Стаття 9, 1988 рік
(переклад з івриту)
Зоар (в главі «Ваєшев», у коментарі «Сулам» п. 11) пояснює слова: «Багато лиха праведнику», і пише так: «Багато лиха праведнику, і від усього врятує його Творець». Не написано «багато лиха у праведника», а – «багато лиха праведнику», і це показує, що сенс у тому, що той, хто терпить багато лиха, він праведник, тому що Творець бажає його. І через це Творець бажає тієї людини, і рятує її від усього», кінець цитати.
І слід зрозуміти слова Зоар:
а) чому праведник має терпіти лихо;
б) якщо потім «Творець рятує від усього», то яка користь з того, що дані праведнику біди, якщо Творець повинен рятувати його потім, адже це виглядає як робота без усякої користі.
Відомо з процесу духовної роботи, що ті, що бажають іти дорогою правди, - що зветься лішма, тобто заради віддачі, а не для своєї користі, - вони хочуть бути праведниками, а не грішниками, які звуться в термінах духовної роботи «отримують заради отримання». Тобто ті, що навіть дії віддачі виконують з наміром «заради отримання», - ті називаються «грішниками». А мовою Зоар це сказано висловом: «І праведність народів – гріх, бо все добро, що роблять, для себе самих роблять», що означає: будь-яке добро, яке роблять, намір при цьому – задля особистої користі. І це й є їхній гріх.
Тоді як ті, які бажають бути робітниками Творця, вони повинні працювати лише на користь Творця, а не для своєї вигоди. Але природа створінь, вона «тільки для особистої користі», - бо як відомо, бажання дати благо створінням створило для цієї мети феномен хісарону, потреби. Тобто, щоб створіння прагнули отримувати насолоди. Адже без прагнення людина не може мати втіху ні від чого. Мало того, ще й міра відчуття насолоди залежить від величини прагнення.
І через це потрібно сказати людині, що їй слід поступитися особистою користю, і має вона працювати на благо Творця, - бо тільки цим вона може прийти до злиття з Творцем, що є метою людини, і зветься це «поверненням». Адже властивістю отримання вона зробилася відокремленою від Творця через розбіжність властивостей, - бо Творець є тим, Хто дає, а створіння, вони отримують від Нього те, що Він дає їм. Тому, якщо людина піднімається на рівень, коли все її бажання - бути виключно тим, хто віддає, це зветься «тотожність властивостей». І це називається, що створіння повертається до свого Кореня, тобто поєднується з Творцем. І тоді людина піднімається на рівень «праведник», оскільки вона вже не діє собі на користь, а для блага Творця.
І тому, якщо вона не бажає працювати на користь тіла, тоді тіло протидіє її роботі, і не дає їй робити нічого, що було б заради віддачі. А коли людина забуває про намір віддачі, і починає діяти заради отримання, тоді воно може знову продовжити роботу. Але згідно з правилом, що «із ло лішма приходимо до лішма», приходить людині згори збудження, що потрібно працювати заради віддачі, - і відразу ж з’являється протидія з боку тіла, і не дає їй продовжувати роботу віддачі. І починає вона відчувати злі лиха, які тіло спричиняє їй.
І якшо людина переборює в певній мірі своє тіло, але потім знову падає з рівня своєї роботи, і знову відчуває зло в собі, - і так знову і знову, - виходить, що той, хто бажає бути праведником, він відчуває щоразу ті лиха, яке тіло спричиняє йому. Тобто, кожного разу, коли хоче зробити щось у віддачі, приходить «грішник» і запитує: «Що це у вас за робота?» Але якщо людина діє на власну користь, немає місця такому запитанню, щоб грішник питав «що це у вас за робота», оскільки людина працює на благо грішника, який зветься бажанням отримувати собі. Виходить, що запитання грішника, воно з’являється саме тоді, коли людина бажає діяти на користь Творця.
І цим зрозуміло нам, чому саме для праведника існує «багато лиха». Це тому, що зле начало пересилює людину щодня. Означає це, що в час, коли зле начало бачить, що є в людини трошки світла, яке зветься «день», бо вона йде правильним шляхом, - відразу воно зміцнюється проти неї і бажає завдати їй невдачі своїми твердженнями, коли каже їй, - що буде тобі з того, що ти хочеш працювати у віддачі? І такий процес відбувається щодня.
І це так, як сказали мудреці (в трактаті «Кідушін», 40): «Завжди хай бачить себе людина наполовину винною і наполовину заслуженою; зробила одну заповідь, - щаслива, що переважила себе на шальку заслуг». Але якщо кажуть – «завжди хай бачить себе людина наполовину винною і наполовину заслуженою; зробила одну заповідь, - щаслива, що переважила себе на шальку заслуг» - то як можна сказати потім ще раз «наполовину»? Адже переважила вже на шальку заслуг. Якщо так, то чому сказали «завжди».
