Стаття 35, 1990 рік
(переклад з івриту)
Мудреці (в трактаті «Брахот», 72) сказали: «Той, хто втішається трапезою нареченого і не радує його, порушує п’ять голосів. А якщо радує його, - яка йому винагорода?» Сказав рабі Єгошуа бен Леві: «Удостоюється Тори, що дана п’ятьма голосами».
І слід зрозуміти, що означає, що коли втішається трапезою нареченого, він повинен радувати його. А якщо не має втіхи від трапези нареченого, - не треба радувати його? І ще, - що означає, що слід радувати його? Чи як став нареченим, то сумує так, що повинні намагатися звеселити його? І ще маємо зрозуміти, - чим потрібно звеселяти нареченого, щоб через те, що людина радує його, вона удостоюється потім Тори.
Логіка каже нам, - якщо кажуть людині щоб виконала якусь заповідь, обіцяють їй як винагороду світ прийдешній. А тут сказано, що винагорода буде їй та, що удостоїться Тори. Чи є це та оплата, що зобов’язує звеселяти нареченого? І все це – як його зрозуміти щодо духовної роботи?
І також потрібно зрозуміти, чому не зобов’язують радувати наречену, а тільки нареченого. А щодо нареченої ми знаходимо тут інший обов’язок, те, що сказали (в трактаті «Ктубот», 16:2): «Як танцюють перед нареченою? «Дім Шамая» кажуть, - наречена така, як вона є. А «дім Гілеля» кажуть, - наречена гарна і цнотлива. Сказали їм, дім Шамая дому Гілеля: «Якби була кульгава та сліпа, кажуть їй «наречена гарна і цнотлива»? Адже Тора сказала, - від слова неправди віддаляйся». Сказали їм, дім Гілеля дому Шамая: «Згідно з вашими словами, той, хто купив щось негідне на базарі, - хвалитимуть це перед ним, чи ганитимуть це перед ним? Я сказав би, що хвалитимуть перед ним. Через це й сказали мудреці: «Завжди хай людина поділяє з людьми їхні думки».
І слід зрозуміти, чому щодо нареченої кажуть тільки про танець. А не кажуть, що слід радувати наречену якось інакше, а тільки під час танцю. Як назвати наречену, чи така як вона є, або ж назвати її гарним ім’ям, попри те, що це неправда?
Ось, і субота називається «нареченою», як написано: «Ходімо, друже, назустріч нареченій». А перед суботою є шість днів діяння, і в ці шість днів ми повинні клопотатися, готуючи все для суботи. А в саму суботу ми їмо суботню трапезу.
Отже, субота називається «малхут», «наречена», зветься вона - малхут і також «земля Ісраеля» називається малхут.
І все створіння загалом зветься іменем «малхут». Тобто, маємо ми в загальному сенсі говорити про два поняття:
а) Творець;
б) створіння.
Так от, Творець називається «нареченим». А створіння називаються «нареченою». Наречений (івр. «хатан») – це тому, що він «нахут дарґа» (знижений рівнем). Як сказали мудреці: «Спустися рівнем нижче і візьми дружину». Це означає, що Творець може називатися «нареченим» лише тоді, коли є в нього «наречена». Як в матеріальному світі, коли ми кажемо, що цей чоловік – наречений, це означає, що є в нього наречена. А на що нам вказує це в духовному?
Оскільки не належить говорити про Творця без створінь, то виходить, - хто той, що каже, що існує Творець? А це після того, як створіння створені і вони осягають Його, те, що Він створив їх, тоді створіння кажуть, що існує Творець. Але якщо немає таких, хто осяг би Його, отже, немає кому й говорити про Нього. Отже, спочатку створив створіння, і це було завдяки тому, що скоротив Себе кількома скороченнями і стало можливо з’явитися створінням, які є категорією отримувачів. Але вони далекі від Нього через протилежність властивостей, адже Його бажання – лише віддавати, а бажання створінь – лише отримувати. А розбіжність властивостей в духовному утворює віддалення й відокремлення. Це означає, що саме через те, що Творець знизив Себе для того, щоб створіння осягали Його, - є можливість говорити, що Він називається «хатан» (наречений) тому що знизив Себе, щоби осягли Його. А ті, хто осягає, називаються категорією «наречена», яка знає, що існує «наречений». А якщо б створіння не осягали Творця, ясно, що Він не називався б «нареченим», і ті, хто осягають, не називалися б іменем «наречена». Коли ж йдеться загалом про світи, тоді ми поділяємо все на дві категорії:
а) світло, яке віддає, що зветься «нареченим», і світить в світах завдяки скороченню та екрану, що і зветься категорією «наречений»;
б) клі, яке отримує світло і вище б лаго, що зветься «малхут загального обсягу світів».
