Стаття 25, 1988 рік
(переклад з івриту)
Ось, мудреці (в трактаті «Авода зара», 2) наводять нам таке: «У майбутньому приносить Творець книгу Тори і кладе Собі за пазуху, і каже: «Той, хто займався нею, хай прийде і візьме винагороду. Відразу збираються і приходять ідоловірці («овдей кохавім», букв. «служителі зірок»). Каже їм Творець: «Чим ви займалися?» І Творець говорить їм: «Усе, що ви робили - для своїх потреб робили». Сказали перед Ним: «Володаре світу! Дай нам знову, спочатку, і будемо виконувати її». Сказав їм Творець: «Найдурніші ви в світі, адже той, хто клопотався напередодні суботи, - їстиме в суботу, а той, хто не клопотався напередодні суботи, - з чого їстиме в суботу?», кінець цитати.
В плані простого сенсу є цьому багато тлумачень. Але щодо процесу духовної роботи, - що означає клопотатися напередодні суботи, щоб було що їсти у передсуботній вечір? Субота, як ми бачимо, зветься «подарунком», а не милостинею. Як сказали мудреці (в трактаті «Бейца», 16): «Щоб знати, що Я, Творець, освячую вас. Сказав Творець Моше: «Моше, подарунок добрий є в Мене в скарбниці Моїй, і «субота» ім’я йому. І Я хочу дати її Ісраелю. Піди й повідом їх».
І Ґемара наводить довід: з цього виходить, що той, хто дає подарунок ближньому, повинен повідомити його. І слід зрозуміти тут дві речі:
а) який сенс того, що про подарунок потрібно повідомляти, а от про милостиню ми вивчали, що навпаки, милостиня має бути потайки, як написано: «Даяння потайки гасить гнів»;
б) чому субота називається «подарунком»? Бо віра називається «милостинею», як написано: «І повірив у Творця, і зарахував Він йому це як милостиню», - а не як подарунок.
І слід зрозуміти, що називається «подарунком» в процесі духовної роботи, і що називається «милостинею» в духовній роботі. Ми бачимо, що порядок у світі такий, що милостиню дають з милосердя, а не від любові, як сказали мудреці (в трактаті «Бава Батра», 9): «Не перевіряють людину, щоб дати їй їсти». Оскільки милостиню не дають з причини любові, бо тоді слід перевірити, чи дійсно варто дати йому милостиню, чи ні. Адже про милостиню милосердя вирішує, чи варто йому дати, чи ні.
І якщо хтось каже, що немає в нього харчів, тобто немає йому чим підживити душу свою, це пробуджує милосердя. Тому й сказали там: «Не перевіряють людину, щоб дати їй їсти», тобто щоб побачити, що це правдива людина, а не брехун. Бо так сказано там: «А рав Єгуда сказав: «Перевіряють щоб дати одяг, і не перевіряють, щоб дати їжу». А «одяг» тлумачить Раші так: «Приходить нагий і каже: «одягніть мене», то перевіряють, щоб не було, що це брехун. Оскільки щодо одягу не пробуджується ніякого милосердя, бо людина може жити без одягу. Але не може існувати без харчів.
І зовсім інше в разі подарунка: дають саме тому, кого люблять. І величина подарунка виміряється саме мірою любові до тієї людини, і також мірою важливості людини. Бо за звичаєм світу якщо хтось хоче розкрити іншому міру любові, це набуває виразу в подарунку. І, яка міра цінності подарунка, так виглядає і величина любові.
Однак, є ще одна цінність в подарунку: якщо той, хто посилає, є людиною важливою, тоді неможливо виміряти величину любові подарунком, бо якщо той є людиною шанованою, то навіть якщо подарунок є річчю невеликою, він є дуже цінним. Адже коли даритель є людиною поважною, велич і важливість подарунка виміряється величчю і важливістю того, хто його дарує.
