Що робити людині, якщо створена вона з недобрими властивостями

Стаття 41, 1991 рік

(переклад з івриту)

Зоар (гл. «Насо», п.42) каже так: «У діях людини взнається парцуф, що перебуває на ній, це те, що каже, що впізнання їхнього обличчя відповідає в ньому формі, котра перебуває на ньому, або структурі чотирьох основ світу, котрими є вогонь, повітря (івр. «руах», - букв. «вітер» або «дух»), вода, прах. І немає в них ні доброго начала, ні злого начала, а вони як худоба цього світу», кінець цитати.

Виходить, що суміш [основ] тіла породжує в людині її властивості, що не належить до злого начала. Наприклад, якщо є в людини більше від основи «вода», вона пристрасна. А якщо є в неї більше від основи «вогонь», вона злостива. А якщо є в неї більше від основи «повітря», вона гордовита. А якщо є в неї більше від основи «прах», вона лінива. І немає в цьому ніякої належності до злого начала, тож витікає з цього, що всі властивості, котрі є в людині і походять від чотирьох основ, ніяк не належать до злого начала.

Виникає питання, - що ж таке зле начало. Про це слід сказати, що зле начало це те, що спокушає людину діяти проти бажання Творця. Людина повинна перш за все вірити у Творця, а потім можна сказати, що вона виконує дії, котрі проти бажання Творця. І тоді починає робити гріхи через зле начало, і не хоче дослухатися до голосу Творця, який дав Тору народові Своєму Ісраелю.

Однак, все те, коли вони (які не досягають віри в Творця) роблять зле іншим, це робиться силою змішення чотирьох основ, як сказано в словах Зоар, який каже «…або від складання чотирьох основ, в котрих немає ні доброго, ні злого начал, а – як худоба цього світу», яка не має належності до віри у Творця. Тоді як у людини, - а в ній присутній феномен віри, - там починається зле начало, коли не вірить у Творця, і добре начало, коли таки вірить у Творця. Тобто той, хто вірить у Творця, іншими словами, вірить у винагороду й покарання, у ньому починають діяти зле і добре начало. Але ті  люди, які не мають нічого спільного з вірою в Творця, вони подібні до худоби.

Отже напевно треба сказати, - те, що каже Зоар, що вони належать до чотирьох основ, і не мають належності до злого і доброго начал, - це щодо духовної роботи. Тоді як зі сторони відкритої Тори, тобто практичного закону, стосуються їх всі покарання та постанови, до яких суд зобов’язує їх, бо там людина не може сказати, що немає в неї злого начала і не належить їй бути покараною, оскільки походить вона від чотирьох основ.

І маємо сказати, що Зоар веде мову про теми духовної роботи, а не говорить в плані відкритої Тори, де йдеться про практичну «галаху», закон, і там можна сказати, що людина належить до чотирьох основ, і поки що не має ніякої належності до злого начала, - а Зоар говорить про процес духовної роботи. Бо в роботі процес починається зі злого начала, з того моменту, коли людина починає вірити в Творця, тоді вже йдеться про добре або зле начало.

Проте щодо віри у винагороду та покарання слід також розрізняти два визначення:

1) Винагорода й покарання пояснюються так: якщо людина піде прямою дорогою, вона отримає за це винагороду в цьому світі, так, що буде їй добре, також і в світі прийдешньому буде їй добре. А якщо (боже збав) не йтиме прямою дорогою, буде їй погано.

2) Винагорода й покарання пояснюються, що коли йтимуть прямим шляхом, так, як впорядкували нам мудреці, і віритимуть у їхні слова, тоді винагородою буде, що удостояться вони наближення до Творця. А якщо не віритимуть вірою мудреців у те, що вони встановили нам – як іти шляхами Творця, тоді буде їм покарання. А покарання полягає в тому, що вони будуть віддаленими від Творця, і не дадуть їм допомоги, щоб змогли наблизитися до Творця. Тобто, їхня винагорода буде в тому, що дадуть їм згори бажання віддавати, що є другою природою. А покарання їхнє буде в тому, що вони залишаться зануреними в себелюбство і болітиме їм те, що вони не рухаються вперед.

