(переклад з івриту)
Усі світи, в яких ми вирізняємо багато рівнів та численні покриття, все це існує по відношенню до душ, адже саме вони є тими, хто отримує від світів. Згідно з цим зрозуміємо правило: "Те, що не осягнемо, не знатимемо на ім’я". Бо ім’я вказує на осягнення. Тобто, всі ймення і сфірот, і числа, – все це існує в оцінці одержувачів. Тому маємо ми 3 визначення:
1) Сутність (івр. «Ацмуто») Творця, і про це ми не говоримо зовсім. Бо рівень, з якого ми починаємо говорити, це – задум творіння, адже там ми потенційно включені, за принципом «кінець дії в початковому задумі».
2) Задум творіння. І це ми називаємо ім’ям «Нескінченність», що є зв’язком, котрий існує між Ацмуто і душами. І зв’язок цей зрозумілий нам як «бажання насолодити створіння». І крім цього зв’язку – бажання дати благо, – немає нам про що й говорити, тому що не маємо ми ні сприйняття, ні осягнення.
А оскільки всі характеристики, які є в світах, вони існують лише по відношенню до душ, згідно з цим виходить: щодо світів, як таких, ми не маємо жодного розуміння. Тому й вони також визначаються як сутність і не існує стосовно них ніякого осягнення абсолютно.
А для душ, які отримують від світів, світи для них визначаються як «Нескінченність».
А сенс цього той, що цей зв’язок, що є між світами та душами, він полягає в тому, що світи діють на душі. І це походить від бажання дати благо Його створінням, що є змістом взаємин між Ацмуто і створіннями. І цей зв’язок зветься на ім’я «Нескінченність». Тобто, коли ми починаємо говорити про вище світло, мова йде тоді з точки зору двох категорій одночасно: від того, хто осягає і від того, що осягається, разом. А саме, – як переймається той, хто осягає від того, що він осягає.
Тоді як кожен з них сам по собі не входить у визначення Нескінченності. Бо те, що осягається, називається «Ацмуто», а той, хто осягає, називається «душі», що є новою категорією, частиною з загального, в плані того, що в душі вкарбована властивість бажання отримувати, яка зветься категорією «суще з нічого». (Творець створив таку реальність, щоб ми так відчували).
Згідно з цим виходить, що всі світи визначаються як проста єдність щодо самих себе, і не існує жодних змін у дійсності Творця, за принципом: «Я АВАЯ не змінював». І до дійсності Творця не мають відношення сфірот та категорії [створіння]. І всілякі форми їхніх проявів, навіть найчистіші, не існують там як такі, і все визначається іменем «Ацмуто». А всі сфірот та розрізнення виникають разом з людиною, яка осягає вище світло. Бо Творець бажав, щоб ми осягли та зрозуміли світло як Його бажання дати благо. І дав нам ці відчуття.
Це означає, що відповідно до вражень наших відчуттів від вищого світла утворилися в нас численні визначення. Так, що загальне наше відчуття називається «бажання отримувати». І в мірі отримання ми розрізняємо багато частин та деталей, підйомів та падінь, і розповсюдження всередину, і вихід. Бо бажання отримувати вже зветься створінням, і новою сутністю, що виникла як «суще з нічого».
Тому саме відтоді, як бажання отримувати починає відчувати вплив, тоді можна говорити про його частини за мірою їх враження від впливу. І все це вже зветься взаємним зв’язком між вищим світлом і бажанням отримувати. І називаються світлом і клі. Але ж про світло без клі не належить взагалі говорити, тому що світло без того, хто осягає, званого «клі», вважається як Ацмуто, про яке не можна говорити, оскільки не дано осягнути. А там, де немає осягнення, – як можна говорити про те, чого не осягаємо?
Витікає з цього – те, що ми називаємо світлом і клі в духовному, в час, коли вони лише в потенціалі, називається «Нескінченністю», що перед скороченням в світах визначається як корінь. Тобто потенціал приводить до дії. І існує багато світів і категорій, що починаються від скорочення – і до світу Асія, – в яких все включено в потенціалі. А той, хто осягає, фактично осягне їх такими. І для нього визначається вся чисельність цих деталей буквально в дії.
