Лист 9

(переклад з івриту)

На виході суботи «І закликав до Моше глава синів Менаше Ґамліель бен Педацур», (24 березня) 1923 р., Єрусалим, місто святості.

Істинному другові моєму ... хай світить світильник його і явиться на найвищих ступенях.

Не зможу більше стримуватися щодо всього, що постало між нами, і спробую-но я відкритий та щирий докір. Бо маю я знати, чого воно коштує, слово правди в землі нашій: адже такий спосіб мій, завжди досліджувати все, вдіяне в створінні, і знати цінність його – добре воно чи зле, проте, з великою ретельністю. Оскільки лиш це місце залишили мені попередники мої, обмежити себе в ньому. І, з Божою поміччю, вже знайшов я принадне та вкрите в цих минущих та нікчемних картинах: адже не дарма налаштована вся ця сила-силенна мені перед очима, і це – букви чарівні, щоб судити всяку мудрість та всяке знання, і створено їх лиш тільки для сполучень мудрості.

Спочатку обговоримо властивість лінощів, що існує в цьому світі. .. І в цілому вона не така вже й погана та нікчемна властивість, і доказ цьому – те, що вже сказали мудреці: «Сядь і нічого не роби, - це краще». І попри те, що і простий глузд, і декілька висловів заперечують це правило, все ж таки, щоби вточнив ти це як належить, покажу тобі, що «і це, і це є словами Всесильного живого», і все на місце своє прийде з миром.

Є безсумнівно з’ясованим те, що немає іншої роботи в світ,і крім служіння Творцю, а різноманітні види робіт крім цього, і навіть для душ, якщо це робиться в рамках власної сутності людини, годилося б їй взагалі не народжуватися на світ, бо «перевертає миску вверх дном». Адже з одержувача не вийде альтруїста, - що є непорушним законом, - і «якби був там, не був би звільнений».

І якщо так, не варто нам взагалі судити про таких робітника чи роботу, коли тим, хто діє, панує властивість отримування. Через те, що це порожнява абсолютна, і немає жодного сумніву, що ліпше було б йому бути «сиди й не роби нічого», бо шкодить він цією дією, або собі, або іншим. І користь від цього повністю виключена, як ми говорили вище.

І не хвилює мене абсолютно, якщо знайдеш у себе якусь кількість частин з 248 твоїх органів, які незадоволені цим законом. І навіть беруть вони участь у відкритому протесті проти цих моїх слів, - адже такою є природа всього істинного, що не потребує згоди від жодного «народженого жінкою», малого чи великого. І кожен, хто заслуговує знати Тору якомога більше, той завзятіше стоїть на своєму.

І тому після цієї істини, великої та широко відомої, що той, хто ризикує в своїй роботі – «товариш він тому, хто нищить», разом з цим, не має він жодного милосердя та турботи щодо лінивих, порадитися про них, через велике правило: «Сядь і нічого не роби, - це краще». Бо так чи інакше, якщо слово Творця є дорогим для них, і бажають насправді служити своєму Господарю, прославляти Його діяння, тоді немає жодного сумніву, що дух лінощів не перебуватиме з ними, адже дух Творця облачає міць та мужність, від яких лінощі розсіюються як солома від вітру. Але якщо уявити, що мають вони зв’язок з цим духом лінощів, тоді, безсумнівно, в такий час думка їхня не спрямована виключно на Творця, і якщо так, певно що «сядь і нічого не роби, - це краще».

Слід було б мені поговорити про це серйозно, однак, що я зроблю, якщо час спричинив таке, що ти не розумієш моєї мови, бо не звичний ти з тим новим, що я відкриваю в Торі, сказаним в цілковитій простоті. І треба бути на дуже високому рівні, аби змогти настільки принизити свою висоту і піднести їх. І не зможу я поміняти путь свою, оскільки бачу я в ній бажання Творця. І тямущому досить.

Хоч і чув ти від мене багато Тори з боку простого викладу, і клопотався я дуже, аби дати тобі зрозуміти весь мій шлях і все моє бажання в служінні Творцю, я хочу сказати, - щодо того предмету, в якому я з Божою поміччю додав до вчителів своїх, які в цьому поколінні і тих, що в попередніх. І дав Творець згоду свою через мене, і ти є моїм свідком.

Разом з цим, через те, що все наше навчання в цьому предметі було недовгим, приблизно ... .. з понеділка тижня глави Бегаалотха 1920 р. до тижня глави Шемот наступного року, бо стан твій того тижня ... не дав мені можливості говорити з тобою більше про мої нові відкриття в Торі. І так припинив я тоді весь процес мого викладання через причини, відомі лише мені. Також і до цього відкрив я, що слух твій в цьому предметі знаходить мало смаку.

