Стаття 47, 1991 рік
(переклад з івриту)
Писання каже (Тора, гл. «Кі таво»): «І дотримуйтесь слів цього союзу і виконуйте їх, аби осягти вам усе, що будете робити». Слід зрозуміти те, що каже: «І дотримуйтесь…і виконуйте їх, аби осягти вам усе, що будете робити». Випливає з цього, що виконання, воно для того, щоб завдяки йому «осягти все, що будете робити». Виходить, що дія, вона як підготовка, коли завдяки її виконанню зможемо прийти до осягнення того, що ми робимо. Тобто, маємо тут визначити два аспекти в роботі:
а) дії, як написано: «і виконуйте їх»;
б) осягнення, що є в діях, як написано: «аби осягти вам усе, що будете робити».
І на перший погляд є тут протиріччя, бо з однієї сторони виходить, що головне це дія, як написано «і дотримуйтесь… і виконуйте їх», - а потім написано «аби осягти вам усе, що будете робити». Отже, діяння є лише засобом, щоб могли ми прийти до розуміння сенсу та задуму.
Ось, Зоар каже, що слід розрізняти дві категорії в 613 заповідях:
а) першу категорію він називає «тарьяґ ітін» (613 порад);
б) другу категорію він називає «тарьяґ пкудін» (613 вкладів).
А відмінність між ними та, що «порадами» вони називаються тому, що це не мета, а лише порада, як прийти до мети. А тому важко зрозуміти, як це він каже, що 613 заповідей є лише порадами, а потім він каже, що вони називаються 613-ма «вкладами».
І згідно з тим, як пояснює в коментарі «Сулам»: «А коли удостоїлися стану «чути голос слів Його», робляться 613 заповідей категорією «пкудін». І це від слова «пікадон» (вклад). Бо є 613 заповідей, і в кожну з них вкладено світло особливого рівня, що відповідає особливому органу з 613-ти «органів та жил» душі та тіла. І виходить, виконанням заповіді людина притягує у відповідний цій заповіді орган, що в її душі та в тілі, рівень світла, що належить до того органа та жили.
Тому, згідно з тим що пояснює в коментарі «Сулам», слід пояснити в простому сенсі те, що він каже: «У кожної речі існує «панім» і «ахор» (лицьова та зворотна сторони), де стан підготовки до чогось називається «ахор», а стан осягнення цього називається «панім». І так само є в Торі та заповідях категорія «зробимо» і категорія «почуємо». І коли «робимо», виконуємо Тору та заповіді в стані «ті, хто роблять сказане Ним» перш, ніж удостоюємося почути, називаються заповіді 613-ма порадами, і це є категорією «ахор».
І зі сказаного зрозуміємо те, що ми запитували, - як це написано «і дотримуйтесь… і виконуйте їх», - отже виходить, що головне – це дія, а потім він каже: «аби осягти вам». Тобто, те, що Я кажу вам «і виконуйте їх», - це лише підготовка для того, щоб осягнути дії. Тоді головне - це осягнення і розум, і знання, а не дія.
А відповідь така, як зазначено вище, що головне - це дія. Тобто, що без діяння не можемо досягти нічого. А завдяки діям зможемо прийти до злиття, що зветься «тотожністю властивостей», бо від ло лішма приходимо до лішма. Тому головне це діяння. А в самих діях слід розрізняти дві категорії:
1) Самі дії, коли вони поки що є засобами. Тобто, вони лише підготовка, завдяки їй зможемо дістати келім віддачі. А після того, як досягла людина завдяки діям келім, що звуться «бажанням віддавати», вона дістає потім світло, що зодягнене в діяння.
Тобто, всі дії, які робила людина перш ніж удостоїлася келім віддачі, - хоча й тоді світло було зодягнене в Тору та заповіді, проте, було зодягнене в них як вклад. Тобто не було можливості в людини бачити, що є в них, в Торі та заповідях, оскільки поки що не було в неї келім, які відповідали б світлу. Тоді як потім, коли удостоїлася келім віддачі, вона отримує світло, що облачається в Тору та заповіді, і бачить, що також і до того, як удостоїлася побачити, було світло зодягнене в 613 заповідей, але було там як вклад.
