Стаття 34, 1988 рік
(переклад з івриту)
Ось, написано: «І назвав Всесильний світло днем, а темряву ніччю». І слід зрозуміти це стосовно духовної роботи: чого навчає нас те, що Він назвав світло днем, а темряву назвав ніччю? Що додає нам це знання? Тобто виходить, що те, що Творець дав назви світлу і темряві, було зроблено для певного виправлення. У такому разі, що ми розуміємо більше з того, що Він дав їм імена, і це додасть нам у духовній роботі - прийти до злиття з Творцем?
Далі в Писанні сказано: "І був вечір, і був ранок: день один". І це теж слід зрозуміти: після того, як Він сказав, що темрява називається ніччю, а світло називається днем, як же вони обидва разом стали одним днем, адже ніч – це не день, як же вони обидва разом є одним днем? Іншими словами, яким чином вони стали потім одним днем, наче немає різниці між днем і ніччю?
З приводу дня і ночі ми знаходимо, що Писання говорить («Теилім», 19): "День дню передає слово, ніч ночі відкриває знання". Аналогічно цьому ми бачимо, що написано («Пасхальна Аґада», гімн "Тоді безліч чудес"): "Наблизь день, що не день і не ніч. Вищий повідомив, що Тобі належить день, і Тобі – ніч. ...Освіти, як світлом денним, темряву нічну". У такому разі, нам необхідно зрозуміти, що таке день і що таке ніч, і що таке світло, і що таке темрява.
Для того, щоб зрозуміти все це, ми повинні повернутися до того, про що ми говорили вже кілька разів – про те, що ми завжди повинні пам'ятати, яка мета творіння і що таке виправлення створіння, щоб знала людина, що від неї вимагається, тобто якого стану людина повинна досягти, щоб могла сказати, що вона вже дійшла до “уділу та місця спокою”.
Відомо, що мета творіння – насолодити Його створіння, про що йшлося вище, як сказали наші мудреці: Творець сказав про мету творіння, що це подібно до царя, який має палац, сповнений усіляких благ, але не має гостей. Тому Він створив людину, щоб дати їй благо і насолоду.
Відповідно до цього виходить, що називається, що людина приходить до досконалості? Це саме після того, як людина приходить до стану, коли вона отримує від Творця благо і насолоду, і це називається, що вона прийшла до досконалості. Натомість, якщо вона ще не дійшла до стану, коли благо й насолода не припиняються для неї, вважається, що вона ще не дійшла до досконалості. А це - мета творіння.
А виправлення творіння таке, що оскільки в природі створіння, щоб гілка бажала уподібнитися своєму кореню, і оскільки Творець віддає, а створіння – отримує, тому немає тут тотожності властивостей. Тому ми бачимо, що навіть і в матеріальному між людиною та її ближнім діє те саме правило. Бо коли людина отримує будь-що від ближнього, вона соромиться, як сказали наші мудреці про вислів: "Коли підноситься (ке-рум) низькість синів людських", що коли людина має потребу в інших людях, обличчя її змінюється як "керум" (червоніє і блідніє). Тому відбулося виправлення, що означає, що у вищих світах відбулося скорочення, тож вище світло не входить в келім, які перебувають у властивості отримання заради себе.
І світло світить лише тим келім, які мають виправлення екрана, що піднімає відбите світло, що означає, що людина отримує від вищого з тієї причини, що вищий має насолоду, коли дає нижньому. Інакше кажучи, те, що в неї є велике прагнення отримати задоволення і насолоду, ще не є причиною, яка змушує її отримувати насолоду і задоволення. А причина в тому, що є насолода від того, що в неї є тотожність властивостей з вищим, яка зветься злиттям, і в усьому, що можна, людина намагається принаймні не розлучатися [з вищим] через відмінність властивостей. І тому вона не отримує. Адже хоча вона і прагне отримати благо і насолоду, водночас вона відчуває більшу насолоду від того, що буде злита з Творцем, але не отримуватиме.
І людина дивиться тут на дві речі:
1. Що вона не хоче бути відокремленою від Творця, тобто навіть коли вона думає, що поки що не удостоїлася злиття, у будь-якому разі вона принаймні не хоче бути відокремленою більше, ніж у нинішньому стані. Адже при будь-якому егоїстичному отриманні людина віддаляється від Творця, тому вона не хоче отримувати для себе.
2. Що вчинена нею дія, яка віддаляє її від отримання, приводить її до того, що вона зливається з Творцем, і хоча людина ще не відчуває цих властивостей, вона каже, що вірить мудрецям, які сказали, що це так. Тому вона покладається на них і остерігається отримувати для себе самої.
