Що таке укладення союзу в духовній роботі

Стаття 31, 1987 рік

(переклад з івриту)

Писання говорить: «Щоб увійшов ти в союз Творця Всесильного твого, який Творець Всесильний твій укладає з тобою сьогодні». І пояснив Раші:«Щоб увійшов ти в союз» - через перехід. «Так робили ті, хто укладав союз: огорожа з одного боку й огорожа з іншого - і переходили між ними». Ще там писання каже: «І не тільки з вами Я укладаю цей союз, а й з тими, хто тут із нами стоїть сьогодні перед Творцем, Всесильним нашим, і з тими, кого немає тут з нами сьогодні».

І слід зрозуміти:

а) Що означає поняття «укладення союзу» в духовній роботі, тобто що дає нам укладення союзу і що завдяки цьому буде нам виправлення в роботі?

б) Те, що пояснив Раші: що ті, котрі укладали союз, ставили огорожу з обох боків. На що це вказує нам у духовній роботі?

в) На що вказує нам у духовній роботі «той, хто тут з нами стоїть сьогодні, і той, кого немає тут з нами сьогодні», що означають ці два моменти в духовній роботі?

Мій пан, батько й учитель казав, яка перевага є в «укладенні союзу». Адже на перший погляд це є річчю зайвою. Адже чому вони укладають союз між собою? – тому що прийшли до усвідомлення, що повинні вони любити один одного, і само собою, якщо вони люблять один одного, то що додає нам тут укладення союзу? І сказав, що оскільки буває іноді, що можуть дійти до стану, коли кожен бачить іншого, що той не поводиться з ним, як годиться, отже, має він ненавидіти його.

А коли він укладає з ним союз, тоді мається на увазі, що якщо той навіть не поводиться з ним, як належить, все одно він діє вище рівня знання й каже: «Оскільки я уклав з ним союз, я не порушу цього союзу».

Виходить, що союз призначений не для нинішнього часу, а на майбутнє. Адже може бути, що любов між ними охолоне, тому й укладають союз, щоб і в майбутньому було так само, як і нині, у теперішньому.
Ось, головне в роботі в Торі та заповідях - це те, що коли починають іти дорогою, яка приводить до лішма, то на початку духовної роботи людина починає її з ло лішма, як сказали мудреці: «Завжди хай займається людина Торою ло лішма, а з ло лішма приходять до лішма».

І через це початок роботи людини був у прагненні, тому що бачила, що завдяки виконанню Тори та заповідей вона прийде до щастя у своєму житті. Інакше не починала б. Тому на початку своєї роботи, тобто в час, коли працює поки що ло лішма, і весь той час, коли вона діє в духовній роботі, людина дивиться на винагороду, яку отримає після своєї роботи, тому і є в неї сила до роботи.

Адже в матеріальному людина звична працювати там, де вона знає, що отримає платню за роботу. Інакше вона не здатна працювати дарма, якщо немає тут нічого для її блага. І тільки коли бачить, що вийде з цієї роботи користь для неї, тоді має вона силу працювати з бажанням та прагненням, тому що вона дивиться тоді на винагороду, а не на роботу.
Людина не рахується ні з якою роботою, якщо розуміє, що отримує тут, у цього господаря вдвічі більшу винагороду, ніж коли працювала в попереднього господаря, перш ніж перейшла на місце роботи, де платять вдвічі більше. Тобто наскільки більший розмір оплати, настільки й робота робиться, у тій же мірі, легшою й меншою.

І цим слід пояснити в термінах духовної роботи, що поняття «укладення союзу» означатиме, що коли людина бере на себе роботу навіть ло лішма, потрібно їй укласти союз з Творцем, щоб працювати на Нього,  чи є в неї прагнення, чи не має вона охоти.  

Але слід зрозуміти, від чого залежить прагнення. Залежить воно тільки від оплати. Тобто коли дають велику винагороду, тоді бажання до роботи не припиняється. І тільки коли оплата під сумнівом, тоді проходить бажання до роботи й людина переходить до відпочинку. Тобто відчуває тоді людина більше смаку у відпочинку настільки, що каже: «Я відмовляюся від роботи, хай її робить, хто захоче, бо це не для мене».

Укладення союзу, воно тоді, коли починає просуватися в роботі навіть в ло лішма, і оскільки наразі є в людини прагнення до роботи, інакше хто примусив би її увійти в роботу Творця, тому вона повинна укласти союз відразу. І сказати: «Навіть якщо прийде якийсь стан падіння, тобто коли не буде в мене бажання до роботи, все одно я приймаю на себе не дивитися на те, прагну я чи ні, а працюватиму так, наче є в мене прагнення». І це називається «укладенням союзу».