Однак, як сказано вище, «зле начало людини пересилює її кожен день». У той момент, коли зле начало бачить, що нині вже «день» у людини, відразу зміцнюється проти неї. А отже, згідно з мірою добра, яке зробила, відразу посилюється в неї зло. І, само собою, ще раз приходить до стану «наполовину винна і наполовину заслужена».
І це й є сенсом «зміцнюється проти неї кожен день». Тобто кожен день є нове посилення. І слід тлумачити «зле начало людини зміцнюється проти неї кожен день» так: зло робиться для неї посиленим, від вислову «як джерело, що посилюється», бо зло додається, тому що «одне проти одного». Бо як і людина, коли зміцнюється і робить добру справу, відразу посилюється проти неї зле начало. Виходить, що праведник терпить «багато лиха». Тобто, кожен день зло в ній стає більшим, іншими словами, скільки є в неї добрих діянь, в тій же мірі і зло розкривається в людині. І це як сказали мудреці: «Кожен, хто більший за свого ближнього, і його зле начало більше ніж у того».
І слід зрозуміти, на що натякає нам зворот «ніж у того». А згідно з тим, що ми пояснювали, «ніж у того» означатиме, що те, що зле начало його стало великим, це походить від величі людини, оскільки намагається вона бути «людиною», а не худобиною, - від цього зле начало також робиться великим. Як сказано вище, завжди має бути «наполовину винною і наполовину заслуженою», для того, щоб було в силах людини перемогти зло. А за один раз неможливо виправити все зло. Тому зло проявляється в людині потроху, і щоразу, коли вона робить якесь добро, то є місце розкрити ще трошки зла. І так знову, і знову, аж поки людина виправляє все зло, що в її нутрі. І через це праведник терпить багато лиха.
І не слід запитувати, чому не розкривається в людині все зло за один раз. Відповідь така, що не буде сили в людини подолати все зло, що в її нутрі, а тільки коли немає в неї зла більше, ніж добра, і обидва рівні, - тільки тоді є снага в людини подолати, користуючись Торою та заповідями. І через це зло розкривається в людини поступово, тобто в мірі того, як вона досягла добра, тією ж мірою розкривають їй згори трохи зла. Аж поки, з часом, виправиться все зло, що є в людині.
І це походить від порядку з’ясовувань, як написано, що дозволено з’ясувати тільки РАПАХ (288) іскор, які є «дев’ять перших», які є в кожному з 32-х шляхів. Тоді як малхут кожного зі шляхів заборонено аналізувати. І називається це «лев а-евен» (кам’яне серце), за принципом «і видалю Я серце кам’яне з плоті вашої», оскільки це зло не можна виправити впродовж шести тисяч років. А коли за шість тисяч років з’ясовують 288 іскор, з’ясовується потім все зло, як написано в Зоар: «В майбутньому стане ангел смерті святим ангелом», що зветься «поглинув смерть навіки».
І тим же чином, коли людина йде шляхом виправлення зла в собі, тобто келім отримання, щоб були вони заради віддачі, - неможливо виправити їх за один раз. А розділяються в людині келім отримання, які є джерелом зла і які відокремлюють її від Творця, на багато частин. І це є виправленням згори, завдяки йому і поділяються на багато частин. І щоразу, коли виправляють частину для святості, відразу з’являється інша частина, і вона частина більша, ніж та, яку виправили перед цим, бо людина звикає до роботи, тоді дають їй щоразу виправляти більшу частину зла, що в ній.
Це на зразок того, як людина, яка хоче удосконалитися у піднятті штанги, то кожного дня дають їй підняти штангу більш важку. Так діється і в духовній роботі, коли дають щодня підняти більшу частину зла, і це призводить до того, що людина бачить, начебто вона і не просувається в роботі, а йде назад. Тобто, кожен день вона бачить, що робота стає для неї ще важчою для подолання. А сенс той, як сказано, оскільки щодня дають їй більшу частину виправляти.
«І від усього врятує його Творець». І запитували ми: якщо Творець має рятувати людину від лих, то чому Він дає їй це горе, щоб страждала дурно? Тобто, якщо все це було в людині щоб подолати його своїми силами, можна зрозуміти, що дають їй, щоби виправила. Але якщо Творець рятує її, то що за зиск з того, що дають їй «багато лих»?
І вже говорили ми про це, коли запитували: чому людина не здатна своїми силами подолати, а тільки Творець повинен її рятувати. І якщо дано вибір людині переборювати, то чому не дана їй сила, щоб змогла подолати? А згідно з тим, що сказав мій батько й учитель, це зроблено навмисне, для того, щоб людина просила у Творця допомоги. А допомога, яку Він дає, вона у тому, що дається людині душа більш високого рівня, і це для того, щоб була в людини потреба отримати більш високий духовний щабель.
