привести її до невдач і гріхів, і потрібно людині перебороти його і підбурювати добре начало проти злого. І навіть у великого праведника є серйозна війна зі злим началом, попри те, що зле начало не може заскочити праведника на ганебному вчинку, тобто на розпусті чи грабунку і вбивстві, але на невеличких речах зможе, боже збав. Адже кожен, більший за ближнього, і зле начало його більше за того, звести його на чомусь тонкому та незначному, і великим прогріхом це вважатиметься, адже «довкілля Його збурене сильно».

 

Малий та великий рівні в тому, що потрібно переборювати й берегти себе від намовлянь злого начала всі дні свого життя у цьому світі. Але в майбутньому, коли видалено й анульовано буде зле начало, тоді праведники існуватимуть в тиші й певності, у втіхах Творця.

 

 

Вигнання та визволення

 

Головним у єгипетському вигнанні було підняти ті іскри в місце їхнього походження, до вищої святості, і зробити її (землю єгипетську) прірвою, в якій немає риби, тобто щоб не залишити в ній жодної іскри святості, в місці нечистоти. І так зробили, і тоді визволилися.

 

У майбутньому, коли прийде Машіах наш, якнайшвидше, в наші дні, Ісраель любитимуть один одного, і будуть у повній єдності один з одним. І навіть ідоловірці скажуть Ісраелеві: «Дім Яакова, йдіть і підемо…» А завдяки цьому Творець любитиме Ісраель також великою любов’ю, безмірно й неосяжно. І двічі слово «агава» (любов) складає ґематрію імені АВАЯ, і це назветься в АВАЯ у майбутньому, коли поєднається Творець зі спільнотою Ісраеля. І само собою поєднається все з маленької точки, що в землі Ісраеля, разом з усіма створіннями, що у світі, вище й вище до Нескінченності, тому що «агава» за ґематрією дорівнює «ехад» (один).

 

Людина, яка вже зруйнувала усі пристрасті і трепіт перед Творцем є в її образі, навіть коли йде базарами й вулицями, панує вона над своїм злим началом, і не грішить. І з цього може прийти до того, що палатиме в серці її трепіт перед Творцем і любов Творця наче язики полум’я і вуглі, що палають всередині, і великі води не зможуть погасити любов, якою вона любить Творця і той трепіт перед Творцем, що в її нутрі.

 

Моше, вчитель наш, мир з ним, страшився того, що коли вчинить таку велику річ, що буде визволений ним Ісраель, і буде величчю більшим за весь Ісраель, навіть за брата свого, Аарона, відомого як пророк Творця, стане через це занадто піднесеним у своїх очах і попаде в тенета гордині. Тому не бажав брати собі цей вінець. Проте, Творець навчав його певному шляху, щоб перебувало з ним світло, і щоб врятуватися від цього і щоб не запишався через це посланництво. Адже Творець створив усі створіння свої, малих та великих, за їхньою натурою і видом, і рівнем, одне вище за одного, а те менше за того, а цей відрізняється своєю природою від цього, все так, як виникло в бажанні Творця.

 

 

Тора Ісраеля

 

Навіть те щось нове, що знайде досвідчений учень, - отримав це з гори Синай, тобто всі душі були у стоянні при горі Синай і сказали «зробимо й почуємо». І в мірі сполучення й поєднання, які вчинив кожен, говорячи це, з цього утворилася його частка Тори. І той, хто більше підготував серце своє до небес, з сильнішим прагненням і піднесенням, утворив сполучення й поєднання більш високі, він отримав частину своєї Тори ще вищу і більше дістав осягнення всесильності Творця. 

 

Ось, відомо, що основним у створенні цього матеріального фізичного світу було те, що Творець тішиться тим, коли людина очищує себе з глибини матеріальності й тілесності і приліплює себе до Кореня свого. А завдяки чому є можливість у людини очистити себе і зв’язати себе зі своїм Коренем? Це завдяки Торі, бо у всіх загалом створінь є контакт з Торою, або з буквою її, або з точкою в ній, а без цього не могли б існувати. І через те, що вони тримаються за букви Тори та точки в ній, а букви Тори та її точки всі утворені Творцем і вийшли з імені АВАЯ, то завдяки цьому є можливість у людини знову зв’язати себе з Коренем своїм і пов’язати себе з Нескінченністю.

