Стаття 20, 1990 рік
(переклад з івриту)
Ось, каже писання: «Коли будеш лічити синів Ісраеля, то дадуть вони кожен викуп за душу свою Творцю і не буде в них пагуби при обчисленні їх. Це хай дадуть кожен, хто проходить перелічення: половину шекеля згідно з шекелем священним. Багатий не більше і бідний не менше ніж половину шекеля, - дати приношення Творцю, спокутувати ваші душі».
І слід зрозуміти в поняттях духовної роботи, на що вказує нам саме половина шекеля, а не чверть, або три чверті шекеля. Адже вся справа в тому, щоби знати число Ісраеля. А якщо так, на що вказує нам саме половина. І також, - «багатий не більше і бідний не менше». Навіщо нам це повідомляють, адже навіть мала дитина розуміє: якщо візьмемо від когось менше, чи більше, - не знатимемо число Ісраеля. А також що означає «не буде в них пагуби».
Відомо, що мета створення світу походить від Його бажання – дати благо Своїм створінням. Однак для того, щоб це благо було б досконалим, тобто щоб не було в цьому відчуття сорому під час отримання добра та насолоди, утворилося виправлення, зване скороченням і прихованням. Тобто до того, як людина зможе спрямовувати свої дії, щоб були заради віддачі, - не відчуватиме блага й насолоди. А тільки коли займатиметься Торою та заповідями задля того, щоб була з цього втіха Творцю.
А потім, коли вже будуть в неї келім віддачі, тоді розкриється благо й насолода, що існують у вигляді вкладу в Торі та заповідях. І отримає ті благо й насолоду, що в задумі творіння, задля чого й було створено світ.
І оскільки людину створено з боку природи, щоби жадала тільки лиш особистої користі, то якщо так, - звідки спроможність у людини працювати з наміром віддачі Творцю? Це означає, що людина має трудити себе усякими роботами для того, щоби Творець мав утіху від цього? Але тоді тіло її запитує, - що буде тобі з того, що Творець матиме задоволення? Адже ти повинна діяти для того, щоб сама ти насолоджувалася. І чого це раптом сказали нам мудреці: «Усі діяння твої будуть заради небес». Як можна робити щось проти природи?
І ще запитує тіло: «І що Його так хвилює, Творця, якщо б створіння таки діяли собі на користь, тобто щоб вони дійсно мали б насолоду, - адже Його бажання це дати благо створінням. Виходить, з одного боку дано людині мати задоволення від життя, тобто працювати собі на благо, і це річ природна. А з іншого боку кажуть, що людині не слід іти за тією природою, в якій народилася, а треба працювати на благо Творця».
І скільки б не давали йому зрозуміти різноманітними поясненнями, тіло не може втямити цього. Хоч іноді воно і згоджується, що таки варто трудитися на користь Творця, але коли доходить до діла, тобто коли перед ним з’являється щось, від чого тіло насолоджується і йому потрібно поступитися цим для того, щоб йому не було з цього користі (а тільки) Творцю, - тоді тіло обирає особисту користь і скасовує користь Творця.
Тому висновуються для нас дві речі:
1) Оскільки повинні ми вірити в слова мудреців, що потрібно робити все в ім’я небес, хоч тіло й не розуміє цього навіть після всіх пояснень, які дають йому, тому сказали мудреці і так постановив Рамбам, практично («Закони повернення», розд.10), і пише так: «А тому, коли навчають малих, жінок і загал простолюду, навчають їх працювати лише зі страху і для того, щоб отримати винагороду. Аж поки примножиться їхнє знання і придбають додаткову мудрість, - тоді розкривають їм цю таємницю потроху».
І виникає питання, що таке «аж поки примножиться їхнє знання і придбають додаткову мудрість». Тобто що називається «мудрістю» і що таке «додаткова мудрість», щоб ми вміли розрізнити, коли вже можна йому розкривати потроху цю таємницю.