Проте маємо зрозуміти, що є причиною того, що людина прийшла до стану падіння. Адже ми бачимо в матеріальному, що коли людина працює для того, щоб отримати винагороду, - чи є в цьому поняття падінь та підйомів? То чому в роботі Творця ми бачимо, що присутні підйоми й падіння?

І це питання слід зрозуміти у двох аспектах.

1) Навіть у стані ло лішма, тобто коли людина діє заради отримання винагороди. Але винагороду можна зрозуміти тільки з боку віри, бо «винагороди за заповідь у цьому світі немає». Означає це, що винагороду за заповідь не отримують у цьому світі, а дістане людина цю оплату у світі прийдешньому, як написано: «Сьогодні виконати їх, а завтра отримати винагороду за них», - тобто в майбутньому світі.

І оскільки основа винагороди залежить від віри, як написано (в трактаті «Авот», розд.2): «Вірним є Господар твоєї роботи, який виплатить тобі винагороду за діяння твої, і знай, що видача винагороди праведникам – в часи, що прийдуть». І відомо, що в справі віри існують підйоми й падіння, бо вся суть віри - це вірити вище рівня знання.

Означає це, що людина іноді в силах іти вище рівня знання - там, де віра суперечить знанню. Скажімо, наприклад, двадцять відсотків віри проти знання, і ті двадцять відсотків (знання), що протирічать вірі, людина може подолати. Але іноді вона розкриває, що сталася зміна, бо бачить вона, що віра суперечить тридцяти відсоткам. І в цій мірі людина ще не захищена, щоб мати силу перебороти й просуватися в категорії віри. Тому вона змушена тоді спуститися з того свого стану, коли світила їй віра. І це спричинюється в неї до падінь та підйомів, бо це те, що не відповідає її силі подолання. Тоді як щодо матеріальної винагороди, де категорія віри не має впливу на винагороду, там ми не кажемо, що є в людини падіння в матеріальній роботі. А це тому, що винагорода, вона в цьому світі, і не потребує віри.

2) У стані лішма, коли немає людині ніякої оплати за роботу, до падінь приводить та ж сама причина - те, що вона будує всю свою роботу на основі віри. Однак, є відмінність - не в винагороді, а в господарі. Тобто в тій мірі, якою людина вірить у «Господаря роботи», що Він настільки важливий, що варто прислужитися Йому. Тобто є великою честю служити Царю царів над царями, щоб дав оплату за твої діяння.

А отже, винагорода за роботу відповідає мірі віри у велич Творця. Адже є в природі створіння велике задоволення людині, якщо вона служить поважній особі. Як у відомому прикладі, коли ми бачимо, що приїжджає шанований рав і бажає дати комусь, щоб доніс його вантаж до таксі. Носильник, зрозуміло, візьме оплату за це. А якщо рав дасть це своєму учневі, ясно, що учень не прийме жодної оплати за роботу. Адже та служба, якою він прислужився равові, - це й є його винагорода, і не потрібно більшого.

І відповідним буде пояснення вислову «і вірний Він, Господар роботи твоєї», тобто згідно з мірою віри, якою людина вірить у велич Творця, такою є і розмір винагороди, яка й вимірюється величиною віри, наскільки вірить у велич Творця.

Виходить, відповідно, коли людина вірить, що Творець є дуже великим, тоді й винагорода її дуже велика. А якщо віра її у Творця не така вже й велика, само собою також і оплата не настільки велика. І виходить, відповідно, що чи працює лішма, чи то працює ло лішма, все спирається тільки на віру. А різниця лише в тому, що:

- при роботі ло лішма віра - у винагороду; 

- при роботі лішма віра - в Того, для кого ми працюємо.

Тобто кількість задоволення залежить від величі Творця. Як сказали мудреці (трактат «Авот», розд. 2): «Рабі Ельазар каже: «І знай, перед Ким ти працюєш і хто Він, Господар твоєї роботи, який оплатить тобі винагороду за діяння твої».

І це те, що сказано вище, що потрібно вірити у велич Господаря роботи твоєї, бо від цього залежить, щоб заплатив тобі винагороду за діяння твої. Тобто розмір винагороди залежить від величі Господаря роботи твоєї, яким є Творець. Отже, є різниця в мірі задоволення, як коли людина служить комусь великому в її місті, або ж служить особі, великій у країні, або ж служить найбільш шанованому у світі. І цим вимірюється винагорода, тобто величчю Царя.

