Що означає в духовній роботі, що зле начало піднімається і зводить наклеп

Стаття 20, 1989 рік

(переклад з івриту)

У Зоар, в главі «Цав», сказано так: «Ось закон (букв. «Тора»)» - це спільнота Ісраеля (закон про жертву всеспалення (івр. «ола»)); малхут, що піднімається (івр. “ола”), - це зла думка, яка піднімається в свідомості людини, щоб відвернути її з дороги істини. Це вона, що піднімається – і зводить наклеп на людину. І потрібно спалити її у вогні для того, щоб не дати їй можливість звинувачувати. І через це - «на вогнищі її, на жертовнику всю ніч». Хто це «ніч»? Це спільнота Ісраеля, малхут, і це вона, яка приходить очистити людину від того бажання. І тому потрібно, щоб не гасили її повік, а вогонь постійний хай горить на ньому (жертовнику)...», кінець цитати.

І слід зрозуміти, що означає що «зла думка піднімається і зводить наклеп на людину». І також слід зрозуміти, що означає, що «ніч називається малхут», і також сенс того, що вогнем спалюємо погану думку, щоб не зводила наклеп вгорі. І вогонь цей, як написано, «не погасне». То що це за вогонь?

Відомо, що основою нашою є віра. Тобто, попри те, що ми не відчуваємо і не розуміємо все те, що мудреці сказали нам, ми повинні вірити. А без віри немає про що й говорити. Тобто, нам потрібно вірити в те, що сказали нам «Докладав зусилля і не знайшов – не вір». Бо після того, як людина доклала необхідних зусиль, ми таки приходимо до того, що сказали нам мудреці. Тобто, перш за все нам потрібно вірити, що метою творіння є «дати благо Його створінням».

Але створіння не досягають відразу ж на місці блага й насолоди, - щоб кожен міг промовити: «Благословен [Той], хто сказав і постав світ», іншими словами, щоб кожен був би радим та веселим через те, що його створено, і міг би тішитися світом, сповненим всякого блага, - і ми бачимо, що всі створіння страждають, хто менше, хто більше. І всі запитують: де вони, ті благо й насолода, які Творець бажає дати нам? А відповіддю є те, що зроблено виправлення, для того, щоб стала видною всім досконалість Його дій, - тобто, щоби створіння, коли отримують благо й насолоду, не відчували б у цьому «сорому». Для цього сталися «скорочення і приховання», коли благо й насолода поки що утаєні від нас, аж поки ми не досягнемо келім, гідних отримання блага, щоб не відчували б ми в них недоліку, який зветься «хлібом сорому», як відомо.

Тому ми повинні вірити, що хоч поки що й не бачимо ми блага, але якщо ми підготуємо себе аби досягти келім, придатних до цього, ми таки отримаємо благо, як сказали мудреці: «Докладав зусилля і не знайшов – не вір». Бо той, хто трудиться аби досягти келім віддачі, він отримає благо й насолоду. А тому, не слід людині вирішувати, мовляв, уже минув для неї певний час, коли вона займалася роботою віддачі, і докладала зусиль до цього, - а має вона вірити, що явно ще не забезпечила зусиль, достатніх для цього, і тому ще не отримала ці келім.

І для того, щоб отримати ці (келім), тобто келім віддачі, існує для цього зворотна робота. Тобто, прийнято у світі так, що коли людина вивчає якийсь фах, вона кожен день просувається трохи, інколи менше, інколи більше. А всі ті, хто облишає професію, то це не тому, що бачать, що не досягають прогресу, через це й покидають заняття, - а вони просуваються повільно і бачать, що вивчати цей фах потрібно щонайменше багато років, адже просуваються спроквола, тому й покидають цю сферу діяльності.

