Стаття 24, 1985
(переклад з івриту)
Людині слід розрізняти під час своєї духовної роботи три види часу:
а) минуле;
б) теперішнє;
в) майбутнє.
«Минуле» - це коли людина починає входити в роботу Творця. Тоді вона повинна дивитися на минуле, тобто якою є причина того, що вона бажає наразі прийняти на себе тягар «малхут небес» (володіння властивості віддачі). Тобто людині слід роздивитися ту причину, чи причина ця достатня для неї, щоби увійти в роботу Творця настільки, що «і міркуватимеш про це вдень і вночі». Адже немає людині про що міркувати, крім Тори, бо вона вже вирішила, що немає в неї нічого, про що варто було б думати, - тільки Тора.
І це дійсно повинно бути, адже людина відчуває, що вона перебуває у великій скруті, бо немає в неї нічого в світі, щоб було варто жити для цього, і не знаходить нічого іншого, як лише злиття з Творцем. А щоби бути гідними злиття з Творцем, мусимо вийти з себелюбства. І для того, щоб вийти з себелюбства, людина вірить в слова мудреців: «Створив Я зле начало, створив Я Тору-приправу».
І це є причиною, що зобов’язує людину обмірковувати Тору вдень і вночі. Бо інакше не може вийти з себелюбства. Виходить, відповідно, причиною Тори є злиття з Творцем. А причина, що зобов’язує людину до того, що слід удостоїтися злиття з Творцем, - цю причину необхідно постійно поновлювати. Бо щодо цієї причини є багато такого, що протидіє їй. Кожного разу з’являється тіло з новими питаннями, і бажає оскаржити цю причину. Іноді каже людині, що це річ важка. А іноді каже їй, що це не для неї, і сіє в ній іскри зневіри. А іноді вносить людині чужі думки в розум і в серце.
Тому потрібно вдивлятися в минуле. Тобто в причину, яка викликала в людини перше збудження до цього, – її слід завжди перевіряти. Адже може бути, що були інші причини, які привели її до входу в роботу Творця.
Інакше кажучи, першою причиною не було те, щоби прийти до злиття з Творцем, і може то були якісь інші причини. А потім вже [діяв принцип] «із ло лішма приходять до лішма». Тому саме друга причина, вона для того, щоби прийти до злиття з Творцем. А також може бути й навпаки, що перша причина, вона щоби прийти до злиття з Творцем, а потім ще й від різних чинників дістала людина інші причини, що зобов’язали її прийняти на себе тягар Тори та заповідей.
Виходить з усього сказаного вище, що потрібно завжди перевіряти причину, яка зобов’язує людину йти шляхом роботи на Творця. І це означає, що слід вчитися з минулого, - маються на увазі чинники, що спричинюють всі шляхи духовної роботи людини. Тобто причиною називається мета, адже людина спроможна докладати сили в мірі величини та важливості мети.
Але існують відмінності в тому, що зветься «важливістю», бо від важливості залежить те, з чим саме людина рахується. Бо зазвичай людина зважає на речі, які приносять їй особисту користь. Тобто тільки те, що стосується себелюбства. Тоді як коли метою є віддача, то неприродно, щоб це було важливим для людини.
І через це, якщо немає причини, - істинної причини, - не в змозі людина йти до кінця, тобто прийти до злиття з Творцем. Бо коли вона бачить, що не буде їй власної користі, тоді вона негайно ж тікає від мети, оскільки причина, задля якої людина привела себе до виконання Тори та заповідей, була не «ради віддачі», а «для власної користі».
І тому, коли не відчуває користі для себе під час роботи, вона вимушено ставиться недбало до роботи. Бо в тому, що бачить, вона не відчуває, щоб це було винагородою для неї. Оскільки вся основа її роботи була ло лішма. Але «із ло лішма приходять до лішма». І порядок такий, що дають людині відчуття «що таке лішма». Тобто «не для власної користі, а на користь Творця». Тоді вона відразу тікає з поля бою.