І оскільки час був дуже коротким, це спричинило те, що не призвичаївся ти до мого шляху, і аж ніяк не засвоєні були шляхи мої в органах твоїх, і тому вніс ти за розумінням своїм багато змін в моє вчення ... .. і через них втратив ти багато часу ... ... ..

І явно розкрий уста свої, щоб усіма своїми силами і снагою допоміг ти мені в з’ясуванні путей учення мого і розповсюдження його в світі; а ти от лише сидиш і очікуєш, коли прийде щаслива година, щоб було тобі до снаги і зміг би ти співпрацювати зі мною в цій справі.

І цю обіцянку дали всі 248 органів твоїх і 365 жил, з усією силою та міццю, і з радістю, без жодного найменшого і легкого сумніву, бо хто знає, чи удостоїшся ти того, про що йдеться, і досить тямущому.

А тепер що ти скажеш про всі твої запевнення до мене... і я знаю твій винахід і прийом, що винайшов ти своїм розумом, тобто промити за один раз усе тіло своє, водою, яка не має кінця, - і мудрому достатньо натяку.

Також знаю я пояснення, яке готове вже в твоїй торбі, щодо мого цього питання, тобто, що поки ти зовсім не готовий розкрити свою думку, і руйнувати або будувати, а тим більше з’єднатися зі мною в роботі, в той час, коли ти й сам не тримався її як належить.

Однак, коли дійсно є в тобі небезпечний внутрішній поштовх, ти протирічиш сам собі, я хочу натякнути, що стосовно іншого питання ти виправдовуєш себе не скромністю, а навпаки, і досить тямущому. А коли так, як же ти тримаєш мотузку за два кінці?

... А я кажу тобі, що немає тут ніякого сорому, ніякої малості й ніякої величі, лише вдалося «сатану» завадити кожній добрій справі, щоб не розкривалася на шляхах його. Бо яка тобі різниця, якщо я занадто зрозумію малість твою, чи може забажаєш почути вихваляння від мене? А я знаю, що душа твоя – чиста від таких домішок.

І також яка тобі різниця, чи зрозумію я велич твою в мірі найточнішій, як це між стінок серця твого; і анітрохи ти не боїшся глузувань моїх з тебе, бо стійкий ти в своїй позиції.

І також що це за сором, говорити перед таким товаришем, як я, устами, що говорять високомовно. І так ступали цим шляхом всі попередники наші, розкрити таємниці свої, точно так, як вони з’являються в стінах їхнього серця, особливому вчителю, або особливому й істинному товаришеві, високий він чи низький.

Бо дороги мої це шлях правди, ніяк вони не переймаються від істини, чи гіркої, чи солодкої. А основне – будь-яке вивчення було, як прийнято в свій час, бо розум повинен бути «чистим», і боронь Боже схиляти суд через його гіркоту, і серце на місці своєму має бути «праведником», і таким, що виправдовує Творця, щоб там не було.

І як не існує міри величі Творця і всемогутності Його, так само немає міри ницості народженого жінкою (і слабкості його), лиш тільки якщо це створіння з усією його мізерністю готове прийняти слово істини, не торкаючись до нього ради потреб свого битого тіла, а перебуваючи завжди, як написано: «чистого і праведного не вбивай». Так іде й крокує сходами святості та чистоти, до ... ... .. що це за робота у вас.

І я бачу явно і безсумнівно, що попадеш ти в цю пастку, більше чи менше, і це останній демон, якого я знаходжу в своїй плідній роботі ради всього покоління мого. Бо, хвала Творцеві, знайшов я милість в очах Творця мого, розкрити для мене всю ницість покоління, і різноманітні легкі та вірні виправлення, аби повернути всяку душу до її кореня якнайшвидше.

Але що зроблю я в день призначення, адже потрібно буде тобі відповісти на запитання грішної людини: «Що це за робота така у вас?» І незважаючи на те, що пояснення з’ясовано в Аґаді, - «Якби був там, не був би визволений», бо немає прихильності до дурнів, служителів нісенітниць. І ще не обрана була для служіння Творцю жодна людина, серце якої не в мирі з Творцем, виконувати роботу носіння [ковчега] з самозреченням, «весь день і всю ніч, постійно, не замовкаючи», лиш тільки аби рухнутися хоч трохи в принесенні задоволення Творцю. І якщо так, чому цьому грішнику втручатися і вести обговорення з тими, хто настільки люблять Творця.

