Стаття 9, 1990 рік
(переклад з івриту)
Зоар (глава «Вайєра»), говорить так: «І ось, драбина поставлена на землю». Що таке драбина, - це ступінь, від якого залежить вся решта щаблів, тобто нуква, яка є ворітьми для всіх щаблів. І написано так: «І ось, ангели Всесильного сходять і спускаються по ній». І вони, це призначенці над усіма народами світу, що піднімаються і спускаються цією драбиною. І коли Ісраель грішать, опускається драбина, і ці призначенці піднімаються. А коли Ісраель поліпшують свої діяння, підноситься драбина, і всі призначенці спускаються вниз, і влада їхня скасовується. Все залежить від цієї драбини», кінець цитати.
І слід зрозуміти все сказане за методикою духовної роботи:
а) чому все залежить від драбини: якщо «Ісраель грішать, опускається драбина», а коли «Ісраель поліпшують свої діяння, підноситься драбина»?
б) що означають слова, що драбина піднімається чи опускається; чому це нас навчає щодо процесу духовної роботи?
Відомо, що людина повинна старатися прийти до рівня злиття з Творцем, зміст якого це тотожність властивостей. І в час, коли людина удостоюється злиття з Творцем, - написано в статті на закінчення Зоар, так: «…Велич людини, яка удостоїлася знову злитися з Ним, і це означає, що заслужила тотожності властивостей з Творцем. Заслужила тим, що силою Тори та заповідей перетворила бажання отримувати, що вкарбовано в неї, - адже саме воно і є тим, що відділяє людину від сутності Творця, - зробивши його бажанням віддавати. Тобто, буквально подібно до тієї частини тіла, що відділена була від тіла, - і повернулася, і поєдналася знову з тілом, і знову знає думки тіла в цілому, так, як знала їх перед тим, як була відділена від тіла.
Так і душа, після того, як здобула тотожність властивостей з Творцем, - ось, вона знову знає Його думки, як знала їх перед тим, як відділилася від Нього. І тоді реалізується щодо неї те, що написано: «Знай Всесильного батька свого». Бо тоді заслуговує повного знання, що є знанням Всесильного. І удостоюється всіх тайн Тори, бо думки Творця є таємницями Тори».
Людині бажано, щоб було реальним їй прийти до тотожності властивостей, адже це річ дуже важка, тому що протирічить природі, яку створив Творець. Як ми вивчали, для того, щоб створіння мали б утіху від добра й насолоди, які Він хоче дати їм, - а це й було причиною творення світу, через Його бажання дати благо Своїм створінням, - а без бажання і прагнення людина не може насолоджуватися. Тому головне в створінні, що створено «суще з нічного», це бажання отримувати для себе. І це протилежно властивостям Творця, бажання якого – давати благо Своїм створінням. Тому виправленням [цього протиріччя] були скорочення і приховання, коли людина мусить спочатку вірити в Творця, а потім можна вже говорити про те, щоб діяти на благо Творця, а не для особистої користі.
І в роботі віри є багато різних мір, як написано в «Передмові до ТЕС», 14, і прочитай там: «…тобто, існує часткова віра, і існує повна віра». Тому головне в роботі людини, - щоб мала вона змогу скасувати себе і прийняти тягар малхут небес, - залежить від того, наскільки вона цінує велич Творця, як написано в Зоар: «Бо головний трепіт має бути – через те, що Він великий і всевладний, це означає, що людина повинна виконувати Тору та заповіді для того, щоб служити великому Царю. Тому головне в роботі людини це діяти виключно щоб удостоїтися повної віри, і лише тоді, якщо знає людина, що є в неї великий Цар, тоді тіло скасовує себе перед Ним, і має вона величезну насолоду в тому, що служить великому Царю».
І цією роботою називається в Зоар те, що людина має працювати в духовному для того, щоб «підняти Шхіну з пороху». І як написано в «Сліхот»: «Згадаю Всесильного і жалкую про Нього, коли бачу я як кожне місто на своєму місці збудовано, а місто Всесильного принижене до найбільшої низькості», де «містом Всесильного» називається категорія малхут небес, яка для створінь є кінцевою ницістю. І само собою, коли вона принижена, як можна служити ницому царю. Але якщо цар є великим Царем, тоді є бажання, і в міру важливості та величі Царя таки є люди, які хочуть йому служити і поступаються особистою користю заради Царя.
