125) Рабі Шимон сидів і займався Торою в ту ніч, коли наречена, тобто Малхут, з'єднується зі своїм чоловіком. І всі друзі, звані синами чертогу нареченої, повинні в цю ніч, - після якої в день Шавуот нареченій призначено бути під хупою (весільним пологом) зі своїм чоловіком, - перебувати з нею всю цю ніч та разом з нею радіти виправленням, які відбуваються в ній завдяки їм. І це значить: займатися Торою, а після Тори - пророками, а після пророків - Писаннями та тлумаченнями Писання, і таємницями мудрості, тому що це - її виправлення та прикраси. І з'являється наречена зі своїми служницями та підноситься над їхніми головами, і виправляється завдяки їм, і радіє з ними всю цю ніч. А на наступний день, в день Шавуот, вона йде до хупи тільки разом з ними. І вони, тобто друзі, які всю цю ніч займаються Торою, називаються синами хупи. А коли вона підходить до хупи, Творець запитує про них і благословляє їх, і прикрашає їх прикрасами нареченої. Щаслива їхня доля.
Пояснення сказаного. Існує два тлумачення, які доповнюють одне одного.
1. Часи вигнання називаються «ніч», оскільки це - час приховання лику Творця від синів Ісраеля. І в цей час всі сили розбрату панують над служителями Творця. Але разом з тим, саме в цей час наречена з'єднується зі своїм чоловіком завдяки Торі й заповідям праведників, які в цей момент називаються підтримуючими Тору. І всі піднесені ступені, звані «таємниці Тори», розкриваються ними. Адже тому вони називаються тими, хто творить їх, тобто вони наче створюють Тору. І виходить, що час вигнання називається «ніч, коли наречена з'єднується зі своїм чоловіком». А всі друзі, звані синами чертога нареченої, - це ті, хто підтримує Тору.
А після остаточного виправлення і повного визволення, як сказано: «І буде день один, - відомий буде він Творцю: не день і не ніч. І при настанні вечора буде світло». І про це він каже, що «на наступний день наречена повинна бути під хупою зі своїм чоловіком», оскільки БОН тоді знову стане властивістю САҐ, а МА стане властивістю АБ. І тому вважається наступним днем та новою хупою.
А праведники в цей момент називаються синами хупи, і тоді вони – ті, хто займається Торою, і в котрих немає діяння. Адже про цей час сказано: «І наповниться земля знанням Творця». І оскільки ці праведники своїми добрими діяннями завдяки притяганню страху від минулого часу, піднімуть БОН, щоби він став САҐ, вважається, що вони роблять цю нову хупу, і тому вони називаються синами хупи.
2. Ніччю Шавуот зветься «ніч, коли наречена з'єднується зі своїм чоловіком», оскільки «на наступний день вона повинна бути під хупою зі своїм чоловіком», - тобто в день Шавуот, день отримання Тори. Але це те ж саме, що і перше пояснення. Адже в день отримання Тори вже настане стан остаточного виправлення, про який сказано: «Знищить Він смерть навіки, і змахне Творець Всесильний сльозу з обличчя всіх». Як тлумачать мудреці уривок: «висічене на скрижалях», - читай не "висічене (харут)», а «свобода (херут)», тому що настає свобода від ангела смерті.
Але через гріх поклоніння золотому теляті (сини Ісраеля) знову зіпсували це виправлення. Адже день отримання Тори і остаточне виправлення є одним поняттям. І виходить, що в день перед отриманням Тори закінчилися в неї всі зівуґи часу вкриття, і тому ця ніч вважається ніччю, коли наречена з'єднується зі своїм чоловіком. А на наступний день вона повинна бути під хупою разом зі своїм чоловіком, - і це свято Шавуот, коли виправлення завершується свободою від ангела смерті, і це - час, коли праведники своїми добрими справами роблять нареченій нову хупу. І мені зручніше продовжити пояснення, спираючись на перше тлумачення, а читач зможе сам зіставити сказане з днем Шавуот, оскільки це те ж саме.
І всі ці друзі, котрі «підтримують Тору» та називаються синами чертога нареченої, повинні бути поєднані зі святою Шхіною, яка зветься «наречена», протягом всієї цієї ночі вигнання. Адже під час вигнання вона виправляється тими, хто підтримує Тору, за допомогою всіх добрих діянь і Тори та заповідей, які вони здійснюють, поки не виправиться вона у властивості добра і зла. І буде вона готовою для тих, хто займається Торою і в яких зовсім немає ніякої дії, оскільки вся вона - лише добро, без всякого зла.
І тому ті, хто підтримують Тору, звані синами чертога нареченої, повинні радіти разом з нею тому великому виправленню, яке відбулося в нареченій завдяки їм. «І разом з нею радіти виправленням, котрі відбуваються в ній завдяки їм, - тим, хто займатися Торою», - тобто виправленнями, які нам доведеться зробити, «від Тори до пророків, а від пророків - до Писань та тлумачень Писання, і таємниць мудрості», - і займатися ними потрібно в радості.
З'ясовується, що всі ступені й розкриття таємниць Тори, які підносять Шхіну до її остаточного виправлення, утворюються лише завдяки підтримуючим Тору у часи вигнання. І тому всі ступені й рівні, які виходять під час вигнання, називаються виправленнями нареченої та її прикрасами. І далі він називає їх: «Від Тори до пророків, а від пророків - до Писання та до тлумачень Писання, і до таємниць мудрості».
ХАҐАТ - це Тора. Нецах і Год - Пророки. Малхут - Писання. Мохін де-ВАК, які притягують до неї, - тлумачення Писання. Мохін де-ҐАР, які притягують до неї, - таємниці мудрості. Бо всі ці виправлення треба притягнути до нареченої в цю ніч, і завдяки ним наречена повністю приготовляється до остаточного виправлення, яке зветься днем хупи.
«І з'являється наречена зі своїми служницями та підноситься над їхніми головами, і виправляється завдяки ним, і радіє з ними всю цю ніч». Ангели, в яких одягаються келім де-ахораїм Малхут у першому стані, називаються «служниці, які прислужують Шхіні». «І вона підноситься над їхніми головами» - Шхіна підноситься над головами тих, хто підтримує Тору, як сказано: «І над головою моєю Шхіна Творця». І з нею разом служниці, які прислужують їй. «І радіє з ними», - адже завдяки ним вона безперервно виправляється. І тому сказано: «І радіє з ними всю цю ніч», - тобто протягом усього часу виправлення, званого «ніч». «А на наступний день вона йде до хупи тільки з ними разом», - тобто в день остаточного виправлення, в день хупи, вона зможе увійти під хупу тільки разом з тими, хто підтримує Тору, котрі піднесли та виправили її повністю, - «від Тори до пророків, а від пророків - до Писань та до тлумачень Писання, і до таємниць мудрості», - і тому вони називаються синами хупи її.
Відомо, що остаточне виправлення не принесе з собою нічого нового, але завдяки вищому світлу парцуфа Атік Йомін зберуться всі МАН і МАД, і всі зівуґи, і всі ступені, що вийшли один за одним протягом шести тисяч років, в єдиний зівуґ та в єдиний ступінь, великий й величний. І завдяки цьому все виправиться. І тоді наречена увійде під хупу. «І Творець запитує про них», - про кожного, хто хоч раз підняв МАН для вищого зівуґу. Адже Він немов сидить й чекає, доки не зберуться всі. І виходить, що Він про кожного запитує та чекає на нього. І після того як вони зберуться, відбудеться зівуґ «рав пеалім ве-мікавцеель (досл. багатодіючий та такий, що збирає)», «і благословляє їх та прикрашає їх», - тобто вони благословенні і прикрашаються всі відразу. І тоді завершується виправлення, зване «прикраси нареченої».
126) Рабі Шимон і всі товариші були сповнені радістю Тори, і кожен з них відкривав нове в реченнях Тори. І рабі Шимон був щасливий і також усі інші товариші. Сказав їм рабі Шимон: «Сини мої! Благословенна ваша доля! Адже завтра наречена увійде під хупу ні з ким іншим, як з вами, тому що всі, хто здійснює виправлення нареченої в цю ніч та радіє з нею, будуть записані і внесені до пам'ятної книги, і Творець благословляє їх сімдесятьма благословеннями та коронами вищого світу».
Пояснення мовленого. Про пам'ятну книгу написано так: «Сказали ви: "Марно служити Творцеві! Яка користь, що виконували ми службу Його… і влаштувалися ті, хто робить нечестя, і Творця випробували та врятувалися"». І написано: «Тоді говорили один з одним ті, хто боїться Творця; і слухав Творець, і вислухав, і написана була пам'ятна книга перед Ним для тих, хто боїться Творця і хто шанує Ім'я Його». «І будуть вони для мене, - сказав Володар воїнств, - для того дня, коли здійсню Я чудо (сгула)». І потрібно зрозуміти ці слова. Якщо обговорюючи між собою, вони висловлювали свою зневагу, кажучи: «Марно служити Творцеві! Яка користь, що виконували ми службу Його?!», як же сказав про них пророк:«Тоді говорили один з одним ті, хто боїться Творця»? І більш того, - вони ще будуть вписані «до пам'ятної книги перед Ним для тих, хто боїться Творця і хто шанує Ім'я Його»?
Але справа в тому, що в кінці днів, коли розкриється великий зівуґ Атіка Йоміна, званий «рав пеалім мікавцеель», у всіх світах розкриється велике світло. І завдяки цьому звернеться кожна плоть до повного повернення з любові. А ми знаємо, що «для тих, хто удостоївся повернення з любові, - всі злодіяння немов перетворюються на заслуги».
І тому пророк говорить про тих грішників, які дозволяли собі лайку й паплюження, говорячи між собою «Марно служити Творцеві! Яка користь, що виконували ми службу Його?!», що у великий день остаточного виправлення, коли розкриється світло повернення з любові, навіть злодіяння, гірше від яких немає, перетворяться на заслуги, і ті, хто сказав таке, вважатимуться такими, що бояться Творця.
Мається на увазі кінець виправлення, як сказав пророк: «І будуть вони для мене, - сказав Володар воїнств, - для того дня, коли здійсню Я чудо», - тобто в день остаточного виправлення. І тому перед Ним обов'язково є пам'ятна книга про злодіяння й прогріхи, які відбуваються в світі, адже вони потрібні йому для того дня, коли Він здійснить чудо. Бо тоді вони перетворяться в заслуги, і приєднаються, і доповнять рівень світла остаточного виправлення.
Тому сказано: «І написана була пам'ятна книга перед Ним для тих, хто боїться Творця і хто шанує Ім'я Його», «і будуть вони для мене, - сказав Володар воїнств, - для того дня, коли здійсню Я чудо», - бо «тоді вони будуть потрібні Мені, щоби заповнити цей рівень». І тому пророк закінчує: «І помилую Я їх, як милує людина сина свого, трудящого для неї», - бо «тоді вони стануть дорогими Мені й милими так, немов були з числа робітників Мені».
«І всі вони будуть записані та внесені до пам'ятної книги», - тобто навіть злодіяння, скоєні ними, будуть записані та внесені до пам'ятної книги. І запише їх Творець, немов вони були заслугами та засобом служіння Йому, як сказав пророк.
Число «сімдесят» вказує на мохін хохма і ҐАР, котрі звуться «корони». А «благословення» вказує на світло хасадім, адже світ був створений буквою «бет ב», властивістю благословення (браха ברכה), як сказано: «Мир милістю (хесед) влаштований» ,- тобто властивістю ВАК. І він каже, що в кінці виправлення світло хасадім теж буде у властивості «сімдесят корон», як і Хохма, оскільки МА і БОН піднімуться до АБ САҐ. І тому сказано, що «Творець благословляє їх сімдесятьма благословеннями та коронами вищого світу», - які відносяться до АБ САҐ. І тому вважається тоді, що і число благословень теж сімдесят.
