Що таке в духовній роботі «війна за дозволом» - 1

Стаття 30, 1987 рік

(переклад з івриту)

Ось Раші тлумачить вислів: «Коли вийдеш на війну проти ворогів своїх» - про війну за дозволом писання говорить. А потім написано: «І віддасть їх Творець, Всесильний твій, у руки твої, і ти візьмеш їх у полон. І побачиш серед полонених жінку, гарну видом, і зажадаєш її, і візьмеш її собі за дружину. І хай поголить вона свою голову і відпустить нігті свої».
І слід зрозуміти все це - чому це хоче нас навчити на шляху духовної роботи. Оскільки Тора, вона вічна, то слід зрозуміти наведене вище:

а) що означає війна за дозволом;

б) що каже нам тим, що говорить: «І віддасть їх Творець, Всесильний твій, у руки твої»; адже ясно, що кожен із Ісраеля вірить, що в усіх війнах можна перемогти тільки з допомогою Творця;

в) що називається в духовній роботі «жінка, гарна видом»;

г) що означають її виправлення, на що це вказує нам у духовній роботі: «І поголить вона свою голову і відпустить нігті свої».

І для того, щоб зрозуміти все згадане вище в термінах духовної роботи, потрібно спочатку знати, що таке ця робота. Тобто яке явище називається «духовною роботою», коли йдемо дорогою Творця і яку винагороду ми сподіваємося дістати за цю роботу. Як відомо, ніхто не здатен працювати без оплати, бо, оскільки наш Корінь перебуває в стані покою, ми не спроможні докласти зусиль інакше, як тільки за винагороду, що є насолодою, яку досягаємо після зусиль.

Адже без насолоди неможливо жити, і це також тому, що наш Корінь є джерелом насолоди.  Отже, це спричинює те, що ми потребуємо насолоди. І ще є причина того, що ми не можемо жити без насолоди:   це   те, що Творець створив створіння, тому що бажанням Його є дати благо Своїм створінням. І, само собою, втілено в створіння бажання і прагнення отримувати задоволення й насолоду.
І через це, оскільки в нашому Корені немає  такого явища, як зусилля, то якщо нам потрібно зробити щось, чого немає в нашому Корені,  нам важко це робити. І все ж ми виконуємо роботу, бо без насолоди неможливо жити. Тому ми поступаємося спокоєм і докладаємо зусиль, щоб досягти задоволення й насолоди.

Отже, що таке зусилля? Це річ, у якій немає задоволення й насолоди. Якщо так, тобто якщо в цьому немає насолоди, то чому ми це робимо? Відповідь така: завдяки роботі ми отримаємо винагороду, а винагорода називається «задоволення і насолода». Ми бачимо, що так ведеться в матеріальному світі. Але в духовному – що таке робота, коли ми не маємо задоволення від того, що називається «робота»? І що таке в духовному «винагорода», від якої ми можемо отримати задоволення й насолоду?

Відомо, що у світлах є дві категорії: 

1) Світло, що називається «метою творіння». Це те, що людина має отримати - благо й насолоду,  які Творець бажав дати створінням. З цієї причини  Він створив у створіннях бажання і прагнення отримувати задоволення.
Але щоб проявити досконалість Своїх дій, Він утворив скорочення й приховання і цим буде виправлено «хліб сорому» (феномен сорому) при отриманні насолод, - через відмінність властивостей, яка існує між  Тим, Хто віддає, і отримувачем.
2) Світло виправлення створіння. І як зазначено вище, виправлення полягає в тому, що нижній отримає світла заради віддачі, і цим утвориться тотожність властивостей, що зветься «злиттям з Творцем», і тоді скасується категорія сорому.

Виходить, що це світло зветься «світло хасадим», тому що створіння бажає зробити «хесед» (милість) Творцеві, тобто віддавати Творцю. І зовсім інше - це світло мети творіння, зване «світло хохма», або ж «світло життя», що є світлом, яким Творець хоче дати благо Своїм створінням.

І зі сказаного виходить, що оскільки вийшов закон, що заборонено користуватися клі, що зветься «бажанням отримувати для себе», то хоча Творець і створив це бажання у створінь, але непрямим способом дається створінням відчуття сорому. І для виправлення цього людина  повинна скасувати це клі, що дісталося їй від природи, і це й називається «роботою», тому що воно проти природи. Бо природним є те, що ми повинні отримувати задоволення і не поступатися задоволенням. Адже коли людина не отримує задоволення, це є зусиллям - тому що проти природи. А чому вона виконує цю роботу? - тому що бажає злиття, званого «тотожністю властивостей».

