Стаття 22, 1987 рік
(переклад з івриту)
В Зоар, у главі «Пінхас», написано так: «Порятуй раба Твого, Ти, Всесильний мій, порадуй душу раба Твого, дай міць рабові Твоєму». Три рази зробився Давид рабом у цьому псалмі, і це відповідає трьом разам, як встановили автори Мішни, коли людина має бути рабом у молитві. У перших благословеннях [молитви «Шмоне Есре»] необхідно бути як раб, що складає хвалу Панові своєму. У середніх - як раб, що просить подарунок від Пана свого. В останніх благословеннях - як раб, що дякує Панові своєму за подарунок, котрий отримав від Нього і йде собі».
І слід зрозуміти, чому уподібнили молитву людини до раба, який отримує подарунок від Пана свого, а не до милостині чи решти речей; чому це хоче нас навчити на шляхах духовної роботи.
Відомо те, що з боку Творця приходять до нас безпосередньо дві речі:
а) світло;
б) клі для отримання світла.
1. Тобто ми вивчали, що мета творіння - це Його бажання дати благо Своїм створінням. Виходить відповідно, що Творець зі Свого боку без збудження з боку нижніх хотів дати благо створінням, які поки ще й не були створені у світі, щоб Він діставав від них збудження. І це вважається, що світло з’явилося з боку Творця і нижні ніяк не причетні до цього.
2. Творець створив як «суще з нічого» клі, зване «бажанням і прагненням отримувати задоволення й насолоду». Це означає те, що ми бачимо в плані «з дій Твоїх пізнали ми Тебе», тобто що говоримо ми тільки про те, що бачимо, про те, що є в природі створіння. І ми бачимо, що неможливо мати задоволення ні від чого (хай би воно було чим завгодно - немає значення) інакше, ніж як коли існує прагнення до цього. І через це, як ми вивчали про світло, котре створило це клі, що зветься «бажанням отримувати», пройшло воно чотири стадії, тобто чотири етапи до того, як бажання отримувати набуло довершеної форми прагнення. І це клі, після того як світло створило його, отримало благо й насолоду - ті, що були в його (світла) бажанні дати їх. І дві згадані речі, тобто світло і клі, належать Творцеві. І в цьому плані, як ми вчимо, існувала довершена досконалість, так що немає до цього чого й додати.
Але потім народилася нова річ - те, що ми відносимо до створінь, а не до Творця. Феномен віддачі ми відносимо до Творця, бо Він є Тим, хто віддає, адже Його бажанням є дати благо Своїм створінням, що означає дати створінням усе благо і не отримувати від них нічого. Тоді як потім утворилася нова річ: як написано в ТЕС, част. 1, що «перша з отримувачів» під назвою «малхут Нескінченності» забажала прикрашення, що зветься «прикраситися в точці бажання», щоб була в неї тотожність властивостей, яка зветься «злиттям». І з цієї причини сталося скорочення, тобто зменшила вона своє бажання отримувати в клі, що зветься «бажанням отримувати», і саме собою видалилося світло.
А малхут винайшла нове клі, що зветься «бажанням віддавати». Тобто щоб отримувати задоволення й насолоду не в мірі прагнення до світла, а згідно з мірою її бажання віддавати. Це означає, що малхут зробила підрахунок, скільки відсотків вищого блага вона може отримати з наміром віддачі. А [якщо] та частина, котра, якщо вона її одержить, буде заради отримання, - цього вона не прийме.
Виходить, що те клі, яке надає нижній, ми відносимо до нижнього. Бо келім вищого - ті, котрі він утворив для того, щоб нижньому була можливість насолоджуватися від світла, - є лише бажанням отримувати. І ці келім ніколи не анулюються, бо те, що створив Творець, мусить існувати постійно.
І нижній може лише додати до клі Творця. І це як написано: «Те, що створив Всесильний робити», що означає: Всесильний створив клі, яке зветься «бажання отримувати насолоду». А людина повинна додати до цього виправлення, що називається «намір заради віддачі». Як сказано вище, що малхут Нескінченності прикрасила себе в точці бажання, і зміст цього: прикрашення її було в тому, що додала до бажання отримувати намір «заради віддачі».
Там, у малхут Нескінченності, був лише корінь, а від неї вже йде до нижніх те, що заборонено отримувати заради отримання згідно з правилом: «Те, що є бажанням у вищому, робиться обов’язковим законом у нижньому». І від цього пішла, аж поки народилася, категорія сітри ахри, яка є повною протилежністю святості. Бо у святості діє лише феномен бажання віддавати, що є категорією злиття, у той час як ті, що бажають отримувати заради отримання, вони робляться віддаленими й відокремленими від життя життів. І через це сказали в Зоар: «Грішники за життя свого називаються мертвими», бо сказано в уривку «а милість народів – гріх» про грішників: «все добро, яке роблять, для себе самих роблять».