І зі сказаного зрозуміємо відмінність між милостинею і подарунком. Адже в подарунку, коли бажають проявити любов, яка є до ближнього або до вчителя свого, або до батьків чи до дітей тощо, якщо той, хто дає подарунок, не повідомляє отримувачу, що він дає йому подарунок, - як розкриється тому любов, яка є у дарителя до нього? Виходить, що давання подарунка було даремним, без ніякої користі.
Однак, є ще одна умова в подарунку: та річ, яку він дає, має бути чимось з надлишкового, а не з необхідного. Бо за звичаєм світу не говориться, що я послав такому-то бідняку у подарунок хліб і рибу на суботу. І не кажуть, що послав нареченому милостиню – золотий годинник. Бо подарунок, він саме з речей надлишкових. Тоді, як милостиня, вона з речей необхідних, а не надлишкових.
Виходить те, що посилає йому щось надмірне, а у того немає потреби в цьому, то для чого він посилає йому це – тільки для того, щоб розкрити йому свою любов. Виходить, якщо не повідомляє йому, що послав для нього, то яка користь від подарунка? Тому сказали мудреці: «Той, хто дає подарунок ближньому, повинен повідомити йому».
І те, що сказано «повинен повідомити» - то не тільки те, що він послав йому подарунок, а й цінність подарунка, бо в мірі цінності подарунка розкривається величина любові між ними. Адже той, хто отримує подарунок, наскільки він захоплюється подарунком, цією ж мірою він висловлює дарителю відповідну подяку, і цим зав’язується між ними зв’язок любові.
Тоді як у випадку з милостинею немає феномену любові, бо милостиня є справою того, хто дає, і не має він жодного зв’язку з отримувачем. І навпаки, якщо отримувач висловлює подяку тому, хто дає, той вже не дає це як милостиню, а є місце для особливого ставлення до своєї милостині, так, що це не тільки заради неї самої, а ще й отримує від того «щиро дякую». Тому зрозуміло, само собою, що милостиня має бути даянням потайним, тобто лиш тільки заради самої милостині, а не те, щоб бідняк відповів би йому, давши якесь задоволення.
І щодо прихованого даяння при виконанні заповіді милостині слід розрізняти два види:
а) перший – це просто: той, хто отримує милостиню, він не знає, хто він, той, хто дає;
б) також і той, хто дає, не знає, кому він дає; і це – даяння потайки, як з боку того, хто дає, так і з боку отримувача.
І зі сказаного зрозуміємо зміст подарунка і зміст милостині в духовній роботі. Бо віра – вона є категорією «вище знання». Це означає, що ми не бачимо, тому й називається це «прихованим». І віра називається «милостинею», як зазначено вище, тому що той, хто дає милостиню, не хоче, щоб бідняк дав йому щось натомість. Бо людина, яка не має нічого, - через це вона й є «бідняком», - не може дати щось навзаєм тому, хто дає милостиню. Але може бути, що він відповість йому на милостиню - «щиро дякую». Тому й сказали, – милостиня, яка дається потайки, є «істинною милостинею», тому що бідняк не знає, кому дати своє «щиро дякую».
Тому той, хто приймає на себе тягар малхут небес, що зветься «вірою в Творця», має старатися, щоб було це даянням прихованим, коли людина дійсно не знає, що зветься - «не бачить, кому він служить», - а працює вище рівня знання. Але тут це навпаки, бо щодо бідняка, коли він отримує милостиню, - не знає, хто її дає йому, але той, хто дає, - знає.
Проте, є тут і інший варіант, коли і той, хто дає, не знає, кому він дає. Тоді як тут, в справі віри, що зветься милостинею, як написано: «І повірив у Творця, і зарахував Він йому це як милостиню», - це буквально навпаки. Тобто, малхут, яка зветься «бідна й убога», - як написано в Зоар, що малхут називається «бідна й убога, яка не має свого нічого, тільки те, що дає їй її чоловік», - означає це, що у малхут свого немає нічого, крім того, що дає їй її «чоловік».