І зі сказаного зрозуміємо, що основна робота людини в тому, як прийти до віри в те, що є в неї великий Цар. І це називалося б, що Шхіна у стані величі. Виходить, що робота людини – «підняти Шхіну з пороху». І тоді всі діяння людини можуть бути заради віддачі. А якщо людина не працює в Торі та заповідях для того, щоб підняти Шхіну з пороху, а важливість малхут небес дорівнює пороху, тоді є можливість у сітри ахри запанувати над властивістю «ісраель», і змусити людину служити «царю старому й дурному», а не Царю царів над царями.
Виходить, що основне в роботі людини те, що вона повинна приділити увагу наміру й цілі, - що вона бажає мати з того, що займається Торою та заповідями. На це приходить відповідь, що основне, що є в людини в роботі зі злим началом, яке походить від панування сітри ахри, - це нестача віри у велич Творця. Тому і зветься [робота] мовою Зоар «підняти Шхіну з пороху», як сказали мудреці: «Прийшов Хавакук і поставив усе на одну основу: праведник вірою своєю житиме» (трактат «Макот», 24).
А віра називається, мовою Зоар, категорією малхут. А малхут зветься «трепіт». І це як сказали мудреці: «Чого Творець, Всесильний твій, вимагає від тебе, крім як тремтіти перед Ним?» Іншими словами, людина повинна знати, що аби просуватися в роботі Творця, не бракує їй нічого, крім властивості трепоту, що зветься «віра». І це як сказали мудреці (в трактаті «Брахот», 6): «Кожна людина, в якої є трепіт перед небесами, слова її чутні».
Але в простому сенсі важко зрозуміти: адже багато праведників було в Ісраелі, то чому не привернув Творець їх до Себе, адже той, хто має трепіт перед небесами, слова його чутні. Однак, в плані духовної роботи слід пояснити, що йдеться про індивідуума як такого, коли він бачить, - все, що він говорить тілу своєму, воно не бажає слухатися його і хоч робить він усе, що в його силах, але не в змозі перебороти тіло. Тоді мудреці кажуть йому: все, що бракує тобі, щоб дійсно мати можливість опанувати тіло, це тільки одна річ, якою є трепіт перед небесами. І тільки тоді, коли буде в нього трепіт перед небесами, тоді слова його будуть почуті його тілом.
І сказаним слід пояснити слова Зоар, де виникає питання: що означає написане – «Що таке драбина, - це ступінь, від якого залежить вся решта щаблів, тобто нуква, яка є ворітьми для всіх ступенів». Відповідь така, що драбина, яка є нуквою, мається на увазі малхут небес, звана вірою, і зветься вона трепетом перед небесами. Тобто всі щаблі, щоб була можливість у людини удостоїтися їх, залежать тільки від драбини. Бо вона є ворітьми для всіх ступенів. Тобто все залежить лише від віри, яка є в людини. Іншими словами, існує різниця між тим, в кого є не більше ніж часткова віра, і повною вірою. Виходить: все залежить від драбини, - мається на увазі, від малхут небес, бо це – вся основа святості. І є входом до всіх ступенів.
І це те, що сказано про вислів «І ось, ангели Всесильного піднімаються і спускаються по ній», і вони - це призначенці над усіма народами світу, що піднімаються і спускаються цією драбиною. І коли Ісраель грішать, опускається драбина, і ці призначенці піднімаються». Це означає, - коли малхут, яка є святою Шхіною, принижується через гріхи, де «гріхи» - це коли діють тільки лиш для особистої користі, а не для блага Творця, - і тоді кожен в корені своєї душі спричинює відокремлення.
Тобто там, де мали б утворити єднання роботою в Торі та заповідях, вони приводять до відокремлення. Іншими словами, всі вони, тобто «призначенці над народами світу», все бажання яких – в бажанні отримувати для себе, - вони піднімаються у своїй важливості. Тому вони й володарюють. Адже той, хто важливіший, той і панує. Тому, коли Ісраель займаються віддачею, вони спричинюють збудження знизу, щоби святість розкрилася, тобто малхут, в тому сенсі, що бажає вона бути в єднанні з категорією «Святий, благословен Він» - вона підніметься. І тоді, само собою, у сітри ахри, яка є категорією егоїстичного отримання, падає її важливість.