І зі сказаного виходить, що прямо від Себе Творець дає дві речі:
а) благо й насолоду;
б) бажання прагнути до насолод.
Але непрямо походить від Творця явище неприємності, яка зветься «сором». А оскільки бажання Творця - це щоб нижній отримував задоволення, а не страждання, то в непрямий спосіб (адже Вищий, той, Хто дає, не хоче, щоб нижній мав би відчуття сорому в момент отримання задоволення) сталося для цього виправлення скороченням. Це коли з причини скорочення вище благо не входить у келім, які утворив Творець, а може (увійти), лиш коли створіння зробило виправлення щодо клі, і це – намір заради віддачі. А якщо немає в людини цього клі, вона залишається в пітьмі без світла й ім’я «Добрий і Добродійний» приховане від неї - з тієї причини, що не має вона відповідних келім для отримання вищого блага, що звалося б «тотожністю властивостей».
Виходить, що все те нове, що утворилося після скорочення, - це те, що тільки бракувало наміру віддачі, але ті два феномени, що були ще до скорочення, не змінилися. Тобто як з першою категорією, якою є бажання Творця дати благо, не сталося, боронь боже, змін (адже й після скорочення Він так само хоче давати благо й насолоду), то й друга категорія, якою є бажання отримувати, також не зазнала змін. І оскільки, як ми вивчаємо, у духовному немає змін, є лише додавання, виходить, що після скорочення неможливо отримати жодного вищого блага, якщо не додаємо до бажання отримувати наміру заради віддачі. І це й є всією нашою роботою в Торі та заповідях - удостоїтися келім віддачі.
І про це сказали мудреці (у трактаті «Кідушін», 30): «Створив Я зле начало, створив Я Тору-приправу». І, як відомо, бажання отримувати називається «злим началом» через те, що воно призводить до того, щоб бути віддаленими від Творця, оскільки в нього й у Творця різні властивості. Адже Творець – Його намір віддавати, тим часом як зле начало, воно – тільки отримувати. І з цієї причини все благо й насолода, що в задумі творіння, приховане від нього. Однак як можна досягти цих келім [віддачі], адже це проти нашої природи?
Відповідь: для цього дані нам Тора та заповіді, завдяки яким можемо ми досягти цих келім. Але чому не всі удостоюються - завдяки Торі та заповідям - келім віддачі? А причина та, що, як відомо, немає світла без клі. Виходить, якщо людина не знає на сто відсотків, що тільки цих келім нам бракує, то й немає в неї поки що істинних келім. Тобто немає в неї потреби в цих келім. А отже, світло міститься в Торі та заповідях, у змозі яких допомогти людині, щоб досягла цих келім, - але не має вона істинної потреби, щоб дали їй ці келім.
А якщо заглянемо трохи глибше, тобто якщо зробимо перевірку основ у тих, хто дотримується Тори та заповідей, чи бажають вони, щоб дали їм келім віддачі, а вони віддадуть за це бажання отримувати, то виявиться серед цих робітників Творця переважна більшість, які скажуть, що вони поступаються цим і хочуть вони виконувати Тору та заповіді заради отримання. Виходить, що не мають вони потреби в келім віддачі. Тому як вони можуть говорити, щоб Тора та заповіді за те, що вони труждаються в них, дали б їм як винагороду те, у чому в них немає ніякої потреби? І навпаки: вони бояться, що втратять клі отримання, яке зветься «себелюбством».
І це те, як каже Рамбам (наприкінці «Законів повернення»): «І сказали мудреці: завжди хай займається людина Торою навіть ло лішма, бо із ло лішма приходить до лішма. Тому коли навчають малих і жінок, і загал простолюду, то навчають їх лише працювати зі страху, а також для того, щоб отримати винагороду. І аж коли примножиться їхнє знання і помудрішають додатковою мудрістю, тоді розкривають їм цей секрет потроху і привчають їх до цього спокійно, аж поки осягнуть це і працюватимуть у цьому з любові».
І зі сказаного виходить, що людина повинна прагнути досягти келім віддачі. І хоча й бачить вона, що бажання отримувати не згоджується з цим, тобто не дає їй молитися, аби Творець дав їй ці келім, - також і про це повинна людина молитися Творцеві, щоби дав їй бажання, щоб вона таки зрозуміла нагальність здобуття цих келім. І просить вона Творця, щоб була в неї сила подолати бажання тіла в тому, що воно хоче залишитися саме в келім отримання. І не тільки це, а ще й у час, коли тіло бачить, що з цього може вирости бажання, щоб захотіла людина потім прийти до келім віддачі, відразу воно відчуває це і починає відразу ж на місці протидіяти.
