Чого вимагати від зборів товаришів

стаття 30, 1988 р.

 (переклад з івриту)

Мудреці в трактаті Авот, 1:6, сказали: «Зроби собі рава і купи собі товариша, і суди кожну людину на сторону заслуг». І маємо зрозуміти, чому написано поряд: «суди кожну людину на сторону заслуг» - з «купи собі товариша». А в книзі «Дарування Тори» написано, що «справа заповіді про любов до ближнього як до самого себе в тому, щоб прийти до любові до Творця», що є злиття з Ним. І сказано так: «Ось, думка схиляється до того, що частина Тори, що керує стосунками між людиною та її ближнім, є найбільш придатною для людини, аби привести її до бажаної мети. Тому що робота в заповідях про стосунки між людиною і Творцем є постійною і визначеною, і немає їй обвинувачів, і людина легко привчається до неї. А все, що робиться за звичкою, вже не здатне принести людині користь, як відомо. А от заповіді між людиною та її ближнім є роботою непостійною, і невизначеною, і обвинувачі оточують людину, куди не повернись, і тому вони, як засіб, є більш певними, і ціль більш близька до них». Кінець цитати.

Означає це те, що оскільки людина повинна прийти і удостоїтися тотожності властивостей, тобто щоб всі її бажання і думки були б лише на користь Творця, а не для власної користі. І це походить від того, що встановлено скорочення, призначення якого те, що з боку Творця, який створив світи, це було тому, що Його бажанням є дати благо створінням. Як пояснено мудрецями, що коли Творець сказав ангелам служіння, що створення світу подібне царю, який має повно добра, але немає в нього гостей. Це означає, що він має задоволення від того, коли гості трапезують у нього. Проте, через те, щоб не було їм соромно, тому зроблено було виправлення, - треба отримувати добро та насолоду з наміром дати втіху Творцеві. Однак, перший етап – це віддавати ради віддачі. І людина повинна втішатися в час, коли вона віддає, як і Творець, який отримує задоволення. Як сказали мудреці в Зоар, в главі Берешит, такими словами: «Не було радості більшої для Творця, з дня створення світу, як та радість, якою має радіти з праведниками в майбутньому, що має прийти».

Бачимо ми, що була велика радість для Творця в той день, коли створено було світ. Тобто, через те, що бажання Його – віддавати, тому була Йому радість. Виходить, згідно з цим, якщо людина виконує дії віддачі, і немає їй радості, тоді немає і тотожності властивостей. Хоч і дія є віддачею, і займається любов’ю до ближнього, але діяння це має бути в радості, як на прикладі з Творцем, який радіє. Коли так, бракує тут тотожності в радості.

Тому повинна людина зробити тут дві речі:

1. Навіть якщо тіло не бажає працювати в режимі віддачі, треба поводитись з ним способом примусу. Але існує правило, що коли людина виконує дії під примусом, вона не може бути в радості, оскільки була б більш щасливою, якби не треба було б виконувати ці дії. І все ж таки людина мусить працювати під примусом. І це зветься, що вона приборкує і підкорює зло в собі.

Однак, як сказано вище, тут бракує радості, - того, що повинно бути при кожній дії віддачі. А до радості людина нездатна себе примусити, щоб радіти тоді, коли діє примусом. Бо радість є результатом того, що людина відчуває задоволення. І там, де є задоволення, не можна сказати про «примус». Тому від примушування не народжується радість і втіха.

2. Коли ми говоримо, що має бути в роботі на Творця радість, і, як зазначено вище, радість є лише результатом того, що людина відчуває втіху. Тому, оскільки людина може лише виконувати дії в підкоренні, то саме це зветься «діянням». «Діянням» називається те, з чим розум не згодний. І це називається, що коли людина починає приборкувати себе, вона входить у стан «той, хто приходить очиститися».

І чого бракує ще? Лише чогось, що пробудило б радість. І маємо пояснити, що це дають людині згори, і що зветься «допомагають йому». А що це за допомога? Говорить Зоар: «святою душею». І коли удостоюється цього, вже є їй радість. Виходить, відповідно, - те, що говорять, що людина повинна працювати в радості, мається на увазі, що людина має пробудити тими діями, які виконує, пробудження згори, бо лише завдяки допомозі згори вона може прийти до стану радості, коли займається діями віддачі.