І утворюється стан, коли людина дає милостиню Творцю, яка зветься «вірою». Коли той, хто дає, тобто людина, не знає, кому вона дає. Але Творець знає хто він, той, хто дає. Тобто, від кого Творець отримує милостиню. Інакше кажучи, «бідний» знає. А той, хто дає, тобто людина, не знає, кому вона дає. Це називається «малхут небес». І про це сказано: «І повірив у Творця, і зарахував Він йому це як милостиню», тобто віра мусить бути як милостиня, що означає – даяння потайки. Інакше це не називається «вірою», а «знанням», тобто усвідомленим у розумі.
І сказаним слід пояснити те, що коментатори запитують про написане: «І повірив у Творця, і зарахував Він йому це як милостиню». Питання таке: ми не знаємо тут, хто кому зарахував. Оскільки загалом ми вивчаємо, що «Він один робить і робитиме всі діяння», то виникає питання: що людина робить зі своїм вибором. Бо якщо Творець робить усе, - тоді де є місце для вибору, який є роботою людини?
І мій пан, батько й учитель сказав від імені Бааль Шем Това, що перед діянням людина має сказати: «Якщо не я собі – хто мені?». Бо все залежить від вибору людини. Тільки після діяння вона повинна сказати: «Все існує під управлінням Творця». І не можна говорити: «Сила моя і міць руки моєї добули для мене цей успіх». А навіть якби людина і не подолала б (діючи), - також виконала б призначене, тому що Творець зробив це, і це означає, що людина повинна вірити в особисте управління.
І якщо так, слід тут визначити у вірі в Творця, що зветься «милостинею», дві категорії:
1) Те, що людина зміцнюється і приймає на себе тягар малхут небес, і робить милість Творцю тим, що вона вірить вище знання, і це називається «даянням потайки». І зветься «милостинею», - адже не бажають нічого натомість від бідняка, коли дають йому милостиню, а бідняк не знає, хто дав йому, так, щоб була можливість сказати, що той, хто дав милостиню бідняку, буде надіятися на якусь винагороду. Бо той, хто дає, не знає, кому він дає. І тут, у випадку з вірою, коли людина приймає малхут небес не задля отримання винагороди, - це подібне до бідняка, як сказано вище. І відповідно до цього й буде пояснення того, що «Авраам тим, що повірив у Творця, він дав цим милостиню Творцю».
2) Слід визначити, що Творець дав милостиню Авраамові. Тобто, як сказано вище, після того, як людина подолає себе, їй слід сказати, що «Творець, Він робить і робитиме всі діяння». Виходить, що Творець дав Аврааму силу подолання вище рівня знання, що зветься «милостинею». Ця даяння, - щоб була сила у Авраама дати милостиню, - називається, що Творець дав милостиню Авраамові.
І це те, що написано: «Ми не знаємо, хто кому зарахував (як милостиню)», - означає, що спочатку Авраам зарахував, - тим, що він вірив, що дає милостиню Творцю. А після діяння сказав, що Творець задумав дати йому силу віри, щоб зміг вірити у милостиню. Творець задумав дати йому силу, - тому й була в нього сила вірити.
І цим зрозуміємо, чому називається віра «милостинею», а милостиня стосується обох. І зі сказаного виходить, що «подарунком» в духовній роботі вважається Тора. Яка називається «подарунок» (івр. «матана»), як написано: «Від Матана до Нахліеля». І також субота називається «подарунок», як сказано вище, що Творець сказав, - «подарунок добрий є в Мене у моїй скарбниці, і зветься суботою, - іди й повідом їх».
І слід зрозуміти, чому Тора називається «подарунок», і також субота називається «подарунком». Відомо, що метою творіння є дати благо Його створінням. А задля злиття утворено було скорочення, щоби благо й насолода світили тільки в келім, в яких є тотожність властивостей зі світлом, тобто щоб келім ці були «заради віддачі». І в цьому стані, що утворився, повинна бути тотожність властивостей, бо якщо ні, робиться отримувач віддаленим від Того, хто дає, настільки, що створіння, які спустилися в цей світ через розбіжність властивостей, вони віддалилися від Кореня, і не відають джерела свого походження. Тобто, створіння мають вірити, що вони походять від Творця. Але немає в них знання, звідки вони походять.