 

Тора є вічною і в кожному з поколінь і в усі часи ми повинні виконувати всю Тору, адже тому й називається «Тора», оскільки вона «мора» (вказує) нам шлях, яким ми йтимемо.

 

Відомо з книжок та їхніх авторів, що головним є те, щоби була єдність в Ісраелі, і це та «одна нога», на яку спирається вся Тора.

 

«І сказав їм: «Це те, що повелів Творець робити». Бажав сказати: так, як ви збираєтеся до мене через те, що чуєте від мене святі слова і нові повчання, так зробіть також і ви, освятіть себе всіма видами святості для того, щоб і у вас були святі розмови і будете в змозі зібрати людей, товаришів, аби отримували від вас учення і святості й поради у служінні Творцю.

 

Основне в даруванні Тори Ісраелю було лише в тому, щоб знали існування Творця, завдяки святій Торі. І вони прийшли до цього осягнення без дарування їм Тори, а з себе самих, з причини свого очищення і освячення розкрилася їм всесильність Творця. Але після того, як деградували покоління і послабилася сила розуму їхнього, - осягати самим існування всесильності Його, - через те, що прийшли у єгипетське вигнання і змішалися з народами, зменшилася сила їх розуму, щоб самим шукати і досліджувати й вимагати реальність Його всесильності. Тоді мусив Творець розкрити їм Свою реальність через знаки й дива і дарування Тори прилюдно, щоб прийшли вони до реальності Його всесильності, хай благословиться, і прийняли б тягар Його царства заняттями Торою.

 

Головним наміром дарування Тори Ісраелю було виключно те, щоб знали всі існування всесильності Творця і прийняли б тягар Його царства на себе назавжди.

 

У час дарування Тори, коли сказали Ісраель «зробимо й почуємо», і була любов тоді повною, без жодного чіпляння зовнішніх сил взагалі, бо було тоді скасування тримання зовнішніх сил через величину впливу вищих світел. Тому з’єднався Творець тоді з ними лице в лице, як сказано в писанні: «Лице в лице говорив Творець з вами».

 

Видається так, що дні відліку Омера вказують на єдність, як наведено у святих книгах, і тому вмерли учні рабі Аківи між Песахом і Шавуот, через те, що ці дні вказують на єдність, а в них не було поваги один до одного. І тому наводить випадок з Капарою посеред тлумачень про Омер, тому що розгнівався Бар Капара за те, що не запросив і його разом зі своїми товаришами. Адже у дні відліку Омера повинна людина впровадити цю властивість, єдність, і завдяки цьому удостоюється осягнення Тори у свято Шавуот. Як написано: «І вирушили вони з Рефідім, і прийшли в пустелю Синай, і отаборився там Ісраель навпроти гори», і пояснив Раші, що були всі вони як одна людина з єдиним серцем, і тому удостоїлися осягнення Тори при даруванні Тори.

 

 

Повернення в каятті

 

Як мала дитина, коли бачить щось, що лякає її, тікає сховатися під фартухом матері своєї, так той, хто повертається до Творця, він вкривається у вищій Імі від усіх обвинувачів, щоб не запанували над ним.

 

Головне у поверненні до Творця це виправити те, що зіпсував у всіх своїх проявах, себто в любові негідній та у трепетах негожих, і в пишнотах, що ло лішма, і в перемозі ло лішма, і в подяці, що ло лішма, - все потрібно виправити. І само собою, коли виправляє поверненням в каятті всі ці свої прояви, щоб усе було заради небес, тобто любити Творця і тріпотіти перед Ним, і прославляти Творця й перемагати зле начало, і дякувати за правду, - безумовно, починає славити Творця й дякувати Йому співами й хвалою.

