Що таке в духовній роботі "троянда між тернів"

Стаття 22, 1991 р.

(переклад з івриту)

В Зоар (гл. Кі тіса, 11, п.32) написано так: "Як троянда серед тернів, так подруга моя між дівами". Хотів Творець зробити Ісраель як вищих, і щоб були однією трояндою на землі на зразок вищої троянди, котрою є малхут. А троянда, що духмяніє, і є найдобірнішою серед усієї решти троянд, що в світі, - лиш та, яка росла між тернів, і така й пахне як належить, і це сімдесят душ, і привела їх між тернів, котрими є єгиптяни. І тоді розцвіла троянда між ними. Оскільки бажав Творець вивести троянду і забрати її з-проміж них, тоді висохли терни, і викинуті були, і знищені були, і вважатися стали за ніщо". Кінець цитати.

І треба зрозуміти, на що натякає нам в духовній роботі, що людина повинна уподібнитися вищій троянді, і чому саме в час, коли людина між тернів, тоді вона визначається як більш обрана та славна від інших людей, як написано: "Бо для цього спустилися сімдесят душ в Єгипет, щоб стали вони більш добірними".

І мій пан, батько й учитель говорив: "Чому малхут зветься трояндою? Це через те, що людина не може прийняти тягар "малхут небес" (влади властивості віддачі) інакше, як подоланням бажання отримувати в собі, оскільки воно приходить до людини і запитує її, - в час, коли вона бажає працювати заради віддачі, тобто на користь Творця, а не ради власної користі. І запитує: "Що це в вас за робота?" Тобто, що буде вам за те, що ви бажаєте працювати на користь Творця?"

І як написано в Пасхальній Аґаді, відповідь – "притупи йому зуби", це означає, що не сперечатися з ним, а "притупи йому зуби", тобто треба йти проти нього силою, подолати його. Це означає: в час, коли воно приходить зі своїми питаннями (і треба пам’ятати, що воно з’являється з цими питаннями саме тоді, коли людина хоче працювати ради віддачі, тоді саме є момент запитати, - чому? Але ж коли людина працює для отримання оплати, немає цьому злочинцеві про що питати), - не відповідати йому та думати які дати йому пояснення. А повинна людина знати, що жаль того часу, коли вона шукає відповіді на його запитання, а коли той приходить та запитує, негайно людина повинна йти проти нього силою і переборювати його силою, а не в суперечках.

А оскільки щоразу, навіть після того, як людина вже поборола його, він все ж не переймається цим, а кожного разу, коли людина бажає зробити щось на користь Творця, відразу він приходить зі своїми питаннями. Тому є тут багато разів "притупи йому зуби (івр. "шінаїм"). Через це називається малхут "шошана" (троянда). Тобто, коли людина бажає удостоїтися стану малхут небес, званої властивістю віри, вона мусить пройти процес багатьох "притупи йому зуби", тому називається малхут "шошана". І сказав, що це є поясненням "Переможцю над трояндами", тобто стан перемоги приходить саме завдяки шошанім (трояндам).

І зі сказаного зможемо пояснити який сенс слів "як троянда між тернів". І чому саме, коли вона між тернів, то є пишнішою за інші троянди. Отже, треба знати, що означає в духовній роботі поняття "терни". Бо в матеріальному терни колють троянду, а в духовній роботі на що це натякає? Пояснення буде таке: коли грішник приходить та запитує: "Що це в вас за робота?" – цими запитаннями він коле думку та серце людини і завдає їй страждань, - як терни колють тіло, так питання колють людину.

І відчуває вона страждання, бо ці питання віддаляють її від духовної роботи. Бо не завжди людина здатна перебороти його питання. І людина починає бачити, як вона спускається з рівня святості, бо зазвичай ці запитання з’являються в період підйому, тобто тоді, коли людина розуміє, що варто працювати ради віддачі.