І це зветься, що вони «піддані під владу злого начала», і що вони відокремлені від Творця і не можуть з’єднатися з Ним, і болить їм те, що вони перебувають під владою зла. Тобто, не можна сказати, що дають людині покарання і вона не відчуває, що це – покарання, інакше кажучи, не відчуває страждань в тому, що вона під владою зла.

А під покаранням мається на увазі, що людина відчуває страждання через те, що вона під владою злого начала, тобто через страждання відчуває, що це – зло. Це зветься, що «людину піддано під владу злого начала», адже боляче їй від цього. Тоді як ті, хто перебуває під пануванням зла, і не відчувають страждань, це зветься в духовній роботі, що «поки що немає в них злого начала» і не відчувають ще, що перебування під владою бажання отримувати називається злом.

Проте слід зрозуміти, якщо людина, згідно з пропорціями основ в її тілі, не в змозі чинити добро, і вона потребує набагато більших зусиль, більше за інших людей аби робити добро, коли так, то що додає нам сказане в Зоар, що зло, котре людина чинить, це як дія худоби. І коли так, то чим зарадить їй змога робити добро. Тобто, чим допоможе людині те, що вона досягне потім добре начало і зле начало.

Сказали мудреці (в трактаті «Рош а-Шана», 17) так: «Очі Творця Всесильного твого на ній (землі Ісраеля), часом на добро, часом на зло. Часом на добро – як це? Це якщо були Ісраель закінченими грішниками на Рош а-Шана (новий рік), і присудили їм маленькі дощі, зрештою вони розкаялися, то додати їм неможливо, бо вже ухвалено вирок, але Творець спускає дощі вчасно і на ту землю, що потребує їх. Усе згідно з землею». (І пояснив Раші «на землю, що потребує їх» - на поля, на виноградники й на сади). «Часом на зло» - як це? Це якщо були Ісраель закінченими праведниками на Рош а-Шана, і присудили їм великі дощі, зрештою повернулися вони до гріхів, то зменшити їм неможливо, бо вже ухвалено вирок, але Творець спускає дощі невчасно і на землю, що не потребує їх. (І пояснив Раші: «невчасно» - перед посівом, «і на землю, що не потребує їх» - в лісах та пустелях).

І необхідно зрозуміти цю справу в духовній роботі, чого це хоче навчити нас. Ось, згідно з тим, що каже Зоар, є люди, яких створено як суміш чотирьох основ, і немає в них належності до злого і доброго начал. А вони як худоба цього світу. Тобто, під поняттям доброго та злого начал мається на увазі, що існує феномен вибору, коли людина може перебороти зло. Але «як худоба» - йдеться про те, що властивості, котрі є в них, неможливо змінити. Якщо так, то що може зробити людина, якщо народилася з поганими властивостями, адже неможливо змінити її природу, то як же вона може прийти до вибору, адже це робота подолання добрим началом злого начала.

І зі сказаного слід пояснити, що навіть коли людина народжується з поганими рисами, і немає в ній багато добра, але в час, коли вона йде прямим шляхом, тобто, коли вона просить у Творця, щоби допоміг їй перемогти зло, то хоч зла в неї більше, ніж у решти людей, і поміняти природу неможливо, але Творець дає їй силу, щоб скористалася своїми властивостями, в котрих немає багато добра, але все добро, скільки вона має – все воно працює в ній. Тобто, Творець дає їй допомогу згори, що скільки є в людині сил, вона витрачає ці сили в правильному місці.

Наприклад, коли має вона сили навчатися лише одну годину, - вона вчиться саме з книг, котрі дають їй світло Тори. Тобто людина отримує завдяки їм важливість роботи на Творця, а також збудження до того, що варто приліпитися до Творця. А коли є трохи думки про духовну роботу, вона не розмірковує – що буде їй з тієї роботи, а думає про те, що маю я дати Цареві, щоб було в мене єднання з Ним, і подібне. Коли ж людина молиться, то оскільки вона знає, що здібності в неї невеликі, і не в її змозі мислити високими і глибокими міркуваннями, а просто, коли вона молиться, то уявляє собі, Кому вона молиться, тобто до Кого вона говорить, і що вона просить в Нього, щоби дав їй. І каже, що позаяк я знаю свою нікчемність, що я гірша за решту людей, тому інші люди можуть подолати своє зло, і не так вже й потребують Твоєї допомоги, але я, така як я є, не маю я ніяких ні сили, ні розуму, тому змилуйся наді мною. І оскільки людина молиться від усього серця, тому Творець чує її молитву. А отже, всі невеликі сили, котрі вона має, людина використовує в правильному місці й у правильний час.