Отже, на початку діяльності людини, коли входить в духовну роботу, мусимо говорити до тіла що варто поступитися матеріальними насолодами, які є лише категорією «тоненьке світло» порівняно з благом та насолодою, що є в Торі та заповідях. Виходить, в мірі, якою людина вірить і віра світить їй, тіло згоджується поміняти малу насолоду на насолоду велику. Як в матеріальному, людина докладає зусилля і той заробіток, що отримала за свою роботу, віддає, аби придбати продукти для харчування дому свого, оскільки має більше задоволення від того, що купує необхідне для свого дому за ті гроші, що здобула своїми зусиллями.
І так само в тій мірі, якою віра світить людині і відчуває вона, що матиме насолоду більш велику завдяки своїм зусиллям в Торі та заповідях, тоді вона здатна поступитися матеріальними задоволеннями для того, щоб досягти більші насолоди. Але буває іноді, що в людини падає віра в те, що отримає оплату, тоді ясно що важко їй відмовитися від матеріальних насолод. Однак, якщо вона береже себе і перебуває в доброму оточенні, тоді тіло не протидіє цій роботі, тому що в такому разі це не називається «проти природи», оскільки людина каже, що воно отримає оплату більшу, тобто задоволення набагато більше від виконання Тори та заповідей. Виходить, що ця причина є сильним чинником, який може зобов’язати людину поступитися матеріальними насолодами, котрі Тора заборонила. І все для того, щоб дістати ще більші насолоди.
2) Оскільки людина повинна досягти стану «щоб усі твої діяння були б в ім’я небес», тобто проти природи, і це задля виправлення створіння, яке виражається в тому, що створіння зможуть отримувати благо й насолоду без відчуття сорому. Тоді дано виправлення, що людина повинна спрямовувати намір, щоб кожне задоволення, яке вона відчуває, було б тільки задля блага Творця. Тобто, Творець радіє тому, що створіння насолоджуються, бо це було задумом творіння. Однак іноді тіло відчуває, що неможливо бути такому щоб з тим же розумом і розумінням, що були в людини в час входу в духовну роботу, в такому ж розумі вона перебувала увесь час, і не мала б ніякого прогресу крім як лише в кількості.
І коли людина починає ставити питання на цю тему, це називається як те, що ми запитували: що таке мудрість і що таке додаткова мудрість. Мудрістю називається коли людина вже виконує Тору та заповіді. А додатковою мудрістю зветься те, що вона хоче зрозуміти суть Тори та заповідей, - до якого стану це повинно привести людину. А це називається наміром, що означає – мати намір при виконанні Тори та заповідей, і це має привести людину до певного рівня. Це і зветься додатковою мудрістю. І тоді починають розкривати людині цю таємницю, тобто – що таке робота лішма. Інакше кажучи, починають давати зрозуміти, що потрібно працювати «не для отримання винагороди», а все тільки на благо Творця.
І коли досягає додаткову мудрість, тобто починає розуміти, що Тора та заповіді – є в цьому, певно, важлива річ, про що сказано: «Бо вона мудрість ваша і розуміння ваше в очах народів», хоч на це існує приховання, - тоді кажуть людині, що це дійсно так, є на це приховання задля виправлення. Бо ціллю є те, що людина повинна прийти до злиття з Творцем. А цього досягаємо завдяки тотожності властивостей, що називається «щоби всі його діяння були заради віддачі».
І тут починає людина бути робітником Творця, а в духовній роботі «робітник Творця» означає: працює на користь Творця, а не для свого блага. Тоді та робота, що людина виконує, тобто те, що вона хоче працювати на користь Творця, а не для власної користі, є початком, коли людина починає входити у вигнання під владу бажання отримувати собі.
І немає в неї жодної надії вийти з цього вигнання і тільки лиш милосердя з небес вона потребує. Тобто, щоб Сам Творець вивів її з вигнання, як це було в Єгипті. Як написано (в «Пасхальній Аґаді): «І вивів нас Творець з Єгипту не за допомогою ангела, а Творець Сам особисто». Однак те, що людина відчуває, що вона у вигнанні під владою бажання отримувати собі, вона не може відчути це за один раз, тобто відразу після початку роботи над виходом з-під його влади.