Однак цією роботою, коли людина відмовляється від насолоди і не отримує її, - цим вона ще не прийшла до тотожності (з Творцем). Тобто тим, що не бажають отримувати ніяку втіху, не можна сказати, що вони піднялися на рівень тотожності властивостей. І це тому, що як Творець є Тим, Хто віддає, так само, якщо людина бажає прийти до рівня тотожності властивостей, вона також повинна бути «тим, хто віддає». Тобто, прийти до бажання, щоб захотіти віддавати іншим так, як і Творець, бо Він – віддає.

І також потрібно сказати, що разом з тим, що людина вже діє в любові до ближнього, коли займається віддачею,  вона ще не приходить до тотожності властивостей, якщо не має поки що задоволення, коли виконує дії віддачі, не отримуючи за це нічого. І це з тієї причини, що існує у Творця задоволення від того, що Він дає створінням, як сказано. Бо бажанням Його є дати благо Своїм створінням, як сказали мудреці: «Сказав рабі Єгуда: «Не було більшої радості перед Творцем, ніж той день, коли створений був світ».

І тому, якщо людина займається віддачею і не має задоволення, певно що не має радості. Бо радість є лише наслідком задоволення, яке має людина від чогось, що приносить їй радість. Тому, якщо людина старається займатися віддачею, але не має задоволення від того, що займається віддачею, отже, поки що бракує їй тотожності властивостей, адже Творець, коли Він віддає, має насолоду. Тоді як у людини немає насолоди, і з цього випливає, що коли вона бажає удостоїтися злиття, потрібно, щоб існували щодо неї три умови:

а) щоб не користуватися бажанням отримувати для себе;

б) щоб займалася вона діями віддачі;

в) щоб відчувала вона задоволення, коли віддає.

Проте, слід зрозуміти, як людина може втішатися від того, що все віддає Творцеві під примусом. Можна сказати, що тіло не згодне, щоб працювати тільки на Творця, тобто щоб в усьому, що людина робить, вона мала б робити перед цим розрахунок, чи буде Творець насолоджуватися тією дією, яку вона зараз збирається зробити, адже це проти природи. І також можна зрозуміти, що вона робить це з примусу, коли виснажує себе, змушуючи себе зробити те, від чого Творець матиме втіху.
Але від того, що роблять через примус, немає задоволення. Скажімо, наприклад, людина йде в лікарню і там її оперують. То ясно, що вона робить це вимушено, хоч і в лікарню йде вона сама, і ніхто її не силує до цього. І також платить грубі гроші за лікаря-хірурга. Але це також називається примусом, тому що не має вона втіхи від цього. Лише через це, тобто тим, що вона робить собі операцію, хоч воно й є стражданнями і побоюванням небезпеки, все одно людина знає, що цим вона може врятувати своє життя. Проте ясно, що була б вона більше задоволена, якби була здорова і не потребувала б операції.
Виходить, попри те, що людина вдається до дії, коли від самої дії вона не має задоволення, все одно, тим, що вона знає, що врятує своє життя, від цієї думки має вона втіху, і йде на операцію. Тому маємо тут визначити, що коли людина робить щось, то хоч від самої дії не має задоволення, а навпаки, відчуває страждання, все одно, оскільки дивиться вона на винагороду, на те, що врятує при цьому своє життя, має вона силу робити те, що їй не до вподоби.
І також в матеріальному, коли людина працює і докладає зусиль, то хоч ця робота їй і не до серця, адже вона бажає спокою, все одно, коли дивиться вона на винагороду, має вона силу діяти з бажанням, і це не називається «вимушеною роботою». Адже вона не скаже: «Я відмовляюся від роботи, і хай дадуть мені оплату просто так». І з причини сорому вона згоджується на роботу, тільки за згаданої умови, щоб була їй винагорода. Тоді як хворий, коли входить у лікарню зробити собі операцію, він напевно був би більше задоволений, якби не потрібно було йому це робити. І в цьому ми бачимо, що слід розрізнити в роботі людини в матеріальному світі три види.

1) Робота, коли людина докладає зусиль аби отримати оплату, і тоді її робота їй не до вподоби. Тобто не каже вона: «Я відмовляюся від роботи, і хочу я тільки винагороди». І це тому, що людина соромиться їсти даровий хліб.