Тому людина намагається чинити дії, які дадуть їй цю силу, щоб у неї було бажання діяти в такий спосіб, щоб від цього виникла сила, що дає змогу побудувати намір, тобто надати кожній дії намір на віддачу. І тоді вона здатна отримувати благо і насолоду, оскільки зараз усі її дії заради небес.
І зі сказаного ми можемо зрозуміти, що таке світло і що таке темрява. Бо світлом називається, коли людині світить іти шляхами Творця. Адже "шляхи Творця" означає, що вона хоче діяти так само, як діє Творець, а спосіб дій Творця – віддавати. А коли в неї є світло і життя від того, що вона зараз займається роботою на віддачу, не дбаючи про власну користь, це називається світлом.
І це називається часом підйому. Інакше кажучи, людина піднялася на інший рівень, тобто замість того, щоб служити ницій, нічого не вартій людині, зараз вона служить Творцеві, а це називається підйомом на інший рівень, адже вона служить Цареві, замість того, що до цього служила простій людині.
І само собою зрозуміло, що протилежність світлу – це темрява, інакше кажучи, коли в неї немає смаку в роботі на віддачу, бо вона знову почала дбати тільки про власну користь. А в роботі на віддачу вона не знаходить жодного смаку, і в неї знову немає жодних устремлінь, і їй достатньо того, що вона досягне лише наповнення бажань, якого вимагає її тіло. І це зветься падінням, оскільки вона бажає служити своєму тілу, а не Творцеві. І це називається темрявою.
І слід знати, що "день" вказує на цілісну річ, яка складається зі світла і дня, темряви і ночі. Як сказано: "І був вечір, і був ранок - день один". І слід зрозуміти, як можна сказати, що вечір і ранок – це одне. Тобто ми не говоримо, що вечір і ранок разом називається однією ніччю, а разом вони називаються «день один». На що вказує нам у духовній роботі те, що саме разом вони називаються «день один»? Ніби не може бути досконалість дня без темряви!
А відповідь така, що коли людина вимовляє: "І назвав Всесильний світло днем, а темряву назвав ніччю", тобто, що людина вірить, що як світло, так і темряву їй дав Творець. А навіщо Він дав їй темряву? Що стосується світла, яке Він їй дав, ще можна повірити, тобто вона каже, що Творець бажає наблизити її. Як сказали мудреці: "Тому, хто прийшов очиститися, допомагають". Тому, щодо підйомів, які є в людини, вона може вірити, що вони приходять від Творця. Але щодо падінь, навіщо вони мені?
Тому, коли людина вірить і в те, що стосується темряви, як сказано: "І назвав Всесильний... а темряву назвав ніччю", тобто темрява – це властивість ночі, яка теж є частиною дня. Іншими словами, не може бути дня без ночі. І тоді темрява називається ніччю. Це вчить нас тому, що як не може бути дня без ночі, так само не може бути і світла без темряви. Адже темрява – це клі, а світло – наповнення цього клі згідно з правилом, що немає світла без клі. Тобто, не можна оцінити порятунок Творця без відчуття страждання і болю від станів, у яких перебуває людина. Бо, щодо відчуття людини у стосунках із ближнім, тією мірою, якою товариш допоміг їй у біді, в тій же мірі людина відчуває радість від допомоги, яку вона отримала від нього. Тобто це не одне й те саме, якщо товариш допоміг їй у надмірностях, без яких можна прожити, або він допоміг, врятувавши її від смерті.
А оскільки допомога, що приходить згори, належить до категорії світел святості, як каже книга Зоар: "Тому, хто прийшов очиститися, допомагають", і Зоар запитує: "Чим допомагають?" – "Святою душею" і якщо людина не вміє оцінити душу, яку вона одержала згори, бо думає, що це не так уже й важливо, то страждання, яких зазнає людина від станів падіння, дають їй відчуття, що дозволяє їй оцінити важливість допомоги згори, а інакше вона втратить її і все піде в кліпот. Згідно з цим виходить, що темрява допомагає людині, бо дає їй можливість знати, як цінувати важливість святості, щоб вона не пропала через відсутність цього знання.
І мовою мудреців це називається: "Хто називається дурнем? Той, хто втрачає те, що йому дають". Адже в нього немає розуму, щоб зрозуміти важливість наближення, те, що Творець наближає його. І ця темрява називається клі, що означає «місце», в якому у вищого блага буде можливість перебувати. І це, як сказано: "Хто зійде на гору Творця, і хто встоїть?". Тобто навіть коли людина сходить, але не вміє зберегти величину важливості наближення, сітра ахра забирає її у свою владу і світло, природно, повинно піти, тому вона не може встояти, але кожен, відповідно до свого рівня, мусить опуститися.
І в цьому є декілька виправлень:
1. Те, що кліпот не отримають те, що в неї є. Тож їм нема чого отримати від людини, адже вона вже не має святості, яку сітра ахра могла б взяти в неї.