А якщо більш детально, то існують багато характеристик у світел, де феномен примноження їх існує завдяки клі, яке їх отримує. Тобто, щодо суті світла кажуть – «немає зміни в світлі, а всі зміни, вони в клі», і це з наведеної вище причини: адже світло світить лише завдяки скороченням, і в тій мірі, в якій є тотожність властивостей між світлом і клі.
А отже, залежить це від роботи отримувача, наскільки він може виправити себе, щоби мати тотожність властивостей зі світлом. Тому з боку отримувача, званого «клі» можна вирізнити багато властивостей у світлі. Адже, хоч і є багато деталей, все одно загалом – це одне світло і одне клі, як ми вивчаємо щодо кінця виправлення: «І буде Творець один і ім’я Його одне».
Ось, субота зветься «нареченою». І є перед нею шість днів діяння, і тоді це час клопотів, як написано: «Шість днів творив Творець небо і землю, а в день сьомий «шават» (опочив)». Де «шабат», субота, називається кінцем роботи, а «кала» (наречена) також називається завершенням роботи, як написано: «калат» (закінчив) Моше [побудову Скінії]» - бо робота скінчилася».
Тож маємо зрозуміти поняття «робота» - що це. І що таке «завершення роботи», зване «суботою» в духовній роботі. Писання каже: «…те, що створив Творець робити». І згідно з поясненням в «Суламі», шість днів творіння є утворенням шести категорій, званих ХАҐАТ НЕГІ. І це тому, що Творець створив світ з властивістю бажання отримувати для себе, що і зветься «створив», тобто «суще з нічого».
І оскільки це є розбіжністю властивостей, що спричинює віддалення й відокремлення, це клі, яке створив Творець, дано нижнім «робити». Тобто виправляти його. Інакше кажучи, надати дії отримання намір заради віддачі, що зветься «злиття», «тотожність властивостей», і цим виправляється створіння, зване «отримання для себе й роз’єднання», - виправленням злиття, коли отримання набуває форми віддачі.
І коли нижні подають це клі, тоді світло може прийти до нижніх. Тобто тоді задум творіння, яким є «Його бажання дати благо Своїм створінням», реалізується. І це називається «кінець роботи» клі, що вже готове до отримання вищого блага, що належить йому.
Виходить, шість днів діяння є роботою утворення наміру віддачі. А «суботою» називається, коли вже підготовлено клі, щоб було воно заради віддачі. Тому, «коли приходить субота», - це означає: коли світло приходить в клі, готове для світла, - тоді це зветься «шабат», тобто коли вже «шават» (опочив) від своєї роботи, а саме від роботи утворення клі, бо вже підготував клі.
І коли світло світить в келім, тоді клі нема чого робити. Тільки насолоджуватися світлом, що й є метою творіння, «дати благо Його створінням». І це й є сенсом того, що сказали мудреці: «Приходить субота - приходить спокій». Бо коли світло світить в келім, немає вже місця для роботи, а називається це «насолоджується суботньою трапезою». І це те, що сказали мудреці: «Той, хто не клопотався напередодні суботи (утворювати келім), - що їстиме в суботу?»
Тобто, субота називається «трапезою», інакше кажучи, це час отримання блага й насолоди. І якщо відсутні в людини келім, підготовлені з передсуботнього часу, то коли приходить світло, - не має людина келім, у що отримати трапезу. Тому називається субота «нареченою», від поняття «закінчення, кінець, довершення». Як написано: «І завершив Всесильний в день сьомий роботу, яку зробив». І означає це, що трапеза вже готова, тому що вже завершені келім для отримання трапези. Як відомо, про світло не можна сказати, що його бракує, як написано: «Сповнена вся земля славою Його». Однак, коли є готові келім, бачимо світло. Тобто, світло приходить до розкриття його в келім.