І раптом той приходить зі своїми питаннями, і людина повинна подолати його. І тоді вона просить допомоги у Творця, аби посприяв їй, тому що вона бачить, що сама вона не здатна побороти його. Виходить, що вона завжди потребує "милосердя небес". І як написано в Зоар, "допомогою, котра приходить згори, є душа". І щоразу людина отримує, і це, допомога, яку вона дістає згори, є світлом, котре дає силу людині перемогти зло, що в ній, і про це сказали: "Тому, хто приходить очиститися, допомагають".

І цим треба пояснити написане: "Як троянда між тернів". А троянда, що духмяніє, і є найдобірнішою серед усієї решти троянд, що в світі, - лиш та, що росла між тернів. Це як сказано вище, - оскільки вона перебуває між тернів, котрі колють її. Мається на увазі малхут небес, тобто коли людина приймає на себе працювати ради віддачі, - це зветься трояндою.

І тоді приходить грішник зі своїми запитаннями про "що то за робота у вас", і коле категорію малхут небес, що в серці людини. І треба щоразу переборювати, і молитися, і просити допомоги, і цим троянда піднімає запах, бо поняття "запах" – це як написано: "І сповниться духом страху перед Творцем, бо вона є найдобірнішою серед усіх інших троянд, що в світі, котрим немає теренів, щоб кололи їх, і ті троянди не такі добірні, як троянда між теренів".

І чому це хоче нас навчити? Щоб не дивувалася людина з того, що кожного разу приходить до неї грішник і задає питання "Що це у вас за робота?" і не може його подолати, - це не від чого іншого, як тому, що людина іноді вважає, що ці думки приходять до неї через те, що вона не придатна до роботи Творця. Отже, навпаки, - те, що грішник постійно приходить до людини, це тому, що бажають дати їй допомогу згори, аби осягла вищу святість, тому дають їй ці перешкоди, щоб було в неї відчуття нестачі, аби просити допомоги.

Тому, коли людина бачить, що вона не гідна, від природи, працювати заради віддачі, тоді покладена на ній робота – збільшити молитву до Творця, щоби дав їй допомогу згори, щоб таки мала б можливість працювати заради віддачі.

Але ж "проста троянда", тобто решта людей, які виконують Тору та заповіді ради отримання винагороди, попри те, що й це є поняттям "троянда", тобто також займатися Торою та заповідями ради отримання оплати, - тіло не згодне, і також необхідні робота та зусилля, бо треба вірити в винагороду та покарання. І хоча й цьому тіло також опирається, а все ж, оскільки це не проти природи, позаяк робота людини тут для власної користі, - то "троянда", що в її серці, не зветься малхут небес, що відчуває терни, які колють її.

Тому, хоча ло лішма є річчю важливою, проте зветься це "просто троянда", тому що не отримує поранень від тернів. Тому немає людині потреби молитися Творцеві, аби дав їй допомогу для подолання, і, само собою, вона не притягує категорію святості згори, щоб цим отримати допомогу згори, тому називається "просто троянда". Але ж троянда між тернів, - вона є найдобірнішою від усіх троянд, що в світі, тому що колоття, тобто страждання від того, що отримує від грішника, є причиною, що кожного разу отримує людина нову силу зверху, і цим зростає її душа. Тому вона є найдобірнішою з усіх троянд, що в світі.

І зі сказаного виходить, що людина повинна бути обережною, щоб не сказала тоді, коли бачить, як грішник являється до неї щоразу з запитаннями, що звуться колючками, і колють троянду, що в її серці, - то хай не говорить про це як про ознаку, що не достойна цієї роботи в віддачі, оскільки вона не для неї, адже людина бачить, що не сила їй подолати зло.

А повинна вона вірити, що кожна людина має силу працювати і прийти до злиття з Творцем, як сказали кабалісти: "Завжди хай бачить себе людина наполовину винною і наполовину заслуженою". Тобто, за мірою добра, котре є в ній, - така ж сила і у зла. Інакше як людина може підкорити зло, якщо воно більше за добро. Отже, маємо вірити в мудреців, які так сказали, і цього точно досить для того, щоб була в людини сила переважити на шальку заслуг. Тому ніколи, в будь-якому стані, не має зло більшої сили, ніж добро, яке є в людині. Тому й сказали: "Виконав одну заповідь, - щасливий, що переважив себе і весь цілий світ на шальку заслуг".