 

Якщо людина виконує заповідь, вона не пишається собою, наче зробила це гідно і як належить, попри те, що робить це з великим жаданням і з вогнем трепоту й любові. Незважаючи на це, бачить справу так, що ще не зробила все досконало і не таке вже все світне. І навпаки, коли припустилася невеликого прогріху, буде це в її очах як щось суворе і начебто робила це з великим жаром злого начала і з великою жагою. І цим додасть наснаги зміцнитися у виконанні заповідей, роблячи їх з більшим жаданням в ім’я небес, без жодних ухилянь, і тікатиме від прогріхів і палатиме в ній вогонь ревнощів помститися собі тим, що каятиметься за свої гріхи по правді, тому що гріх зростатиме в її очах. І чоловік, в якому все це, він йде шляхами Творця і виправляє діяння свої як годиться.

 

Тора може бути придбана людиною лише якщо та вивчає її з трепотом і жахом, з тремтінням і в поту, і всяке вивчення Тори й виконання заповідей повинно бути й вивчатися з великим піднесенням, тобто у дрожі й у поті, як прийняли праотці наші Тору на горі Синай. І повинна людина добре перевірити свої справи й помислити про повернення в каятті перед навчанням. І не як при вивченій людській заповіді, а хай розбиває серце своє щодо діянь своїх, коли приступає до молитви чи навчання, і хай вирішить для себе не повертатися до них.

 

Сангедрін, вони були очима громади, і той, кого обдарував Творець бути равом і лідером Ісраеля, і очі всього Ісраеля звернені на нього, він повинен бути постійно у великому підкоренні і з розбитим серцем, і аналізувати шляхи свої постійно, майже кожну мить, і розкаюватися щодо них.

 

У майбутньому, коли прийде праведний наш Машіах, - якнайшвидше, в наші дні, тоді скасуються всі суди, і не муситимуть більше молитися ні про що, тому що тоді проявляться в Ісраелі всі блага й розради, які провіщали пророки дому Ісраеля, і за це й є «благословен Творець, Всесильний Ісраеля віднині й довіку».

 

Людина є малим світом, що складається з усіх світів. Тому якщо людина очищає себе від усього й у всьому, і освячує РАМАХ (248) органів своїх і ШАСА (365) своїх жил, удостоюється і стає меркавою, «колісницею» Шхіни, і Шхіна промовляє з її гортані.

 

Відомо з усіх святих книг, що коли людина бажає вивчати Тору лішма, тоді потрібно перед кожним навчанням вчинити повернення в каятті, перш ніж починає навчатися. Тому що «людини праведної немає на землі», а «грішнику сказав Всесильний: «Що тобі до книги законів Моїх?» Тому потрібно людині, перед навчанням, проаналізувати свої діяння, вчинити повернення і знайти в себе недоліки у своїх діяннях. Їй слід бажати віднині бути служителем Творця по правді, навчатися й діяти. І також після навчання, коли припиняє вчитися після того, як вивчила свою міру, потрібно проаналізувати, чи було їй якесь відхилення в її навчанні, або, боронь боже, якийсь інший намір, що ло лішма.

 

Не кожна людина удостоюється вчинити повне каяття, з глибини серця, і прийти до вищого повернення в каятті. А виправленням цьому є те, щоб приєднала вона себе до праведників покоління свого, які є тими, каяття яких істинне, і кожну мить чинять повернення в каятті.

 

Все залежить від каяття, і коли Ісраель вчиняють повернення у повному каятті, з глибини серця, як годиться, тоді вони входять у світ думки, який є світом каяття, і вкриваються від обвинувачів. І тоді всі світи підносяться завдяки їм знизу вгору. І завдяки цьому світить світло душі світів для зовнішньої сторони світів, і притягують великий стан мохін до них, і завдяки цьому анулюються всі суди.

 

Дуже-дуже необхідно людині зміцнюватися щоразу все більше й більше у каятті. І що більше удостоює її Творець зрозуміти велич піднесеності Всесильного нашого, вона все більше розуміє величину свого недоліку, перед Ким вона згрішила і перед Ким повинна очистити себе поверненням в каятті. Тому повинна людина все сильніше повертатися щоразу в каятті.

