Стаття 7, 1989 рік
(переклад з івриту)
Мудреці (в трактаті «Авода зара», 3) сказали так: «Сказали (народи світу) перед Ним: «Володарю світу, дай нам зараз Тору і виконаємо ми її!» Сказав їм Творець: «Ви, найдурніші в світі, - той, хто клопотався напередодні суботи, їстиме в суботу. Той, хто не клопотався напередодні суботи, - з чого їстиме в суботу?», кінець цитати.
І маємо зрозуміти це за методикою духовної роботи:
а) що означає «клопоти напередодні суботи»;
б) що означає «субота» в плані духовної роботи;
в) і чому потрібні «клопоти» для того, щоб прийти до стану «субота».
Відомо, що «суботою» називається кінцева мета створення неба і землі. Тобто, завершення створення неба і землі було необхідним для «суботи». Іншими словами, існує категорія розкриття бажання Творця дати благо Своїм створінням, і коли це розкривається перед очима всіх, тоді називається «субота» (івр. «шабат»). Тобто коли «відпочив (івр. «шават») від усієї роботи Своєї». Оскільки є велика робота для того, щоб розкрилося на очах у всіх Його управління властивістю «добрий і добродійний».
І тоді немає вже роботи, щоб виконувати її як роботу буднів. Бо зміст роботи той, щоб «зробити з буднів суботу». Адже поняття святості (івр. «кдуша») - є категорія «кадеш» (відокрем), коли відокремлює себе від усіх келім отримання, і всі дії свої виконує з наміром віддачі. І це означає, що як Творець є тим, Хто дає, так і створіння повинні прийти до тотожності властивостей з Ним.
У матеріальному ми бачимо, що людина працює тільки лиш для прожитку. А прожиток означає харчування, чим харчується тіло. І означає, що харчування це те, що дається тілові як матеріальне життя, що зветься їжа, питво і подібне. Так і духовне харчування, що зветься пошаною, освітою, владою, верховенством тощо.
Для того, щоб придбати подібні харчі, людина мусить докласти зусиль, інакше вона не отримає цього. Тобто, те харчування, яке людина прагне отримати завдяки своїй роботі, подібне до трапези. А зусилля, воно подібне підготовці до трапези. Тобто, той, хто не готовий докласти зусиль, не отримує ні матеріального харчування, ні для душі. І якщо бажає хтось, щоб інший щось йому дав, той не дасть, якщо не нададуть йому умови, яких він вимагає.
Тому в святості, що зветься «заради віддачі», оскільки людину створено з бажанням отримувати собі, а Той, хто дає, вимагає, щоб вона працювала для Нього, що зветься «усі діяння твої хай будуть заради небес. Інакше, якщо Даритель дасть отримувачу в келім себелюбства, - все піде до сітри ахри, яка грабує вище благо у святості. Бо святістю називається те, що людина робить на благо Творця, а якщо намір – для себе, що зветься «відмінністю властивостей», - це є протилежним святості.
Однак, оскільки це проти природи, як в плані моха, так і в плані ліба, тому і називається «зусиллям». Це й є підготовкою до трапези. Тобто те, що людина повинна спрямувати намір на користь Творця, а не на особисту користь, - для того, щоб досягти це клі, що зветься «заради віддачі», - це є великою роботою і зусиллям. І зветься все це «підготовкою до трапези», де «трапезою» називається стан «субота».
І зі сказаного виходить, що робота називається «холь» («будні», або «пісок»), тобто потрібно працювати, щоб вибрати «холь», який є в серці людини, і ввести туди святість. Де «святістю» називається злиття з Творцем, а «буднями» називається відокремлення від Творця. Бо вся робота в тому, щоб додати до бажання отримувати намір заради віддачі. І тоді людина зливається з Творцем, як написано: «Святими будьте, бо святий Я, Творець». І за це людина дістає келім, які здатні отримувати те, що Творець бажає дати, - благо й насолоду, звані «трапезою», як сказано вище. І це і є суботньою трапезою. Про це і сказано: «Той, хто не клопотався напередодні суботи, - що їстиме в суботу?». А мій пан, батько й учитель оповів притчу про цю справу, щоб робити на благо Творця і не працювати для досягнення особистої користі, а щоб усе було на благо небес, бо інакше все вище благо піде у кліпот. І наведено це в книжці «Прі хахам», ч. 2, де написано так: «Великий цар, добрий і добродійний, бо не потребує він жодної роботи, якою служили б йому, а все його прагнення було давати благо мешканцям його країни, дав про це указ всім жителям своєї країни, і виділив для цього місце в своєму палаці.