Ось, земля Ісраеля також називається «нареченою», в ім’я того, що є в неї Наречений. Як написано: «Земля, на яку дивляться очі Творця Всесильного твого від початку року до закінчення року». І на перший погляд важко зрозуміти, чому саме земля Ісраеля вона така. Адже написано: «Очі Творця блукають по всьому», і не обов’язково по землі Ісраеля. Тож слід пояснити, що Тора дає нам знак, тим служителям Творця, які хочуть знати, чи удостоїлися вони вже категорії «земля Ісраеля». І знак цей, - те, коли людина відчуває, що «очі Творця», тобто керування з боку Творця, управляє всім властивістю «добрий і добродійний». І це називається, що людина перебуває в «землі Ісраеля». І тоді «земля Ісраеля називається «нареченою», оскільки знає, що є в неї Наречений. І, як сказано вище, - адже в кого є наречений, тобто хто знає, що існує Наречений? Той, хто осяг Його. І цей духовний рівень називається «наречена». Тобто, коли вже заслужено й отримано осягнення присутності Творця. Де світло є категорією присутності Творця, а той, хто отримує світло, є тим, хто осяг. Тому «земля Ісраеля» називається «нареченою», тобто розкривається в ній Наречений, а також те, що Творець – Він є Той, хто управляє.
Отже, для того, щоб мати землю Ісраеля, що зветься «земля, яка є нареченою», також зазвичай, як це ведеться в матеріальному, йдуть шукати наречену, в якій не було б жодного недоліку. Як написано про розвідників, що зводили наклеп на землю Ісраеля. Інакше кажучи, говорили, що наречена, тобто земля, не варта щоби брати її, через багато причин.
Були такі, що казали, що вона погордлива, що вона ставить перед людиною багато вимог. Тобто, щоб людина скасувала свою думку та бажання перед нею. І тільки той, хто може йти з заплющеними очима і слухатися всіх наказів її, з тим вона може говорити. А якщо він захоче зрозуміти те, що вона каже йому, на рівні знання, негайно ж вона тікає від нього.
Якщо так, кажуть вони, як людина зможе анулювати свою особистість задля неї? Тобто, вона настільки завзята в своїх поглядах, що коли хтось ослухається того, що вона йому каже, навіть один раз, негайно вона тікає від нього. Тобто, феномен «земля Ісраеля» є «малхут небес». І потрібно приймати малхут як категорію вище рівня знання. І не чекати аж поки тіло згодиться з прийняттям тягаря малхут небес. А прийняття малхут небес має бути таким, щоб людина прийшла до любові до Творця «усім серцем своїм і всією душею своєю і всією сутністю своєю». І все це на тій основі, що вище рівня знання, тобто «безумовне підкорення», а отже навіть коли й тіло не розуміє.
І людина повинна йти і приймати землю з заплющеними очима, тобто вище рівня знання. А буває, що людина посеред духовної роботи, коли удостоїлася якогось підйому в духовному, і відчуває смак в роботі, і каже «наразі я не потребую віри, щоб вірити в Творця, позаяк вже я відчуваю смак в духовній роботі, і цей смак, який відчуваю в роботі, - це я беру собі як основу».
То саме в цей час, як сказано вище в прикладі, що коли бажає людина зрозуміти поняття віри вище за знання, - «навіщо це мені», - і каже, що «наразі вже є в мене основа вірити у Творця», - відразу ж віра тікає від неї. Тобто, при всьому тому підйомі, який людина відчувала, відразу падає вона зі свого стану. І це й є те, що малхут, що зветься «земля Ісраеля», тікає від неї. І людина залишається «за кордоном».
І це те, що сказали мудреці: «Земля народів, - повітря їхнє нечисте». Означає це, що коли людина в стані падіння, то виходить, що вона «падає» з «землі Ісраеля» і входить в «землю народів», повітря яких нечисте. Тобто, всі думки «народів світу» входять в її мозок і серце, а бажання «ісраель», що зветься «бажання яшар-ель (прямо до Творця)», відходить від неї. А замість цього приходять бажання «народів світу», супротивні святості.