2) Людина працює для того, щоб отримати винагороду, але робота її їй не до душі. Тобто, вона була би більше задоволена, якби не потрібно було робити це, як зазначено вище в прикладі про того, хто увійшов у лікарню на операцію. Хоча й виконує людина цю роботу з бажанням, і немає нікого, хто б її примушував, але робить вона це через винагороду чи покарання. Тобто, вона врятує цим своє життя, або можна сказати, що не помре, інакше кажучи, що коли не зробить цього, дістане покарання смертю.

3) Коли людина виконує роботу задля ближнього. Тобто, вона не бажає ніякої винагороди, діє тільки тому, що це на благо ближньому. Як, наприклад, коли вона йде працювати в якесь місце, а платню за роботу вона віддасть на милостиню. І тут виникає питання, звідки людина бере «пальне» для цієї роботи, тобто працювати без ніякої винагороди. Сенс дуже простий: адже існує феномен пошани, а вона живе в середовищі, де шанують того, хто працює на благо ближнього - це й є причина, яка дає людині сили до роботи.

І як каже в статті «Мир»: «Однак, коли міра роботи віддачі ближньому базується лише на імені спільноти, то це хитка основа, бо хто і що примусить індивідуума примножити рухи, докладаючи зусиль в ім’я спільноти».

Тож працювати на благо спільноти задля пошани - не кожна людина здатна працювати заради пошани, бо це вже рівень другий, вище пристрасті. Як відомо, є чотири категорії в рівнях людини, які звуться «неживе, рослинне, тваринне, людське». І як говорить у «Вступі до книги Зоар» (п. 20), де написано так: «І виходить, що при першому виді, що є мірою необхідного для існування, і в другому виді - мірі насолод тваринного рівня, додаткових до міри простого існування, людина отримує і живиться від того, що нижче за неї, тобто від неживого, рослинного і тваринного. Але в третьому виді, яким є людські пристрасті, такі як влада та почесті, вона отримує і живиться від таких самих як вона за рівнем. А при четвертому виді живлення, яким є знання, людина отримує і живиться від рівня, вищого за людський, тобто від суті мудрості та розуму, які є духовними».

Отже, людина не здатна працювати без жодної винагороди. І навіть за винагороду пошаною не кожна людина здатна працювати, і такі вважаються вже рівнем більш високим, ніж простолюд. Але буває іноді, що людина може працювати на благо ближнього з причин заздрості. Тобто, і пошаною вона поступається, інакше кажучи, вона не здатна працювати і докладати зусиль, навіть при тому, що не працюючи на благо ближнього, вона не здобуде пошани. Але через заздрість, тим, що вона бачить, що людей, які працюють задля пошани, коли дивиться, як вшановують їх, а її – немає нікого, хто б і подивився в її бік, ці страждання, що іншому така честь, - це їй болить. І через ці страждання також реально, щоб людина працювала на благо ближнього.
Однак, коли починають діяти в духовному, тобто виконувати Тору та заповіді, ми стикаємося з багатьма заплутаними аспектами. Головною причиною цього є те, що в духовному існує така річ як віра. Тобто, коли людина повинна вірити у винагороду та покарання. А там, де потрібно вірити, тіло вже не згоджується. Оскільки бажання отримувати для себе втішається, коли розуміє й бачить, що справа є вартою. Тоді як, коли кажуть людині, щоб вона вірила, тут вже починається робота у «варто – не варто». І це відповідає правилу «сумнівне не звільняє від певного». Тобто, коли вона бачить перед собою зусилля, і ясно  розуміє, що повинна відмовитися від спокою, але винагорода  залишається під великим сумнівом.

Тому і ло лішма також вже важко працювати, оскільки людина повинна спочатку прийняти на себе віру вище знання і вірити у винагороду й покарання. А потім, коли прийме на себе віру в малхут небес у загальній формі, настає час подумати про деталі. Тобто, слід розрізняти між частковою вірою та повною вірою, як сказано у «Передмові до ТЕС» (п. 14): «Подібно до людини, яка вірить своєму товаришеві і позичає йому гроші. Можливо, що вона повірить йому на одну ліру… А може також, що повірить йому на всі свої статки, без жодної тіні страху. І цей останній вид віри вважається повною вірою. Однак в попередніх випадках визначається як не повна віра, а віра часткова, менша або більша».

І в цьому й є відмінність між роботою духовною і матеріальною, оскільки вся винагорода базується на основі віри. І оскільки основою світогляду Ісраеля є віра, тому з’являється в нас багато аспектів.