Але насправді, тут виникає питання: для чого треба виконувати дії віддачі з радістю? І ми говорили, що причина цього проста, - бо бракує тут тотожності властивостей. Тому що Творець, коли Він віддає, є в Нього радість. Але ж людина, коли віддає, не відчуває радості, і не вистачає тут тотожності властивостей.

Однак є тут причина набагато суворіша, від тотожності властивостей. Бо коли людина впадає в смуток, тобто, коли бачить, що немає їй смаку в житті, тоді все, на що б не подивилася, бачить чорним, як в матеріальному, так і в духовному. І це схоже на те, як людина одягає собі на очі чорні окуляри, коли все, на що дивиться, вона бачить лише чорноту. В такому стані людина заперечує управління Творця, оскільки не може сказати, що Творець керує Своїм світом як Добрий і Добродійний.

Виходить, що вона перебуває тоді в стані, коли бракує віри. І вже не йдеться тут про тотожність властивостей, а через брак віри перебуває в стані заперечення Творця. Отже, виходить, що на людину покладено обов’язок бути завжди в радості, і вірити вище знання, що все, що Творець робить, все це виключно як Добрий і Добродійний.. І лише нам треба вірити також: те, що ми повинні вірити вище знання, але ж за нашим розумінням, було б набагато краще, якби Творець поводився б з нами відкритим управлінням. Але ми вже говорили про це багато разів, що мій пан, батько й учитель говорив, що не можна сказати, що Творець не може дати все в келім отримання, що звуться «в рамках розуму». Тобто, щоб також і матеріальне тіло зрозуміло, що Творець поводиться з усім світом лише на добро.

Коли так, то чому обрав саме келім, які вище рамок розуму, вище знання. А вибрав Творець  ці келім, бо саме ці келім більш успішні, щоб ними прийти до істинної досконалості. І тоді реалізується «І полюби Творця Всесильного свого всім серцем своїм». І сказали мудреці: «Двома своїми основами: добрим началом і злим началом». Бо тоді й тіло також відчуває добро та насолоду, які Творець дарує створінням, і не треба тоді вірити в це вище знання. Виходить, що головне, те, що вимагається, щоб людина була в радості, коли працює в роботі віддачі, коли вона не бачить, що буде з цього для егоїстичного отримання, що зветься «в знанні», бо інакше вона перебуває, (боронь Боже) в невірстві.

І зі сказаного витікає те, що людина мусить працювати в роботі святості вище знання, бо ті келім вже готові, аби привести людину до її досконалості. І, як сказано вище, лише [працюючи] вище знання вона може дістати радість від управління Творця, яке здійснюється властивістю Добрий і Добродійний. І це називається категорією «права лінія».

І як сказав мій батько й учитель, людина має намагатися йти правою лінією, що зветься категорією «віра вище знання», і уявляти собі, неначе вже удостоїлася повної віри в Творця, і вже має відчуття в своїх органах, що Творець управляє всім світом властивістю Добрий і Добродійний.

Якщо так, треба запитати, чому ми повинні йти також в лівій лінії, якщо головне – це права лінія. І задля якої користі ми користуємося лівою лінією. Відповідь: для того, щоб ми знали, в рамках розуму, який наш стан. Тобто, в якій мірі є в нас віра, скільки Тори ми здобули, і як ми відчуваємо Творця в час молитви тощо.

І тоді приходимо до відчуття, наскільки ми перебуваємо в цілковитій ницості, нижче якої немає. Це й є причиною того, що потім, коли переходимо в праву лінію, є в нас робота вище знання. Тобто, наскільки ліва лінія показує нам наш стан в знанні, настільки є можливість потім іти вище знання. Але ж якби ми завжди перебували б в правій лінії, це не вважалось би правою лінією, а лише як «одна лінія».

Іншими словами, ми б думали, що насправді ми в такому стані. Тобто, ми б думали, що ми насправді перебуваємо в знанні, в найбільшій величі. А правда в тому, що лише в стані вище знання ми перебуваємо в досконалості. Тому, коли є в нас дві лінії, тоді лише можна сказати, що існує феномен вище знання, що є правою лінією.

Виходить, згідно з цим, що права лінія допомагає лівій лінії. Бо після того, як людина уявляє собі, що вона вже в радості, і радіє досконалості своєї роботи, то коли переходить в ліву лінію, тоді вона бачить, як перебуває в світі, який увесь – морок. Тобто, бачить і відчуває, наскільки вона занурена поки що в себелюбство. І не бачить людина ніякої надії вийти з себелюбства.