І з цього зрозуміємо те, що ми говоримо, щоб Творець допоміг нам, або щоб Творець послав би нам одужання, або визволення, або щоб Творець дав нам щось в подарунок, послав би мені добру оборудку тощо. Є в цьому два визначення:
а) Творець;
б) те, що походить від нього.
Перше вважається як Його Ацмуто, і про це не можна говорити через те, що ми не осягнемо його.
А друге – це категорія, яка походить від Нього, і визначається як світло, що розповсюджується, що входить в наші келім, тобто в наше бажання отримувати. І це визначається як Нескінченність, тобто зв’язок, який є у Творця з нижнім «адамом» (людиною), якому Творець бажає дати задоволення. При чому бажання насолодити визначається як світло, що розповсюджується від Нього, яке зрештою приходить до бажання отримувати. Тобто, бажання отримувати одержує світло, що розповсюджується.
Виходить, що світло, котре розповсюджується, зветься «Нескінченність». І це світло, що розповсюджується, коли приходить до нижнього, воно приходить через багато покриттів, завдяки яким нижні зможуть його отримати. І виходить, що всі прояви та зміни сталися саме в одержувачі. Тобто, згідно з мірою, в якій він відчуває враження від впливу. І всі імена і численні характеристики, що є в світах, називаються відповідно до міри, котрою нижній відчуває дію [з боку вищого], бо тоді проявляються багато категорій, що існують в потенціалі, від яких нижній відчуває вплив фактично.
Тобто, той, хто осягає і те, що осягається, реалізуються разом. Бо без того, хто осягає, не має ніякої форми у того, що осягається, адже – по відношенню до кого набуде форми? По відношенню до того, хто осягає? Але ж його не існує. А стосовно самого того, що осягається, якої форми воно набуває, – цього не дано збагнути. Тому, якщо немає в нас осягнення Ацмуто, і не можна уявляти собі щодо нього якісь відчуття, коли так, – як ми можемо сказати, що осягнене набуде якоїсь форми щодо самого себе, якщо сутності ми не осягаємо зовсім? Тому немає нам про що говорити, як тільки про наші відчуття. Наскільки ми відчуваємо вплив від світла, що розповсюджується.
І це подібно до того, як коли ми дивимося на стіл, то згідно з нашими чуттями, ми відчуваємо, що це – річ тверда на дотик. І можемо сказати про її довжину, ширину тощо, і все згідно з нашим відчуттям.
Але зовсім не обов’язково, щоб цей стіл виглядав в таких же формах, як ми його бачимо, в очах когось, хто має інші відчуття, наприклад, в очах ангела. І певно, коли він дивиться на цей стіл, той не має цих форм, а він бачить все згідно зі своїми відчуттями. Тому не можемо ми говорити ні про яку форму й визначати її щодо цього столу з погляду ангела, тому що ми не знаємо відчуттів ангела.
Те, що витікає з цього, – як не маємо ми ніякого осягнення щодо Творця, так само ми не можемо сказати, яку форму мають світи з погляду самого Творця. А осягаємо ми в світі поняття лише стосовно наших чуттів і почуттів. І таким було бажання Творця, щоб саме так ми осягали вищі світи. І це є поясненням того, що немає змін у світлі, а всі зміни лише в келім, тобто в наших відчуттях, бо все виміряється нашими уявою та відчуттями.
Виходить згідно з цим, що коли багато людей дивляться на один духовний об’єкт, кожен все ж таки осягає по-іншому, відповідно до уяви та відчуттів кожного з них. І також для окремої людини той духовний об’єкт мінятиметься залежно від її станів. Тому вона сама відчуває щоразу іншу форму. І все це з тієї причини, що світло є простим і не має ніякої форми, а всі форми – відповідно до оцінок тих, хто його сприймає