Однак нелегко людині побачити, що вона не може діяти заради віддачі. А думає вона, що наразі ще не має вона бажання віддавати, але коли побажає діяти у віддачі, то вибір буде в її руках, тобто матиме тоді можливість діяти заради віддачі. Ця думка, те, що людина так міркує, дає їй заспокоєння, щоб не перейматися тим, що не займається роботою віддачі: адже, коли побажає, усе буде в її руках. Тому вона й не турбується про це.
Але правда в тому, що ця річ не в руках людини. Тому що вона проти її природи. І про це сказали мудреці: «Зле начало людини постає проти неї щодня, і якби Творець не допомагав би їй, не подолала б вона його». Проте для того, щоб отримати допомогу, людина має пильнувати і старатися, щоб була в неї потреба в допомозі Творця. Тому й сказали, що «приходить очиститися», - а потім уже Творець допомагає їй.
І запитували ми: чому людина повинна почати роботу, і тільки потім Творець дає їй допомогу? Чому Творець не дає людині цю силу відразу? Тобто навіть коли вона не просить допомоги, спочатку допоміг би їй, щоб почала роботу Творця. А це, як сказано вище, відповідає правилу «немає світла без клі», тому людина повинна починати. А коли вона бачить, що не може, виходить, що є в неї тоді потреба, щоби Творець допоміг їй. Тому саме коли людина починає роботу і бачить, що не здатна вона діяти в цьому стані, вона цим здобуває клі, щоб Творець дав би їй цю змогу, яка зветься «бажання віддавати».
Однак зазвичай, коли людина починає роботу віддачі й бачить, що важко їй, і бачить, що, на її думку, вона вже просила у Творця багатократ, щоб допоміг їй, і не отримала жодної допомоги, тоді людина тікає з поля бою і каже, що робота ця не для неї. А насправді саме в цьому місці, коли вирішує, що це важко їй самій і що лише Творець може допомогти їй, - тоді вона повинна покладатися на Творця, що Творець таки допоможе їй, просто ще не довершилося клі, тобто потреба в допомозі Творця. І кожного разу, коли просить допомогти, то хоча й не відчуває ще допомоги Творця, потрібно вірити вище рівня знання, що Творець таки допомагає їй, просто людині ще не слід бачити - для того, щоб вона розкрила істинну потребу в цьому.
І сказаним слід пояснити те, що написано: «Бо прямими є шляхи Творця, праведники йтимуть ними, а злочинці зазнають невдачі на них». Означає це, що буквально є момент, коли людина вирішує, що не в її змозі прийти до келім віддачі, оскільки бачить вона, що немає жодного органу в тілі людини, щоби згодився з цим, а отже, вона приходить тоді до точки істини. І було б потрібно тепер підняти істинну молитву, щоб Творець допоміг їй, і певно отримала б людина допомогу від Творця, адже Творець «сидить і очікує», щоб людина дала б Йому клі, тобто потребу в цьому. І саме тут вона тікає з цього стану, де саме зараз є можливість, коли може прийти їй допомога. А вона тікає з поля бою і називається за це «злочинцем».
Тим часом праведник, він не впадає у відчай, бо саме зараз він удостоюється келім віддачі. Виходить, що там, де «праведники йтимуть», тобто дістають підйом на більш високий рівень, точнісінько на тому ж місці «злочинці зазнають невдачі на них». Саме там, де мають отримати допомогу, вони зазнають невдачі й тікають з поля бою.
Виходить з усього сказаного, що людині потрібно просити дарунок від Творця, тобто щоби Він дав би їй як подарунок келім віддачі - на зразок того, як дав їй клі, зване «бажання отримувати». Тобто ми кажемо, що Творець, зі свого боку, дав клі та світло, тобто як бажання і прагнення до отримання насолоди, так і саму насолоду. І тільки додаток до клі, яким є бажання віддачі, - це ми відносимо до створінь. Як сказано вище: «те, що створив Творець робити», де «те, що створив» означає бажання отримувати, а зветься «створив» тому, що це є «суще з нічого», що зветься «створінням». І на нього людина повинна утворити намір заради віддачі. Виходить, що це буквально належить до створінь, а не до Творця.
