Стаття 28, 1988 рік
(переклад з івриту)
У «Мідраш Раба, Рут» (розд. 2, 11) запитують так: «Один текст говорить: «Бо не облишить Творець народ Свій і уділ свій не покине», а інший текст говорить: «Бо не облишить Творець народ заради імені Свого великого». Сказав рабі Шмуель бар Нахмані: «Іноді Він діє заради народу і уділу Свого, а іноді Він діє заради імені Свого великого». Сказав рабі Ейбі: «Коли Ісраель достойні – заради народу і уділу Свого, коли Ісраель не достойні - заради імені Свого великого». А вчителі наші казали: «В землі Ісраеля – задля народу й уділу Свого, за межами землі – заради імені Свого великого, як сказано: «Заради Себе, заради Себе зроблю», кінець цитати.
І слід зрозуміти, що означає «ім’я Його велике», і що означає «народ і уділ Його», і також маємо зрозуміти, яка відмінність між «за межами землі», що вони відносять до «імені Його великого», і «землею Ісраеля», що стосується «народу й уділу Його».
Ось, дано нам вірити у вище управління Творця, у те, що Він керує світом властивістю «добрий і добродійний», бо це річ, в яку ми маємо вірити - у те, що мета творіння була спричинена Його бажанням дати благо Своїм створінням. І слід нам вірити, навіть коли відчуваємо страждання, з тих, які вище управління посилає нам відчути - все одно маємо вірити, що ті страждання, які ми отримуємо, це за те, що ми не виконуємо заповідей Творця, які Творець заповідав нам. Ці покарання не є помстою і злопам’ятством, як це ведеться у «плоті й крові», наче Він карає когось через те, що уразили Його честь, і не слухаються Його наказів, а включено все це у справу виправлення.
Означає це, що страждання, які людина терпить, вони за те, що не дотримувалася заповідей Творця. Адже дарування Тори та заповідей, воно на благо людини, і завдяки цьому вона дістане келім, придатні для отримання блага й насолоди, які Творець уготував для створінь. Тому, коли людина не виконує Тору та заповіді, виходить, що вона позбавлена цих келім, тому Творець і посилає їй страждання для того, щоб прийняла на себе Тору та заповіді. І це так, як сказав мій пан, батько й учитель, що слід вірити, що гріх є покаранням, а покарання є виправленням. І це протирічить поглядам, прийнятим у людей на вулиці.
І це, як сказав Рамбан, і як він пояснив поняття єдиності Творця за суттю «один, єдиний, тільки Він». І так пише: «Є відмінність між «один», «єдиний» і «тільки Він». Пояснюється, що коли Він поєднується діяти однією силою, називається «тільки Він». А коли Він поділяється на багато дій, кожна частина з цього називається «Єдиний», а коли все в Ньому однорідне, називається «Один».
Пояснення: «поєднується діяти однією силою» - хоче сказати, що діє, роблячи добро, як личить Його єдиності, і немає ніяких змін в Його діях. А коли Він «поділяється, щоб діяти», тобто дії Його відрізняються одна від одної і здається Він, боронь боже, таким, що чинить добро і чинить зло - тоді називається «Єдиний», тому що всі Його різноманітні дії мають єдиний результат – дати благо. І виходить, що Він є єдиним в кожній з дій, і не змінюється через різноманітність Його дій. «А коли все в Ньому однорідне, називається «Один», тобто це «Один» вказує на Його сутність.
Ще там написано так: «Один» вказує, що все в Ньому однорідне, «Єдиний» показує, що і та численність, що в Ньому, все в ній у формі «єдине», як і у Його сутності. А «тільки Він» вказує, що хоч Він і робить численні дії, однак єдина сила діє в усіх них, і всі вони знову повертаються і поєднуються у формі «Єдиного». Бачимо ми, що все управління відбувається у формі виправлень. І хоч важко зрозуміти це, але ми мусимо прийняти на себе віру мудреців, що зветься «Усною Торою». Тобто, слід вірити в те, що вони кажуть нам, що робити і у що вірити, і потрібно йти за їхніми судженнями з заплющеними очима, без критики, тому що наша думка не може осягти шляхів управління Творця. А все має бути у вірі вище за знання, бо саме завдяки цьому удостоюємося потім блага й насолоди, тому що ми йдемо шляхами мудреців, які визначили нам, яким чином і способом іти, а не так, як міркує собі наш розум.