127) Почав рабі Шимон, проголосивши: «"Небеса розповідають про славу Творця" - це речення я вже пояснював, проте в той час, коли наречена пробуджується, щоби назавтра увійти під хупу, вона виправляється і світиться у своїх прикрасах разом з товаришами, які раділи разом з нею всю цю ніч, і вона радіє з ними разом».
128) А назавтра численні юрби, воїнства і стани збираються до неї. І вона, й усі вони, - всі ці воїнства і стани, - чекають на кожного з тих, хто виправляв її, займаючись Торою в цю ніч. Коли поєдналися разом Зеїр Анпін та Малхут, і Малхут бачить чоловіка свого, Зеїр Анпіна, написано: «Небеса розповідають про славу Творця». «Небеса» - наречений, який входить під хупу, тобто Зеїр Анпін, званий «небеса». «Розповідають» (месапрім), - тобто світяться подібно до сяйва сапфіра (сапіра), який світиться і сяє від краю світу і до краю його.
Пояснення сказаного. День остаточного виправлення називається завтрашнім днем, як написано: «Сьогодні здійснити їх, а завтра отримати за них винагороду». «Юрби» - це народи землі, що не служать Творцеві. «Воїнства» - це служителі Творця. «І стани» - вказує на вищі стани, тобто на ангелів, які супроводжують душі, як написано: «Тому що ангелам Своїм Він накаже про тебе - охороняти тебе на всіх твоїх дорогах».
«І вона, й всі вони чекають на кожного», - так само як Творець запитує про кожного, так само і Шхіна очікує кожного. І тому сказано: «Коли поєдналися разом Зеїр Анпін та Малхут, і Малхут бачить чоловіка свого», - тому що не зможе вона побачити чоловіка свого перш ніж зберуться всі вони. І одне залежить від іншого.
«"Небеса" - це наречений, який входить під хупу». Він пояснює це щодо остаточного виправлення, про яке сказано: «І буде світло місяця, як світло сонця». І каже: «"Небеса" - це наречений, який входить під хупу», тому що Творець називається небесами, а в момент остаточного виправлення Він називається нареченим, як сказано: «І як наречений радіє нареченій, зрадіє тобі Творець твій».
Пояснення. Скрізь, де сказано, що Творець сходить, мова йде про суд або подолання (гвура), оскільки це вказує на пониження Його висоти та Його рівня, тоді як міць і радість - на місці Його. Однак в кінці виправлення, коли всі вади та злодіяння обернуться на заслуги, оскільки з'ясується, що всі ці спуски були лише підйомами, Творець буде називатися нареченим, а святая Шхіна - нареченою.
Слово «наречена (кала)» вказує на завершення виправлення (ґмар тікун), як сказано: «І було в день, коли завершив (калот) Моше зводити Скінію», - тобто він закінчив всю роботу по виготовленню Скінії та її зведення. А слово наречений (хатан) вказує також і на сходження, як сказано: «Опустився на ступінь й взяв собі дружину». Однак сходження це є більшим за всі попередні підйоми, оскільки це сходження до нареченої, Шхіни, в момент завершення виправлення.
Хупа - це зібрання та об'єднання всього відбитого світла, яке вийшло завдяки підйому МАН праведниками у всіх злиттях (зівуґім) Творця та Його Шхіни, котрі розкрилися одне за одним у всі дні і часи за шість тисяч років. Адже всі вони стали зараз єдиним великим світлом, що містить в собі відбите світло, яке піднімається й покриває Творця та Шхіну Його, котрі звуться тепер нареченим і нареченою. І це відбите світло покриває їх зверху подібно до хупи (весільного пологу).
І тому праведники називаються в цей момент синами хупи, тому що у кожного є частка в цій хупі, котра відповідає величині МАНу, який він підняв до екрану Малхут для піднесення відбитого світла. Тому сказано, що «"небеса" - це наречений, який входить під хупу». Мається на увазі час завершення виправлення, коли Творець називається нареченим, який входить в цей момент під свою хупу.
І сказано: «"Розповідають" (месапрім) - тобто світяться сяйвом сапфіра (сапіра), який світиться і сяє від краю світу і до краю його». «Розповідають» - мається на увазі великий зівуґ, який відбудеться в майбутньому, як у виразі «дружина з'єднується (месаперет) зі своїм чоловіком». А «сапфір» - це назва святої Шхіни, як сказано: «І під ногами Його ніби виріб з сапфірового каменю». «Сяйво сапфіра», - тобто відбите світло, яке вона піднімає знизу нагору. «Світиться» означає пряме світло. «Сяє» означає відбите світло. І він каже, що завдяки цьому великому злиттю (зівуґу), який відбувається в кінці виправлення і є зібранням усіх зівуґів, пряме світло та відбите світло цього зівуґу «світиться» і «сяє» від краю світу і до краю його. І це означає: «Небеса розповідають».
129) Велич Творця (Ель) - це велич нареченої, тобто Малхут, яка називається Ель. Написано: «Творець (Ель) гнівається щодня». В усі дні року вона називається Ель. А зараз, на свято Шавуот, коли вона вже увійшла під хупу, вона називається величчю і називається Ель. І це вказує на прославляння над прославлянням, світіння над світінням, і правління над правлінням.
Пояснення. Ім'я «Ель» - це ім'я великої милості (хесед). Але написано: «Творець (Ель) гнівається щодня», - і виходить, що це, начебто, є протилежним милості. А справа в тому, що це внутрішній зміст вислову: «І був вечір, і був ранок, день один». Адже свята Шхіна - це мале світило для нічного правління, званого «страх небесний», тому що праведники повинні підняти МАН за допомогою свого пробудження знизу і виправити її за допомогою екрану, котрий піднімає відбите світло. І тоді наповнення сходить згори вниз, але не інакше.
Як написано: «І Всесильний зробив так, щоби відчували страх перед Ним», - тому що не може бути пробудження знизу та підйому МАН без страху. І тому сказано, що він панує вночі, оскільки в результаті відсутності світла, тобто стану ночі, яка включає в себе всі суди і страждання, котрі є протилежними властивості дня, Хесед, виникає страх перед Ним. І якби не страх, не відкрилася б властивість дня і ранку.
І це означає: «І був вечір, і був ранок, день один». Оскільки ніч теж включається в ранок, адже якби не ніч, не було б ранку, - по-іншому не може бути. І тому написано: «Творець (Ель) гнівається щодня», - бо властивість милості, звана Ель, розкривається лише за допомогою ночі, котра відчувається як гнів. І тому гнів теж вважається милістю, бо неможливо аби милість розкрилася іншим шляхом. І в цьому сенсі свята Шхіна теж називається ім'ям Ель.
І тому він каже: «Велич Творця (Ель) - це велич нареченої, Малхут, яка називається Ель», - тобто відносно уривка «Творець (Ель) гнівається щодня», - що означає, що не може бути дня без гніву ночі. «У всі дні року вона називається Ель». Адже так було в шість днів творіння, про кожен з яких сказано: «І був вечір, і був ранок, день один», або день другий, і т.п. І виходить, що ніч включена в поняття «день». І тому називається вона тоді протягом шести днів початку творіння і також протягом шести тисяч років ім'ям Ель, яким зветься милість (хесед).
«А зараз, на свято Шавуот, коли вона вже увійшла під хупу, вона називається величчю, і називається Ель», - тому що під час великого зівуґу кінця виправлення світло місяця стане подібним до світла сонця, як написано: «І при настанні вечора буде світло». І виходить, що ступені її подвоюються, адже і протягом шести тисяч років вона була світлом місяця, як сказано: «І був вечір, і був ранок». А зараз, коли вона сама збільшилася як сонце, тобто Зеїр Анпін, званий величчю, у неї є велич над величчю, бо по суті своїй вона сама зараз стає величчю, збільшившись до рівня Зеїр Анпіну. А «велич» означає «прославляння». Тому сказано: «прославляння над прославлянням».
І так само - «світіння над світінням», - оскільки і протягом шести тисяч років вона була включена до світла ранку, як сказано: «І був вечір, і був ранок, день один». Але зараз, коли вона збільшилася як сонце, вона сама по суті своїй стала світлом. І виходить, що у неї є власне світіння над світінням внаслідок включення, яке було у неї до цього.
І так само - «правління над правлінням», - тому що протягом шести тисяч років у неї було правління лише у властивості малого світила для правління вночі. А зараз до нього додалося також і правління дня, оскільки вона виросла, ставши як світло сонця, яке служить правлінню дня. І цим він дає нам зрозуміти, що не слід помилятися, кажучи, що коли вона виросла, ставши як світло сонця, скасовуються її власні ступені, які були у неї протягом шести тисяч років. Оскільки це не так, і тут є лише додаток до її власних ступенів так, що в неї є «прославляння над прославлянням».
130) І в той час, коли небеса, тобто Зеїр Анпін, входить під хупу і починає світити їй, усі ті друзі, які виправляли її, займаючись Торою в цю ніч, - всі вони відомі там по іменах їхніх, як написано: «Про справу рук Його оповідає небозвід». «Справа рук Його» - це володарі знака союзу, звані справою рук Його. Подібно до того, як ми говоримо: «І справу рук наших затверди». І це знак союзу, відбитий на плоті людини.
Пояснення. Друзі - це ті, хто підтримують Тору, в якій є діяння, тобто добро і зло. І навіть ті частини, які все ще були їхнім злом без виправлення, теж відомі по святих іменах своїх. Як написано: «Про справу рук Його оповідає небозвід». Адже небозвід - це пам'ятна книга, світло великого зівуґу, який приводить їх до повернення з любові, коли злодіяння стають для них як заслуги. І навіть про тих, хто відкрив вуста свої, щоби лаятися, сказано: «Тоді говорили один з одним ті, хто бояться Творця».
Таким чином, ця дія, звана «ті, хто підтримують Тору», в котрій є добро і зло, - «для того, хто удостоївся - добро, а для того, хто не удостоївся - зло», - зараз піднялася аби стати повністю святістю, і перевертається на «діяння рук Його». Адже навіть про тих, хто не удостоївся, оповідає небокрай: «Тоді говорили один з одним ті, хто бояться Творця». І виходить, що всі її друзі робили лише святу роботу, оскільки виправляли її для хупи, і всі вони відомі по іменах своїх.
«І справу рук наших затверди». На перший погляд, цитована фраза здається протиріччям. Адже Писання каже «справа рук наших», а не «справа рук Його». Але цей уривок наводиться лише як доказ того, що знак союзу називається «справою рук наших», тому що «затверди його», - це єсод (основа), який служить опорою й основою для всієї будівлі. А виправленням Єсоду є союз обрізання (бріт міла). І тому знак союзу називається справою рук наших, адже ми видаляємо крайню плоть з єсоду, і це - «справа рук наших». Але це - тільки до завершення виправлення.
Однак по завершенні виправлення все розкриється як «справа рук Творця», і Він сам усуне крайню плоть. І тому сказано: «"Справа рук Його"- це володарі знака союзу». Адже тоді Творець сам усуне крайню плоть, як написано: «Про справу рук Його оповідає небозвод». І про виправлення союзу, який називається зараз справою рук наших, наводиться доказ з Писання: «Справу рук наших затверди».
