І чим більше виснажували його

стаття 16, 1985

Ось написано: “І чим більше виснажуватимуть його, тим більше буде примножуватися і тим рвучкіше зростатиме, і гребували синами Ісраелєвими” (Шемот, 1). Сенс цього уривку виходить, що чим більше виснажуватимуть його, тобто в тій мірі, у якій виснажуватимуть його, точно в тій мірі буде примножуватися і рвучко зростатиме. Здається, неначе це є умовою, що розплодження й примноження в роботі є неможливими без того, щоб було передусім як основа - мучення.

І для того, щоб зрозуміти сказане вище, треба знати те, що є головним у нас, тобто яка вона, наша сутність. А як пояснено у “Передмовах”, вона - це виключно наше бажання отримувати. І, звісно, те, коли бажання отримувати наповнює свою потребу, наповнювання це не зветься роботою, бо роботою називається те, за що одержують оплату.

Це означає, що роботою називаються дії, від яких людина ладна відмовитись, а робить вона їх лише тому, що не має вибору, адже вона прагне отримати якусь платню. А платнею зветься річ, якої жадають. І все бажання й прагнення людини спрямовані до цієї речі. А справжнім потягом називається, коли ця річ торкається серця людини настільки, що каже вона: “Краща для мене смерть моя, ніж моє життя”, якщо не буде в неї можливості досягти її. Виходить, що коли немає в людини муки й болю від того, що бракує їй тієї речі, якої вона жадає, це не називається прагненням. І мірою страждань вимірюється міра її прагнення.

Згідно з цим виходить: якщо людина бажає отримати якесь наповнення, повинно бути в неї передусім відчуття його нестачі, бо немає світла без клі і не можна наповнитись чимось, якщо немає потреби. Наприклад, людина не може їсти без хотіння й насолоджуватись відпочинком без стомленості.

Тому якщо людина не терпить страждань від того, що “єгиптяни”, які в її тілі завдають їй болю, якщо вона бажає не слухатися їх, а йти шляхом, який не за їх бажанням... Адже корінь отримання, який є в людини, зветься “себелюбство”, і це - властивість “Єгипту”. При тому, що є багато народів, які загалом називаються “сімдесят народів”, і вони - протилежність святості. Це сім сфірот-категорій, кожна з яких складається з десяти, і це складає сімдесят народів. І в кожного з народів є його пристрасть, специфічна для нього як категорії.

А кліпа “Єгипет” - це загальна кліпа, куди впали іскри святості, і народ Ісраелю, який перебував у Єгипті, був зобов’язаний виправити їх. І якщо так, має бути насамперед біль і страждання через те, що вони не в змозі вийти з-під їхньої влади, як написано: “Стогнали сини Ісраелю від праці й голосили, і знявся лемент їхній від праці до Творця. Почув Творець їхній стогін…”

І маємо уточнити те, чому “від праці” написано двічі. Треба пояснити, що всі стогони були від праці, тобто вони не могли працювати заради Творця. І страждання їхні були саме від того, що роботу, яку вони виконували, не могли робити заради Творця через кліпу Єгипту. І тому написано двічі “від праці”:

1) що всі зітхання були не про щось, чого їм бракувало, [бо] тільки однієї речі їм не вистачало, а саме: не бажали жодних надмірностей та жодної оплати, проте був той їхній хісарон, коли відчували муки й біль від того, що нічого не могли зробити заради Творця. Це пояснюється іншими словами: що прагнули, аби було в них бажання дати задоволення Творцю, а не своїй користі - і не могли, і через це тужили. І це називається, що хотіли трохи опори в духовному;

2) друге “від праці” з’являється, аби роз’яснити: “І знявся лемент їхній до Творця”. Те, що Творець чув їхній стогін, було тому, що просили лише роботи, і щоб вказати на це, з’являється друге “від праці”. Виходить, що все те вигнання, яке вони відчули, було тільки від того, що були під владою кліпи Єгипту, і не могли зробити нічого, що було б лише заради віддачі.

