Лист 5

(переклад з івриту)

1921 р.

Душевному другу ... світильник його хай світить повік....

... А те, що натякнув ти мені в твоєму останньому листі, що я обличчя своє приховав від тебе і вважаю тебе наче ворогом, то ти маєш на увазі, що я як той, хто чує ганьбу на свою адресу і мовчить. І я не несу разом з другом його тягар, і не хвилюють мене зовсім болі мого друга. І дійсно, згоджусь, що правий ти в цьому, що я зовсім не відчуваю тих болей, які ти відчуваєш, а навпаки, я веселюся та радію тим порокам, і відкритим, і тим, що розкриваються.

Але, наскільки я ремствую та жалкую про ті дефекти, які ще не розкрилися, і повинні розкритися, бо прихована вада позбавлена надії, і великим визволенням з небес є її розкриття. Адже це правило: немає такого, щоб давав те, чого немає в самого, і якщо розкрилося нині, - немає жодного сумніву, що було також і в основі, однак було приховано. Тому радію я виходу їхньому зі своїх нір, адже глянь на них і стануть купою кісток, в чому я не сумніваюся навіть на мить, оскільки знаю я, що «численніші ті, хто з нами, ніж ті, хто з ними», і тямущому досить.

Але при зневірі подовжується час, і ті огидні мурашки, приховані, і навіть місце їхнє, де вони, невідоме. І про це говорить мудрець: «Глупак сидить, склавши руки і поїдає свою плоть». Бо «опускав Моше руки свої», але коли піднімає Моше руки віри своєї, розкриваються відразу всі, що повинні розкритися, і тоді – «і долав Ісраель», «усією рукою сильною й усім страхом великим...»

І це сенс: «Усе, що знайде рука твоя робити силою своєю, роби», і коли наповнилася міра їхня, сповнюється написане: «Повали грішників» і коли пропадуть грішники, приходить світло і радість у світ, і тоді – «і немає їх».

І пам’ятаю я, що подібна розмова була в мене з тобою у перший день Рош а-Шана року 5681, в час повернення нашого з дому вчителя мого з кідуша, оповідав ти мені [дещо] з дуже прикрих розрахунків, які угледів ти в своєму молитовнику вранці в час молитви, і вельми сповнився я радості перед тобою, і запитав ти мене – «радість ця, що за пуття з неї». Сказав я тобі те ж, як і вище написано, що при розкритті похованих вже грішників, хоч і не підкорені повністю, все одно, саме їхнє розкриття великим визволенням вважатиметься, що спричинить святість дня.

А те, що ти написав мені, що не можеш «дати право первородства сину улюбленої при первородному синові ненависної», то ось, багато разів говорив я з тобою віч-на-віч про це, що місце віри називається «бор» (яма), а наповнення віри називається «беер» (криниця) живої води, а скорочено називається «життя». Тобто, не як природа простої води, що коли води стає трохи менше, криниця поки все ще на своєму місці, а точно як природа живої істоти у цієї криниці. І мало того, а всі частини, що в ній, є органами, від яких залежить душа, і щонайменший прокол (тут – «неківа»), і одразу помре весь рівень живого, - і немає його. І це те, що написано: «Мене покинули, джерело води живої, - висікати собі колодязі розбиті, що не міститимуть води».

Хоч і немає недоліку в воді, але є певний дефект у водоймі, адже вся вона розбита, тож певно і безсумнівно, «що не утримає воду, що в ній», на що натякає пророк іменем Творця, і це є істинною кабалою для кожного, хто мудрий і розуміє зі свого знання. А якщо ти не розумієш, піди й випробуй, і тоді й ти також будеш мудрим і розумітимеш зі свого знання.

А щодо того, що написав ти на полях свого листа, що забажаєш від мене, щоби дав тобі почути мій приємний голос, оскільки для мене не є зусиллям порадувати кожного, кому гірко на душі від мучень, бо серце, сповнене любов’ю, насолоджує їх в їхньому корені, корені всілякої приємності.

