42. На що натякає в духовній роботі те, що «елуль» є абревіатурою «Я Любому моєму, а Любий мій мені»

Почуто 15 елуля (28 серпня) 1942 року

(переклад з івриту)

Аби зрозуміти це, треба з’ясувати ще кілька речей:

1) Поняття «царств», «спогадів», «шофарів¹» (рогів для сурмління). І що означає сказане мудрецями: «Скасуй своє бажання перед Його бажанням, щоби Він скасував Своє бажання перед твоїм»?

2) Те, що сказали мудреці: «Грішники відразу до смерті, а праведники відразу ж до життя».

3) Те, що написано: «Сини Ґершона, Лівні та Шім’і».

4) Те, що написано в Зоар: «Юд – це чорна точка, в якій немає білини».

5) Те, що написано: «Малхут вищого робиться кетером для нижнього».

6) Що означає, що радість свідчить про духовну роботу, – чи вона досконала.

І всі ці речі присутні в підготовці, що ведеться в місяці елулі.

А для того, щоби зрозуміти все зазначене вище, потрібно з’ясувати мету творіння, те, що сказали: вона викликана бажанням Творця дати благо Своїм створінням. А задля виправлення, щоб не було «негема де-кісуфа²», зробилося скорочення. Від скорочення походить екран, і цим перетворюємо [характер] клі отримання на віддачу. А коли готують келім, щоби були ради віддачі, тоді відразу отримують світло, що приховане і затаєне для створінь. Тобто, отримують добро та насолоду, що були в задумі творіння – дати благо створінням.

І цим маємо пояснити те, що написано: «Скасуй своє бажання перед Його бажанням...» Тобто, анулювати бажання отримувати, що в тобі, перед бажанням віддавати, яке є бажанням Творця. Тобто, щоб людина анулювала себелюбство перед любов’ю до Творця, що й означає анулювати себе перед Творцем, і це зветься станом злиття. А потім Творець може світити в твоє бажання отримувати, тому що його вже виправлено властивістю «отримування ради віддачі».

І це те, що говорить: «Щоби скасував Своє бажання перед твоїм». Це означає, що Творець анулює своє бажання, тобто принцип цимцуму (скорочення), який стався через розбіжність властивостей. А от зараз, коли вже існує тотожність властивостей, через це є вже розповсюдження світла в бажання нижнього, котрий дістав виправлення «ради віддачі», бо це є метою творіння, – дати благо створінням, і тепер це може реалізуватися.

І цим маємо пояснити те, що написано: «Я Любому моєму». Тобто тим, що я анулюю перед Творцем своє бажання отримувати, щоб працювало на віддачу, тоді заслуговую «а Любий мій – мені». Отже, Любий мій, а це – Творець, – мені, адже Він дає мені добро та насолоду, які є в задумі творіння. Отже, те, що було перед цим прихованням та скороченням, зробилося зараз розкриттям обличчя Творця. Тобто, проявилася в цьому мета творіння, якою є «насолодити створіння».

І необхідно знати, що келім віддачі називаються літерами «юд-гей», що в імені АВАЯ (літери: юд-гей-вав-гей). І вони є чистими келім. І це означає: «Кожен, хто отримує, отримує в найчистіше клі». Тоді людина заслуговує «а Любий мій – мені». І Він дає їй все благо, тобто вона заслуговує розкриття Творця.

Однак, є цьому умова, бо неможливо удостоїтися розкриття до того, як людина дістає категорію «ахораїм», що є категорією приховання обличчя Творця, – і говорить, що для неї це є важливим так само, як розкриття Творця. Тобто, що це буде радістю, ніби вже удостоїлася розкриття обличчя Творця. Але витримати, щоби приховання було людині як розкриття, можна лиш коли людина працює у віддачі. Тоді вона може сказати: «Мене не хвилює що я відчуваю під час роботи, адже головне для мене те, що я хочу віддавати Творцеві, і якщо Творець розуміє, що буде Йому більше задоволення, якщо працюватиму в стані «ахораїм», – я згодна».

Але ж якщо є в неї поки що іскри отримання, вона приходить до сумнівів, бо важко їй тоді зрозуміти, що Творець управляє світом як добрий і добродійний. І це суть літери юд імені АВАЯ, яка є першою літерою, званою «чорна точка, в якій немає білини». Тобто, вся вона є темрявою і прихованням обличчя Творця.