Тому зовсім не є протиріччям те, що спочатку написано, що головне – це дія, як в словах: «і виконуйте їх». Тому що дією починають і дією завершують. Однак, є відмінність посередині. Тобто, перш ніж удостоїлася людина келім віддачі, чи після того, як удостоїлася їх, інакше кажучи, завдяки діям вона отримує келім, а потім завдяки діям вона удостоюється світла. І це називається «аби осягти вам усе, що будете робити». Тобто, після того удостоїться категорії «розуміє і знає Мене».
Проте, необхідно пам’ятати, що перед тим, як заслужимо келім віддачі, - тільки коли захочемо удостоїтися працювати на користь Творця, а не на власну користь, - є в цій роботі багато підйомів та падінь. Як відомо, роботі, що спрямована на те, щоб прийти до злиття з Творцем, тіло протидіє. І часом посилюється добро в людині, а часом посилюється зло, що в людині, і це зветься «війна зі злим началом». Тобто, робота в плані практичної дії, і це робота загалу, коли потрібно спрямувати намір, щоб дії, які людина виконує, не були б заради слави, грошей і подібного, а «в ім’я небес».
Тому ті люди, які бажають працювати «в ім’я небес», виконують свої дії в прихованні взаємин з Творцем. А про міру цього приховання сказав мій пан, батько й учитель, що людина має поводитися точно як ті люди, що навколо неї, так само і вона повинна поводитися, тобто щоб не бути винятком у своєму середовищі. Іншими словами, якщо людина показує назовні, що вона полегшено ставиться до того, що прийнято в її оточенні, або ж суворіше ставиться до речей, ніж як це ведеться в оточенні, робота цієї людини вже не називається «приховання взаємин з Творцем». Тому що середовище складають люди, і якщо один з них змінює щось, порівняно з іншими, ця людина привертає увагу спільноти, і всі дивляться на неї. Виходить, що її робота відбувається не в прихованні.
І такі люди відчувають в роботі смак в плані навколишнього світла, що світить усьому загалу Ісраеля. І це як написано: «Я Творець, який мешкає з ними в нечистоті їхній», і це означає, що хоч людина поки що не очистилася від себелюбства і вся її робота – для того, щоб Творець дав їй винагороду в цьому світі і в світі прийдешньому, все одно такі люди називаються «ті, хто працює заради небес».
В такій роботі людина може бачити, наскільки є в неї поступ. Адже щодня вона все більше додає в Торі та заповідях, і, само собою, є їй від чого отримувати життєву силу та радість. І вона може виконувати те, що написано: «Працюйте на Творця в радості». І як відомо, робота ця називається «одна лінія». Тобто, людина не знає, що феномен «в ім’я небес» це річ, на яку необхідно звертати особливу увагу. А поводиться, як і весь загал, в якого є віра в слова мудреців, які сказали: «Завжди хай вивчає людина Тору та заповіді, навіть ло лішма, а із ло лішма приходять до лішма». Але про те, що слід вкласти в цей намір час і роботу, людина не думає. Оскільки вона вважає, що воно приходить само собою, без особливої роботи з цим, як сказали мудреці, - «із ло лішма приходять до лішма». Тому і зветься ця робота «одна лінія».
Але якщо людина приходить до розуміння, що «в ім’я небес» є роботою особливою, і належить ця робота не загалові, а тільки лиш тому, хто дістав згори збудження, щоб і намір був на віддачу, а це – річ особлива, тоді починає людина перевіряти критично, чи це в її змозі працювати на користь Творця, а не для власної користі. І щодо цієї роботи існує опір з боку тіла. Бо природа людини така, що вона не розуміє нічого, якщо це не задля її особистої користі.
І тут починаються підйоми та падіння. Адже людина зробила критичну перевірку щодо своїх діянь, - чи вони на благо Творця, чи для власної користі, - і коли вона побачила свою ницість, наскільки вона віддалена від цієї роботи, тоді має вона скласти молитву до Творця, щоби дав їй силу подолати егоїстичне бажання отримувати.