Тоді як людина, якій присуджено силою чотирьох основ, що має вона добрі гідності та властивості, але не удостоюється, тобто не йде прямим шляхом, - просити у Творця щоби допоміг їй іти правильною дорогою, тоді її таланти витрачаються там, де немає в них потреби. Тобто, як сказано вище, всі сили та здібності йдуть туди, де не виросте з них нічого для духовного з боку духовної роботи, як написано: «невчасно, ще до посіву». Інакше кажучи, з цієї роботи людини, де докладає вона великих сил і великого заглиблення, - все одно не зможе з цього вирости щось. І це те, що каже: «і на землю, котра не потребує їх, - в лісах та пустелях». Тобто, всі сили та хист і всі добрі властивості використовуються там, де не виросте з цього нічого, іншими словами, що це не приведе людину до злиття з Творцем. Бо не завдає людина собі роботи знайти для себе доброго проводиря, і не звертає уваги на те, що слід дивитися саме в ті книги, що приводять до зближення з Творцем тощо.

Виходить, те, що людину створено з чотирьох основ, не надає їй належності до злого чи до доброго начала. Але потім, коли вона починає духовну роботу, тобто бажає наблизитися до Творця, тоді починає даватися взнаки зле начало, тобто людина починає бачити, наскільки присутнє в ній зло, і це болить їй, і тоді, коли вона бачить, що немає в неї добрих властивостей, то молиться Творцеві, щоби допоміг їй. Тоді Творець згруповує всі її сили і трохи тих здібностей, що є в неї, Він збирає все і концентрує всі сили, котрі вона може докласти, щоб усе було аби прийти до злиття з Творцем.

Виходить, що хоча й говорять, що «вдача людини не змінюється», але через зле начало людина починає працювати, і бачить, що погано для неї те, що вона віддалена від Творця. Тоді завдяки молитві, коли вона молиться до Творця і вірить в те, що написано: «Бо ти чуєш молитву кожних уст», тобто навіть уст людини неталановитої, якій бракує сили подолання, [бачить] що разом з цим є в неї погані риси, чого немає в інших людей, - такого зла, як є в ній. І походить це від того, що людину створено з чотирьох основ (вогонь, повітря, вода, прах) і відповідно до того, що тіло її складається з чотирьох основ, - з цього вийшло, що є в людині погані властивості, і виходить, що немає чого людині додати до цього.

Однак, коли людина починає працювати в Торі та заповідях, це приводить її до того, що вона знатиме, що існує добре начало, і зле начало. Як написано в коментарі «Сулам»: «Бо коли займатиметься людина Торою та заповідями навіть задля власної втіхи, все одно, завдяки світлу, що в ній, відчує низькість та здирство жахливі, котрі є в природі егоїстичного отримання. І тоді покладе собі на серце відокремити себе від природи цього отримання, і повністю віддасться тому, щоб працювати виключно для надання задоволення Створювачу своєму. І тоді розкриє Творець їй очі, і побачить перед собою світ, сповнений кінцевої досконалості, в котрому немає жодного недоліку».

І зі сказаного ми бачимо, що хоча народжується людина з чотирьох основ, так, що немає їй належності ні до доброго, ні до злого начала, як худобі цього світу, і ці властивості неможливо змінити, все одно, завдяки заняттям своїм в Торі та заповідях, приходить вона до усвідомлення й відчуття, що існує поняття доброго та злого начал. І тоді є в неї можливість молитися Творцю, щоби Він допоміг їй вийти з-під влади злого начала. І тоді всі сили, що є в людині, зосереджуються аби користуватися ними в правильному місці, тобто скільки є в неї сил, достатньо їй, щоб скористалася ними в мірі, котра дає можливість прийти до злиття з Творцем.