131) Рав Амнона Саба сказав: «Не давай устам своїм вводити у гріх плоть свою». Іншими словами, людина не повинна дозволяти своїм вустам спричинити виникнення поганої думки, - адже вона стане причиною втягнення до гріху святої плоті, що позначена знаком святого союзу. І якщо він діє таким чином, його тягнуть в пекло. А над пеклом призначений правитель на ім'я Дума, і разом з ним безліч ангелів-губителів. І він стоїть на порозі пекла. Але до всіх тих, хто дотримувався святого союзу в цьому світі, у нього немає права наближатися.
«Виникнення поганої думки» - це застереження кожній людині стежити за своїми вустами, і тоді за допомогою Тори й молитви вона повинна підняти МАН з проханням перебувати в абсолютній чистоті. Адже якщо буде можливість у сітри ахра хоч до чогось причепитися в ній, сітра ахра отримає її МАН і, тим самим, вона приведе людину до сумнівів у Творці, - тобто до чужих думок. І тоді «стануть вони причиною втягнення у гріх святої плоті, позначеної знаком святого союзу», - оскільки цими сумнівами людина привертає крайню плоть до святого союзу, і свята душа потрапляє в полон сітри ахра. І тоді сітра ахра тягне душу людини в пекло. І це подібно до сказаного рабі Ельазаром: «Якщо людина користується словом, не знаючи його достовірного значення, вона створює обманний небосхил, званий "тогу (хаос)", і потрапляє в руки Ліліт». Однак тут йдеться головним чином про порушення святого союзу.
І тому він говорить про «втягнення у гріх святої плоті, позначеної знаком святого союзу», - мається на увазі свята душа, яка поєднується зі святим союзом та оберігається ним. Як написано: «З плоті своєї я осягну Творця (Елока)». Саме «з плоті», адже весь той час, коли в людині відбитий святий запис цього союзу, вона бачить з нього Творця, саме з нього, і свята душа тримається за нього, за знак союзу. А якщо не удостоїлася - тобто не зберегла цього знака, про нього написано: «Від дихання Творця (Елока) зникають вони».
І тому сказано тут: «І стануть вони причиною втягнення у гріх святої плоті», - оскільки внаслідок цих сумнівів крайня плоть, тобто сітра ахра, знову починає торкатися святого союзу, і через це божественна душа негайно залишає його. І тому сказано в Зогар, що закричало дерево: «Не торкайся мене, лиходій!». Адже дерево - це Єсод, а атерет Єсоду (вінець Єсоду) - це Древо пізнання добра і зла.
«А над пеклом призначений правитель на ім'я Дума», - він зветься ім'ям Дума (דוּמה), яке походить від слова «дмама (безмовність)», оскільки забирає у нього душу життя і залишає його безмовним, тобто неживим. Але можна і по-іншому пояснити: тому що це ангел, який приносить грішникові сумніви і робить думки Творця подібними (доме דומה) до думок того, хто народжений жінкою. Адже до тих пір, доки людина усвідомлює, що «наші думки - не Його думки, і шляхи наші - не Його шляхи», - тобто думка жодним чином не може осягнути Творця ні в задумах Його, ані в управлінні Його, - у неї не може виникнути навіть найменшого сумніву в Творцеві.
Але внаслідок прогріху приєднується до нього ангел Дума і вселяє в нього дух дурості, який говорить, що народжений жінкою є подібним до Творця в знанні і розумі. І тоді вже людина схильна до всіляких сумнівів, і той тягне її в пекло. Адже вся сила його в імені «Дума (דוּמה)», як сказано: «Хто може зрівнятися з Тобою, Володар сили (ґвурот), і хто подібний до (доме דומה) Тебе, Царю, який умертвляє та оживляє». І якщо не впорався з розумінням «хто подібний до Тебе», - там знаходиться смерть. А в розумінні того, що немає подібних до Нього, вміщене життя.
Тому сказано: «І разом з ним безліч ангелів-губителів», - тобто сумнівів, котрі він приносить людині, безліч, та немає їм кінця. «І він стоїть на порозі пекла», - і всі вони знаходяться при вході до пекла. Інакше кажучи, це той самий вхід, через який людину тягнуть в пекло, але сам він ще не є пеклом.
«Але до всіх тих, хто дотримувався святого союзу в цьому світі, у нього немає права наближатися». Інакше кажучи, незважаючи на те, що вони не зовсім чисті, і в них все ще є дія з виявлення «добра» і «зла», тим не менше, якщо вони оберігають святий союз так, що людина ніколи не впадає в сумнів, - немає дозволу в ангела Думи затягнути його в пекло.
132) Цар Давид, в час, коли стався з ним той самий випадок, злякався. Негайно піднявся Дума, поставши перед Творцем, та сказав Йому: «Владика світу, сказано в Торі: "Всякий, хто буде чинити перелюб із жінкою заміжньою... смерті відданий буде", а також сказано: "І з дружиною свого ближнього не лягай". Давид, який осквернив свій союзом перелюбом, хто він?». Сказав йому Творець:«Давид - праведник, і святий союз залишився непорушеним, бо відкрите Мені, що Бат-Шева призначена йому з дня створення світу».
Пояснення. Хоч і не згрішив він, як написано: «Хто каже, що Давид прогрішив, не інакше як помиляється», - все ж на нього напав страх через звинувачення Думи, немов він і справді згрішив. Сказано в Торі: «Всякий, хто буде чинити перелюб із жінкою заміжньою... смерті відданий буде». І написано: «І з дружиною свого ближнього не лягай». Зогар наводить два уривки - один про покарання, інший про застереження.
І говорив до нього Творець, що у Давида не було грішних думок, оскільки Бат-Шева - дружина його від створення світу. І у такому випадкові, він не зіпсував свого союзу, «і святий союз залишився непорушеним». І коли забажав він, то бажав свого. А причина, по якій Урія взяв її до Давида, полягає в тому, що Урія взяв її з милосердя, хоча вона і не належала йому, і слід зрозуміти це. Адже захар і нуква (чоловіча та жіноча частини) - це дві половинки «тіла (гуф)», і в такому випадку, якщо вона являє собою половину «тіла (гуф)» царя Давида, як же взяв її Урія, який не має до неї ніякого відношення?
Але справа в тому, що Бат-Шева насправді є нуквою Давида з дня створення світу. Адже Давид - це захар (чоловіча частина) в Малхут, а Бат-Шева - нуква (жіноча частина) в Малхут. Але так само, як під час виправлення Малхут для народження світів стався підйом Малхут в Біну, щоб підсолодити її властивістю милосердя, так само і Бат-Шева потребувала такого підсолодження в ҐАР, оскільки без цього підсолодження вона взагалі не була здатна народити душу царя Шломо . А Урія-хітієць був дуже високої душею, тому що він цілком відносився до властивості ҐАР. І його ім'я служить доказом цього: «Ор йуд-гей (אור יה, світло Творця)», - оскільки не було в ньому нічого від властивості ВАК, тобто «вав-гей וה». І тому, аби підсолодити Бат-Шеву властивістю рахамім, взяв її Урія, тобто ҐАР, і завдяки йому підсолодилася вона. І після цього вона стала гідною Царства Ісраелєва. І тому сказано, що «Урія взяв її з милосердя», - щоб підсолодити її милосердям, тобто ім'ям «йуд-гей יה» в Урії (אוריה). І тому взяв він її, хоча і не належала вона йому.
133) Сказав Йому Дума: «Хоча перед Тобою це відкрите, перед ним не відкрите». Сказав йому Творець: «І, крім того, все, що сталося, було зроблено по праву. Адже ті, хто йдуть на війну, не виходять, не давши розвідний лист своїй дружині». Говорить до Нього Дума: «У такому разі, він повинен був чекати три місяці, а він не почекав». Сказав йому Творець: «Про що це сказано? Лише про випадок, коли ми побоюємося, що вона, можливо, вагітна. Але відкрите Мені, що Урія ніколи не наближався до неї, адже ім'я Моє відображене на ньому як свідчення. Бо пишеться "Урія (אוריה)"», - літери «ор йуд-гей (אור יה світло Творця)»,- «і пишеться "Уріягу (אוריהו)"»- літери «ор йуд-гей-вав (אור יהו)». «Ім'я Моє відображене на ньому як свідчення того, що не сходився він з нею ніколи».
Пояснення мовленого. Яким чином ім'я «йуд-гей (יה)», що міститься в імені Урії (אוריה), може свідчити про те, що він ніколи не торкався Бат-Шеви? І це з'ясовується за допомогою притчі пророка Натана, який уподібнює Давида багатому, Урію - бідному, Бат-Шеву - вівці бідного, а сітру ахра - мандрівникові. І він каже, що у бідного немає нічого, крім однієї маленької ягнички.
Але вся справа в тому, що Урія відноситься до властивості ҐАР, якому бракує ВАК. І тому уточнюється в Зогарі: «Адже пишеться "Урія (אוריה)" і пишеться "Уріягу (אוריהו)"». І коли пишеться «Уріягу (אוריהו)», в ньому є «йуд-гей-вав יהו», де «йуд-гей יה» - це ҐАР, а «вав ו» - це ВАК. Але тут написано тільки «Урія (אוריה)» - без «вав ו», щоб показати, що не було в ньому нічого від властивості ВАК, а тільки Хохма, якій бракує хасадім. І тому вважається він бідняком, «без усього», оскільки під словом «все» мається на увазі світло хасадім.
Тому сказано: «Крім однієї маленької ягнички, яку він купив і вигодував», - мається на увазі Бат-Шева, яку він взяв собі. Цим вказується, що вона не є частиною його душі, а він лише взяв собі її, щоб давати їй життєві сили і виправляти милосердям. І це сенс слів: «Яку він купив і вигодував». І каже ще: «І вона виросла у нього разом з його синами», - це означає, що він передав їй свою велич (ґадлут), так само як і синам своїм, тобто у тому вигляді, як описано: «Один шматок хліба вона з ним їла і з чаші його пила, та на грудях його спала». Але не треба хибити, думаючи, що він ще й наближався до неї. І тому уривок завершується словами: «І була для нього, як дочка», - але не як жінка.
Таким чином, сказане свідчить, що Урія не наближався до неї. Але Зогар пояснює причину, за якої він не наближався до неї, і тому сказано: «Адже пишеться "Урія (אוריה)" і пишеться "Уріягу (אוריהו)", - ім'я Моє відображене на ньому як свідчення, що не сходився він з нею ніколи». Інакше кажучи, ім'я «йуд-гей יה» - без «вав ו», що вказує на нестачу хасадім, тобто «вав ו», і тому він не може наближатися до неї, оскільки не може бути зівуґу без світла хасадім. І виходить, що ім'я «йуд-гей יה», яке відображене в його імені, свідчить про нього, що він взагалі не міг зробити з нею зівуґ.
134) Сказав Йому: «Владика світу! Я саме про це і говорю. Якщо перед Тобою і відкрите, що Урія не лягав з нею, - кому ж це відкрите? Він повинен був почекати три місяці. І, крім того, якщо скажеш Ти, що Давид знав, що той ніколи не лягав з нею, навіщо послав його Давид, повелівши йому зійтися зі своєю дружиною, як написано: "Прийди до домівки своєї та обмий ноги свої"»?
135) Сказав Він йому: «Немає сумніву, що не знав він. Однак чекав він більше трьох місяців, адже минуло чотири місяці». П'ятнадцятого нісана проголосив Давид по всьому Ісраелю указ йти на війну. Сьомого сівана, під началом Йоава вони пішли і винищили країну амонитян. І залишалися вони там сіван, тамуз, ав й елуль. А двадцять четвертого елуля з Бат-Шевою сталося те, що сталося. І в День спокути Творець пробачив йому цей гріх. Але дехто каже, що він проголосив указ сьомого адара, і зібралися вони п'ятнадцятого іяра, а п'ятнадцятого елуля з Бат-Шевою сталося те, що сталося, і в День спокути стало це відомо, як написано: «І Творець зняв гріх твій - ти не помреш». Що значить «не помреш»? Не помреш від руки Думи.