І саме цим шляхом вище рівня знання, удостоюємося потім відчуття у органах, що Творець управляє світом властивістю «добрий і добродійний». І тоді вже не потрібно вірити, бо людина удостоїлася відчувати це. І тоді вона сама свідчить про створення світу, яке було з наміром дати благо Його створінням.
І ми повинні вірити, що Творець управляє світом властивістю «всесильний», що зветься «природа», як написано, що числове значення слова «природа» таке ж, як і слова «всесильний», що є властивістю суду, адже Всесильний - це властивість суду, а АВАЯ є властивістю милосердя. Тому загал людський, який не вірить у Творця, вони кажуть, що управління світом відбувається властивостями природи, що природа визначає форми управління світом. Однак, вони не кажуть, що «природа» - це Всесильний, а що це, мовляв, природа без управителя. І природа ця, яку Творець створив властивістю суду, ми бачимо, що немає милосердя в її суді, тому що природа не має розуму, щоб була можливість просити в неї милосердя, аби не карала нас так, адже ми, мовляв, настільки слабкі, що не маємо сил дотримуватися її вказівок.
І на це приходить відповідь: «немає милосердного в суді». Скажімо, наприклад, хтось кинув ближнього свого у воду і вода хоче потопити того, і він каже воді: чим я винуватий, що ближній мій кинув мене у твоє володіння? Тому я прошу тебе змилосердитися наді мною, адже в мене велика сім’я, багатодітна і не буде кому потурбуватися про них, тому пробач мені, що я увійшов у твої межі. Відповідь цьому – «немає милосердного в суді» для того, хто порушив закони природи, яка є властивістю Всесильного, а Він – категорія суду, а це, як написано: «Закон проб’є гору». І лише ті люди, які вірять, що природа це Всесильний, тобто є той, хто управляє природою, тоді завдяки молитві можуть статися зміни в природі, тому що є Господар над природою, і само собою, Він може змінити природу. І як наведено (в трактаті «Тааніт», 25:1) про рабі Ханіну бен Доса, який побачив у передсуботній вечір свою дочку, що вона печальна, сказав їй: «Доню моя, чому ти сумна?» Сказала йому, що переплутала посудину з олією і посудину з оцтом, і налила я оцет у світильник і світло згасне і буде темно в суботу». Сказав їй: «Той, хто сказав олії і горить, скаже оцту і горітиме».
Бачимо ми, що той, хто вірить, що є у природи Господар, він може змінити природу. Тому ті праведники, для яких природа є категорією «Всесильний», тобто Творець є господарем над природою, завдяки їхнім молитвам Творець змінює природу. І це й є зміст того, що моляться Творцю, щоб допоміг нам змінити природу. Тобто, коли навіть з боку природи всі лікарі зневірилися щодо якоїсь людини, і з боку медицини немає в неї жодних шансів, щоб могла вона подужати свою хворобу, все одно Творець може зцілити і змінити природу.
І як написано (в трактаті «Брахот», 10): «Навіть якщо гострий меч прикладено до шиї людини, хай не відвертає себе від милосердя». Хоч з боку природи вона є категорією суду і певно, що вмертвить, все одно людина з Ісраелю вірить, що є Тим, хто управляє природою, і Він є категорією милосердя, що зветься АВАЯ. Тому сказали, що хай не відвертає себе людина від милосердя, і це те, що написано: «АВАЯ – Він є Всесильним». Тоді як ті люди, які кажуть, що природа, вона без господаря, і немає кому керувати нею, у них, зрозуміло, що «немає милосердного в суді». Тому немає в них ніяких претензій до природи, оскільки немає на кого ремствувати, адже вона позбавлена розуму, щоб можна було поговорити з нею і просити в неї милосердя.