І тоді буває, що тіло часом твердить: «Чи ти не бачила, скільки разів ти молилася Творцеві щоби допоміг тобі, і не отримала жодної допомоги. А коли так, то певно ця робота, вона не для тебе. І такі твердження людина не завжди може перебороти. Виходить, що вона в цьому стані залишиться як мертва, без ніякої життєвої сили, тож само собою, вже не може існувати і продовжувати цю роботу. І ця дорога в духовній роботі називається «лівою лінією». Бо існує правило «будь-що, що потребує виправлення, називається «лівим».
Тому в духовній роботі не можна людині йти цим шляхом, тобто критично аналізувати, чи досконалою є її робота. А [слід діяти], як наводиться в статті («Порядок духовної роботи», п.9), де він пише, «що для роботи в лівій лінії досить півгодини в день».
А має бути основна робота людини в правій лінії, що зветься «досконалість», тобто потрібно людині в цій роботі дивитися без критики, чи її робота в досконалості. І повинна вона сказати: «Навіть якщо мої дії в Торі та заповідях недосконалі, все одно я підношу подяку Творцеві, що дав мені розум та бажання, щоб було в мене трошки контакту зі святістю».
Тобто, скільки дано мені триматися за духовне, це для мене – великий скарб. Тому що я бачу, що є багато людей у світі, які не мають жодного дотику до Тори та заповідей, тому я радію своїй долі через те, що дано мені трошки контакту. І оскільки я вірю, що це річ важлива, то і невеличкий дотик до духовного важливіший для мене за все життя цього світу. Просто немає в мене заслуг, щоб дали мені більше ніж є в мене, а решту часу морочать мені голову різними нісенітницями, і не маю я сили перебороти все це. Тому я радію увесь день і через це я в доброму гуморі. Бо відома мені моя ницість, тому я красно дякую Творцеві за ту невеличку частку, якої я удостоїлася».
І сказаним слід пояснити те, що написано (гл. «Кі таво», 1): «І радітимеш усьому тому благу, що дав тобі Творець Всесильний твій». І слід зрозуміти, - чи людині необхідно давати наказ, щоб вона раділа, якщо має вона благо? Адже з боку природи воно так, що той, в кого є благо, він радіє. Якщо ж навпаки, немає блага, то слід сказати, що повинні дати наказ, щоб була радісною. І якщо так, то на що вказує написане: «І радітимеш усьому тому благу, що дав тобі».
Слід пояснити це за методикою духовної роботи. Оскільки є поняття роботи в правій і лівій лініях, де права називається досконалістю, як сказано вище, тобто коли людина вже почала йти шляхом досягнення келім віддачі. Це означає, що вона вже увійшла в ліву лінію, тобто, бажає бачити істину, чи може вона працювати на благо Творця, а не на свою користь. І це спричинює людині підйоми й падіння в роботі, і через це немає в неї «пального», щоб була змога продовжити роботу. Однак ліва лінія показує їй правду, щоб не обманювала себе, кажучи, що вона вже прийшла до досконалості.
Проте, щоб мати «пальне» для духовної роботи, - це людина може отримати тільки тоді, коли вона відчуває досконалість в духовній роботі, і тоді є в неї радість від того, що вона робить. Але оскільки права і ліва лінії протилежні одна одній, тобто або відчуває людина себе досконалою, або є в неї недоліки, - то як можуть існувати дві протилежності в одному носії?
А відповідь така, що хоч вони і в одному носієві, і все ж таки вони існують у різних періодах часу. Тобто, є час, коли людині слід перебувати в ницості, і є час, коли людина має бути в стані гордості. І це як сказав мій батько й учитель, що в духовній роботі завжди є два протилежних стани:
1) Як казали мудреці: «Будь з дуже-дуже приниженим духом». Виходить, що основна робота людини та, що їй треба намагатися мати принижений дух.
2) Як написано: «І піднесеться серце його на шляхах Творця». Мається на увазі, що людина повинна бути гордовитою, тобто старатися мати самоповагу і не дивитися на загал, а намагатися бути вищою за загал. Виходить, що про це також слід запитати: як можуть бути два протилежних стани в одному носії? Але і тут слід пояснити, що маються на увазі два моменти, один за одним, і тоді можуть існувати обидва.