Пояснення мовленого. Дума призначений відповідальним за перелюби. Але гріх цей був прощений йому (Давиду) в День спокути. І виходить, що він не помре від руки Думи. Однак смерть його була за гріх з Урією, якого вбив він мечем амонитян. Як написано: «Бо Давид робив праведне в очах Творця і не відступав в усі дні життя свого від усього того, що заповідав Він йому, крім випадку з Урією-хітійцем». І це означає сказане йому пророком: «Ти не помреш», - від руки Думи, який карає за перелюбства, а лише за те, що сталося з Урією-хітійцем.
136) Сказав Дума: «Володар світу! Одне питання є в мене щодо нього. Адже він своїми ж устами вимовив: "Як живий Творець, людина, яка зробила це, гідна смерті!", і цим прирік себе на смерть. Тому я владний над ним», - аби віддати його смерті. Сказав йому Творець: «Немає в тебе права віддати його смерті, бо покаявся він переді мною, сказавши: "Я згрішив перед Творцем", - хоча й не згрішив. Але за гріх його в убиванні Урії, записав Я йому покарання, і він отримав його». Тут же повернувся Дума на своє місце у великій прикрості.
Пояснення сказаного. Заповідь обрізання пов'язана зі знаком союзу імені Творця (Елока). І ось, в букві «гей ה» імені Елока (אלוה), тобто в Малхут, включені дві точки - суд та милосердя. І все виправлення союзу полягає в тому, щоби сила суду була захованою та укритою, а милосердя - розкритим, і тоді перебуває над ним ім'я Елока. Адже, незважаючи на те, що є там також і Малхут, на яку було накладене перше скорочення, і вона є властивістю суду, від якого живляться всі зовнішні (бажання), все ж, оскільки вона була утаєна та зникла, і розкритою є лише властивість милосердя, яка виходить від Біни, у зовнішніх (бажань) немає сили поєднатися з нею.
«Але до всіх тих, хто дотримувався святого союзу в цьому світі, в нього немає права наближатися». Але той, хто порушує цей союз, розкриває властивість суду в Малхут, тобто в букві «гей ה» імені Елока (אלוה), і відразу наближаються до неї всі зовнішні (бажання) аби годуватися від неї. Бо вона - їхній уділ і все живлення їхнє. І тому відразу виходить свята душа, тобто ім'я Елока.
Давид відносився до Малхут, котра підсолоджена властивістю милосердя, і тому повинен був дотримуватися особливої обережності аби не розкрилася в ньому властивість суду, наявна в Малхут. І оскільки сказав: «Як живий Творець, людина, яка зробила це, гідна смерті!», і сам ухвалив вирок тому, хто порушив союз та віддав ягничку бідняка мандрівникові, тобто інший стороні (сітрі ахра), - що той гідний смерті, - то розкрилося тепер, що він сам повинен постати перед судом сітри ахра, тобто ангела Думи, і тому той хотів заволодіти душею Давида. Адже через ці слова розкрилася сила суду, яка була непомітною і ховалася в ньому.
І це сенс слів ангела Думи: «Одне питання є у мене щодо нього. Адже він своїми ж устами вимовив: "Як живий Творець, людина, яка зробила це, гідна смерті!", і цим прирік себе на смерть», - словами, котрі прирікають на смерть, порушив союз. І виходить, що він засудив себе до смерті, оскільки тим самим розкрилася властивість суду, яка прихована та вкрита в душі його. «Тому я владний над ним», - тобто у мене є влада над ним, що дозволяє живитися від його душі.
І це сенс сказаного йому Творцем: «Немає в тебе права піддати його смерті, бо покаявся він переді мною, сказавши: "Я згрішив перед Творцем", - хоча й не згрішив». Своїми ж словами, якими прирік себе на смерть, він розкрив властивість суду відносно сітри ахра, подібно до того, хто порушує свій союз. І ангел Дума захотів заволодіти його душею та тягнути її в пекло. Сказав Творець, що покаявся він вже і розкаявся в перелюбстві, хоч і не вчинив в цьому ніякого гріха. Таким чином, це каяття врятувало його, незважаючи на те, що він прирік себе на смерть. І тому «немає у тебе права» наближатися до нього.
«Але за гріх його у вбиванні Урії, записав Я йому покарання, і він отримав його», - тобто «За гріх убивства Урії мечем амонитян, він вже отримав від Мене своє покарання, і тобі тут нема чого робити. Адже ти відповідаєш лише за перелюбство». «Тут же повернувся Дума на своє місце у великій прикрості», - тобто на місце своє при вході в пекло.
137) І про це сказав Давид: «Якби Творець не допоміг мені, то зовсім небагато, - і була б душа моя безмовною». «Якби Творець не допоміг мені», - тобто якби Він не став моїм стражем й опікуном проти ангела Думи, «то зовсім небагато, - і була б душа моя безмовною». «Зовсім небагато», - тобто завбільшки з тоненьку нить, яка пролягає між мною та іншою стороною, для того, щоби не була «душа моя безмовною (дума)», - тобто з ангелом Думою в пеклі.
Пояснення сказаного. Давид - це Малхут, і сказано про неї: «Ноги її сходять до смерті». Адже вона являє собою закінчення святості, від якого живляться сітра ахра та кліпот, як сказано: «І царство (малхут) Його над усім панує». Однак коли Малхут виправлена властивістю милосердя, вона вважається двома точками: точка суду від неї самої і точка милосердя, яку вона отримала від Біни; і суд в ній непомітний та вкритий, і лише милосердя в ній знаходиться у розкритті.
І завдяки цьому виправленню у сітри ахра є всього лише слабке мерехтіння від світіння Малхут, і це тільки властивість «шореш (корінь)», котрого достатньо для існування кліпот. Однак у них немає ніякої сили поширення. І цей корінь також носить назву «тоненька нить», що означає, що у гріхів - тонкий корінь. Як сказали мудреці: «Спочатку він подібний до павутиння, а в кінці стає немов голоблі возові». І тонким він називається тому, що суд є непомітним та прихованим в точці милосердя.
Однак той, хто порушує Його союз, викликає розкриття точки суду в Малхут. І тоді кліпот наближаються до неї і, увібравши в себе вдосталь від її достатку, отримують сили для широкого розповсюдження. А людина, яка робить це, власними руками знищує душу свою, як сказано: «Від дихання Творця зникають вони». Але коли вона удостоюється, то робить повернення і знову проводить виправлення Малхут властивістю милосердя. І це називається «повернення (тшува תשובה)», від слів «ташув гей תשוב ה (поверни гей)», тобто людина повертає її на своє місце у властивості милосердя, і сила суду знову ховається всередині неї і проявляється лише у вигляді слабкого мерехтіння.
«"Якби Творець не допоміг мені" - якби Він не став моїм стражем й опікуном», - тобто Він прийняв його каяття і видалив ангела Думу на своє місце, оскільки він знову повернув Малхут на своє місце, у властивість милосердя, а від властивості суду залишив лише слабке мерехтіння. «"Зовсім небагато", - тобто завбільшки з тоненьку нить, яка пролягає між мною та іншою стороною», - тобто лише в тій невеликій мірі, яка повинна залишатися між Малхут і сітрою ахра, щоби забезпечити її існування за допомоги слабкого світіння, званого тонкою ниткою, «тобто завбільшки з тоненьку нить, яка пролягає між мною та іншою стороною, для того щоб не була "душа моя безмовною (дума)"». І ця міра врятувала Давида від того, щоб не потрапив він до рук ангела Думи. Іншими словами, якби сила суду в Малхут не стала знову завбільшки з тонку нитку, - був би він уже в руках Думи.
138) Тому людина повинна остерігатися говорити дещо подібне до того, що сказав Давид. Адже вона не може сказати ангелу Думі: «Це помилка», як у випадку з Давидом, коли Творець виграв суд у нього (у Думи). «Навіщо тобі гнівити Творця голосом своїм»386, голосом, котрий виголосив це: «і губити справу рук твоїх», - інакше кажучи, святу плоть, тобто святий союз, який він порушив, та утягається в пекло ангелом Думою.
Пояснення сказаного. Існує два види повернення:
1. повернення від страху, коли злодіяння для нього стають подібними до помилок;
2. повернення від любові, коли злодіяння для нього стають подібними до заслуг.
Справа в тому, що до остаточного виправлення, - поки ще потрібна в світі сила суду, як написано: «А Творець зробив так, щоби боялися Його», - Малхут, як би там не було, зобов'язана підтримувати існування сітри ахра в міру слабкого світіння, щоби не зникли кліпот й сітра ахра. І тому все виправлення Малхут - в двох точках: милосердя й суду. Тільки суд захований та вкритий, а милосердя розкрите. І тому є в ній страх, оскільки вона відноситься до властивості «Древо пізнання добра і зла»: якщо удостоюється людина - стає добром, а якщо ні - то злом.
І виходить, що повернення, яке ми здійснюємо протягом шести тисяч років, це тільки «повернення від страху, коли злодіяння для нього стають подібними до помилок». Адже завдяки поверненню ми знову приводимо Малхут до властивості милосердя, і суд таїться в ній як «слабке мерехтіння» і «тонка нить», оскільки Малхут все ще повинна залишатися у властивості страху. І тому називається це поверненням від страху.
І ця тонка нить, що повинна залишатися, називається «помилки», оскільки той, хто помиляється, не сам вчинює цей гріх, а помилки призводять людину до прогріхів зі злим наміром. Адже людина не скоїть гріх зі злого умислу, якщо до цього вона не впала у якусь оману. І це саме та тонка нить, котра залишається в Малхут. Адже, хоча вона насправді залишилася, - це не гріх, і лише з тієї причини, що цей суд є прихованим, ми приходимо до злодіянь. І тому сказали мудреці: «Спочатку він подібний до волосу», - тобто як ця тоненька нить, - а потім, якщо не бережуть союзу як личить, «він стає немов голоблі возові», - бо розкривається властивість суду в Малхут.
І це означає, що Дума «стоїть на порозі пекла», тому що він представляє собою силу цієї тонкої ниті, котра є лише порогом, про який мовлено, що «спочатку він подібний до волосу». І тому називається такий вид нашого повернення ніби спокутою наших гріхів й перетворенням їх на оману, бо залишається тонка нить, здатна привести нас до злого наміру. А другий вид повернення, від любові, призводить до того, що злодіяння стають заслугами.
«Тому людина повинна остерігатися говорити подібне до того, що сказав Давид», - тобто вона не повинна говорити того, що призводить до розкриття властивості суду в Малхут, як зробив Давид, оскільки не може вона сказати ангелу Думі, що «це помилка». Адже людина не впевнена, що зможе відразу ж здійснити повернення, аби прогріх був прощений їй, немов був помилкою, як це сталося з Давидом, «коли Творець виграв суд у нього (у Думи)».
Адже оскільки Давид «робив праведне в очах Творця», і не було у нього жодного прогріху «в усі дні життя його», «крім випадку з Урією», то Творець став «його стражем й опікуном» і відразу ж допоміг йому здійснити повернення. І був спокутний його гріх, ставши повністю подібним до помилки, як сказано: «Якби Творець не допоміг мені, то зовсім небагато, - і була б душа моя безмовною». Однак іншим людям слід боятися, адже не зможуть вони сказати перед ангелом, що «це помилка», і потраплять до рук Думи у пеклі.