1) У людини є часткова віра, як зазначено вище, і, крім цього вона домішує до неї трохи знання, тобто винагорода – в знанні. І це може бути тоді, коли людина діє ло лішма, сподіваючись отримати або гроші, або пошану. Адже в гроші та пошану вона не повинна вірити - вона бачить, що може отримати ті гроші, або пошану, або ж не матиме сорому. Тобто вона практично й буквально отримує безслав’я. І це приводить її до того, щоб доклала вона роботу та зусилля. Або ж, коли їй дають пошану та гроші, це відбувається предметно і буквально, тому тут немає місця для  віри.

Виходить, що  й у ло лішма маємо розрізняти дві категорії.

Перша – те, що робота, яку людина виконує, вона їй не до душі, як сказано  вище про того, хто робить собі операцію. Тобто, той, хто діє через примус, - він виконує роботу, яка йому не до вподоби, оскільки він був би більше задоволений, якби не потрібно було робити це. І таке відбувається лише з тим, хто діє і виконує Тору та заповіді через страх покарання. Наприклад, якщо він був би робітником у релігійного господаря і той сказав йому: «Якщо  ти не виконуватимеш Тору та заповіді, я звільню тебе з роботи», - і робітник залишиться без заробітку. Отже, те, що він мусить виконувати Тору та заповіді, причина цьому - покарання. Тому він чекає того дня, коли буде в нього можливість звільнитися від виконання Тори та заповідей. 

Так само і той, хто виконує з причини сорому. Тобто: скажімо, він звик щоночі вивчати «денний аркуш» з Талмуду. І от, в плані заповіді вивчення Тори, він перебуває нині в стані, коли віра його послабшала і немає в нього бажання прийти на урок «денного аркуша». Але оскільки він соромиться перед товаришами, які зневажатимуть його і не шануватимуть, через це він таки приходить вивчати Тору. Отже, ця робота йому не до смаку, тобто він був би радий, якби не було цієї причини, через яку він змушений докладати зусиль.

Друга категорія – ло лішма, - це коли людина вчиться, аби отримати винагороду, або пошану, або гроші тощо. Ось ця робота їй до душі. Тобто, вона не каже, що «дай бог, аби не потрібно було б її виконувати. Цього людина не може сказати, адже ніхто не бажає втрачати прибутки. 

Однак, існує категорія, що зветься «лішма», тобто, коли людина робить щось з причини віри, а не тому, що люди зобов’язують її діяти. А причиною того, що вона виконує Тору та заповіді є віра у Творця. І це називається «діє в ім’я небес», а не задля створінь. І це є дуже важливим рівнем. А буває іноді, коли людина хоче бути впевненою, що не має вона й жодної думки, щоб працювати задля створінь. Тому вона робить усе приховано, і немає нікого у світі, хто знав би міру її старань і скільки сил вона вкладає в роботу Творця, а тільки сам Творець знає. 

Однак і цей стан, котрий увесь на благо небес, ще не називається «роботою в досконалості», через те, що досконалість роботи це тоді, коли приходить до злиття з Творцем, що зветься «тотожністю властивостей». Як сказали мудреці: «Як Він милосердний, так і ти милосердний». Тобто, людина повинна діяти не для отримання винагороди. А бажає вона скасувати своє володіння повністю. І  не хоче нічого, крім як щоб було у світі єдине володіння, тобто володіння Єдиного, щоб була у світі лиш тільки влада Творця, а щодо свого володіння людина хоче, щоб воно анулювалося.
І зі сказаного виходить, що війна зі злим началом, яке є в людині, відбувається у кількох видах.

1) Війна як заповідь - коли вона веде війну зі злим началом так, щоб панувати над ним і щоб воно не заважало їй виконувати заповіді, або війна за те, щоб мати сили подолати зле начало і не чинити прогріхів. Це називається «війна як заповідь», коли вся війна людини – у справі виконання Тори та заповідей.

2) Війна за дозволом (івр. «решут»), коли людина  веде війну зі злим началом за володіння (івр. також - «решут»). Тобто, зле начало твердить, що існує два володіння: а) Творця, б) людини. І доказ його в тому, що такою була мета творіння. Тобто - щоб отримувачі дістали б від Творця благо й насолоду. Виходить, що володіння створінь повинно залишатися. То чому ти хочеш, - каже воно, - скасувати володіння створінь? А людина твердить протилежне.

І в цій духовній роботі війни за володіння людина не має ніяких сил, щоб мати можливість захопити володіння тіла і перевести його у володіння Творця. І про це сказали: «Тому, хто приходить очиститися, допомагають». Бо скасування володіння, воно  йде проти природи, адже, як стверджує тіло: чи не створив Творець світ для того, щоб дати благо створінням? - тому і втілено в людину природу отримувати все в своє володіння.