І обумовив відкрито, що не можна працювати за межами призначеного місця, а також, що винагорода їм - у місці їхньої роботи, бо приготував їм великі бенкети. І почалася робота. Вважали люди, що цар поставив наглядачів над тим, як працюють, знати – хто працює для нього, а хто ні. Але сам цар сховався, і немає ніякого нагляду. І не знали його чудового задуму, того, що він додав щось на кшталт гіркого порошку до страв і делікатесів. А проти нього – цілющий порошок у місці роботи.
І цим, природно, з’ясувалося управління. Бо ті, хто любили його, ретельно дотримувалися наказів царя і старалися також працювати тільки в місці, призначеному для цього. І мимохіть вдихали в себе цілющий порошок. І тому, коли прийшов час їсти, смакували такі солодощі, яких ніколи в житті не могли собі дістати. І тому славили вони царя.
Але ті ниці, що не мали взагалі поняття про велич царя, і що задля цього варто любити його, як побачили, що немає нагляду, не дотримувалися наказів царя як належить, і коли прийшов час трапези, скуштували вони страви, - і сповнилися роти їхні гірким смаком через той порошок, - і ганьбили і паплюжили царя».
І зі сказаного випливає, - для того, щоб відчути благо й насолоду, що є в Торі та заповідях, неможливо визначити їх через скорочення і суд, що сталися. Бо неможливо розкрити ніякого світла в келім отримання, адже в келім отримання є лиш тільки пітьма та смерть через розбіжність властивостей, що існує між світлом та клі. Тому, коли хочуть відчути смак в Торі та заповідях за допомогою келім отримання, не відчувають там ніякого смаку. А можуть в келім отримання досягти тільки смак матеріальних насолод, і там таки розкривається солодкий смак, коли людина досягає матеріальних насолод.
А сенс той, що це за попереднім задумом так зроблено, для того, щоб було існування створінню, аби мало воно від чого отримувати задоволення ще до того, як людина досягне келім віддачі, які звуться «келім єднання з Творцем». Тобто, людина не робиться віддаленою від Творця під час отримання насолод. І для того, щоб було людині від чого отримувати життєву силу й насолоду, то, як вивчали ми, - завдяки розбиттю келім світить тоненьке світіння, що є мізерним світінням святості, і світить воно в кліпот, і від цього живляться всі матеріальні насолоди.
Тому в матеріальних насолодах може людина отримувати втіху і підйом духу. Тоді як щоб відчути істинні насолоди, на що основним чином було спрямоване бажання дати благо Його створінням, - там панує «порошок» приховання і укриття, і темряви, і гіркоти, і немає там ніякого смаку в Торі та заповідях. Тобто, гіркий порошок це стан приховання й укриття, що є там через виправлення скороченням.
А цілющий порошок, його дано в зусилля в Торі та заповідях. Тобто, що саме в зусиллях в Торі та заповідях знаходимо там цілюще зілля. А чому саме «в зусиллях», а просто займатися Торою та заповідями недостатньо щоб отримати цілюще зілля, яке вилікує людину від гіркої домішки, що є в трапезі?
А для того, щоб зрозуміти це, потрібно спочатку знати, що є тим зіллям, що зцілює від гіркого порошку, який Творець додав у трапезу. І що то за зусилля в Торі та заповідях, що завдяки саме зусиллям можемо знайти місце, де досягаємо цілющого порошку.