«"І губити справу рук твоїх", - інакше кажучи, святу плоть, тобто святий союз, який він порушив, та утягається в пекло ангелом Думою». Виправлення святого союзу називається справою рук наших, як написано: «І справу рук наших затверди». А свята душа називається святою плоттю, як сказано: «З плоті своєї я осягну Творця», тому що через розкриття суду в Малхут порушується виправлення союзу, і душа його утягається в пекло Думою.
«І тому: "Про справу рук Його оповідає небокрай"». Слова «І тому» вказують на все сказане равом Амнона Саба далі. Адже після того, як там докладно пояснюється виправлення союзу, - як за допомогою винагороди, так і за допомогою покарання, - і що з цієї причини виправлення союзу називається справою рук наших, він з'ясовує остаточне виправлення в той день, коли небеса стають нареченим, котрий входить під свою хупу з нареченою. І тому йдеться тут про кінець виправлення: «Про справу рук Його оповідає небокрай». Адже тоді розкриється, що всі ці виправлення - не справа рук наших, а справа рук Його. І про це оповідає небокрай, на який був здійснений великий зівуґ «рав пеалім, мікавцеель (багатодіючий, такий що збирає)». І «оповідає» - це розкриття сходження блага.
І знай, що в цьому вся відмінність, яка є між цим світом до виправлення і станом остаточного його виправлення. Адже до свого остаточного виправлення Малхут називається Древом пізнання добра і зла, тому що Малхут - це управління Творця, яке проявляється в цьому світі. А до тих пір, поки ті, хто отримують, не досягли завершення виправлення, - коли вони зможуть отримати досконале благо, задумане для нас Творцем у задумі творіння, - управління повинне здійснюватися за допомогою добра і зла, винагороди та покарання. Адже наші бажання отримання все ще забруднені отриманням заради себе, яке, крім того, що дуже обмежене за своїми властивостями, ще й відокремлює нас від Творця.
А довершене благо у безмежній мірі, котра замислена для нас Творцем, можливо отримати лише у віддачі, яка є насолодою без будь-якого обмеження і скорочення. Тоді як отримання заради себе дуже обмежене і короткочасне, тому що пересичення негайно гасить насолоду. Тому сказано: «Все зробив Творець заради Себе», - тобто всі дії, що відбуваються в світі, спочатку були створені лише з метою завдати Йому насолоди.
І стає очевидним, що люди в мирських справах діють абсолютно протилежним чином до того, заради чого вони були первісно створені. Творець говорить: «Весь світ створений для Мене», - як написано: «Все зробив Творець заради Себе». І також: «Кожного, названого іменем Моїм, для слави Моєї створив Я його».
Але наше ставлення є повністю протилежним. Ми заявляємо, що весь світ створений лише для нас. І ми хочемо наповнити черево своє, поглинувши всі блага світу заради власного задоволення й марнославства. Тому не дивно, що ми ще не гідні отримувати Його довершене благо. І тому дане нам пізнання управління добром і злом, здійснюване за допомогою винагороди й покарання. Адже одне залежить від іншого, тобто винагорода й покарання визначаються добром і злом. Бо оскільки ми користуємося келім отримання протилежним чином від їхнього прямого призначення, ми обов'язково відчуваємо дії управління, як зло щодо нас.
І закон такий, що створіння не може прийняти від Творця зло в явному вигляді. Адже якщо створіння буде сприймати Його як такого, Хто творить зло, це завдасть шкоди величі Творця, бо не личить таке досконалому Діячеві. Тому, коли людина відчуває зло, в тій же мірі тяжіє над нею заперечення управління Творця та утаємничується від неї з висі Той, Хто діє. І це найбільше з усіх покарань у світі.
Таким чином, відчуття добра і зла в управлінні Творця визначає відчуття винагороди й покарання. Адже той, хто докладає зусиль аби не втратити віру в Творця, - хоча й відчуває управління як недобре, - набуває винагороди. А якщо не бажає докладати зусиль, то отримує покарання, бо він розлучився з вірою у Творця.
І виходить, що хоча один лише Творець здійснював, здійснює та буде здійснювати всі ці діяння, це залишається прихованим від тих, хто відчуває добро і зло. Бо в час, коли приходить зло, сітрі ахра дається сила вкривати Його управління і віру в Нього, і вони піддаються важкому покаранню відокремленням та їх переповнюють сумніви у вірі. А коли вони здійснюють повернення, то відповідно до цього отримують винагороду і можуть знову злитися з Творцем.
Однак шляхом управління винагородою та покаранням, вготованим Творцем, ми в кінцевому рахунку удостоюємось остаточного виправлення. Тому що всі люди прийдуть до виправлення бажань отримання (келім) аби завдавати насолоди своєму Творцеві в мірі написаного: «Все зробив Творець заради Себе», - як і були вони створені від самого початку. Тоді розкриється великий зівуґ парцуфа Атік Йомін, і ми прийдемо до повернення від любові, коли всі злодіяння обертаються на заслуги, а всі біди - на великі благодіяння.
І тоді в усьому світі розкриється особисте управління Творця, щоби всі бачили, що лише Він один вчиняв, вчинює та буде вчиняти всі ці діяння та дії, котрі передують їм. Бо тепер, після того як зло і покарання вже перетворилися на благодіяння й заслуги, дається можливість осягнути Того, Хто творить їх, оскільки вони вже личать справі рук Його. І тепер вони будуть вихваляти й благословляти Його за ті біди та покарання, котрі представлялися їм такими свого часу.
І це центральна точка даної статті. Адже до цього моменту виправлення теж вважалися справою рук наших, і тому ми отримували за них винагороду та покарання. Однак у великому зівузі (злитті) кінцевого виправлення розкриється, що все, - і виправлення, і покарання, - є справою тільки Його рук, як написано: «Про справу рук Його оповідає небокрай», - бо великий зівуґ на небозводі повідомить, що все це «справа рук Його», і лише тільки Він один здійснював, здійснює та буде здійснювати всі ці діяння.
139) І тому: «Про справу рук Його оповідає небокрай», - це ті товариші, які завдяки заняттям Торою в ніч Шавуот утворили одне ціле з нареченою, Малхут. І про них, володарів знаку її союзу, званих «справа рук Його», він «оповідає» і записує кожного з них. «Небозвід» - це небокрай, на якому сонце та місяць, і зірки, і сузір'я, і він називається пам'ятною книгою, що оповідає й пише про них, та записує їх аби були вони синами Його чертогу, і щоб бажання їхні завжди виконувалося.
Пояснення сказаного. Єсод Зеїр Анпіну, в якому відбувається зівуґ для розкриття всіх вищих рівнів та ступенів, тобто «сонця та місяця, і зірок і сузір'їв», називається небозводом. Як написано: «"І помістив їх Творець на зводі небесному", - і коли всі вони знаходяться на ньому, вони перебувають в радості один з одним, при цьому місяць зменшує себе перед сонцем. І з цього часу все, що отримує сонце, використовується для світіння Нукві, а не для себе. І про це сказано: "Щоби світити над землею"».
Пояснення. Всі вищі світила були поміщені на «зводі небесному», тобто в Єсоді Зеїр Анпіну, «і всі вони знаходяться на ньому». І він з'єднується в радості з Нуквою, званою «земля», і дарує їй всі ці світила, як сказано: «Щоби світити над землею». І тоді вважається, що Малхут є меншою від сонця, тобто Зеїр Анпіна. Однак про завершення виправлення сказано: «І буде світло місяця як світло сонця, а світло сонця стане семиразовим, як світло сімох днів», - тобто Малхут тоді не буде меншою від Зеїр Анпіна, а досягне рівня Зеїр Анпіну в стані шести днів початку творіння. А сам Зеїр Анпін виросте семикратно у порівнянні з шістьма днями початку творіння.
І це буде в той час, про який написано: «Знищить Він смерть навіки». І про цей час написано: «В той день буде Творець (АВАЯ) єдиний, та ім'я Його - єдине». Бо небозвід, тобто Зеїр Анпін, - це АВАЯ, зване «сонце», а ім'я Його - це Нуква, яка отримує від Нього і зветься «місяць». І протягом шести тисяч років, котрі отримують наповнення від шести днів початку творіння, не відкрилося їм, що «Він та ім'я Його єдині», оскільки місяць є меншим від сонця, тобто Зеїр Анпіна, званого АВАЯ. І малий стан (катнут) означає, що Малхут виправлена шляхом управління, в якому є добро і зло, винагорода й покарання. І існує величезна різниця між Ним та іменем Його, оскільки в імені Його, тобто в Малхут, зівуґи (злиття) слідують один за одним, і вони перебувають то в з'єднанні, то в розділенні. Однак про кінець виправлення, коли «знищить Він смерть навіки», сказано, що «буде Творець (АВАЯ) єдиний, та ім'я Його - єдине», тому що ім'я Його, тобто Нуква, знову стане як світло Зеїр Анпіну, - тобто цілком буде добром, без усілякого зла. І в ній відкриється особисте управління, про яке сказано: «І буде світло місяця, як світло сонця».
І тому Нуква в цей час буде називатися «пам'ятна книга», бо Малхут називається книгою, оскільки до неї записуються всі діяння людей, а Єсод Зеїр Анпіну називається пам'яттю, бо він пам'ятає діяння світу і досліджує всі попередні створіння, адже всі вони отримують наповнення від нього. Але протягом шести тисяч років, до остаточного виправлення, книга - окремо, і пам'ять - окремо, тобто іноді вони знаходяться у поєднанні, а іноді в розділенні. Однак в кінці виправлення двоє цих ступенів стають одним, як сказано: «Творець (АВАЯ) єдиний, та ім'я Його - єдине». І тоді Малхут сама називається пам'ятної книгою, оскільки вони насправді представляють собою одне ціле, адже світло місяця стало як світло сонця.
І сказане: «"Небозвід" - це небокрай, на якому сонце й місяць, і зірки, і сузір'я» вказує на Єсод Зеїр Анпіну, в якому народжуються всі світила в світі, і в ньому вони існують. І він передає їх Малхут, коли вона є меншою від нього і ще не знаходиться у властивості «Творець єдиний та ім'я Його єдине». «І він називається пам'ятною книгою» - і сам він теж стане властивістю Малхут кінця виправлення, і саме тому вона буде називатися пам'ятною книгою. Адже тоді Малхут отримає всю властивість Зеїр Анпіну. І цей небозвід, званий пам'яттю, буде називатися тоді пам'ятної книгою, тобто властивістю самої Малхут, котра зветься «книга», а «пам'ять», тобто сам небозвід, буде з нею насправді одним цілим, як написано: «В цей день буде Творець єдиний, та ім'я Його - єдине».
140) «День дню передає речення та ніч ночі відкриває знання». Інакше кажучи, «святий день з тих вищих днів Царя», - тобто сфірот Зеїр Анпіну, званих днями, «які несуть славу товаришам», що займалися Торою в ніч Шавуот, «і кожен передає іншому речення, промовлене ним». І це означає, що «"день дню передає речення" - й вихваляє його», «"та ніч ночі" - будь-який ступінь, що панує вночі», - тобто сфірот Малхут, котра панує вночі, - вихваляють один одному те знання, яке кожна з них отримує від іншої. І завдяки великій довершеності вони стають для них друзями й люблячими.