Відповім тобі стисло, що всьому свій час і термін у всякої речі, і ось, ти бачив фактично, що в першому моєму листі описав я тобі й написав річ дуже чарівну в свій час, що радує серце Всесильного і людей, щодо пояснення істинного поняття: «наситяться й насолодяться від доброти Твоєї», подивись там добре, бо істинне воно і призначення його бути приємним кожному піднебінню, що прагне до слова істини. Ти бачиш, як я можу постаратися й радувати тебе словами істини в цей час, а радувати тебе словами брехні, боронь Боже, як неправдиві пророки в часи руйнування, - хай збереже мене Творець від гріха, - бо брехня не існує зовсім в моїй особистій сфері, і вже здавна знайомий ти з моїми словами про звичай тих, хто наближає своїх учнів до правди узами фальші й плетивом брехні, або надлишків, ідолами яких я ніколи не осквернявся, і не в них доля Яакова. І тому всі слова мої сказані в істині, і там, де неможливо розкрити слово істини, я замовкаю повністю.

І хай не спаде тобі на думку, що якби був я поряд з тобою, говорив би я більше, ніж на письмі, адже якби я знав, що це так, не від’їжджав би я від тебе ані на трохи. А цілковита правда – це те, що я сказав тобі: «що згідно з нашою підготовкою ти не потребуєш мене», і так воно й є, і не підозрюй мене, що для власного задоволення придумав я речі, що будуть для нас некорисними. І коли допоможе Творець удостоїтися кінця виправлення, тоді «будеш потрібен мені дуже», і хай дасть Творець, щоб удостоїлися ми цього протягом 12 місяців.Тому що великий ще день і ти не такий швидкий, як я. В усякому разі сводіватимусь, що протягом 12 місяців, з цього дня й далі, довершиш роботу, і тоді побачиш в усіх зусиллях снаги своєї, що будемо разом декілька років, бо основна глибина роботи, - з кінця її починається.

Усе це розписав я тобі через сумніви в різних речах, котрі відчув я між рядками твого листа, бо забув ти чисту істину, що завжди в устах моїх і в серці моєму. І пообіцяю тобі, що більше ніж переконувався ти досі в правдивості слів моїх, переконаєшся фактично, на власні очі, що буквально всі слова мої, живуть й існують повік, не зміняться ні на волосину. І так всі слова, які я пишу тобі, є в них істинний смисл, не зазнають змін, просто потрібна увага, «тому що час цей – це час скорочувати».

Повір мені, що слова, відкриті в цьому листі, не міг я написати тобі до цього дня, через причини, котрі тримаю в таємниці, бо очі мої завжди перебувають в кінцевій меті, щоби прийшла вона найкращим способом, і це те, що оточує мене чудовою огорожею, що охороняє кожне зі слів. І знаю я, що з часом з’ясуються тобі всі мої слова та вчинки по відношенню до тебе, як написано: «щаслива посудина, що увійшла в скверні, а вийшла в чистоті», - бо це шлях Тори.

Уже втомився я вимагати від тебе писати мені частіше, і гарантую тобі, що в нагороду за це, я частіше буду писати тобі. І кожного дня я сиджу і сподіваюся, може прийде мені якесь повідомлення від тебе, про твоє духовне життя, чи про твоє матеріальне життя, але немає ні звуку, ні уваги.

І що відповіси на це і як виправдаєш, немає в цьому ні відповіді в силі, ні відповіді слабкої, крім відповіді сухими словами, високомовним стилем, як «з причини численних клопотів» і подібне, але напевно ти й сам не зрозумієш себе.

Але разом з цим ясно мені, що час принесе благо, і тоді змужнієш в мірі цього блага, і їхньої відкритої любові. І ще втамуємо спрагу постійною любов’ю разом, як джерело, що не припиняється, в насиченні й насолоді разом, бо благість Творця - до досконалого одержувача, який не відчуває ніякої ситості, бо на те і зветься Творець Всемогутнім (букв. «Той, хто може все»), що тим, хто виконує Його волю являється світло старе та світло нове в єднанні разом, що придбавають дотриманням субот і шміти (сьомого року), для світу йовеля (п’ятдесятого року). І це є сенсом: «І відклали його до ранку, і не засмердів, і черви не було в ньому». Як написано: «Наситяться і насолодяться від блага Твого». Бо від їди матеріальної наповниться живіт, в мірі тілесній, і більш за це, піднімає «дим» в мозок від того, що вариться в шлунку, і він утомлений і виснажений, і падає в дрімоту.

І це смисл того, що встромив Пинхас списа в її черево, в момент, коли були злиті. «І встав Пинхас, і помолився, і припинилася пошесть». І тому удостоївся єлея помазання, хоч і не був з синів Аарона, бо Моше сам сказав йому: «Ось, даю Я йому Свій союз миру». Спочатку був з «вав усіченою», але світлом Тори подовжився, і «союз Мій» був з ним, життя і мир разом, і в світлі лиця Царя – життя.

Єгуда Лейб