І це називається «…і всі призначенці спускаються вниз, і влада їхня скасовується, і все залежить від цієї драбини». Означає це, що все залежить від величини віри, яка зветься драбиною. І це те, що каже: «І коли Ісраель грішать, опускається драбина», і це означає, що вони приводять до того, що Шхіна принижується, і називається це, що драбина опускається, «а сітра ахра і кліпот зростають у своїй важливості». Інакше кажучи, все, що належить до себелюбства, робиться важливішим, а все те, що належить до блага Творця, людина відчуває в цьому смак нікчемності і неприємні відчуття, і неможливо зробити будь-що, що стосується користі для Творця. І це називається, що «драбина опускається».
«А коли поліпшують свої діяння, піднімається драбина». Тобто, своїм збудженням знизу вони викликають підйом Шхіни з пороху. І всі призначенці спускаються вниз, а це означає, - всі думки і бажання, і діяння, що належать до сітри ахри, тобто все, що пов’язано з себелюбством, виглядає для людини як ницість, як щось огидне й зневажене, коли вона займеться тими речами, що належать до себелюбства.
І зі сказаного виходить, що драбина, вона як терези, де, якщо одна шалька піднімається, інша опускається. Тому, якщо є добрі діла, тобто коли займаються тим, щоб діяння піднімалися вгору до Творця, це називається, що драбина піднімається, тобто малхут небес для людини наразі на підйомі. І тоді інша шалька, яка належить до егоїстичного отримання, що є протилежним святості, спускається. Інакше кажучи, призначенці над народами світу спускаються. А це означає – падає їхня цінність, коли варто було б працювати для них. Це називається, що категорія «ісраель», що в людині, панує над ними, тобто над думками й бажаннями народів світу, які є категорією егоїстичного отримання.
І тоді людина, всі її турботи, - тільки про те, як надати задоволення Творцеві. І коли спадає їй на думку щось з егоїстичного отримання, відразу вона пануванням віри, яка є категорією драбини, скасовує це. Тому в усій роботі людини, яку вона виконує, повинна вона спрямовувати намір на те, щоб це дало їй віру, як вірити у велич Творця. А від цього вона прийде до мети, адже це є ворітьми, що ведуть до всіх ступенів, яких людина бажає удостоїтися.
І в Зоар, в «Ідра Зута», написано: «Якими є дії, які роблять нижні, так виглядає і внизу, - або на добро, або на зло». І так пише: «Очі Зеїр Анпіна є суттю управління винагородою і покаранням. Тож іноді воно розкривається, а іноді приховується. Бо коли нижні поліпшують свої діяння, - удостоюються осягнути Його управління (тобто те, що Його управління діє властивістю «добрий і добродійний»). І Він пильнує, не дрімає і не спить. А якщо погіршують свої діяння, вище управління приховується, і кажуть – «не бачитиме Творець і не розумітиме Всесильний Яакова», що визначається як сон, за сенсом «Всесильний їхній – спить Він». Бо коли погіршують свої діяння, виходить, що зміцнюють ліву лінію стосовно правої, і тоді «очі» ховаються від них, і кажуть, що «не побачить Творець». І тому не оберігають себе від них, тим, що не бояться грішити. І це те, що каже «Бо сплять і не сплять, адже для грішників вони сплять, а для праведників – не сплять».
Ми бачимо, що управління Творця, воно в стані спокою з боку Вишнього. Як написано («Ейха», 3): «З уст Вишнього не вийде зле і добре, а все залежить від діянь нижніх». І це те, що каже: «Як ті дії, що нижні роблять, так і виглядає внизу, або на добро, або на зло». І означає це, що «заповідь тягне за собою заповідь». Тобто якщо вони поліпшують свої діяння, інакше кажучи, якщо нижні чинять добрі справи, а це означає, що намір їхній – на благо Творцю, і це явно називається заповіддю, - то воно й веде за собою ще заповідь. Тобто відчувається, що Творець дає їм лише добро, що і зветься відкритим управлінням. Іншими словами, - бачать благо й насолоду, які отримують від Творця. Тоді всі стоять і прославляють Творця.