І це те, що написано: «Коли вийдеш на війну проти ворогів своїх і віддасть їх Творець, Всесильний твій, в руки твої». І запитали ми: що ці слова хочуть нам сказати? Адже відомо вже, що всі війни, коли народ Ісраеля виходить оволодіти [землею], - вони тільки з допомогою Творця. І згідно зі сказаним, писання бажає навчити нас, щоб ми знали, що не в наших силах перемогти у війні за володіння. І ми повинні знати, що це знання рятує нас від зневіри.
Адже людина, після того, як доклала сил захопити це володіння, щоб увійшло воно у святість, і бачить що навпаки, вона стала, на її думку, ще гіршою, ніж була тоді, коли почала просуватися у війні за володіння. Тобто, коли займалася вона «війною за заповіддю», людина бачила, як вона просувається в духовній роботі, бо щодня вона бачила, як вона бере під свою руку заповіді й добрі справи. Тоді як у війні за дозволом, вона, на її думку, відступила. На це писання повідомляє нам, що саме тепер, коли прийшла до усвідомлення, що не в її силах перемогти в цій війні, то хай не тікає з поля бою, бо саме тепер час, коли людина може піднести молитву з глибини серця, адже вона бачить, що зі свого боку не здатна вона нічого вдіяти.

Виходить, що людина здобула завдяки цій роботі, яку докладала донині, потребу в порятунку з боку Творця. І оскільки має вона тепер клі, що зветься «потребою», то саме зараз той час, коли світло може прийти і одягнутися в це клі. І це те, що написано: «І віддасть його Творець Всесильний твій тобі в руки», бо тільки Творець в змозі дарувати тобі, щоби зміг ти перемогти в цій війні за володіння.

Виходить, що ця відомість настільки важлива, що людині важко повірити в це, і впадає вона у відчай. Тоді як, якщо вона вірить у це, тобто що саме тепер той час, коли Творець допоможе їй, то певно не втече з поля бою і піде тепер шляхом правди, і удостоїться захопити це володіння, забрати право на нього у кліпот і ввести його у святість.

І сказаним слід пояснити те, що сказали мудреці (в трактаті «Сангедрін», 97), кажучи так: «Троє приходять в стані неуважності: Машіах, знахідка і скорпіон». Де поняття неуважності означає, що людина, на її думку, приходить щоразу до зневіри і вже відволікалася від теми, тобто вже думала багато разів, що ця справа - забрати володіння від кліпот і передати святості, ця робота у війні за володіння - не для неї. Адже бачить вона, що не здатна на це.

А причина цього дуже проста. Бо вже вклала багато сил, але, на її думку, відступила назад, а не просунулася вперед. І щоразу людина зміцнюється «вище рівня знання», але нічого не допомагає їй. Тому сказали, що слід їй знати: хай не дивиться на те, що вона бачить, а нехай скаже, що поняттям «Машіах» називається те, що визволить її з вигнання, де мешкають між народами. Означає це, що те володіння, що підкорене сімдесяти народам, Машіах визволить і виведе все з-під влади кліпот, які звуться «сімдесятьма народами світу», і вони відповідають «семи мірам святості», званих «ХАҐАТ НЕГІМ», де кожна сфіра складається з десяти, отже, їх сімдесят. А проти них є сім кліпот, і кожна з них складається з десяти, отже їх «сімдесят народів». А категорія «Ісраель» перебуває під їхньою владою, і Машіах визволить нас. І все, що є в загальному, ми вивчаємо також і щодо особистості, кожен має удостоїтися особистого визволення.
І сказаним слід пояснити те, що сказано там, такими словами: «Прийде син Давида (Машіах) лише коли закінчиться останній гріш у кишені». І слід зрозуміти, що означає в духовній роботі «лише коли закінчиться останній гріш у кишені». Про гроші відомо, що це річ, якою купуємо добрі речі, потрібні людині. Отже, гроші називаються замінником зусиль. Тобто, людина докладає зусиль та роботи, і за це вона отримує гроші, а за них купляє собі те, що нагально для неї.

І згідно з цим слід пояснити, що людина все, що в її силах, вже зробила, і вже всіх зусиль, про які вона думала, що в її силах зробити, вже доклала, і не має вона ще чогось додати до своїх зусиль. Це зветься, що «син Давида прийде лише…», тобто визволення, коли визволяє володіння від кліпот і вводить його під владу святості, - це буде не раніше, ніж коли людина докладе всіх сил, що були в її розпорядженні, - і немає в неї більше снаги докладати зусиль. Це й називається, що немає в неї ані гроша. Тобто немає в неї більше нічого, за що придбати святість.

