Стаття 10, 1986 рік
(переклад з івриту)
Мудреці в трактаті «Тааніт», 2, сказали так: «Любити Творця Всесильного вашого й служити Йому» - це молитва. Ти кажеш: «Це молитва, або ж ніщо інше, як робота». Вчення говорить: «Усіма серцями вашими». Яка вона, робота в серці? Я сказав би, - це молитва».
Слід зрозуміти, чому називається молитва «роботою». І чи роботою є молитися Творцеві, щоб вдовольнив би наші потреби й прохання? Тож, якщо мудреці тлумачили саме так, отже, вони хочуть вказати нам, що є в поняття молитви особливий сенс, що це – робота, а не просто молитва. Якщо так, то що означає поняття, на яке вказують мудреці?
Ясно, що не можна сказати, що людина молиться й просить, щоб дали їй щось, якщо немає в неї потреби в цьому. І тільки тоді, коли вона відчуває, що бракує їй чогось, тоді вона йде просити цього наповнення, що належить до потреби, - у того, хто може дати їй це наповнення. Бо людина просить тільки в того, хто має це, те, що їй потрібно. І також знає, що є в того бажання дати й зробити благо ближньому.
І згідно з цим, коли людина збирається молитися й просити у Творця, щоб задовольнив би її потребу, то зрозуміло, що молитва її має бути ясною. Тобто, щоб знала вона чітко свою потребу. Це означає, що коли збирається просити у Творця, має вона змалювати собі, що розмовляє наразі з Царем. І Цар може за один раз зробити їй таку ласку, що вона буде найщасливішою людиною в світі, бо нічого не бракує в домі Царя. А коли так, повинна людина спочатку гарненько вдивитися перед молитвою аби знати, чого насправді їй не вистачає, щоб якщо Цар дасть їй наповнення для її потреби, вже не бракуватиме їй нічого й вона буде найбільш досконалою людиною в світі.
Отже, згідно з тим, що ми вивчали, що метою творіння було дати благо Його створінням, виходить, що з боку Творця немає зволікання з наданням створінням блага й насолоди. Тобто те, що Творець створив хісарон, званий «бажанням отримувати» у створінь, було це для того, щоб наповнити цей хісарон. І згідно з тим, як ми пояснили, хісарон називається стражданням й горем у разі, якщо людина не може вдовольнити свій хісарон.
І тому щодо всього хісарону, якого було створено, намір був, щоб завдяки йому відчуло б створіння насолоду. Бо й хісарон включено в намір дати благо, згідно з правилом, що прагнення до чогось приводить до задоволення від наповнення. Як відомо, що коли навіть дати людині пригощання, «як трапеза царя Шломо в його часи», то якщо не має вона прагнення до їжі, вона не зможе мати насолоду від цього.
Тому, коли людина відчуває хісарон, і не має наповнення для нього, то ясно, що йде вона просити у Творця, щоб дав їй бажане, та й загалом людина просить у Творця лише задоволення й насолоду. Але як ми вивчали, з боку Творця не можна сказати, що людина має просити, аби Творець дав їй благо й насолоду, бо це й є бажання Творця – дати благо Своїм створінням. А тому немає сенсу просити в когось те, що той бажає дати.
Виходить, відповідно, що людині слід вдивитися, перш ніж іде просити у Творця, щоб дав їй бажане, - чого їй бракує. І саме цього їй слід просити у Творця. І це виглядає начебто Творець не дає людині без того, щоб людина спочатку попросила. Виходить, прохання не є тим, що включено в мету творіння, якою є «дати благо створінням». А воно є річчю, що з’явилася потім, з боку самого створіння. І через це створіння має просити у Творця, щоб дав йому. Але про вище благо та насолоду, - немає сенсу просити у Творця, щоб було в Нього бажання дати, оскільки це й є Його бажанням, бо, як сказано, бажанням Його є дати задоволення й насолоду нижнім.
А повинні ми знати, що був феномен скорочення, що зветься «виправленням створіння», і як відомо, це тому, щоб не було в даянні Творця нічого неприємного, званого «хліб сорому». І це виправлення ми відносимо до нижнього, що зветься «малхут Нескінченності» й називається «клі», що отримало вище світло. І у нього, клі-отримувача, після того, як дістало вище благо, збуджується прагнення до тотожності властивостей. Тому воно й зробило скорочення.
І як каже в ТЕС: «Бо вище світло не припиняє світити створінням ні на мить. І весь сенс скорочення й відходу світла, про які тут йдеться, описується лише в мірі збудження й отримання з боку клі, тобто серединної точки. А це означає, що попри те, що вище світло не припиняє світити, все одно клі не отримало нічого від цього світіння, тому що зменшило себе».
Отже, виходить, що поняття, щоб не отримувати заради отримання, не відносять до мети творіння, а визначається це як виправлення створіння. І воно є дією з боку нижнього, який бажає тотожності властивостей. І з цього походить те, що нижні не можуть отримувати благо й насолоду, незважаючи на те, що Вищий бажає їм дати, тому що їм потрібні келім віддачі. А ця річ відноситься до отримувача, а не до Того, хто дає, як згадано вище, тому що це «малхут Нескінченності» зробила скорочення. Тому таке клі належить до нижнього, тобто нижній побажає отримувати тільки за умовою, коли він зможе спрямувати намір на «заради віддачі».