Адже людина повинна досягти НАРАНХАЙ своєї душі. А без потреби, тобто без клі, званого хісарон, неможливо дістати наповнення. Тому з початковим задумом зроблено так, що людина повинна починати роботу. І коли вона бачить, що не може подолати, - не слід зневірятися, а – молитися Творцю, як каже Зоар: «Тому, хто приходить очиститися, допомагають. А чим? – святою душею».
І зі сказаного виходить у нас дві речі:
1) Людина має почати роботу віддачі для того, щоби мати потребу, аби Творець допоміг їй. Бо якби вона сама могла перемогти, то не потрібна була б допомога Творця. І це зветься, що не має вона клі, але немає і світла без клі.
2) Не дається людині можливість подолати самій, як сказано вище. Виходить, що це й сенс того, що людина мусить почати, але не дано їй завершити.
І цим зрозуміло те, що ми запитували, - чому належить багато лих праведнику, - це тому, що страждання, яке терпить праведник від зла, що заважає йому прийти до злиття з Творцем, приводить до того, що у нього з’являється клі. А причина того, що зла так багато, настільки, що не може перебороти його і «від усього врятує його Творець», і не в змозі сама людина його подолати», - це з попереднім задумом, що Творець не може дати людині щабель духовний більш високий, якщо немає в неї в тому потреби. Тому Творець дає їй частини її душі як порятунок, як написано: «і від усього врятує його Творець».
Тому потрібні дві речі:
а) щоб було багато лиха у праведника, бо це – клі;
б) а потім дає йому частини душі як порятунок.
Але прийнято у світі запитувати: коли починають просити у Творця, щоб допоміг врятуватися від зла і щоб дав душу на ту частину зла, про яку людина вже усвідомила, що є в неї зло, - чому хоче Творець, щоб людина розкрила певну міру зла, а потім Він дає їй допомогу? Так здається людині, що має так бути. Однак, маємо розрізнити в цьому дві категорії:
1) Коли насправді Творець дає допомогу людині, тим, що розкриває їй зло, що в ній, для того, щоб знала правду.
2) Але це розкривають тільки тим людям, які спроможні йти шляхами віддачі. І тому й відкривають їм зло, щоб мали вони можливість виправити його. Тоді як тим людям, які не мають належності до роботи віддачі, їм не розкривають їхнє зло, а так, у загальному вигляді.
І це подібно до того, як ми поводимося у справах цього світу, що там, де є в людини якась хвороба, - хай нас омине, - і коли неможливо вилікувати її, то не розкривають людині те, що є, а кажуть, що є в неї різні недуги, але правду, що в неї, боже збав, невиліковна хвороба, їй не говорять. А причина цього проста, бо що буде, якщо розповісти їй, що є в неї зло, якщо не можна його виправити. Тому в духовному не показують людині зло, а лише потроху, відповідно до можливостей її роботи.
І зі сказаного висновок: якщо не розкрито людині її зло в мірі, необхідній щоб мала вона клі й потребу, яка годилася б, щоб увійшла в неї душа, - неможливо дати душі половину клі. І це подібно до зародка в лоні матері, як сказали мудреці: «Троє беруть участь в людині: Творець, її батько і її матір. Батько дає білину а мати дає червоність, а Творець дає душу».
І певно, що кожен знає, наприклад, якщо батько й мати дали свої частини, щоб змогла народитися тільки половина плоду, тобто, якщо вони дадуть свою частину, щоб народився плід без голови, тільки тіло, або ж навпаки, щоб народилася голова без тіла, - чи захочуть вони просити, щоб Творець дав свою частину, тобто щоб дав душу половині плоду і так би народився? Ясно, що немає такого дурня у світі.
Так само і в роботі Творця. Людина, коли починає духовну роботу, то перш за все вона починає з «білини». Бо батько й мати називаються батьками, які є причиною, щоб народилася людина. Батько називається «захар», тобто досконалість. І це зветься «білина», де немає ніякого хісарону, нестачі. Тобто, людина рада своїй частці і на ту хоч деяку частину, що є в неї в роботі Творця, вона підносить подяку Творцеві за те, що удостоїв її і дав думку і бажання мати хоч будь-який контакт з роботою Творця, як сказали мудреці: «Йде і не робить, - винагорода за ходу є в нього».
А потім переходить до лівої лінії, що зветься «червоність матері», де мати називається «некева», бо є категорією хісарону, потреби, і вчиняє перевірку своїх добрих діянь, чи є в них намір віддачі. І тоді людина бачить істину, що вона далека від цього. А тоді вже є в неї потреба підняти молитву, щоб Творець наблизив її, щоб удостоїтися злиття з Творцем. І людина сподівається, що оскільки вже є в неї дві лінії, і вже вона відчуває, що є в неї потреба і клі, - коли так, то чого ще бракує? – тільки щоб Творець дав Свою частину, тобто щоб дав душу.