Тому людині необхідно постійно з’ясовувати свою мету, тобто свою причину, щоб пам’ятати завжди, що метою є віддача Творцю. І тоді, коли показують їй відчуття віддачі, вона вже не плутається, а знає, що це річ важка, тому що протирічить її природі.
І тільки тоді, тобто після того, як вона бачить, що важко їй працювати ради віддачі, тоді є місце для молитви з глибини серця. Оскільки людина бачить, що змоги її немає ні на що, крім тільки лиш молитися Творцеві, щоби дав їй цю силу. Тому потрібно завжди вивчати минуле, тобто щоб була в людини істинна причина, що зобов’яже її займатися роботою святості.
«Теперішнє» - це визначення того, що людина відчуває під час роботи. Бо вона має виконувати роботу святості в кількох видах, і сказали мудреці (в трактаті «Авот», 1:2) так: «Він казав: “На трьох речах світ стоїть: на Торі, на духовній роботі і на добродійності”».
«Світ» означає людина, бо «кожна людина є маленьким окремішнім світом», як написано в Зоар. І для того, щоб було існування людині, тобто щоб людина існувала у світі й відчувала і осягала б Творця як доброго і добродійного, їй необхідні три зазначені речі. Тому що людину створено зі злим началом, що є бажанням отримувати виключно собі.
А на це бажання отримувати було скорочення, що означає приховання і укриття вищого блага, і не відчувається добро й насолода, перш ніж людина прийде до тотожності властивостей, тобто коли всі її дії будуть тільки заради віддачі. Тому необхідна Тора, як сказали мудреці: «Створив Я зле начало, створив Я для нього Тору-приправу».
Робота потрібна тому, що духовна робота є категорією молитви. Адже молитва - це робота в серці. А це означає: через те, що серце людини є бажанням отримувати від самого його кореня, і людина має це перевернути, щоб було лише віддачею, а не отриманням, виходить, що має вона велику роботу по перетворенню його.
А оскільки це проти природи, тому людина має молитися Творцеві, щоб допоміг їй вийти з її рамок і увійти в стан, що вище природи, а це зветься «дивом». А диво тільки Творець може зробити. Тобто можливість людині вийти з себелюбства є «творенням чудес».
Добродіяння пояснив Раші так: «Позичає гроші бідняку, а це – більше, ніж милостиня, тому що той [при цьому] не соромиться. І ще – добродіяння робиться як багатим, так і бідним; як мертвим, так і живим; як щодо людини як такої, так і щодо її майна». Тоді як щодо милостині сказали: «Добродіяння є більшим, ніж милостиня, і як сказано: «А милість (добродіяння) Творця навіки, від цього світу й до майбутнього, - для тих, хто тремтить перед Ним, адже сказав я: “Світ милістю збудується”, навчити тебе, що саме для милості світ існує».
А оскільки добродіяння є виходом з себелюбства до любові до Творця, як сказав рабі Аківа: «Полюби ближнього свого, як самого себе, - це велике правило в Торі», тому в плані теперішнього – слід дивитися, як три зазначені вище категорії діють в людині в теперішньому часі. І також вона повинна тоді долучити до теперішнього минуле. Тобто мету, що є причиною, задля якої людина докладає всі зусилля.
«Майбутнє» - людині треба бачити майбутнє, те, що необхідно досягти, аж поки не прийде до досконалості. Бо відомо, що внутрішнім світлом називається те, що світить в теперішньому.
І у світі ведеться так, що коли людина робить якусь торгову операцію, і вкладає багато грошей, це робилося певно для того, щоб заробити великі гроші. І, згідно з цим, ми розуміємо, якщо людина купила багато товару, це було для того, щоб заробити багато грошей, тим, що вона відразу продає товар. І ось, купив торговець товар на ярмарку. І коли привіз товар, всі мешканці міста, коли побачили, що він привіз багато товару, всі зрозуміли, що відразу винайме багато крамниць для того, щоб продати товар відразу ж і негайно. А зрештою бачать, що він завіз увесь товар у склади і не бажає продавати його. І всі бачать, що попри те, що не продав свій товар, все одно він радий, неначе заробив великий капітал. І ті, хто близькі до торговця, не могли зрозуміти його, і запитали: «Радість ця – що означає? Адже ти не продав нічого, і, само собою, не маєш ніякого зиску, то ж чому ти такий радий?»