2. Після того як людина прийшла до падіння і починає опам’ятовуватися і бачити, до якого стану вона дійшла, тобто після того, як вона доклала так багато зусиль, щоб удостоїтися бодай якоїсь святості, вона раптом бачить, що залишилася гола й злиденна, тобто що перебуває у стані ницості, що личить не людині, яка доклала зусиль та праці, щоб бути у властивості "ви називаєтесь людиною", а вона ще й гірша за просту людину, тобто бажання отримувати розвинулося в неї до такої міри, яка їй ніколи й не снилася. І страждання, горе, які вона відчуває від цього, приводять її до потреби цінувати той час, коли її трохи наближають згори. Тепер вона вміє берегтися й поважати цей стан і оберігає себе від усього, щоб не зіпсувати цей стан, і тепер вона знає, що слід боятися, щоб чужий не втрутився.
І зі сказаного виходить, що падіння – це явища, які звуться виправленнями, що сприяють подовженню часу в той час, коли людина удостоюється деякого наближення з боку Творця. І звідси слід пояснити те, що написано: "І назвав Всесильний світло днем, а темряву назвав ніччю", – це означає, як сказано вище, що коли людина говорить, що як світло, так і темрява походять від Всесильного, і це: "І назвав Всесильний", тоді з них обох, і зі світла, і з темряви, з них обох утворюється "день один". Тобто як неможливо, щоб цілий день був без вечора і ранку, так само і світло й темрява виконують одну функцію і обидва разом називаються днем.
І звідси слід зрозуміти те, що написано: "Благословенний Він, Всесильний наш, що створив нас Собі на славу". І слід зрозуміти, як ми говоримо: "Благословенний Він, Всесильний наш, що створив нас Собі на славу", – тоді як ми загрузли в егоїстичній любові і наше тіло було б більш задоволеним, якби ми могли сказати й віддати подяку за те, що Він створив нас нам на славу. Якщо так, немає сумніву, що ми не говоримо правду, благословляючи Його за те, що Він створив нас Собі на славу. А якщо так, це повна брехня.
І згідно з вищенаведеним, що ми віримо, що "тому, хто прийшов очиститися, допомагають", виходить, що Творець дає людині таку силу, щоб вона могла відчути важливість цього. Адже людина, коли вона відчуває, що служить Цареві, а це для неї прирівнюється до великого багатства, такого, що вона не має слів, щоб висловити його важливість, і каже вона, від величини насолоди, яку відчуває, та великого захоплення, каже: «Благословен Всесильний наш!», – за те, що дав нам відчути важливість того, що ми служимо Цареві і за те, що вивів нас із егоїстичної любові, в яку ми були занурені, і нам навіть не спадало на думку, що коли-небудь буде можливість вийти з неї. І раптом ми бачимо, що Він дав нам це відчуття, бо ми знаходимо смак у тому, що зможемо служити Царю. Тоді ми говоримо: "Благословенний Всесильний наш, що створив нас Собі на славу", тобто ми благословляємо Його за цей подарунок, який Він дав нам, бо це найважливіша річ у світі, яку не можна досягти власними силами, бо вона є подарунком Всесильного. Тому ми благословляємо Його за це. І це пояснення, чому ми говоримо: "Благословенний Всесильний наш, що створив нас Собі на славу".
Однак до того, як людина удостоїлася цього, тобто відчула смак у тому, що "Він створив нас Собі на славу", як може вона говорити так? Слід сказати, що це подібно до всіх благословень і подяк, які ми вимовляємо за майбутнє. Як сказали мудреці про те, що написано: "Тоді заспіває Моше", і книга Зоар запитує: не сказано "заспівав", тобто в теперішньому, а написано: "заспіває" – у майбутньому часі? І відповідь така, що праведники промовляють пісню на прийдешнє майбутнє, тобто вони вірять, що удостояться досконалості. Тому і до того, як вони досягли досконалості, вони промовляють пісню. Тому, ґрунтуючись на цьому, ми вже говоримо: "Благословенний Всесильний наш, що створив нас Собі на славу".