І згідно з цим треба пояснити те, що написано: "Багач дасть не більше і бідняк не менше, ніж половину шекеля". І треба зрозуміти це, - на що цей принцип натякає нам в духовній роботі. А, як сказано вище, треба знати, що дано нам вибір, як написано: "Дивися, дав Я перед тобою сьогодні життя та добро, і смерть та зло, і вибери життя, аби жив ти і нащадки твої".

Відомо, що поняття вибору означає, що має людина вирішити, що краще для неї. І належить тут сказати, що обидва рівні, і не знає, що вибрати. Для цього дано нам наказ, що треба зробити вибір, як сказали мудреці, що людина повинна бачити себе наполовину винною і наполовину - виправданою, тоді можна говорити про вибір.

І, відповідно, можна сказати, що той, хто бачить, що не вдається йому робота, і хоче втекти з поля бою, тому що бачить, що не здатен працювати в ім’я небес через те, що народився з властивостями гіршими, ніж у решти людей, і також бачить, що за вдачею він слабкий, тому немає сили в нього подолати зло в собі. Про це писання вчить нас, що немає в людині сили зла більше, ніж міри добра.

Тобто, якщо людина бачить, що має слабку вдачу, або є в неї риси, гірші ніж у іншого, має вона знати, що немає у зла, що в ній, більшої сили, ніж у того добра, що має в собі, і вони завжди рівні, половина на половину. Тому, якщо людина бачить, що є в когось властивості кращі, ніж у неї, хай не говорить, що другому легше виконувати роботу, ніж їй, тому той другий і працює. А повинна вона знати, що кожна людина має в собі зло в мірі добра, що в ній. Тому, якщо в іншого є властивості кращі ніж у неї, то має той інший і силу зла більшу, ніж те зло, що в ній. І це, як сказано вище, - завжди зло й добро рівні в своїй силі.

І про це говорить писання: "Багач дасть не більше і бідняк не менше, ніж половину шекеля, - зробити приношення Творцеві, спокутувати ваші душі". Що треба пояснити так, що багач, тобто навіть якщо він багатий знанням і добрими властивостями, не дасть більше, ніж половину шекеля, бо половиною називається хісарон, і це дають як приношення Творцеві, щоб Творець наповнив би його хісарон, нестачу. "Бо молитва робить половину", і не можна сказати, що він докладає сил більше ніж половину, позаяк має добрі властивості, - а точно половину, через зазначену вище причину, оскільки є в нього проти його добра, зла більше, ніж в іншої людини. Виходить, що завжди людина дає не більше половини.

А також, "І бідняк не менше", бо бідняк, тобто той, хто бідний знаннями та добрими властивостями, але зміцнюється і не тікає з поля бою, і Творець допомагає йому, - також не можна сказати, що він докладає сил менше ніж інша людина, через те, що бачить, що він бідний знаннями. Якщо так, то коли Творець допомагає йому, і наближає його до себе, не можна сказати, що він докладає менше, ніж половину сил в роботі, щоб подолати зло, що в ньому. Бо також дає половину, через те, що в його злі не було сили настільки вже великої, щоб сказати, що наповнення було більшим через брак сили його зла. А, як сказано, завжди воно "половина на половину", і це те, що написано: "І бідняк не менше ніж половину шекеля". Тобто, завжди добро та зло врівноважені. Тому нема чого людині говорити, що вона не здатна на цю роботу, позаяк вона має дати більше сил, ніж інші, а завжди дає людина не більше ніж половину шекеля.

І це те, що написано: "Зробити приношення Творцеві". Тобто те приношення, що людина має дати Творцю, є лише половиною, тобто хісароном, котрий вона відчуває, щоб Творець допоміг, давши наповнення. А що за наповнення? Відповідь: наповнення це завжди те, чого бракує людині. І тому, коли людина починає роботу, вона повинна досягти хісарон, щоб Творець допоміг їй, щоб було в неї бажання віддавати. Бо здобути це бажання є головним в роботі.