Тоді приходить час, коли з небес милосердяться над людиною і вводять її у святість, що і зветься «син Давидів», і мається на увазі визволення. І тоді здійсниться написане: «І віддасть їх Творець Всесильний твій в руки твої», бо приходить тоді допомога згори. І це те, що написано: «І ти візьмеш їх у полон». Бо людина вже захопила володіння тіла, яке було під владою сітри ахри, і людина - вона вже панує. 

А тепер з’ясуємо третє питання з тих, що ми запитували: «Що називається в духовній роботі “жінкою, гарною видом”?» Як написано: «І побачиш серед полонених жінку, гарну видом, і забажаєш її, і візьмеш її собі за дружину». Ось написано в трактаті «Авот» (розд. 6): «Рабі Меїр каже: кожен, хто займається Торою лішма, удостоюється багатьох речей, і розкривають йому таємниці Тори». Відомо, що Тора називається «жінкою». І написано в трактаті «Кідушін» (30:2) так: «Навчати його (сина) ремеслу». Звідки це в нас? Сказав Хізкія: «Бо сказано в писанні: «Побачиш життя з дружиною, яку любиш». Якщо насправді йдеться про жінку, то так само як зобов’язаний взяти синові дружину, так зобов’язаний і навчати його ремеслу. Якщо ж це Тора, то як зобов’язаний навчати його Торі, так само зобов’язаний навчати його ремеслу». Отже, тлумачать, що «жінка» - це Тора.
Ось, душі приходять від Малхут, яка є категорією «Рахель», що належить до категоріїї «відкритий світ». Це означає, що в ній розкрита хохма, і тому  вона зветься «гарною», як написано: «А Рахель була гарна видом і гарна лицем».

І мій пан, батько й учитель казав, що там, де написано «гарне», мається на увазі хохма (тут - мудрість), бо хохма називається «красою», як написано: «гарна очима», де «очі» означають хохму, як сказано «очі громади», якими є мудреці громади. Тобто, Тора називається «жінкою, гарною видом», і також душі, що походять від Малхут в плані «відкритого світу», називаються «жінкою, гарною  видом». 

І цим можемо пояснити «І побачиш серед полонених жінку, гарну видом». Це означає, що після того, як «і віддасть його Творець Всесильний твій у руки твої», тобто те володіння, яке було в руках кліпот. І тоді, коли ти займатимешся Торою, все буде лішма, і само собою, ти удостоїшся таємниць Тори. Тобто, Тора є категорією «душа Ісраеля», як написано в Зоар: «Тора і Творець і Ісраель є одне». І побачиш ти серед полонених душу Тори, і зажадаєш її, тобто тоді починається робота екранів.

Тоді людина починає працювати з бажанням отримати духовне. Адже відомо, що на кожному рівні, вищому за попередній, потрібно почати роботу заново, щоб прийняти його (рівень) заради віддачі. Бо навіть коли вже удостоїлася людина навчатися лішма, але коли дістає рівень ще вищий ніж той, що був у неї, тоді потрібні нові виправлення, для того, щоб прийняти його не через жадання, що зветься «бажанням отримувати», а потрібно робити виправлення, що звуться мовою кабали «екрани». Як ми вчимо, існують п’ять категорій екрану, як написано у «Вступі в науку кабала (Птіха)» (п. 17): «І про виправлення ці сказала Тора: «І поголить вона голову свою, і відпустить нігті свої».

А тепер з’ясуємо четверте питання, у якому ми запитували, - що таке «і  поголить вона голову свою, і відпустить нігті свої» у поняттях духовної роботи. Відомо, що «волосся» називаються «судами», як написано в Зоар: «Сказав рабі Єгуда: «Жіноче волосся, що розкривається, призводить до розкриття іншого «волосся», тобто сил сітри ахри, які тримаються за волосся, і завдають їй шкоди. Через це повинна жінка, щоб навіть стельові балки її дому не побачили жодної волосини на її голові - тим більше зовні. Іди й дивись, скільки шкоди завдає волосся жінки, завдає вгорі, завдає внизу».

