Лист 77

(переклад з івриту)

Другові моєму…

Лист твій одержав з приєднанням … і т.д., а стосовно групи, - відомо, що «як вода обличчям до обличчя…», і т.д. Тобто, коли людина відчуває свою ницість через те, що відчуває велич Творця, то адже і в світі ведеться так, що коли те, що дають іншому, і якщо достоїнство того мале, то й дарування йому також є щонайменшим.

Тому, звичай такий, що коли йдуть кудись збирать пожертви, то шукають людей шанованих, показних з себе, бо відповідно до важливості того, хто отримує, в тій мірі й дають йому. Тому, в час, коли людина бажає віддавати Творцеві, тоді з’являється зле начало і змальовує Шхіну в поросі. Тобто, скільки дають – цього й досить, і більше не треба давати.

Але ж, якщо хтось бажає отримати винагороду за свою роботу, тоді навпаки. Тоді він цінує Того, Хто дає, і говорить собі, - певно, що Він добрий і дає благо, і милосердний. І всілякі найкращі якості він приписує Тому, Хто дає, через те, що бажає, щоб Той дав йому всілякі блага.

Тому всі ті, чиє служіння має основою винагороду за роботу, і не має значення, яка оплата, матеріальна або духовна, - що б там людина не уявляла собі як духовне, головне, що б це була винагорода і віддача за її роботу, - тоді, доклавши трохи міркування та зусиль, вона здатна поважати й цінувати Того, хто дає.

Але ж, слідуючи моєму батьку й учителеві, Бааль Суламу, вся основа має бути така, щоб людина просила, аби всі думки й бажання її були б лише на користь Творця, тоді відразу виникає стан ницості, що зветься «Шхіна в поросі». Тому не треба перейматися падіннями, бо «копійка до копійки накопичуються у великий рахунок».

І це - як ми вчили, що немає порожнечі в духовному, а віддалився [Він] тимчасово, щоб було місце для роботи, - іти вперед. Тому що кожен момент, котрий відбирають для святості, - вже входить у володіння святості. І людина падає лиш тільки для того, щоб вибрати додаткові іскри святості.

Є лише одна порада людині, - щоб не чекала, поки знизять їй рівень, а коли відчуває свою низкість - знову підніматися. І підйом цей називається, що вона вибрала частку до святості, але вона сама опускається і, піднімаючи інші іскри, піднімає їх у володіння святості.

Як сказали кабалісти: "Шукав до того як втратив" (Шабат, 152). Тобто ще до того, як я втрачаю свій теперішній стан, в котрому перебуваю, вже починаю шукати. Як сказав мій батько й учитель про царя Давида, який сказав: «Пробуджу світанок», і розтлумачили кабалісти: «Я пробуджую світанок, а не світанок пробуджує мене».

Тому головним чином треба берегтися в час підйому, а не в час падіння. А в час підйому треба притягнути стан трепету, щоб, борони боже, не були б ми виштовхнутими назовні. Але після всього цього немає нам іншого як лише кричати до Царя та просити в Нього, щоб змилосердився над нами раз і назавжди.

І закінчу я лист свій, бо незвичний я до листів.

Барух Шалом Алеві,

син пана, батька й учителя свого, Бааль Сулама, благословенна пам’ять праведника.