Стаття 22, 1988 рік
(переклад з івриту)
Ось Зоар (в главі «Бегар» і в коментарі «Сулам», п. 27) пише так: «Закінчений праведник - всі його заслуги вгорі, а прогріхи – внизу. Закінчений грішник, прогріхи його вгорі, а заслуги його – внизу. Пояснення. Закінчений праведник, всі його заслуги зберігаються для нього вгорі, для майбутнього світу. І не отримує від них в цьому світі нічого. А його прогріхи, тобто покарання за його прогріхи, вони внизу, у цьому світі. Закінчений грішник, прогріхи його вгорі, тобто стягують з нього в пеклі після його смерті в цьому світі. А заслуги його, яких досяг, вони внизу, коли дають йому винагороду в цьому світі. Середній - і той, і той судять його так, що і винагорода його, і його покарання, вони внизу, в цьому світі», кінець цитати.
І для того, щоб зрозуміти це через духовну роботу, слід з’ясувати, що таке «закінчений праведник» і що називається «закінченим грішником», і що таке «середній», а також що таке «цей світ» в духовній роботі, і що таке «світ майбутній» в роботі людини. І що таке «вгорі», і що таке «внизу».
Відомо, що метою творіння є дати благо Його створінням. Тобто створіння створені для того, щоб отримувати благо й насолоду. Тому ми бачимо, що всі у світі, без винятку, жадають лише отримання задоволень і насолод, тому що такою була мета творіння. Але для того, щоб існувала тотожність властивостей, утворилося виправлення, яке означає: все, що роблять, має бути з наміром давати задоволення Творцю, а не для особистої користі.
Але як людина може робити щось не для своєї користі, адже це проти природи? Відповідь така, що якщо вона вірить у велич Творця, в цій мірі вона може виконувати дії для того, щоб Творець мав утіху від її діянь. Бо в природі є таке, що малий, коли він служить великому, має з цього задоволення і не потребує ніякої оплати. А те, що є в нього заслуга прислужитися тому, це дає йому життєву силу і почувається він людиною, найщасливішою в світі.
Тому людина, коли піднімається до такого рівня, що весь її намір, аби тільки віддавати Творцю, вона називається «праведником». Тобто те, що вона може віддавати Творцеві, це є всією її надією в житті, і не має вона потреби ні в яких інших речах, які давали б їй життєву силу. А якщо людина бачить, що не дають їй служити Царю, вона каже: певно, що припустилася вона якогось прогріху, через що карають її і викидають її з палацу Царя на смітник, у місце відходів.
Тобто у ті задоволення, які були в неї, коли її особиста користь мала втіху, туди її й викинули. І вважала людина, що це личить «тварині», а не категорії «мовець», що є категорією «людина», як сказали мудреці: «Ви зветеся «людиною», а не народи світу». А от тепер вона перебуває у стані, коли може мати втіху тільки від того, що належить до особистої користі. Тоді каже людина, що дістала покарання, явно що за якийсь прогріх, від якого не вбереглася, тому й отримала покарання. І це є рівнем «закінчений праведник».
Тоді як закінчений грішник, - всі його задоволення, вони від того, що може бути прийняте в келім отримання, що означає - виключно для свого блага. Тоді як коли він бачить, що з цієї роботи нічого не вийде для особистої користі, а все піде на віддачу без жодної винагороди, - від цього він не здатен отримати задоволення. І каже, що явно припустився якогось прогріху, тому й не може він одержати щось у свої келім отримання. І він дивиться і спостерігає, чому не може він дати щось у келім отримання, щоб вони насолоджувалися.
Виходить, коли він думає, що бажання отримувати не має собі нічого, він дуже турбується. І стан цей, в якому перебуває нині, каже він про нього, що це просто пекло і що карають його наразі згори за його гріхи. І це є причиною того, що бажання отримувати собі (не) може мати втіху ні від чого, тобто немає йому нині чим жити. «А середній – той і той судять його». Часом його думка з праведником, а часом каже, що правда за закінченим грішником.
І цим зможемо пояснити те, що говорить Зоар: «Закінчений праведник - всі його заслуги зберігаються для нього вгорі». Бо заслугами в нього називається те, що «вгорі, у світі прийдешньому», тобто, що він може робити речі, які належать до «вищого», тобто заради віддачі у висях, Творцю, і це є найвищим за важливістю. І називається в нього це «світ прийдешній», де майбутній світ зветься «винагородою».
І не отримує від них у цьому світі нічого. «Цей світ» називається «отриманням». Те, що людина дістає в клі отримання, називається цей світ, що є категорією малхут. Тоді як світом прийдешнім називається біна, яка є клі віддачі. І біна називається «вищим», категорією «світу прийдешнього». А малхут називається «цим світом». Тому праведник нічого не бажає брати в свої келім отримання для себе, а все – заради віддачі.