Виходить, що в стані падіння людина каже: «Що я виграла тим, що доклала багато зусиль для того, щоб досягти святості? Адже нині я бачу, що не тільки не придбала нічого, а тепер я ще гірша за той стан, коли увійшла осягати роботу заради небес». Тобто говорить: «Мало того, що не маю я наміру віддавати, а навіть стосовно практичних дій зробилося тепер мені набагато важче все виконувати. Мається на увазі самі дії, без наміру. Тоді як до того, як захотіла я увійти в «землю Ісраеля», дуже легко могла виконувати Тору та заповіді».
І це те, як написано в Зоар (гл. «Шлах» і в «Суламі» п.63): «Те, що написано «і повернулися з розвідування землі». І повернулися, тобто звернулися до сторони зла і відвернулися від шляху правди. Бо сказали: «Що вийшло нам? І донині не бачили ми добра у світі, трудилися в Торі, а дім – порожній. А того світу – хто його удостоїться і хто ввійде в нього? Краще нам щоб не труждалися ми так. Адже і працювали і навчалися щоби взнати частку того світу, як ти порадив нам. І молоком і медом він тече. Добрий він, вищий світ той, як ми взнали з Тори. Але хто може заслужити його?» А от що сказали «сини віри»: «Якщо забажає нас Творець, то й дасть її нам». Коли докладатиме зусиль людина бажаннями серця свого до Творця, - удостоїться цього, бо не бажає Він від неї нічого, крім серця».
Отже, як ми бачимо, «земля Ісраеля» є категорією малхут, тобто «наречена». Коли посилають людей побачити, чи «наречена» - добра вона, і чи вона гордовита. І також субота зветься «нареченою», в плані завершення роботи. Тому перед суботою є шість днів діяння, коли і робота, і клопоти – щоб призвичаїтися до умов, які ставить наречена, якщо бажають прийняти її. А клопіт, який є в шість днів діяння, він такий, як це було у розвідників: іноді думають, що наречена, вона добра і той, хто візьме її, то він найщасливіший чоловік у світі, і варто зробити все, тобто прийняти всі її умови, все, чого вимагає.
А вона що говорить? – все лише після того, як людина скаже, що вона анулює свої потреби, те, чого тіло людини вимагає, тобто його бажання, що для особистої користі, - хай людина поступиться ними і не дбатиме ні про що як тільки про користь для «нареченої», званої «малхут».
«Наречена» є категорією малхут небес, і це лише тоді, коли людина анулює себе так, як сказали мудреці: «Тора існує лише в тому, хто вмертвляє себе заради неї». І це означає, що всі думки й бажання, все, що стосується особистих потреб, людина вмертвляє, а турбується виключно про благо Творця.
І в «шість днів діянь» є в людини також підйоми й падіння. Тобто, іноді вона каже, що розвідники мають рацію тим, що сказали, що слід тікати з поля бою, що це не для них. А іноді такі люди зміцнюються і кажуть, що правда, вона на боці Єгошуа і Калева, які сказали: «Якщо забажає нас Творець, то й дасть її нам».
А після того, як завершують роботу, коли вже людина згодна з усіма вимогами нареченої, тоді вона удостоюється того, що «субота» називається «Цариця субота». Тобто те благо й насолоду, які та отримує від Нареченого, вона дає людині, яка скасовує себе перед нею. І це є тією вимогою, яку вона виставляє. Бо саме після того, як людина прийме на себе її умови, тоді та показує їй те, що вона здобуде в своєму житті, якщо зможе прийняти її як «наречену». І тоді «наречена» вже має ім’я «Царська донька», а в «Царському домі» немає нестачі ні в чому.
І зі сказаного зможемо пояснити те, що ми запитували, - що означає, що ми повинні радувати нареченого. А відповідь та, що за принципом кореня й гілки «нареченим» зветься Творець, а «нареченою» називаються створіння, адже вони повинні отримувати від Творця. І оскільки Творець створив світ з ціллю дати благо Своїм створінням, тому в час, коли створіння отримують добро й насолоду, це зветься «радістю Нареченого», як сказали мудреці: «Не було більшої радості в Нього, ніж як в той день, в який створені небо й земля».