Однак, правдою є те, що і це клі, яке зветься «додатком», також сам Творець має дати. А те, що ми кажемо, що воно належить створінням, мається на увазі, що людина повинна просити у Творця, щоби дав їй це клі, яке називається «наміром віддавати». Іншими словами, тільки хісарон, те, що бракує людині бажання віддавати, - щодо цього слід нижньому старатися, щоб було воно в нього. Тим часом про бажання отримувати не можна сказати, що є стосовно нього збудження з боку нижніх. Оскільки якщо бажання отримувати ще немає в світі, то хто проситиме, щоб дали йому бажання, щоб захотів отримати насолоду? Адже не можна сказати, що до того, як народилася людина, вона чогось хоче. Тому й кажемо, що бажання отримувати повністю належить Творцеві.
Тоді як після того, як народилося бажання отримувати насолоди, тоді приходить час, коли людина відчуває, що це бажання отримувати - без додатку, а таке, як воно з’являється з боку природи, воно є злим. З тієї причини, що в це бажання не може отримати істинні насолоди, а тільки «тоненьке світіння», яке Творець дав кліпот, щоб не анулювалися. І коли людина приходить до усвідомлення цього, тоді вона дістає потребу, щоб мати можливість спрямувати намір на «заради віддачі». А перш ніж з’явиться в неї ця потреба, неможливо дати їй клі, а, як сказано, «немає світла без клі». А клі називається «потребою, хісароном», а щодо хісарону, то те, що існує хісарон, це дається взнаки лише тоді, коли є в людини страждання та біль від того, що потребує вона чогось, але немає в неї.
А просто собі нестача - це коли людина бачить, що немає в неї чогось, про що вона розуміє, що бракує їй. Але коли вона знає, що може жити і без цього, то ще не можемо сказати про неї, що є в неї справжній хісарон. Бо справжнім хісароном називається те, коли людина знає, що без того, у чому вона відчуває потребу, не зможе далі жити Це називається істинним хісароном.
Так само і в духовній роботі: є багато випадків, коли людина знає й розуміє, і відчуває, що бракує їй такої речі, як бажання віддавати. І просить у Творця, щоб дав їй можливість і змогу подолати тіло, зване «бажання отримувати». І сама вона знає, що вже просила у Творця декілька разів, а Творець не бажає дослухатися до неї. І те, що вона бачить, що не отримала ще цієї сили від Творця, це відштовхує її, і не має вона більше сили ще раз просити у Творця, щоби дав їй прохане. Оскільки вона бачить, що Творець не слухає її, - не має вона більше можливості молитися Йому.
Однак насправді маємо сказати, що наразі немає в людини істинної потреби, щоб Творець допоміг їй. Бо та потреба, що є в людини, коли вона бачить, що не має вона можливості спрямувати намір на «заради віддачі», - це ще не називається справжньою потребою. Бо, як сказано вище, істинною потребою називається, коли людина бачить, що, якщо не буде в неї того, чого їй бракує, не має вона права існувати у світі. Це і зветься справжнім хісароном.
І тому коли вона доходить до усвідомлення, що, якщо не досягне бажання віддачі, - відірвана вона від святості, тоді немає в неї ніякої надії, щоб змогла колись удостоїтися духовного, що зветься «злиттям з Творцем». І весь час, коли вона занурена в себелюбство, не має вона жодного шансу ввійти в святість, а залишиться вона в кліпот. І болить людині це, і каже: «Якщо так, то краще мені смерть, ніж моє життя», і це вже називається істинною потребою. І тоді, коли людина підносить молитву, щоб Творець дав їй келім віддачі, це зветься справжньою потребою. І лише її ми можемо віднести до нижніх, тобто той хісарон, коли бракує людині келім віддачі. І це називається «клі», тобто потреба.
А наповнення цьому, тобто бажання віддачі, належить Творцеві. Тобто, як Творець дав перше клі, що є «бажанням отримувати», так само він дає клі, зване «бажанням віддачі». І вся новина порівняно з першим клі, що зветься «бажанням отримувати», і клі, що зветься «бажанням віддавати», вона та, що перше клі утворилося не через збудження знизу, бо, як сказано: хто проситиме до того, як народився . Але потім, коли народилося бажання отримувати, тоді людина починає відчувати те, до чого приводить її це бажання отримувати. І в міру розуміння потреби в келім віддачі збуджується людина до відчуття потреби. І тільки потребу в келім віддачі ми відносимо до створінь.
А зі сказаного зможемо пояснити те, що ми кажемо і просимо: «І зі скарбниці безкоштовного дарування обдаруй мене». На перший погляд важко зрозуміти це, чи не потрібно нам служити Творцеві не заради отримання винагороди, а тим більше не просити дармового подарунку. То чому написано (молитва «Хай буде бажання» перед читанням Псалмів): «І зі скарбниці безкоштовного дарування обдаруй мене»?