Однак якщо «білина батька» і «червоність матері» поки що не гідні, бо не завершені ще, - як у прикладі, щоб не трапилося, що вийде половина дитини. То певно, що Творець не може дати Свою частину, якою є душа. Тому Творець чекає, аж поки права лінія і ліва лінія прийдуть до стану своєї досконалості, щоб стан був гідний створити цільну річ. І тоді Творець дає душу. Тому людина не може сказати, що Творець не бажає допомогти, а навпаки, Творець приєднує дію до дії, аж поки буде повна міра, якої буде досить, щоб могла світити в ній душа.
І це як написано в «Прі хахам», ч. 2, так: «Не мовчіть ви, і не давайте мовчати Йому, поки не встановить, поки не поставить Єрусалим славою землі. І так ми женемо наші прохання у висі, поштовх за поштовхом, без утоми і безперестанно, і не послаблюємося аж ніяк від того, що не відповідає нам, - з вірою, що чує молитву Він, хай благословиться. І чекає на нас, чекає того часу, коли будуть у нас келім отримати вірне вище благо. І тоді дістанемо відповідь на кожну з молитов, - за один раз, бо «рука Творця не оскудіє, боронь боже».
І зі сказаного виходить, що хай не каже людина, що вона молиться кожен день і не отримує допомоги від Творця. А повинна вона вірити, що кожну з молитов, якими людина молиться, Творець бере і приєднує до решти молитов, якими людина молилася досі. І чекає, аж поки буде повна міра, щоб була гідною отримати від Творця душу, як сказано вище.
А в феномені молитви, просити допомоги у Творця, щоб дав силу згори подолати зло, - є в цьому два аспекти:
1) Коли людина просить у Творця, щоб мала вона можливість ввести келім віддачі у святість. Тобто, щоб була в неї можливість користуватися ними з наміром заради віддачі.
2) Коли вона просить, щоб Творець дав їй сили подолання також і щодо келім отримання, і це зветься, щоб людина могла і для келім отримання мати намір «заради віддачі».
І цим слід пояснити те, що сказали мудреці (наведено у Раші), і написано так: «І ще тлумачать там, в главі «Ваєшев»: «Бажав Яаков жити в спокої, - напала на нього досада за Йосефа. Праведники хочуть жити безтурботно, - сказав Творець: «Недостатньо їм, праведникам, того, що влаштований для них світ прийдешній, а бажають жити безтурботно і в цьому світі».
І на перший погляд важко зрозуміти сказане: «Сказав Творець: «Недостатньо їм, праведникам, того, що влаштований для них світ прийдешній, а бажають жити безтурботно і в цьому світі». Адже існує ясна мішна (у трактаті «Авот», розд. 6:4): «Така вона, путь Тори… і в Торі ти трудись. І якщо ти робиш так, - щасливий ти в цьому світі і добре тобі в світі прийдешньому». Виходить, що таки повинна бути безтурботність у цьому світі.
І маємо пояснити це згідно з порядком духовної роботи. Відомо, що біна називається «світом прийдешнім», і означає це клі віддачі. Оскільки є в кожній речі дві категорії:
а) те, що вона отримує;
б) те, що вона віддає.
І вони звуться «категорія малхут» і «категорія біни», і вони - «той, хто віддає» і «той, хто отримує».
Коли людина починає процес духовної роботи, вона починає з’ясовувати спочатку найкраще. Тоді починають з’ясовувати і вибирати келім, які містяться в келім отримання. Тобто всі келім, - як келім отримання, так і келім віддачі, - впали під час розбиття келім в кліпот, які є отримувачами, що звуться мовою кабали «келім де-панім» (лицьові) і «келім де-ахораїм» (задні, зворотні). І через це, після того, як праведники вже виправили собі келім віддачі, щоб ті були з наміром віддачі, що зветься «вивчає Тору лішма», і називається «влаштований для них світ прийдешній», - вони не задовольняються цим, а бажають «жити спокійно в цьому світі», тобто щоб і келім отримання, які є келім де-ахораїм, звані келім малхут, - а малхут зветься «цей світ», - також увійшли б у святість, тобто щоб були «заради віддачі».
І це те, що каже: «Бажав Яаков жити в спокої, - напала на нього досада за Йосефа». Відомо, що «Йосеф» називається НЕГІ, які є келім де-ахораїм, а там – місце розкриття хохми, і вони є келім отримання і також категорією «цей світ». Тобто, досада – чому ще не виправив їх, щоб увійшли в святість. І це те, що каже: «Недостатньо їм…» і так далі.