Пояснення сказаного. Після того як було з'ясовано, що «про справу рук Його оповідає небозвід» - це «пам'ятна книга», пояснюється уривок: «Сказали ви: "Марно служити Творцеві! Яка користь, що виконували ми службу Його та перебували в покорі перед Володарем воїнств? А тепер вважаємо ми щасливими нечестивих, - і влаштувалися ті, хто роблять нечестя, і Творця випробували та врятувалися". Тоді говорили один з одним ті, хто бояться Творця, і слухав Творець, і вислухав, і написана була пам'ятна книга перед Ним для тих, хто боїться Творця і хто шанує Ім'я Його. "І будуть вони для мене, - сказав Володар воїнств, - для того дня, коли Я зроблю чудо, і помилую Я їх, як милує чоловік синів своїх, трудящих для нього"». І ми бачимо, що кожен передає іншому мовлене ним речення: «Марно служити Творцеві! Яка користь, що виконували ми службу Його?», і вони записуються в пам'ятну книгу «для тих, хто боїться Творця і хто шанує Ім'я Його». Бо Творець помилує їх, «як милує чоловік синів своїх, трудящих для нього», тобто тільки «для того дня, коли Я зроблю чудо», - і це день остаточного виправлення.
Справа в тому, що до завершення виправлення, перш ніж ми підготували наші келім отримання лише до того аби завдавати насолоди нашому Творцеві, а не отримувати особисту вигоду, Малхут називається Древом пізнання добра і зла. Адже Малхут - це управління світом згідно людським діянням. І оскільки ми не готові прийняти з вищезазначеної причини всі насолоди й блага, які замислив для нас Творець у задумі творіння, ми зобов'язані приймати від Малхут управління добром і злом, і це управління готує нас до того, щоби ми в кінці кінців виправили наші бажання (келім) отримання на одержання в ім'я віддачі та удостоїлися одержати все добро й насолоду, яку Він задумав для нас.
Адже відчуття нами добра і зла визначає також винагороду й покарання. Бо відчуття зла призводить до відокремлення від віри в Творця. І виходить, що якщо людина докладає зусиль під час відчуття зла аби не порушити цим свою віру та мати можливість дотримуватися Тори й заповідей у повній мірі, - вона отримує винагороду. А якщо трапляється, що вона не витримує випробування і відділяється, то наповнюється поганими думками.
Але відомо, що за ці думки Творець карає як і за дії, і про це сказано: «Щоби зрозумів дім Ісраеля серцем своїм». Також відомо, що: «Праведність праведника не врятує його в день злочину його», хоча це стосується лише того, хто сумнівається в основах. Однак іноді сумніви долають людину до такої міри, що вона починає сумніватися в безлічі добрих справ, котрі вона зробила, кажучи: «Яка користь, що виконували ми службу Його і перебували в покорі перед Володарем воїнств?». Адже тоді стає вона закінченим грішником, бо сумнівається в основах. І через цю погану думку вона втрачає всі добрі справи, які вона зробила. Як написано: «Праведність праведника не врятує його в день злочину його». І все ж каяття допоможе йому. Однак в цьому випадкові він вважається таким, що лише починає служити Творцеві з самого початку, подібно до новонародженої дитини, тому що вся його минула праведність зникає, немов її й не було.
І тому управління добром і злом викликає в нас численні підйоми й падіння. У кожного - згідно з його рівнем. І знай, що саме тому кожен підйом вважається окремим днем. Адже через глибоке падіння, яке було в нього в той час, коли він сумнівався в основах, він є подібним під час підйому до новонародженої дитини, тому що в кожному підйомі він ніби починає служити Творцеві з самого початку. Тому кожен підйом вважається окремим днем і, відповідно, кожне падіння вважається окремою ніччю.
Тому сказано: «"День дню передає речення", - це святий день з тих вищих днів Царя». Тобто - в кожному підйомі, який був у людини, коли вона з'єднувалася з вищими днями Творця, «що несуть славу товаришам, і кожен передає іншому речення, яке промовлене ним». Бо завдяки великому зівуґу (злиттю), що відбувається в кінці виправлення, вони здобудуть повернення від любові, адже завершать виправлення келім отримання, зробивши їх такими, що лише завдають насолоди Творцеві. І розкриється нам у цьому поєднанні все велике благо й насолода задуму творіння.
І тоді стане явним, що всі ті покарання, яким ми були піддані під час падіння до такої міри, що приходили до думок про сумніви в самих основах, очищували нас та стали безпосередньою причиною всього щастя й блага, котрі приходять до нас в момент остаточного виправлення. Адже якби не ці жахливі покарання, ми б ніколи не прийшли до такої насолоди й блага, і виходить, що тепер ці злодіяння дійсно обернулися на заслуги.
І це означає: «День дню передає речення», тобто кожен підйом до завершення виправлення - це один день з тих «вищих днів Царя, що несуть славу товаришам». І виходить тепер, що він знову розкривається у всій повноті довершеності, яка належить цьому дню, та несе славу товаришам, котрі підтримують Тору тим самим реченням, яке кожен сказав іншим, а саме: «Марно служити Творцеві! Яка користь, що виконували ми службу Його», та яке привело їх тоді до великих покарань.
Адже зараз вони перетворилися на заслуги, оскільки досконалість та щастя цього дня не могли б зараз розкритися в усій своїй красі й пишноті, якби не ці покарання. І тому ті, хто промовляють ці слова стали вважатися «тими, хто бояться Творця і хто шанує Ім’я Його», наче й справді це добрі діяння. Тому також і про них сказано: «І помилую Я їх, як милує людина синів своїх, трудящих для неї».
І тому сказано: «"День дню передає речення" - та вихваляє його». Адже усі ці ночі, - тобто падіння, страждання і покарання, - переривали злиття з Творцем настільки, що виникло безліч днів, котрі йдуть один за одним. А зараз, після того, як ночі й пітьма, що розділяють їх, теж стали заслугами та добрими діяннями, «і ніч як день світити буде, а тьма - як світло», - між ними знову немає розділень. І тоді всі шість тисяч років з'єднуються в один великий день.
І виходить, що всі злиття, які виходили одне за одним та розкрили підйоми й ступені, котрі були відокремлені один від одного, зібралися тепер в один високий та піднесений ступень злиття, який осяває весь світ, - від краю до краю. І це означає: «День дню передає речення», - оскільки речення, котре відділяло один день від іншого, зараз стало найбільшою похвалою, «та прославляє його», - бо стало воно заслугою. І тому стали всі вони одним днем для Творця.
І це є сенсом сказаного «"І ніч ночі", - тобто кожен ступінь, який панує вночі, вихваляє один одному те знання, яке кожен з них отримує від іншого». Бо всі ці вислови і страждання, звані ночами, що стали причиною утворення всіх цих відокремлених ступенів, одного за одним, зараз усі вони теж будуть світити як день внаслідок того, що всі вони зібралися, ставши єдиним вмістищем для великого знання, котре наповнювало всю землю осягненням Творця. І виходить, що кожна ніч окремо залишалася би у пітьмі, якби вона зараз не стала єдиною сукупністю з усіма іншими ночами. Адже кожна ніч отримує свою частку в знанні лише від поєднання з іншими ночами. І тому вважається, що кожна ніч «відкриває знання» іншій. Адже вона не була би здатною набути знань, не з’єднавшись з іншою.
І це означає, що «кожен ступінь, що панує вночі», - тобто кожна ніч, яка зараз завершилася, аби бути вмістищем знання Творця, «вихваляє одна одній», - інакше кажучи, кожен вихваляє іншого, використовуючи «те знання, яке кожен з них отримує від іншого», тобто та частина знання, яку отримав кожен, взята від іншого завдяки поєднанню з ним у цю ніч. Адже він не отримав би його, не з'єднавшись з іншим, - і лише зібравшись всі разом, вони стали здатні отримати це велике знання. І тому сказано: «І завдяки великій довершеності вони стають для них друзями й люблячими», - бо завдяки великій довершеності, яку вони отримали разом, всі ночі стали друзями, котрі люблять один одного.
141) «Немає речення та немає слів» - тобто речень та слів, що відносяться до інших слів світу, котрі не чутні перед святим Царем, і які Він не бажає чути. Але ці слова - «по всій землі проходить лінія їхня», тобто ці слова проводять лінію від тих, хто мешкає нагорі й тих, хто мешкає внизу. З цих слів утворюються небозводи, і з цих слів, - з цього прославляння, - утворюється земля. А якщо скажеш ти, що ці слова розносяться по світу в одному місці, - то Писання каже: «І до краю всесвіту - слова їхні».
Пояснення мовленого. Адже до цих пір ми говорили про найстрашніші покарання та страждання, тобто - про відділення від віри в Творця. І сказано тут, що навіть покарання і страждання за все інше, що вимовлене в світі, - тобто за окремі прогріхи та за пекельні страждання і тілесні страждання тощо, котрі наповнюють весь цей світ, - теж збираються і включаються в це велике злиття, як написано: «І так само, як радів за вас Творець, роблячи вам добро і примножуючи вас, радітиме за вас Творець, несучи вам смерть та знищуючи вас».
Адже всі вони збираються і стають великим світлом та перетворюються на величезну радість і веселощі. І це означає сказане: «"Немає речення та немає слів", що відносяться до інших слів світу», - тобто всі страждання цього світу, «котрі нечутні перед святим Царем, і які Він не бажає чути», оскільки вони є протилежними радості й веселощам. «І які Він не бажає чути», - тобто Він не бажає їх чути, бо коли вони перетворяться на радість та веселощі, святий Цар буде уважним до них і побажає слухати їх.
Іншими словами, спогад про кожне страждання й біль минулих днів викличе зараз, в кінці виправлення, радість та надзвичайну насолоду. Сказано про це: «У ті дні і в той час... будуть шукати провини Ісраеля та не буде їх», - бо в той момент, коли вони перетворяться на заслуги, то завдадуть такої насолоди, що будуть шукати провини з минулого з тим аби посміятися над ними, але не знайдуть їх. Іншими словами, нам буде здаватися, що немає їх більше в тому істинному вигляді, якими вони були в минулому. Тому сказано: «І які Він не бажає чути», - тобто «Немає речення та немає слів», яким Він не надав би уваги, дуже бажаючи і прагнучи чути їх, оскільки всі вони зараз стали світлами святості й вірності.
І цей високий ступінь, що піднімається завдяки великому зівуґу (злиттю) в кінці виправлення від всіх душ та від усіх діянь, - хороших й поганих разом, - називається лінією й стовпом світла, котрий осяває весь світ, - від краю до краю. І це - та велика єдність, про яку сказано: «Буде Творець єдиний, та ім'я Його - єдине». І це означає сказане: «Але ці слова», - тобто слова світу, - «по всій землі проходить лінія їхня», - бо ступень, який виходить на ці слова, що являють собою всілякі страждання й покарання, «осяває весь світ, - від краю до краю», тобто всю землю.
А сказане ним: «Від тих, хто мешкає нагорі й тих, хто мешкає внизу», - це дуже високе поняття, і я постараюся пояснити його, наскільки це можливе. Адже слід знати, що у вічності немає порядку проходження часів, як в нашому світі. І виходить, що коли Творець задумав створити світ, - у Нього вже створені всі ці душі з усіма їхніми вчинками до набуття ними повної довершеності, необхідної для отримання усієї насолоди і блага, які Він задумав для їхнього задоволення. Адже для Нього все, що буде, - немов уже є, і не буває у Нього майбутнього й минулого.
І звідси стають зрозумілими слова: «Показав Творець кожне покоління і його мудреців Адаму Рішону, а також - Моше». І на перший погляд начебто дивно: як Він показав їх, якщо вони ще не були створені? Але, як сказано: всі душі та всі вчинки до остаточного їхнього виправлення вже постали перед Ним у дійсності, і всі вони вже знаходяться у вищому Еденському саду. І звідти вони спускаються та приймають облачення тіл цього світу, кожна з них - свого часу. І звідти Творець показав їх Адаму Рішону та Моше, і всім, хто цього гідний. І питання це вимагає довгого пояснення, яке не кожен розум здатний витримати.
