Бо Яаков обрав собі Творець

Стаття 16, 1986 рік

(переклад з івриту)

У Зоар, у главі «Трума», пояснює рабі Хія вислів «Бо Яаков обрав собі Творець» (без означення, хто обрав кого).

І так написано: «Рабі Хія почав: «Бо Яаков обрав собі Творець, Ісраель – обранцем Своїм». Наскільки любі вони, сини Ісраеля, для Творця, так, що забажав їх і захотів поєднатися з ними, і зв’язатися з ними, і зробив їх єдиним народом у світі.

Бо написано: «І хто як народ Твій, Ісраель, народ єдиний на землі». І вони забажали Його, і зв’язалися з Ним, - це те, що написано: «Бо Яаков обрав собі Творець». І написано: «Бо частка Творця народ Його». І дав решті народів правителів і володарів, що панують ними, а Він узяв собі в уділ Ісраеля».

І слід зрозуміти наведені слова рабі Хії:

1) Те, що почав пояснювати: «Бо Яаков обрав собі Творець», і це  означає, що Творець обрав Яакова. Бо каже, що бажає їх і хоче поєднатися з ними, і зв’язатися з ними. А потім він пояснює навпаки, і каже: «І вони забажали Його, і зв’язалися з Ним, це те, що написано: «Бо Яаков обрав собі Творець (тобто Творця)».

2) Що означає те, що він каже: «І зробив їх єдиним народом у світі», як написано: «І хто як народ Твій, Ісраель, народ єдиний на землі». Але ж вони один з сімдесяти народів світу, а коли так, то що означає «єдиний народ», адже виходить, що зробив, щоб вони були єдиним народом.

3) Те, що слова «бо частка Творця народ Його» пояснює тим, що дав решті народів правителів і володарів, які панують ними, а Він взяв собі в уділ Ісраеля. Слід зрозуміти це, - сенс того, що дав іншим народам правителів і володарів, тоді як народ Ісраеля взяв собі в уділ.

Відомо, що існує два види управління:

- перший називається особистим управлінням,

- другий називається управлінням винагородою та покаранням.

І вони протирічать один одному. І мій пан, батько й учитель пояснив, що не може людина осягти це своїм зовнішнім розумом, і лише коли вона приходить до досконалості свого внутрішнього рівня, тоді вона може осягти це. А за порядком духовної роботи людини ведется так, що дається нам робота Творця під управлінням винагородою та покаранням. Тому не можна людині говорити, - я чекаю, аж поки Творець дасть нам бажання й прагнення займатися Торою та заповідями. А коли відчує, що - є в мене добре відчуття, тож буду виконувати Тору та заповіді. І не можна казати, що оскільки ми «як глина в руках гончаря» в руках Творця, то чим можуть допомогти наші спроби зміцнитися, щоб працювати проти розуму нашого тіла. І кажуть нам, що хай не дивиться людина на своє тіло, що воно вимагає задовольняти його бажання, а потрібно призвичаїти і переконати тіло, щоб поводилося за законами Тори, згодне воно на це, чи ні.

А повинні ми вірити у винагороду й покарання, що все залежить від наших діянь, наскільки ми змушуємо наше тіло поводитися згідно з законами Тори. І мудреці сказали: «У міру страждання й винагорода» (трактат «Авот», розд. 5), «Бен Га Га каже – в міру страждання й винагорода».

І він (мій батько й учитель) сказав, що потрібно виконувати ці два види управління у такий спосіб:

Перед дією, тобто готуючись, коли збирається виконувати Тору та заповіді, людина повинна вірити в управління винагородою та покаранням, тоді «все, що знайдеш, що в руці та силі твоїй робити, - роби», тобто все залежить від роботи людини, відповідно до сили зміцнення в Торі та заповідях, - в цій мірі людина отримає винагороду.

Але після діяння людина має сказати, що вона вірить в особисте управління. Виходить, оскільки важко людині сказати таке після багатьох зусиль, які вклала у напружені старання, то як вона може сказати потім про це, що воно є особистим управлінням. А отже й після цього вона працює у «винагороді та покаранні». Тобто, якщо людина буде намагатися вірити, що це було особисте управління, вона отримає за це винагороду, а якщо не зможе вірити в особисте управління, виявиться, що вона дістає покарання за те, що не бажає вірити в особисте управління.