Однак, у вивченні роботи віддачі порядок абсолютно протилежний, бо мало того, що не бачать поступу в роботі, а бачать вони, що йдуть назад. І насправді, виникає питання, чому потрібно йти назад. Тобто, коли людина спостерігає, - замість того, щоб мала вона вже бачити, як бажання отримувати для себе відділяє її від святості, і кожного разу, коли вона мала б бридитися злом, інакше кажучи, щоб не хотілося їй працювати задля «егоїстичного отримання», а жадала б постійно працювати в ім’я небес, - дістає вона ще більше прагнення до себелюбства, і не спроможна зробити хоч щось заради віддачі.

І мій пан, батько й учитель сказав про це, що насправді людина таки просувається, тобто щоразу вона все більше йде вперед у визначенні свого справжнього стану, наскільки вона занурена в себелюбство. Але існує таке виправлення згори, що людина не побачить свого справжнього стану до того, як буде здатна виправити його. Тому в тій мірі, як бачать згори, що людина старається вийти «з любові до себе», тією ж мірою розкривають їй зло, яке є в ній, для того, щоб знала, що вона є людиною, найгіршою в світі. Тобто, що в інших людях не розкривається зло так, як воно розкрите в ній. Тому людина бачить те, чого їй бракує, і тоді є можливість просити Творця, щоби врятував її аби вийшла вона з того зла, що в її нутрі.

І цим слід пояснити те, що написано: «Близький Творець до всіх, хто закликає до Нього, до всіх, хто волатиме до Нього по правді». Інакше кажучи, вони насправді бачать свою ницість, наскільки вони нікчемні більше за інших людей, і не в їхніх власних силах вийти з-під влади того зла, що в них. Тому називається це «хто волатиме до Нього по правді», і це тому, що вони не бачать ніякої можливості вийти з-під влади себелюбства.

Тому й мають вони дещо цільне, тобто цільне бажання допомоги від Творця. І це те, як сказав мій батько й учитель: «Молитва робить половину», тобто те, що людина дає «збудження знизу», що і зветься «молитва робить половину», означає клі, яке є (бажанням) того, чим вона хоче, щоб Творець наповнив би її. І коли половина, якою є клі, вже завершена, тоді приходить наповнення. А тут називається «половиною» те, коли людина бачить, що є в неї хісарон, - бо немає в неї келім віддачі.

Виходить, коли вона знає сама, що не має жодної можливості виправити свій хісарон, тобто вже зробила все, що в її змозі для того, щоб мати силу досягти бажання віддачі, тоді може сказати, що вона знає на сто відсотків, - якщо Творець не допоможе їй, вона залишиться в себелюбстві. Тоді це зветься, що є вже в людини «довершене клі», тобто хісарон. Тоді приходить наповнення хісарону, коли Творець дає їй бажання і прагнення віддавати.

А порядок такий, як казали мудреці: «Троє беруть участь в людині: Творець, її батько і її матір. Батько дає білину», як наведено (в трактаті «Ніда», 31), де пише так: «Навчали наші вчителі: троє беруть участь в людині: Творець, батько і матір. Батько сіє білину, мати сіє червоність, а Творець дає в неї (душу) - руах і нешама».

Де поняття «праве» називається на ім’я її батька, що означає світло хохма, що є світлом мети творіння, де воно є світлом «надання блага Його створінням», і входить воно саме в келім отримання. І щодо цього світла було скорочення і приховання, щоб не світило в келім отримання, перш ніж буде в них виправлення, щоб могли вони спрямувати намір на «заради віддачі».

Тому, коли це світло світить, тоді видно, що разом з тим, що воно світить, - існує скорочення, тобто відчувається завдяки цьому світлу, що можуть прийти до роз’єднання. Тоді людина буде ще гіршою, ніж була, тобто забажає отримати духовне світло і перевести його в кліпот, які хочуть отримувати вище благо заради отримання. Тому людина приймає на себе, що не буде користуватися більше келім отримання. І це визначається, що «батько її», що зветься хохма, «дає білину», тобто вибілює людину, щоб не користувалася бажанням отримувати для себе, тому що світло дало їй зрозуміти, наскільки ми віддаляємося від Творця тим, що діємо бажанням отримувати для себе. Отже, людина вирішує не користуватися більше бажанням отримувати, що називається «білина».
Однак, без бажання неможливо нічого вдіяти. А для себе людина вже не хоче отримувати. Тому «мати дає червоність». «Матір’ю» називається біна, властивістю якої є бажання віддачі. Як відомо, малхут називається «чорним», тобто бажання отримувати це малхут, на яку було скорочення, і означає це, що світло не світитиме в ній, тому вона й називається «темрявою». А коли малхут включається в біну, називається біна «червоністю». І це й буде поясненням того, що мати, тобто біна, дає людині властивість бажання віддачі. І тоді вже людина здатна виконувати дії віддачі, і тоді «Творець дає руах і нешама», що означає – вище благо, що входить у келім віддачі. І це називається «народження парцуфа», тобто народився новий духовний рівень.