І тоді є місце для молитви з глибини серця. Про стан «правої сторони», який уявляла собі, як перебуває в ньому, коли змальовувала собі «що називається досконалістю в духовній роботі». Тобто, коли людина вірила вище знання в заповідь «віра в учителя», який сказав їй продовжувати  в цьому стані, попри те, що розум говорить їй - чому це ти дорівнюєш свій стан до людини, що вже удостоїлася повної віри, в той час, коли сама знаєш, що ти в стані ницості найповнішої, яка тільки може бути в світі. Бо вона відчуває, що перебуває в стані ницості, який не личить людині, яка хотіла б стати колись служителем Творця.

А потім людина переходить до правої лінії. І це саме ліва лінія дала їй можливість працювати в правій. Але треба пам’ятати: все, що є шляхом істини, важко йти ним без зусиль, тому після цих двох ліній людина приходить до середньої лінії, що зветься «Творець дає йому душу». І тоді вона приходить до повної віри. І саме завдяки тому, що Творець визволяє. Але людина сама не здатна з боку своєї природи досягти цього.

І зі сказаного зрозуміємо суть зібрання товаришів. Коли вони збираються, на яку тему слід говорити. Перш за все, повинна бути розкритою перед усіма ціль, що це зібрання має дати результат – товариську любов. Коли кожен з товаришів пробудиться до любові до іншого, це називається «любов'ю до ближнього». Проте, це результат. Але щоб народилася ця мила дитина, необхідно виконувати дії, які викличуть любов. А в понятті любові є 2 рівні:

1. Природна любов, заради якої людина не повинна докладати зусиль. Вона повинна остерігатися, щоб не зіпсувати природу.

2. Приходить завдяки тому, що один робить добро іншому. Це теж природно, оскільки той, хто дає подарунок іншому, викликає тим самим любов до себе. Тому коли збирається спільнота людей, і хочуть разом працювати над товариською любов’ю, покладено на кожного з товаришів наскільки можливо допомагати іншому.

І в цьому є багато градацій, оскільки ніхто не схожий на іншого. Тобто, потреба одного не є потребою іншого. Але в одному питанні всі рівні: кожному з товаришів необхідний гарний настрій. Тобто те, що у товаришів немає гарного настрою, це не означає, що у них однакова потреба, адже у кожного своя причина, через яку у нього немає радості.

Тому на кожного покладено подумати, чим він може створити гарний настрій товаришу. І тому необхідно остерігатися, щоб не вести мову про те, що засмутить групу, адже цим він призведе до того, що кожен почуватиме себе погано. І тоді, коли йде додому він запитує себе, що виграв тим, що пішов у групу? - щоб знати, що мій нинішній стан є станом повної низості, і я повинен про це шкодувати. Виходить, ніби я пішов у групу, щоб вони ввели мене в печаль. Якщо так, то шкода часу. Напевно було б краще зовсім туди не ходити. І, звичайно ж, говорить він, що наступного разу, якщо мені доведеться йти в групу, надам я їм відмовки, щоби змогти уникнути їх.

З цього випливає, що кожен повинен намагатися внести в групу піднесений настрій і велику надію, надати енергію групі, щоб кожен з групи міг сказати собі, що зараз починає нову сторінку в духовній роботі. Тобто, до приходу в групу він був розчарований своїм просуванням в роботі Творця. А зараз товариші дали йому дух життя, повний надії, що набуде з їх допомогою впевненості і сили подолання. Адже зараз він відчуває, що може досягти досконалості.

І все, що було важливе, що стояло проти нього як величезна гора, і він думав, що не здатний її підкорити, і це дійсно сильні перешкоди, зараз він відчуває, що вони є просто нуль і ніщо. І все отримав від сили групи, тому що кожен постарався привнести дух підтримки і свіжу атмосферу в групу.

Але що людина може зробити в той час, коли відчуває, що перебуває в стані печалі, як щодо матеріального, так і щодо духовного стану, і прийшов час, коли їй треба йти в групу? І ще сказали мудреці: «Турбота в серці людини – хай повідає іншим». Тобто говорити своїм товаришам, може вони можуть надати якусь допомогу. Якщо так, то як же ми говоримо, що кожен повинен створювати в групі гарний настрій, коли у нього його немає? І також є правило: «Не можна дати те, чого у тебе немає». Що ж йому робити, щоб дати що-небудь товаришам, що підніме настрій в групі?

