Якою є міра повернення

Стаття 1, 1989 рік

(переклад з івриту)

Ось, говорить писання: «Повернися, Ісраелю, до Творця Всесильного свого, бо схибив ти через прогріхи свої».

І слід зрозуміти:

1) Що мається на увазі: «до Творця Всесильного свого»? Адже це означає, що коли не доходить повернення «до Творця Всесильного свого», то ще не називається «поверненням». Якщо так, то як ми можемо знати, чи повернення вже досягло «до Творця Всесильного свого». І хто може піднятися й побачити, чи вже досяг, чи ні.

2) Потрібно зрозуміти те, що написано: «бо схибив ти через прогріхи свої». Отже, це є причиною, чому повернення має піднятися «до Творця Всесильного свого». І слід зрозуміти, як це зв’язано одне з одним.

3) Потрібно зрозуміти що означає «бо схибив ти через прогріхи свої». Що мається на увазі «через прогріхи свої». Виходить, що може статися похибка від чогось іншого, що не є прогріхом людини, тому писання говорить нам «бо схибив». Тобто, похибка твоя походить від «через прогріхи свої», а не від іншого чогось. Якщо так, що то за «інше щось», про що людина може подумати, мовляв, прийшло їй не від «через прогріхи свої».

А поняття похибки, - сенс той, що людина робить розрахунок, що має вона укласти зараз вигідну угоду, а в кінці програє цю справу, бо був у неї якийсь «кішалон» (похибка) через якусь причину. Подібно, як чоловік ішов дорогою і «кашаль» (спіткнувся) через якийсь камінь, що лежав на дорозі, а він не побачив і впав. Коли так, необхідно зрозуміти: тут, в духовному, коли людина дістала падіння, певно що спіткнулася об якийсь «камінь», що був посередині дороги. Тому слід знати, що то за камінь, об який людина спіткнулася, і це призвело до того, що впала посеред духовного просування. Тому писання й говорить, що спотикання було через прогріхи свої. І що це й є каменем, через який ти, людино, спотикнулася і впала. І нам слід це знати, щоби берегтися каменів спотикання. Якщо так, слід зрозуміти, чому прогріх людини є перепоною, і через прогріх, який вона має, не може йти шляхом Творця і виконувати Тору та заповіді.

А справа в тому, що перший прогріх починається з гріха древа пізнання. Адже Адам а-Рішон народився обрізаним. Але потім через гріх, було притягнуто «орлу» (кліпа крайньої плоті). І як пояснює в передмові до «Панім меїрот у-масбірот», поняття «притягнув орлу» - це поняття орли трьох нечистих кліпот. І коли він народився, не було в нього цієї орли. Бо зовнішнє тіло Адама а-Рішона, каже Арі, було від малхут, що піднялася до біни малхут світу Асія, що зветься «малхут, підсолоджена біною». І це й зветься, що народився обрізаним.

А гріхом древа пізнання притягнув на себе малхут властивості суду, що є категорією величі отримання з «порожнього простору». І це зветься, що притягнув орлу. Тобто, притягнув на себе три нечистих кліпи, а від цього з’являються всі гріхи, які робить людина. Інакше кажучи, велич феномену отримання, котру Адам а-Рішон сам притягнув гріхом, призвела до всіх гріхів, і корінь гріхів притягується у властивостях «моха ве-ліба» (розум і серце).

І цим слід пояснити те, що ми запитували, що означає «бо схибив ти через прогріхи свої». Мається на увазі твій прогріх, що походить від гріха древа пізнання. Це називається «через прогріхи свої». Тобто, цей камінь, об який спотикаються всі створіння, полягає в тому, що людина каже: я хочу зрозуміти доцільність, чи це варто, - те, що буду я виконувати Тору та заповіді? Що виграє з цього моє [бажання] отримувати, котре походить від величі отримання, яку Адам а-Рішон притягнув до себе з причини гріха древа пізнання?

І як в матеріальному, людина, що йде шляхом, і перечіпається через камінь, що лежить посередині шляху, і вона не бачить його, тому й падає через цей камінь. Так само і в духовній роботі, коли людина, яка бажає йти шляхом Творця, вона не бачить, що камінь, яким є бажання отримувати, камінь (івр. «евен») від слова «евін» (зрозумію), бо вона бажає все урозуміти, - яка втіха виросте з цього для її [бажання] отримувати для себе.

І коли кажуть людині, що вона повинна вірити вище знання, що вище управління, воно [діє] властивістю «добрий і добродійний», вона говорить – я хочу бачити, що це так. Але «вірити», це суперечить розумінню. Бо розуміння говорить: те, що ти бачиш, це істинне, а те, чого ти не бачиш, як ти можеш сказати, що воно правда? І коли кажуть людині, що слід вірити, вона твердить: звідки ти знаєш, що те, що ти віриш, це правда? Це й є камінь спотикання, через який спотикаються люди.

І зі сказаного виходить, що камінь, через який перечіпаються, це лиш тільки те, що бракує віри. І людина, коли починає йти шляхом роботи у віддачі, вона скаржиться Творцю, - чому Ти приховав Своє лице, настільки, що не в силах ми подолати те приховання, що утворив Творець. Щоби змогли ми пересилити ці дві речі, тобто моха і ліба.