Виходить, що половиною зветься потреба, тобто відчути, наскільки є нагальним досягти це бажання, інакше кажучи, відчувати страждання від того, що немає в нього бажання віддавати. Тобто знати, що втрачає від того, що не має бажання віддачі. І в тій мірі, в якій знає, що він втрачає, - настільки ж зможе відчути, наскільки був би щасливий, якби було б у нього бажання віддавати. І цим він досягає половину, тобто клі, щоб Творець наповнив би його потребу, тим, що дав би йому згори іншу природу, що зветься бажанням віддавати. І це те, що написано: "Половину шекеля – зробити приношення Творцеві". Тобто, людина повинна знати, що не в змозі вона дати більше, ніж половину, як сказано: "Молитва робить половину", а людина має знати, що не в її силах дати цілий "шекель", тобто і світло, і клі. Що означає, - і потребу в бажанні віддавати, і щоб мати можливість самій робити все заради віддачі.

Бо лише половина шекеля належить до роботи людини, тобто лише надання хісарону. А наповнення стосується Творця. І це те, що написано: " Зробити приношення Творцеві, спокутувати ваші душі". Тобто завдяки тому, що людина дає приношення Творцю, половину, Творець дає другу половину, звану бажанням віддавати, що є іншою природою, через те, що людина дістає спокуту своїй душі, тим, що буде можливість робити все в ім’я небес.

Тому, після того, як заслужила, що Творець дав бажання віддавати, тоді людина удостоюється постійної віри, як написано (в "Передмові книги Зоар", стор 138): "Треба скласти подяку Творцеві за те, що удостоїв людину наблизитися до Нього". І це, як написано (Теилім, 68:33), "Царства земні, співайте Всесильному, виспівуйте Творцю (в оригін. "Адні"), - села! – тому, Хто сидить на небесах небес давніх, ось, Він подасть голос Свій, голос сильний".

Де треба пояснити: "Царства землі", тобто ті люди, які удостоїлися властивості віри, що зветься "малхут" (царство) і категорія "земля". "Співайте Всесильному", - щоб піднесли вони пісню за те, що Творець удостоїв їх властивості віри. І також малхут зветься ім’ям "Адні". І це те, що написано: "Виспівуйте Адні, - села! – тому, Хто сидить на небесах небес давніх, ось, Він подасть голос Свій, голос сильний".

І треба зрозуміти, для чого вони мають підносити пісню й подяку Творцеві. Чи Творцю необхідні ці "плоть та кров", щоб складали йому подяку? А відповідь така, що створіння мають знати, що все, що є в них, - все є засобами, котрі дав їм Творець щоб за допомогою цього вони прийшли до любові до Творця. А завдяки любові до Творця вони будуть завжди в злитті з Творцем. Як написано (в "Передмові книги Зоар", стор.138): "Бо тоді створіння осягають Його як Того, Хто робить добро". А якщо не відчувають Його таким, тоді вони змушені бути під владою невіри (боронь Боже), тому що закон такий, "що не зможе створіння прийняти зло від Нього відкрито, адже це дефект для честі Творця, якщо створіння осягне його як Того, Хто чинить зло, адже не личить це досконалому Майстрові".

А те, що написано "Ось, Він подасть голос Свій, голос сильний", тобто, створіння мають оспівувати й складати подяку за те, що Творець дав їм почути Свій голос. Тобто тим, що вони відчувають, як Творець дав їм категорію малхут, яка називається постійною вірою, і те, що вони відчують, що це прийшло від сили Творця, додає їм любові до Творця, і це описано як: "Ось, Він подасть голос Свій". І що Він подасть Своїм голосом? – повернення до Нього, "голос сильний". І пояснив Радак: дасть проти ворогів Свій голос, який є голосом сильним. А відомо, що в роботі ворогами зветься бажання отримувати, котре пробуджується щоразу отримати заради отримання, - це вороги людини, тому що вони заважають людині отримати добро та насолоду.