І це подібно до старого звичаю, як до того ще, як винайшли світлофор, щоб давав лад руху автомобілів, був такий порядок, що поліцейський стояв і спрямовував рух. І тоді було багато людей, які сердилися і виказували багато претензій поліції, що вона діє не так, як слід, що поліцейські не дивляться на черги. Бо іноді підходить хтось попросити поліцейського, щоб зробив йому ласку, оскільки є хтось в нього хворий вдома і подібне, або по протекції, і так далі, і поліцейський змінював порядок на дорозі за власним розсудом. Тоді кожен думав, що поліцейський не гідний, і було багато людей, що були задоволені, а багато тих, що ні.
Тоді як в наші дні, коли те, що впорядковує рух, є неживим, без розуму - тепер кожен приймає на себе вирок світлофора, і ніхто не сердиться на нього, і ніхто не благає його, щоб зробив йому ласку. І, як приклад, буває іноді, коли швидка допомога їде з хворою людиною, і їй потрібно в лікарню, бо життя людини в небезпеці, то водій не говорить зі світлофором, що подібний до природи, «яка дає лад поведінці створіння», щоб дав йому проїхати, бо той подібний природі, а вона є категорією суду, і немає «милосердних» в суді.
І зі сказаного зрозумій, що Творець, який бажає, щоб матеріальний світ існував, і щоб існували статі, і щоб було продовження поколінь одне за одним, і не буде вибору в людини, щоб зіпсувати порядок існування світу, тому й створив світ у вигляді природи. І оскільки Творець не розкривається в порядку природних процесів, усі думають, що немає Господаря у світі, а все, що спаде на думку людині зробити, вона й робить, бо коли не знають, що є Господар, що наглядає за світом, тому й робить кожен те, що йому здається правильним, і можуть світ зіпсувати. Що зробив Творець? Узяв та й розкрив «винагороду» і «покарання». Тобто кожен, хто побажає порушити закони природи, що Він зробив? Що відразу на місці отримують покарання, а якщо вони виконуватимуть закони природи, тоді отримають винагороду за свою роботу, і це зветься, що «винагорода й покарання відкриті».
Тому в матеріальному світі, через виправлення, що зветься «тотожністю властивостей», не можна отримувати заради себе, а [має бути] як написано (в трактаті «Авот», розд. 2, 17): «І всі дії твої хай будуть заради небес». А оскільки найбільша насолода - це коли людина відчуває, що вона стоїть в царському палаці і розмовляє з Царем, то кожне отримання насолоди має бути на користь Творця, а не для особистого блага. Тобто людині потрібно під час отримання насолоди мати намір, що вона отримує з тієї причини, що Творець бажає, щоб створіння насолоджувалися, але вона зі свого боку здатна поступитися насолодою. І відомо: чим більша насолода, то важче поступитися нею, тому якщо Творець був би відкритим, і не потрібно було б вірити в Нього, було б абсолютно нереально, щоб мала людина можливість спрямувати намір на «заради віддачі». Бо людина ні в якому разі не може сказати, що якби не було бажання Творця, щоб ми були близькими до Нього і відчували б Його, і те, як ми розмовляємо з Ним, ми би поступилися насолодою від цієї зустрічі.
Тому через це і сталося приховання, для того, щоб була можливість вибору, тобто щоб ми повинні були вірити, що «сповнена вся земля славою Його». І перш ніж людина удостоюється келім віддачі, не здатна вона мати постійну віру, як каже в «Передмові книги Зоар», і через це й існує скорочення і приховання щодо духовного. А для того, щоб не було порчі у світі, тому винагорода й покарання відкриті.
Тоді як якби були відкритими винагорода й покарання в духовному, не було б тоді потреби виконувати Тору та заповіді в ім’я небес, а причина, що зобов’язує до виконання Тори та заповідей, залишалася б в ло лішма. Тобто там, де винагорода й покарання розкриті, що зветься «відкритим управлінням», немає потреби виконувати Тору та заповіді ні з причини, що Творець наказав нам так, і ми хочемо виконувати Його волю, ні через винагороду й покарання. І оскільки слід виконувати Тору та заповіді «тому, що Він великий і всевладний», отже, великою заслугою є, якщо ми можемо виконувати Його бажання і реалізовувати Тору та заповіді.