Тоді він відповів їм: «Я купив товару багато і дешево, бо упала ціна на нього і всі торгівці боялися купляти його, а я купив, тому що знаю за своїми розрахунками, що за два роки багато хто бажатиме цей товар, бо не буде його в наявності. І тоді я можу забагатіти з цього. Тому, коли я дивлюся на своє майбутнє, я радію, хоч зараз, на теперішній час, не заробив я нічого».
Отже, ми бачимо, що якщо майбутнє світить в теперішньому, то незважаючи на те, що наразі не має він поки що нічого, це байдуже. Бо він може радіти за своє майбутнє, як за теперішнє. Але це саме тоді, якщо майбутнє світить в теперішньому. І це зветься мовою кабали, що людина має задоволення від навколишнього світла, а це означає, що вона втішається від світла, що має прийти.
Тобто, якщо людина бачить, що є істинний шлях прийти до мети, тоді попри те, що не прийшла ще до досконалості, все одно, якщо впевненість у меті світить їй, вона може мати задоволення в теперішньому так, наче навколишнє світло світить їй тепер всередині її келім.
І на зразок цього сказав мій пан, батько й учитель про вислів мудреців: «Праведники промовляють пісню для часу, що має прийти», - де мається на увазі, що праведники можуть промовляти пісню про те, що має прийти до них потім. Тобто вони вірять, що кінець кінцем вони удостояться досконалості. На основі цього вони й промовляють пісню, навіть коли поки що не удостоїлися досконалості.
І поняття це наведено в Зоар: «Сказав рабі Ельазар: “В майбутньому Ісраель промовлятимуть пісню знизу вгору і згори вниз, і зав’яжуть вузол віри, як написано, - тоді заспіває Ісраель цю пісню. Не сказано «тоді заспівав», а «тоді заспіває», тобто на майбутнє”». Виходить, згідно з цим, що людина повинна отримати світіння з боку навколишнього світла, тобто від категорії «у час, що має прийти», після теперішнього. І їй треба продовжити його в теперішнє.
Тому всі три види часу, якими є минуле – теперішнє – майбутнє, включені в теперішнє. А порада злого начала, вона завжди навпаки, тобто поділити ці три види часу для того, щоб не світили разом. Тому слід завжди йти проти злого начала і казати: те, що воно радить, – це напевно не на добро нам. Бо це не входить в його функції – давати нам допомогу в роботі.
Приклад, як написано в статті 11 [1984], коли зле начало каже людині: «Навіщо ти так довго молишся і вивчаєш Тору, і подібне, адже твій намір не ради небес. Тоді як решта людей, напевно, коли розтягують час Тори та молитви, це тому, що намір їхній – заради небес. А ти – зовсім інша справа». Тоді слід відповісти йому: «Навпаки, я саме працюю ради небес. І я не бажаю слухати тебе». А це тому, що воно хоче заважати людині в роботі. Тобто щоб не займалася Торою та заповідями. А потім зле начало приходить і стверджує: «Ти – праведник, і всі наміри твої – заради небес, і не подібний ти до інших людей». Тоді слід сказати йому: «Навпаки, всі мої заняття – не ради небес. І я знаю, що все, що ти стверджуєш, це не на добро мені».
І це тому, що воно хоче, щоб людина зазнала невдачі через гріх погорди, що є річчю найгіршою за все, як сказали мудреці: «Про кожного, хто гордує, каже Творець: “Я і він не можемо жити в одному місці”». Тому людина не може визначити собі, якою дорогою йти, - чи шляхом приниженим, чи шляхом величі. А все відповідно до ситуації.