І з цієї причини, коли людина збирається молитися Творцю, щоб дав їй те, чого їй не вистачає, слід сказати, що не вистачає їй саме того, що не приходить з боку мети творіння. А не вистачає їй виключно того, що з’являється з боку нижнього. Тобто те, малхут, звана «нижній», яка отримує від Вищого вище благо, - вона утворила нове клі, щоб отримувати вище благо не інакше, як тільки в те клі, що зветься «клі віддачі». Тому, тільки про це клі людина повинна молитися Творцеві, щоб дав їй його, тому що тільки цього їй не вистачає.
Але тут слід вдивитися в це. Якщо нижній повинен утворити таке клі, тому що це є справою нижнього, як сказано, що малхут зробила це, - то чому людина сама не робить це клі, а повинна просити, щоб Творець дав їй його. Отже, ми говоримо про таке клі, що нижній має його утворити, але кажуть йому, нижньому, що тільки це йому й слід просити у Творця. Але якщо це є роботою людини, чому вона має просити його у Творця?
Це поняття більше пояснено в словах мудреців, які сказали так: «І сказав рабі Ханіна: «Усе в руках небес крім трепоту перед небесами, як сказано, - а нині, Ісраель, чого Творець Всесильний твій бажає від тебе, - лиш тільки тріпотіти перед Ним» (трактат «Брахот», 33:2).
«Усе в руках небес», пояснив Раші так: «Адже чи праведник, чи грішник – це не з небес приходить, а передано в руки людини, і прослав перед нею два шляхи, і хай вона обере собі трепіт перед небесами».
А справа трепоту пояснена в коментарі «Сулам» так: «Однак, як перший трепіт, так і другий трепіт, вони не для власної користі, боронь боже, а лише від страху, що може зменшить надання задоволення Створювачу своєму». І згідно зі сказаним вище виходить, що трепіт це те, що людина має спрямовувати, - щоб усе, що вона робить, було б задля надання задоволення Творцю.
І запитали ми: якщо так, якщо саме справу віддачі покладено на людину, робити це, то чому ми казали, що цього вона повинна просити у Творця. Чи не сказано: «Усе в руках небес, крім трепоту перед небесами». Проте, маємо знати, що людина не здатна йти проти природи, в якій вона народилася. А Творець створив людину з природою бажання отримувати, так, що без потреби в насолоді немає жодної можливості мати задоволення від насолод.
І вивчали ми, що основне в створінні, яке ми визначаємо як «суще з нічого», це бажання отримувати. І через це, коли людина бажає зробити щось заради віддачі, то це зветься, що вона йде в такому разі проти природи. Тому, якщо немає можливості в людини змінити свою природу, то чому сказали мудреці: «Усе в руках небес крім трепоту перед небесами», - адже це означає, що таки є сила в людини змінити її.
І можна пояснити, що є тут дві речі:
а) бажання, і означає, що лише потенційно людина бажає віддавати;
б) що є у людини також можливість реалізувати свою думку.
Тому маємо пояснити те, що вимагають від людини, - щоб обрала собі йти шляхами віддачі. І знаємо, що це є клі, - прийняти в нього мету творіння, тобто отримати благо й насолоду, - а якщо немає в людини цих келім, вона залишиться у пітьмі, без світла. А потім, коли вона вже знає це з повною ясністю, і починає спрямовувати себе на виконання дій віддачі, тоді вона бачить, що не здатна йти проти природи.
І тут приходить час молитви. І не раніш за це. Бо не належить просити негайної допомоги, коли вона просить келім віддачі, які є келім, саме завдяки яким може вона отримати життя, а без них вона вважається мертвою, як у словах мудреців: «Грішники за життя свого називаються мертвими». Бо за своєю природою людина просить допомоги лише тоді, коли сама вона не здатна здобути бажане. Адже ще перед цим існує феномен сорому, як казали мудреці про сказане «як підноситься ницість синів людських» (івр. «крум зулут лі-вней адам»): «Оскільки є в людини потреба в людях, обличчя її змінюється як «крум». Що таке «крум». Птах один є на берегах морських і ім’я його – крум. І коли сонце світить на нього, змінюються в нього кілька кольорів» (трактат «Брахот», 6).
І відомо, що природа істот матеріальних, яку ми маємо, така, що завдяки їй можемо вивчати речі духовні. Тому, перш ніж буде знати людина, що сама вона не здатна досягти келім віддачі, вона не проситиме у Творця, щоб дав їй. Виходить, що немає в неї істинного бажання, щоб Творець відповів їй на її молитву. І через це потрібно людині самій працювати для того, щоб досягти келім віддачі. А після великої кількості роботи, яку вклала в це, але ще не досягла їх, тоді починається істинна молитва з глибини серця. І тоді людина може отримати допомогу згори, як сказали мудреці: «Тому, хто приходить очиститися, допомагають».
Але оскільки ця молитва проти природи, тому що людину створено з бажанням отримувати, що є категорією «себелюбство», то як вона може молитися Творцеві, щоб дав їй силу віддачі? І всі її органи проти цього бажання. Тому називається ця робота «молитвою», тобто потрібно докласти великих зусиль, щоб змогла вона молитися Творцеві, щоб дав їй силу віддачі й скасував би у людини силу отримання.
Тому сказали мудреці «і робіть, - це молитва, робота, що в серці». І цим зрозуміємо, чому вони називають «молитвою» роботу в серці. Тому що людина повинна дуже сильно працювати над собою, щоб анулювати себелюбство, і прийняти на себе роботу досягнення келім віддачі. Виходить, щодо бажання, щоб мати келім віддачі, людина повинна працювати сама з собою, щоб захотіти молитися, аби дали їй силу віддачі.