А чому волосся завдає шкоди вгорі й унизу? Слід зрозуміти, що означає «волосся» в духовному. Ми вивчали, що «спочатку Він створив світ властивістю суду. Побачив, що світ не зможе існувати, встав і поєднав з нею властивість милосердя». Відомо, що «суд» - так називаються келім отримання, оскільки щодо них був присуд, що заборонено користуватися ними, якщо неможливо додати до них намір заради віддачі. Але це дуже важко - це як перейти з одного краю до іншого, тобто від бажання отримувати для себе, до - робити все заради віддачі. Тому і «поєднав з нею властивість милосердя», яка є властивістю біни, і це властивість віддачі. І завдяки цьому буде можливість чудодійною силою Тори та заповідей перетворити її на «заради віддачі».

Як написано у «Вступі в науку кабала (Птіха)» (п. 58), де пише так: «І побачив, що світ не зможе існувати», тобто за таких умов не було жодної можливості в людини бути створеною з цієї четвертої стадії, щоб змогла залучити собі дії віддачі, щоб завдяки їй існував би світ в стані бажаної виправленості. Тому вивів уперед властивість милосердя і поєднав її з властивістю суду. І цим поєднанням також і четверта стадія, що є категорією суду, включила в себе іскри віддачі. І цим зроблена була підготовка для тіла людини, що походить від четвертої стадії, щоб змогло виконувати добрі дії заради надання задоволення Створювачу своєму, і цим існуватиме світ у необхідному виправленні, починаючи зі створення світу».

І зі сказаного зрозуміємо поняття «волосся», бо волосся є келім отримання, що походять від властивості суду і належать до тих світів, які ще до виправлення, де вони ще не називалися «волоссям». Але там ці келім отримували світла, і це призвело до розбиття келім. Тому було   зроблено виправлення, щоб не користуватися більше цими келім. І через це, коли прийшли ці світла з цими келім у світ виправлення, світла видалилися, а самі келім дістали там назву «сеарот» (волосся) від слова «сеара» (буря), тому що цим келім бракує світел, які були в них.
Як сказано в ТЕС (част. 1), такими словами: «І називаються волоссям від слів писання: «Той, хто в бурі уражає мене». І називаються так волосся «сеарот» (як «бурі»), через силу судів, що існують в них, оскільки походять від малхут першого скорочення». Тобто, малхут першого скорочення називається «властивістю суду», щоб не користуватися нею у світі виправлення.
І цим слід пояснити те, що написано на тему виправлень «жінки, гарної видом», - «і поголить вона голову свою». Тобто, не користуватися келім отримання, що зветься «властивістю суду». І тоді світло світитиме у великому стані, що зветься «і поголить голову свою», тобто волосся, які є келім, що походять від властивості суду. А користуватися слід келім, виправленими властивістю милосердя, що є більш низьким рівнем. Тоді людині буде легше спрямовувати намір на «заради віддачі» щодо таємниць Тори, що звуться «душею». Тоді як, якщо прийме її такою, як вона є, виходить, що отримає насолоду від світла душі з причини «і зажадаєш її», а не через бажання віддачі. Бо не буде в людини сили утворити намір щодо келім властивості суду і отримати світло заради віддачі. І це як сказали мудреці: «Побачив Творець, що світ не зможе існувати, встав і поєднав з нею властивість милосердя».

І в той же спосіб можна пояснити друге виправлення - те, що написано: «І відпустить (букв. «і зробить») нігті свої». І переклад Ункелоса тлумачить: «І зробить нігті свої» - означає, що збільшить нігті свої. А Йонатан бен Узіель перекладає «і зміцнить нігті свої», і пояснює там, що це відрощування нігтів. А означає це в справах духовної роботи, що велич свою вона візьме від своїх «нігтів», а не від плоті пальців. 

А щоб зрозуміти поняття «пальців», потрібно знати те, що написано в Зоар (гл. «Берешіт», і в коментарі «Сулам» стаття «Світила світла і світила вогню»), де каже так: «Пальці людини є найбільш прихованими з духовних ступенів і вищих таємниць, і є в них «панім» і «ахораїм» (лицьова і зворотна частини). І цим зрозумій слова мудреців, які сказали (трактат «Тааніт», 31): «Влаштує Творець в майбутньому танець для праведників, і Він сидить між ними в Ґан Едені, і кожен з них вказує пальцем своїм, - ось, це Всесильний наш», - бо пальці є таємницею мохін де-хохма. А мохін де-хохма є суттю бачення і світла очей, як відомо, і тому сказали «вказує пальцем своїм». Ахораїм пальців - в зовнішній їхній частині. І вони вказують на нігті пальців. І через це є дозвіл людині дивитися на нігті на виході суботи, адже світять тоді тією свічкою й засвічують її від того вогню, щоб панувати в будні дні. І це зміст написаного: «І бачив ти ахораїм Мої, а панім не побачать», тобто щоб не дивилася людина на внутрішню суть пальців в час, коли благословляє на виході суботи «творить світила вогняні», оскільки вони визначаються, як внутрішні «панім», про які сказано «а панім Мої не побачать».