І це те, що написано: «Часом на добро – як це? Це якщо були Ісраель закінченими грішниками на Рош а-Шана (новий рік), і присудили їм маленькі дощі…» І це можна пояснити, що коли народилася людина згідно зі складом тіла, були в неї погані властивості, - і це зветься «і присудили їм маленькі дощі», де поняття «дощі» – це сили, котрі породжують плоди і звуться «пальним» у духовній роботі. І далі написано: «зрештою розкаялися, то додати їм неможливо, бо вже ухвалено вирок». Означає це, що вже народилася згідно зі складом тіла з чотирьох основ, «але Творець спускає дощі вчасно і на землю, що потребує їх». Тобто, як сказано, дощі, котрі є пальним для роботи, і це сили, котрими працюють, - вони зосереджені для користування тільки для того, що дійсно потрібно.

Візьмемо, наприклад, вогонь. З одного боку, людина тішиться вогнем. Людина, коли є в неї вогонь, може варити, і може користуватися ним, щоби світив їй вночі, а також узимку може зігрітися вогнем. В основному людина може сказати, що вогонь з’явився у світі для виправлення світу. А з іншого боку, якщо людина не остерігається і користується ним не належним чином, цей вогонь може принести шкоду та руйнування у світі і через нього людина робиться іноді бідною й убогою, навіть якщо була до цього надзвичайно багатою, а  іноді вогонь приносить смерть у світ, і так далі.

Так само в духовній роботі. Сили людини можуть принести виправлення у світ, і якщо людина користується силами відповідно до прийнятого порядку виправлень, тоді сили приносять втіху у світ. І це, як зазначено вище, якщо людина йде шляхом виправлень, достатньо їй тих невеликих сил, що є в неї, щоби прийти до досконалості. Ми ж  бачимо, що навіть від якоїсь речі, котра може спричинити шкоду для світу, якщо користуються нею, тобто цією силою, скажімо, «вогнем», задля виправлення, - увесь світ втішається від цього.

І так само це в духовній роботі, як вже сказано, коли Творець надає людині необхідну допомогу, достатньо їй декілька сил «пального», що зветься «дощі», щоб принесли плоди. Адже є правило в духовному, що людина повинна мати плоди в духовній роботі, тоді як в «сітрі ахрі» зовсім інакше, там це зветься «чужий бог оскопився і не приносить плодів».

І зі сказаного слід пояснити те, що сказали мудреці (у трактаті «Ніда», 16:2): «Пояснював рабі Ханіна бар Папа, - той ангел, що призначений над вагітністю, ім’я його Лайла, і бере він краплю, і ставить перед Творцем, і каже перед Ним: «Володаре світу, крапля ця – що буде з неї: сильний, чи слабкий, мудрий чи дурний, багатий чи бідний?» І лише «грішник чи праведник» не говориться, за словами рабі Ханіни, адже сказано: «Усе в руках небес крім трепоту перед небесами».

І мій пан, батько й учитель запитав про це, - якщо присуджено краплі бути дурним, як може бути потім вибір на добро, відомо ж що є правило: «Людина грішить тільки тоді, коли входить в неї дух дурості». Якщо так, то як людина може зробити вибір, щоб обрати добро, адже вона народилася з духом дурості, то як вона може уберегти себе від гріха, коли має в собі дух дурості.

І згідно з тим, як ми пояснили щодо людини, коли вона народилася з сумішшю чотирьох основ, і через це є в неї погані властивості, і немає належності ні до злого, ні до доброго начала, а вона як худоба цього світу. І тільки завдяки заняттям Торою та заповідями, навіть для власного задоволення, все одно, - завдяки світлу, що в ній, відчує низькість і здирство страшні, що є в природі егоїстичного отримання, і віддасться повністю роботі виключно в наданні задоволення своєму Створювачу, і тоді розкриє Творець їй очі.