Але коли нижні погіршують свої діяння, і означає це, що кожен клопочеться аби робити тільки те, з чого виросте особиста користь для нього, тоді «прогріх тягне за собою прогріх». Тобто, говорять про вище управління, що воно не є «добрим і добродійним». І вони відчувають тільки лиш приховання обличчя Творця. І кажуть, боронь боже, що Творець, не чує молитву, - адже вони просили в Нього багато разів, і не отримали відповіді. Тому й говорять: «Не бачитиме Творець і не розумітиме Всесильний Яакова». І це тому, що той прогріх, якого припустилися раніше, тобто бажали все заради егоїстичного отримання, - це і є причиною «приховання обличчя».
І хоч людина й каже про себе, - я бачу, що вже склала багато молитов, щоб Творець дав нам бажання віддачі, тобто ми просимо у Творця, щоб дав нам бажання, щоб хотіли ми діяти заради віддачі. Отже, ми не просимо, щоб Творець допоміг нам, щоб змогли ми працювати задля власної користі, а ми просимо, щоб змогти працювати на благо Творця. То чому Він не відповідає на наші молитви? І якщо все так, як ми можемо сказати, що Він чує молитву кожних уст?
Проте, ми маємо вірити вище рівня знання, що Творець, Він чує молитву кожних уст. А на рівні знання, якщо людина бажає зрозуміти порядок процесу духовної роботи, то вона має сказати, що з небес повідомили їй, - що таке «в ім’я небес», а не заради власної користі. Тобто, дано їй згори відчути, що таке - не ради власної користі. І коли людина відчуває це, тобто що не потрібно залишати для себе нічого, тоді вона бачить, що не здатна на це. Бо весь той час, коли людина не знає, що це таке, - «не для особистої користі», - вона просить Творця, щоб допоміг їй, щоб мати можливість діяти на користь Творця, а не для свого блага.
Проте, коли людина дістає згори відчуття, що це означає, - робити все виключно для Творця, тоді вона не бажає, щоб Творець давав би їй цю силу, і з усіх сил вона протидіє цьому. Тому, коли людина починає просити у Творця, щоб дав їй силу подолати бажання отримувати, не має вона поки що сили протидії з боку тіла, оскільки ще не знає, що означає «все для Творця».
А отже, коли відповідають їй згори на її молитву, на те, про що вона молилася, виходить, що відповідають їй? - відповідь приходить згори, і показують їй, щоб знала, що вона просить, так, що немає тут обману, щоб могла вона потім сказати, що «я не знала, що я прошу». Тому людині слід знати, що Творець – Він чує молитву. А те, що вона бачить, що наразі вона є набагато гіршою ніж тоді, коли не молилася про силу перебороти бажання отримувати, - це і є відповіддю згори на її молитву.
Якщо так, не слід людині говорити, що не чують її молитву. А має вона сказати, що відповідь прийшла згори, і це не те, як вона, людина, розуміє, а те, як розуміють це вгорі, що саме їй на благо, щоб вона знала. Тобто, людина має знати, наскільки вона далека від віддачі, і як всі органи тіла протидіють цьому. І людина просить Творця те, до чого жодної властивості в своєму тілі не знайде, щоб та згодилася з тим проханням, що вона просить у Творця. І тоді людина бачить те нове, чого й не знала перш ніж почала просити у Творця, щоб дали їй силу перебороти тіло, щоб таким чином була в неї змога виконувати дії тільки лиш і виключно на користь Творця, а не для свого блага.
І нове усвідомлення, якого людина досягла, - це те, що вона бачить, що тіло не згодне скласти таку молитву, про анулювання бажання отримувати для себе. Якщо так, виникає питання, чому іноді людина таки бажає скасування бажання отримувати собі, адже багато разів людина відчуває, що коли вона просить у Творця дати їй келім віддачі, все її тіло протидіє, і те, що вона молиться, все це «з уст та назовні», тобто беззмістовна балаканина. І все ж бачить, що є часи, коли вона таки може молитися від усього серця. А сенс цього той, що це вже є відповіддю на молитву, тобто, що Творець дав їй силу молитися про це з усіх сил. Тому покладено на людину перебувати в надії, що Творець наблизить її.