Відомо, що головне зусилля, воно тоді, коли працюємо проти знання. Тобто, коли людина не знає, навіщо їй потрібно працювати, і вона ще й повинна працювати проти знання. Це дуже важко, і зветься воно «зусилля в Торі та заповідях». Однак, слід зрозуміти, чому потрібно людині працювати в Торі та заповідях проти знання, що є умовою дуже важкою, і не кожен здатний на це. Адже чому не можемо ми працювати в Торі та заповідях в рамках знання, що було б тим, що доступно кожному. А справа в тому, що потрібно знати, що таке «вище рівня знання», що зветься «зусиллям», і знати, що потрібно докладати великих зусиль в заняттях Торою та заповідями. Отже, справа в тому, що людину створено з бажанням отримувати собі, але щодо цього бажання отримувати зроблено було виправлення, щоб не було розбіжності властивостей (з Творцем) в час отримання вищого блага, а навіть коли отримує вище благо, буде в злитті, що називається «тотожністю властивостей», - тому і сталося скорочення і приховання.
Інакше кажучи, коли людина бажає отримувати благо й насолоду в келім отримання, тоді вона не бачить ніякого світла, а тільки пітьму, що називається «простір, вільний від світла». Отже, людина має здобути собі келім віддачі, що є категорією «як Він милосердний, так і ти милосердний».
А як досягаємо цих келім? Це – завдяки зусиллям в Торі та заповідях. Тобто, займаємося Торою та заповідями для того, щоб досягти келім віддачі, і це означає, що людина не бажає отримувати ніякої винагороди за свою роботу в Торі та заповідях, а буде її винагорода й оплата така, що матиме вона силу все робити на користь Творця, а не для свого блага.
Іншими словами, якщо людина виконує Тору та заповіді заради отримання винагороди, щоб досягти блага й насолоди для особистої користі, це називається «виконує Тору та заповіді в рамках знання». Тобто цьому тіло не протидіє, бо та міра, якою воно вірить, що отримає з цього задоволення для особистої користі, зветься «в рамках знання».
І про це каже Рамбам: «Коли навчають малих і жінок, і загал простолюду, навчають їх працювати виключно зі страху і для того, щоб отримати винагороду. І аж коли примножиться їхнє знання і помудрішають додатковою мудрістю, - розкривають їм цю таємницю потроху» («Закони повернення»). Ми бачимо зі слів Рамбама, що існують дві категорії у виконанні Тори та заповідей:
1) Для особистої користі. Що означає отримувати винагороду і не діяти вище рівня знання. Бо в мірі, якою людина вірить у винагороду й покарання, оскільки все в неї заради особистої користі, така робота називається «робота загалу простолюду», що відбувається в рамках знання і робота така не називається зусиллям (однак з боку загалу це також називається зусиллям).
2) Зусилля в Торі та заповідях. Тобто, коли займається Торою та заповідями не заради отримання за це якоїсь винагороди, а робить усе на благо Творця. І це – всупереч знанню. Бо розум зобов’язує до того, щоб людина діяла заради особистої користі, тому, коли вона каже, що виконує Тору та заповіді для того, щоб завдяки цьому отримати силу діяти тільки на користь Творця, а не для своєї вигоди, тіло починає протидіяти з усіх сил, і кричить, - ти що, здуріла? Ти хочеш анулювати себе щодо Творця, скажи сама – що тобі буде від цього?
І такий стан називається великим зусиллям, тому що людині потрібно воювати зі своїм тілом, коли слушність і здоровий глузд на стороні тіла, - адже це його природа. Виходить, що це називається зусиллям, тому що стан такий, він вище рівня знання, і тіло не згодне з цим – діяти на благо Творця.
І зветься це, що займається Торою та заповідями через силу, адже завдяки своїм заняттям в Торі та заповідях людина бажає удостоїтися категорії «той, хто віддає». А цього можна досягти саме тим, що навчається, докладаючи великих зусиль, бо займається Торою та заповідями з тим наміром, про який сказали мудреці: «Створив Я зле начало, створив Я Тору-приправу, бо світло, що в ній, повертає до добра».