І немає іншої ради, як те, що людина повинна просуватися в правій лінії. Тобто перш ніж вона йде до любові між товаришами, хай прочитає статтю Бааль Сулама, де він пояснює порядок, що таке права лінія, що це означає «вище знання». І звідти людина отримає силу, щоб, прийшовши в групу, вдихнути в кожного, більше або менше, дух життя. І від цього всі товариші отримають радість, зміцнення і впевненість.

І не можна пробуджувати під час зборів товаришів ліву лінію. Тільки коли людина буває наодинці з собою, дозволено їй працювати з лівої лінією, але не більше ніж півгодини на день. Основна робота людини полягає саме в тому, щоб просуватися в правій лінії. А двом людям між собою не можна обговорювати ліву лінію, тільки таким чином вони отримають допомогу від групи.

Однак найгірше, коли людина приходить в групу і бачить, що вся група в стані падіння, як же вона може отримати від них сили? Тоді вона повинна виправдовувати всіх. І звідси ми зрозуміємо відповідь на питання, в чому зв'язок між «купи собі друга» і «суди кожну людину на сторону заслуг». А зі сказаного вище зрозуміємо, що коли людина хоче придбати щось від групи, вона повинна виправдовувати товаришів, в такому випадку вона зможе придбати у товаришів допомогу в роботі, оскільки є йому від кого отримати. Якщо ж людина вважає, що стоїть на голову вище всієї групи, від кого ж вона тоді отримає? І про це мудреці сказали: «Суди кожну людину на сторону заслуг». Виходить, що головне, що потрібно людині, щоб купити собі друга - працювати в любові до ближнього, оскільки завдяки цьому зможе удостоїтися любові до Творця. Однак товариші в основному повинні говорити між собою про велич Творця. Тому що згідно з  мірою величі Творця, яку людина уявляє собі, в цій же мірі вона природно скасовує себе перед Творцем. Ми бачимо в природі, що маленький скасовує себе перед великим, це не відноситься до духовного, і стосується також і людей вільних поглядів.

Це означає, що Творець зробив це в природі. Виходить, що коли товариші розмовляють про велич Творця, у них пробуджується бажання скасувати себе перед Творцем, оскільки вони починають відчувати прагнення і сильне бажання з'єднатися з Творцем. І також слід пам'ятати, що наскільки товариші можуть оцінити важливість і велич Творця, все одно, треба ще й іти вірою вище знання.

Тобто Творець вище, ніж людина може собі уявити в своєму розумі. І сказати, що ми повинні вірити вірою вище розуму, що Він керує світом управлінням «Добрий і Добродійний». Бо якщо людина вірить, що Творець бажає людині тільки добра, це дає їй можливість любити Творця, аж поки не досягає стану «полюби Творця свого всім серцем і всією душею». І це людина повинна отримати від своїх товаришів.

Осягнення величі можливо саме за допомогою групи. І те, що написано в книжці «Дарування Тори» (стор. 141), де йдеться про відносини учня і рава (вчителя), те ж саме також є головним щодо величі Творця. І такі його слова: «Осягнення величі залежить повністю від оточення. І одній людині неможливо тут що-небудь зробити. Однак дві умови діють при осягненні величі:

1. Завжди дослухатися і приймати оцінку оточення в міру їх відмінності.

2. Оточення повинно бути великим, як сказано: «У численності народу - велич царя».

І щоби прийняти першу умову, зобов'язаний кожен учень відчувати себе, що він найменший з усіх товаришів. Тоді зможе він отримати оцінку величі від усіх, оскільки не може більший отримати від меншого за себе і, тим більше, перейнятися його словами, а лише малий вражається від оцінки великого.

Відповідно ж до другої умови, зобов’язаний кожен учень звеличувати гідності кожного з товаришів і симпатизувати йому так, якби той був великою людиною покоління. Тоді оточення буде впливати на нього так, ніби воно було великим, як годиться, «оскільки якість важливіша за кількість».