Проте, маємо запитати: ці протилежності – навіщо вони, тобто для чого нам потрібні ця зворотність, і чому не достатньо однієї дороги, тобто або ницості, або гордості.
А відповідь така, як описано вище, що нам потрібно бути в двох лініях, - в правій, і також в лівій, попри те, що вони суперечні одна одній. Тобто, якраз коли вони суперечать одна одній, вони дають нам результат, той, що нам потрібен для того, щоб досягти мети творіння, а це - Його бажання дати благо Своїм створінням. Тобто неможливо отримати добро й насолоду від Творця перш ніж людина виправить себе за допомогою келім віддачі, що й є станом тотожності властивостей.
Тому, оскільки з боку природи людина народжується з бажанням отримувати для власної користі, то коли кажуть їй виконувати Тору та заповіді, - мусять сказати, що завдяки Торі та заповідям матимеш собі винагороду в цьому світі й у світі прийдешньому. І відповідно до величини її віри у винагороду й покарання, в цій мірі людина виконує Тору та заповіді. І хоч і працює вона «в ім’я небес», тобто бажає оплати від Творця, а не від людей, бо не займалася Торою та заповідями тому що люди побачать, як вона працює, а вся її робота - заради небес, через те, що це заповідь Творця, - і все одно це називається «ло лішма».
А це тому, що хоча з боку практичного виконання людина займається Торою та заповідями виключно «в ім’я небес», але в плані наміру все це – собі на користь. Тому називається це «ло лішма». Однак сказали мудреці: «Хай завжди займається людина Торою та заповідями ло лішма, а із ло лішма приходять до лішма». І людина повинна сказати: «В народі своєму я живу», тобто кожна людина повинна працювати як увесь загал, але ж не приділяючи особливої уваги [характеру роботи] вона залишиться в ло лішма, і ніколи не прийде до осягнення мети творіння.
Тому людина має сказати тоді: «Написано: «І піднесеться серце його на шляхах Творця». Тобто я не бажаю бути на рівні ницості, як маси, а повинна я прийти до осягнення мети творіння». І це зветься, що вона починає діяти зі сторони критичного ставлення і дивитися, наскільки вона віддає перевагу любові до Творця над любов’ю до себе. Ця перевірка утворює в людині потребу, і вона починає шукати ради, як вийти з-під влади себелюбства.
Однак тут, в цьому стані, коли є війна між бажанням отримувати, що в людині, і бажанням, що наразі з’явилося в ній, що вона хоче прийти до досягнення бажання віддачі, то іноді бажання віддачі бере гору, а іноді навпаки, бажання отримувати перемагає. І так відбувається процес підйомів та падінь. І людині слід знати, що коли вона перебуває в стані хісарону, - немає від чого їй отримати життя, і тоді немає в неї «пального» продовжувати роботу в Торі та заповідях. Тому повинна вона перейти в праву лінію.
А феномен правої лінії той, що це, власне, одна лінія. Тобто, той порядок роботи, що був у людини тоді, коли вона працювала лиш тільки в плані практичних дій, що зветься «ло лішма», вона повинна тепер продовжувати. Інакше кажучи, не слід їй звертати увагу на те, чи робота її лішма, а необхідно їй сказати, що вона не важливіша за інших людей. І як решта людей, що діють в ло лішма, мають собі задоволення від роботи і перебувають в піднесеному настрої, так само й вона, адже вона гірша за них, то ясно що не належить їй більш важливе місце в духовній роботі.
Тобто, навіть при тому, що порівняно з іншими робітниками Творця вона стоїть на набагато нижчому рівні, як кількісно так і якісно, слід людині висловити подяку Творцеві, що дав їй думку й бажання зробити щось в духовному. Адже це подарунок від Творця, Який удостоїв її роботи в Торі та заповідях, хоч і невеликої, що і її вона не достойна. Бо бачить, що існують багато таких, які не мають жодного зв’язку з Торою та заповідями. І коли вона відчуває себе в досконалості, називається тоді «благословенною». І мій батько й учитель казав про це, що коли людина відчуває себе благословенною, тоді вона здатна бути злитою з Благословенним, як написано: «Бо благословенний зливається з Благословенним».