І це як написано у «Вступі в науку кабала (Птіха)» (п.10): «І бачимо, як ця нефеш, яка є світлом життя, одягненим в тіло, походить, "суще з сущого", від самого Ацмуто. І проходячи через чотири світи АБЕА, вона все більше віддаляється від світла обличчя Творця, аж поки приходить у призначене їй клі, зване гуф (тіло). І тоді це вважається щодо клі бажаним кінцем його формування. І хоча й світло, що в ньому, вельми зменшується, настільки, що не видно в ньому кореня його походження, разом з цим, заняттями в Торі та заповідях ради принесення задоволення Творцеві, воно все більше очищає своє клі, що зветься ґуф, аж поки робиться гідним отримання великого достатку».
Виходить, тим, що будуть виконувати Тору та заповіді заради віддачі, матимуть келім віддачі, де є місце, здатне отримати світло, зване «Його бажання дати благо створінням». І це називається «подарунок». Тобто, вірою називається, коли людина віддає, тим, що переборює думки тіла і вірить у Творця. Тому зветься це, що це людина дає, тому й називається віра «милостинею». Тоді як подарунок, це коли людина бере те, що Творець дає їй. А милостиня виглядає буквально протилежною, коли людина дає милостиню Творцю, і Творець є Тим, хто отримує.
І згідно з тим, як ми пояснили вище, подарунок називається «надлишкове». Тобто, що і без подарунка людина може жити. Тоді як «милостиня бідним» означає саме необхідне, тому що без харчів жити неможливо. Тому, оскільки неможливо бути людиною «ісраель» без віри, виходить, що віра називається «необхідним». У той час як без Тори можна бути «ісраель», тільки зветься «простолюдин», - тобто ще не удостоївся категорії Тори, яка називається «іменами Творця», і там облачається благо й насолода, що звуться «Його бажанням дати благо Своїм створінням». І як написано: «також і душа без знання це недобре». І ще сказали мудреці: «Немає іншого добра, крім Тори», і також написано: «Бо добре вчення дав Я вам, Тору Мою, не полишайте її» (трактат «Брахот», 5:1), - проте вже називається «ісраель».
І зі сказаного зрозуміємо, чому Тора називається «подарунок». Оскільки Творець є тим, Хто дає, як написано: «Бо добре вчення дав Я вам, Тору Мою, не полишайте її». І ще те, що вона є категорією надлишкового, тобто можна бути «ісраель» також і без Тори, тільки якщо удостоївся віри, що є милостинею, бо без віри неможливо бути «ісраель». Тому віра називається «милостинею», а Торою називається те, що Творець дає як подарунок. І тому субота також називається «подарунком», як сказали мудреці: «Субота подібна до світу прийдешнього». І так сказали: «Субота дана Ісраелю – для святості, для насолоди, і для відпочинку», а не для горя».
І зі сказаного зрозуміємо те, що ми запитували: що означає «підготовка напередодні суботи» в духовній роботі. Оскільки у світі прийнято, що тільки милостиню просять і не перевіряють людину, чи дати їй їсти, а кожному, хто простягає руку, дають. Тому й пояснили ми, що вірою називається отримання тягаря малхут небес, і кожному, хто простягає руку - дають. Як написано (у молитві «Неіла»): «Ти даєш руку злочинцям і правиця Твоя простягнута прийняти тих, хто повертається». І це, як сказано, тому, що про життєво необхідне сказали мудреці (в трактаті «Сангедрін», 37): «Кожен, хто підтримав існування однієї душі з Ісраеля, наче підтримав існування цілого світу».
Тоді як щодо подарунка – не в звичаях світу просити подарунків. Тільки тому, кого люблять і бажають показати свою любов, щоб було відкрито йому, наскільки він любить його, посилають подарунок. І ще: цінність подарунка також показує міру любові. Тобто, величина подарунка відповідає величині любові.