Також слід пояснити тут, що хоча й присуджено краплі, щоб стала дурнем, все одно, тим, що буде займатися Торою ло лішма, світло, що в ній, поверне її до добра. Бо світло, що в Торі ло лішма, має силу світити людині, щоб відчула те зло, що в ній. Тобто, хоч і є правило «дурень не відчуває», і як можна, щоб той, хто народився з краплі, якій присуджено, що стане дурнем, [відчував], адже немає в неї відчуття добра і зла, - але це з боку її народження, тобто щодо самої краплі, про котру присуджено, що буде дурнем, діє правило «дурень не відчуває». Але завдяки світлу Тори він дістає відчуття добра та зла, настільки, що через усвідомлення зла, - усвідомлення, котре отримав від світла Тори, - удостоюється потім розкриття очей.

Однак, слід запитати, чому Творець прирікає краплі, що це буде дурень. Чи не виглядає це так, наче Творець з самого початку присуджує йому, що не буде в нього змоги пересилити ті властивості, з якими народився. І слід пояснити, як сказав мій батько й учитель, що є багато разів, коли Творець робить з людиною таке, що здається, неначе сам Творець діє на зло людини. І чи не слід було б запитати про це згідно з правилом, що «Творець не входить у чвари зі створіннями»? То чому робить Творець так, що здається людині, що Він призвів до того, що не буде в її силах подолати?

А відповідь така, що Творець бажає, щоби створіння знали, що Він не обмежений (боже збав) в Своїх діях. Тобто, оскільки прийти до злиття з Творцем не в силах самої людини, а це можливо саме з допомогою згори, бо це Творець дає людині другу природу, звану «бажання віддавати», а для Творця немає різниці, - надати велику допомогу, чи малу. Так само і тут є відмінність, тобто те, що Творець присуджує краплі, що буде дурнем, - це для того, щоб людина знала, що Творцю байдуже, чи є в неї великі сили, чи малі, чи вона великий мудрець, чи вона – дурень. І лише якщо людина прийде до розуміння, що слід просити у Творця, щоби допоміг їй, - Творець допомагає їй. Так, що після отримання світла Тори, тим, що займалася Торою для власного задоволення, що зветься «бажання отримувати для власної користі», тоді, якщо вона просить Творця, то удостоюється того, що Творець розкриє людині очі і побачить перед собою світ, сповнений абсолютною досконалістю.

І сказаним можна пояснити те, що сказали мудреці: «Кожен, хто займається Торою лішма, його Тора робиться для нього еліксиром життя. А кожен, хто займається Торою ло лішма, робиться вона для нього зіллям смерті».

Але згідно з цим буде незрозуміло: адже людина, перш ніж удостоїтися, щоб діяння її були на благо небес, не може ще вчитися лішма. То як це сказали (в трактаті «Псахим», 50): «Завжди хай займається людина Торою та заповідями ло лішма, бо із ло лішма приходить до лішма». Як це можна сказати, що людина вчитиметься спочатку ло лішма, адже вона вводить в себе смертне зілля.

І маємо пояснити це так, як сказано вище, що людина, яка народжується від чотирьох основ, не має поки що належності ні до злого, ні до доброго начала. А як в словах коментаря «Сулам», де сказано, - коли людина вивчає Тору ради власного задоволення, що зветься «ло лішма», тобто для власної користі, все одно завдяки світлу, що в ній, - як сказано в коментарі «Сулам», - «завдяки світлу, що в ній, відчує ницість, котра є в природі егоїстичного отримання, і тоді покладе собі на серце відокремити себе від природи отримання, і віддасться повністю виключно роботі віддачі, і тоді розкриє їй очі Творець».

Якщо так, то поясненням буде, що тільки дякуючи світлу Тори, коли вивчає її ло лішма, це світло, що в Торі, дасть людині зрозуміти і відчути, що коли вчитиметься лішма, тобто на віддачу, тоді удостоїться світла життя, так, що побачить світ, сповнений всякого блага. А якщо ні, тобто якщо залишиться в егоїстичному отриманні, стан її буде «зіллям смерті», що означає, що відчуває тоді здирство, котре існує в егоїстичному отриманні, бо залишиться відокремленою від життя живих.

Виходить, саме коли починає вчитися ло лішма, тоді світло, що в Торі, дає їй зрозуміти, що це – «еліксир життя» і що це – «зілля смерті». І завдяки цьому удостоїться потім розкриття очей і побачить світ, сповнений всілякого блага.