Сказано в Зогар: «Так само, як вони (шість закінчень, ВАК) поєднуються в одне ціле нагорі, так само і вона (Малхут) з'єднується в одне ціле внизу». Адже цей ступінь великого зівуґу (злиття), котрий відбувається в кінці виправлення, про який сказано: «Буде Творець єдиний, та ім'я Його - єдине», вже вийшла нагорі від усіх душ і від усіх діянь в світі, які будуть створені до остаточного виправлення, тобто від властивості Його вічності, оскільки для Нього все, що буде, - немов уже є. І виходить, що цей стовп світла, котрий осяває весь світ від краю до краю, який буде світити в кінці виправлення, вже стоїть у вищому Еденському саду і світить перед Ним, як це розкриється нам в кінці виправлення.
І тому сказано там: «Бути єдиною, як і сам Єдиний, адже Творець - єдиний». Оскільки в момент остаточного виправлення будуть світити два цих ступеня - «єдина, як і сам Єдиний», і тоді «буде Творець єдиний, та ім'я Його - єдине». І тому сказано, що «ці слова проводять лінію від тих, хто мешкає нагорі і тих, хто мешкає внизу», - лінію, яка світить «від тих, хто мешкає нагорі і тих, хто мешкає внизу», що й означає: «Бути єдиною, як і сам Єдиний». Адже цей ступінь світить «від тих, хто мешкає нагорі», - тобто від усіх душ, котрі перебувають у вищому Еденському саду, і світить «від тих, хто мешкає внизу», - тобто від всіх душ після того, як вони насправді здійснили облачення в тіло цього світу та прийшли до остаточного виправлення. Інакше кажучи, двоє цих ступенів в кінці виправлення світять разом, і тоді єдність Його розкривається у вигляді «Творець єдиний та Ім’я Його єдине».
Це пояснення допомагає нам уникнути помилки, думаючи, що той світловий стовп, який світить у вищому Еденському саду, сходить і світить при завершенні виправлення в цьому світі. Тому він говорить, що це не так, але «з цих слів утворюються небозводи», - бо цей ступінь виходить на Єсод Зеїр Анпіну, званий «небозвід». І тому ця різниця поки ще існує у всіх зівуґах: спочатку виходить ступінь від небокраю і вище, а потім світить він тим, хто одержує від цього небокраю та нижче. І рівень, який виходить від небокраю й вище, називається «небо», а рівень, який отримують від небокраю й нижче, називається «земля».
І в той момент, коли з'єднується лінія світла «від тих, хто мешкає нагорі і тих, хто мешкає внизу», залишається ще відмінність між вищим Еденським садом і мешканцями цього світу, оскільки рівень зівуґу, який виходить від небокраю й вище, отримують мешканці вищого Еденського саду. Адже «з цих слів утворюються небозводи», - тобто нові небеса для тих, хто мешкає нагорі, а ті, хто живуть внизу, отримують тільки сяйво, яке проходить від небокраю й нижче, і називається воно нової землею. І тому в кінці він каже: «З цього прославляння», - тобто ті, хто мешкає внизу, можуть досягти лише прославляння та сяйва, яке сходить з неба на землю.
«А якщо скажеш ти, що ці слова розносяться в одному місці». Після того, як з'ясувалося, що цей зівуґ відбувався так само, як і всі зівуґи, тобто від «небокраю й вище», та розповсюдився в місце «від небокраю й нижче», можна помилитися, сказавши, що це всього лише тонка лінія, котра піднімається в одному місці, про яке йдеться в дії початку творіння: «Нехай стечуть води в одне місце», - тобто тільки до внутрішньої частини світів, яка доходить лише до властивості Ісраель, а не до зовнішньої частини світів. І вказується, що це не так, але вони «розносяться по світу», тобто світло розходиться і наповнює світ від краю до краю. Як написано: «І до краю всесвіту - слова їхні». Іншими словами, досягає навіть зовнішньої частини світів, тобто приходить також і до народів світу, як сказано: «Повна буде земля знанням Творця».
142) І коли з них «утворюються небозводи», - хто перебуває в них? Повертається (до цього питання) і уточнює: «Сонцю поставив Він шатро в них», - те саме «святе сонце», тобто Зеїр Анпін, ставить своє житло і обитель в них та прикрашається ними.
Пояснення. Якщо йдеться про те, що світловий стовп виходить від небокраю і вище, а від небокраю й нижче від них (тих, хто мешкає внизу) виходить лише прославляння, то виникає питання, хто ж користується цим світловим стовпом? І тому питає: «Хто перебуває в них?» І відповідає, що це Зеїр Анпін, званий «сонце», прикрашається і ставить свою обитель в цьому стовпі світла. Адже він прикрашається, перебуваючи в цьому світловому стовпі, як під хупою, бо «шатро» означає - хупа над ним. І це означає: «Сонцю поставив Він шатро в них».
143) Коли Зеїр Анпін перебуває на цих небокраях та прикрашається ними, він «як наречений виходить з-під весільного балдахіна», радіє та пробігає по цих небокраях, і виходить з них, та увійшовши в іншу вежу в іншому місці, пробігає по ній. «Від краю небес схід його», - він виходить з вищого світу і доходить до краю небес нагорі, тобто до Біни. «Завершення його» - це край небес внизу, тобто Малхут; і це завершення року, яке визначає всі закінчення та встановлює зв'язок від небес до цього небокраю.
Пояснення. Мається на увазі неймовірна таємниця - вихід сонця зі свого укриття, тобто з-під хупи, бо після того як стався великий зівуґ на цих небозводах, тобто під хупою, воно виходить з цих небозводів «в іншу вежу в іншому місці», тобто в місці Малхут, яка називається «незламна вежа - ім'я Творця», оскільки Малхут піднімається тоді наверх та об'єднується з ним у властивості «єдиний».
Закінчення Малхут називається «завершенням року», і до виправлення там трималися кліпот, які називаються «кінець днів». А зараз, після остаточного виправлення, цю властивість потрібно виправити осібно. І це відбувається завдяки виходу сонця зі свого укриття, як сказано: «І воно як наречений виходить з-під весільного балдахіна», і світить, входячи в одну вежу, тобто в Малхут. І тоді: «Радіє, як герой, пробігаючи шлях», оскільки воно (сонце) пробігає по цій вежі і «завершення його аж до краю його». Адже воно світить від краю неба нагорі до всіх закінчень в Малхут, щоби виправити це «завершення року», яке відноситься до краю небес внизу. І тому сказано: «Яке визначає всі закінчення». «Закінчення» - бо це виправлення завершує виправлення всіх закінчень, що існують в Малхут. І цим вона «встановлює зв'язок від небес до цього небокраю», - іншими словами, Малхут отримує свічення краю неба - від верхньої його частини до цього небозводу Зеїр Анпіна.
144) «І ніщо не приховане від тепла його» внаслідок завершення року та світіння сонця, що приходить з усіх сторін. «І ніщо не приховане» - означає, що немає жодного вищого ступеня, який зник би від нього, оскільки всі вони повертаються до нього, і немає жодного, який би сховалася від нього. «Від тепла його» - означає, що воно стає теплішим і повертається до них, тобто до товаришів, в момент здійснення ними повного повернення. Все це прославляння та все це звеличування - завдяки Торі, якою вони займалися, як сказано: «Тора Творця є досконалою».
Пояснення. Після великого зівуґу відбувається вкриття та зникнення всіх вищих світел. І тому є необхідним цей новий зівуґ «в одній вежі», як сказано: «І завершення його аж до краю його», - тобто він знову розкриває всі вищі світла, які були приховані через скасування БОН, до його підйому в САҐ. І сказано: «"І ніщо не приховане від тепла його", - внаслідок завершення року та світіння сонця, що приходить з усіх сторін», - оскільки це поєднання (зівуґ) завершення року зі свіченням сонця виправляє всі закінчення Малхут з усіх сторін, тобто в усіх відношеннях, доки не стане достатнім для повного виправлення, коли БОН підніметься і знову стане властивістю САҐ, що є повним виправленням у всіх відносинах. І після цього: «"І ніщо не приховане" - означає, що немає жодного вищого ступеня, який зник би від нього». Адже всі ступені й вищі світла розкриваються на цей раз в остаточному їхньому вигляді, оскільки всі вони повертаються до нього, і немає жодного ступеня, котрий зник би від нього», - оскільки всі ступені й вищі світла поступово повертаються до нього, поки не залишається нічого прихованого від нього.
І сказано: «"Від тепла його" - означає, що воно стає теплішим і повертається до них, тобто до товаришів, в момент вчинення ними повного повернення». Інакше кажучи, це розкриття не відбувається в одну мить, бо світіння сонця весь час посилюється, доки не досягає міри тепла, котра є достатньою для приходу до стану повного повернення, в якому грішники засуджуються, а праведники зцілюються. І тоді вони удостоюються того найбільшого розкриття, про яке ми говорили.
145) Шість разів написано тут АВАЯ. Від речення «Небеса розповідають» і до «Тора Творця є досконалою» є шість речень. І про це написано наступне: «Берешит (בראשית спочатку)» - в цьому слові є шість букв, «створив Всесильний небо і землю» - і це шість слів. Інші ж речення, - від «Тора Творця є досконалою» до «жаданішими золота», - лише відповідають згаданому в них шість разів імені АВАЯ, але самі ці шість речень не коментують. Шість речень - від «Небеса розповідають» до «Тора Творця є досконалою» - відповідають шести буквам слова «Берешит (בראשית спочатку)». Шість імен відповідають шести словами, які тут, і це: «Створив Творець небо і землю (бара Елокім ет га-шамаїм ве-ет га-арец)».
Пояснення мовленого. Кожний ступінь, що розкривається в світах, спочатку з'являється у вигляді букв, але в цей момент він ще не є відомим. А потім він з'являється у вигляді словосполучень. І тоді ступінь пізнається - те, що є в ньому, - у властивості «двохсот шістнадцяти (ריו РІЮ) букв» та «сімдесяти двох (עב айн-бет)» слів». І тому сказано: «"Берешит (בראשית спочатку)" - в цьому слові є шість букв», які вже містять в собі все утворення неба й землі у властивостях цих шести букв, - але вони ще не є відомими, і тому на них поки що вказують лише літери, без будь-яких словосполучень.
А потім йдуть шість слів: «Створив Всесильний небо і землю (бара Елокім ет га-шамаїм ве-ет га-арец)». І тут в ній відбувається повне розкриття того, що вміщене у слові «Берешит (спочатку)», що це - небо й земля та їхнє наповнення. І таким же чином слід розуміти шість речень, - від «Небеса розповідають» до «Тора Творця є досконалою», - які є лише початком розкриття остаточного виправлення, тобто тільки у властивості букв, як і шість букв слова «Берешит (בראשית спочатку)». А остаточне розкриття кінця виправлення починається з «Тора Творця є досконалою» і далі, де є шість імен, кожне з яких вказує на осягнення. І це означає, що тільки після повного повернення, про яке сказано: «І ніщо не приховане від тепла його», - розкриваються всі сполучення слів, які були у великому зівузі остаточного виправлення, тобто в шести іменах.