І саме від цього стану людина отримує пальне для духовної роботи. Оскільки в час, коли вона працює в лівій лінії, перебуває в стані, коли має сказати: «І піднесеться серце його на шляхах Творця», тобто щоб не дивитися на загал, а повинна вона бути на рівні вищому за людський загал, - це ведеться лише тоді, коли вона працює в лівій лінії.
Але потім вона повинна перейти в праву лінію, і сказати, що мудреці говорили: «Будь з дуже-дуже приниженим духом». Тому вона дійсно має принижений дух. І тоді людині потрібно знати, що вона не важливіша за інших, а рада вона тому, що дали їй згори бажання і прагнення зробити хоч щось в Торі та заповідях. І це те, що написано: «І радій усьому благу тому», тобто навіть найменшій мірі, - від цього людина повинна отримувати радість.
І зі сказаного зрозуміємо, чому права і ліва лінії мають бути суперечними між собою в духовній роботі. А це тому, що людина повинна працювати двома способами:
1) У стані досконалості. І тоді вона може отримувати «пальне» для роботи, бо негативом не можна жити. Тому людина повинна бути більшість свого часу в роботі правої лінії. Проте, коли вона відчуває задоволення в своїй роботі, хто спричинить, щоб вона йшла вперед? Адже існує правило: «Якщо людина не відчуває ніякого хісарону, вона не змінює способу своїх дій», - адже має вже задоволення.
2) Тому слід перейти до лівої лінії, до перевірки своїх діянь, чи робляться вони ради віддачі. І з цього людина може бачити, що саме потрібно виправити для того, щоб прийти до досягнення мети творіння. І недоліки, які людина бачить у своїй роботі, дають їй іти вперед. Тобто, якщо вона бачить, що не йде правильним шляхом, тоді певно людина бажатиме виправити себе, бо під час критичної перевірки вона може бачити правду, оскільки якщо вона не йде дорогою істини, тоді падає на неї прокляття, як написано: «Синів та дочок народиш – і не буде їх у тебе, бо підуть у полон».
І потрібно пояснити в термінах духовної роботи: «сини й дочки» - це добрі діяння праведників, як сказано про те, що написано: «Ось породження Ноаха, Ноах чоловік праведний». І запитали: «Ось породження…» - слід було б написати імена його синів. То чому написано «Ноах чоловік праведний». А це щоб «навчити, що основні породження праведників – добрі діяння».
І зі сказаного слід пояснити вислів «синів і дочок народиш». Тобто, ти робитимеш добрі діяння, але, коли ти захочеш побачити якісь добрі справи, що зробив, не буде тобі що бачити. Але ж чи не займався ти Торою та заповідями? – і все одно не відчуваєш, що зробив щось у духовній роботі. І слід запитати – адже займався ти Торою та заповідями, – куди ж пропали ті добрі діяння, що робив ти? Відповідь, - «бо підуть у полон». Пояснення, - вони підуть у полон до кліпот. Тому зникнуть з поля зору, і не зможеш ти їх побачити. І це дасть людині поштовх, щоб шукала способи – як вийти з-під влади бажання отримувати для себе. І мій батько й учитель казав: після того, як людина робить повернення [до Творця], тоді всю свою роботу, що впала в кліпот, вона забирає її назад до святості, за принципом написаного: «Силу поглинула – і виригнула».
Але перш ніж вчинила повернення, стала з її роботи категорія моря «сітри ахри» (егоїзм, букв. «зворотна сторона»). Як написано: «Це – море велике й осяжне, там плазуни і немає числа тваринам (івр. «хайот») малим разом з великими». І сказав, що як велика так і мала життєва сила (івр. «хайют»), що була в людини, коли пропала в неї – упала в це море. Однак потім вона все забирає назад.
І зі сказаного виходить, що потрібні обидві лінії. І саме тим, що вони суперечні, вони дають результат, який вимагається від них для того, щоби прийти до мети творіння, якою є «дати благо Його створінням». І ще слід знати, що феномен «правого», що є досконалістю, - людина може користуватися ним тільки тоді, коли вона здатна принизити себе. І зовсім інше - ліва лінія, котрою людина може користуватися тоді, коли вона, за станом своїм, гордовита.