 

Сказали мудреці про вислів «І візьміть Мені приношення»: і візьміть Мені – в ім’я Моє, і пояснення цього те, що візьміть Творця до імені Його своїм приношенням. Також і тут сенс той, що візьміть себе з тими речами, щоб були ви злиті в єднанні настільки, що візьміть також себе і побажайте злетіти й піднестися злитися вгорі через силу єднання промовлянням молитви. І завдяки цьому повернетеся до Творця і спокутуєте душі ваші. І рада цьому, щоб прийти до молитви у такому злитті, це приєднання до праведників покоління, що запалюють серця народу синів Ісраеля до служіння Творцю.

 

 

Мета творіння

 

Наміром Творця, хай благословиться, в дії сотворіння, було щоб розкрилося Його царство у світі, і щоб суть Його Шхіни була в нижніх. Тому що великим задоволенням для Нього є те, коли утвориться й буде пізнаним Його царювання і слава у нижніх. Це було основним у намірі Творця в дії творіння.

 

Завдяки відданості душі підносяться всі світи знизу вгору, до того, що зливаються з Нескінченністю.

 

Наміром Творця було лише утворення Адама а-Рішона, а він вже виправить усе, - а вони забажали багатьох розрахунків. Хоче сказати, що своїм гріхом мусив породити численні покоління, тобто душі, щоб були включені в нього, для того, щоб кожен виправив корінь душі своєї в тому місці, де був у Адамі а-Рішоні, і це й є основною роботою.

 

Як малюк, що незнайомий зі своїми органами і руками й ногами, що воно таке, аж поки не виховають його, так само начебто потрібно кожній людині з невеличкої точки звести рівень Шхіни, тим, що виправить усі сім властивостей, якими є: любов, трепіт, вихваляння, перемога, вдячність, насолода, влада, щоб користуватися всіма ними лише для служіння Творцю. І завдяки цьому поєднає себе з категорією семи пастирів, які є «меркавою» (основою) для двох кінцівок і двох стегон, і тіла, і знаку союзу, що віддає малхут, і завдяки цьому повернеться малхут до стану ґадлуту.

 

Головна втіха Його первинного бажання створити світи була з душами Ісраеля, які утворилися, за словами мудреців, «Ісраель першими виникли в задумі», що це вони будуть поєднувати славу Його царства, малхут усіх світів, і піднімати її до Нескінченності тим, що зв’яжуть усі світи і всі нижчі створіння, й усі світи, Ацилут, Брія, Єцира, Асія, підняти їх до Кореня їхнього. Тому що всі вони видобуті з джерела простої єдиності. І потрібно людині вдивлятися також в усі матеріальні створіння, адже немає міста без правителя, і знайти в усіх світло Його царства, і зв’язати всі досягнення в собі усіма відчуттями, як зоровим чуттям, так і слухом, і смаком і чуттям нюху. Усі їх зв’язати світлом Нескінченності і завдяки цьому людина зв’язує малхут небес, що панує в усьому.

 

Звичайно для наших уст упереджувати все словами, що Творець створив Свій світ дати благо створінням, щоб усі мешканці світу пізнали б і відали міць Його всесильності, і що сповнена земля знанням Творця. І для того, щоб існувала винагорода для тих, хто дотримується Його заповідей, присудила Його мудрість, щоб було місце ухилитися праворуч чи ліворуч і обрати добро або його протилежність, і зло вирізняє добро. І підносить силу розуму над матерією щоб не йти людині за уявними пристрастями і в міру очищення її освітлює їй обличчя відрадою світла всесильності Його.

 

Огорнувся Творець і створив світ, і означає це, що створив Він свій світ щоб пізнавати Його всесильність. І створив людину, тіло її з нижніх, а душу її з дуже високих світів, щоб очистилася вона від своєї матеріальності й піднялася сходами у місце кореня свого, злитися зі світлом Його. І це є кінцевою ціллю наміру створення людини. Проте оскільки занадто великою є величина ясноти світла Творця, нескінченною, і якби осягла людина ту велику ясноту на початку своєї роботи, не було б можливим сприйняти й витерпіти її.