Отже, це клі називається хісарон (нестача, недолік). Тобто відчуття нестачі сил подолати своє клі отримання людина не здобуває за один раз, а необхідні для цього час і зусилля. І тоді, що більше часу, то більше можливостей у людини відчути, що це не в її змозі, - самій вийти, і час спричиняє потребу і страждання – щоби відчути, як було б добре їй мати можливість вийти з вигнання, і наскільки їй погано, що вона перебуває у вигнанні.
І з цієї причини дані людині підйоми й падіння. І вона повинна вірити, що як підйоми так і падіння приходять їй згори. І разом з цим в час роботи людина має сказати: «Якщо не я собі, - хто мені?» І якщо вже вона приходить до стану, коли її хісарон повний, це зветься, що вже є в неї клі отримати наповнення, задовольнити свої потреби. Тоді приходить час, коли Вищий наповнює її клі.
Відомо, що не існує світла без клі, як немає і наповнення без хісарону. Згідно з цим виходить, що річ цільна називається «світло і клі», і вони поділяються на дві половини:
- перша половина це клі, тобто хісарон;
- друга половина це світло, тобто наповнення.
А отже, коли людина молиться Творцеві, щоб задовольнив її хісарон, це називається половиною, тобто утворення хісарону, який являє собою клі, щоб Творець наповнив би її хісарон. І це як сказали мудреці («Ваїкра Раба», 18): «Молитва робить половину», що слід пояснити. Молитва – це коли людина молиться Творцеві, щоби наповнив її тим, чого їй бракує, - це вже називається половиною, тобто перша половина, і вона в можливостях людини, а друга половина, це в можливостях Творця, тобто Творець повинен дати світло, тоді буде цілісна річ.
Однак, «світло і клі», - є цьому багато тлумачень. І якщо дати визначення що таке клі, можемо сказати - «хісарон», і не має значення, чого саме бракує. Наприклад, буває іноді, що людина відчуває , що не вистачає їй клі отримати вище благо, оскільки вище благо не може прийти в клі, яке людина не здатна спрямувати на заради віддачі. І оскільки вона відчуває, що перебуває під владою бажання отримувати собі, з цього випливає, що бракує їй клі, здатного отримати вище благо.
Означає це, що людина не молиться, щоб дали їй благо, а вона молиться, щоб дали їй клі, що зветься бажанням віддачі. Отже те, що «молитва зробила половину» означатиме тут, що молитва зробила половину клі, а Творець має дати другу половину клі. Виходить, що дві ці половини, вони насправді є повним клі, а не світлом.
А з іншої сторони потрібно сказати, що хісарон – в руках людини, що зветься «першою половиною клі». А наповнення клі, тобто щоб було в неї бажання віддавати, що називається «другою половиною клі», визначається як світло, тому що бажання віддачі, яке Вищий дає їй, є наповненням для хісарону. І кожне наповнення називається світлом по відношенню до хісарону.
І сказаним слід пояснити те, що ми запитували, - на що натякає нам половина шекеля, адже Тора сказала саме «половина» і - багатий не збільшить і бідний не зменшить. А справа в тому, що потрібно пояснити написане «коли будеш лічити (букв. «підносити голову») синів Ісраеля, де поняття «голова» слід тлумачити як «категорія», як написано: «Хай буде бажання, щоб були ми головою, а не хвостом». Тобто, щоби були категорією «ісраель», що є літерами слів «лі-рош» (Мені – голова).
І це «і хай дадуть кожен викуп за душу свою». Тобто, людина повинна вийти з вигнання, що називається «викуп душі з рук сітри ахри». Тому написано: «Це хай дадуть, кожен, хто проходить повз призначених (івр. «пкудім»)» рахувати, означає – ті, хто відчуває, що вони переступають команди (івр. «пкудім») Тори, тим, що вони перебувають під владою бажання отримувати. «Половину шекеля», тобто вони повинні дати молитву, щоби Творець вивів їх з вигнання.