І це те, що сказано, «закінчений грішник - прогріхи його вгорі». І пояснюється так: він бачить, коли займається Торою та заповідями, що хоч це і зветься вищою за важливістю категорією, але ж сам він грішник, тобто не бажає діяти для віддачі Творцю. І хоче він діяти для насолоди собі, а тому, коли займається речами вишніми, тобто тим, коли він має віддавати вгору, тоді бачить, що внизу бажання отримувати не виграє від цієї роботи. І про такий стан грішник каже: те, що він не здатен дати щось своєму бажанню отримувати собі, - це через прогріхи його, через них бажання отримувати й не може насолоджуватися.
І говорить, що «стягують з нього в пеклі після його смерті в цьому світі». А «смерть у цьому світі», це коли він каже, що після того, як вже немає йому тепер життя від цього світу, званого «келім отримання», і вони, ці келім, зараз порожні, без життєвої сили, - це й називається «смертю в цьому світі». І це те, що «стягують з нього в пеклі». Буквально в той момент, коли він відчуває, що немає йому від чого взяти насолоду для бажання отримувати, він і говорить, що це є покаранням, і карають його в пеклі. Через це й немає в нього життя.
І це означає «закінчений грішник вгорі», в тій мірі, що потрібно діяти й віддавати вгорі, а не отримувати внизу, це в нього зветься покаранням, і означає, що почувається наразі, що він вже після смерті, і це тому, що немає йому життя.
«А заслуги його, яких досяг, вони внизу, коли дають йому винагороду в цьому світі». Пояснення: «цей світ» - називається тоді, коли бажання отримувати дістає насолоду, і про це він каже: ясно, мовляв, - те, що я можу отримувати благо й насолоду в келім отримання, означає, що явно є в мене заслуги, тому й дають мені насолоду. А те, що сказано: «а заслуги його внизу» - в келім отримання, що звуться «низькими за важливістю». І згідно зі сказаним, «закінчений праведник» означатиме, що намір його – тільки лиш приносити задоволення своєму Створювачу. «Закінчений грішник» означатиме, що бажає лише отримувати і ніяк не віддавати. І обидва вони існують в одній людині, тобто коли діє вона в Торі та заповідях і бажає увійти в роботу лішма, тоді завдяки роботі і подоланню людина приходить до такого усвідомлення, що вона є закінченим грішником і не бажає поступитися особистим володінням, не думати про себе, чим вона може собі завдати втіху. А всі ті турботи, щоб, мовляв, бути у віддачі, - бачить вона, що це речі заважкі.
І така людина може бачити правду, наскільки вона далека від істини, - працювати на благо небес. І тоді вона приходить до рішення, що вона насправді є закінченим грішником, оскільки бачить, чого бажає її тіло, і бачить, що неспроможна вона бути робітником Творця, а може лише служити сама собі.
Тоді як той, що не входить в роботу віддачі, - така людина жодного разу не зможе побачити, що вона є «закінченим грішником», а просто бачить іноді, що насправді ще не прийшла до рівня праведності. Але вважати себе, що вона «закінчений грішник» - такого бути не може. Бо як сказано вище, неможливо бачити істину, перш ніж входимо в роботу віддачі.
Цей світ називається келім отримання, а світ прийдешній – келім віддачі. Так само «низ» зветься – в келім отримання, «верх» називається - в келім віддачі. Тобто нижній бажає віддавати вгору. «А середній, - і той, і той судять його», тобто не за один раз визначається, а у двох окремих випадках. Означає це: іноді думає, що він вже на ступені «праведник», а іноді бачить, що він є «закінченим грішником». І зі сказаного виходить, що праведник, він каже, що всі його заслуги зберігаються для нього вгорі, для майбутнього світу, а прогріхи його, вони внизу, у цьому світі, і це означає, що коли насолоди його в келім отримання, це в нього зветься покаранням.
І зможемо пояснити цим слова Зоар (в главі «Трума» і в коментарі «Сулам», п. 122), де пише так: «Стіл людини має бути в чистоті, щоб тіло її наближалося їсти свою їжу, тільки коли воно чисте. І для цього потрібно людині звільнити себе спочатку, бо та їжа, яку приготувала собі, бажає її Творець. А щоб не наближалася до того «столу блювотини та випорожнень», що є суттю сітри ахри, то після того, як людина їла й насолоджувалася, потрібно віддати певну частину кліпот. А що це? Це «остання вода» та нечистота рук, яку слід дати тій стороні, що потребує цього, і це обов’язок людини дати їй цю частину, тому це зовсім не потрібно благословляти».
І маємо зрозуміти в поняттях духовної роботи, що таке чистота, - там, де говорить: «І для цього потрібно людині звільнити себе спочатку, перш ніж їстиме їжу чистого стола». А також слід зрозуміти те, що каже: «Після того, як людина їла й насолоджувалася, - потрібно віддати частину кліпот, і це – «остання вода» та нечистота рук, що є обов’язком для людини дати їм цю частину». Коли так, слід зрозуміти, чому сказано, щоб перед трапезою не давати для кліпот нічого, а після трапези говориться, що таки потрібно дати для кліпот частину. І мало того, - це є обов’язком дати, просто не потрібно благословляти.