Означає це, що оскільки людина бачить, що немає в неї любові до Творця, а є тільки любов до себе, і заради небес не здатна вона зробити жодного малого руху, тому що тіло протидіє цьому, і щоразу вона докладає все більше сил, і все одно не просувається, а навпаки, після всіх зусиль, які доклала в подоланні, вона бачить, що йде назад, а не вперед.
І ці зусилля дають їй можливість для молитви, щоб Творець допоміг їй. Отже, виходить, що кожного разу, коли людина бачить, що відступає назад, відповідно вона просувається в молитві. Бо згідно з тим, що вона бачить, наскільки ще далека від мети, є для неї нагода молитися ще більше з глибини серця, оскільки бачить вона стан небезпеки.
Інакше кажучи, людина боїться, що зло може перебороти її і дасть їй зрозуміти, щоб вона тікала з поля бою. Тобто, коли тіло переконує її, що ця робота дана людям з сильною вдачею, а не для людей загалу. І хоча й узяла людина цього разу на себе йти шляхом істини, тобто для блага Творця, а не для особистої користі, але оскільки не виходить в неї і йде вона назад, тому й боїться, щоб не подолало її зло і щоб не переконало б на рівні знання, що правда на стороні тіла. Адже вона бачить реальність і не має жодного сумніву в тому, що тіло каже їй, - робота ця, вона для обраних особистостей. Тому це приводить її до молитви до Творця від усього серця, аби врятував її від цього лиха, - бути їй вимушеною втекти з поля бою. Тому людина й каже: «Володарю світу, допоможи мені нині, бо наразі маю я поки що сили молитися Тобі, але не можу я знати, що буде потім, може взагалі не буде кому й попросити в Тебе допомоги».
Тому говорить людина: «Володарю світу, будь мені в поміч увесь той час, поки душа моя ще в мені, бо боюся я, може потім помру і впаду в місце роз’єднання, тобто у відчай, і немає там віри у Творця, навіть малої міри її, щоб була можливість молитися Тобі. Бо людина, яка падає в стан зневіри, вже не благає ні про яку допомогу. Але весь той час, поки має людина впевненість, що вийде зі свого стану, вона ще вдається до всіляких дій в плані «все, що в руці твоїй і в силі твоїй зробити – роби».
Виходить щодо зусилля: те, що бажає людина діяти у віддачі, - це спричинює їй зусилля. І також це приводить її до молитви, щоб Творець допоміг їй, і до віри вірою мудреців, у те, що вони сказали: «Тому, хто прийшов очиститися, допомагають».
Отже, цілюще зілля міститься в зусиллі. Тобто в тому, що трудить себе в Торі та заповідях щоб прийти до лішма. І те «лішма», яке вона досягає, дає їй потім, що матиме можливість насолоджуватися трапезою, званою «благо й насолода». Оскільки є в людини келім віддачі, які проганяють приховання і утаєння, що покривають трапезу. І це приховання віддаляє всіх, хто бажає скуштувати від трапези і каже про трапезу, що є там смак гіркоти. І цим можна пояснити те, що сказали мудреці, - що Творець каже: «Ви, найдурніші в світі, - той, хто клопотався напередодні суботи, той і їстиме в суботу».
І запитали ми, - що таке в духовній роботі «суботня трапеза». Слід пояснити це так, як говорили мудреці про те, що сказав Творець в час створення Адама а-Рішона: «Чому це подібно? Царю, в якого є вежа, повна всякого добра, і немає в нього гостей». І трапеза зветься «вежа, повна всякого добра».
Це і називається «суботня трапеза». І означає, - після закінчення роботи, якою є досягнення келім віддачі, що і являє собою все зусилля, що в будні дні. Буднями називаються «шість днів діяння», і це – утворення келім, гідних того, щоб була можливість прийняти загальну для всієї спільноти Ісраеля трапезу. Це і буде в кінці виправлення, що зветься у мудреців категорією «Ісраель», так вони і тлумачили, що створення світу було для Ісраеля, як написано: «Спочатку створив», - і немає іншого початку, крім Ісраеля». Як і написано, - «початок Ісраеля». Тобто вежа, повна всякого добра, вона для всього загалу.