А «молитва робить половину», тобто клі і бажання до чогось – це називається половиною, як сказано вище, і завдяки цьому буде в них повна річ, тобто удостояться «шекеля священного». Отже, буде в них категорія «половина шекеля», що є клі, і в нього дає Творець світло і тоді вже зветься річчю цільною. І це те, що написано: «Це хай дадуть, кожен, хто проходить перелічення», тобто ті, які самі відчувають, що вони переступають настанови Тори і бажають дати викуп за свою душу для того, щоб їхня душа увійшла б у святість. Тобто щоб була в них сила робити все заради небес, - вони мають дати половину шекеля.
Тобто, як сказано вище, - молитву. Інакше кажучи, вони повинні дати молитву і не відходити від молитви, аж поки буде повна міра хісарону й бажання вийти з вигнання, в якому вони перебувають під владою бажання отримувати собі. І тим, що дадуть свою половину, вони удостояться шекеля священного, де другою половиною є наповнення молитви і буде разом священний шекель, тобто буде один повний шекель святості.
І цим зрозуміємо те, що ми запитували: що дають нам збагнути тим, що сказано: «Багатий не більше і бідний не менше». Адже й мала дитина розуміє, що коли бажають знати кількість чогось, певно що кожен має дати ту ж саму суму. І маємо пояснити це в поняттях духовної роботи, що Тора каже нам тут річ дуже велику: маємо знати, що для Творця і малий і великий рівні, як написано: «Рівний - і зрівнює малого й великого». Означає це, що людина вважає себе багатою добрими діяннями, тому належить їй щоб Творець допоміг їй, і вона не повинна молитися занадто багато часу, щоб Творець задовольнив би її потребу. Тому якщо вона вже молиться, то відповідно до цінності її чеснот, якими вона багата, Творцю слід було б відразу дати їй потрібне. А якщо Творець не допомагає їй відразу ж, як вона вважає, тоді вона припиняє молитися і каже, що решта людей, які нижче її рівня, - вони повинні підносити багато молитов щоби Творець допоміг їм. Тому вона тікає з поля бою.
Тому написано «багатий не більше», і означатиме це, що багатий хай не думає, що він аж занадто багато молиться, як це йому здається. А існує певна міра хісарону й потреби, і саме завдяки тому, що людина примножує молитви, вона дістає хісарон більший ніж той, що є в неї. Тобто, оскільки великому світлу потрібен великий хісарон, отже, людині потрібно щоб було в неї відчуття хісарону в тому, що вона перебуває у вигнанні під владою бажання отримувати, і не може вийти.
І весь час, поки немає в людини справжніх страждань, доти не називається хісарон істинним, щоб це називалося «молитвою, яка вважається половиною шекеля». Бо необхідно знати, що в духовній роботі називається молитва хісароном, тобто те, що людина відчуває в своєму серці, що їй бракує, - це зветься молитвою, а не те, що вона промовляє устами. Бо це те, що сказали мудреці, що молитва є роботою в серці, тобто те, що серце відчуває, чого саме йому не вистачає. І наскільки серце людини відчуває нестачу того, чого немає в неї, цим виміряється величина молитви.
А поняття шекеля пояснювали в Зоар, що це є вага для терезів, коли зважують хісарони й наповнення. Через те що вони вважаються світлом і клі, тому світло може прийти тільки в клі, що підходить йому, оскільки потреба в наповненні, - вона в серці. Тому і світло приходить у відчуття що в серці, і не має воно ніякої належності до того, що уста промовляють, коли людина молиться.