 

Як людина, яка була в темряві впродовж багатьох днів й не бачила світел, або послабилося в неї зорове чуття, то якщо виведуть того чоловіка до світла сонця опівдні, пошкодить це йому дуже і може спіткати його сліпота. Тож рада цьому привчати його потроху, і спочатку відкрили б для нього невелику шпарину, щоб світило крихітку, а потім додавали б світіння йому, і так робили б з дня на день, аж поки буде навчений і звичний до світел. І на зразок цього зменшив Творець, хай благословиться, світло Своє покриттями й скороченнями численними, і людина що приходить служити Творцю і злитися з Ним, підніматиметься сходами потроху, від святості до святості, аж поки зможе злитися з Нескінченністю. І це те, що огорнувся Творець і створив світ, і сенс цього той, що одягся в облачення й скорочення численні для того, щоб змогли створіння Його витримати.

 

 

Єдність Ісраеля

 

Головне, від чого все залежить, це те, щоб була любов і братерство в середовищі синів Ісраеля [і як сказали мудреці, від заповіді «Полюби ближнього як самого себе» залежить уся повністю Тора], бо в час, коли існує мир в Ісраелі, Шхіна перебуває між ними. Адже сукупність душ Ісраеля, їх шістсот тисяч, і Тора це шістсот тисяч букв, так, що корінь душі кожного з Ісраеля в певній букві Тори. Тому, коли є мир між ними, і любов, і братерство, і приязнь, вони можуть отримати Тору. Адже завдяки поєднанню, що є між ними, утворюється повна Тора, і кожному легко зв’язати себе зі своїм коренем, що в Торі. І тому тоді, в час дарування Тори, коли отаборилися там з єдиним серцем, в любові й братерстві, як пояснив Раші, через це удостоїлися отримання Тори й розкриття Шхіни Творця над ними, лице в лице.

 

Сказали у святому Зоар: «Тора, Ісраель і Творець є одне», а пояснення цих слів те, що єдиність Творця така, що не існує єдиності такої в жодному іншому випадку, бо це єдиність проста, а кожному з тих, хто існує, потрібно наблизити йому ще одного, і їх двоє. І також вони розділяються на численні окремості й різні частини, наполовину, на три, на чотири й більше. А от єдиність Творця така, що не можна змалювати собі жодного поділу в Ньому у будь-якому вигляді й уявленні, що у світі.

 

Ми є народом Ісраеля, і не можна уявити в нас жодного поділу, як у інших народів, бо там народ включає в себе всіх, і своїми особливостями вони поділені на велику кількість і кожен є окремим видом, і вони – зі світу відокремлення, вони і всі, що супроводжують їх. А в нас корінь душ наших видобутий з місця повної єдності, і немає між нами також жодної подільності взагалі, тому що корінь наш, він один у своїй сутності.

 

Ось, Святий, благословен Він, і Тора, і Ісраель є одне, і не як один за числом, за яким слідує другий, а весь Він є простою єдністю, тому що душі Ісраеля утворені з Його сутності, хай благословиться, і Творець дав Тору Ісраелю зі своєї сутності.

 

Коли діяння синів Ісраеля зумовлюють, щоб поєднали вони себе зі своїм Творцем, тим, що зв’язують себе зі своїм коренем, і цим єднанням вони з ним лице в лице, тоді виливається на них щедрість вищої білини, і коли розкривається ця вища білина, припиняється чіпляння зовнішніх сил, бо анулюється їхнє існування через силу ясноти. Проте, коли діяння спільноти Ісраеля спричинюють, боже збав, приховання лику, тоді посилюється сітра ахра, і призначенці й правителі народів затримують вище благо, і тоді спільнота Ісраеля позбавлені всього. Однак Творець через велике милосердя й милість Свою розсадив нам в кожному з поколінь праведників світу, і за словами мудреців, не буває у світі менше за тридцять шість праведників, і вони перетворюють властивість суду на властивість милосердя.