А оскільки основою є віра, тому й існують тут підйоми й падіння. І це тому, що весь час, коли людина не удостоюється постійної віри, мусять бути підйоми й падіння. І зі сказаного виходить, що оскільки може прийти час, коли любов між ними охолоне, тому нині, на початку роботи людини, вона приймає на себе тягар малхут небес. Щоб було при укладенні союзу так, що чи погодиться тіло бути служителем Творця, чи тіло не погодиться  - усе людина приймає на себе, щоб не сталося жодної зміни. А щоб сказала: промовила я слово - та не зміню його. А йтиму я вище знання на основі того, що прийняла на себе в час укладення союзу на початку духовної роботи.

Цим зрозуміємо те, що пояснив Раші: «Аби вступив ти в союз переходом, так робили ті, хто укладав союз: огорожа з одного боку й огорожа з іншого, і переходили між ними». І це слід пояснити способом, згаданим вище, що звичай тих, хто укладав союз, вказує на те, що іноді приходить час, коли буде огорожа з одного боку, тобто перетинка, що відділяє одного, і огорожа з іншого боку, тобто і в іншого з’являється перетинка, що відділяє його. Тобто навіть хай в обох будуть перетинки, що перетинають любов, яка була між ними, все одно вони приймають на себе нині обітницю, щоб не відділяти себе один від одного, а нагадувати собі укладення союзу, що зробили. І цим існуватиме можливість, що союз не буде порушений. «І переходили між ними» - це означає, що вони переходять над тим відокремленням, що утворилося між ними. І все це через те, що уклали союз. 

А в духовній роботі це означатиме, що людина зобов’язана укласти союз із Творцем. І вона вже почала наразі роботу, і напевно, є в неї зараз любов до Творця, інакше - хто є причиною того, що бере вона нині на себе тягар прийняття малхут небес. Тож повинна вона тепер укласти союз із Творцем навіки. Тобто навіть якщо прийде час, коли вона відчує, що любов до Творця охолола в ній, згадає союз, що утворила з Творцем.

Однак в духовній роботі маємо пам’ятати, що в союзі між людиною й Творцем може статися, що любов здатна охолонути тільки в людини до Творця. Але як можна сказати, що у Творця охолоне любов? Тобто оскільки укладення союзу стосується двох, то може відбутись таке, що станеться зниження важливості в обох щодо укладення союзу. Але яке відношення мають якісь зміни або падіння до Творця?

І мій батько й учитель сказав, що між людиною й Творцем діє поняття «як вода обличчям до обличчя, так і серця людей одне до одного». І пояснив це по тому, що написано: «А нині, якщо знайшов я милість в очах Твоїх, дай мені пізнати шляхи Твої - і буду знати Тебе, щоб здобути милість в очах Твоїх».

І запитав: звідки знав Моше те, що сказав: «Якщо знайшов я милість в очах Твоїх». І відповів: тому що перед цим написано: «І Ти сказав: «Я знаю тебе на ім’я і також знайшов ти милість в очах Моїх», - з цього пізнав Моше, що сподобався Творцю, оскільки Творець знайшов милість в очах Моше, і це за правилом: «Як вода обличчям до обличчя, так і серця людей одне до одного».

І сказаним слід пояснити: те, що кажуть, що любов охолоджується в людині й вона відчуває, що перебуває в стані падіння, тобто не має вона наразі такої любові до Творця, як та, що була в неї на початку духовної роботи, це приводить її до відчуття, що й Творець не любить її та не чує її молитву, то навіщо їй просити Творця - і це спричинює людині ще більше падіння, бо в неї з’являються сумніви щодо того, що написано: «бо Ти чуєш молитву кожних уст». І вона думає тоді, що Творець не має ніякого зв’язку зі створіннями, і це завдає людині великих падінь через те, що вона робиться щоразу все більш слабкою в справі віри.

Виходить, що хоча щодо Творця не можна говорити про зміни, але людина через те, що «як вода обличчям до обличчя», відчуває саме так. І це згідно з правилом, що всі зміни, про які ми вивчаємо в духовному, все це за оцінкою отримувачів.

І зі сказаного зрозуміємо те, що ми запитували: що означає в духовній роботі «Той, хто тут з нами стоїть сьогодні перед Творцем». Адже укладення союзу відбувається з тим, хто сьогодні стоїть перед Творцем, тобто в час підйому. Але він бере на себе також і той час, коли навіть прийде падіння, і тоді він зветься «той, кого немає тут із нами сьогодні перед Творцем Всесильним нашим». Тобто (відбувається) з тим, хто не відчуває, що він стоїть «перед Творцем Всесильним нашим», все одно приймає на себе вище рівня знання, що не буде дивитися ні на що, а пам’ятатиме укладення союзу, щоб було це непорушним.