Виходить, відповідно, що поняття «нігтів» в духовній роботі вказує на те, що світло, що зветься «світила вогняні» можна отримати в плані «бачення», що зветься хохмою, тільки лиш в категорії «ахораїм», що зветься «нігті» і є станом «катнут» (малий стан), а не «панім», що є «ґадлут» (великий стан). А заборона полягає в тому, що коли ступінь високий, в якому є більше світло, тоді і прагнення набагато більше, і міра насолоди набагато більша, і важко перебороти.

І це те, що написано «і зажадаєш її». Тому душа, яку досягає людина після того, як захоплює володіння тіла, званого «себелюбством», - всі бажання її - тільки лиш надавати задоволення Створювачу своєму. І все одно існує відмінність рівнів при отриманні вищого блага, щоб мала людина можливість робити все заради віддачі. Як відомо, існують загалом чотири рівні:
а) отримує заради отримання - і так зветься те, що людина народжується з боку природи і не може зрозуміти, як можна зробити щось без користі для себе;

б) віддає, але за умови, що отримає винагороду - і це називається «ло лішма»;

в) віддає заради віддачі - і це називається «лішма»;

г) коли людина вже може отримувати насолоду, і намір її буде – заради віддачі.

Отже, після завоювань у війні за дозволом - і це зветься третім рівнем, що є категорією «лішма», - це як сказав рабі Меїр: «Той, хто вивчає Тору лішма, удостоюється багатьох речей і розкривають йому таємниці Тори». І тоді людина має прийти до четвертого рівня, коли отримує насолоду світла душі, яка називається «жінка, гарна видом, і зажадав ти її». Тоді таємниці Тори облачаються в келім отримання, а лішма — це в келім віддачі, оскільки це світло облачається в келім отримання насолод, а не в келім віддачі, які є такими келім, що віддають, а не такими, що отримують. Тоді починається порядок виправлень, завдяки яким є в людини можливість отримувати заради віддачі. 

І це те, що написано «і побачиш серед полонених», де поняття «бачення» означає розкриття світла душі. І на це з’являється вказівка: «зробить» нігті свої, і як пояснює «Тарґум» (класичний переклад), «зробить великими нігті свої». Пояснення цьому, як було сказано раніше, таке: її великий стан, «ґадлут», буде в плані «ахораїм», що зветься «катнут», і це є категорія «нігтів», як згадано раніше в словах Зоар.

З цього ми розуміємо те, що сказали мудреці (в трактаті «Брахот», 63): «Слова Тори існують тільки в тому, хто вмертвляє себе заради неї». І питання таке: якщо він вмертвляє себе за неї, тоді хто той, хто виконує Тору та заповіді? Адже написано, що «мертвим – вільно». І сказали наші вчителі: «Коли людина помирає, робиться вільною від заповідей». І слід пояснити: «вмертвляє себе за неї», означає, що людина повинна скасувати своє володіння, про яке каже, що це для себе, - це своє володіння вона повинна анулювати і перевести його у володіння Творця. Тобто сказати, що немає ніякого «володіння» в світі, а все належить Творцеві, що й називається «скасуванням володіння».

І тоді це час, коли Тора існує в людині. Тобто, все, що Тора обіцяє їй, якщо вона виконуватиме Тору, - що всі ці речі реалізуються в людині не інакше, як тільки якщо вона зможе отримувати заради віддачі. І це не може бути інакше, як тільки якщо людина анулює своє володіння, зване «себелюбством». І робиться вона тоді «рабом Творця», тобто категорією «те, що придбав раб, - придбав його господар». А це означає, що  у раба немає свого володіння, щоб мати можливість внести туди благо й насолоду, які Тора пообіцяла. Все, що людина отримує, вона вносить у володіння Творця. І немає у людини іншого володіння у світі. І це зветься «Тора існує тільки в тому, хто вмертвляє себе за неї».

Тоді як «думка господарів протилежна думці Тори». І все, що людина бачить, що варто отримати, все вона  бажає, щоб було записано на її ім’я, тобто в її володіння, і що вона – господар усіх цих речей. Тобто, бажає забрати їх з володіння Творця і ввести у власне володіння. І цим зрозуміємо, що таке «війна за дозволом», або ж «війна за володіння».