Ось у Зоарі (Шмот, лист 108, і в [коментарі] “Сулам”, пункт 341), мовлено так: “Сказав рав Єгуда: “Прийди й дивись, що воно так, як сказав рабі Єшуа з Сахніну, що увесь той час, коли дана була їхньому [Єгипта] “вищому управителю” влада над “Ісраелєм”, не чути було криків Ісраелю. А як упав  їхній “вищий управитель”, написано: “І помер цар Єгипту”, то в ту ж мить “Стогнали сини Ісраелю від праці й голосили, і знявся лемент їхній від праці до Творця”. Але до того часу не діставали відповіді на крики свої”.

І згідно з цим маємо право сказати: якщо не прийшов час скинути “вищого управителя” Єгипту, немає місця вибору, щоб повернулися до Творця і щоб змогли вийти з вигнання. Бо (в пункті 340 в [коментарі] “Сулам”) [Бааль Сулам] говорить: “У ті численні дні”, бо були численні стосовно перебування Ісраелю в Єгипті, тобто, що прийшов кінець. І через те, що виповнилось до кінця їхнє вигнання, що написано? “І помер цар Єгипту”. Що це означає? Те, що скинутий “вищий управитель” Єгипту зі своєї величі, і впав зі своєї гордині. І тому говорить писання про нього: “І помер цар Єгипту”. Бо спуск уважається щодо нього як смерть. І коли впав цар Єгипту, який є їхнім “вищим управителем”, згадав Творець Ісраель і почув їхні молитви”.

І Зоар ставить це питання про вислів “У пригнобленні твоєму спіткають тебе всі ці речі” (Дварім, 4). Чи це означає, що до того, як здійсниться все сказане, неможливо прийти до досконалості. Виходить, що ти  даєш право сказати [що немає свободи вибору]? І пояснює, що все те, що вони повинні пройти, можуть пройти це мірою відчуття страждань, і це не визначається ні часом, ані кількістю страждань, а лише мірою почуття. (Вчи Зоар).

І це ми можемо зрозуміти на [такому] прикладі. Якщо людина повинна докласти кілограм зусиль, які є тисячею грамів страждань, тоді приходить за це оплата, як казали кабалісти: “В міру горя оплата”. Це означає, що ті зусилля, які людина має явити до того, як отримає оплату, вони [потрібні] через те, що немає світла без клі, бо немає наповнення без хісарону.

А зусилля, які людина докладає, - це підготовка для набуття хісарону, щоб була в неї потім можливість одержати в нього наповнення.

І, скажімо, тисяча грамів хісарону, а людина може дати їх частками, будуть визначеннями кількості та якості. Людина може докласти кожного дня десять хвилин зусиль, тобто горювати про те, що вона є віддаленою від Творця. І може горювати десять хвилин на тиждень про те, що вона віддалена від Творця, чи протягом десяти хвилин на місяць вона пам’ятає, що вона є віддаленою від Творця, і тоді вона сумує, і подібне.

І тим же чином у якості страждань, якщо людина сумує в час, коли вона пам’ятає, що віддалена від Творця. При тому, що боляче їй від цього, але ж не страшно. Є речі, від яких їй більш боляче, бо вона прагне їх.

Виходить, що і якість людина повинна враховувати. Тобто все, у чому є в неї вибір, [адже] хоча людина й має пройти увесь процес зусиль і страждань до кінця, вона приходить до категорії “І повернешся до Творця свого, і слухатимеш Його”.

Тому є вибір у людини: скоротити процес страждань за допомогою додавання часу, як сказано вище, і це зветься кількістю. А також додавати в якості, а це відчуття страждань від того, що вона є віддаленою від Творця.

Але ж треба знати, що є велика різниця між кількістю та якістю у способі здійснення. Бо щодо кількості часу людина може зробити собі розпорядок: стільки-то часу виділити собі навіть шляхом примусу. Тобто навіть якщо тіло не бажає сидіти той відтинок часу, який людина виділила собі, бо треба сидіти кілька хвилин або годин, сидіти й горювати про те, що вона віддалена від Творця. Якщо є в неї сильне бажання і вона не слабка характером, людина може сидіти й виконувати той порядок, який створила собі, тому що це категорія дії, а щодо дії, то це в силах людини - виконувати щось шляхом примусу.