Тоді як якби винагорода й покарання були відкритими, не мало б значення для нас, хто дає нам винагороду або покарання. Виходить, якби було так, не існувало б ніякого вибору з боку людини, чи прийти до злиття з Творцем, оскільки не було б у неї потреби в цьому. Бо винагорода й покарання, вони навчають людину дотримуватися згаданих вище законів, адже винагорода й покарання, вони як дві ноги у людини, і завдяки їм вона йде і просувається до мети, до якої ведуть її ноги. Бо від місця, де відчуває страждання, які є категорією покарання, людина тікає, а до місця, де відчуває, що може отримати задоволення й насолоду, туди вона біжить.
І само собою, не має вона жодної потреби знати, хто він, Господар світу, бо що додасть їй знання про те, що є Управитель світу, адже людину не цікавлять ніякі інші речі, крім насолоди і страждань. І туди, де вона може здобути більше насолоди, у те вона занурюється вся і з головою. І всі розрахунки, що в її житі, всі вони тільки про такі речі. Тому Творець приховав Себе в Торі і це означає, що завдяки тому, що людина займатиметься Торою та заповідями, вона зможе знайти Його, а інакше Він прихований.
Виходить, що для людського загалу, які не мають належності до духовного, і Творець прихований від них, Він мусить управляти світом відкритим управлінням. Тобто, коли винагорода й покарання будуть відкритими. І само собою, вони не зіпсують порядки у створінні, в якому Творець створив світ у вигляді природи, і вони кажуть, що немає тут ніякого «господаря», а лише природа, і вона як неживе, вона ж і управляє світом. І коли немає страху перед Господарем, тоді «кожен чинить те, що справедливо в його очах», і можуть зіпсувати створіння. (Але через те, що Творець), Він керує (всім світом) відкритим управлінням, то само собою будуть виконуватися всі умови, яких вимагає природа, інакше вона покарає їх. Виходить, що Він може бути прихованим, але всі виконують Його бажання, те, як Він влаштував весь світ у вигляді природи, званої «Всесильним», «властивістю суду». Отже, Він прихований, а винагорода й покарання відкриті.
Тоді як у духовному, де Творець бажає бути відкритим для нижніх, там управління приховане, тобто винагорода й покарання не відкриті. І людина лише має вірити, що існують винагорода й покарання. А чому приховані винагорода й покарання? Це тому, що бажає Він, щоб розшукували Його, тобто щоб властивість «великий і всевладний» зобов’язувала їх займатися Торою та заповідями, а не винагорода. І щоб усе було лішма, тобто щоб Творець був би причиною того, що людина буде займатися Торою та заповідями, оскільки це є Його бажанням. Але зовсім інше, це коли відчувають винагороду й покарання при виконанні заповідей - це називається ло лішма, як написано: «заповідей Його бажає дуже». І тлумачили це: «заповідей Його», а не оплати за Його заповіді, і виконувати їх через те, що Творець заповідав це робити, а людина бажає надати задоволення Творцеві, тому вона й виконує Його заповіді. І як каже там Радак: «Заповідей Його бажає дуже», - це заповідь «асе» (роби) наказова, роби її з бажанням сердечним, з любов’ю до Всевишнього, який наказав їх виконувати. І тому каже «дуже», що означає, бо женеться за заповіддю і старається виконувати її з усіх сил тілом своїм і майном своїм.
І зі сказаного випливає: там, де бажають, щоб Творець сам був би розкритий людині у вигляді злиття, там винагорода й покарання у вищому управлінні не розкриті, інакше потреба буде не в Ньому, а в тому, щоб виконувати Тору та заповіді задля своєї користі. І з цього будуть отримувати задоволення в своєму житті. Тоді як там, де нереально, щоб побажали зацікавитися «чи існує Управитель, чи, боронь боже, ні», тобто, коли у світі діють лише матеріальні речі, виходить, що там Творець у прихованні. Тому що немає в них ніякої потреби знати, чи є Господар і Управитель цьому світові, а кажуть, що Управитель - це природа, як щось неживе. І для того, щоб не зіпсували природні порядки, що зробив Творець? – утворив там виправлення щодо природи, і виправлення це зветься «відкритими винагородою і покаранням», і це є чудовим захистом, щоб не зіпсували природу, яку створив Творець.