Тому треба людині вірити, - те, що вона удостоїлася віри в Творця, це прийшло від Нього. І завдяки цьому вона удостоїлася, що голос Творця підкоряє ворогів. Тобто, що бажання отримувати підкоряється, і на його місце приходить бажання віддавати, і є в людини зараз бажання працювати заради небес. Це приходить від "голосу Творця", як написано "Голос Творця в силі" (Теилім, 29), що треба пояснити так, що голос Творця дає силу людині підкорити ворогів.

І це те, що написано (там же): "Дайте силу Всесильному". І так пояснено у Радака: "Дайте силу" – словами. Дайте Йому силу, бо Його сила чинить для вас помсту ворогам, а не ваша сила.

І треба пояснити це так: "словами", тобто говоріть, що вся міць сили – це Творець Сам зробив. Отже те, що ви бачите, що ваші вороги, тобто бажання отримувати, скорилося перед вами, це не силою людською, а силою та міццю Самого Творця. І це те, що говорить Радак: "Бо сила Його робить для вас помсту ворогам, а не ваша сила".

І це те, що написано: "Над Ісраелем гідність Його і могутність Його в висях". І, як говорить Радак, "Гідність і велич Творця видна та визначається щодо Ісраеля, бо воює з ворогами за них, гідністю та силою". І це те, що говорить Зоар: "Оскільки бажав Творець вивести троянду і забрати її з-проміж них, тоді осоромлені були терни, і вважатися стали за ніщо". Отже, як згадано вище, сила Творця зробила це, тобто підкорила всіх ворогів. Це означає, що те, що бажання отримувати підкорилося, і тепер бажання віддачі панує в людині, - це "на Ісраелі гідність Його".

Отже, гідність та велич Творця видна і дається взнаки на Ісраелі. Це означає: те, що бажання віддачі панує, це походить не від сили людини, а від сили Творця. Тобто, видно, що прийшло від Творця, - це тому, що адже допомога Творця приходить так, що кожного разу людина заслуговує на більше світло, бо допомога Творця, говорить Зоар, вона у вигляді нової душі. Коли так, взнається відразу, що це прийшло від Творця.

І треба пояснити, що то за причина, що людина не може досягти келім віддачі своїми силами. А відповідь така, що якби людина сама могла б прийти до досягнення келім віддачі, тоді вона задовольнялася б малим, і відчувала б себе досконалою особою, і залишалася б в малому стані, катнуті, позаяк немає їй потреби йти вперед, адже насправді вона робить все заради небес.

Також є правило, що не існує світла без клі, тобто без потреби. Але коли людина сама не може досягти келім віддачі, і вимушена просити у Творця, щоби допоміг їй, - тоді вона потребує допомоги Творця. І завдяки цьому вона продовжує і отримує кожного разу нову допомогу від Творця. А кожна допомога їй – це частина її душі, і цим вона удостоїться отримати НАРАНХАЙ, що в корені її душі.

Також повинна людина уважно ставитися до того, щоб приймати на себе тягар малхут небес без будь-яких умов, і це зветься безумовним підкоренням. Тобто, не можна людині говорити, що якщо Творець дасть мені смак в Торі та молитві, тоді я могла б виконувати роботу в святості, - у віддачі, - інакше не здатна бути працівником Творця.

І це, як написано в Зоар (гл.Трума, стор. 232, і в коментарі "Сулам" п.710), такими словами: "І вчили ми, що те, що написано: "Прокладайте шлях Тому, хто сидить на небесах (в оригін. "аравот"), і це – нецах та год, котрі є стегнами, не дають плодів, - все це як суть вербових гілок (івр. "аравот"), що в лулаві".

І відомо, що вербові гілки, що в лулаві, вказують на те, що робота має бути навіть як властивість верби. Попри те, що у вербових гілок немає ні смаку, ні запаху, - як сказав мій батько і учитель про те, що написано (в "Ошанот"): "Вербами річковими давати втіху Тобі", тобто, навіть коли людина не відчуває смак в духовній роботі, і вона як верби річкові, що не мають смаку та запаху, - будуть вони для людини під час роботи як велика втіха. І це зветься безумовною покорою. А також це те, що написано: "І веселитимуться перед Ним", тобто будуть в радості, так, наче мають вони великі осягнення. І це є втіха для Творця, і так вірити