І насправді, виникає питання, чому Творець зробив так щоб ми були вимушені вірити. А не зробив інакше, тобто щоби кожен, хто починає духовну роботу, відразу бачив би велич Творця. І виходить: те, що Творець влаштував, що потрібно працювати в категорії віри, це призводить до того, що багато людей віддаляються від духовної роботи. І чи не розуміємо ми, що спосіб, який утворив Творець, - працювати у вірі, - це й є каменем спотикання для всіх, хто перечіпається. Коли так, чому зробив так?

І на це сказав мій пан, батько й учитель, що ми маємо вірити, що цей шлях, який дав нам Творець, щоби наша робота була б в категорії «І повірили в Творця і в Моше, служителя Його», - це шлях найбільш успішний для того, щоби дістатись до довершеності мети, якою є «дати благо створінням Його». Адже саме завдяки вірі створіння зможуть дійти до повноти реалізації мети, і це аби отримати добро та насолоду, які Творець задумав дати створінням.

Але не можна нам говорити, що Творець не міг дати нам інший шлях, тобто щоб був в рамках знання. Адже ясно, що Творець, Він може все, і може зробити все, що Він бажає, однак, як повинні ми вірити в мету творіння, яка є «дати благо створінням», так само слід нам вірити і в шлях, як прийти до мети, - що спосіб віри є шляхом найкращим і найвдалішим. Тому обрав Творець шлях віри, бо тільки шляхом віри буде можливість людині прийти до реалізації мети.

І сказаним, - що сенсом «бо схибив ти через прогріхи свої», є велич келім отримання, які Адам а-Рішон притягнув на себе через гріх древа пізнання, - слід пояснити те, що ми запитували: яке відношення має «схибив ти через прогріхи свої» до «повернися, Ісраель, до Творця Всесильного свого».

І ми запитували: чи може людина піднятися вгору і побачити, чи дійшло її повернення «до Творця Всесильного свого». Тож сказаним вище слід пояснити, що оскільки всі похибки, з причини яких не може людина прийти до досконалості, а спотикається посередині, - це лише тому, що перший прогріх, - це камінь спотикання, через який людина падає. І оскільки той, хто бажає зробити повернення, не знає, що таке «повернення», тому й говорить пророк: «повернися, Ісраелю, до Творця Всесильного свого».

Пояснення: всі дії, які робить людина, будуть для «Творця Всесильного свого». Виходить, що «до» означає: до того, аж поки знатимеш ясно, що все, що ти робиш, це для Творця Всесильного твого. Це означає, що дійшла людина до рівня, коли вона відчуває, що ради себе не варто жити, а те, що вона живе – це для блага Творця, і це й називається «поверненням».

Але ж коли ще не дійшла до цього рівня, то це ще не називається «поверненням». А причина цього, як сказано, «бо схибив ти через прогріхи свої», що є егоїстичним отриманням. Тобто, що тільки це й є похибкою, що людина не може прийти до злиття з Творцем. І, само собою, вона виправить це аж коли прийде «до Творця Всесильного свого», коли всі дії її будуть тільки у віддачі, і це називається «поверненням».

А для цього людині не треба підніматися вгору й дивитися, чи її повернення дійшло вже «до Творця Всесильного твого». А сама вона бачить та відчуває, чи дійсно немає їй іншого наміру в житті, крім того, що належить до користі Творця, а для власної користі, говорить людина, не варто жити. Однак, і в цьому людина може обманути себе. Тобто, може бути, що те, що вона згідна працювати на користь Творця, певно думає, що завдяки цьому буде їй користь і велике задоволення.

Однак, і в цьому людина може бачити істину. Оскільки згідно з правилом, що коли дійсно людина бажає злитися з Творцем, і має вже тотожність властивостей, - тоді вона повинна удостоїтися розкриття очей в Торі. За правилом «Тому, хто вивчає Тору лішма, розкривають таємниці Тори». А якщо людина поки що не удостоїлася таємниць Тори, це є ознакою, що вона ще далека від того, щоб увесь її намір був виключно на користь Творця.

І як написано в «Передмові до книги Зоар»: «Це є роботою в Торі та заповідях лішма, тобто з наміром віддачі, і щоб не отримувати винагороди. І така робота очищує бажання отримувати для себе, яке є в людині, і перетворює його на бажання віддачі. І в мірі очищення бажання отримувати вона робиться гідною та підготовленою отримати п’ять частин душі, що звуться НАРАНХАЙ. Адже вони перебувають в бажанні віддачі. І не зможуть облачитися в тіло людини, поки бажання отримувати панує в ньому, бо облачення і тотожність властивостей – відповідні й існують паралельно. А коли удостоїться і коли буде все в бажанні віддачі, а зовсім не для власної потреби, виходить, що удостоїлася людина тотожності властивостей зі своїм вищим НАРАНХАЙ».