Але, що робити товаришеві, якщо йому потрібна допомога товаришів? Адже, як сказано вище, не можна розповідати на зборах товаришів про погане, що призводить до смутку. То відповідь така, що людина повинна розповісти про це якомусь товаришеві, який їй найбільш близький. А цей товариш поговорить з групою, але не в той час, який призначено для постійних зборів товаришів. Тобто він може поговорити з усією групою разом, але не під час постійних зборів товаришів. А може влаштувати окреме зібрання заради цього товариша, який потребує допомоги.

З питання «купи собі товариша», треба пояснити поняття «купи», що означає, треба заплатити йому, і цією платою він купує його. А що він йому платить? Можна сказати, що плату отримують за зусилля. Тобто буває іноді, що людина хоче купити, наприклад, гарну шафу, яка коштує, скажімо, дві тисячі доларів. І вона каже продавцеві, що у неї немає грошей, заплатити, але чула, що той шукає працівника на півмісяця. І тому замість грошової плати за шафу, я попрацюю у тебе на цю суму грошей, яку я повинен тобі заплатити. І зрозуміло, продавець погодиться. Ми бачимо, що оплата може бути зроблена заміною.

І так само в нас відносно любові товаришів. Коли людина повинна виправдовувати товаришів, це є великим зусиллям, і не кожен на це готовий. І є іноді ситуація ще гірша, тобто іноді людина бачить, що товариш нехтує нею. І навіть більше того, коли дізнається про лихослів'я. Тобто коли почула від одного товариша, що інший сказав про неї, і той товариш, скажімо, «такий-то», говорив такі речі, які не добре казати товаришам один про одного. І людина повинна упокорити себе, і виправдати того, і це є величезним зусиллям. Виходить, що цим зусиллям вона дає оплату, яка набагато важливіша, ніж оплата грошима.

Але якщо товариш лихословить про когось, то де той візьме сили любити його, адже очевидно, що цей ненавидить його, інакше не говорив би про нього погані речі. А якщо так, то який сенс в тому, що ця людина упокорить себе і буде виправдовувати того?

Відповідь цьому така, що любов товаришів, яка побудована на основі любові до ближнього, завдяки чому ми можемо досягти любові до Творця, це річ протилежна тому, що прийнято думати про любов товаришів. Це означає, що питання любові до ближнього не в тому, що товариші любитимуть мене. А це я повинен любити товаришів. І якщо так, то мені неважливо, що товариш каже про мене погано, і певно, є в нього до мене ненависть. А та людина, яка хоче купити любов товаришів з любові до ближнього, - вона потребує виправлення, щоб любила іншого.

Тому, коли людина докладає зусиль і виправдовує його, це є чудодійним засобом, коли, завдяки зусиллям, які людина доклала, що називається пробудженням знизу, їй дають зверху сили, щоб змогла любити всіх товаришів без винятку.

І це називається «купи собі товариша», коли людина повинна докласти зусилля, щоб досягти любові до ближнього. І це називається «зусиллям», бо вона повинна працювати вище розуму. Адже з боку розуму, як людина може виправдати іншого, в той час, коли розум показує їй справжнє обличчя товариша, що він ненавидить її? І якщо так, то що вона може сказати про це своєму тілу, чому вона повинна себе схилити перед товаришем?

Відповідь така, що оскільки людина бажає досягти злиття з Творцем, що називається тотожністю властивостей, тобто не думати про власну вигоду, то при чому тут упокорення себе, що є річ важка? Причина цього в тому, що вона повинна анулювати власну цінність, і щоб все її життя, яке вона хоче прожити, буде лише за рахунок того, щоб вона могла працювати на користь ближнього, починаючи з любові до ближнього між товаришами і до любові до Творця.

Якщо так, то навпаки, саме тут людина може сказати, що ні в одній дії, яку вона виконує, немає ніякої особистої зацікавленості. Бо розум змушує її думати, що товариші повинні її любити, а вона долає свій розум і йде вірою вище знання і каже, що для себе самої не варто жити. І хоча не завжди людина стоїть на такому рівні, щоб мати можливість так сказати, але в будь-якому випадку це є метою її роботи. Тому у неї вже є, що відповісти своєму тілу. Зі сказаного випливає, що покладено на кожного з товаришів, перш ніж приходить на товариські збори, подумати, що він може дати групі, щоб підняти в ній дух життя. І в цьому немає відмінності між «бідним знаннями» і «багатим знаннями», оскільки думка, те, що він думає, навіть якщо навіть нічого не знає, має молитися Творцеві, щоб допоміг йому, і вірити, що Творець чує молитви.