96. Що таке в духовній роботі відходи току та виноробні

Почуто напередодні Суккот у суцці, в 1942 році

(переклад з івриту)

Тік означає «дінім де-дхура¹», і це категорія «І утаїлася і не стала нечистою». Коли людина відчуває, що вона є «ґорен» (тік), тобто «ґер» в духовній роботі.

Виноробня це «дінім де-нуква²», що є категорією: «І утаїлася і стала нечистою», бо «єкев» (виноробня) є категорією «некев» (отвір).

І є два види сукки:

а) сукка хмар слави;

б) сукка відходів току та виноробні.

Отже, хмара – це категорія утаєння, коли людина відчуває приховання, яке існує щодо духовного. І якщо вона переборює хмару, тобто приховання, котре відчуває, тоді цим вона заслуговує «хмар слави». І це зветься МАН де-Іма, і існує впродовж шести тисяч років, і це – «сод» (таємниця), бо ще не дійшло до природного стану, званого «пшат» (простий сенс).

А відходи току та виноробні називаються «пшатом» і природою, що є МАНом малхут, котра виправляється саме вірою, що зветься «збудженням знизу».

А МАН де-Іма є категорією «збудження згори», що не є природою. Тобто, з боку природи, коли людина не підготовлена отримати вище благо, вона не отримує згори ніякого впливу. Але ж з боку збудження згори, тобто того, що вище природи, світло таки дається нижнім за суттю сказаного: «Я Творець, який мешкає з ними в їхній нечистоті». Як написано в Зоар: «І незважаючи, що згрішив він, неначе не грішив зовсім».

Але при збудженні знизу світло не дається. А саме тоді, коли людина підготовлена з боку природи, тобто з боку самої себе, що зветься МАН де-нуква³, вона може бути виправленою за допомогою віри. І це називається «з боку самої себе», що є категорією «сьоме тисячоліття», зване «і один зруйновано», тобто «немає їй від самої себе нічого», що й є феноменом малхут.

А коли виправляють це, заслуговують десятого тисячоліття, що є категорією ҐАР. І така душа існує в одному з десяти поколінь. Але існує сьоме тисячоліття в плані шести тисяч років, яке зветься «частковим», а загальне та часткове завжди рівні. Але воно є категорією МАН де-Іма, що зветься хмарами слави.

І кінцева ціль роботи, вона на рівні «простого сенсу» та природи. А при цій роботі у людини немає можливості впасти нижче, оскільки вона вже на рівні землі. І це тому, що вона не потребує «ґадлуту», великого стану, тому що все в неї завжди як щось нове.

Тобто, завжди вона працює неначебто зараз почала працювати. І працює в категорії прийняття тягаря малхут небес вище знання. Коли основа, на якій будувала порядок роботи, була найбільш низькою. І буквально вся була вище знання. Бо лише той, хто є дійсно простаком, може бути настільки низьким, щоби просуватися без будь-якої основи, на яку міг би сперти свою віру, буквально без жодної підтримки.

А до того ж людина приймає цю роботу з великою радістю, так, як ніби володіє знанням і явним баченням, на що можна спертися в своєму визнанні віри. І вище знання – буквально тією ж мірою, ніби є в неї знання. Тому якщо людина наполегливо йде цим шляхом, то ніколи не впаде, а завжди вона зможе бути в радості від того, що вірить: вона служить великому Цареві.

І це те, що написано: «Одне ягня принеси в жертву вранці, а друге – в сутінки, подібно до ранкового дару і його узливання». Сенс в тому, що з тією ж радістю, яка була в людини під час приношення жертви, коли був у неї «ранок», а ранком називається світло, тобто коли світило їй світло Тори з абсолютною ясністю, – з тією ж радістю робила жертвоприношення, тобто духовну роботу, навіть якщо відчувала стан «вечір».

Тобто, навіть коли не було в неї ніякої ясності ні в Торі, ні в роботі, – не дивлячись на це, вона робила все з радістю, тому що діє вище рівня знання. Тому людина не може оцінити, від якого стану Творець має більше задоволення.

І це сенс того, що рабі Шимон бен Менасія називав «щось подібне до матеріалу». Матеріалом називається те, що не має ні знання, ні розуму. «Вухо, яке чуло на горі Синай «не кради», тобто, щоби не брала собі людина нічого, а прийняла б на себе тягар малхут небес без ніякої величі, і все щоб було вище рамок знання. І от пішла, і вкрала якесь світіння для себе. Тобто, сказала, що зараз вже я можу бути працівником Творця, тому що вже маю знання і розуміння в цій роботі, «і розумію я, що варто бути робітником Творця, і тепер вже я не потребую віри вище знання».

То про це говориться нам: «І був проданий по суду». Де «суд» мається на увазі розум та знання людини, які судять її дії, чи варто їх здійснювати, чи ні. А «продали його», тобто, зробилася вона чужаком в роботі Творця. Адже тоді приходить розум і задає людині відоме питання: «Що це за робота?» І приходить він через крадіжку, через те, що вже дістала людина деяку підтримку для властивості віри. Тому розум з’являється і бажає анулювати цю підтримку своїми питаннями. Але все це – лише на «шість», тобто «продали його на шість років», і це означає «дінім де-дхура».

«А якщо скаже раб, промовивши: «Люблю я свого господаря... не вийду на волю», тобто не бажає вийти на волю без заповідей, тоді виправлення таке, що «і підведе його господар», тобто Господар всієї землі, «до дверей або до одвірка», тобто, закриває для нього отримання малхут небес. «І проколе», тобто роблять йому отвір у вусі. Означає це, що роблять йому інший отвір, аби ще раз зміг почути те, що чув на горі Синай: «Не вкради». «І – раб Його навік», бо тоді стає справжнім робітником Творця.

Суккот означає тимчасове житло. Тобто, той, хто вже удостоївся постійного житла, і вже нема чого більше робити, як сказано про «перший в рахунку прогріхів», тоді є рада, – хай вийде людина у тимчасове житло. Як було в той час, коли йшла вона дорогою, що веде до дому Творця, ще до того, як дійшла до постійного житла. Бо тоді була в людини щоразу потреба прийти до палацу Творця. І були їй «ушпізін⁴», тобто коли в своїй духовній роботі вона була як тимчасовий гість.

А зараз людина може брати собі з часів колишньої роботи те, як тоді вона завжди дякувала та славила Творця, за те, що Він щоразу наближав її до Себе, і від цього була їй радість. Радість, яка була в неї тоді, вона може продовжити тепер, в Суккот. І це натяк на тимчасове житло. Тому сказали: «Вийди з постійної оселі та оселися в тимчасовому житлі».

«Не тлумачення головне, а дія». Тобто, як зазначено вище, дія називається «щось подібне до матеріалу», бо пояснював рабі Шимон бен Менасія: «Щось подібне до матеріалу», бо головне – це дія, а розум є ніщо інше як наче дзеркало.

Але разом з тим, дія називається категорією «тваринне», а розум називається «людське». І суть у тому, що коли існує досконалість в дії, тоді ця дія настільки велика, що приносить людині розум Тори. А розум Тори називається рівнем «людина».