Однак щодо категорії якості це дуже важко, бо людина не здатна присилувати себе, щоб відчувати інакше, ніж вона відчуває.

Згідно з цим виходить, якщо людина починає вдивлятися в міру відчуття свого, наскільки вона відчуває біль і страждання від того, що віддалилася від Творця, іноді вона доходить до стану байдужості. І тоді людина не знає, що робити, бо вона не може змінити своє відчуття, те, як вона відчуває. І тоді людина збентежена.

І від цього довшає тривалість "вигнання", бо важко нам дати належну кількість, а тим більше - якість. А в час, коли починає людина аналізувати міру якості хісарону, бачить, що немає в неї болю, а перебуває вона в стані втрати свідомості, коли не відчуває, що якщо людина віддалена від Творця, це називається, що нема в неї життя. Але не боляче їй від того, що немає в неї життя.

Тоді немає іншої ради, ніж молитися Творцю, щоб дав їй трохи життя, аби відчула, що вона є небезпечно хворою і потребує лікування душі.

А іноді людина опиняється в такому стані падіння, що навіть молитися про це немає в неї сили, у стані, коли все їй байдуже. І це називається, що дійшла до стану неживого, тобто що немає жодного руху.

І в цьому становищі тільки група може допомогти людині. А саме, якщо увійшла вона між товаришами і не чинить щодо них жодної “перевірки”, тобто не аналізує: чи й у них ті ж перешкоди та думки, і як вони долають їх. А просто бачить: саме тому, що немає в них такої дії, як самоаналіз, через це вони можуть займатися Торою і заповідями, то як я можу уподібнитися їм?

І тоді людина не може отримати ніякої допомоги від групи, бо немає в неї жодного контакту з ними тому, що вони занадто малі, аби бути її товаришами. І, само собою, вона не отримує від них ніякого впливу.

Зовсім інша справа, коли людина входить в товариство не випроставшись, наче вона розумна, а товариші дурні, а залишає вона свою пиху.

Між тим існує правило: “За бідним йде слідом бідність”. Тому недостатньо, що людина в стані падіння, і немає в неї відчуття браку духовного, приходять до неї тоді, також і погордливі думки, а саме, що вона розумніша за всю свою групу.

І повернемося до першого запитання, до того, що говорить Зоар: “І через те, що виповнилось до кінця їхнє вигнання”, що написано? “І помер цар Єгипту”, бо падіння вважається йому як смерть. І коли впав цар Єгипту, який є їхнім “вищим управителем”, згадав Творець Ісраель, і почув їхні молитви. Виходить, що є право сказати, що не допоможе жодна молитва до того, як прийде час. Якщо так, то не треба нічого робити, бо Творець не почує їхні молитви?

А зі сказаного вище зрозуміємо [ці] речі в їхньому простому сенсі: що це те ж питання, яке тлумачили кабалісти щодо вислову “Я, Творець, у свій час прискорю”. Заслужать - “прискорю”. Не заслужать - “у свій час”. Тобто коли прийде час, тоді прийде пробудження з боку Творця, за допомогою якого Ісраель повернуться до віри. Виходить, що вибір стосується [кількості] часу, як сказано в “Передмові до книги Зоар” (пункт 16).

Випливає з усього сказаного вище, що не треба людині дивитися на час визволення, про передуюче якому написано: “...що не прийнята їх молитва”. Мається на увазі термін кількості та якості страждань, бо є певний строк, у який довершуються страждання. Але можемо скоротити цей час. Мається на увазі, що всю кількість і якість, у яких проявлятимуться страждання, можна скоротити. У такій формі, що всі страждання відбуваються в недовгий термін, проте проявляться в ньому [цілковито] всі страждання, як сказано вище.