Лист 37

Переддень суботи глави «Ноах», новомісяччя мар-хешвана (25 жовтня) 1957 року.

(переклад з івриту)

… Щодо того, щоб відокремити товариську любов від роботи заради Творця, - цього я зовсім не розумію, тому що ніколи не було прийнято у мого батька й учителя поєднувати ці дві речі разом.

А навпаки, завжди була заборона промовляти слова Тори, або говорити про стани катнуту та ґадлуту між товаришами, бо наш шлях був завжди в стані «приховуй взаємини свої [з Творцем]». І ледве-ледве дозволялося говорити між товаришами про те, що стосується духовної роботи зі сказаного в кількох статтях мого батька й учителя про це. А відданість товаришів була, за характером, так само, як у людей простих, коли кожен дбав тільки про матеріальну сторону свого товариша, а не про його духовне. І все зближення між товаришами було, власне, через трапези з вином, а не через слова Тори.

Тому я не знаю, що ти хочеш сказати нового. І можна сказати, що донині ти вірив, що для товариської любові не потрібно говорити і займатися справами духовної роботи, а тепер є в тебе вже ясне усвідомлення, що тільки так має бути, тобто у «прихованні взаємин».

А зовнішня форма така, як коли хтось іде брати участь у радощах ближнього, то не робить розрахунків з собою, чи є в нього настрій, чи ні, а слід брати участь в радості ближнього, і не можна показувати ближньому похмуре обличчя, а лише обличчя усміхнене. Також і тут, де єднання товаришів повинно бути таким, що кожен бажатиме радувати товариша, і саме речами матеріальними, бо, власне, це й є поняття «придбай собі товариша».

«Зроби собі рава», - це вже окрема тема. Тобто, є іноді між товаришами, коли один хоче виконати щодо іншого сказане «зроби собі рава». І це – саме між товаришами, коли між ними є осторога сильна і пильність велика. І не всі підготовлені для такого. Але головне, що це вже не називається «товариська любов», те, чого товариська любов вимагає, бо немає ніякого зв’язку з духовною роботою, як ти написав мені.

Барух Шалом Алеві,

син пана мого, батька й учителя, Бааль Сулама.