Отже, коли людина доходить до того, що не має жодної підтримки, тоді стає стан її чорним, і це найнижча категорія, що у вищому світі, і з цього починається існування кетера нижнього, де клі кетера це клі віддачі.

Бо найнижчий у вищому – це малхут, в якій від себе самої немає нічого. І лише в такому стані називається «малхут». Тобто, якщо людина приймає на себе «малхут небес» і в стані, коли немає в неї нічого, перебуває в радості, – робиться з цього потім категорія кетера, який є клі віддачі і клі, найбільш чисте. Тобто, те, що отримала малхут в стані «шахаріт» («чорнота», або «досвіток»), зробилося потім категорією клі кетера, що є клі віддачі.

І це як написано: «Бо прямими є шляхи Творця, праведники йтимуть ними, а грішники спотикнуться на них». Це означає, що грішники, тобто ті, хто перебувають під владою клі отримання, вони вимушені впасти і «лежати під своєю ношею», коли приходять до цього стану. Але ж праведник, тобто той, хто у віддачі, – той піднімається завдяки цьому, тобто заслуговує цим келім віддачі (бо слід тлумачити «грішників» як таких, що поки що не усталилося їм у серці, що треба працювати аби заслужити келім віддачі. А «праведники» означатиме: ті люди, що вже усталилося в їхньому серці, що повинні удостоїтися келім віддачі, але не мають можливості).

І це те, як писали мудреці, що свята Шхіна сказала рабі Шимону бар Йохаю: «Немає місця приховатися від тебе». І тому вона розкривається йому. І це те, що сказав рабі Шимон бар Йохай: «Через це, і на мені Його прагнення». А також «Я Любому моєму, а Любий мій мені». І тоді Він дає [світло] частині «вав-гей», що є суттю: «Ім’я не повне і престол не досконалий, аж поки не приєднається «гей» до «вав». Де гей зветься бажанням отримувати, що є клі найбільш кінцеве, а вав дає [світло] в неї, в гей, і лише тоді буде кінець виправлення.

І це суть сказаного: «Праведники – відразу до життя»

Тобто, людина сама повинна сказати, в яку книгу вона хоче, щоби записали її ім’я, – або в книгу праведників, тобто чи бажає, щоби дали їй бажання віддавати, або ні. Тому що є в людини багато визначень щодо бажання віддавати. Тобто, буває іноді, говорить людина: «Дійсно, я бажаю, щоби дали мені бажання віддавати, але не анулювати повністю бажання отримувати». Отже, вона бажає собі два світи, тобто і бажання віддавати вона хоче собі на втіху.

Однак, в книгу праведників записуються лише ті, які мають бажання перетворити все своє клі отримання, щоби діяло тільки на віддачу, а собі не отримувати нічого. І це для того, щоб не було людині можливості сказати, що якби знати, що бажання отримувати мусить анулюватися, не молилася б про це (щоб не говорила потім: «Якби знала це, не давала б обітницю»). Тому людина має сказати щиро, який її намір, – в тому щоби записали її в книгу праведників , і щоб не приходила потім з претензіями.

Адже треба знати, що в духовній роботі «книга праведників» і «книга грішників» існують в одній людині. Тобто, людина сама повинна зробити вибір, і знати з повною ясністю, чого вона бажає. Бо і «грішники», і «праведники», – йдеться про те, що це в одному тілі.

Тому людина повинна сказати, чи бажає вона щоби записали її в книгу праведників, щоб відразу – до життя, тобто бути злитою з життям живих, і бажає робити все на благо Творця.

А також, коли вона збирається записатися в книгу грішників, де записуються всі ті, які бажають бути в категорії отримувачів для власної користі, – вона говорить, щоби записали там відразу до смерті, тобто, щоби бажання отримувати собі анулювалося в ній, і було б для неї неначе мертвим.

Але іноді людина сумнівається, тобто вона не хоче, щоб за один раз негайно ж анулювалося б у неї бажання отримувати. Тобто, важко їй вирішити за один раз, щоби всі її іскри отримання були б негайно вмертвлені. Отже, не згодна, щоб відразу ж анулювалися в ній всі бажання отримувати. А бажає, щоб усувалися іскри отримування потроху, а не негайно за один раз, тобто трохи щоб діяли келім отримання, і трохи – келім віддачі.

Виходить, що ця людина не має непохитної та ясної думки. А непохитна думка, це коли або вона стверджує «все моє», тобто все на користь бажання отримувати, або по-іншому, – стверджує: «все для Творця». Це називається твердим переконанням.