Випливає з цього, що все приходить з висі. Тобто, цю справу, - відкинути бажання отримувати, - не може людина зробити сама, а називається це «батько дає білину», як сказано. І також, щоб була сила робити все заради віддачі, - це не в змозі людини, а приходить воно силою згори, щоб побажала вона чинити діяння виключно на віддачу. І це називається «мати сіє червоність».

І зі сказаного пояснимо те, що ми запитували, що означає вислів - «піднімається і зводить наклеп на людину». І це те, що написано: «Ось Тора», тобто порядок роботи, коли дають людині сили згори. І каже, що «Тора» називається «спільнотою Ісраеля», малхут, коли людина повинна прийняти на себе малхут небес. Тоді починається такий порядок: спочатку людина починає відчувати зло, що в ній, оскільки перш ніж почала роботу у віддачі, здавалося їй, що вона вже – праведник, адже, хвала богові, вона сидить і вивчає Тору й виконує заповіді.

І що має вона ще робити? Ясно, що є праведники ще більш великі, тобто які навчаються більше і більш прискіпливо виконують заповіді, але як не кажи, вона також праведник. Хоча й вірить людина, що існують праведники ще більші. І через (це) вона відчуває в собі свою ницість, через те, що немає в неї такої праведності, як у них. І тільки з цього вона бере відчуття своєї ницості.

Однак, коли людина починає входити в роботу на шляху істини, що є роботою віддачі, тоді починає бачити щоразу, наскільки занурена вона в себелюбство, і не здатна нічого зробити заради віддачі. Тільки тоді, коли бачить, як завдяки виконанню Тори та заповідей має з цього втіху бажання отримувати для себе, вона здатна діяти, інакше немає в неї сил.

І це називається «ось закон всеспалення (івр. «ола»)», про що каже Зоар: «і це – зла думка, яка піднімається (івр. «ола») у свідомості людини, звести її з дороги істини». Тобто, хто це той, що дав їй злу думку щоб та піднялася в її свідомості? Адже перш ніж почала духовну роботу, була вона праведником. А тепер, - чому вона отримує злу думку?

Адже здоровий глузд зобов’язує до зворотного, - що тепер, коли бажає працювати шляхом істини, було б потрібно щоб піднімалися в її свідомості добрі думки, а не злі. Відповідь на це: «ось закон (букв. «Тора») всеспалення», тобто «спільнота Ісраеля», якою є малхут, посилає їй ці злі думки. Інакше, якщо вона не повідомить людині думку зла, ніколи не матиме вона змоги виправити.

Виходить що це Тора посилає людині злі думки. Однак потім людина приходить до зневіри, приходить вона до такої ницості, що не може навіть вірити, що Творець здатен допомогти їй, настільки вона нікчемна і бачить, що потонула в себелюбстві. І це те, що написано: «Вона піднімається і зводить наклеп на людину», - ця зла думка піднімається у свідомості людини і дає їй зрозуміти, що ти не гідна того, щоб Творець допоміг тобі, а допомагає Творець тільки людям, набагато важливішим за тебе. І це й є поясненням, що «піднімається і зводить наклеп» в духовній роботі. І потрібно спалити її у вогні Тори, як написано: «Адже слово Моє подібне вогню». Отже, Творець допомагає кожній людині.