Виходить, що кожна людина має втіху від «трапези Нареченого». Тобто, всі насолоди, які є в світі, приходять від Творця, що і зветься «трапезою Нареченого». «А той, хто не радує його», - це означатиме, що він зводить наклеп на «наречену». Тобто, каже людина, що «наречена» не гарна і вона сповнена недоліків. Але поняттям «наречена» називаються створіння, які повинні отримати благо й насолоду від Творця. І вони кажуть, що «наречена», що зветься малхут, і вона є загалом всіх душ, - не дає створінням благо й насолоду.
І це так начебто Творець не дає їй нічого. А отже, якщо людина каже, що немає у малхут що дати створінням, виходить, що злословить про «наречену», що вона бідна й убога. Також і на Творця зводить наклеп в тому плані, що Творець не дає малхут нічого, щоб було їй що дати створінням.
Тому кожна людина, яка «втішається трапезою нареченого і не радує його, порушує п’ять голосів». А щодо поняття «п’яти», як відомо в духовному, - кожна цільна річ називається «п’ять сфірот», «п’ять світів». Тому називається «порушує» (букв. «проходить повз»), тобто проходить повз них і не приймає їх. А якщо радує його, - питає Ґемара: «Яка йому винагорода?». Сказав рабі Єгошуа бен Леві: «Удостоюється Тори, що дана п’ятьма голосами».
І слід зрозуміти, чому не обіцяють людині, що удостоїться світу прийдешнього, як обіцяють це повсюди. А відповідь така, що оскільки людина радує Нареченого, тобто вірить вона в малхут небес, яка є «нареченою», і каже, що «наречена» - гарна й добра, - отже, вона вірить повною вірою, що є в неї «Наречений». І вже бачимо, що Він існує для «нареченої».
Зветься це «суботньою трапезою». Означає це, як сказано вище, що тоді, в суботу, у малхут, яка є загалом всіх душ, вже є в неї те, що Творець, званий «Нареченим», бажав дати для душ. І це є поняттям, що «субота» є категорією «подібна світу прийдешньому», бо саме тоді час, коли втішаються «трапезою Нареченого».
І зі сказаного зрозуміємо те, що ми запитували, - чому каже, що винагорода того, хто звеселяє «нареченого», - це удостоїтися Тори. А не каже, що удостоїться «майбутнього світу», як написано в багатьох текстах. Відповідь та, що – чим людина може радувати «нареченого» в духовній роботі коли «нареченим» зветься Творець? – тим, що людина каже, що «наречена», вона гарна і без жодного недоліку. Від цього Наречений втішається, що наречена називається «малхут» в сенсі віри вище рівня знання. І каже, що малхут управляє світом своєю владою і управляє властивістю «добрий і добродійний». І це як написано («Пісня пісень», 4): «Уся ти гарна, подруго моя і вади немає в тобі». Тоді людина заслуговує категорії «Тора», яка зветься «трапезою Царя», що є категорією «Тора як імена Творця», а ця Тора не розкривається раніше, ніж людина удостоюється властивості «віри», званої «малхут небес».
Однак, перш ніж заслуговуємо властивості віри, званої малхут, «наречена», то є там підйоми й падіння, що зветься «танець». І саме там – вся робота: як заслужити, щоб людина прийняла на себе тягар малхут небес, так, що не робитиме нічого з того, що стосується особистої користі, а всі її діяння будуть в ім’я небес.
І про це сказали мудреці: «Як танцюють перед нареченою», тобто для того, щоби заслужити категорію «наречена». І щодо цього є суперечка між «домом Шамая» і «домом Гілеля». Дім Шамая кажуть: «Наречена така, як вона є». Тобто, як людина відчуває, - чи добре їй, чи, боронь боже, зле їй, - щодо всього вона повинна вірити вище за знання, що всі її відчуття їй на благо. І це дуже важко.
Але дім Гілеля кажуть, що людина має сказати, - те, що вона відчуває в тому стані, в якому перебуває, коли їй недобре, що повинна вона вірити, що це таки добре. Тільки вона не бачить добра, адже поки що не гідна цього побачити. Тому те, що вона відчуває, - це неправда, через те, що «очі в них і не побачать».
І всі кажуть, що людина повинна йти вище рівня знання і звеселяти Нареченого. Тому існують два види роботи:
а) шістьох днів діяння, і тоді це час для роботи;
б) суботи, і тоді час трапези (див. статтю 12 за 1989 рік).