Однак, брате мій, це дійсно не є питанням розуму, це і ясно, і істинно, і не залишилося тут ніякого сумніву і обговорення. Але іменно через це є питанням, на яке немає відповіді, бо це питання матерії, брудної й нечистої, і це є лише претензією матеріального тіла, повернутися до ідолів його предків, бо має воно частину співпраці в їхньому служінні, або, ближче до істини, - воно здійснює це служіння і вся втіха – його. А оскільки той, хто питає, є лише матеріалом і тілом, позбавленим розуму, тому слабка сила у розуму, щоби дати йому якесь пояснення, бо не має воно вух, бо, як «кобра глуха, затуляє вухо своє»...

І тепер узнав я силу додаткової переваги, якою благословив мене мій Творець порівняно з рештою моїх сучасників, бо надзвичайно довгий час досліджував я її, - чому обраний я за бажанням Творця; і після всієї ницості, що походить від зазначеного сина грішника, який є кліпою, що панує в мій час, і після того, як я впевнився в її істинній мірі, тоді пізнав я і благо, що зробив Творець зі мною, відволікати моє серце, сьогодні й постійно, від того, щоб слухати запитання згаданого грішника. Бо я бачу себе зобов’язаним і вимушеним, як сьогодні так і завжди, бути «як віл під ярмо і як віслюк під поклажу», весь день і всю ніч без угаву, шукаючи якусь можливість, де я зміг би зробити якесь задоволення для Створювача мого, і навіть в цей день, в якому я зараз, приємно мені це - працювати під великим ярмом, навіть сімдесят років поспіль. І цілком не знаючи удачі (навіть впродовж усіх своїх днів), лише було б це так, як напевно заповідано мені йти всіма Його шляхами і злитися з Ним, про що я чув з самого початку.

Разом з цим, я абсолютно не можу звільнити себе жодним міркуванням та спрямуванням духу, - щоб не виконувати якусь роботу ради імені Його, через низькість мою. І я думаю, і жадаю весь день про велич служіння Творцю і абсолютність її височини, так, що неможливо мені наразі й написати це.

І дійсно, як я говорив зі своїми сучасниками про ці справи, бачив, що є в них щось на кшталт «Шульхан Аруха» (книги правил і законів), і вони дивляться в нього і знаходять міру служіння Творцю для себе і для всіх своїх потреб.

Але я, скільки живу, не бачив цього «Шульхан Аруха», в якому були б відмірені умови та норми того, чого бажає Творець від створінь, які створив, на ступенях злиття з Ним.

А, в принципі, прийняв я, з уст в уста, і т.д., що і малий, і великий є рівними перед Ним. І всі створіння готові для перебування Його Шхіни в їхніх серцях, а міра перебування залежить від бажання Творця, а зовсім не від створіння. І тому дивуюся я, ганьба велика для народженого жінкою, хто б він не був, давати якусь міру, або щось на зразок міри, якості бажання Творця.

І ось, ці мої слова прості абсолютною простотою, і разом з цим, не бачив я ще в своєму поколінні того, хто був би в своїх очах настільки простою людиною, щоби зрозумів значення цих моїх слів, як вони є, і це через те, що неможливо їм настільки схилити своє «тіло» (матеріальність).

І оскільки вже торкнувся я цього, то розкрию тобі всі їхні таємниці «в кімнатах їхніх прикрас». Якщо зрозумієш ... бо все це вдалося їм через запитання грішника, «що це за робота у вас», адже вони постійно потребують сліпоти очей своїх щодо цього грішника. ... ... .. Але ж вони - люди, то чому не звернули, при всьому тому, всю свою роботу на цей предмет? Який зиск виноградарю від його виноградника? І в будь-якому випадку, виконували б роботу Творця свого в розумі, чи хай виллє на них дух з висот, щоб побачили плоди праці своєї, чи, боронь Боже, ні. Але, так чи інакше, не вийшли б вони за рамки визначення «робітники Творця».

А оскільки вони є прикладом сказаного «худобі подібні», і носіями матеріальних відчуттів, як «божественної» роботи в бажаннях, - не побажають зрозуміти, що вся матерія разом з усім тим, що зможе придбати, пропадуть разом. І пропаде і припиниться пам’ять про них з землі повік.

Проте, брате мій, багато-багато говорив я з тобою про ці теми віч-на-віч, коли ми були разом, і неможливо продовжувати про них, настільки вже, на письмі. Але я знаю напевне, що коли вдивишся належним чином в ці речі, що написав я в усьому цьому листі, зобов’язаний ти знайти багато тем, які не можеш спокійно прийняти, і які я з серйозним наміром написав тобі, бо я думаю, може зрозумієш відтак і надалі, і повідомлятимеш мені кожну річ, кожну деталь і кожен корінь, там, де ти зовсім не згоден зі мною, тоді як серце моє в мирі з тобою, і ти. ... .. і Свідок мій – в небесах, що якби я міг живити тебе лоєм небесним згори, не пожалів би я (абсолютно) ніякої роботи і жодного труда.

Єгуда Лейб