І в сказаному бачимо, що коли людина йде шляхом віддачі, вона має заслужити розкриття таємниць Тори. А якщо не заслужила, це ознака того, що досі ще перебуває в себелюбстві. Навіть коли вона відчуває, що бажає чинити дії лиш тільки у віддачі. Тому тоді вона повинна ще раз примножити всілякі способи й прийоми, аби удостоїтися любові Творця, а не себелюбства. Але слід пам’ятати, що те, щоб заслужити любові до Творця, а не до власної користі, це не силами самої людини, а є подарунком Всесильного.

Проте, потрібно знати, що в час, коли людина бажає вийти з суто практичної роботи, котра відбувається без наміру, і хоче почати практичну роботу з наміром віддачі, для цього потрібен великий труд. Оскільки, коли тіло починає чути про намір віддачі, відразу ж воно починає опиратися, і не дає продовжувати цю роботу, і показує людині усю чорноту цієї роботи.

І в цьому стані людина має вірити, що тільки Творець може допомогти. І саме тут місце, де людина може піднести істинну молитву. А «істинною» зветься тому, що насправді воно так. Тобто, Творець зробив, щоб людина не змогла допомогти собі. А причина цьому, як відомо, та, що «немає світла без клі», як ми говорили про це кілька разів. І це як сказав мій пан, батько й учитель, що Творець зробив, що людина не може сама вийти з себелюбства, це для того, щоб вона потребувала Творця, щоб допоміг їй. А чим допомагає Творець? – святою душею, як написано в Зоар. Адже інакше не мала б людина потреби у світлі Тори, і задовольнялася б тим, що виконує Тору та заповіді, і не було б у неї жодної потреби отримати НАРАНХАЙ душі, що уготовані для неї.

Тоді як, коли людина бачить, що вона не може вийти з себелюбства і удостоїтися стану тотожності властивостей, тоді вона потребує сприяння Творця, щоб дав їй допомогу. А чим Він дає людині допомогу? – святою душею, що зветься «вищим світлом», яке розкривається в людині, аби відчула вона, що є в неї душа, яка є «частиною Всесильного згори». Виходить, в мірі зміцнення людини, збільшується для неї розкриття світла Творця. І для цього утворив Творець обтяження серця, щоб не було це в силах людини – подолати своє зло, а щоб мала вона потребу у Творці, і через це матиме необхідність удостоїтися НАРАНХАЙ що в душі.

Однак, цей порядок обтяження серця з’являється саме тоді, коли людина хоче працювати ради віддачі, і докладає сил щоби прийти до лішма, тоді виникає тема обтяження серця.

І це подібно як мати, яка хоче навчити дитину, щоб ходила сама, вона схиляється до дитини і дає їй наблизитися до неї. А коли бачить, що дитина вже близько біля неї, мати віддаляється від дитини, і це для того, щоб дитина привчалася ходити сама, більше, ніж пройшла. Однак дитинча починає плакати. Адже воно старається й докладає сил щоб наблизитися до матері, і плаче, – чому його мати віддаляється від нього. І дитина думає, що мати наче ненавидить її, тому й віддаляється від неї. І не може судити свою матір на сторону виправдання, що її віддалення на користь дитини. Але ж коли дитина не починає йти, мати не віддаляється від неї, і дитина бачить, що коли вона йде, мати тримає її за руку і веде її.

І так само в духовній роботі. Перш ніж людина починає йти сама, - тобто до того, як вона виходить з загалу, вся робота якого полягає виключно в сфері практичних дій, без наміру віддачі, - стан цей називається, що «мати тримає дитину за руку і веде її». Тобто, людина не відчуває, що існує віддалення з боку вищого. А навпаки, вона не бачить жодного хісарону в своїй роботі. І, само собою, вона не може сказати, що від неї віддаляються. Адже людина відчуває, що вищий близький до неї. А причина та, що людина йде шляхом загалу, і винагородою є власна користь. Коли так, то її свідомість близька до тіла, і тому тіло не протидіє її роботі. І само собою, людина відчуває себе досконалою. Тобто вона перебуває в стані, як наче мати тримає її за руку і веде її.

Але ж коли людина виходить із загалу, бо бажає працювати ради віддачі, вона вважається як дитина, яка вже починає йти сама. Тоді «мати» віддаляється від неї. Щоразу, коли людина думає, що вже прийшла до роботи віддачі, то згори показують їй, що далеко їй ще до роботи у віддачі. А чим показують людині, що вона далеко? - тим, що відкривають їй кожного разу що таке «ради віддачі». Тоді її міркування наводять людину на сторонні думки, настільки, що іноді вона бажає втекти з поля бою.

А потім дають їй ще раз наблизитися, так що вона починає думати, що нині вона вже близька до «матері». Однак ще раз показують їй, що віддаляються від неї. І це те, що написано: «Не віддаляйся від нього». А також написано: «Не приховуй лиця Свого від нього». І цьому є два пояснення:

1) Тим, що Ти, Творець, віддаляєшся від нього, це спричиняє, що ми бажаємо втекти з поля бою.

2) Не віддаляйся від нього, - дай нам зрозуміти, що це не віддалення, а що це Ти робиш для блага нашого, і щоб ми знали: все, що ти робиш, усе для нашого блага.