 

Весь Ісраель, вони зв’язані разом зв’язком сильним і потужним в єдності повній, і всі вони з одного кореня, як написано у Йова: «Де ти був, коли Я засновував землю?» І тлумачили мудреці, що всі душі Ісраеля залежали від того, звідки вони з Адама а-Рішона, хто з мозку, хто з носа, з очей, з серця, з рук чи з ніг, з незліченного волосся, і кожна душа є повним рівнем. І так буде у майбутньому, коли виправлено буде все, і так було до гріха Адама а-Рішона.

 

Потрібно бути разом в одному сильному й потужному зв’язку, у довершеній єдності, у любові, братерстві й приязні, проте, у всякому разі потрібно людині вдивлятися і знати свою цінність і тип свій, до якої людини наблизити себе, як наведено у мідраші, «праведник як пальма розцвіте». Тож як у пальми є плоди і є в неї листя, молоді й завершені, так і в Ісраеля, є в них знавці Танаху, знавці Мішни, знавці аґади. Тому потрібно людині оцінювати себе правильно, де саме буде її місце і серед яких людей буде їй влаштування, щоб змогла вона дістати гідну її роботу для Створювача свого.

 

 

Загальне

 

«Які вийшли з землі єгипетської за ополченнями своїми», коли кожен виходить з Єгипту, що означає з земної матеріальності, і тоді утворюється «ополчення», разом, з єдиним серцем.

 

Не можна уявляти собі нічого щодо Творця й давати чомусь назву. І хоча вже сказано «очі Творця», «розкриває руку Свою» й подібне, це аби лише «призвичаїти вухо», а щодо суті Його всесильності у жодному випадку не можна нічого якось називати, адже «жодна думка не осягає Його».

 

Вірою зможе людина оживляти мертвих і перетворювати срібло на золото, і змінювати всі природні шляхи. І також, той, хто має істинну віру не боїться нічого і ніщо не ушкодить його. А «емуна» (віра) від слова «амун» (привчений), як «І була я в Нього вихованкою», і це від поняття «залучення», бо завдяки вірі людина залучає на себе приємність світла всесильності Творця.

 

Відати єдиність Творця можливо лише завдяки тому, що прислужується раву, який подібний до ангела Творця воїнств, а без цього навіть якщо поводиться за всіма правилами святості й відокремлення, не осягне єдиності Його. І хай не каже людина, - «хто це він і який це він, той, хто наважився» бути правителем і суддею наді мною і направляти мене шляхами заповідей, а я ж більший за нього. А повинна людина принизити себе до праху і багато ходити й служити раву своєму, який вказує йому шлях, яким йти йому в служінні Творцю.

 

Рамбам писав у «Законах знання», що коли чоловік з Ісраеля живе в якомусь місці, в якому існують погані думки і недобрі звичаї, потрібно втекти з того місця, і слід йти з місця на місце і з країни в країну, аж поки не прийде в місце Тори і думок щирих і звичаїв добрих, там хай влаштує місце спокою для себе. А якщо не знаходить чоловік жодного місця, яке буде добрим для нього, слід йому усамітнитися у пустках й у лісах, щоб втекти від злих думок і людей лихих.

 

Потрібно людині тікати в ліси і відокремити себе від мас народу, щоб врятуватися від злих думок і від негідних діянь. Але це є поміччю лиш тільки аби врятуватися від речей, що затримують служіння Творцю. Але досягти вищої святості не удостоїться, аж поки не приєднає себе до людей іменитих, істинних служителів Творця, і братиме з ними участь у великій роботі, як у молитві, так і у вивченні Тори. А основне виконання заповідей хай буде в зібранні разом з тими, хто шукає Творця, і тоді зможе досягти вищої святості.

 

Основна робота, вона в тому, щоб поєднала людина себе з синами Ісраеля, праведними й чистими, і завдяки цьому зможе прийти до служіння Творцю по правді, навчатися від їхніх добрих діянь. Тому що основним є усамітнення думки, роздумувати постійно про піднесеність всесильності Творця, і хоча й у великому зібранні людей вона, хай буде злитою думкою своєю з Творцем.