А в коментарі «Сулам» («Передмова книги Зоар», п. 140) [Бааль Сулам] пояснює те, що написано: "День дню передає слово, ніч ночі відкриває знання" таким чином: "Бо до кінця виправлення, тобто до того, як ми підготували наші келім одержання до того, щоб одержувати тільки для надання задоволення нашому Створювачу, а не заради себе, малхут називається древом (пізнання) добра і зла. Адже малхут – це управління світом згідно з діяннями людськими, а оскільки ми не здатні отримати все добро і насолоду з вищезгаданої причини, тому мусимо прийняти управління добром і злом від малхут і це управління готує нас до того, щоб ми врешті-решт виправили наші келім отримання на віддачу та удостоїлися насолоди і блага, які Він задумав для нас. І ось, управління добром і злом викликає в нас багато разів підйоми й падіння, як сказано вище… Тому кожен підйом вважається окремим днем, і аналогічно цьому, кожне падіння вважається окремою ніччю. І так сказали: "День дню передає слово…" Бо в кінці виправлення вони удостояться повернення через любов... І тоді побачимо навіч, що всі ті покарання, що були в дні падіння до такої міри, такі, що ми впадали в сумніви, дивуючись на першооснови, вони були тим, що очищувало нас і безпосередніми причинами всього щастя й блага... Адже якби не ті жахливі покарання, ми б ніколи не прийшли до цієї насолоди і блага і тоді виходить, що ці зловмисні злочини обертаються на істинні заслуги.
Як сказано: "День дню передає слово "... Адже всі ці ночі, тобто падіння, страждання й покарання, що переривали злиття з Творцем так, що виникло багато днів, які йдуть один за одним, тепер, після того як і ночі, і темрява між ними також стали заслугами й добрими справами – "і ніч як день засяє, а темрява, як світло" між ними знову немає розділень. І зі сказаного зрозуміємо те, що ми запитали: що повідомляється нам у написаному: "І назвав Всесильний світло днем, а темряву назвав ніччю"? Пояснення, як сказано вище і як написано в коментарі «Сулам»: як ми бачимо, що «один день» складається саме з поєднання дня й ночі, так само не може бути і світла без темряви. Тобто Творець дав нам темряву, щоб з її допомогою розкрилося світло, і це називається "і назвав Всесильний". Тобто Творець влаштував нам порядок роботи, щоб він був саме у такому вигляді, і хоча ми повинні вірити, що могло б бути інакше, адже Він всемогутній, чому ж Він влаштував нам саме такий порядок?
На це ми мусимо сказати, що в нас немає жодного осягнення Творця, щоб зрозуміти Його думки, а все, що ми вивчаємо – це тільки стосовно "з дій Твоїх пізнали ми Тебе", тобто тільки подивившись на дії Творця після того, як Він створив їх, ми починаємо говорити. Однак сказати, що Він міг би зробити інакше, на це сказали наші мудреці: "Не можна питати, що нагорі і що внизу...".
І зі сказаного пояснимо, що написано (в «Пасхальній Аґаді»): "Наблизь день, який не день і не ніч": йдеться про кінець виправлення, коли буде день, що не складатиметься з дня і ночі, а буде одним лише днем, і це станеться за допомогою того, що "Вищий повідомив, що Тобі належить день, і Тобі – ніч".
Бо в кінці виправлення стане відомо всім, що "Тобі належить день, і Тобі – ніч". Іншими словами, якщо бажання Його – дати благо Своїм створінням, а благо називається днем, то як можна сказати, що Творець дає темряву, адже це йде врозріз з Його метою? Але річ у тім, що немає сумніву, що і темрява, тобто ніч, належить до категорії «день». Хоча людина і відчуває перерви в злитті з Творцем, які називаються темрявою і ніччю.
Проте в кінці виправлення, коли є знання, що й темряву теж дав Він, це, без сумніву, теж є світлом. І доказ цьому той, що тоді зловмисні діяння стають як заслуги. У такому разі, тоді буде відомо, що "Тобі належить день, і Тобі – ніч", бо обидва вони належать Тобі, інакше кажучи, обидва вони є Ти, тобто Творець дав обох їх як «день».
Тоді як до закінчення роботи неможливо збагнути, що ті перерви, що є у людини в злитті з Творцем, послав їй саме Творець. Адже це проти мети творіння, і як сказано: "Освіти, як світлом денним, темряву нічну", тобто оскільки зловмисні діяння стають тоді, як заслуги, то, природно, все стає днем.
І зі сказаного зрозуміємо, що таке день і ніч у духовній роботі. Тобто що людина повинна пізнати, що хоч і має вона відчути, що таке темрява, інакше вона не зможе насолоджуватися світлом, бо будь-яку річ, смак якої людина хоче скуштувати, [щоб зрозуміти,] чи варто їй використовувати її, вона зобов'язана вивчати одне із другого, як сказано: "Як перевага світла із темряви". Подібно до того, як людина не може насолоджуватися спокоєм, якщо вона не знає, що таке втома.
Тому людина зобов'язана пройти процес підйомів і падінь, але не перейматися падіннями, а докладати зусиль, щоб не втекти з поля бою. Тому, хоча в процесі роботи вона має усвідомлювати, що це дві [різні] речі, однак в кінці роботи вона бачить, що світло і темрява подібні до двох ніг, які ведуть людину до мети.