А в особистій роботі трапеза відбувається тоді, коли людина виправляє свої діяння і приходить до категорії «ісраель», що зветься «яшар-ель» (прямо до Творця), а це означає, що всі її діяння – на благо небес, які звуться «Ель», тоді людина удостоюється трапези особисто. А в кінці виправлення буде так, що всі особистості прийдуть з келім, готовими до отримання трапези, як сказав Творець, - той, хто клопотався напередодні суботи, той і їстиме в суботу, як сказано вище в прикладі про цілюще зілля. Тобто завдяки зусиллям в Торі та заповідях там, в зусиллях, знайдуть ліки, що скасовують скорочення і утаєння, які покривають трапезу.
І сказаним маємо пояснити те, що наводиться в трактаті «Шабат», арк. 116, і сказано так: «Сказав імператор до рабі Єгошуа бен Хананья: «Чому вариво суботнє таке запашне?» Сказав йому: «Приправа одна є в нас, і «суботою» зветься, ми її кладемо у вариво і робиться запашним». Сказав йому – дай мені від нього. Відповів йому: «На кожного, хто дотримується суботи, це діє, а хто не дотримується суботи, не діє на нього».
І хоча пояснення цього просте, – той, хто дотримується суботи, однак щодо духовної роботи «той, хто дотримується (букв. «береже») суботи» слід пояснити від вислову «а батько його зберіг це». І означає це, що він сидить і сподівається, і каже, - коли я вже зможу досягти келім, що здатні прийняти суботню трапезу, яка була б запашною і яка зветься «благо й насолода, що облачаються в 613 заповідей у вигляді 613 вкладів». І як написано в коментарі «Сулам»: «І в кожній із заповідей є там вклад особливого світла, і це вже називається суботньою трапезою, яку можемо отримати саме після роботи і зусиль, і приходить це після того, як виконують 613 заповідей в плані «порад». Тобто порад, як прийти до світла, що в ній, яке повертає людину до добра».
Тому пояснення «той, хто дотримується» буде таке: дотримується 613 заповідей в плані порад, - як прийти до віддачі, бо саме в келім віддачі можна насолоджуватися суботньою трапезою, бо тоді скорочення і приховання вже зникли з блага та насолоди. І це як в наведеному вище прикладі про цілюще зілля, тобто «порошок», що міститься у виконанні 613 заповідей у вигляді порад, - це лікує від гіркого зілля, що приховує благо й насолоду. Тому, якщо не досягаємо келім віддачі, що є в Торі та заповідях, зусиллями, залишається приховання щодо блага й насолоди.
І цим слід пояснити те, що повідомили мудреці (в трактаті «Авот», розд. 2, 21), написавши так: «І вірним є Господар роботи твоєї, що заплатить тобі винагороду за твої діяння. І знай, що праведники отримають винагороду в прийдешньому майбутньому». І це дивно, - чи не повинні ми працювати не для отримання винагороди. Якщо так, то як це кажуть: «І знай, що праведники отримають винагороду в прийдешньому майбутньому». Але тим, що сказано вище, маємо пояснити, що мудреці тлумачать нам, якою є винагорода праведників у майбутньому. Тобто за всі ті зусилля, які докладають для того, щоб отримати винагороду, - кажуть нам, яка вона, їхня винагорода у прийдешньому майбутньому. І це те, що удостояться вони діяти тільки в плані «щоб усі твої діяння були б на благо небес», що є келім віддачі. І до цього докладають всі зусилля, аби досягти «прийдешнього майбутнього» в інші келім, ніж ті, що є в них тепер, - келім отримання. А в майбутньому удостояться келім віддачі. І це й означає, - «І знай, що праведники отримують винагороду в прийдешньому майбутньому».