Відомо, що метою творіння є дати благо Його створінням, проте, для того, щоб не було феномену сорому, сталося виправлення, що потрібно спрямовувати намір щодо всіх насолод, які людина отримує, - щоб були вони заради віддачі, а не для особистої користі. А кліпот звуться так тому, що вони бажають отримувати для особистої користі. І коли людина виправить усі келім отримання на «заради віддачі», це зватиметься «кінець виправлення». Тобто, що вже немає що виправляти, щоб було заради віддачі, тому що всі келім отримання увійшли у володіння святості, що зветься «заради віддачі Творцю, а не для особистого блага».
І з цієї причини, тобто для того, щоб людина могла мати намір заради віддачі в час отримання насолоди, - це зветься, що коли сидить вона біля столу, повинна сказати: «Це стіл перед Творцем». Бо «столом» називається місце, звідки людина отримує насолоди. Адже «стіл» означає місце живлення людини. І про стіл говориться мовою мудреців: «біля столу свого батька», «біля чужого столу». І також ми кажемо в благословенні за їжу: «Милосердний, він пошле нам благословення велике у цей дім і цьому столу, за яким ми їли».
І слід зрозуміти, що означає «цей дім», що таке «і цьому столу». Отже, як сказано, «столом» зветься місце, з якого людина отримує свою поживу. Тому й кажуть: «Милосердний, він пошле нам благословення велике», - мається на увазі, що прожиток, який ми отримуємо від Творця, щоб не був він «скупим», що означало б отримання для себе. Тобто людина просить у Творця, щоби пожива, яку вона постачає тілу, не увійшла б у келім отримання тіла, що звуться «скупими», як сказали мудреці: «Око його скупе для інших».
А щоб було це у вигляді «великого благословення», яким є келім віддачі, що зветься «розширенням», і є категорією хасадим, коли бажає чинити лише хесед, милість, - від цього хай буде прожиток людини, живити себе. І щоб не (був її прожиток) у вигляді «скупого», що зветься «отримують і не віддають». Адже з категорії «отримують для себе» не може бути існування світові. Тобто, якщо весь світ діяв би у вигляді віддачі, тоді було б у світа існування навіть в матеріальному, як написано в статті «Дарування Тори». Це те, що кажемо «і цьому столу». А те, що написано «благословення велике в цей дім», то домом зветься категорія хохми, як написано: «наскільки славна людина, що сидить у домі». І також, як написано: «хохмою збудується дім». І це як наведено в Зоар: «Три речі розширюють свідомість людини: гарна жінка, гарна хата і гарний посуд. Гарна жінка – це душа, гарний посуд – це її органи, хата – це серце її». Тобто домом називається серце людини, а серце людини має бути Храмом, і це як написано: «І влаштують вони Мені святилище і мешкатиму в їхньому середовищі». Означає це, що слід людині працювати над двома речами:
1. Виправлення створіння, що є категорією хесед, що зветься «велике благословення», де величина, розширення, називається «хесед», що є протилежним «скупому». І це називається «столом Творця». І досягаємо цього завдяки Торі, як у словах мудреців: «світло, що в ній, повертає людину до добра».
2. А потім з’являється робота мети творіння, що зветься світлом хохма, або ж називається світлом життя, і це світло зветься «хохмою (мудрістю) Тори», що є категорією «Тора і Творець є одне». І в загальному сенсі така Тора називається «іменами Творця». І це приходить після того, як людина вже отримала келім хеседу, які є келім віддачі в плані тотожності властивостей (з Творцем). І це, як сказали мудреці: «Рабі Меїр говорить: “Той, хто вивчає Тору лішма…”», тобто коли є вже в нього келім віддачі, зміст яких – тільки лиш надавати задоволення Творцю, «…тоді розкривають йому таємниці Тори», що зветься іменами Творця.
І сказаним можемо пояснити що таке чистота в роботі Творця. Це те, що каже: «І для цього потрібно людині звільнити себе спочатку, перш ніж їстиме їжу чистого столу», а означає це, що оскільки неможливо класти щось важливе у брудні келім, бо зіпсується все через бруд, то так само воно і в роботі Творця. Бо саме в час, коли людина є служителем Творця, а не служить сама собі, тобто коли бажання її віддавати Творцю, тоді вище благо може увійти в ці келім, тому що є тотожність між світлом і клі.
Тоді як коли до клі примішане егоїстичне отримання, що і зветься «брудне», порівняно зі світлом, яке є все віддачею, виходить, відповідно, що людина, перш ніж збирається отримувати прожиток від Творця, що є задоволенням і насолодою, вона має вичистити себе від егоїстичного отримання. І тоді вище благо, що є насолодою, не піде у кліпот, які є отримувачами для себе, а піде у святість, оскільки людина може спрямувати намір в ім’я небес, в час отримання насолод. І це і зветься, «щоб їв їжу за чистим столом».
Тоді як після трапези, навпаки, людина повинна дати частку сітрі ахрі. Тобто каже, що є тут бруд, що належить сітрі ахрі, і на мене покладено ще виправляти себе.