А пояснення таке: дай нам подарунок з безкоштовного, обдаруй мене. Тобто дай нам подарунок – клі віддачі, як Ти дав нам клі бажання отримувати. Ми просимо в Тебе, оскільки відчуваємо потребу в клі віддачі. А що таке клі віддачі? Це щоб ми змогли діяти безоплатно, без жодної винагороди, а вся наша робота буде виключно віддавати. Тобто, оскільки з першим клі, званим «бажання отримувати», людина не може діяти інакше, як тільки за оплату, називається [клі віддачі] «новим клі», і воно – нове створіння, те, чого не було до того, як було створено. То дай нам зараз клі, тобто бажання, зі Своєї скарбниці. А що таке бажання віддавати? Воно існувало також ще до того, як створив Він бажання отримувати, бо бажання віддавати є причиною бажання отримувати. Адже бажання віддавати називається «суще з сущого», тоді як бажання отримувати зветься «суще з нічого», тобто, як відомо, бажання отримувати не стосується Творця, «бо хто і від кого отримає?». Тому ми просимо: «І зі скарбниці безкоштовного дарування…», тобто зі Своєї скарбниці, адже є в Тебе бажання віддавати, і безкоштовно ти даєш це бажання, то дай нам, щоб ми також змогли б діяти безоплатно, без отримання винагороди.
І з цього буде зрозуміло те, що ми запитували: як це ми просимо, щоб Творець дав нам дармовий подарунок. А поясненням буде те, що ми просимо у Творця, щоб Він дав нам, щоб змогли ми працювати на Нього безплатно. Тобто клі віддачі, яке людина отримує, це клі називається «дармовим подарунком». Виходить згідно з цим: що то за подарунок, який людина має просити у Творця, щоби дав їй? І ми запитували: «Як це можна просити подарунків, чи не відомо, що просять милостиню, але подарунок - хто взагалі просить подарунків?» Та й у світі ведеться, що, коли когось люблять, то й дають йому подарунки.
Відповіддю є те, що, оскільки людина бажає любити Творця і оскільки бажання отримувати, воно заважає, то людина просить цього подарунка, що зветься «клі віддачі», і завдяки цьому подарунку, який отримає від Творця, людина удостоїться любові до Творця, а не любові до себе. Тому й називається це «подарунок», і саме це покладено на людину просити.
І це те, що ми запитували, який дарунок людина має просити у Творця, і цього дозволено просити, і на цьому проханні стоїть наша робота в Торі та заповідях. Завдяки дотриманню їх ми дістанемо потребу в цьому проханні, коли зрозуміємо, що «бо вони – життя наше і довголіття наше». Ця потреба - те, що бракує нам злиття з Творцем, званим «тотожністю властивостей», завдяки чому ми можемо бути злитими із життям життів. А якщо, не дай бог, не удостоїмося злиття і залишимося в себелюбстві, само собою відокремимося від життя життів, а це є станом, коли «грішники за життя свого називаються мертвими» через роз’єднання, яке існує між ними.
А щодо справи прохання подарунка, головне в ній – потреба в ньому. І завдяки Торі та заповідям набуваємо цієї потреби. І завдяки потребі є можливість просити цього подарунка, що зветься, що Він дасть нам клі, зване бажанням віддавати Творцю.
І це те, як написано (в трактаті «Хаґіґа», 7): «Як Я безкоштовно, так і ви безкоштовно», тобто людина повинна старатися діяти заради віддачі і не бажати отримати ніякої винагороди. І хоч там, у Ґемарі, тлумачать на цій основі іншу річ, але й на це також непрямо вказують там - на те, що зветься «злиттям».
І зі сказаного зможемо пояснити те, що ми кажемо в благословенні на їжу, де навіть у суботу, коли заборонено говорити про речі буденні, ми просимо у Творця: «І не дай нам потреби ні в даруваннях від «плоті й крові»… Така молитва личить буднім дням, коли просять про заробітки, але не суботі.
І слід пояснити те, що ми просимо в суботу: «І не дай нам потреби ні в даруваннях від «плоті й крові»…». Маються на увазі келім «плоті й крові», тобто людей, ті, якими вони користуються, і це – келім отримання. І просять у Творця, щоб допоміг їм, щоб мали потребу користуватися не їхніми келім, а келім Творця, які є келім віддачі, і про ці келім ми просимо у Творця, і вони є келім «безкоштовного дарування».