Тому слід сказати, що там, де Творець залишається прихованим, там винагорода й покарання – явні. А там, де Творцю потрібно бути відчутним для нижніх, тоді винагорода й покарання повинні бути прихованими від нижніх.
І зі сказаного зможемо витлумачити те, що ми запитували про написане: «Бо не облишить Творець народ Свій», з двох причин:
а) заради народу Свого і уділу Свого;
б) заради імені Свого великого.
І запитували ми: яка відмінність між цим і цим? Мудреці (в трактаті «Сангедрін», 98) тлумачили вислів «Заради Себе, заради Себе зроблю» так, - сказав рабі Александрі до рабі Єгошуа бен Леві Рамі: «Написано «в свій час» і написано «прискорю». «Удостояться – прискорю, не удостояться - в свій час». І слід пояснити, що таке «прискорю». Згідно з тим, що ми вивчаємо, створіння мають дійти до того, щоб удостоїтися мети творіння, якою є «дати благо Його створінням». А вся наша робота, вона в тому, щоб виправити себе за допомогою келім віддачі, адже тільки в ці келім вищі світла можуть облачитися. І тоді буде тотожність властивостей між світлом та клі, а виправлення скороченням, воно для того, щоб не було «хліба сорому». Виходить, людина спроможна виправити себе.
І це зветься, що прискорюють прихід мети, якою є «дати благо створінням». І це можна зробити тільки через скасування свого володіння. І лише тоді є реальним, щоб отримали все заради віддачі. А тому, коли Творець дає вище благо, Він дає «народу Своєму і уділу Своєму». Тобто, все зветься - Його, і у нижнього ніякого володіння окремого немає, оскільки скасував він своє володіння, тому «не облишить», а дає Він «народу й уділу Своєму».
Тоді як «не удостоїлися», тобто коли вони не бажають скасувати своє володіння, і не гідні вони отримання вищого блага, це називається «у свій час» і тоді Творець робить заради «імені Свого великого», де ім’я Творця, це – «Добрий і Добродійний». Тому Він дає їм як Добрий і Добродійний, що і називається «ім’я Його велике».
І це те, що написано: «І сказали наші вчителі: «В землі Ісраеля – задля народу і уділу Свого, за межами землі – заради імені Свого великого». Але який зв’язок в духовній роботі з «землею Ісраеля», з «заради народу і уділу Свого»? Тому що «земля Ісраеля» в духовній роботі зветься так тоді, коли людина вже удостоїлася, щоб усі її діяння були «яшар-ель» (прямо до Творця), а для особистої користі не робить нічого. Виходить, що не облишить Творець, а дає їм благо й насолоду, і це тому, що є в них келім віддачі. Тому вони і звуться «народом Його і уділом Його», оскільки немає в них особистого володіння.
У той час як «за межами землі», там, де поки що не «земля Ісраеля», як сказано вище, коли діяння їхні поки що не заради небес, і якщо зветься «Ісраель» «яшар-ель», то це тільки з боку збудження згори, що називається «з боку бажання Вищого», мета якого – це Його бажання дати благо Своїм створінням. І зветься це «у свій час», що і називається «заради імені Свого великого», де ім’я Його велике – це ім’я Творця, яке є Добрий і Добродійний. А «великим» називається категорія хесед, а це означає, що оскільки звичай Його – віддавати, тому не облишить Творець тільки через «збудження згори», оскільки стосовно нижніх - поки що не гідні вони, щоб Творець давав їм благо і насолоду.
І зі сказаного виходить, що при всіх падіннях, які людина дістає в духовній роботі, вона має вірити у винагороду й покарання попри те, що вона не бачить цього. Але повинна вірити, що Творець не облишає її, навіть коли вона посеред етапу падіння. Хоч це і покарання тим, що Творець віддалив її від роботи. Бо те, що немає їй смаку в роботі, це з тієї причини, що Творець відкинув її. Тобто, хай людина не думає, що вона не бажає наразі бути робітником Творця через те, що Творець не бажає її. І потрібно вірити, що це є покаранням. Але також вірити, що зовсім це не помста чи злопам’ятство, а це – виправлення, завдяки яким людина удостоїться піднятися і прийти до бажаної мети.