Але що може зробити людина, якщо тіло не погоджується з її думкою, з тим, що вона бажає, аби все було Творцеві? Тоді можна сказати, що людина робить все, що в її змозі, щоб усе було для Творця, тобто молиться Творцеві, щоби допоміг їй, аби мала вона можливість здійснити, щоб усі її бажання були, практично, цілком для Нього. І про це ми молимося: «Згадай нас для життя і запиши нас в книгу життя».

І це те, що написано: малхут. Що означає, – прийме на себе властивість чорної точки, «в якій немає ніякої білини», що є принципом: «Анулюй своє бажання, щоб постали згадки про вас переді Мною, і тоді анулюється Моє бажання перед твоїм бажанням. А чим? Шофаром, тобто, «бе-шуфра де-Іма³» (красою Іми), отже, від повернення в каятті це залежить». Інакше кажучи, коли людина приймає «шахаріт», треба також намагатися, щоб це робилося способом шанованим, а не нехтуючи, адже це зветься «красою Іми», тобто щоб було в людини це прекрасним та достойним.

Зі сказаного маємо пояснити те, що написано: «Сини Ґершона, Лівні та Шім’і». Адже коли людина бачить, що її видалили (івр. «ґіршу») з духовної роботи, вона повинна знати, що це через «лівні», тобто оскільки вона бажає саме «лавнуніт» (білина). Тобто, якщо дадуть їй «білину», інакше кажучи, якщо світитиме все, що вона робить, а отже, якщо почуватиме добрий смак в Торі та молитві, тоді людина готова слухатися і займатися Торою та заповідями. І це те, що написано «шім’і» (слухай мене), тобто саме в стані «білини» вона здатна слухати. Але ж [коли] під час роботи вона почувається в чорному стані, – тоді не може погодитись, щоб послухатись прийняти на себе таку роботу.

Тому вона мусить бути вигнаною з палацу Царя, бо прийняття малхут небес повинно бути безумовним підкоренням. Отже, якщо людина говорить, що вона готова прийняти на себе духовну роботу лише за умовою, щоб був стан «білини», тобто щоби день світив їй, але коли робота відкриється їй в чорному стані, вона не згодна на це, – такій людині не місце в палаці Царя.

Бо в царський палац дають увійти тим людям, які бажають працювати ради віддачі. А коли людина працює ради віддачі, – неважливо їй, як вона почувається під час роботи, і навіть тоді, коли вона відчуває стан чорноти, – не переймається цим, а бажає лише, щоби Творець дав їй сили, аби змогла перебороти всі перешкоди. Тобто, людина не просить, щоби Творець дав їй стан «білини», а хай дасть їй силу, щоб змогла подолати всі приховання.

Тому ті люди, які бажають працювати заради віддачі, то якщо буде завжди в стані «білини», цей стан дає людині продовжувати роботу. Бо коли їй світить, вона може працювати навіть в плані отримання для себе. Тому ніколи не буде людині можливість знати, чи робота її в чистоті, чи ні. І це є причиною, що ніколи не зможе удостоїтися злиття з Творцем.

Тому дають згори стан «чорноти». І тоді людина бачить, чи робота її в чистоті. Тобто, якщо також в стані «чорноти» вона може бути в радості, – це ознака, що робота її в чистоті. Бо людина повинна бути веселою і вірити, що згори дали їй шанс, щоб їй вдалося працювати ради віддачі.

Оскільки це, як сказали мудреці: «Кожен ненажера злиться». Це означає, що той, хто занурений в егоїстичне отримання, – сердиться, бо він завжди у відчутті нестачі, що бракує йому наповнити свої келім отримання. Тоді як той, хто бажає йти шляхом віддачі, завжди повинен бути в радості, тобто, які б обставини не падали на нього, він повинен бути в радості, бо немає у нього ніяких намірів егоїстичного отримання.

Тому людина каже, що так чи інакше, якщо вона дійсно працює лише заради віддачі, то, звичайно, повинна бути в радості від того, що вона удостоїлася приносити задоволення Творцеві. І якщо вона відчуває, що поки що її робота не у віддачі, вона також має бути в радості, бо щодо себе самої людина говорить, що вона не бажає нічого собі, і радіє тому, що бажання отримувати не може втішатися від цієї роботи. Від цього вона повинна відчувати радість. Але ж, коли вона думає, що з цієї роботи перепаде щось також і для її власної користі, то вже дає дозвіл сітрі ахрі вчепитися в її роботу. І це спричинює людині печаль, роздратування та подібне.