І через це, коли людина бажає, щоби ближній посилав би їй подарунки, хай старається вдаватися до дій, які сподобаються її ближньому, щоб той полюбив її. А любов робить своє, і завдяки цьому людина буде отримувати подарунки від свого ближнього. Але просити подарунки не прийнято.
І цим зрозуміємо те, що ми запитували, що таке «клопоти у переддень суботи» в духовній роботі. Це те, що людина прийме на себе малхут небес. І про малхут небес, що зветься «милостинею», людина повинна просити у Творця. Оскільки було скорочення та приховання, коли не відчуваємо Творця в рамках знання, а отже, потрібно прийняти віру вище знання. І через те, що тіло не згодне з тим, до чого знання не зобов’язує людину, через це вона й перебуває у вигнанні, в рамках себелюбства, і нереально їй зрозуміти, чи можна вийти з цього вигнання.
І зветься воно «єгипетським вигнанням». І про це сказано: «Я, Творець Всесильний твій, який вивів тебе з землі єгипетської». Бо тільки Сам Творець може змінити природу, вивести людину з себелюбства до любові до Творця. І тільки тоді можливо виконати «полюби Творця, Всесильного свого».
І це прохання, коли людина просить, щоб дали їй силу віри, називається «милостинею». І це як ми молимося: «І сказано: «І милостинею буде нам коли будемо дотримуватися й виконувати всю цю заповідь перед Творцем, Всесильним нашим, як Він заповідав нам».
А про «одну заповідь», або про «цю заповідь» сказав мій батько й учитель, що мається на увазі заповідь віри. А тому, відповідно, і тлумачення буде таке, що ми кажемо Творцю: якщо буде в нас сила виконувати всю цю заповідь, - це буде милостинею від Творця, якщо дасть нам силу віри вище знання, що зветься «дією», тому що це категорія «вище рівня знання», тому і зветься це «дія».
І зі сказаного виходить: те, що людина повинна працювати і клопотатися напередодні суботи для того, щоб було їй що їсти в суботу, означає, що як відомо, прийнято у світі, що людина докладає зусиль саме щоб досягти речей, які приносять їй задоволення й насолоду. Наприклад, ми бачимо, що є люди, які працюють дві зміни поспіль, або працюють у понаднормові години, крім тих, що людина повинна працювати, як то встановлено в країні – стільки-то годин і стільки-то днів. Кожен дістає свою оплату згідно з мірою своєї роботи, і мірою його професіоналізму, і все одно, є такі, що працюють більше звичайного. Певно, що ця людина має на увазі отримати щось таке, що їй бажано. І це й є та винагорода, яка дає їй сили до роботи.
Тобто, те, що вона сподівається отримати найбільшу оплату, - це дає людині силу до роботи. А мудреці дорівняли це до клопоту і трапези, де трапеза називається «винагородою». Тому сказали: «Той, хто не клопотався напередодні суботи», - бо це час готувати все потрібне для трапези, - і не підготував необхідне для трапези, - «з чого їстиме?» І ясно, що потреби для трапези вимагають роботи і зусиль.
Виходить, відповідно, що оскільки субота є подарунком, званим «трапеза», а як прийнято у світі, той, хто влаштовує трапезу, він запрошує тільки тих, кого любить, - виходить, що «потрібне для трапези» означатиме підготовку, щоб запросили на трапезу. Бо з боку Творця – людина не дає Творцеві жодної допомоги щодо трапези, а все, що людина може підготувати до неї, все це, аби запросили її. І для цього вона може зробити тільки одне, тобто хай робить добрі справи щоб знайти милість в очах Творця, щоб Творець любив би її.
І, як ми говоримо: «Той, хто обирає народ Свій, Ісраель, з любов’ю». Тобто Творець обирає народ Свій, Ісраель. А питання таке – що таке Ісраель? Це той, хто прийняв на себе віру, - той і називається «ісраель». І вся підготовка – це клопотатися, щоб бути «ісраелем».