«І про це написано наступне: «Берешит (בראשית спочатку)» - в цьому слові є шість букв, «створив Всесильний небо і землю» - і це шість слів». На властивості шести речень й шести імен вказують шість букв слова «Берешит (בראשית спочатку)», написаного в Торі, в яких вкриті небо і земля. І розкриття їх відбувається в шести словах: «Створив Всесильний небо і землю (бара Елокім ет га-шамаїм ве-ет га-арец)». І так само в шести реченнях - від «Небеса розповідають» до «Тора Творця є досконалою», - ще не розкрився великий зівуґ кінця виправлення в усій своїй повноті. Але після слів: «І ніщо не приховане від тепла його» розкриваються шість імен, і в цих шести іменах приходить розкриття остаточного виправлення в усій його повноті та довершеності.
І тому сказано: «Інші ж вислови – від "Тора Творця є досконалою" до "жаданішими золота" - лише відповідають згаданому в них шість разів імені АВАЯ», тому що уривки, що йдуть після слів: «І ніщо не приховане від тепла його» і до кінця псалма, вказують відповідно на шість імен, які написані в них. І виходить, що «шість речень, які тут, відповідають шести буквам, а шість імен відповідають шести словами».
Іншими словами, як ми вже з'ясували: «Шість висловів – від "Небеса розповідають" до "Тора Творця є досконалою", відповідають шести буквам слова "Берешит (בראשית спочатку)"», які не розкриті у довершеності. А «шість імен відповідають шести словами, які тут, і це: "Створив Всесильний небо і землю (бара Елокім ет га-шамаїм ве-ет га-арец)"», і вони з'явилися у своїй довершеності. І це вчить нас тому, що в шести реченнях їхній ступінь ще не є відомим, як і в шести буквах слова «Берешит (בראשית спочатку)». Однак після цих шести речень, в інших реченнях, де згадані шість імен, вони приходять до бажаного розкриття.
146) Поки вони ще сиділи, увійшли його син, рабі Ельазар та рабі Аба. Сказав він їм: «Немає сумніву, що увійшов лик Шхіни, і тому назвав я вас "Пніель", від слів "пней Ель" (лик Творця), - адже ви бачили лик Шхіни лицем до лиця. А зараз, коли ви знаєте, і розкрив він (погонич ослів) вам речення Бнаягу бен Єгояда, немає сумнівів, що це речення святого Атіка, тобто Кетера. І, так само, речення, наступне за ним: "Він же вбив єгиптянина", було проречене тим, хто є самим утаєним», - тобто святим Атіком.
Пояснення. Це вказує на допомогу погонича ослів, який розкрив їм, рабі Ельазару та рабі Аба, душу Бнаягу бен Єгояда, і з цієї причини рабі Шимон назвав їх ім'ям «Пніель». Адже душа Бнаягу бен Єгояда - це рівень, який повинен розкритися в кінці виправлення. І тому у них теж відбулося укриття та зникнення всіх вищих світел, як сказано тут «внаслідок поєднання (зівуґу) завершення року зі свіченням сонця», доки не досягли (будинку рабі Йосі, сина) рабі Шимона бен Лакунья, і не побачили там рабі Шимона бен Йохая, тобто коли вони знову удостоїлися всіх світел.
І тому говорить їм рабі Шимон тут: «А зараз, коли ви знаєте, і розкрив він (погонич ослів) вам речення Бнаягу бен Єгояда», - оскільки це є для них натяком, що вони вже удостоїлися шести речень «Небеса розповідають» і знаходяться вже в шести іменах речень, які є наступними за цими. Адже коли вони за допомогою цього погонича ослів осягли душу Бнаягу бен Єгояда, ще не було відомо про їхнє осягнення, оскільки тоді вони були лише на рівні розкриття шести речень. І тому їм довелося пройти весь цей шлях чудес і знамень.
Однак зараз душа Бнаягу розкрилася їм явно. І тому говорить: «А зараз, коли ви знаєте, і розкрив він (погонич ослів) вам речення Бнаягу бен Єгояда». Адже душа Бнаягу бен Єгояда - це речення Атіка, - тобто великий зівуґ Атіка Йоміна, - яке розкрив він їм раніше. Однак зараз їм стало відомо, що і речення: «Він же вбив єгиптянина», наступне після: «Він убив двох доблесних воїнів Моава», теж належить Атіку, і воно «було проречене тим, хто є самим утаєним», - тобто Атіком Йоміном, котрий є самим утаєним з усіх.
147) І це речення, - «Він же вбив єгиптянина», - з'ясовується в іншому місці, тобто на іншому ступені. «Він же вбив єгиптянина, людину рослу, п'ять ліктів». І все це є єдиним поняттям. «Єгиптянин» - це той іменитий, про якого написано: «Є дуже великим на землі Єгипту в очах служителів Фараона». Адже він є великим й дорогим, як розкрив той самий старець.
Пояснення. Це речення, яке пояснює рав Амнона Саба, - «Він же вбив єгиптянина, людину видну», - з'ясовується на іншому ступені, в іншому вигляді, тобто згідно з тим, як це сказано в «Діврей га-ямім».
«"Він же вбив єгиптянина, людину рослу, п'ять ліктів", і все це є єдиним поняттям». Два ці вислови відносяться до одного поняття. Адже в одному місці сказано: «Він же вбив єгиптянина, людину видну», а в іншому: «Він же вбив єгиптянина, людину рослу, п'ять ліктів». І обидва вони представляють собою одне поняття і вказують на Моше. А чому вони виражені по-різному, нам належить з'ясувати.
148) Це речення вивчалося у вищому зібранні. «Людину видну» і «людину рослу» - це одне і те ж. Оскільки це субота й межа суботи, як написано: «І відмірте поза містом». І написано: «Не допускайте обману в суді, у вимірі». І тому сказано: «Людину рослу (досл. людину міри)». Саме «людину міри», оскільки він був розміром «від одного краю світу до іншого». Такий був Адам Рішон. А якщо скажеш ти: «Адже написано: п'ять ліктів», - п'ять цих ліктів були «від одного краю світу до іншого».
Пояснення. Це - зібрання Творця, про членів якого сказав рабі Шимон: «Бачив я тих, хто піднімається, але нечисленні вони». А є нижнє зібрання, - зібрання Матата. І він каже, що речення, яке пояснив Саба, вивчалося у вищому зібранні згідно з тим, що він пояснює нам тут.
«Людина видна» - це ступінь Моше, про який сказано: «І не повстав більш пророк в Ісраелі, подібний до Моше». Як написано: «І (говорив з ним) явно, а не загадками». І також людиною міри він називається тому, що він - видний. А міра того, наскільки він може бути видним, - «від одного краю світу до іншого».
Вид і міру можна порівняти з суботою та межею суботи. Адже межа суботи - це гранична міра суботи. Однак протягом шести тисяч років межа суботи є обмеженою до міри у дві тисячі ліктів. Але після кінця виправлення межа суботи буде сягати від одного краю світу до іншого, і про це сказано: «І буде Творець царем на всій землі».
І тому сказано: «"Людину видну" і "людину рослу" - це одне й те ж, оскільки це субота та межа її. Як написано: "І відмірте поза містом". І написано: "Не допускайте обману в суді, у вимірі"». Звідси ясно, що міра - це гранична межа чогось. І «людина міри» вказує на граничну межу суботи після завершення виправлення, що розкинулася «від одного краю світу до іншого».
Тому далі сказано: «Саме "людиною міри"». «Людиною міри» - означає: бути володарем саме такої міри, коли не міра керує ним, а він управляє мірою, будуючи її з власної волі й бажання. «Такий був Адам Рішон», - до порушення ним заборони Древа пізнання, коли він був розміром «від одного краю світу до іншого» і світив «від одного краю світу до іншого», і це міра межі суботи після остаточного виправлення. «П'ять цих ліктів були від одного краю світу до іншого». Адже ці п'ять ліктів - це десять сфірот, основою яких є КАХАБ ТУМ, котрі розповсюджуються після остаточного виправлення «від одного краю світу до іншого».
149) «А в руці у єгиптянина спис». І далі сказано: «Як ткацький навій» - це «посох Творця», який був в руці у нього. І він (посох) був прикрашений ім'ям, вирізаним на ньому, та виявленим завдяки світінню поєднань літер. І воно було вирізано Бецалелєм та його зібранням, званим «ткач (орег)», як сказано: «Сповнив їх мудрістю серця робити всіляку роботу різьбяра і парчевника, і вишивальника по синітці й пурпуру, і червлениці та вісону, і ткача». І на цьому посоху ім'я, що вирізане з усіх сторін, світилося світінням мудреців, які вирізали виявлене ім'я за допомогою сорока двох властивостей. І починаючи з цього місця й далі цей вислів пояснюється, як пояснив його вище старець (саба). Щасливою є доля його.
Пояснення. Сполучання букв для складання святих імен називаються ткацькою роботою. Подібно до того, як ткач виготовляє з ниток тканину для одягу, також і букви поєднуються та з'єднуються в слова святих імен, - тобто в осягнення святості. І каже він, що на посоху Творця, який був в руці Моше, вирізані ті ж сполучення букв виявленого імені, які Бецалель та його зібрання вирізали при зведенні Скінії. І тому посох Творця називається ткацьким навоєм, в честь Бецалеля, який звався ткачем. «Навій (манор)» - подібно до світла (маор), а ткач (орег) - це Бецалель. Мається на увазі, що світло від поєднань літер виявленого імені було у властивості світла виявленого імені, котре вирізане Бецалелєм. І тому сказано: «Завдяки світінню поєднань літер, які вирізав Бецалель».
До завершення виправлення цей посох не світив з усіх сторін, оскільки в ньому була різниця між посохом Творця і посохом Моше. І про посох Моше сказано: «Простягни твою руку і схопити його за хвіст... і став той посохом в його руці», - тобто він не світив ще з усіх сторін. Однак після остаточного виправлення він світить з усіх сторін.
Тому сказано: «І на цьому посоху ім'я, що вирізане з усіх сторін, світилося світінням мудреців, які вирізали виявлене ім'я за допомогою сорока двох властивостей». Оскільки виявлене ім'я, яке було вирізане на посоху, світило в усіх сторонах у властивості: «Знищить Він смерть навіки». І тому він світив однаково з усіх сторін, а світло імені, яке було вирізане на посоху, було світінням Хохми сорокадвохбуквеного імені.
150) Сідайте, дорогі! Сідайте, і ми відновимо виправлення нареченої в цю ніч, бо кожен, хто поєднує себе з нею цієї ночі, буде охоронюваний протягом усього року, як нагорі, так і внизу, та проживе свій рік у мирі. Про них написано: «Стоїть станом ангел Творця навколо тих, хто боїться Його, й рятує їх». «Скуштуйте та уздріть, який добрий Творець». Є два тлумачення цього, і коли вони обидва разом, - вони істинні.
Оскільки день дарування Тори відноситься до світіння остаточного виправлення, про яке сказано: «Знищить Він смерть навіки» та «свобода від ангела смерті», слід докладати зусиль аби притягувати це світло у відповідний час в день Шавуот. Адже світилам властиво знову з'являтися в певний термін. І зараз вже визначено, що він проживе рік свій у мирі, і буде в нього свобода від ангела смерті.
Мовиться про сам час остаточного виправлення. І тут слова «і проживе рік свій у мирі» пояснюються наступним чином. Роком називається Малхут. І завдяки оновленню світил у тих, хто підтримує Тору, після остаточного виправлення буде забезпечене виправлення року, тобто Малхут, в усій досконалості. Адже стан поновлення світил у тих, хто підтримує Тору, називається виправленням ночі нареченої, тобто Малхут, іменованої «рік». І завдяки цьому «проживе рік свій у мирі», - проведе цей рік у мирі, в повній досконалості.