Виходить: тим, що людина дасть свою половину в молитві, а відчуття нестачі – в серці, тоді Творець дає світло, що є святістю. І з обох, тобто з хісарону і зі світла, буде один шекель священний. І це те, що написано, - половина шекеля, бо тоді поки що немає цієї половини святості. А в час, коли Творець дасть людині світло в плані «світло, що в ній, повертає до добра», тоді з двох половин [робиться] шекель священний. І це те, що написано «згідно з шекелем священним».
І зі сказаного зрозуміємо те, що написано, «і бідний не менше». Тобто той, хто відчуває себе, що він бідний здібностями і добрими якостями, і він бідний тим, що слабохарактерний, тому, коли він молиться щоби Творець допоміг йому, щоби дав йому сили аби міг перебороти зло, що в ньому і щоб була сила працювати заради віддачі, - він судить Творця на шальку заслуг, мовляв, Творець не приймає його молитву через те, що він бідний.
Якщо так, то що йому робити крім як лише втекти з поля бою і сказати, що цей шлях, він тільки для багатих. Про це застерігає нас писання: «бідний не менше», тобто, як сказано вище, що поняття «і дасть кожен викуп за душу свою», вийти з вигнання і удостоїтися визволення, - то для Творця всі рівні, як написано: «І всі вірять, що Йому легко догодити, Він рівний до всіх і зрівнює малого й великого».
Тобто, щодо Творця немає ніякої нерівноправності, а Він відповідає всім. Проте, всі повинні прийти до відчуття хісарону, знати, чого їм бракує і молитися про це. А молитва сама збільшує хісарон та біль тим, що людина віддалена від Творця, і коли вона проявляє всі молитви, які слід проявити, тоді вона отримує «другу половину шекеля», і тоді вже все є святістю, як написано «згідно з шекелем священним».
І тоді не буде в них пагуби, що означає, що грішники й за життя свого називаються мертвими, як наведено в ТЕС, причиною чого є бажання отримувати, яке в розбіжності властивостей з Творцем, а відмінність властивостей утворює відокремлення. Тому вони відділені від життя життів, через це й називаються мертвими. Виходить, що завдяки молитві, яка є половиною шекеля, яку людина повинна дати, і якщо даяння це буде досконалим, тоді Творець дає другу половину, тобто світло, і цим людина вже може працювати заради віддачі. А це означає, що удостоюється злиття з Творцем, злитися з життям життів.
І зі сказаного випливає, що є два види чинників того, що людина втече з поля бою навіть коли вона входить в роботу аби удостоїтися бути злитою з Творцем. Бо після того, як людина починає йти дорогою істини, розкривають їй згори її ницість, тобто що більше вона зміцнюється, то більше вона отримує згори обтяження серця, і це для того, як написано, «щоб впровадити Свої знаки в його середовище». А це означає, що завдяки цьому буде можливість розкритися світлу Тори, званому «букви, знаки», що повертає до добра. Тобто, немає світла без клі, тому завдяки обтяженню серця розкривається хісарон повністю. А міру, коли вже «повністю», це Творець знає, коли клі довершується.
Тому іноді людина тікає з поля бою, коли бачить, що вона вже молилася багато, на її думку, а Творець не звертає уваги на неї. Тоді буває, що людина судить Творця на шальку заслуг щодо того, що Він не звертає уваги на її молитву. І каже, що це тому, що вона бідна вдачею з будь-якого погляду, - і у здібностях, і у достоїнствах, тощо. А про це сказано: «і бідний - не менше», що означає, що хай людина не зменшує себе, кажучи, що Творець не може допомогти такій ницій як вона, адже сказано: «Піднесеним є Творець, а ниций – побачить».
А іноді людина полишає поле бою тому, що вона знає, що є багатою, тобто є в неї багато Тори, багато добрих діянь і знає, що вона – вище всіх. Якщо так, то коли вона просить у Творця щоби допоміг аби була в неї сила чинити все заради віддачі, то чому Творець не звертає уваги на неї? Адже вона знає, що вже піднесла багато молитов про це. Тому і каже, що Творець не бажає відповідати їй, тому вона й тікає.
Однак, завжди людина має зміцнюватися.