І через це, тобто тим, що вірить в особисте управління, - але це не залежить від особистих діянь людини, а Творець обрав її бути у зв’язку з Ним, - тоді вона повинна піднести хвалу й подяку Творцеві за те, що обрав її. І це ведеться у кожному внутрішньому русі. Тобто навіть за невеличку дію в духовному, яку удостоїлася виконати, людина має також подякувати Творцю, за те, що дав їй думку й бажання зробити це.

І варто привчити себе до цієї роботи, і добре буде в час, коли прокидається вдосвіта, - чи то прокинулася сама, чи то будильник розбудив її, або ж товариш  збудив її і людина встала, - тоді їй потрібно вірити, що хоча й подолала вона лінощі і встала з ліжка з великими зусиллями, і певно належить їй подяка і велика винагорода за цю велику роботу, все одно вона має вірити, що Творець дав їй бажання перебороти всі думки, що були в неї, коли піднімалася з ліжка.

І згідно з цим усе відбувається назворот тому, як людина думає, тобто Творцеві належить подяка за те, що дав їй силу й бажання перебороти всі думки свої та бажання. Виходить, що з одного боку Творець обрав людину, і зветься це особистим управлінням, а з іншого боку, «Яаков обрав Творця», і це – поняття винагороди й покарання.

А тепер з’ясуємо те, що ми запитували, - що мається на увазі, коли каже: «І зробив їх єдиним народом у світі». Адже в світі є ще сімдесят народів і писання каже: «І хто як народ Твій, Ісраель, народ єдиний на землі».

Ось, відомо, що «один» і «багато» в духовному тлумачаться як відмінність властивостей і тотожність властивостей. Як написано: «І зупинився там Ісраель проти гори», і пояснив Раші: «Як одна людина з одним серцем». Тому написано «зупинився» в однині. Але решта зупинок були в ремствуванні та суперечках, тому написано там «і отаборилися», в множині. І згідно з цим висновуємо, що поняття «єдиний» вказує  на тотожність властивостей.

І сказаним слід пояснити, що Творець утворив народ Ісраеля, - попри те, що їх багато, тобто «як їхні обличчя не схожі одне на одне, так і думки їхні не схожі між собою» (трактат «Брахот», 58), - і все одно зробив їх єдиним народом у світі, що є великою новиною. Тобто незважаючи на те, що вони – народ, тобто множина, все одно мають вони форму «єдиний», і це завдяки тотожності властивостей. На зразок того, як це було в час дарування Тори, такою має бути досконалість народу Ісраеля, тобто прийти до стану «один».

І наведено в статті «Порука» так: «…бо тому й називає їх Писання в той час у однині, як написано: «І зупинився там Ісраель проти гори». І пояснили це кабалісти: «Як одна людина з одним серцем». Тому що кожний з народу відокремив себе повністю від себелюбства… І виходить, що зґуртувались разом усі індивіди в народі, і зробилися єдиним серцем і однією людиною, бо тільки тоді були підготовлені до отримання Тори».

Отже ми бачимо, що Творець зробив так, щоб народ Ісраеля прийшов до досконалості, тим, що дана їм сила бути всім в тотожності властивостей, що є наданням задоволення Створювачу.

І також слід з’ясувати третє питання, де ми запитували: що означає поняття, що решті народів дав правителів і володарів, а Він узяв собі Ісраель як Свій уділ. І за методикою духовної роботи з’ясуємо це в масштабах однієї людини, тобто одного тіла. Коли людина відносить усе, що робиться в світі до того, що лише Творець робить і робитиме все, що діється, то вона вважається тоді уділом Творця, бо немає іншого володіння у світі. Тоді вважається, що належить до володіння Творця. А коли людина не відносить все, що відбувається у світі до Творця, а каже, що це інші сили, що і не належать до святості, виходить, що вона перебуває в стані «народи світу», тобто що існують призначенці та правителі. І це тоді, коли перебуває в стані решти народів світу.