День після Песаха (23 квітня) 1957 року.
(переклад з івриту)
Шановному раву й мудрецю, найстаршому в групі…
Одержав я листа від Вашого онука … і задає він там декілька запитань. І оскільки звичай мій відповідати в загальній формі, а не на деталі, то хоч і люблю, коли той, хто пише, запитує саме про найдетальніші подробиці, а не взагалі, але, власне, загальне включає багато деталей.
Тобто, відповідь в загальній формі більш ефективна для духовної роботи, що ведеться за правильною методикою. І тоді, саме коли потрібно запитати про багато подробиць, є можливість, щоб загальне світило в багатьох деталях, що звуться в нас «багато келім», і тямущому досить, тому я відповім в загальній формі.
Ось, відомо те, що головне – це радість. Але слід зрозуміти, що означає «радість», як написано: «А про радість – яка користь в ній?», - і чому визначили цінність духовної роботи поняттям «радість», це як написано: «За те, що не служив… в радості» і т.д.
І зможемо зрозуміти питання радості з того, що відбувається в цьому світі (як казав мій пан, батько й учитель, що дані людині події цього світу, лише щоб взяти з них знаки та келім для духовних потреб).
Ми бачимо, що люди труждаються цілий день, хто на роботі, хто в торгівлі, і весь день людина очікує, коли прийде час і зможе вона повернутися додому, гарно повечеряти й тішитися зі своїми домочадцями й дітьми.
Або ж той, хто їде в заморські країни, терпить страждання в трудах своїх і жадає, щоб прийшов уже час, коли зможе повернутися додому. І якщо бачить, що час наближається до повернення додому, тоді радість починає рватися назовні з його серця, і те прагнення, - прийти до цілі, - що існує в ньому весь час, збільшує саму ціль.
Тобто сам відчуває, що варто докласти всіх сил тільки аби лиш змогти дістатися до свого дому й втішатися. Бо інакше, тобто, якщо не трудився, не було б чим втішатися, бо дім його був би порожнім, без усього, і не було б йому радості.
Виходить, що є тут дві речі:
а) трапеза, добра й гарна, а той, хто повертається з дальніх країн, - привозить багато грошей;
б) прагнення прийти до цілі.
І можемо сказати, що коли було б можливо зважити насолоду на терезах, тоді можна сказати, що насолода від вечері, або насолода того, хто привіз багато грошей з-за кордону, важить одне кіло, а прагнення, коли жадає весь день прийти додому й повечеряти, - може збільшити насолоду настільки, що насолода важитиме сто кілограмів.
Також і в того, хто прагне повернутися додому з грошима, які здобув за кордоном, - прагнення збільшує насолоду безмежно й безмірно, а насолода збільшується лише згідно з мірою прагнення.
А міра прагнення збільшується відповідно до міри зусиль, тобто той, хто працює важко й гарує так, що відчуває страждання, тоді самі ці муки дарують йому міру прагнення звільнитися від страждань і дістатися до бажаного місця. І всі життєві сили, що є в нього коли відчуває страждання, вони лиш тільки з майбутнього. Тобто він відчуває, що ось-ось, наближається час, коли він зможе повернутися додому.
Виходить, згідно з цим, якщо має людина добру трапезу, або багато грошей, і не докладала зусиль ради них, тоді вона може відчути смак насолоди тільки в мірі першого пункту з наведених вище, тобто в мірі одного кілограма. А той, у кому з’єдналися й зусилля, і прагнення, той отримує насолоду в міру другого пункту, тобто зможе збільшити насолоду в сто й в тисячу разів.
І годі й запитувати, що є істиною. Тобто, якщо є насолода від трапези, а також від грошей, то яка різниця, якщо є ще й прагнення, коли трапеза й гроші це те, що є суттю справи, і як може бути, що зусилля і прагнення додадуть ще насолоди до цього.
Проте, як зазначено вище, і в придбань матеріальних і в придбань духовних є одна природа. Бо кожна насолода, чи то матеріальна, чи духовна, зветься світлом. А щодо світел існує правило, що ми їх не осягаємо. Тобто, неможливо встановити його, світла, кінцеву форму інакше як саме за допомоги келім. Тобто, ми визначаємо форму світел згідно з властивістю келім. А поняттям келім, як відомо, називається прагнення до чогось. Виходить, що келім збільшують світло. Тобто не світло повинно бути більшим, а келім мають бути більшими. І тільки якщо є в людини багато келім, тобто велике прагнення, тоді відчуває у світлі більшу насолоду.
Тому, навіть в матеріальному, не трапеза й гроші визначають міру насолоди, а зусилля та прагнення встановлюють міру величини насолоди.
І через це зрозуміємо феномен радості. Бо ведеться так, що той, хто починає роботу на Творця, посилають йому сторонні думки посередині вивчення Тори чи молитви. І це приносить людині страждання. А страждання, вони існують тільки в тій мірі, якою бажає звільнитися від них і усунути їх.
А як усувають ці думки? Це робиться тільки радістю. Тобто, щоб була в людини впевненість, що врешті-решт вона прийде до бажаної мети, якою є принести задоволення Створювачу своєму, і бути служителем Царя.
І потрібно уявляти собі, тобто змальовувати, як це добре і як приємно перебувати в «тіні Царя» і споглядати приємність Творця, і відвідувати Його палац. І як написано, Творець тішиться праведниками, і напевно також і я прийду до цього рівня.
Тоді людина дивиться на сторонні думки, які спричинили їй цю втрату, що [через них] вона не може бути серед синів Царського палацу. І має вона тоді можливість зважити відмінність між «дати добру платню праведникам» і «стягнути з грішників», тобто міру світла і темряви.
Виходить, що наскільки людина відчуває страждання від сторонніх думок, настільки є в неї радість тоді, коли є в неї добрі думки. А якщо приходить час, коли немає в неї ніяких сторонніх думок, тоді вона радіє. А коли відчуває нікчемність, людина повинна отримувати життєву силу та радість від майбутнього, тобто що, кінець-кінцем, Творець змилосердиться над нею й наблизить її до себе.
Отже, виходить, що завдяки цим чужим думкам людина збільшує «трапезу», тобто той час, коли є в неї добрі думки. І може піднести хвалу й подяку Творцеві за те, що наблизив її нині до Себе.
Виходить, що головне в сторонніх думках, щоб вони принесли їй радість. Тобто, щоб людина прагнула – коли прийде час, що я зможу служити Цареві без усяких недоліків. І через це й піднімаються сторонні думки, і написано в книжках, що людина повинна виправляти сторонні думки, якщо з’являються їй посеред духовної роботи.
І Творець допоможе нам, щоб удостоїлися ми служити Йому в радості й з добрим серцем.
Твій друг